Визначено основні завдання, характер та особливості реалізації воєнно-економічної політики гітлерівської окупаційної адміністрації у аграрному секторі економіки рейхскомісаріату "Україна". Проаналізовано динаміку розвитку та методи втілення заходів "реформування" системи господарювання на селі. Проведено детальне дослідження поглядів нацистського керівництва щодо ставлення до українського селянства та з'ясовано вплив даного чинника на вибір методів та способів реалізації аграрної політики. Переглянуто характер психологічного впливу та матеріального заохочення селян, встановлено його ефективність у контексті економічної політики Німеччини. У науковий обіг введено невідомі раніше факти щодо вилучення матеріальних і використання людських ресурсів сільського господарства рейсхкомісаріату "Україна" в економічних інтересах Німеччини. Показано зміни у ставленні українського селянства до системи "нового порядку" протягом усього періоду окупації. Виправлено наявні неточності та помилки в історіографічній літературі щодо окремих аспектів аграрної політики третього рейху на українських землях.

  Скачати повний текст

У дисертації здійснено комплексне дослідження теоретико-правових засад становлення і розвитку медичного туризму в Україні, визначено проблеми його адміністративно-правового забезпечення та розроблено пропозиції з удосконалення національного законодавства в цій сфері.Сформульовано визначення змісту поняття «медичний туризм». Специфічними ознаками медичного туризму визнано: отримання медичної допомоги за межами місця проживання; спрямування на отримання медичної допомоги; лікування захворювань та/або проведення діагностики.На підставі аналізу змісту поняття «медичний туризм» виокремлено три групи наукових підходів щодо його розуміння.Виокремлено ознаки адміністративно-правового забезпечення розвитку медичного туризму.Сформульовано авторське визначення поняття адміністративно-правового забезпечення розвитку медичного туризму.Виділено специфічні принципи медичного туризму.Визначено три етапи формування правової основи медичного туризму в Україні. Розкрито особливості кожного з них.Визначено фактори, що перешкоджають адміністративно-правовому забезпеченню розвитку медичного туризму в Україні, до яких віднесено: політичні, економічні та юридичні.Сформульовано авторське визначення понять «суб’єкти медичного туризму» та «учасники медичного туризму». Обґрунтовано доцільність розмежування цих понять. Класифіковано суб’єктів, які забезпечують адміністративно-правове регулювання відносин у сфері медичного туризму в Україні за повноваженнями.Запропоновано критерії класифікації до визначення видів адміністративних договорів у сфері медичного туризму.До функцій адміністративного договору у сфері медичного туризму віднесено антиколізійну, правотворчу та функцію уніфікації локальної нормотворчості.Розкрито зміст поняття «форми адміністративно-правового забезпечення розвитку медичного туризму». Визначено види адміністративно-правових засобів розвитку медичного туризму.Аргументовано потребу в удосконаленні законодавства з питань ліцензування діяльності у сфері медичного туризму внаслідок особливостей і специфіки медичних послуг як елемента туристичного продукту.Доведено доцільність запровадження на законодавчому рівні акредитації закладів охорони здоров’я з урахуванням ризикованості медичної діяльності для здоров’я і життя споживачів медичних послуг та з метою наявності реального якісного кадрового, матеріально-технічного й організаційного забезпечення їх надання.Обґрунтовано доцільність створення Єдиного інформаційного реєстру медичних закладів (національних та іноземних), з якими існують домовленості (укладені договори) у сфері медичного туризму.Під адміністративно-правовими заходами забезпечення розвитку медичного туризму запропоновано розуміти систему передбачених адміністративно-правовими нормами владних прийомів і способів здійснення адміністративно-правового впливу спеціально уповноважених органів і посадових осіб на свідомість і волю суб’єктів, що здійснюють діяльність у сфері медичного туризму, на підставі збалансованості примусу та заохочення з метою запобігання, виявлення та припинення правопорушень у цій сфері, відвернення можливих шкідливих наслідків, відновлення правового становища, а у разі необхідності притягнення винних до відповідальності.З урахуванням визначених Стратегією розвитку туризму та курортів на період до 2026 року загальних напрямів і тенденцій удосконалення розвитку туристичної та курортної галузі обґрунтовано доцільність забезпечення розвитку курортів, зокрема для ефективного розвитку медичного туризму.Проаналізовано підстави адміністративної відповідальності за порушення законодавства у сфері медичного туризму. Сформульовано визначення поняття адміністративної відповідальності за правопорушення у сфері медичного туризму як застосування суб’єктами владних повноважень, регламентованих нормами адміністративного законодавства примусових заходів впливу, що передбачають настання матеріальних, моральних, майнових та організаційних наслідків для осіб, які порушують законодавство у сфері медичного туризму.Досліджено стан правового регулювання відносин у сфері медичного туризму в зарубіжних країнах та визначено напрями його позитивного досвіду.Класифіковано документообіг у сфері медичного туризму залежно від законодавчо визначених функцій певного документа. Виокремлено 9 груп документів: розпорядчі документи; транспортні документи; документи з платіжно-банківських операцій; комерційні документи; документи первинної облікової документації; документи бухгалтерського оформлення; документи, що утворюють систему корпоративного управління та контролю; документи з галузево-напрямковими особливостями; звітні документи.Визначено перспективні напрями удосконалення адміністративно-правового забезпечення розвитку медичного туризму в Україні. Сформульовано пропозиції щодо вдосконалення національного законодавства у досліджуваній сфері.^UThe author of the dissertation has accomplished a comprehensive study of theoretical and legal principles for the formation and development of medical tourism in Ukraine; has defined the problems of its administrative and legal provision and has elaborated suggestions for improving the national legislation in this area.The definition of the content of the concept of “medical tourism” has been formulated.Based on the analysis of the content of the concept of “medical tourism”, the author has distinguished three groups of scientific approaches to its understanding.The author has singled out the features of administrative and legal provision for the development of medical tourism.The author has formulated own definition of the concept of administrative and legal provision for the development of medical tourism.Specific principles of medical tourism have been distinguished.Three stages for the formation of the legal framework of medical tourism in Ukraine have been defined. Specific features of each of them have been revealed.Factors hindering the administrative and legal provision for the development of medical tourism in Ukraine have been determined. They include: political, economic and legal.The author has formulated own definition of the concepts “subjects of medical tourism” and “participants of medical tourism”. The expediency of distinguishing these concepts has been substantiated.According to powers the author has classified the subjects that ensure administrative and legal regulation of relations in the medical tourism sphere in Ukraine.The classification criteria for determining the types of administrative contracts in the medical tourism sphere have been offered.The functions of the administrative contract in the medical tourism sphere include the anti-collision, law-making and the function on the unification of local rule-making.The content of the concept of “forms of administrative and legal provision for the development of medical tourism” has been revealed. The author has determined the types of administrative and legal means for the development of medical tourism.The author has argued the need to improve legislation on licensing activities in the medical tourism sphere due to peculiarities and specificity of medical services as an element of the tourist product.The author has proved the expediency of introducing the accreditation of health care institutions at the legislative level, taking into account the riskiness of medical activity for the health and life of consumers of medical services and aimed at guaranteeing their real high-quality personnel, financial, technical and organizational provision.The author has substantiated the expediency of creating the Unified Information Register of Medical Institutions (national and foreign), which are the partners (with concluded contracts) in the medical tourism sphere.We offer to understand administrative and legal measures of ensuring the development of medical tourism as the system of power techniques provided by administrative and legal norms and methods of exercising administrative and legal influence of specially authorized agencies and officials on the consciousness and will of subjects carrying out activities within the medical tourism sphere, based on the balance of coercion and encouragement in order to prevent, detect and stop offenses in this area, to avert possible harmful consequences, to restore the legal status and, if necessary, to bring the guilty party to liability.Taking into account general directions and tendencies for improving the development of the tourism and resort sector determined by the Strategy for the Development of Tourism and Resorts for the period until 2026, the author has substantiated the feasibility of ensuring the development of resorts, in particular for the effective development of medical tourism.The grounds of administrative liability for violations of legislation in the medical tourism sphere have been analyzed. .Circulation of documents in the medical tourism sphere has been classified depending on the legally defined functions of a certain document. The author has singled out 9 groups of documents: administrative documents; transport documents; documents from payment and banking transactions; commercial documents; documents of primary accounting documentation; accounting documents; documents forming the system of corporate management and control; documents with specific features of the area; reporting documents.Perspective areas for improving administrative and legal provision for the development of medical tourism in Ukraine have been identified. The author has formulated suggestions for improving national legislation in the researched area.

