Комплексно досліджено конні-кетчерівську модель соціально-побутової памфлетики англійського ренесансу. Вперше конні-кетчерівський памфлет розглянуто у співвіднесенні з обома літературними традиціями (памфлетною та шахрайською), на межі яких він формувався. Визначено соціокультурні чинники, які сприяли появі та популярності памфлетного жанру на теренах англійської літератури, розкрито сутність памфлетного первеня, запропоновано класифікацію єлизаветинської памфлетистики. Проаналізовано специфіку розвитку англійської шахрайської памфлетистики: від перших книг про вагабондів до памфлетів Р.Гріна та його епігонів. У новому ракурсі розглянуто творчий доробок пізнього Гріна та визначено шляхи подальшого розвитку кримінальної літератури в Англії XVII - XVIII ст.

  Скачати повний текст

Проведено дослідження бінарних колізій модернізму та авангардизму, з'ясовано їх спільну основу ("філософію життя") та відмінні характеристики на прикладі аналізу творчості Л.Українки, М.Семенка та Б.-І.Антонича. Осмислено специфіку неоромантизму, футуризму та сюрреалізму. Вперше здійснено спробу виявити іманентну сутність магістральних напрямів і відповідних стилів, подолано практику ототожнення даних понять та обгрунтовано шлях їх адекватного розуміння та інтерпретації, а також уважного прочитання текстів без накладання чужорідних схем. З'ясовано визначальні смислові характеристики модернізму та авангардизму, які полягають в актуалізації антитетичних принципів конструкції та деструкції, формуванні поетичного космосу та хаосу, що зумовлює відмінні завдання досліджуваних літературних систем. Виявлено відповідність неоромантичного стилю - модернізму, футуристичного - аванградизму, простежено здатність деяких стилів (зокрема, сюрреалізму) трансформуватися з одного напрямку в інший.

  Скачати повний текст

За методологією дискурс-аналізу досліджено процес формування сценічної культури в Україні в останній третині XIX ст. і на початку XX ст. як вияв дискурсивної практики стилю реалізму. Виявлено художню специфіку українського інваріанту "великого" стилю реалізму у зіставленні з його інонаціональними варіантами, сформульовано європейський і український порядки реалістичного дискурсу. Зазначено, що дискурсивна практика українського реалізму визначається у драматургічній і сценічній площинах, що дозволяє повною мірою окреслити феномен вітчизняної "нової" драми та сформованого на її основі "нового" (режисерського) театру. Визначено феноменологічні особливості українського драматургічного та сценічного стильових інваріантів натуралізму, неореалізму, неоромантизму, символізму, які корелюють з ідейно-естетичним комплексом драматичного доробку І. Франка, Лесі Українки та В. Винниченка та коригуються шляхом аналізу його сценічного відображення у 1890 - 1910-х рр.

  Скачати повний текст

Досліджено походження та функціонування діалогу у філософських і літературних концепціях від античності до модернізму та з'ясовано значення діалогічної природи мовлення як засобу спілкування в контексті драматичного діалогу. На підставі дослідження особливостей рецепції Лесею Українкою європейської літературної традиції виявлено форми міжлітературної взаємодії: через перекладацьку діяльність, літературно-критичні праці та художню творчість. Доведено, що знайомство з європейською літературою відгукнулося багатьма інспіраціями у творчості Лесі Українки (В. Шекспір, Дж. Байрон, М. Метерлінк, Г. Гауптман). Дослідження драматичних творів показало, що письменниця створила кілька типів драм, у яких реалізовано провідні художні тенденції літератури кінця XIX - початку XX століть (неоромантизм, символізм, неокласицизм). Враховуючи синтез філософської традиції діалогу, концепцій "драми ідей" та "драми для читання" в драматургії Лесі Українки, твори письменниці визначені як драма-діалог.

  Скачати повний текст

Досліджено творчість відомого українського драматурга О.Коломійця. Проаналізовано без ідеологічних викривлень і упереджень проблематику всіх драматургічних творів митця, визначено їх жанрову специфіку й основні засоби образо- та характеротворення, розкрито оригінальність архітектоніки п'єс, виокремлено й охарактеризовано елементи модерністської стилістики, розглянуто різні види конфліктів і прийоми творення сюжетних колізій, прокоментовано використання психологічних прийомів, ліричного й епічного начал. Досліджено жанрово-стильові особливості драматургії О.Коломійця у дискурсі художніх систем неоромантизму, класичного реалізму, модернізму. Доведено, що драматург використовував у своїх творах нехарактерні для соцреалізму ознаки - монтаж і стильовий синтетизм. Показано суттєву роль творчості митця в оновленні української драматургії. Розглянуто новаторство О.Коломійця, який своїми творчими пошуками розхитував канони соціалістичного реалізму, гідно продовжуючи культурні традиції українського народу та світового мистецтва. Доведено, що творчість О.Коломійця сприяла поновленню зв'язку між поколіннями українських драматургів-новаторів, насильно перерваному тоталітарною системою, а започатковані новації митця реалізовано й творчо збагачено драматургами "нової хвилі".

