Вивчено вербальні та невербальні засоби впливу російської реклами на свідомість споживача з метою спонукання його до придбання товару. На підставі аналізу друкованих рекламних оголошень дореволюційного, радянського та сучасного періодів про продаж харчових продуктів виявлено тенденції розвитку російського рекламного тексту. Визначено вплив екстралінгвальних чинників на його структуру та словниковий склад у різні історичні періоди. Виявлено потенціал системно-структурних елементів рекламного повідомлення у процесі впливу на свідомість реципієнта. Розроблено лінгвосеміотичну модель розвитку російського рекламного тексту. Проаналізовано особливості різних рівнів рекламного тексту - від графічного до текстолінгвістичного. Виявлено спільні та розбіжні риси цих рівнів у різні історичні епохи. Визначено роль невербального компонента рекламного тексту у процесі впливу на свідомість і підсвідомість реципієнта. За результатами дослідження зроблено висновок, що рекламне оголошення формувалось як особливий жанр масмедійного тексту, суттєво збільшилось семантичне навантаження вербального компонента за рахунок скорочення довжини речення та тексту загалом, а також через зміну функції рекламного повідомлення від інформативної до функції впливу та навіювання. Для реалізації спонукальної інтенції рекламісти трьох історичних періодів використовували вербальні та невербальні засоби впливу на свідомість споживачів. Загалом, спонукальна інтенція модифікувалася від відкритих закликів до прихованих, непідконтрольних свідомості форм навіювання.

  Скачати повний текст

Досліджено проблеми зобов'язання, які виникають у зв'язку з публічною обіцянкою винагороди. Висвітлено історичний шлях становлення та розвитку інституту публічної обіцянки виногороди, його види. Розкрито зміст та юридичну природу публічної обіцянки виногороди як юридичного факту та зобов'язального правовідношення. Охарактеризовано підстави та момент виникнення зобов'язання у зв'язку з публічною обіцянкою виногороди. Розглянуто особливості публічної обіцянки винагороди без оголошення конкурсу та за результатами конкурсу. Наведено пропозиції щодо удосконалення інституту публічної обіцянки виногороди.

  Скачати повний текст

Досліджено структурно-семантичні, стилістичні, лексичні, граматичні властивості рекламних текстів. Проаналізовано принципи організації інформації у рекламних зверненнях, роль заголовка та слогана - ключових елементів рекламного оголошення. Виявлено основні логіко-композиційні моделі рекламних текстів. Розглянуто лінгвальні та екстралінгвальні компоненти рекламних текстів. Простежено взаємозалежність позитивної прагматичної спрямованості рекламних звернень та особливостей добору їх мовних і позамовних складових. З'ясовано особливості функціонування мовних засобів у рекламних текстах.

  Скачати повний текст

Досліджено семантичні, структурні та прагматичні особливості приватних газетних оголошень (ПГО) в сучасній британській періодиці. ПГО розглянуто як складову особливого типу дискурсу - споживацько-інформаційного, що визначається за двома критеріями - функцією тексту (інформуванням) і його адресатом (споживачем інформації). Виявлено основні семантичні структури ПГО, запропоновано класифікацію оголошень. Виокремлено оферативні ПГО, оголошення-запити й оголошення-оповіщення. Встановлено, що ПГО належить до креолізованих текстів, що визначено наявністю у композиційній структурі двох кодових систем: вербальної та невербальної. На підставі дослідження інтенціонального змісту ПГО виявлено дві ілокутивні сили: інформування (реалізується експліцитно) і спонукання (представлено імпліцитно). Визначено основні комунікативні цілі адресантів ПГО: інформування, вплив і досягнення комунікативного успіху. Зазначено, що для їх втілення застосувуються комунікативні стратегії інформування, привернення уваги та основні постулати мовленнєвої комунікації: якості, кількості, відношення, способу та ввічливості. Розглянуто максиму скромності в оферативних і шлюбних оголошеннях. Встановлено, що їх особливістю є фактор бенефактивної спрямованості дій на адресата.

  Скачати повний текст

Досліджено правову природу та інституціональний механізм парламентського контролю, висвітлено його принципи та функції, розглянуто види, форми і стадії, а також правовідносини в даній сфері. Визначено місце контрольної функції в системі основних напрямків діяльності Верховної Ради України. Проаналізовано такі форми парламентського контролю, як парламентські слухання, імпічмент Президента України, оголошення недовіри Кабінету Міністрів України, парламентське розслідування та запропоновано напрямки їх удосконалення. Розглянуто форми контрольної діяльності народного депутата України та внутрішнього парламентського контролю. Охарактеризовано діяльність Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та Рахункової палати.