У дисертаційній роботі визначено, що державна нагорода не є видом заохочення, це визнання та вшанування державою видатної заслуги особи, що є звершенням для України, прикладом для суспільства, шануванням для поколінь, а також спонуканням до взірцевої діяльності інших осіб. Значення державних нагород полягає у: відзначенні суспільно-значущої для держави та суспільства заслуги; правовому урегулюванні системи нагородження державними нагородами; чіткій регламентації та призначенні кожної державної нагороди (умови для нагородження, перелік заслуг, що відзначаються даною нагородою) нагородженні від імені держави; визнаннісуспільством як публічної заслуги; гарантуванні державою.Сучасна нагороджувальна система державними нагородами є досить недосконалою. Пропонується кожний орден закріплювати та регламентувати статутом, у якому визначати перелік підстав (заслуг), за яких особа може отримати даний орден, обмеження щодо його отримання (вікові, за посадою, за військовим званням), можливості отримання дострокового звання при врученні того чи іншого ордену.Аргументується, що важливою характерною особливістю інституту державних нагород є їх нормативна урегульованість. Для спрощення, систематизованості нагороджувальної діяльності упорядкування правового статусу державних нагород, встановлення заслуг відповідно кожної державної нагороди пропонується прийняти закон України «Про державну нагороджувальну справу», проект якої додано у додатках до роботи.^UThe dissertation paper determines that the purpose of legal incentives directed toward realization of people's motivation, inducing them to carry out socially useful actions, affecting the inner world of a person, his/her needs, interests; upbringing behavior that forms the person's legal awareness and legal culture; social control, through which the society and the state control and coordinate the activities of an individual. Creating attractive conditions for social and legal activity, legal incentives guarantee their development and meet the needs and interests of subjects. Awards and, respectively, government awards, are legal incentives, among others.The author proves that the modern national awarding system is not perfect. It is suggested that each order be fixed and regulated by the charter, which defines the list of grounds (merits) in which the person can receive a certain order, the restrictions on its receipt (age, position, military rank), the possibility of obtaining a pre-term title when awarding a particular order.It is noted that the state policy of state awards is based on raising the image of the state, honoring the merits perceived by the society, and respecting the desire to continue such exemplary cases. For the successful functioning of the state, the modern award system must be transformed in the direction of the said state policy. The state must pay special attention to military valor, labor merit, and scientific achievements.The state award institution is ensured by public administration authorities. To improve the state awarding process, it is proposed to make a public discussion about the state awards through public Internet voting with further transmission of the data to the Department of State Awards of the Presidential Administration, processed therein and approved by the President of Ukraine. Such a procedure will significantly reduce the number of people who have been awarded the highest state awards and make it impossible to assign such awards in controversial cases. When the Internet voting for each individual candidate is implemented (with a descriptionof each candidate's merits with four references, and his/her act to make it public), it is suggested that he Commission of State Awards and Heraldry must be liquidated. The Department of State Awards of the Presidential Administration is proposed to have the general social functions. At the same time, the President of Ukraine will retain the discretionary right to award certain people for their service to Ukraine.The administrative and legal status of the subject of state awarding is manifested in the form of rights and obligations, legal liability arising afterawarding the certain state reward. Since the purpose of the said proceedings is not the resolution of the conflict of law, it is directed at the realization of the main task of rewarding merit as an exemplary act for society, stimulating people to another positive activity for the state, expressing respect to the awarded people for their bravery and service. The President of Ukraine who approves the decision adopted by a special commission on state awards and heraldry represents he administrative component reflected by public administration entity suggesting award on behalf of the society and subject.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.07 «Адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право». – Науково-дослідний інститут публічного права, Центральноукраїнський державний університет імені Володимира Винниченка, Кропивницький, 2023.У дисертаційному дослідженні розкрито категорійно-поняттєве визначення, зміст, сутність адміністративно-правового механізмувзаємодії суб’єктів сектору безпеки й оборони щодо забезпечення національної безпеки, а також детермінації його особливостей у системному та комплексному вияві. Адміністративно-правовий механізм взаємодії суб’єктів сектору безпеки й оборони щодо забезпечення національної безпеки визначено як сукупність адміністративно-правових засобів, які об’єктивують комплекс реалізованих суб’єктами забезпечення національної безпеки нормативних, організаційних та контрольно-наглядових дій, спрямованих на забезпечення належних умов (засад), принципів, правил, стандартів та процедур функціонування процесу реалізації взаємовідносин між суб’єктами сектору безпеки й оборони України під час виконання ним функціональних обов’язків. Уточнюється, що адміністративно-правові засоби, які формують структуру адміністративно-правового механізму взаємодії суб’єктів сектору безпеки й оборони щодо забезпечення національної безпеки можна розглядати у двох аспектах: як сукупність адміністративно-правових норм або ж як інструменти виконання адміністративних рішень. Доведено, що останній підхід є застосовним при загальному визначені поняття адміністративно-правового механізму (здійснюється акцентуація на його інструментальній складовій), адже адміністративно-правові засоби віддзеркалюють найбільш істотні його особливості.Визначено, що мета адміністративно-правового механізму взаємодії суб’єктів сектору безпеки й оборони щодо забезпечення національної безпеки має дуальне значення. Висунуто гіпотезу, що основним загальним завданням адміністративно-правового механізму взаємодії суб’єктів сектору безпеки й оборони щодо забезпечення національної безпеки є реалізація окремих напрямів державної політики у сфері національної безпеки й оборони. Уточнено, що конкретні завдання цього механізму є прямо залежним від того, які завдання поставлені перед тими суб’єктами, які мають взаємодіяти. Вони визначаються індивідуально та стосуються напрямів та видів спільної діяльності, що потребують врегулювання (наприклад, врегулювання процедури делегування окремих повноважень суб’єкта сектору безпеки й оборони іншому суб’єкту цієї системи задля ефективності виконання завдань системи забезпечення національної безпеки України). Доведено, що адміністративно-правовий механізм взаємодії суб’єктів сектору безпеки й оборони щодо забезпечення національної безпеки виконує низку функцій. Здійснено умовний поділ таких функцій за груповими ознаками. Перша група – базові функції (регулятивна та координаційна). Друга група – цільові функції (інституційна; контрольно-наглядова; забезпечувальна тощо). Третя група – спеціальні функції (стабілізаційна; адаптаційна; прогностична).Сформовано, що структура адміністративно-правового механізму взаємодії суб’єктів сектору безпеки й оборони щодо забезпечення національної безпеки є такою: 1) адміністративно-правові норми, об’єктивовані у межах нормативно-правової бази, що складається з актів різної юридичної сили та загального і спеціального спрямування, основним призначення яких є врегулювання конкретного питання у межах означених відносин; 2) об’єкти регулювання – діяльність та поведінка суб’єктів сектору безпеки й оборони; 3) суб’єкти регулювання – суб’єкти, що формують правові рамки та процедури досліджуваної взаємодії (як суб’єкти ієрархічно вищої структури, так і самі суб’єкти взаємодії); 4) адміністративні правовідносини, що виникають між об’єктами та суб’єктами регулювання, а також ті, що виникають, розвиваються та припиняються між представниками сектору безпеки й оборони (йдеться як про горизонтальні, так і вертикальні відносини, що характеризуються різним змістом); 5) адміністративно-правові засоби реалізації механізму взаємодії суб’єктів сектору безпеки й оборони щодо забезпечення національної безпеки – нормотворчі (встановлення правил, процедур, зобов’язань тощо), організаційні (збір інформації, підготовка документів тощо), забезпечувальні (методичний супровід, технічне та матеріальне оснащення, фінансування тощо) та управлінські (заохочення, переконання, контрольно-наглядова діяльність тощо).^UThe thesis reveals the categorical and conceptual definition, content, and essence of the administrative and legal mechanism for interaction of security and defence sector entities with regard to ensuring national security, as well as the determination of its features in a systemic and comprehensive manner. The administrative and legal mechanism for interaction of security and defence sector entities with regard to ensuring national security is defined as a totality of administrative and legal means that objectify a set of regulatory, organisational, control and supervisory actions implemented by the national security entities with the purpose of ensuring appropriate conditions (fundamentals), principles, rules, standards and procedures for the functioning of the process of implementation of interrelations between the security and defence sector entities of Ukraine in the course of performing their functional duties. It is specified that the administrative and legal means which form the structure of the administrative and legal mechanism for interaction of security and defence sector entities with regard to ensuring national security can be considered in two aspects: as a set of administrative and legal provisions or as instruments for implementing administrative decisions. It is proved that the latter approach is used in the general definition of the concept of the administrative and legal mechanism (the emphasis is placed on its instrumental component), since administrative and legal means reflect its most significant features. It is determined that the purpose of the administrative and legal mechanism for interaction of security and defence sector entities with regard to ensuring national security is dual. The author hypothesises that the main general task of the administrative and legal mechanism for interaction of security and defence sector entities with regard to ensuring national security is to implement certain areas of public policy on national security and defence. It is clarified that the specific tasks of this mechanism directly depend on the tasks assigned to the entities that are to interact. They are determined individually and relate to the areas and types of joint activities that need to be regulated (for example, to regulate the procedure for delegating some full powers of a security and defence sector entity to another entity of this system for the purpose of efficient performance of the tasks of the national security system of Ukraine). It is proved that the administrative and legal mechanism for interaction of security and defence sector entities with regard to ensuring national security performs a number of functions. Such functions are conditionally grouped by common characteristics. The first group includes basic functions (regulatory and coordination functions). The second group includes targeted functions (institutional; control and supervision; support functions, etc.). The third group includes special functions (stabilisation, adaptation and prognostic functions). It is stated that the structure of the administrative and legal mechanism for interaction of security and defence sector entities with regard to ensuring national security is as follows:1) Administrative and legal provisions objectified within the regulatory framework consisting of regulations of different legal force, of general and special orientation, the main purpose thereof is to regulate a specific issue within the relations under study; 2) Objects being regulated – the activities and conduct of security and defence sector entities; 3) Regulatory actors – that is, those actors that form the legal framework and procedures for the interaction under study (both hierarchically higher level entities and the actors of interaction themselves); 4) Administrative legal relations that arise between objects being regulated and regulatory actors, as well as those that arise, develop and terminate between representatives of the security and defence sector (these are both horizontal and vertical relations characterised by different content); 5) Administrative and legal means of implementing the administrative and legal mechanism for interaction of security and defence sector entities with regard to ensuring national security: rule-making (establishment of rules, procedures, duties, etc.), organisational (collection of information, preparation of documents, etc.), support (methodological support, technical and material equipment, financing, etc.) and managerial (encouragement, persuasion, control and supervision, etc.).

