Дисертація присвячена дослідженню збірки «Ключ розуміння» Йоаникія Ґалятовського в контексті українського барокового проповідництва – як своєрідного дискурсу його раннього (перша пол. XVII ст.) і зрілого періодів. На основі детального текстуального аналізу виокремлено жанрово-семантичні, структурно-композиційні особливості стилю, а також розглянуто риторику й герменевтику казань Йоаникія Ґалятовського. Стиль бароко закріпив в українській літературі новий тип проповіді, яка з погляду і форми, і змісту не подібна до зразків візантійської та давньої української гомілетичних моделей. У період найбільшого розквіту жанру проповіді збірка «Ключ розуміння» Йоаникія Ґалятовського символізує вершини не лише індивідуальної творчости, але й загалом барокового проповідництва. Поруч з такими ж взірцевими майстрами слова проповіднику вдається зберігати позицію першості в духовному світлі української літератури другої пол. XVII ст. Підпорядкованість великої кількості джерел Святому Письму дозволяє стверджувати, що барокове проповідництво тримається на Божому Слові, що найяскравіше представлено в представлених авторах. Образний світ «Ключа розуміння» постає на основі множинності інтерпретативних кодів, розуміння яких письменник закріплює у текстах своїх казань. Виразне інтелектуальне явище літературної традиції бароко випливає з метафоричної стратегії Йоаникія Ґалятовського. Автор вживає метафори та аналогії зі сфери довколишнього середовища та людського досвіду, надаючи духовним сутностям раціонального обґрунтування та сповідуючи принцип античної риторики – пояснювати речі невідомі через відомі. Герменевтична модель чотирьох сенсів виявляє перевагу духовного методу інтерпретації. Герменевтика «Ключа розуміння» постає крізь призму мовлення – у «живому слові». Наділене усіма елементами риторичного переконування, висловлюванням стає, як і увесь текст проповіді, типовим літературним твором XVII століття, що в рецептивній перспективі відкриває широкий спектр літературознавчих викликів. Один із них – виявлення творчої манери проповідей Йоаникія Ґалятовського.^UThe dissertation is devoted to research of the collection "Key of Understanding" by Ioanikiy Galiatovsky in the context of Ukrainian baroque preaching – as a kind of discourse in its early and mature periods. Galiatovsky’s sermons are considered in the categories of tradition and novelty and are presented in the discourse of early and mature Baroque preaching. The genre-semantic, structural-compositional features of the style are singled out on the basis of a detailed textual analysis, and the rhetoric and hermeneutics of Ioanikiy Galiatovsky’s sermons are considered. The Baroque style established a new type of sermon in Ukrainian literature, which in terms of both form and content is not similar to Byzantine and ancient Ukrainian homiletic models. In the period of the greatest flourishing of the sermon genre, the collection “The Key of Understanding” by Ioanikiy Galiatovskyi symbolizes the peaks not only of individual creativity, but also of baroque preaching in general. Next to the same exemplary masters of the word, the preacher manages to maintain the position of primacy in the spiritual light of Ukrainian literature of the second half of the 17th century. The subordination of a large number of sources to the Holy Scriptures allows us to assert that baroque preaching rests on God's Word, which is most vividly presented in the presented authors. The figurative world of «The Key of Understanding» appears on the basis of a plurality of interpretive codes, the understanding of which the writer enshrines in the texts of his sermons. The expressive intellectual phenomenon of the Baroque literary tradition follows from the metaphorical strategy of Ioanikiy Galiatovskyi. The author uses metaphors and analogies from the field of environment and human experience, giving the spiritual essences a rational justification and professing the principle of ancient rhetoric – to explain the unknown through the known. The hermeneutic model of the four senses reveals the superiority of the spiritual method of interpretation. The hermeneutics of «The Key of Understanding» appears through the prism of the rhetoric of speech – in the «living word». The statement which is endowed with all the elements of rhetorical persuasion becomes a typical literary work of the 17th century like the whole text of the sermon, and in the receptive perspective opens a wide range of literary challenges. One of them is the discovery of the creative manner of Ioanikiy Galiatovskyi sermons.

Уперше в українській науковій літературі на рівні докторської дисертації здійснено комплексне дослідження концептуалізації сучасних теоретичних і практичних перспектив інтенціонального аналізу професійної адвокатської діяльності. Доведено, що герменевтика права реалізується у професійній адвокатській діяльності крізь призму визначення тлумачення правових норм у їх текстуальному вимірі і, отже, виходить на проблеми символу, що актуалізує значення мови як специфічного виразу текстуальності правової норми. Обґрунтовано домінантне місце у професійній адвокатській діяльності реконструктивної діяльності, коли реалізуються такі якості правозахисника, як пам’ять, аналітичне та синтетичне мислення, уявлення, з огляду на що в комунікативній діяльності адвоката виділяють два аспекти: (1) психологічний контакт із клієнтом та (2) психологічний контакт зі складом суду й іншими учасниками правового процесу.Розкрито інтенціональну природу професійної адвокатської діяльності в контексті постнекласичної філософії права на основі міждисциплінарного філософсько-правового дискурсу та визначено поняття антропологічної складової професійної адвокатської діяльності, розкрито її зміст з позицій філософсько-правової науки.Концептуалізовано поняття homo diversum (людина багатоманітна) як основу одного з нових підходів до філософії захисту прав людини в перехідних умовах соціальної трансформації та введено поняття антропологічних чинників професійної моралі та професійної етики як складових інтенціонального виміру адвокатської діяльності, також розкрито їх теоретичне та практичне значення.Із філософсько-правової позиції визначено два підходи до правового закріплення професійної етики поведінки адвоката в публічному просторі: аксіологічний і деонтологічний.^UFor the first time in the Ukrainian scientific literature, a comprehensive study of the conceptualization of modern theoretical and practical perspectives of the intentional analysis of professional advocacy activity was carried out at the level of a doctoral dissertation. The dissertation proved that the hermeneutics of law is implemented in professional advocacy through the prism of determining the interpretation of legal norms in their textual dimension and, therefore, addresses the problems of the symbol that actualizes the meaning of language as a specific expression of the textuality of a legal norm.The dominant place in the professional advocacy activity of reconstructive activities is substantiated, when such qualities of a human rights defender as memory, analytical and synthetic thinking, imagination are realized, given that two aspects are distinguished in the communicative activity of a lawyer: (1) psychological contact with the client and (2) psychological contact with the court and other participants in the legal process.The intentional nature of professional advocacy activity in the context of post-classical philosophy of law is revealed based on interdisciplinary philosophical and legal discourse and the concept of anthropological component of professional advocacy activity is defined, its content is revealed from the standpoint of philosophical and legal science.The concept of homo diversum (man is multifaceted) is conceptualized as the basis of one of the new approaches to the philosophy of human rights protection in the transitional conditions of social transformation, and the concept of anthropological factors of professional morals and professional ethics as components of the intentional dimension of advocacy is introduced, and their theoretical and practical significance is also revealed.The dissertation defines the constituent elements of the interdisciplinary component of the philosophical approach to the phenomenological dimension of the lawyer's professional activity. The development of an ontological approach to the knowledge of law-making, which a lawyer carries out in his professional activity, requires the use of knowledge of various scientific disciplines, the integration of scientific issues, various scientific approaches, which are justified again within the limits of individual fields of humanitarian knowledge. In this case, the interdisciplinary component consists of philosophy of law, legal psychology, political science; axiology; sociology. The essence of this interdisciplinary component of the philosophical approach to the phenomenological dimension of a lawyer's professional activity comes down to the possibility of obtaining qualitatively new knowledge based on the use not only of the objectivity (the content) of these sciences, but also of their methodology.