  Скачати повний текст

Проаналізовано актуальні теоретичні та практичні проблеми реалізації права громадян України на страйк. Розкрито сутність поняття, правову природу, характерні ознаки та різновиди страйку, встановлено його відмінності від інших акцій протесту. Розглянуто основні причини виникнення та поширення страйкового руху, значну увагу приділено вивченню правових засобів запобігання страйкам. Розглянуто випадки обмеження права на страйк для окремих категорій працівників і галузей економіки. Наведено пропозиції щодо удосконалення механізму реалізації права на страйк. Проаналізовано процедурні норми про оголошення та проведення страйку, розглянуто наслідки участі працівників у даній акції протесту. Встановлено відповідальність учасників страйку, визнаного судом незаконним. Розроблено рекомендації щодо удосконалення законодавства України, зокрема, положень про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів) і підвищення відповідальності роботодавців, які створили умови для оголошення страйку.

  Скачати повний текст

Досліджено припинення шлюбу в судовому й адміністративному порядках внаслідок смерті одного з подружжя й оголошення його померлим. Сфомульовано доктринальне визначення поняття "припинення шлюбу". Вдосконалено правові підходи до визначення змісту поняття "розірвання шлюбу", встановлено співвідношення зазначених понять. Обгрунтовано необхідність уніфікації підстав судового розірвання шлюбу, введення заборони на пред'явлення позову про розірвання шлюбу особою, яка вчинила протиправну поведінку, визнання недійсним шлюбу, ускладненого особою, оголошеною померлою. На підставі аналізу науково-теоретичних проблем правового регулювання припинення шлюбу сформульовано конкретні рекомендації щодо вдосконалення законодавства України.

  Скачати повний текст

На підставі аналізу чинного законодавства та результатів попередніх досліджень визначено юридичну природу прав про визнання фізичної особи безвісно відсутньою та оголошення ї померлою. Сформульовано поняття "безвісна відсутність", установлено предмет судового захисту. Проаналізовано питання предмета доказування, судового розгляду. Визначено співвідношення між особливостями судового розгляду у справах досліджуваної категорії та загальними принципами цивільного судочинства. У аспекті загальних вимог, що пред'являються до судового рішення як акта правосуддя, досліджено суть судового рішення та його властивості у правах цієї категорії. Наведено пропозиції щодо вдосконалення цивільного процесуального законодавства та судової практики.

  Скачати повний текст

Визначено причини здійснення урядових запозичень, їх функції та переваги, показано необхідність розробки стратегії управління державними запозиченнями, орієнтованої на структурне реформування економіки України. Проаналізовано ситуацію стосовно зовнішніх запозичень, яка склалася в країнах, що розвиваються, визначено схожі помилки, які призвели до оголошення дефолту за їх фінансовими зобов'язаннями. Використано математичну модель як методологічну основу для аналізу спроможності країни-дебітора розраховуватися за своїми забов'язаннями. Розглянуто структуру державного боргу України, з'ясовано тенденції його зростання. Запропоновано механізми зменшення боргового навантаження. Наведено рекомендації стосовно вдосконалення правового, макроекономічного та інституціонального регулювання діяльності в напрямку здійснення державних запозичень з метою запобігання борговій кризі в Україні.

  Скачати повний текст

Розкрито суть поняття трудового договору та складових його форм. Проаналізовано питання щодо форм трудового договору та його ролі як правового засобу соціального захисту працівників. Узагальнено досвід правового регулювання форми укладення трудових договорів у країнах з соціально-орієнтованою ринкової економікою. Досліджено та виявлено три найбільш прийнятні способи даного укладення, що мають місце на практиці: укладення догорову шляхом взаємних переговорів, оголошення оферти однією стороною та приняття її іншою, укладення договору через посередника. Розглянуто співвідношення понять "форма трудового договору" та "оформлення трудового договору". Висвітлено порядок юридичного оформлення укладення трудового договору, а також досліджено правову природу наказу про прийняття на роботу працівника та оформлення його прийому. Здійснено класифікацію форм трудового договору. Досліджено проблему єдності змісту та форми трудового договору у контексті дослідження його форми як способу оформлення волевиявлення сторін. Проаналізовано поняття умов трудового договору.