  Скачати повний текст

Системно досліджено константні та змінні риси проблематики та поетики драматургії Л.Старицької-Черняхівської (джерела, шляхи формування, особливості світогляду, систему образів, опозиції, характеру конфліктів і колізій, жанрово-стильову своєрідність). Розглянуто складну естетичну та філософську еволюцію світогляду письменниці. З'ясовано специфіку стильової парадигматики її драматургії - синкретизм неоромантизму з неокласицизмом та пресимволізмом. Встановлено, що пріоритетним джерелом тем для Л.Старицької-Черняхівської була історія, зокрема, давньоримська та українська, а також українське культурне та громадсько-політичне життя перших десятиріч XX ст. Розкрито багатоплановість інтертекстуальних зв'язків драматургії Л.Старицької-Черняхівської, її історизм та універсальну позачасовість, алегорично-символічну знаковість образів і ситуацій. Обгрунтовано розуміння драматургом синхронічно-діахронічного зв'язку різних культурно-історичних епох, що пояснює невипадковість певних тем і сюжетів її творчості. У драматургії письменниці виявлено симбіоз кількох ідейно-естетичних чинників - націоналізму, індивідуалізму, фемінізму. Значну увагу приділено осмисленню Л.Старицькою-Черняхівською творчого призначення особистості, зокрема, жінки. Проаналізовано жанрові різновиди драматичного доробку письменниці, прийомів епізації, драматизації, аналітичної техніки, інтонаційно-синтаксичної структури діалогу, версифікаційних засобів.

  Скачати повний текст

Розглянуто рефлексію еротичної свідомості як феномен культурно-мистецького розвитку 1920-х рр. Показано актуальність еротичної проблематизації української прози. Проаналізовано еротичні мотиви, алюзії, екзистенціали, концепти та модифікації еротичного героя в парадигмах авангардизму (конструктивізму, футуризму), неоромантизму, соцреалізму.

  Скачати повний текст

Досліджено проблему формування художнього стилю неоромантизму в середовищі письменників-вісниківців, які об'єднувалися навколо націоналістичного журналу "Вісник" (у 1922 - 1932 рр. - "Літературно-науковий вісник"), що виходив у Львові за редакцією критика і політичного ідеолога Д. Донцова у 1922 - 1939 рр. Обгрунтовано необхідність поняття "вісниківство" як такого, що повніше та точніше пояснює культурне та літературне явище, якиим була різноманітна творчість співробітників "Вісника": істориків, філософів, політичних ідеологів, культурологів, критиків, письменників, мистецтвознавців, соціологів, етнографів. Вісниківський неоромантизм був течією у масштабному комплексі художніх явищ у напрямі неоромантизму в українській літературі кінця XIX - першої половини XX ст. Рекомендовано поняття "Празька школа" використовувати для означення підтечії у вісниківстві - творчості кількох письменників-неоромантиків, які менше політизували свою творчість. Відзначено роль Є. Маланюка, Л. Мосендза, О. Ольжича, О. Теліги, Ю. Липи, Ю. Клена, "пражан" - Н. Лівицької-Холодної, О. Лятуринської, М. Чирського, Зореслава, І. Ірлявського. Зазначено, що світогляд неоромантиків-націоналістів формувався на засадах філософії ірраціоналізму та волюнтаризму. Тому вони не сприймали ні позитивістських теорій народництва (побутового реалізму - в літературі), ні раціоналістично-експериментаторських аспектів естетики модернізму (декаденства й авангардизму - в літературі); у творчості орієнтувалися на європейських неоромантиків і парнасців - К. Гамсуна, Р. Кіплінга, П. Валері, Ш. Морра, Ж. Ередіа, А. Сюллі-Прюдома та ін., засвоїли водночас деякі моменти деякі моменти стилю модернізму від європейських і російських символістів. Тому їх можна назвати "консервативними модерністами". Велике значення для вісниківців мала християнська духовність, навіть католицизм, вони глибоко засвоїли естетику та поетику українського неокласицизму. Показано своєрідний синтез неокласики та неоромантики в їх творчості. Зазначено, що центральною особливістю їх поетики є оригінальна художня неоготика, тобто рекультивація традиційного європейського героїзму та містицизму, монументалізму й аристократичної вишуканості в мистецтві. Проведений систематичний аналіз творчості вісниківців дає змогу повніше представити літературний процес української еміграції та Галичини в міжвоєнний період, визначити його особливості, тенденції, пріоритети.