Вперше запропоновано теоретичну концепцію розгляду соціально-правової парадигми інформаційного суспільства як одного з компонентів формування глобального інформаційного простору. Здійснено історико-філософський аналіз внеску правової думки у формування суспільного розвитку людства. Шляхом застосування праксеологічного підходу розглянуто соціально-правову детермінанту інформаційного суспільства, зокрема, її аксіологічний, гносеологічний, онтологічний та антропологічний аспекти. Доведено, що дана категорія є показником інформаційної цивілізації у розвинених країнах світу. Встановлено, що формування інформаційного суспільства за європейською, латиноамериканською та азіатською моделями є сучасною домінуючою тенденцією розвитку людства у глобальний інформаційний простір на базі інформаційно-комп'ютерних технологій, Інтернету. З'ясовано, що застосування у термінології інформаційного суспільства правових категорій дозволяє досягти більш повного розуміння сутнісних складових герменевтики глобального інформаційного суспільства. Виявлено, що за умов розвитку інформаційно-комп'ютерних технологій та інформаційного суспільства правове буття людей стає глобальною цінністю та нормою їх життя. Встановлено локальну будову глобального інформаційного суспільства.

  Скачати повний текст

Досліджено проблему філософської методології Б.Паскаля. Розглянуто цілісний герменевтико-семіологічний підхід до вивчення спадщини філософа, який є найбільш адекватним методології Паскаля, розроблений на засадах сучасної філософії. Встановлено, що саме такий підхід дозволяє виявити філософську оригінальність Паскаля, сформовану в діалозі з принциповими опонентами свого часу. Запропонований підхід висвітлює багатовимірність філософії Нового часу, а також християнську культуру мислення як підгрунтя європейської цивілізації.

  Скачати повний текст

Досліджено процес становлення історичної науки в Україні в XIX - на початку XX ст. в конституційному аспекті та у контексті розвитку теорії та методології історії в європейському порівнянні, що дало змогу виявити її системотвірні елементи та здійснити періодизацію. Відзначено, що теоретико-пізнавальною основою розвиту історичної науки в Україні у даний період був "історизм", який необхідно розглядати також як світогляд. Його визначальними складовими ознаками були: ідея розвитку, історична герменевтика, примат політичної історії, художньо-образний характер історичного викладу. Показано, що професіоналізація та інституціоналізація історичної науки в Україні в XIX - на початку XX ст. відбувалися в університетах (Харківському, Київському, Одеському) шляхом фахової підготовки істориків-професіоналів, з'ясовано роль наукових товариств як комунікаційних центрів, які поєднували фазовий та аматорський дискурс, частково сприяли формуванню національного "образу" історичної науки та створенню панівного історичного наративу. Зазначено, що розглянуті процеси відрізнялися від таких у більшості європейських країн широким "одержавленням", яке охоплювало офіційні академічні інститути та напівпрофесійні наукові товариства, а також засоби комунікації. Висвітлено вплив теоретико-методологічних концепцій на дослідницьку практику вітчизняних вчених-істориків.

  Скачати повний текст

Обгрунтовано роль і місце біблійної герменевтики в українській бароковій прозі. Доведено, що українська література XVII - XVIII ст. мала релігійний характер, стиль художніх творів був обумовлений метафізичною та власне богословською проблематикою та християнською обрядовістю. Показано, що в літературі українського бароково та усієї Європи від часу Тридентського собору набула поширення чотирисенсова біблійна герменевтика, суть якої полягає у розрізненні буквального, відкритого, зрозумілого сенсу Святого Письма, й "темного", закритого, таємного. Прикладом застосування чотирисенсової біблейної герменевтики є творчість Іоаникія Галятовського. Трактати та діалоги Григорія Сковороди розглянуто в аспекті всезагальної алегорези. Схильність до буквального сенсу та заперечення сенсу алегоричного відображено в прозі Феофана Прокоповича.

  Скачати повний текст

Проаналізовано біблійну герменею української польськомовної прози поберестейського періоду, основні фактори її становлення: історичний, апологетичний і теологічний. Систематизовано сакральну символіку полемічних польськомовних творів на горизонтальному та вертикальному рівнях: буквальні й приховані значення, загальні та індивідуальні тенденції, іманентні й трансцендентні мотиви. Розкрито синтез засобів єврейської та грецької риторик за умов практичного застосування Біблії в українській польськомовній літературі полемічного спрямування на зламі XVI - XVII ст.