  Скачати повний текст

Дисертація є першим у вітчизняній науці трудового права спеціальним порівняльно-правовим дослідженням порядку вирішення колективних трудових спорів (конфліктів) за законодавством України та окремих зарубіжних країн.У дисертації охарактеризовано нормативну основу вирішення колективних трудових спорів (конфліктів) в Україні та окремих зарубіжних країнах. Визначено поняття та момент виникнення колективних трудових спорів (конфліктів) за законодавством України та окремих зарубіжних країн. Розглянуто предмет колективних трудових спорів (конфліктів) за законодавством України та окремих зарубіжних країн. Визначено правове становище сторін колективних трудових спорів (конфліктів) за законодавством України та окремих зарубіжних країн. Охарактеризовано етапи примирної процедури вирішення колективних трудових спорів (конфліктів) за законодавством України та окремих зарубіжних країн. Розглянуто порядок оголошення і проведення страйку за законодавством України та окремих зарубіжних країн.Сформульовано науково обґрунтовані пропозиції щодо вдосконалення актів чинного законодавства України про вирішення колективних трудових спорів (конфліктів) з урахуванням позитивного законодавчого досвіду окремих зарубіжних країн.^UThe dissertation is the first in the domestic science of labor law special comparative legal research of the procedure of the resolution of collective labor disputes (conflicts) under the legislation of Ukraine and individual foreign countries.The dissertation describes the normative basis for resolution of collective labor disputes (conflicts) in Ukraine and individual foreign countries. The definition and moment of occurrence of collective labor disputes (conflicts) under the legislation of Ukraine and individual foreign countries were provided. The subject matter of collective labor disputes (conflicts) under the legislation of Ukraine and individual foreign countries was considered. The legal status of the parties to collective labor disputes (conflicts) under the legislation of Ukraine and individual foreign countries was determined. The stages of the conciliation procedure for resolving collective labor disputes (conflicts) under the legislation of Ukraine and individual foreign countries were described. The procedure for declaring and conducting a strike under the legislation of Ukraine and individual foreign countries was considered.Scientifically substantiated proposals for improving the current legislation of Ukraine on the resolution of collective labor disputes (conflicts) were formulated, taking into account the positive legislative experience of individual foreign countries.