Дисертацію присвячено комплексному дослідженню адміністративно-правового статусу державних службовців органів судової влади.У дисертації запропоновано авторське визначення адміністративно-правового статусу державних службовців органів судової влади, під яким слід розуміти становище осіб, що обіймають визначені штатним розписом органу судової влади, посади державної служби, яке врегульоване нормами адміністративного права та характеризується низкою сталих та необхіднихелементів (права, обов’язки, відповідальність, обмеження, заохочення), і головною метою реалізації якого є виконання ключових обов’язків в сфері забезпечення здійснення судочинства, а саме – надання населенню якісних судових послуг та ефективне забезпечення відправлення правосуддя.Наведено авторську класифікацію законодавчо встановлених прав державних службовців органу судової влади на такі види: 1) особисті немайнові права; 2) службові права; 3) соціальні права; 4) трудові та громадянські права 5) інформаційні права; 6) освітні права; 7) кар’єрні права; 8) права в сфері гарантій правового захисту. Згруповано основні обов’язки державних службовців у такі види: 1) патріотичні обов’язки; 2) службово-правові обов’язки; 3) посадові обов’язки; 4) обов’язки в сфері запобігання корупції; 5) освітні обов’язки; 6) обов’язки в сфері інформації та охорони таємниці.^UThe dissertation is devoted to a comprehensive study of the administrative and legal status of civil servants of judicial authorities.The dissertation offers an author's definition of the administrative-legal status of civil servants of judicial authorities, which should be understood as the position of persons holding public service positions defined by the staff list of the judicial authority, which is regulated by the norms of administrative law and is characterized by a number of permanent and necessary elements (rights, duties,responsibilities, restrictions, incentives), and the main purpose of which is the fulfillment of key duties in the field of ensuring the implementation of justice, namely, providing the population with high-quality judicial services and effectively ensuring the administration of justice.The author's classification of the legally established rights of civil servants of the judicial authority into the following types is given: 1) personal non-property rights; 2) service rights; 3) social rights; 4) labor and civil rights; 5) information rights; 6) educational rights; 7) career rights; 8) rights in the field of guarantees of legal protection.The main duties of civil servants are grouped into the following types: 1) patriotic duties; 2) official – legal duties; 3) official duties; 4) responsibilities in the field of corruption prevention; 5) educational duties; 6) duties in the field of information and secrecy.