  Скачати повний текст

Досліджено константні та змінні жанрово-стильові особливості драми Гергарта Гауптамана у контесті порівняльного літературознавства (генезу, становлення, концепцію особистості, поетику конфлікту). Розглянуто естетичну та філософську еволюцію художнього мислення драматурга, стильову специфіку його письма - синкретизм натуралізму з неоромантизмом і символізмом. З'ясовано спільні та відмінні засади, які визначають принципи натуралістичного об'єктивізму у драмах Г.Гауптмана "Перед сходом сонця", "Свято перепросин", "Самотні", "Ткачі", "Візник Гнешель", "Розе Берд", "Перед заходом сонця" у компаративістському зіставленні з творами І.Франка, Л.Українки та В.Винниченка. Здійснено аналіз естетичної концепції особистості та з'ясовано специфіку поетики конфлікту у п'єсах Г.Гауптмана "Перед сходом сонця", "Самотні", "Колега Крамптон", "Боброва шуба", "Затоплений дзвін", "Міхаель Крамер" у співвідношенні з творчістю українських драматургів І.Франка, Л.Українки, В.Винниченка.

  Скачати повний текст

Показано розвиток неоромантизму в українській прозі, починаючи від О.Кобилянської до 1920-х - 1930-х рр., а також наявність традицій, спільного та своєрідного у неоромантиків "старшого" та "нового" поколінь. Висвітлено філософсько-психологічні, культурно-історичні та літературно-естетичні аспекти художніх світів О.Турянського, Р.Купчинського, А.Чайковського, А.Лотоцького, Б.-І.Антонича, К.Гриневичевої, доробок яких розлянуто у порівняльно-типологічному аспекті з творами західноєвропейських письменників-модерністів того періоду, а також визначено особливості їх індивідуальних стилів. Неоромантизм розглянуто як літературний напрям, який базується на літературно-естетичних і світоглядних засадах, які представляють загальнолюдський світогляд, що має глибоке культурно-історичне коріння та грунтується на оптимістичній вірі і християнських принципах, характерних для цілої епохи міжвоєнного періоду - епохи відродження та самоусвідомлення української нації, а також її боротьби за державність, що виражало її національну своєрідність, створило позитивні умови для формування цього літературного напряму на теренах Західної України. Значну увагу приділено синтетичному характеру неоромантичного літературного напряму й аналізу типологічних рис неоромантизму. Вивчення неоромантичної творчості прозаїків 1920-х - 1930-х рр. дає змогу більш повною мірою висвітлити літературний процес у міжвоєнній Галичині, визначити його особливості, тенденції, пріоритети.

  Скачати повний текст

У дисертації досліджується феномен історіософічної концепції Б.Лепкого, особливості її художнього втілення в історичній пенталогії "Мазепа". Проводиться філологічний аналіз твору з застосуванням порівняльно-історичного і герменевтичного методів та реалізацією феноменологічного і системно-функціонального підходів, завдяки чому з'ясовуються основні історіософські погляди письменника, його самобутність і новаторство в ідейно-естетичній реалізації історіософічної концепції та її стильових компонентів, відбивається художня ідеософія автора. Вирішується проблема співвідношення в епопеї історичної і художньої правди; висвітлюється взаємозв'язок теологічного і антропологічного факторів історії; розглядається ідейно-естетичне функціонування концептуальної тріади "народ - держава - особистість". У роботі формулюється історіософський модус письменника-полігістора. На основі своєрідного аналітико-синтетичного дослідження проблеми особливостей художньої історіософії Б.Лепкого робиться висновок: історіософічна концепція пенталогії "Мазепа" являє собою "антропологічну метафізику історії", її художня реалізація тісно пов'язана з символіко-реалістичною стильовою манерою прозаїка, яка має елементи неоромантизму та імпресіонізму.