  Скачати повний текст

Досліджено проблему біблійної герменевтики як особливої сфери гуманітарного знання та інтерпретації біблійних текстів як основного джерела інтертекстуальності, літературного діалогізму, алегоризації, архетипного мислення, символізму, метамовної семіотики світової культури. Висвітлено основні етапи розвитку герменевтики від давньоюдейської та ранньохристиянскої екзегези, патристики та схоластики до сучасних інтерпретативних теорій феноменологічної герменевтики, біблійного екзистенціалізму й архетипної критики. Досліджено теоретичні концепти минулих епох у взаємозв'язку з загальним розвитком філологічної думки, висвітлено літературознавчі аспекти інтерпретації тексту і явищ буття, формування методологічної системи науки про літературу, становлення її термінологічного апарату. Виявлено загальні закономірності розвитку ідей процесу осягнення та інтерпретації у світовій гуманітаристиці. З використанням дослідженої методології здійснено аналіз основних парадигм Біблії (історичної, культурологічної, жанрової, авторської), її художньо-образної структури за текстуальним, екстратекстуальним та метатекстуальним рівнями інтерпретації. Проаналізовано детермінанти біблійної семіотики у її архетипному, символічному, алегоричному та типологічному виявах. Грунтуючись на зазначених наукових концептах, розглянуто проблеми сакральності, анагогічності, есхатологічності біблійних текстів як Святого Письма.

  Скачати повний текст

Розкрито сутність основних понять, принципів, методів та засобів вербального біхевіоризму як однієї з провідних методологій формування правомірної поведінки працівника ОВС у контексті сучасних філософсько-правових концепцій. Узагальнено теоретичні засади застосування вербального біхевіоризму в діяльності органів внутрішніх справ. Проведено дослідження правовідносин, правової комунікації та поведінки працівників ОВС. Проаналізовано взаємозв'язок вербального біхевіоризму, герменевтики, комунікативної філософії та юридичних дисциплін у формуванні правомірної поведінки. Розкрито правові засади соціальної сутності людини у вербально-біхевіористському та герменевтичному вимірах. Визначено роль вербального біхевіоризму у формуванні правового світогляду працівника ОВС як одного з чинників запобігання злочинності. Досліджено герменевтику інформаційного насильства у сфері діяльності ОВС. Визначено сутність закону як вербального регулятора поведінки соціального суб'єкта. Розроблено вербально-біхевіористський метод виявлення правомірної та протиправної поведінки соціального суб'єкта. Обгрунтовано шляхи вирішення філософських проблем формування правомірної поведінки працівника ОВС.

  Скачати повний текст

Дисертація присвячена дослідженню такої постмодерністської герменевтичної проблеми як “втрата значення” та її впливу на сучасне християнство. Маються на увазі радикальні зміни, які відбулись в постмодерністській герменевтичній літературі стосовно такого ключового поняття як значення.Об'єктом дослідження є постмодерністська філософська герменевтика та християнська герменевтика у їх взаємозв'язку, а предметом – проблема “втрати значення” тексту в християнській герменевтиці під впливом постмодерністської філософської герменевтики.В дисертації вперше висунуто гіпотезу про історичну “реінкарнацію значення” як радикалізацію загальноприйнятого ставлення до історичної “еволюції значення” (ускладнений герменевтичний варіант десемантизації). Це означає, що з плином історичного часу значення може змінюватися настільки радикально, що в результаті втрачається зв'язок нового значення з початковим, а іноді між ними виникає протиріччя. Таким чином значення реінкарнується (перевтілюється) і втрачає будь-який зв'язок зі своїми історичними попередниками. Створено і обґрунтовано теорію герменевтичних установок як основної причини насильного обмеження розвитку інтерпретацій (особливо в релігійних герменевтичних спільнотах).Висунуто пропозицію розглядати авторський задум не як критерій всіх інших тлумачень, а розкриття значення автора – не як ціль, до якої варто прагнути в процесі інтерпретації. Натомість варто сприймати авторський задум як один з варіантів значення, який не є буквальним значенням тексту. Виявлено, що прагматизм є найбільш близьким і адекватним вирішенням проблеми множинності інтерпретацій. У ситуації, коли кожна інтерпретація бореться за своє “місце під сонцем”, коли не існує загального консенсусу щодо “правильності” методу, залишається єдина вірогідна система вибору інтерпретацій, яка базується на актуальності та корисності поточної інтерпретації для сучасного стану справ у певній спільноті, культурі і т. д.^UThe dissertation is devoted to the study of such a postmodern hermeneutic problem as “loss of meaning” and its impact on modern Christianity. This refers to the radical changes that have taken place in the postmodern hermeneutic literature regarding such a key concept as meaning. The object of research is postmodern philosophical hermeneutics and Christian hermeneutics in their connection, and the subject is the problem of “loss of meaning” of the text in Christian hermeneutics under the influence of postmodern philosophical hermeneutics.In the dissertation for the first time the hypothesis of historical “reincarnation of meaning” as radicalization of the generally accepted attitude to the historical “evolution of meaning” (complicated hermeneutic variant of desemantization) is put forward. This means that over time, the meaning can change so radically that the new meaning loses connection with the original, and sometimes even between them emerges contradiction. In this way, the meaning reincarnates and loses all connection with its historical predecessors.The theory of hermeneutic sets as the main reason for the forced restriction of the development of interpretations (especially in religious hermeneutic communities) is created and substantiated. It is suggested to consider the author's idea not as a criterion of all other interpretations, and the disclosure of the author's meaning not as a goal to be pursued in the process of interpretation, but as one of the variants of meaning that is not the literal meaning of the text. This proposal is justified by the fact that the author is the same participant in language activities as readers. In the postmodern approach, the center of hermeneutic activity is language and its structures, not the author. Thus, the author chooses from the ambiguity of words and expressions meanings those he wants to include in his text, but readers can choose other meanings of that words and expressions, and therefore for them the text will mean something else. In this approach, the author is removed from the throne of the master of meaning and gets off to the same level as interpreters, and instead of the author, the language in its ambiguity sits on the throne.It is clarified that the vagueness of hermeneutic methods is not a threat to the complete relativization of hermeneutics and does not interfere, but helps hermeneutics in solving relevant problems. It was found that pragmatism is the closest and most adequate solution to the problem of multiple interpretations. In a situation where each interpretation is fighting for its “place under the sun”, when there is no general consensus on the “correctness” of the method, there is only one suitable system of interpretation, based on relevance and usefulness of current interpretation for the current state of affairs in a community, culture etc. This applies both to the religious discourse of individual communities or the common beliefs of Christians of all denominations, and to scientific discourses in their historical context of existence.The results obtained in the research process fill some gaps in the study of the influence of postmodern hermeneutics on modern Christian hermeneutic strategies, create a platform for further study of approaches and methods that modern Christian hermeneutics can use to achieve its goals without losing its basic qualities. The narrative, metaphorical and pragmatic forms of perception of Christian texts proposed in the dissertation, placed in the context of postmodernism, help to better adapt interpretations that look too grotesque in modern philosophical conditions.The research materials can be used in the teaching of religious studies, theological and philosophical hermeneutics in secular and confessional educational institutions. They can also be used in the direct interpretive practice of researchers.