Дисертація є першим в українській юридичній науці спеціальним комплексним дослідженням атрибуції кібератак проти об'єктів критичної інфраструктури. У дисертації розкрито природу кіберпростору, що є середовищем реалізації кібератак та забезпечує необхідними засобами їх здійснення, а також визначено сутнісні характеристики кібератак. На підставі цього встановлено, що кібератаки можуть здійснюватися проти різних рівнів кіберпростору (фізичного, логічного та соціального) з метою порушення функціонування об'єктів критичної інфраструктури.Встановлено, що передумовою для здійснення атрибуції кібератак є визначення міжнародно-протиправної поведінки, що вимагає атрибуції. Відсутність lex specialis значно ускладнює процес атрибуції, тому крім положень Талліннський керівництв, проаналізовано різноманітні форми opinio juris, які свідчать про певний рівень розходження в позиціях держав. Водночас opinio juris дозволило встановити, які діяння держави розглядають в якості кібератак, що є порушенням норм міжнародного права та вимагають атрибуції. З урахуванням відсутності поняття «критична інфраструктура», ідентифіковано, які об'єкти держави найчастіше розглядаються в якості критично важливих. Обґрунтовано необхідність розробки поняття «критична інфраструктура» на міжнародному рівні, яке б дозволяло зберігати гнучкість і врахувати національні пріоритети окремих держав. В роботі також наголошується на тому, що розробка такого поняття повинна сприяти становленню оптимального підходу до категоризації об'єктів як таких, що є об'єктами критичної інфраструктури. Така потреба випливає із наявних підходів держав, які часто є невиправдано інклюзивними.Запропоновано виділити в окрему категорію транснаціональні (міждержавні) об'єкти критичної інфраструктури, які використовуються одночасно декількома державами. Така пропозиція робиться в силу їх підвищеної взаємозалежності та ризику настання більш серйозних та масштабних наслідків в результаті успішних кібератак.В дисертаційному дослідженні визначено, що процес атрибуції кібератак проти об'єктів критичної атрибуції вимагає здійснення технічної, політичної та юридичної атрибуції. Таким чином, атрибуція кібератак не можлива без оцінки технічних та політичних індикаторів. Цей висновок знаходить підтримку в позиціях держав, які висловилися щодо застосування міжнародного права в кіберпросторі, висновках групи експертів Талліннського керівництва 2.0 та Групи урядових експертів щодо заохочення відповідальної поведінки держав в кіберпросторі в контексті міжнародної безпеки. Логічним завершенням будь-якого процесу атрибуції кібератак проти об'єктів критичної інфраструктури держави має стати юридична атрибуція кібератак, що є елементом міжнародно-протиправного діяння відповідно до статті 2 Статей про відповідальність держав за міжнародно-протиправні діяння 2001 року.В роботі розкрито теоретичні та практичні аспекти застосування стандартів атрибуції до кібератак проти об'єктів критичної інфраструктури за участі органів держави; фізичних або юридичних осіб, які здійснюють елементи урядових повноважень; або недержавних суб'єктів, які діють під керівництвом або під контролем держави. В дисертаційному дослідженні вперше здійснено комплексний аналіз кібератак проти систем електроенергетики України в контексті збройного конфлікту. Обґрунтовано, що кібератаки в контексті збройного конфлікту prima facie не є випадковими. В конкретному випадку час, обраний для кібератак, та воєнні дії на сході України свідчать про пряму чи опосередковану участь країни-агресора. Відтак, на прикладі даних кібератак доводиться необхідність здійснення технічної та політичної атрибуції, яка б комплексно враховувала всі наявні індикатори. В роботі визначено основні практичні кроки для ефективної атрибуції кібератак проти об'єктів критичної інфраструктури. Доведено необхідність здійснення атрибуції в межах державно-приватної співпраці. Оцінено переваги та недоліки можливих моделей взаємодії та визначено найбільш оптимальну, яка б передбачала залучення представників держави, приватного сектору та при потребі інших зацікавлених сторін. Проаналізовано нову Кіберстратегію ЄC, яка містить інтеграційну модель взаємодії між державними та приватними суб'єктами та вводить інструменти кібердипломатії. Визначено, що кіберсанкції, які застосовуються на підставі рішення Ради ЄС, є кроком вперед в питанні атрибуції кібератак. Визначено перспективи використання інструменту кіберсанкцій на універсальному рівні, до прикладу, в межах ООН. При цьому, для підвищення їх ефективності запропоновано замінити індивідуальні санкції на секторальні. В дисертаційному дослідженні також робиться спроба оцінити перспективи розгляду міждержавного спору щодо атрибуції кібератак проти об'єктів критичної інфраструктури держави в межах Міжнародного Суду ООН. Визначено, що розгляд такого міждержавного спору може вирішити низку теоретичних та практичних проблем, зокрема щодо особливостей застосування звичаєвих норм атрибуції до кібератак.^UThe dissertation is the first complex research on attribution of cyberattacks against objects of critical infrastructure. This dissertation characterizes the nature of cyberspace, which is the environment for the commission of cyberattacks. It also identifies the essential characteristics of cyberattacks. Based on the above mentioned, it has been established that cyberattacks can be carried out against different layers of cyberspace in order to disrupt critical infrastructure.It was found out that defining internationally wrongful behavior in cyberspace is the prerequisite for the attribution of cyberattacks. The lack of legally binding lex specialis significantly complicates this task, thus various forms of opinio juris were analyzed. They indicate a lack of consensus between states in respect to certain issues. At the same time, opinio juris has greatly helped to determine which acts states regard as cyberattacks that violate international law and require attribution.The dissertation identifies objects that fall within the scope of critical infrastructure concept. It insists on the need to develop such a concept of critical infrastructure that would maintain flexibility and take into account national priorities. It is proposed to include transnational (inter-state) critical infrastructure objects in a separate category. This proposal is made because of their increased interdependence and the high risk of more serious and far-reaching consequences in the context of international security.In the dissertation, it is also found out that the process of cyberattacks attribution on critical infrastructure requires technical, political, and legal attribution. Thus, the attribution of cyberattacks impossible without the assessment of technical and political indicators. This conclusion is supported by the position of states on the application of International Law in cyberspace, the conclusions of the Expert Group of the Tallinn Manual 2.0 and the GGE on Advancing responsible State behavior in cyberspace.Legal attribution of cyberattacks, which is an element of international wrongful acts of a state under Article 2 of the 2001 Articles on State Responsibility for Internationally Wrongful Acts, should be a final step in the process of attribution of cyberattacks against critical infrastructure of states.The dissertation reveals the theoretical and practical aspects of the application of norms on attribution to cyberattacks against critical infrastructure in case they are carried out by organs of a state; persons or entities exercising elements of governmental authority; or a person or group of persons operating under the direction or control of the state. The dissertation research for the first time in the Ukrainian legal science provides a comprehensive analysis of cyberattacks against Ukraine`s electric grids systems in the context of the armed conflict. The example of Ukraine proves the need to assess both technical and political indicators during the process of attribution of cyberattacks, in particular in the context of armed conflict.It is argued that cyberattacks in the context of armed conflict are not prima facie accidental. In this particular case, the time chosen for cyberattacks and hostilities in eastern Ukraine indicate the direct or indirect involvement of the Russian Federation. Therefore, the need for technical and political attribution, which would comprehensively take into account all available indicators, is substantiated on the example of these cyberattacks.The work identifies the main practical steps for the effective attribution of cyberattacks against critical infrastructure. The necessity of attribution within the framework of public-private cooperation is proved. The advantages and disadvantages of possible models of interaction had been assessed and the most optimal one was identified, which foresees the involvement of state agents and private sector representatives. The 2020 EU Cybersecurity Strategy, which contains a model of interaction between public and private entities on the basis of the European shield and introduces cyber diplomacy toolbox, has been analyzed. Based on that, it was determined that the cyber sanctions instrument imposed by the Council of the EU is a step toward legal attribution. Prospects for the use of cyber sanctions at the universal level have been also identified, for example, within the UN. At the same time, to increase their effectiveness, it is more appropriate to use sectoral sanctions instead of individual. The dissertation also attempts to assess the prospects of an interstate dispute concerning the attribution of cyberattacks on critical infrastructure within the framework of International Court of Justice. It is concluded that the legal consideration of such an interstate dispute can solve a number of theoretical and practical problems regarding the application of customary norms on attribution to cyberattacks and its peculiarities.