  Скачати повний текст

Вивчено синкретизм творчих методів (реалізму, натуралізму, романтизму, неоромантизму, сюрреалізму, символізму, експресіонізму, імпресіонізму) у казковій лабораторії письменника, що до цього часу не були предметом спеціального дослідження. Проаналізовано поетикальні особливості казкового стилю, репрезентовано таксономію казок І. Франка за різними фокальними параметрами. Вперше вивчено художньо-пластичну роль хронотопу у Франковій казкотворчості, його місце в структурі творів. Вплив фольклорної казки на формування естетичної свідомості І. Франка проаналізовано на структурному та семантичному рівнях.

  Скачати повний текст

Досліджено здобутки львівських композиторів у жанрі камерно-інструментального ансамблю в контексті тенденцій сучасної світової й української музики XX ст. Вперше здійснено спробу комплексного дослідження жанру камерного ансамблю, репрезентованого розмаїттям інструментальних складів за винятком сонати. Розглянуто камерно-інструментальний ансамбль у творчості львівських композиторів у контексті розвитку національних та європейських традицій з опорою на деякі стилістичні елементи неоромантизму, імпресіонізму, неокласицизму, неофолькльоризму й авангардних технік письма.

  Скачати повний текст

Проведено комплексне дослідження багатогранної творчої діяльності М.Кропивницького (1840 - 1910 рр.), передусім його літературного доробку у контектсі розвитку української драматургії та театру другої половини XIX - початку XX ст. в аспекті співвіднесення з українською класичною та світовою літературами (зокрема творчістю І.Котляревського, Г.Квітки-Основ'яненка, Т.Шевченка, М.Гоголя, В.Шекспіра, Ж.-Б.Мольєра, О.де Бальзака, О.Грибоєдова, О.Пушкіна, О.Островського, Л.Толстого). На підставі аналізу літературної й епістолярної спадщини М.Кропивницького, а також вивчення науково-критичних джерел доведено, що митець започаткував у своїх п'єсах більшість тем, що стали провідними для української драматургії його часу. Вперше виявлено, що домінантними в літературній творчості письменника є теми, пов'язані з боротьбою за українське національне відродження, збереженням національної ідентичності українського народу, його духовного здоров'я, популяризацією та розвитком рідної мови. У новому аспекті розглянуто концепцію позитивного героя в драматургії М.Кропивницького, у ролі якого зазвичай виступає людина, що має відношення до місцевої влади, привілейованого класу або просто заможний селянин, який відзначається особистою шляхетністю та намаганням бути корисним знедоленій селянській масі. Суттєву увагу приділено дослідженню проблеми причетності М.Кропивницького до українського модернізму - "нової драми", неоромантизму, екзистенціалізму, символізму.

  Скачати повний текст

Уперше український неоромантизм 1920 - 1930 рр. досліджено в контексті розвитку європейської культури, не лише як стильову літературно-мистецьку течію, а й як життєву настанову, принципову позицію тогочасних українських діячів культури, які шукали шляхів виходу з драматичної ситуації зіткнення національних ідеалів з комуністичними ідеями. Виявлено опосередковану літературно-художню паралель неоромантизму українських митців до специфічних особливостей творчого ряду європейських (Р. Кіплінг, О. Уайльд) та російських (М. Гумільов) письменників. Проведено порівняння мистецьких тенденцій, які накреслилися в європейському та вітчизняному неоромантизмі кінця XIX - першої чверті XX ст. та відобразилися в літературі та кіномистецтві 1930 - 1980 рр.

  Скачати повний текст

Комплексно досліджено та проаналізовано загальні закономірності наративної стратегії малої прози О. Гончара. На підставі зіставлення особливостей таких стратегій літератури неоромантизму та реалізму, жанрових моделей притчі та сказання визначено специфіку та загальні тенденції глибинного наративу малої прози письменника у контексті ідеалістичних пошуків автора, з використанням засобів мотивного аналізу висвітлено логіку наративних моделей у текстах. З урахуванням останніх досягнень наратологічної школи досліджено художню перспективу у композиції літературних творів, запропоновано типологію наративного дискурсу у малій прозі О. Гончара. Зазначено, що наратив у тексті письменника базується на концепції діалогу відповідно до принципів жанрової моделі притчі та виявлено у гетеродієгетичному та гомодієгетичному наративах основні тенденції у співвідношенні між нараторами та персонажами. Охарактеризовано особливість суб'єктного вираження у психологічному, ідеологічному та фразеологічному контекстах часовий і просторовий аспекти наративного дискурсу у творах малої прози О. Гончара, досліджено специфіку детермінування внутрішнього світу персонажа.