Проведено джерелознавче дослідження однієї з найвизначніших пам'яток російської історіографії XVII ст. - "Временник Івана Тимофієва" (Временник). На підставі всебічного аналізу рукопису пам'ятки встановлено час написання тексту, етапи формування сюжету та висвітлено історію еволюції та побутування пам'ятки протягом XVII ст. З використанням методів історичної евристики, текстології та палеографії у комплексі з герменевтикою тексту й історичною антропологією уточнено походження пам'ятки, її історичний контекст і визначено головні наративні принципи "авторської лабораторії". Увагу приділено аналізу структури пам'ятки, проблемі авторства та палеографії єдиного відомого списку Временника з застосуванням оригінального методу дослідження та співставлення почерків флорищевського списку. Висвітлено біографію найбільш імовірного автора тексту - дяка І. Тимофієва. У контексті встановлених біографічних даних інтерпретовано суперечливі фрагменти пам'ятки та запропоновано нове пояснення внутрішньої організації Временника як історичного наративу.

  Скачати повний текст

Об'єктом дослідження є німецька герменевтика ХІХ–ХХ ст. і коло її проблем як системна цілісність, незважаючи на відмінність окремих концепцій. Метою дисертації є окреслення кола проблем філософської герменевтики відносно до розвитку німецької філософії ХІХ–ХХ ст. на тлі перетворення герменевтичного дискурсу в загальнофілософську парадигму сучасності. Методологічну основу дисертації становлять історико-критичний, системно-структурний, компаративний, герменевтичний і феноменологічний методи. Цілісності історико-філософської ретроспективи ідей філософської герменевтики сприяла єдність культурно-історичного та парадигмального підходів, які дають можливість усвідомити особливості розуміння ролі та завдань герменевтики у різні історичні періоди, в різних наукових і філософських парадигмах. Практичне значення дисертації насамперед полягає у тому, що проведене дослідження дало можливість відтворити відносно цілісну картину виникнення герменевтичної проблематики та її подальшої реалізації у контексті гуманітарних наук. Виявлено, що філософська герменевтика в тому вигляді, в якому вона сформувалась упродовж останніх двох століть, не є окремою філософсько-методологічною дисципліною або чиєюсь авторською концепцією. Навпаки, спостерігаємо формування з розрізнених герменевтик, які формувались у царині філософії, філології, історії, психології, специфічної герменевтичної філософії або герменевтичного руху у філософії (де філософська герменевтика є лише складовою частиною) – руху, який пронизує всі сфери гуманітарного знання і соціального та культурного життя. незважаючи на те, що у ХХ ст. були спроби виокремити етапи формування німецької філософської герменевтики (Г. Шпет, Ж. Гронден та ін.), у нашому дослідженні виявлені три основні стадії розвитку німецької філософської герменевтики, що відображають її змістовне наповнення. доведено, що філософська герменевтика у своїх найбільш базових принципах насамперед являє собою метафізичну теорію. показано, що в основу сучасної герменевтичної філософії перш за все покладено певний феноменологічний досвід, тобто саме феноменологія в доробках своїх засновників являє собою базову теоретичну складову герменевтики. розкрито роль А. Майнонга у формуванні сучасного герменевтичного дискурсу і герменевтичної філософії. з'ясовано, що найбільш критична до герменевтичної традиції аналітична філософія у працях та ідеях багатьох своїх представників. Сфера використання – навчальний процес^UThe research object is German hermeneutics of the XIX–XX centuries and the scope of its issues as a systemic integrity despite the differences of some concepts. The dissertation aims at outlining the scope of the issues of philosophical hermeneutics in relation to the development of German philosophy of the XIX–XX centuries in the context of the transformation of hermeneutic discourse into a general philosophical paradigm of modernity. The methodology of the dissertation includes the historical critical method, systematic structural analysis, comparative, hermeneutic and phenomenological methods. The integrity of the historical and philosophical retrospective study of the ideas of philosophical hermeneutics was supported by the unanimity of cultural-historical and paradigmatic approaches, which provide a clearer vision of the role and objectives of hermeneutics in different historical periods and within different scientific and philosophical paradigms. The practical significance of the dissertation is primarily that the study provided an opportunity to reproduce a relatively holistic picture of the emergence of hermeneutic issues and its further implementation in the context of the humanities. philosophical hermeneutics as it has formed over the past two centuries is not a separate philosophical and methodological discipline or just an author's concept. On the contrary, we observe the convergence of separate hermeneutic approaches arising in the domains of philosophy, philology, history, psychology, specific hermeneutic philosophy or hermeneutic movement in philosophy, which considered philosophical hermeneutics only as a constituent) to the movement permeating all spheres of humanitarian knowledge, social and cultural life. Despite the fact that in the twentieth century there have been made attempts to identify the stages in the formation of German philosophical hermeneutics (G. Shpet, J. Grondin, etc.), our study has revealed three main stages in the development of German philosophical hermeneutics that reflect its content.It has been proven philosophical hermeneutics in its basic principles is a metaphysical theory. The study is the first to have justified the certain phenomenological experience underlies modern hermeneutic philosophy, i.e. phenomenology in the oeuvre of its founders is viewed a basic theoretical component of hermeneutics. The dissertation has revealed the role of A. Meinong in the formation of modern hermeneutic discourse and hermeneutic philosophy. The research has found out that the most critical to the hermeneutic tradition, analytical philosophy, known as the most critical to the hermeneutic tradition, in the works and ideas of its representative. The sphere of application is education.