У дисертації комплексно досліджено здійснення кримінального судочинства у Галичині за австрійським Кримінально-процесуальним кодексом 1873 р. Вказано, що австрійський Кримінально-процесуальний кодекс 1873 р. був відображенням трансформації політичної системи в Австрії у другій половині XIX ст. З'ясовано, що австрійський Кримінально-процесуальний кодекс 1873 р. перебував у нерозривному зв'язку із попередніми законами, що регулювали кримінальне судочинство Австрії. Показано період реформ й особливості кодифікаційних робіт над проєктами австрійського Кримінально-процесуального кодексу 1873 р. Конкретизовано джерела, уточнено структуру та всебічно проаналізовано основні положення Кримінально-процесуального кодексу 1873 р. Досліджено питання набрання чинності австрійським Кримінально-процесуальним кодексом 1873 р., відповідно до якого австрійський парламент розглядав можливість введення кодексу та інституту присяжних тільки у королівствах та краях імперії, в яких діяв австрійський Кримінально-процесуальний кодекс 1850 р. З'ясовано, що до процесуальних гарантій прав особи за австрійським Кримінально-процесуальним кодексом 1873 р. належало право підозрюваного / обвинуваченого та інших учасників кримінального провадження мати захисника (адвоката), що гарантувало роз'ясненням йому цього права (§ 3, 41), наданням можливості обрати захисника та запросити його (§ 39, 440), наданням йому у передбачених законом випадках безоплатної допомоги захисника (§ 41, 347) тощо. З прийняттям Кримінально-процесуального кодексу 1873 р. порядок здійснення кримінального судочинства ґрунтувався на принципах законності, об'єктивної істини, усності та безпосередності, гласності, змагальності, презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, ініціювання судочинства лише за наявності скарги, забезпечення недоторканності права власності, вільної оцінки доказів судом, поваги до людської гідності, недопустимість повороту до гіршого, судового захисту порушених прав тощо. Визначено класифікацію доказів за Австрійським Кримінально-процесуальним кодексом 1873 р., котрі поділялися на докази щодо їх джерела та щодо їх предмета. В австрійському кримінальному судочинстві виділяли такі засоби доказування: огляд, висновки експертів, показання свідків, показання підозрюваного (обвинуваченого), листи й документи та узгодження кількох непрямих доказів тощо. Австрійський Кримінально-процесуальний кодекс 1873 р. встановлював загальну й виняткову юрисдикції, критерієм котрих був персональний характер, а саме правовідносини, що вирішувалися у військових судах, а також, правовідносини, що регулювалися міжнародним правом. Наголошено на тому, що австрійський Кримінально-процесуальний кодекс 1873 р. вперше врегульовував положення про експертний висновок як самостійний доказовий засіб у кримінальному судочинстві. Австрійський Кримінально-процесуальний кодекс 1873 р. встановлював чіткі терміни подання скарги – не пізніше шести тижнів з часу скоєння злочину. Прокурор був зобов'язаний ознайомитися з усіма повідомленнями щодо злочинів, у т.ч. анонімними. Підтверджено нечіткий розподіл компетенції між слідчим суддею і прокурором у контексті початку досудового слідства, а також те, що впровадження попереднього слідства у процес, яке передувало головному слідству, стало нововведенням австрійського Кримінально-процесуального кодексу 1873 р. Показано, що австрійський Кримінально-процесуальний кодекс 1873 р. допускав можливість заочного розгляду кримінальної справи, якщо присутність підсудного не була необхідною з огляду на тяжкість справи, і якщо йому загрожувало не більше п'яти років позбавлення волі (§ 427). Вирок у справі за участі присяжних міг бути оскаржений в апеляційному й касаційному порядку. Охарактеризовано стадії судового процесу за Кримінально-процесуальним кодексом 1873 р. до яких відносили: порушення кримінальної справи (тільки за наявності скарги публічної або приватної); дізнання (метою якою було отримання пояснень від підозрюваного, від потерпілого, фіксування доказів у справі) і винесення обвинувального акту (із визначенням кваліфікації вчиненого злочину); підготовка кримінального процесу (суд розглядав клопотання сторін про нові докази, призначав захисника для обвинуваченого, встановлював дату і місце розгляду справи); головне судове засідання (основний етап розгляду кримінальної справи); встановлення покарання для обвинуваченого (як судом самостійно, та і з допомогою суддів присяжних, котрі визначали винуватість / невинуватість підсудного); оголошення вироку (завершальний етап, де вирок визначали на нараді суду); оскарження вироку (подання апеляційної, касаційної скарги у встановлений термін); виконання вироку (врахування особливостей покарання).^UThe dissertation comprehensively examines the implementation of criminal justice in Galicia under the Austrian Code of Criminal Procedure of 1873. It is stated that the Austrian Code of Criminal Procedure of 1873 was a reflection of the transformation of the political system in Austria in the second half of the XIX century. It was found that the Austrian Code of Criminal Procedure of 1873 was inextricably linked with previous laws governing Austrian criminal justice. The period of reforms and features of codification works on the drafts of the Austrian Code of Criminal Procedure of 1873 are shown. The sources are specified, the structure is specified and the basic provisions of the Code of Criminal Procedure of 1873 are comprehensively analyzed. The question of the entry into force of the Austrian Code of Criminal Procedure of 1873, according to which the Austrian Parliament considered the possibility of introducing a code and the institution of juries only in the kingdoms and regions of the empire in which the Austrian Code of Criminal Procedure of 1850. guarantees of individual rights under the Austrian Code of Criminal Procedure of 1873 had the right of the suspect / accused and other participants in criminal proceedings to have a lawyer (lawyer), which guaranteed the explanation of this right (§ 3, 41), giving the opportunity to choose a lawyer and invite him (§ 39, 440), by providing him with free assistance of a lawyer in the cases provided by law (§ 41, 347), etc. With the adoption of the Code of Criminal Procedure in 1873, the procedure of criminal proceedings was based on the principles of legality, objective truth, oral and immediacy, publicity, adversarial proceedings, presumption of innocence and proof of guilt, initiation of proceedings only in the presence of a complaint, ensuring inviolability of property. free evaluation of evidence by the court, respect for human dignity, inadmissibility of turning to the worst, judicial protection of violated rights, etc. The classification of evidence according to the Austrian Code of Criminal Procedure of 1873 was determined, which was divided into evidence on their source and on their subject. The following means of proof were distinguished in the Austrian criminal proceedings: examination, expert opinions, testimony of witnesses, testimony of a suspect (accused), letters and documents, and coordination of several indirect pieces of evidence, and so on. The Austrian Code of Criminal Procedure of 1873 established general and exclusive jurisdictions, the criterion of which was personal, namely, legal relations decided in military courts, as well as legal relations governed by international law. It is emphasized that the Austrian Code of Criminal Procedure of 1873 for the first time regulated the provisions on expert opinion as an independent means of evidence in criminal proceedings. The Austrian Code of Criminal Procedure of 1873 set clear deadlines for filing a complaint no later than six weeks after the crime was committed. The prosecutor was obliged to read all reports of crimes, including anonymous. The unclear division of competence between the investigating judge and the prosecutor in the context of the pre-trial investigation was confirmed, as well as the fact that the introduction of the preliminary investigation into the process preceding the main investigation was an innovation of the Austrian Criminal Procedure Code of 1873.

