"Михайло Петрович Драгоманов. 1841-1895. Його ювілей, смерть, автобіографія і спис творів" — літературно-науковий збірник, у якому подано різноманітний матеріал з України та з-за кордону, що висвітлює життя і творчість М.Драгоманова, його внесок у розвиток філософської, громадсько-культурної та естетичної думки України, співпрацю з європейським науковим світом. Уклав і видав М.Павлик 1896 у Львові до 30-річчя творчої праці М.Драгоманова. Збірник містить і матеріали посмертного пошанування М.Драгоманова. "Тим часом як ювілей Михайла Драгоманова зворушив і згорнув докупи усі радикальні елементи Русі-України, смерть його потрясла до глибини душі ще далеко ширші кола — і своїх, і чужих". Ці дві тенденції знайшли вияв у матеріалах збірника. Перша, ювілейна, частина знайомить із святковими заходами, промовами представників різних товариств, інституцій, партій, в яких вимальовується живий образ М.Драгоманова. Подаються привіти й промови емігрантів з Росії (А.Ляхоцького, С.Степняка-Кравчинського, Ф.Вовка та ін), українських письменників, громадсько-культурних діячів з Галичини (Наталі Кобринської, В.Стефаника, Д.Лукіяновича та ін.), вчених з європейських країн: А.Рамбо, Л.Леже, Г.Парі (Франція), В.-К.Морфілла (Англія), Ю.Полівки (Чехія) та ін. Друга частина — скорботно-траурна — охоплює матеріали преси, що стосуються смерті та похоронів вченого, подає мовою оригіналу надгробні промови, некрологи з українських та зарубіжних газет, а також три автобіографії М.Драгоманова та бібліографічний покажчик його творів, укладений М.Павликом. У першій та другій частинах збірника вміщені поетичні твори-привіти вченому, серед них вірші*. "Була доба, питали ясні мрії", "Поклон Тобі від нас, земляче дорогий", "Дорогій пам'яті М.П.Драгоманова" (автори їх з політичних міркувань не названі).

Перед читачем книга, що стосується епохи Кучми. Характеризуючи її наведу, хоча й розлогу, проте, гадаю, доволі точну, цитату з своєї програмної статті 2000 року "Проект Україна. Підсумки десятиріччя". Розділ, який я хочу навести, називається - "Украдена Україна", бо Кучма будував не ту Україну, про яку дусалося її творцям, а олігархічне "Государство Украина": Отож - "Олігархічно-номенклатурна візія "проекта государства Украина" Вище уже згадувалося про те, що єдиного "проекту Україна", заснованого на загальнонаціональному консенсусі, немає, як немає і загальнонаціонального консенсусу. Натомість, є декілька досить відмінних пропозицій до "проекту Україна", які не тільки далекі одна від одної, але й прямо протилежні. Однак це не означає, що насправді не здійснюється один з них. Реальний стан справ в Україні можна вважати завершенням олігархічно-номенклатурного "проекту Україна" у формі "государства Украина". Стаґнархія (поєднання олігархії і стаґнації - авт.) вже практично втілила цей проект у життя і майже цілком ним задоволена. Вона зберегла владу, консолідувалася довкола державної монополії як єдине політичне ціле, успішно пережила перехід від планової до державно-капіталістичної економіки, здійснила і завершує перерозподіл власности. В принципі, вона не зацікавлена ні у знищенні державної монополії, ні у впровадженні "громадянського суспільства", яке може їй загрожувати. Водночас стаґнархія зробила все, щоб позбавити Україну ЕС-івської перспективи, яка поклала б край проектові "государства Украина". Стаґнархія не зацікавлена у цивілізуванні економічної політики в Україні, тому всерйоз сприймати проголошення "европейського вибору" Україною не варто. Єдиним дискомфортом для стаґнархії є неприйняття такого стану справ Заходом, хоча здоровий політичний цинізм стратегічних партнерів дозволяє їм до певного часу закривати очі на ці незначні недоліки "государства Украина". Саме тому проект "государства Украина" частково підтримують з політичних, антиросійських та почасти анти-ЕС-сівських міркувань США. Для ЕС цей проект неприйнятний і незрозумілий. З найближчих сусідів тільки Польща все ще делікатно не відмежовується від нього, як-от Чехія чи Словаччина, оскільки має власні конкретні ґеополітичні інтереси в Україні. Так само частковою підтримкою проект "государства Украина" користується і з боку РФ, як такий, що фактично торує шлях до реінтеґрації Росії+ та "государства Украина". Ясна річ, не можна не бачити й інших тенденцій. Частина українських стаґнархів не зацікавлені у перерозподілі влади і власности в Україні на користь потужніших російських олігархів, тому вони можуть саботувати реінтеґрацію з Росією+ так само ефективно, як і зближення з ЕС. Остаточного рішення щодо напрямку розвитку - на Схід чи на Захід - у рамках проекту "государства Украина" не може бути. Сама суть проекту полягає у тому, щоб не рухатися нікуди, бо тоді мають бути змінені правила гри для владних еліт, необхідно перерозподілити власність, а отже, й владу. Великий західний чи російський капітал вмить роздушать слабі капітали українських "новых русских".

Ставший классическим труд чешского историка — сторонника идеи Чехии как части Австрийской империи В «Истории Чешского королевства» автор использует широкий круг источников, привлекает малоизвестные и неизвестные ранее документы, обширно цитируя их. В книге много детально проработанных побочных частных сюжетов, изложений легенд и преданий.

Ч. 1 : Провідні ідеї і епізоди. - 1920. - 102 с.

У 80-х роках 19 століття в духовній сфері європейских суспільств відбувалася зміна поколінь. Чи не в усіх ділянках життя суспільства, у тому числі в політиці, гучно заявляє про себе молодь, причому саме це покоління дало зі свого середовища багатьох політиків, котрі відігравали надзвичайно велику роль та користувалися значним авторитетом і набагато пізніше, уже в контексті інших історичних епох. Подібне явище спостерігаємо в різних країнах Європи: «Молода Італія», «Молода Чехія», «Молода Болгарія» і т.д. Відомий французький історик Марк Блок взагалі спробував інтерпретувати історію як історію насамперед поколінь, слушно зауваживши, що такий поділ інтуїтивно прижився у сферах філософії чи літератури. Всі ці «молоді» рухи були дуже схожі, оскільки становили собою, по суті, суміш радикалізму національного й соціального. Крім того, початок їхнього існування відзначався запеклими перепалками з «батьками». Особливо сильними були подібні вияви в середовищі галицьких українців. «В останніх десятиліттях XIX віку, – писав найзаслуженіший представник нового покоління тієї доби І. Франко, – на підмогу, а по части на зміну давнішим діячам вийшла нова генерація робітників і вкинула в ту прірву велику працю, велику силу гарячого запалу і твердої віри в будущину в нашім національнім життю та рівночасно прочистила повітря, проложила не в однім напрямку нові стежки. Вона розбудила пристрасті там, де вперед була байдужість і рутина, оживила пульс народного життя. Се був запас свіжих сил, який віднайшла в собі наша нація в хвилі тяжкого пригноблення. Я називаю ту генерацію, тих людей, що своєю працею збудували той замітний ступінь, який визначається у нас між роком 1880 і 1900, «Молодою Україною». Ця назва бере початок з доповіді "Молода Україна, її становище і шлях" 25 лютого 1890р у Петербурзі випускника Петербурзької війсково-правничої академії Трохима Зінківского (1861—1891) перед земляками — українцями па зборах, присвячених творчості Т.Г. Шевченка. У центрі її уваги була проблема націй і національних відносин.