Наведено результати філософської герменевтичної рефлексії щодо проблем розуміння у постуніверсалістській герменевтичній теорії, здійснено перехід від фундаментально-онтологічної до регіонально-антологічної геменевтики, що наповнюється культурним смислом, внаслідок чого виявляється множинність теоретичних герменевтик, які представляють різні культурно-онтологічні форми розуміння. Запропоновано концепцію герменевтичної культури, що обгрунтовується на підставі східнослов'янської, тобто руської герменевтики, де якісна специфіка розуміння виявляється на логіко-гноселогічному, онтологічному, феноменологічному і культурнофілософському рівнях формування герменевтичного знання. На відміну від раціоналістичної західноєвропейської герменевтики, специфіка руської герменевтики визначається як етична герменевтика.

  Скачати повний текст

Досліджено традиційні та сучасні практики інтепретації та розуміння. Охарактеризовано сучасну філософську герменевтику, яка аналізує фактичне, а не ідеальне розуміння. Проаналізовано стан сучасного етапу розвитку герменевтики, виявлено домінування прагматичного аспекту. Здійснено ретроспекцію історії герменевтики, розглянуто передумови формування "герменевтики фактичності". Розкрито герменевтичний аспект практичної філософії, визначено сутність головних понять, що характеризують "герменевтику фактичності": досвіду, факту, практики. З метою здійснення філософського осмислення спеціальних герменевтичних практик, запропоновано оригінальну типологію, в якій практики розподілено на догматичні й адогматичні. До догматичних герменевтичних практик належать юридична, теологічна та філологічна герменевтики. На відміну від догматичного, адогматичне тлумачення - тлумачення відкрите. Адогматичні герменевтичні практики подекуди не зупиняються навіть перед такою інтерпретацією, яка призводить до неузгодженості та негарантованого тлумачення. До адогматичних герменевтичних практик віднесено історичну, політичну, релігійну, економічну практики. Вони грунтуються на мовному розумінні, тому герменевтика мови, розглянута у контексті прагматики, припускає ситуативні зміни у полі значень, що призводить до дискурсивного "розширення" інтерпретаційної топіки та видозміни самих практик за допомогою "герменевтики життя", яка характеризує не академічні сфери діяльності, а повсякденні життєві ситуації. На підставі зазначеного запропоновано нову концепцію, яку можна позначити як "герменевтичний адогматичний універсалізм".