Дисертаційна робота присвячена розгляду теоретичних й практичних аспектів юридичного порядку формування, а також специфіки структурних елементів зобов'язання, пов'язаного з публічною обіцянкою винагороди, особливостей цивільно-правової відповідальності його учасників, а також припинення відповідного правовідношення.Автором сформульовано визначення зобов'язання з публічної обіцянки винагороди без оголошення конкурсу як відносного цивільного правовідношення, що формується і виникає у результаті розвитку попереднього комплексу юридичних зв'язків абсолютного та/або відносного характеру у межах яких невизначене коло осіб має право виконати встановлене промісором і сповіщене ним у публічний спосіб завдання (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші або вчинити інші правомірні бажані для промісора дії) у результаті чого особа, яка першою передала відповідний результат (декілька осіб, які передали відповідний результат відповідно до визначеного його обсягу та/або кількості, якщо множинність виконавців завдання не виключена умовами завдання) набуває право вимагати від промісора передачі визначеної винагороди (нагороди).Обґрунтовуються цивільно-правові підходи щодо розуміння публічної обіцянки винагороди без оголошення конкурсу, що являє собою елемент цивільно-правового механізму формування відносного цивільного правовідношення, у межах якого зобов'язання промісора передати винагороду (нагороду) виникає у результаті виконання особою завдання і, якщо це випливає з характеру завдання, передачі її результату промісору. Подібний цивільно-правовий механізм забезпечує формування договірного правовідношення з публічної оферти, укладення договору за якою передбачає не лише її акцепт, але і передачу майна. Однак, на відміну від публічної оферти, за допомогою якої можуть виникати лише правовідносини з передачі майна у власність або користування, конструкція публічної обіцянки винагороди без оголошення конкурсу може забезпечувати виникнення також зобов'язань з надання послуг, виконання робіт чи здійснення інших дій.Встановлюється, що виконання особою завдання, визначеного публічною обіцянкою винагороди без оголошення конкурсу, до моменту сповіщення про зміну такого завдання та/або умов надання винагороди або до моменту скасування завдання надає право особі, яка виконала завдання, вимагати передачі їй винагороди (нагороди) відповідно до умов, що були чинними до відповідних змін або скасування завдання, або на власний вибір, винагороди (нагороди) відповідно до зміненого завдання або умов надання винагороди, якщо таке завдання такою особою виконане.В роботі доведено, що акт публічної обіцянки винагороди, незалежно від того чи пов'язана вона з проведенням конкурсу або ж ні, має персоніфікований характер, що покликано забезпечити стабільність цивільного обороту і мінімізацію ризиків виникнення у майбутньому юридичних спорів у зв'язку зі спрощеною порівняно з цивільно-правовим договором процедурою її оформлення.Окрема увага в роботі присвячується теоретичним положенням щодо сутнісно-термінологічної диференціації винагороди та нагороди, як об'єктів правовідносин при їх публічній обіцянці. Обґрунтовано, що сутнісно-семантична природа вказаних категорій визначає необхідність розгляду в якості винагороди майнового блага (речі, у тому числі цінні папери, роботи, послуги, майнові права тощо), що передається виконавцю завдання в якості майнового надання за здійснену ним поведінку і становить елемент мінової операції, в той час як нагорода становить відзначення здобутих виконавцем завдання (переможцем чи переможцями конкурсу) результатів, що не являє собою майнове надання взамін одержання особою, яка обіцяла винагороду без оголошення конкурсу або засновником конкурсу, визначеного блага в силу незбереження останнього за такою особою.Автором наведено наукове розуміння підстави виникнення конкурсного цивільного правовідношення, пов'язаного з публічною обіцянкою винагороди за результатами конкурсу. Встановлено, що передача роботи на конкурс виступає в якості такої підстави лише у випадку, якщо умовами конкурсу не передбачено схвалення засновника конкурсу допуску особи до участі у ньому, здійснення попереднього аналізу результату конкурсу на його відповідність вимогам, що висуваються, тощо; В роботі проведено ретельний аналіз наукових уявлень щодо диспозитивності інструментальної складової механізму саморегулювання цивільних відносин, пов'язаних з проведенням конкурсу. Обґрунтовано цивільно-правову життєздатність договірної конструкції конкурсу як альтернативної досліджуваній. У межах договірної конструкції конкурсу підставою участі особи у ньому є укладення із засновником конкурсу відповідного цивільно-правового договору. При цьому визначено можливість існування змішаної інструментальної конструкції саморегулювання відповідних відносин, що характеризується їх індивідуальним упорядкуванням за допомогою цивільно-правового договору і водночас у неохоплених ним питаннях – умовами проведення конкурсу.^UThis thesis is devoted to examining the theoretical and practical aspects of the legal order of formation, as well as the specifics of the structural elements of the obligation deriving from public promise of reward, features of civil liability of its participants and this legal relationship's termination.The author defines the obligation of public promise of reward without announcing a competition as a relative civil relationship that is formed and originates as a result of developing pre-existing complex of legal relations of absolute and/or relative nature in which an undefined number of subjects have a right to complete the task formulated and announced by the promissor in public (transfer property, perform work, provide a service, pay a sum of money or any other action which is lawful and desired by the promissor), that results in the right to demand from the promissor the promised payment or reward being given to the first person that completes the task (or to several persons that completed the task by the amount defined, if the terms of the task didn't exclude the possibility of multiple performers).Several points of view grounded in the science of civil law are discussed, concerning the public promise of reward without announcing a contest, which is an element of civil law mechanism to form a relative legal relationship between a promissor that is obliged to pay or give a reward since the moment the task is complete and a person executes the task and, if the character of the task demands it, gives the result to the promissor. Such civil law mechanism ensures the formation of a contractual relationship of public offer, concluding an agreement which calls for not only the formal acceptance, but also for some property transfer. However, unlike the public offer which can only create relations of property transfer or lease, the construction of public promise of reward without announcement of contest may furnish the obligations of providing a service, doing some work or performing other actions.Referring to the doctrinal and legal provisions of the current civil legislature of Ukraine that define the civilistic understanding of public announcement as a specific feature of the promise of reward, the author draws a conclusion that in the context of the Chapter 78 of the Civil Code of Ukraine the public announcement means that the promise is announced for general public to ensure that an undefined number of recipients are being informed of the promise and/or in such a way that enables to see that the person announcing this means to get the fulfillment not from a specific subject but from anyone among the “each and everybody” participating in the civil relationship or that the founder of the contest means to let anyone compete in it who meets or whose prepared in advance results meet the requirements put forward if there are any. The public promise in this sense opposes the private promise that is addressed to a certain person directly or indirectly and from which it is clear that the task is expected to be fulfilled only by a particular person.It is soundly established that after the task is performed that was defined by publicly promised reward without a contest announcement that afterwards was changed and/or canceled the person that performed the task may demand to be given the reward or be paid by the terms that were in force before the relative change or cancellation or by personal choice to demand the payment or reward that currently stands after the task was changed or canceled if the person fulfilled the task according to all requirements. In the paper it is concluded that the act of public promise of reward both with or without announcing a contest has a personified nature designed to ensure the stability of the civil turnover and minimize the risks of potential litigation in the future by its relatively simple procedure of execution compared to the civil agreements.