  Скачати повний текст

Проведено дослідження неоромантизму Лесі Українки як одного з провідних напрямків модернізації української літератури кінця XIX - початку XX ст. Наведено результати критичного аналізу модернізмоцентристської інтепретативної схеми й окреслено дефініцію неоромантизму в інтерпретації Лесі Українки. Визначено основні ознаки, що зближують неоромантизм з провідними тенденціями у європейській художній культурі досліджуваного періоду (генетична спорідненість з естетикою романтизму, неприйняття позитивізму та натуралізму, спрямованість на оновлення ідейно-естетичної парадигми літератури, інтеграція різноманітних художньо-стильових традицій). Встановлено "родову" прикмету неоромантизму, що вирізняє його серед інших літературних течій, зокрема, модернізму, якою є нове розуміння людини як "суверенної особистості" у системі суспільних взаємин. З'ясовано, що неоромантизм спрямований на пошуки самоцінності людської індивідуальності, у центрі його уваги - проблема свободи як "суверенності" та як вияву у мистецтві "істиного демократизму". Проаналізовно міфопоетику драми-фейєрії Лесі Українки "Лісова пісня" в аспекті ідентифікації неоромантичної моделі світу та неоромантичного ідеалу людини. Розкрито своєрідність "Лісової пісні", яка полягає у перетворенні космогонічної драми "вічного повернення" на драму духовного відродження особистості, буття у сфері духу - нетлінного та непідвладного ні вогню, ні божеству, ні часові. Зроблено висновок, що подолання відчуженості людини від світу та від себе самої можливе лише через осягнення власної духовної сутності, яка є критерієм і мірою людської свободи.

  Скачати повний текст

Вперше в українському літературознавстві проведено порівняльне дослідження неоромантичної прози Д. Конрада та Ю. Яновського. Уточнено та верифіковано поняття про неоромантизм як стильову течію модернізму. Проведено порівняльний аналіз світоглядної трагічної та риторичної іронії, які покладені в основу структуротворчих пошуків у тексті Д. Конрада та Ю. Яновського. Вперше проаналізовано художній наратив прози англійського автора, зокрема, розглянуто категорії невіри, відчаю, страху та гріха у контексті релігійно-антропологічної діалектики С. К'єркегора. Проаналізовано проблему соборності як авторського ідеалу у літературі "романтики вітаїзму", зокрема, Ю. Яновського. Визначено наративні особливості творів Д. Конрада та Ю. Яновського. Запропоновано нове трактування у компаративному вимірі образної системи творів українського й англійського письменників, трисуб'єктної структури ідеальних образів генія - героя - святого. Вперше в українському літературознавстві проаналізовано присутність Святого Письма у художньому наративі прози Ю. Яновськго та Д. Конрада, яка стала підгрунтям для творчого діалогу між літературами різних епох.

  Скачати повний текст

Уперше розглянуто оригінальну інструментальну творчість українських композиторів для бандури в її жанрово-стильовій еволюції. Визначено спадкоємність і основні етапи розвитку в тісному взаємозв'язку із соціальними функціями цієї групи творів у виконавському процесі, вдосконалення конструкції інструмента, професіоналізацією фахової освіти та концертної практики. Аналіз оригінальної інструментальної бандурної творчості грунтується на взірцях доробку В. Кирейка, С. Баштана, О. Герасименко, В. Зубицького, М. Дремлюги, І. Шамо, серед яких композиції різних жанрів і стильових орієнтирів (неоромантизму, неофольклоризму, нової фольклорної хвилі, необароко, джаз-, поп-, ф'южн-стилістик у поєднанні з привнесенням кобзарської традиції та надбаннями європейського академічного інструменталізму).

  Скачати повний текст

Висвітлено деякі особливості індивідуальної рецепції естетичних основ романтизму, символізму та неоромантизму й їх художню реалізацію у поетичних текстах автора. Детальний аналіз лірики Д. Макогона дозволяє стверджувати, що її стильова й естетична еклектика відповідає модерному світобаченню межі століть, а художня апробація різних типів образного мислення сприяла розширенню обріїв української поезії. Визначено закономірності ставлення та розвитку проблематики та поетики малої прози Д. Макогона, її жанрово-стильові, композиційні особливості, художньо-поетологічні прийоми. Простежено еволюцію прози митця від реалістичної манери письма до модерної, що базується на синтетичному поєднанні різних художньо-світоглядних систем.

  Скачати повний текст