  Скачати повний текст

Мета дослідження – на підставі історико-філософського матеріалу у межах спадщини Г.-Ґ. Ґадамера, Ж. Дерріда, П. де Мана обґрунтувати й доказати наукову гіпотезу, згідно якої герменевтичний потенціал деконструкції розкривається у межах простору «мова – текст – інтерпретатор» у вигляді комплементарної спрямованості інтерпретації (розуміння/викриття), що веде до збагачення критичної складової гуманітарного знання.Об'єкт дослідження – філософська спадщина Г.-Ґ. Ґадамера, Ж. Дерріда, П. де Мана у горизонті сучасної історико-філософської проблематики.Предмет дослідження – топологічні, змістовні, методологічні аспекти герменевтичного потенціалу деконструкції у межах спадщини Г.-Ґ. Ґадамера, Ж. Дерріда, П. де Мана.Методологія та методика дослідження. Методологія, що використана у дисертації, походить від принципів історичності, компаративності, комплементарності. Предметно-концептуальне історико-філософське обґрунтування й доказ наукової гіпотези про герменевтичний потенціал деконструкції шляхом артикуляції його топологічних, змістовних, методологічних аспектів здійснювався з використанням можливостей феноменології, структуралізму, діалектики, компаративістики тощо.За допомогою феноменології здійснена, по-перше, розмітка простору «мова – текст – інтерпретатор», де відбувається реалізація герменевтичного потенціалу деконструкції, по-друге, дескрипція поняттєвого апарату герменевтики (мова, текст, письмо, інтерпретація, герменевтичне коло тощо) та деконструкції (письмо, інтертекстуальність, доповнення, розрізнення, слід тощо). За допомогою структуралізму, по-перше, артикульована низка бінарних опозицій: «текст / інтерпретація», «цілісність / плюралістичність», «мова / письмо», «сліпота / прозріння», по-друге, побудована архітектоніка дисертаційної роботи, яка структурно складається з трьох концептуальних блоків: у першому розглядаються ключові питання герменевтики тексту, у другому – ключові питання деконструкції тексту, у третьому – можливості поєднання герменевтики та деконструкції. За допомогою діалектики вдалось встановити ключові протиріччя між герменевтикою та деконструкцією у питаннях інтерпретації, логоцентризму, деструкції історії онтології тощо. За допомогою компаративістської методології здійснено порівняння поглядів Г.-Ґ. Ґадамера та Ж. Дерріда, П. де Мана та Ж. Дерріда, П. де Мана та М. Бахтіна тощо.Наукова новизна дисертаційної роботи.Вперше: на підставі комплексного історико-філософського аналізу спадщини Г.-Ґ. Ґадамера, Ж. Дерріда, П. де Мана здійснено обґрунтування й доказ наукової гіпотези про герменевтичний потенціал деконструкції у топологічному, змістовному, методологічному аспектах; через усвідомлення впливу філософської герменевтики Г.-Ґ. Ґадамера та деконструкції Ж. Дерріда на літературно-критичні погляди П. де Мана у позначених межах встановлений топос розкриття герменевтичного потенціалу деконструкції – «мова – текст – інтерпретатор», де еврістичності набуває концепт інтерпретації; через артикуляцію концептуально-методологічних складових герменевтики Г.-Ґ. Ґадамера (мова, текст, письмо, читання тощо) та деконструкції Ж. Дерріда (письмо, інтертекстуальність, доповнення, розрізнення тощо) виокремлені змістовні ознаки інтерпретації – посередництво, ентелехійність, діалогічність, з одного боку, та спрямованість до іншого, плюралістичного, прихованого, з другого, які набувають творчого поєднання у П. де Мана у комплементарності розуміння та викриття; ґрунтуючись на аналізі полеміці П. де Мана з поглядами Ж. Дерріда, М. Бахтіна, Ф. Ніцше, М. Бланшо, Р.М. Рільке тощо показано, що методологічною основою герменевтичного потенціалу деконструкції виступає інтерпретаційна процедура подвійної деконструкції (або деконструкції деконструкції), через яку висвітлюються критичні аспекти осягнення текстів у концептуальних межах опозиції «сліпота / прозріння».Набули подальшого розвитку: методологічні можливості поєднання герменевтики та деконструкції у напрямках критичного осягнення текстів та соціокультурного діалогу;Уточнено: місце інтерпретації у контексті герменевтики Г.-Ґ. Ґадамера, деконструкції Ж. Дерріда, герменевтичної деконструкції П. де Мана.Сфера – навчальний процес.^UThe aim of the research based on historical-philosophical material in frames of heritages of H.-G. Gadamer, J. Derrida, P. de Man to substantiate and prove the scientific hypothesis, according to which hermeneutic potential of deconstruction discovers in frame of semiotic space ‘language – text – interpretator' as complementarian intention of interpretation (understanding / disclosure), that leads to saturation of critical measuring of humanitarian knowledge.The object of research is philosophical heritages of H.-G. Gadamer, J. Derrida, P. de Man in the horizon of contemporary historical-philosophical problematics.The subject of research is topological, content, methodological aspects of hermeneutic potential of deconstruction in frames of heritages of H.-G. Gadamer, J. Derrida, P. de Man.Methodology of research, that used in the thesis, based on principles of historicity, comparability, complementarity. Subject-conceptual historical philosophical substantiating and proving of the scientific hypothesis about hermeneutic potential of deconstruction the way articulation of its topological, content, methodological aspects is carried on using possibilities of phenomenology, structuralism, dialectics, comparative analysis etc.Using possibilities of phenomenology, firstly, markup of semiotic space ‘language – text – interpreter' as a space of realization of hermeneutic potential of deconstruction is carried on, secondly, description of concept thesaurus of hermeneutic (language, text, writing, interpretation, hermeneutic circle etc.) and deconstruction (writing, intertextuality, supplement, difference, trace etc.) is explicated.Using possibilities of structuralism, firstly, some binary oppositions: ‘text / interpretation', ‘wholeness / plurality', ‘language / writing', ‘blindness / insight' are articulated, secondly, architectonics the thesis, which consists of three conceptual parts is built: the first part contains key problems of hermeneutic of text, the second part contains key problems of deconstruction of text, the third part contains possibilities of conjunction of hermeneutic and deconstruction.Using dialectics, key antinomies between hermeneutic and deconstruction in limits of interpretation, logocentrism, destruction of history of ontology are articulated.Using comparative methodology, comparing of views of H.G. Gadamer and J. Derrida, P. de Man and J. Derrida, P. de Man and M. Bakhtin etc. are carried on.Scientific novelty of the thesis.For the first time: on the basis of the complex historical-philosophical analysis of heritage of H.-G. Gadamer, J. Derrida, P. de Man substantiating and proving of the scientific hypothesis about hermeneutic potential of deconstruction in topological, content and methodological aspects are carried on; based on realization of influence of philosophical hermeneutic of H.-G. Gadamer and deconstruction of J. Derrida on literary-critical views of P. de Man the topos of discovering of hermeneutic potential of deconstruction – ‘language – text – interpreter' and heuristic measuring of concept of interpretation are set; based on articulation of conceptual-methodological parts of hermeneutic of H.-G. Gadamer (language, text, writing, reading etc.) and deconstruction of J. Derrida (writing, intertextuality, supplement, difference etc.) content sings of interpretation – mediation, entelechy, dialogicality, on the one hand, and intention to another, plural, covering, on the other, which gaining heuristic compounding in activity of P. de Man as complementarity of understanding and disclosure are done; based on analysis of polemics of P. de Man with views of J. Derrida, M. Bakhtin, F. Nietzsche, M. Blanchot, R.M. Rilke etc., showed that methodological foundation of hermeneutic potential of deconstruction is interpretative procedure of double deconstruction (or deconstruction of deconstruction) and thereby critical aspects of comprehension of texts in conceptual frames of opposition ‘blindness / insight' are clarified.Get further development:– methodological possibilities of compounding of hermeneutic and deconstruction in directions of critical comprehension of texts and social-cultural dialogue.Specified:– the place of interpretation in the context of hermeneutic of H.-G. Gadamer, deconstruction of J. Derrida, hermeneutic deconstruction of P. de Man.Sphere - educational process.

Проаналізовано важливі аспекти проблеми норми в контексті сучасної філософії та методології науки. З'ясовано можливості герменевтики в дослідженні нормативно-ціннісної структури смислу наукових висловлень. Обгрунтовано актуальність даного підходу у процесі трансформації дослідження змісту категорії норми з суб'єкт-об'єктної в суб'єкт-суб'єктну площину природничонаукового та гуманітарного знання. Виявлено методологічні можливості застосування категорії норми в науковому пізнанні. Сформульовано визначення герменевтичної концепції норми як однієї з реалістичних позицій у суперечці про зміст універсалій. На підставі дослідження досвіду тлумачення норм у правових і моральних вченнях встановлено, що співвідношення раціонального та ірраціонального у структурі будь-якої норми є свідченням її внутрішнього потенціалу, що й зумовлює потребу в його герменевтичному дослідженні. Відзначено, що на противагу панлінгвістичним концепціям, нормативнозорієнтована герменевтика надає великого значення сфері невербального, домовного мислення. Показано, що інтерпретація є основним інструментом об'єктивації змісту герменевтичного потенціалу наукової норми. Обгрунтовано тлумачення понять "пояснення" та "розуміння" як взаємозумовлених методів актуалізації потенціалу соціальних цінностей і норм у феноменологічному полі свідомості дослідника.