Дисертація є першим у вітчизняній науці трудового права спеціальним порівняльно-правовим дослідженням порядку вирішення колективних трудових спорів (конфліктів) за законодавством України та окремих зарубіжних країн.У дисертації охарактеризовано нормативну основу вирішення колективних трудових спорів (конфліктів) в Україні та окремих зарубіжних країнах. Визначено поняття та момент виникнення колективних трудових спорів (конфліктів) за законодавством України та окремих зарубіжних країн. Розглянуто предмет колективних трудових спорів (конфліктів) за законодавством України та окремих зарубіжних країн. Визначено правове становище сторін колективних трудових спорів (конфліктів) за законодавством України та окремих зарубіжних країн. Охарактеризовано етапи примирної процедури вирішення колективних трудових спорів (конфліктів) за законодавством України та окремих зарубіжних країн. Розглянуто порядок оголошення і проведення страйку за законодавством України та окремих зарубіжних країн.Сформульовано науково обґрунтовані пропозиції щодо вдосконалення актів чинного законодавства України про вирішення колективних трудових спорів (конфліктів) з урахуванням позитивного законодавчого досвіду окремих зарубіжних країн.^UThe dissertation is the first in the domestic science of labour law special comparative legal research of the procedure of the resolution of collective labour disputes (conflicts) under the legislation of Ukraine and individual foreign countries.The dissertation describes the normative basis for resolutionof collective labour disputes (conflicts) in Ukraine and individual foreign countries. The definition and moment of occurrence of collective labour disputes (conflicts) under the legislation of Ukraine and individual foreign countries were provided. The subject matter of collective labour disputes (conflicts) under the legislation of Ukraine and individual foreign countries was considered. The legal status of the parties to collective labour disputes (conflicts) under the legislation of Ukraine and individual foreign countries was determined. The stages of the conciliation procedure for resolving collective labour disputes (conflicts) under the legislation of Ukraine and individual foreign countries were described. The procedure for declaring and conducting a strike under the legislation of Ukraine and individual foreign countries was considered.Scientifically substantiated proposals for improving the current legislation of Ukraine on tire resolution of collective labour disputes (conflicts) were formulated, taking into account the positive legislative experience of individual foreign countries.

