В останнє десятиріччя ХХ століття розвиток природоохоронних ідей досяг свого певного логічного завершення на цьому етапі. З одного боку, в 1992 р. в Ріо-де-Жанейро була прийнята Конвенція про біорізноманіття, яке є як основою еволюції і функціонування систем біосфери, так і сталого абезпечення потреб населення Землі. Певною мірою вона перебрала на себе частину функцій Боннської, Бернської та Рамсарської конвенцій, оскільки проголосила збереження не окремих ланок природи, а головних рівнів організації її біоти. З іншого боку, в цьому ж році Рада Європи прийняла концепцію Європейської екомережі (European Ecological Network) як ідею всеєвропейської системи охорони природної спадщини європейської спільноти. Безперечно, це найбільш фундаментальні ідеї останніх десятиліть в справі збереження довкілля. Це своєрідна реакція на наслідки, викликані хаотичним і в своїй основі споживацьким розвитком суспільства, що призвів до розвитку дигресивних процесів в природі, які вже набули і продовжують набувати глобального значення. Вони об`єктивно вимагають, по-перше, створення єдиної, цілісної системи збереження, відтворення і покращання національних природних багатств на теренах всього континенту і, по-друге, поєднаної дії зусиль на національному і міжнародному рівнях. Звідси випливає, що європейська екомережа є виявом процесу інтеграції європейської політики збереження природи, так само, як і інтеграції національних систем її охорони, а також вирішення екологічних проблем розвитку сільського господарства, лісівництва, транспорту, промисловості, туризму тощо, які безпосередньо впливають на стан і збереження природної спадщини на шляху міжнародної співпраці, спрямована на збереження цілісного природного каркасу Європи і є спробою об`єднати в єдину європейську мережу її найбільш цінні природні території. Розуміючи це, велика група фахівців за підтримкою Представництва ООН в Україні, спираючись на міжнародний досвід, здійснила першу спробу з`ясувати основні обриси, принципи, теоретичні та практичні положення майбутньої національної мережі України. Саме вони і викладені в цій книзі. Робота проводилася на основі системного аналізу і значного за обсягом матеріалу, нагромадженого в різних галузях дослідження рослинного і тваринного світу. Безперечно, поза аналізом залишилося ще більше проблем, зокрема, заходи її практичного втілення в життя і інтеграції з національними мережами сусідніх держав.

  Текст у форматі PDF 3.26 Мб

  Текст у форматі PDF 11.67 Мб

  Текст у форматі PDF 199.76 Мб

До збірки включені наукові статті, що стосуються різних аспектів заповідної справи в степовій зоні України. Збірка присвячена ювілейним датам Луганського природного заповідника НАН України – 50-річчя створення Луганського природного заповідника, 70-річчя Стрільцівського степу, 10-річчя Трьохізбенського степу і 90-річчя створення першої природоохоронної території в Провальському степу. Статті мають наукове і природоохоронне значення, містять результати дослідження біорізноманіття, розглядають актуальні проблеми степознавства, питання розбудови ПЗФ, екомережі і смарагдової мережі, проблеми функціонування об’єктів ПЗФ і історії заповідної справи.

Видання буде корисним для науковців, викладачів та студентів природничих спеціальностей, працівників установ ПЗФ, спеціалістів з охорони природи та краєзнавців.