  Скачати повний текст

У дисертації здійснено дослідження особливостей художньої репрезентації дитинства у Шекспірівському каноні, який відображає колективний образ дитини в ментальній картині світу англійського Ренесансу і корелює з універсальною філософською проблематикою, сприяючи осягненню складних позачасових питань. Вивчення шекспірівського дискурсу дитинства вводить до наукового простору велику кількість цікавих фактів і літературознавчих спостережень, які увиразнюють бачення специфіки процесу становлення особистісної ідентичності, що розширює дослідницькі горизонти шекспірознавства і стимулює міждисциплінарну взаємодію.Актуальність дисертації детермінована низкою факторів соціокультурного, історико-літературного та методологічного характеру. Стрімке зростання антропологічного вектору філологічних досліджень у літературознавстві останніх десятиліть ставить на часі реконструювання особливостей рецепції дитини і дитинства у різні епохи. Доба Відродження і її ключова постать В.Шекспір пропонують вкрай цікавий матеріал, аналіз якого сприяє глибшому розумінню аксіологічних домінант, характерних цієї історико-культурної епохи, та відкриває перспективу осягнення впливу антропоцентричних гуманістичних уявлень про феномен дитинства на сучасне мислення, педагогіку і культуру. Теоретичної концептуалізації потребують семантика та категоріальний статус поняття «дискурс дитинства у літературі», імплементація якого у шекспірознавчий інтелектуальний простір виявляється гостроактуальною в контексті стрімкого зростання інтересу зарубіжного літературознавства до рецепції дитинства у творчій спадщині В.Шекспіра (А. Блек, С. Грінхол, М. Еберле, Д. Кампана, Т. Пендлетон, К. Чеджой, Р. Шогнесі, та ін.).Ця дисертація є першим у сучасному шекспірознавстві системним дослідженням дискурсу дитинства у творчості Вільяма Шекспіра, що зумовлює його наукову новизну. Теоретична значущість роботи полягає в категоріально-термінологічній концептуалізації низки понять, пов’язаних з темою дитинства, та розробці й апробації алгоритму дослідження дискурсу дитинства в шекспірівській творчості, який може використовуватися при дослідженні специфіки сприйняття дитини в інших авторських художніх парадигмах та історико- культурних контекстах.Мета роботи полягала в тому щоб створити цілісну панораму репрезентації дискурсу дитинства у різножанровій творчості Вільяма Шекспіра, акцентуючи увагу на кореляції універсального та історично-детермінованого аспектів в авторській рецепції дитинства як соціокультурного феномену. Предметом дослідження стали топоси, теми, образи, художні тропи, які репрезентують дитину та дитинство у різножанрових творах В. Шекспіра. Аналіз 1500 текстових фрагментів, виокремлених шляхом суцільної вибірки із 154 сонетів, 2 поем та 39 різножанрових драматичних творів, дозволив отримати багатовимірне уявлення про особливості рецепції дитинства у епоху Ренесансу та виявити особливості шекспірівського розуміння феномену дитинства.Теоретико-методологічне підґрунтя роботи сформовано корпусом літературознавчих культурологічних та філософських праць присвячених вивченню дискурсології (Т.Михед, І. Папуша, А. Приходько, Г. Приходько, Г. Храброва, Ю. Черняк, І. Шевченко, та ін.). Концептуалізація категоріально-термінологічного апарату дисертаційного дослідження здійснювалася в контексті міждисциплінарного діалогу, що розгортається у науковому просторі сучасного дискурсу дитинства, який охоплює філософію (І. Голубович, І. Кон), психологію (Р. Бейн-Пауел, Е. Еванс-Прічард, Я.Кравченко, О. Крісман), психоісторію (Р. Браун, Л. Демоз, Ж. Піаже), культурологію (М.Мід, Н. Хомськи), етнографію та фольклористику (Н. Аксьонова, Н. Грицишина, Н. Жмуд, І. Павленко ), педагогіку (О. Зінченко , Р. Зозуляк-Случик, Т. Кочубей), літературознавство (О. Бодугай, І.Безродних, К. Василина, У. Гнідець, О. Горбонос, Л. Коломієць, Я. Кравченко, Д. Москвітіна )та ін.Вибір методів зумовлений метою та завданнями дослідження. Використання загальнонаукових методів аналізу та синтезу дозволило створити системне уявлення про стан вивченості проблеми і сформувати категоріально-термінологічний апарат та інструментарій дослідження. Метод соціокультурології застосовувався при створенні стереоскопічної візії дитини в різні історико-культурні епохи (Античність, Середньовіччя, Відродження). Використання базових засад герменевтики та методу пильного читання дозволили виявити специфіку художньої репрезентації дискурсу дитинства в різножанрових творах Вільяма Шекспіра...^UThe dissertation researches the peculiarities of the artistic representation of childhood in Shakespeare's canon, which reflects the collective image of a child in the mental picture of the world of the English Renaissance and correlates with universal philosophical issues, contributing to the understanding of complex timeless issues. The study of Shakespeare's childhood discourse introduces a large number of interesting facts and literary observations into the scientific space, which express a vision of the specifics of the process of personal identity formation, which expands the research horizons of Shakespeare studies and stimulates interdisciplinary interaction.The relevance of the dissertation is determined by a number of socio-cultural, historical-literary and methodological factors. The rapid growth of the anthropological vector of philological research in literary studies in recent decades calls for a reconstruction of the peculiarities of the reception of children and childhood in different eras. The Renaissance and its key figure V. Shakespeare offer extremely interesting material, the analysis of which contributes to a deeper understanding of the axiological dominants characteristic of this historical and cultural era, and opens the perspective of understanding the influence of anthropocentric humanistic ideas about the phenomenon of childhood on modern thinking, pedagogy and culture. The semantics and categorical status of the concept of "discourse of childhood in literature" need theoretical conceptualization, the implementation of which in the intellectual space of Shakespeare studies is acutely relevant in the context of the rapid growth of interest of foreign literary studies in the reception of childhood in the creative heritage of V. Shakespeare (A. Black, S. Greenhall, M. Eberle, D. Campana, T. Pendleton, K. Chejoy, R. Shaughnessy, etc.).This dissertation is the first systematic study of childhood discourse in the works of William Shakespeare in modern Shakespeare studies, which determines its scientific novelty. The theoretical significance of the work lies in the categorical and terminological conceptualization of a number of concepts related to the theme of childhood, and the development and approval of an algorithm for the study of the discourse of childhood in Shakespeare's work, which can be used in the study of the specifics of the child's perception in other author's artistic paradigms and historical and cultural contexts.The purpose of the work was to create a holistic panorama of the representation of the discourse of childhood in the multi-genre works of William Shakespeare, focusing on the correlation of universal and historically determined aspects in the author's reception of childhood as a socio-cultural phenomenon. Topos, themes, images, artistic tropes that represent children and childhood in the various genre works of V. Shakespeare became the subject of the research. The analysis of 1,500 text fragments, separated by a continuous selection from 154 sonnets, 2 poems and 39 dramatic works of various genres, allowed to obtain a multidimensional idea of the peculiarities of the reception of childhood in the Renaissance era and to reveal the peculiarities of Shakespeare's understanding of the phenomenon of childhood.The theoretical and methodological basis of the work is formed by the corpus of literary, cultural and philosophical works devoted to the study of discourseology (T. Mikhed, I. Papusha, A. Prykhodko, G. Prykhodko, G. Khrabova, Y. Chernyak, I. Shevchenko, etc.). The conceptualization of the categorical and terminological apparatus of the dissertation research was carried out in the context of an interdisciplinary dialogue unfolding in the scientific space of the modern discourse of childhood, which includes philosophy (I. Holubovych, I. Kohn), psychology (R. Bain-Powell, E. Evans-Pritchard, I .Kravchenko, O. Krisman), psychohistory (R. Brown, L. Demoz, J. Piaget), cultural studies (M. Mead, N. Chomsky), ethnography and folkloristics (N. Aksyonova, N. Hrycyshina, N. Zhmud, I. Pavlenko), pedagogy (O. Zinchenko, R. Zozulyak-Sluchyk, T. Kochubey), literary studies (O. Bodugai, I. Bezrodnykh, K. Vasylyna, U. Hnidets, O. Gorbonos, L. Kolomiets, Ya. Kravchenko, D. Moskvitina) and others.The choice of methods is determined by the purpose and tasks of the research. The use of general scientific methods of analysis and synthesis made it possible to create a systematic view of the state of study of the problem and to form a categorical and terminological apparatus and research tools. The sociocultural method was used to create a stereoscopic vision of a child in different historical and cultural eras (Antiquity, Middle Ages, Renaissance)...