У дисертації на підставі аналізу нормативно-правових актів, чинних на українських теренах, що у досліджуваний період входили до складу Російської імперії, вітчизняної та іноземної наукової літератури, архівних документів та інших писемних джерел комплексно досліджено нормативно-правове закріплення російської імперської політики на українських землях протягом ХVIII – початку ХХ ст). У роботі здійснено теоретичне узагальнення історичного досвіду нормативно-правового закріплення російської імперської політики на українських землях (ХVIII – початок ХХ ст.). Дослідження цієї важливої наукової проблеми надало можливість обґрунтувати авторське концептуальне бачення тенденції тогочасного поширення на терени України правових традицій Московського царства. Удосконалено періодизацію розвитку нормативно-правового закріплення російської імперської політики на українських землях, де виокремлено два етапи. Наголошено, що вже з середини XVII, і особливо протягом усього наприкінці XVIII ст. землі Лівобережної України зазнавали політичних та соціально-економічних трансформацій. З'ясовано, що впроваджувані зміни були спрямовані на створення ефективного механізму централізованої абсолютистської держави. Висвітлено, що імперська політика ґрунтувалася на новому нормативному підґрунті, що докорінно змінювало статус України та відносини у різноманітних сферах державно-правового життя українського населення. Досліджено процеси активізації протягом ХVІІІ ст. політики захоплення Російською імперією територій, які належали іншим державам. Показано, що головними рисами національної політики щодо підкорених територій упродовж ХVІІІ – початку ХІХ ст. було оголошення земель підкорених народів такими, що перебувають у верховному володінні імперії; закріпачення до того часу вільного населення; надання пільг тій частині місцевої аристократії, яка погоджувалася на «вірнопідданство». Підтверджено, що наприкінці ХVІІІ ст. на українських землях, які перебували під контролем Росії, цілковито запанували соціальні, адміністративні, правові, відносини, притаманні іншим частинам імперії. Наголошено, що державно-правова політика Російської імперії в Україні протягом другої половини XVIII – початку XIX ст. пройшла істотну еволюцію – від уніфікаційних дій, загалом, притаманних правовій природі будь-якої імперії, до відверто дискримінаційних кроків проти українців, зумовлених шовіністичним спрямуванням, що супроводжував процес становлення політичної російської нації.З'ясовано, що політика, спрямована на видалення з культурного простору української мови зумовлювала й культурну імперську політику, що з 80-х років набула характеру нівелювання культурних відмінностей українців та росіян. Втім, такі аспекти скеровувались лише підзаконними нормативними актами. До того ж, суперечливими і непослідовними.Обґрунтовано, що імперська релігійна політика базувалася на аномальних, протиправних засадах невизнання права на релігійне самовизначення особи, утилітарне використання релігії, перетворення церкви на знаряддя світської політики.Доведено, що правове регулювання діяльності політичних партій пройшло шлях від повного заперечення їх права на існування до легалізації під впливом Першої російської революції. При чому, незалежно від загального спрямування державної політики, поглядів окремих фахівців імперських спецслужб, що пропонували відмежовувати опозиційні рухи від революційних, українські партії завжди рахувались серед найбільш небезпечних для цілісності держави, незалежно від їхньої дійсної чи задекларованої мети.^UIn the dissertation on the basis of the analysis of normative-legal acts operating on the Ukrainian territories which in the studied period were a part of the Russian empire, domestic and foreign scientific literature, archival documents and other written sources the normative-legal fixing of the Russian imperial policy on the Ukrainian lands during XVIII - early twentieth century).The paper provides a theoretical generalization of the historical experience of normative and legal consolidation of Russian imperial policy in the Ukrainian lands (18th - early 20th centuries). The study of this important scientific problem provided an opportunity to substantiate the author's conceptual vision of the trend of the then spread of the legal traditions of the Moscow Empire in Ukraine.The periodization of the development of normative and legal consolidation of the Russian imperial policy on the Ukrainian lands has been improved, where two stages have been singled out.It is emphasized that since the middle of the XVII, and especially throughout the late XVIII century. the lands of the Left Bank of Ukraine underwent political and socio-economic transformations.It was found that the implemented changes were aimed at creating an effective mechanism of a centralized absolutist state.It is highlighted that the imperial policy was based on a new normative basis, which radically changed the status of Ukraine and relations in various spheres of state and legal life of the Ukrainian population.The processes of activation during the eighteenth century have been studied. policies of seizure by the Russian Empire of territories belonging to other states.It is shown that the main features of the national policy on the conquered territories during the eighteenth - early nineteenth century. there was a declaration of the lands of the conquered peoples as being in the supreme possession of the empire; enslavement of the then free population; granting benefits to the part of the local aristocracy that agreed to "loyalty".It is confirmed that at the end of the eighteenth century. in the Ukrainian lands, which were under the control of Russia, completely dominated the social, administrative, legal, relations inherent in other parts of the empire.It is emphasized that the state and legal policy of the Russian Empire in Ukraine during the second half of the XVIII - early XIX centuries. has undergone a significant evolution - from unification actions, in general, inherent in the legal nature of any empire, to openly discriminatory steps against Ukrainians, due to the chauvinistic orientation that accompanied the process of becoming a political Russian nation.It was found that the policy aimed at removing the Ukrainian language from the cultural space also conditioned the cultural imperial policy, which from the 80s took on the character of leveling the cultural differences between Ukrainians and Russians. However, such aspects were guided only by bylaws. In addition, contradictory and inconsistent.It is substantiated that the imperial religious policy was based on anomalous, illegal principles of non-recognition of the right to religious self-determination, utilitarian use of religion, transformation of the church into an instrument of secular politics.It is proved that the legal regulation of the activities of political parties has gone from the complete denial of their right to exist to legalization under the influence of the First Russian Revolution. Moreover, regardless of the general direction of state policy, the views of some experts of the imperial secret services, who proposed to distinguish opposition movements from revolutionary ones, Ukrainian parties have always been considered among the most dangerous to the integrity of the state, regardless of their actual or declared purpose.