Вперше обгрунтовано модель формування гуманних якостей учнів у процесі фізичного виховання. Визначено мету, завдання, принципи побудови, психолого-педагогічні механізми, етапи формування гуманних якостей. Запропоновано засоби, методи, форми навчально-виховного впливу й обгрунтовано педагогічні умови реалізації розробленої моделі, якими є формування позитивної мотивації учнів до систематичних занять фізичною культурою на підставі індивідуального підходу, створення сприятливого психологічного клімату у колективі, що забезпечує гуманізацію взаємовідносин між учителями й учнями, залучення батьків до позаурочних форм фізичного виховання школярів, що сприяє покращанню взаємовідносин між батьками та навчальним закладом. Удосконалено засоби (рухливі та спортивні ігри, забави, естафети, теоретичний матеріал, туризм, моральні дилеми, морально-етичні ситуації), методи та форми (ігровий і змагальний, особистий приклад учителя фізичної культури, контроль і самоконтроль, ритуали підтримки та заохочення учнів, групові дискусії й індивідуальні бесіди, покарання та заохочення, стимулювання інтересу й усвідомленої участі учнів у навчальному процесі, уроки фізичної культури, змагання, туристичні походи) фізичного виховання у контексті формування гуманних якостей учнів.

  Скачати повний текст

Комплексно досліджено місце та роль робітників України у розвитку економіки, створенні потужного воєнно-промислового комплексу СРСР у роки Другої світової війни. На підставі аналітично-критичного вивчення широкого кола джерел і літератури, нових методологічних підходів здійснено аналіз усієї сукупності питань виробничої діяльності матеріально-побутового становища робітників у воєнний період. Розкрито форми, зміст, характер і наслідки участі продуктивних сил України в організаційній і структурно-функціональній перебудові промисловості. Визначено роль трудівників у посиленні боєздатності збройних сил, зміцненні зв'язків тилу з фронтом. Доведено, що робітники та трудові ресурси республіки були одним з найважливіших чинників розбудови воєнної економіки СРСР та перемоги над ворогом. Розкрито суперечності й особливості участі робітників у забезпеченні функціонування адміністративно-командної економіки. Обгрунтовано висновок, що її продуктивна робота була досягнута не лише внаслідок мобілізаційних і репресивних заходів, здійснених державними органами, а й завдяки масовим виробничим змаганням, підготовці нових робітничих кадрів, участі трудівників у організації праці й управлінні виробництвом. Проаналізовано діяльність державних і господарських органів щодо упорядкування технічного нормування й удосконалення системи матеріального заохочення й оплати праці виробників. З'ясовано стан охорони праці та техніки безпеки у промисловості, розкрито проблеми й узагальнено результати соціального страхування робітників і членів їх сімей. Висвітлено матеріально-побутове становище трудівників, роль державних і господарських органів у забезпеченні їх продовольчими і промисловими товарами, житлом, створенні елементарних побутових умов життя.

  Скачати повний текст

Досліджено теоретичні аспекти та удосконалено методологічні засади впливу оподаткування на розвиток підприємницької діяльності. Розкрито інструментальну роль податків у її становленні та розвитку. Показано значення системи оподаткування як чинника внутрішньої інституційної та структурної диференціації підриємницької діяльності шляхом оптимізації нерівності (майнової, фінансової), обмеження присутності на ринку непрофесійних підприємців, заохочення підприємницької поведінки та поліпшення якості підприємницького ресурсу, удосконалення спеціалізації та підвищення професіоналізації підприємницької діяльності. Наведено характеристику інституційного змісту держави як загального ресурсу підприємницької діяльності, необхідного для позитивного зняття невизначеності поточних і довгострокових господарських рішень та подолання суперечності між економікою, владою та суспільством у процесі соціально-економічної еволюції. Доведено, що важливою передумовою зниження масштабів ухилення від сплати податків є розвиток і взаємодія державних і недержавних інститутів, що забезпечують ефективний зв'язок між сплатою податків та одержанням вигоди від споживання суспільних благ (бюджетний федералізм, інститути представницької демократії, публічного контролю над державними фінансами).