У дисертаційному дослідженні здійснено комплексне соціально-філософськедослідження довіри як концепту, явища та міри соціальності. Запропонованаавторська концептуалізація довіри як соціально-інтеґративного складника таузгоджувального ціннісно-нормативного орієнтира соціальної взаємодії в динаміцісоціальних змін. З урахуванням ідей комунікативної практичної філософії,соціосинергетики, феноменології, герменевтики, етнометодології, соціальногоконструктивізму тощо здійснено поняттєво-аргументативний і функціональний аналізкатегорії довіри та виявлено її леґітимативний, інтегративний, екстравертивний,самоорганізаційний і самореалізаційний потенціал в глобально-глокальнихтрансформаціях сучасності. Сформульовано респонзитивну концепцію довіри якціннісної відповіді, що уможливило осмислення конструктивних та деструктивнихефектів спрямованості реакції на вияв довіри як відповіді на цінність^UIn the dissertation the complex social-philosophical study of trust as a concept,phenomenon and measure of sociality is carried out. The author's conceptualisation of trustas a socially-integrative component and a coherent value-normative orientation of socialinteraction in the dynamics of social change is proposed. Taking into account the ideas ofcommunicative practical philosophy, socio-synergetics, phenomenology, hermeneutics,ethnomethodology, social constructivism, etc., a conceptual-argumentative and functionalanalysis of the category of trust has been carried out and its legitimate, extravertive, selforganizationaltransactionality is revealed. Categorical conceptualisation of trust in termsof social reliability, existential security, mutual responsibility, fiduciary competence andnormative predictability in the context of the analysis of moral and pragmatic determinantsof social interaction is proposed.

Визначено основні характеристики еволюції поняття досвіду в західних філософських системах, становлення яких спричинено впливом перетворення філософської думки у німецькому ідеалізмі у XIX - XX ст. На підставі історико-філософського топологічного аналізу основних положень стосовно досвіду, наявних у межах західної філософії від Античності до XX ст., відтворено цілісну картину передісторії та історії філософського аналізу досвіду у Канта та Гегеля, що зумовили рамки подальшої еволюції змісту поняття досвіду, визначені напруженням поміж епістемологічним і герменевтичним підходами. Установлено, що еволюція поняття досвіду відбувалася як діалектичний процес визначення досвіду у термінах фактичності й історичності в основних течіях філософії Заходу XIX - XX ст. На підставі аналізу основних рис історії поняття досвіду в західній філософії XIX - XX ст. створено концепцію еволюції цього поняття, яка узагальнює специфіку підходів до аналізу досвіду щодо філософських теорій неокантіанства, прагматизму, аналітичної філософії мови, феноменології та герменевтики, а також особливості впливу цих підходів на формування завдань сучасної епістемології, філософії мови та філософії науки.

  Скачати повний текст

Досліджено еволюцію просторово-сценографічних систем українського театру в аспектах архітектоніки сцени, сценографії, предметних комплексів вистави, театральної проксеміки. Розроблено новий напрямок дослідження української сценографії, що грунтується на аналізі стратегій театрального простору в контексті театральної семіотики, теорії художнього тексту з використанням підходів театральної герменевтики та антропології. Проаналізовано просторові та сценографічні системи українського драматичного театру доби модернізму. Визначено принципи побудови простору та сценічного оформлення у виставах театру корифеїв та театру Л.Курбаса. Розглянуто творчі технології, які використовувались для реалізації концепцій прострової організації у драматичному театрі. Вперше виявлено специфіку простороутворення в українському театрі в контексті соціокультурного дискурсу доби. Проведено порівняльне вивчення особливостей розвитку української сценографії з загальносвітовими мистецькими процесами.

  Скачати повний текст