  Скачати повний текст

Дисертацію присвячено дослідженню громадянської активності як політологічного поняття та політичного явища. У науковій роботі проаналізовані теоретико-методологічні засади вивчення громадянської активності, механізми її реалізації та розвиток в Україні 2014 – 2019 років, надаються рекомендації щодо її подальшого розвитку. Наукова новизна дисертаційного дослідження обумовлена комплексом поставлених дослідницьких завдань. Робота спрямована на встановлення актуальної моделі громадянської активності в українському суспільстві, основних тенденції та специфіки її розвитку, визначення шляхів забезпечення гармонійного розвитку громадянської активності в Україні. У процесі роботи проведений комплексний аналіз громадянської активності в Україні як феномену суспільно-політичного життя в конкретний історичний період, визначено механізми, динаміку розвитку, основні тенденції та особливості її реалізації в умовах соціально-політичної кризи на Південному Сході України (2014 – 2019 рр.), здійснене порівняння динаміки розвитку традиційних та нових видів політичної діяльності в Україні в досліджуваний період. Було удосконалено теоретичні засади дослідження громадянської активності, уточнена проблематика громадянської активності у працях закордонних та вітчизняних науковців, класифіковані підходи до визначення громадянської активності. Автор розробив інтерпретацію таких визначень: «громадянська активність», «суб'єкт політичного життя», «суб'єкт громадянської активності». Теоретичні узагальнення, оцінки та пропозиції дисертаційної роботи мають практичне значення та можуть бути використані при розробці концепції державної політики щодо розвитку інститутів громадянського суспільства в Україні та окремих питань практики громадянської активності в Україні. Також результати дослідження можуть бути використані органами державної влади та місцевого самоврядування, політичними партіями, громадськими організаціями, представниками волонтерського руху, засобами масової інформації в частині розвитку комунікативної двосторонньої взаємодії між громадянами та іншими суб'єктами політичного життя задля вирішення актуальних суспільно значущих проблем. Автором зроблено висновок, що наслідки військової агресії РФ у період 2014 – 2019 років суттєво вплинули на порядок денний громадянської активності в Україні, яка була спрямована як на розв'язання проблем та наслідків військового конфлікту, так і на врегулювання інших питань внутрішнього життя країни. Загалом у досліджуваний період активно розвивалися такі практики громадянської активності, як благодійництво та волонтерство, бойкотування продукції країни-агресора, подання електронних петицій, протестна активність. Водночас меншою мірою громадяни підтримували партії та громадські організації, а голосування на виборах було ускладнене окупацією та бойовими діями. Кількісний та якісний розвиток різноманітних форм громадянської активності після 2014 року свідчить про подальшу демократизацію та розвиток громадянської активності в сучасній Україні.Дослідження теоретичної моделі громадянської активності, виявлення особливостей розвитку громадянської активності України в період 2014 – 2019 років дозволили виділити наступні рекомендовані кроки у процесі розвитку громадянської активності в Україні: 1).залучення громадян у процес прийняття рішень органами влади, що базується на обізнаності громадян про способи впливу на рішення органів влади, зокрема про способи інформаційно-комунікативного контактування з органами місцевої влади: подання пропозицій, доручень виборців, місцевих ініціатив, участь у публічних громадських обговореннях, електронних консультацій з громадськістю, проведення громадських слухань, особливості проведення мирного протесту. Корисним є заохочення громадян до участі в діяльності громадських рад; 2).розвиток відносин між політичними партіями України та пересічними громадянами, що потребує інтенсифікації двосторонньої контактної взаємодії з громадянами, зокрема з використанням онлайн-інструментів, у формах відеозустрічей з громадськістю, онлайн-обговорень, закликів до надання пропозицій громадян, звітуванні перед громадянами; 3). посилення залучення якомога більшої кількості громадян до діяльності громадських організацій, що потребує ініціативних зусиль від громадян, а від громадських організацій вимагає налагодження діалогу та двосторонньої взаємодії, їх просвітництва; 4). трансформація волонтерського руху, популяризація практики регулярного волонтерства широких верств громадян, що спостерігається в країнах сталої демократії, розширення його предметних напрямків. Додатковою умовою сприяння таким практикам може бути врахування часу, який громадяни витрачають на волонтерську діяльність, під час проведення конкурсів на заміщення посад в органах влади; 5). розвиток законодавства у сфері професійного самоврядування, встановлення загального статусу саморегулівних та професійних організацій, що може сприяти самоорганізації громадян України за професійним принципом.^UThe thesis is devoted to the research of Civil engagement as a concept in political science and political phenomenon. The thesis investigates the theoretical and methodological principles of Civil engagement, analyses the mechanism of its implementation and development in Ukraine between 2014 and 2019, provides recommendations for its further development. The scientific novelty of the thesis is specified by the research tasks. The thesis is aimed at establishing the current model of Civil engagement in Ukrainian society, the main trends and specifics of its development, identifying ways to ensure the harmonious development of Civil engagement in Ukraine. The results to testify the author's contribution to the research of comprehensive analysis of Civil engagement in Ukraine as a phenomenon of socio-political life in a particular historical period, identifies mechanisms, dynamics of development, main trends and features of its implementation in the socio-political crisis in South-Eastern Ukraine (2014 – 2019), carries out a comparison of the dynamics of development of traditional and new types of political participation in Ukraine in the study period. The author contributes to the development of the theoretical principles of the study of Civil engagement, clarifies the issues of Civil engagement in the works of foreign and domestic scientists, classifies approaches to the definition of Civil engagement. Theoretical generalization, assessments and proposals embodied in the present thesis are of practical importance and can be used in developing the concept of state policy for the development of civil society institutions in Ukraine, and some issues of Civil engagement in Ukraine. The results of the study can be used by the public authorities and local governments, political parties, non-governmental organizations, representatives of the volunteer movements, the media in the development of communicative bilateral interaction between citizens and other actors in political life to address pressing social issues. Research of the theoretical model of Civil engagement, identification of features of the development of Civil engagement in Ukraine between 2014 – 2019 allows to specify the following steps to develop Civil engagement in Ukraine: 1). involvement of citizens in the decision-making process of public authorities, based on citizen's awareness of the ways to influence government decisions, in particular about the ways of communication with local authorities: submission of proposals, voter instructions, local initiatives, participation in public discussions, electronic consultations with the public, public hearings, features of peaceful protest It is useful to encourage citizen participation in the activities of public councils; 2). development of relations between political parties of Ukraine and ordinary citizens, which requires intensification of bilateral interactions with citizens, including the use of online tools, in the form of video meetings with the public, online discussions, calls for proposals, reporting to citizens; 3). strengthening the involvement of as many citizens as possible in the activities of non-governmental organizations, which requires initiative efforts made by citizens and non-governmental organizations, the establishment of dialogue and bilateral cooperation, educational activities of non-governmental organizations; 4). transformation of the volunteer movement, popularization of the practice of regular volunteering of broad sections of citizens, which is observed in the countries of sustainable democracy, expansion of its subject areas. An additional condition for promoting such practices may be to take into account the time citizens spend on volunteer activities during competitions for vacant positions in government; 5). development of legislation in the field of professional self-government, establishment of the general status of self-regulatory and professional organizations, which may promote self-organization of citizens of Ukraine on a professional basis.

Встановлено, що державно-партійні форми та методи управління професійним мистецтвом постійно удосконалювалися, пристосовуючись до нових обставин, але завжди були спрямовані на підпорядкування творчості митця ідейно-політичним цілям радянської держави, зокрема, нівеляції національних особливостей українського мистецтва. Показано, що державне управління у сфері професійного мистецтва здійснювалося на засадах визначеної для галузі фінансової системи, яка передбачала принципи матеріального та морального заохочення, ставила митця у залежність від управлінських структур. Виявлено, що творчий процес в УРСР, з одного боку, характеризувався певними успіхами, а з іншого - для нього були характерні тенденції щодо уніфікації професійного мистецтва, збіднення його сюжетів і тематик, що вело до утвердження у мистецтві лінії на спрощення, а іноді й спотворення реальної дійсності. Доведено, що із зростанням національно-визвольного руху, опір української творчої інтелігенції радянській тоталітарній системі виявився загалом у двох напрямках: мистецькому нонконформізмі та політичному дисидентстві.

  Скачати повний текст

У дисертації на основі теоретичних узагальнень і аналізу практики публічного управління вирішено наукове завдання щодо обґрунтування шляхів удосконалення державної політики щодо безпеки праці в контексті євроінтеграції України через: узгодження концептуальних засад удосконалення державної політики України щодо безпеки праці з європейськими практиками реалізації політики у сфері безпеки та гігієни праці, покращення ефективності забезпечення державної політики щодо безпеки праці в Україні з адаптацією європейських практик у цій сфері.У роботі досліджено теоретичні та нормативно-правові основи державної політики щодо безпеки праці шляхом аналізу наукових праць, з'ясування співвідношення понять «безпека праці» та «охорона праці», інституційного та нормативно-правового забезпечення охорони праці та європейських практик реалізації політики щодо безпеки праці.Узагальнення теоретичних та нормативно-правових основ державної політики щодо безпеки праці дало змогу: з'ясувати, що в Україні поняття «охорона праці» розглядється в різних значеннях - у вузькому, широкому та над широкому, оскільки норми охорони праці є предметом вивчення та розгляду багатьох наук (зокрема, сучасні вітчизняні дослідники розглядають охорону праці з юридичної, економічної, соціальної точки зору, а також, як галузь науки, що зумовлює необхідність його комплексного тлумачення); у сучасному науковому дискурсі, переважно, поняття «охорона праці» ототожнюють з поняттям «безпека праці»; поглибити визначення поняття «ризик» у контексті безпеки праці; встановити, що інституційне та нормативно-правове забезпечення охорони праці в Україні потребує удосконалення з метою приведення до відповідності із законодавством ЄС на підставі зобов'язань України, які виникли відповідно до Угоди про асоціацію Україна-ЄС, першочерговим з яких є перегляд, удосконалення і оновлення нормативної бази щодо охорони праці з метою уникнення дублювання регламентації у кількох нормативних актах та актуалізації їх змісту, адже лише Закон України «Про охорону праці» спричинив прийняття 68 (шістдесяти восьми) нормативно-правових актів, відсилає до 11 (одинадцяти) нормативних актів, містить 26 (двадцять шість) змін та має відсилання з 1243 (одна тисяча двохста сорока трьох) законодавчих та інших нормативно-правових актів; з'ясувати, що нормативно-правова база ЄС у сфері безпеки і гігієни праці побудована на принципі імплементації до національного законодавства держав-членів ЄС положень, цілей, принципів і норм, закладених у директивах ЄС із мінімальних вимог безпеки та гігієни праці, які спрямовані, на загальноєвропейську гармонізацію умов безпеки та гігієни праці з метою забезпечення належної сумісності економічного і соціального прогресу шляхом упровадження мінімальних вимог до безпеки та гігієни праці; з'ясовано, що систему законодавства ЄС у сфері безпеки і гігієни праці складають: Директива 89/391/ЄEC «Про запровадження заходів, що сприяють поліпшенню безпеки і гігієни праці працівників на виробництві» від 12 червня 1989 р., яка створює європейську нормативно-правову базу для заохочення безпеки та гігієни на робочих місцях та є обов'язковою для усіх держав-членів ЄС, а інші окремі директиви щодо конкретних аспектів безпеки та гігієни праці - забезпечують адаптацію принципів Директиви 89/391/ЄEC до конкретних завдань; з'ясовано, що до системи управління охороною праці ЄС належать Європейська Комісія, Дорадчий комітет з питань безпеки та гігієни праці, національні адміністрації, профспілки та організації роботодавців держав-членів ЄС, Європейське агентство з безпеки та гігієни праці, Міжнародна організація праці та Всесвітня організація охорони здоров'я; політику ЄС у сфері охорони праці розробляє та реалізує Європейська Комісія у відповідності до рекомендацій (висновків) Дорадчого комітету з питань безпеки та гігієни праці, сформованих на підставі результатів проведених консультацій з національними адміністраціями держав-членів ЄС, профспілками та організаціями роботодавців, з урахуванням результатів реалізації програм Європейського агентства з безпеки та гігієни праці, а також позицій Міжнародної організацій праці та Всесвітньої організації охорони здоров'я.^UIn the dissertation, basing on theoretical generalizations and the analysis of the practice of public administration, was solved the scientific task concerning substantiation of ways and means of improvement of the state policy on labor safety through coordination of conceptual bases of improvement of the state policy of Ukraine on labor safety with the European practices of realization of policy in this area. The scientific work investigates the theoretical and regulatory framework of state policy in the field of labor safety by analyzing scientific papers, clarifying the relationship between " labor safety" and "labor protection", institutional support for labor protection and foreign experience in implementing labor safety policy.The generalization of the theoretical and normative-legal bases of the state policy on labor safety made it possible to find out that: in modern scientific discourse, quite often, the concept of "labor protection" is identified with the concept of "occupational safety"; the concept of "labor protection" can be considered in different meanings – narrow, broad and very broad, given that in fact the norms of labor protection are the subject of study and consideration of many sciences (in particular, modern domestic researchers consider labor protection from a legal, economic, social point of view, as well as a branch of science, which necessitates its comprehensive interpretation); institutional and regulatory support of labor protection in Ukraine needs to be reformed in order to bring it into line with EU legislation on the basis of Ukraine's obligations under the EU-Ukraine Association Agreement, the priority of which is to revise, improve and update the regulatory framework for labor protection in order to avoid duplication in several regulations and update their content, because only the Law of Ukraine "On labor protection" led to the adoption of 68 (sixty-eight) regulations, refers to 11 (eleven) regulations, contains 26 (twenty six) changes and has references from 1243 (one thousand two hundred and forty-three) legislative and other normative legal acts; to find out that the EU legal framework in the field of occupational safety and health is based on the principle of implementation in the national legislation of EU member states of the provisions, objectives, principles and norms laid down in EU directives on minimum occupational safety and health requirements, the pan-European harmonization of occupational safety and health conditions in order to ensure proper compatibility of economic and social progress through the introduction of minimum requirements for occupational safety and health; the system of EU legislation in the field of occupational safety and health consists of: Directive 89/391 / EEC "On the introduction of measures to improve the safety and health of workers at work" of 12 June 1989, which creates a European regulatory framework to promote safety occupational health and safety and is binding on all EU Member States, while other separate directives on specific aspects of occupational safety and health ensure that the principles of Directive 89/391 / EEC are adapted to specific tasks; the EU occupational safety and health management system includes the European Commission, the Advisory Committee on Occupational Safety and Health, national administrations, trade unions and employers' organizations of the EU Member States, the European Agency for Safety and Health at Work, the International Labor Organization and the World Health Organization; EU occupational safety policy is developed and implemented by the European Commission in accordance with the recommendations (conclusions) of the Advisory Committee on Safety and Health at Work, formed on the basis of consultations with national administrations of EU Member States, trade unions and employers' organizations, taking into account programs of the European Agency for Safety and Health at Work, as well as the positions of the International Labor Organization and the World Health Organization.

Досліджено проблему удосконалення економічного стимулювання підвищення ефективності виробництва за умов ринкових відносин. Обгрунтовано та запропоновано модифікацію інтегрального показника ефективності виробництва на рівні підприємства. Виявлено систему економічних стимулів і розглянуто можливі мотиви поведінки підприємств за умов ринку. Запропоновано методичні підходи до аналізу стимулювальної функції податку на прибуток. Розроблено економетричну модель розподілу чистого прибутку підприємства. Наведено методику розподілу фонду заохочення між виробничими підрозділами підприємства.

  Скачати повний текст

Досліджено теорії мотивації та їх використання в різних економічних системах. Обгрунтовано напрями формування мотивації праці в Україні за умов становлення ринкових відносин і наведено методику аналізу мотиваційних механізмів у сфері малого бізнесу. Виявлено особливості мотиваційних факторів впливу на розвиток малого бізнесу на Волині. Запропоновано методичні підходи до розробки та використання мотиваційних механізмів заохочення щодо підприємницької діяльності та оцінено їх ефективність.

  Скачати повний текст

Наведено характеристику суспільно корисної мотивації злочинної, посткримінальної та правомірної поведінки. Проаналізовано суперечливі погляди у сучасній юридичній науці щодо існування суспільно корисної мотивації злочину. Визначено сутність поняття суспільно корисної мотивації, виявлено ознаки, що відрізняють її від суспільно негативної мотивації. Розроблено кримінально-правову та кримінологічну класифікацію суспільно корисної мотивації злочинної, посткримінальної та правомірної поведінки. Обгрунтовано недоцільність застосування покарання у вигляді обмеження або позбавлення волі до осіб, які вчинили злочин з суспільно корисною мотивацією. Запропоновано внести зміни до переліку обставин, що пом'якшують покарання, шляхом уведення норми, яка б мала обов'язково враховуватися судом під час призначення покарання (п. 10 ч. 1 ст. 66 КК України "Вчинення злочину із суспільно корисною мотивацією"). Запропоновано заходи щодо підвищення правовиховної функції суду, підвищення його ролі у формуванні суспільно корисної мотивації поведінки учасників судочинства, особливо підсудного у контексті його виправлення та подальшої ресоціалізації. Визначено особливості суспільно корисної мотивації у випадках перевищення меж необхідної оборони. Обгрунтовано необхідність розширення переліку спеціальних норм про звільнення від кримінальної відповідальності з метою заохочення суспільно корисної мотивації посткримінальної поведінки. Наведено пропозиції щодо розвитку заохочувальних положень у законодавстві України, зокрема запропоновано прийняти Закон України "Про заохочення діяльності з протидії злочинності". Доповнено перелік обставин, які виключають злочинність діяння інститутом відновлення втраченого права (втраченої речі), який стимулюватиме потерпілих до повернення свого майна без звернення до правоохоронних органів, що має сприяти поліпшенню боротьби зі злочинами проти власності, які не є тяжкими. Обгрунтовано необхідність розмежування каральних і виправних функцій у виконанні покарання та їх розподілу між державними органами та суспільством. Наведено пропозицію про прийняття Закону України "Про волонтерський рух в Україні" з метою надання волонтерам відповідних прав і законодавчо чітко врегульованого статусу, що сприятиме стимулюванню суспільно-корисних проявів громадськості, які протидіють злочинності.

  Скачати повний текст

Виокремлено засадничі ідеї діяльності сфери охорони здоров'я України. Наведено дефініції "стимулювання як метод управління", "заохочення як метод управління", "працівник охорони здоров'я", "особливі заслуги", "народний лікар", "заохочувальне (нагороджувальне) діяння", "заохочувальне провадження", "провадження щодо заохочення у сфері охорони здоров'я", "порядок (правила) заохочення". Проаналізовано систему заохочень у сфері охорони здоров'я. Увагу приділено системі заохочень взагалі та заохоченням працівників у даній сфері.

  Скачати повний текст

Розглянуто теоретичні положення, пов'язані з визначенням місця та ролі заохочень серед засобів публічно-владного впливу з боку органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування. Визначено певні засади взаємодії заохочення, переконання та примусу, проведено аналіз цілей, завдань, функцій та принципів заохочення, яке застосовується у сфері публічного управління. Проведено науково-теоретичний аналіз адміністративних заохочувальних адміністративних процедур у контексті співвідношення матеріальних і процедурних начал інституту заохочення, а також визначено види та суб'єктний склад даних процедур. Окрему увагу приділено заохочувальним адміністративним процедурам зовнішнього та внутрішнього спрямування. На підставі даного аналізу проведено наукову розробку теоретичних пропозицій, спрямованих на підвищення ефективності застосування адміністративних процедур в управлінській діяльності.

  Скачати повний текст

Наведено теоретичне узагальнення та нове вирішення значної наукової проблеми, яке виявляється в розв'язанні концептуальних теоретичних і практичних проблем місця та ролі заохочувальних норм у кримінальному законодавстві, соціальної обумовленості їх запровадження, розробки нової концепції законотворення заохочувальних норм. Зазначено, що заохочувальні норми розглядаються як єдиний функціональний інститут кримінального законодавства. Запропоновано підставу кримінально-правового заохочення. Обгрунтовано вдосконалення чинних і започаткування нових заохочувальних норм у кримінальне законодавство України.

  Скачати повний текст

Визначено поняття, значення та засоби реалізації службової дисципліни в органах внутрішніх справ України. З'ясовано функції службової дисципліни. Розкрито сутність дисциплінарної відповідальності працівників органів внутрішніх справ. Описано принципи, суб'єкти та стадії дисциплінарного провадження. Особливу увагу приділено аналізу організаційно-правової бази удосконалення адміністративної (дисциплінарної) відповідальності, а також загальній характеристиці матеріальної відповідальності працівників органів внутрішніх справ за порушення службової дисципліни та кримінальній відповідальності за невиконання службових обов'язків як організаційно-правовим заходам зміцнення службової дисципліни. Досліджено шляхи розвитку мотивації особового складу щодо усвідомленого відношення до службової дисципліни, матеріальні та моральні форми заохочення. Висвітлено засоби охорони (захисту) прав та свобод працівників органів внутрішніх справ. Вироблено й обгрунтовано конкретні пропозиції щодо внесення змін та доповнень до ряду чинників нормативно-правових актів України.

  Скачати повний текст

У контексті прагмалінгвістики проведено багатоаспектний аналіз прагмалінгвістичних особливостей комунікативної стратегії заохочення у російському мовному спілкуванні. Розглянуто лексико-синтаксичні компоненти висловлювань і невербальні засоби спілкування ініціатора комунікації. Описано складники комунікативної стратегії заохочення (КСЗ) у контексті прагмалінгвістичного аналізу, проведено їх моделювання. Запропоновано визначення понять "комунікативна стратегія", "мовленнєва тактика" (МТ), "комунікативна тактика" (КТ), "комунікативний хід". Визначено репертуар МТ і КТ заохочення, наведено лінгвістичний опис мовних маркерів їх реалізації. Доведено безпосередній вплив зовнішнього та внутрішнього планів комунікативної стратегії (КС) на формування семантичного наповнення обраної стратегії. Доведено, що комунікативний контекст, спілкування, соціально-психологічні чинники й установки мовців визначають вибір і застосування окремих МТ заохочення з урахуванням диференціації на маніпулятивний або актуалізаційний вплив. Виокремлено й описно інтеракціональну модель КСЗ, охарактеризовано етапи її реалізації.

  Скачати повний текст