Робота присвячена дослідженню фіксування судового провадження як кримінальної процесуальної гарантії, що має забезпечити дотримання прав і законних інтересів учасників кримінального провадження в перебігу стадії судового провадження.У роботі узагальнено та методом наукової дедукції виведено поняття фіксування судового провадження, яке може бути використано для потреб сучасного кримінального судочинства.Досліджено функціональне призначення фіксування судового провадження, визначена його генеральна та спеціальні функції.На підставі проведеного аналізу констатовано наявність двох самостійних видів фіксування судового провадження – «офіційного» та «неофіційного», визначена їхня роль у забезпеченні дотримання прав та законних інтересів кожної особи в перебігу судового провадження.Шляхом аналізу складових елементів кримінальних процесуальних правовідносин щодо фіксування судового провадження, вироблено власний науковий підхід до визначення його змісту, відзначено специфічні ознаки кожного елементу складу кримінальних процесуальних відносин щодо фіксування судового провадження.Науковий і практичний інтерес також становлять форми фіксування судового провадження, ґрунтовний аналіз яких проведено в роботі. У роботі обґрунтована доцільність запровадження в кримінальний процес України нової форми «офіційного» фіксування судового провадження, а саме стенографування.Авторкою вперше сформульовані правила фіксування судового провадження, за умови дотримання яких можуть бути реалізовані функції фіксування судового провадження.У роботі містяться висновки, отримані в результаті дослідження співвідношення фіксування судового провадження з такими основоположними гарантіями, як публічність судового розгляду, право на справедливий судовий розгляд та справедливий суд, розумність строків судового провадження, незалежність та неупередженість суду.Аргументовано точку зору, що фіксування судового провадження виступає необхідною умовою забезпечення належної правової процедури всього судового провадження, оскільки надає можливість об’єктивно встановити дотримання процесуального алгоритму інших процедур, які відбуваються під час його здійснення.Звернуто увагу на те, що у співвідношенні з гласністю судового провадження роль фіксування судового провадження залежить від його виду – «офіційного» чи «неофіційного».Якщо «неофіційне фіксування» може виступати правовим механізмом, закріпленим на законодавчому рівні, за допомогою якого, зокрема, може бути забезпечена гласність конкретного судового провадження, то роль «офіційного фіксування» не може бути обмежена лише визначенням його як складового елементу гласності.«Офіційне фіксування» судового провадження є гарантією дотримання законності у конкретному кримінальному провадженні, дотримання та забезпечення прав та законних інтересів його учасників, гарантування інших засад кримінального провадження, зокрема, забезпечення обвинуваченому права на захист, змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їхньої переконливості, безпосередності дослідження показань, речей і документів тощо. Для «неофіційного» фіксування властивою є функція громадського контролю, яка забезпечує відкритість судового провадження як для осіб, які не є учасниками конкретного судового провадження, так і для суспільства в цілому. «Неофіційне» фіксування судового провадження, хоча і не є самостійною засадою кримінального провадження, однак закріплення цього права законодавчо є відображенням таких загальних засад кримінального провадження, як гласність та відкритість (у контексті національного кримінального процесуального законодавства) та публічності (в контексті прецендентної практики Європейського суду з прав людини).Окрему увагу приділено питанням фіксування судового провадження під час визначення складу суду в конкретному кримінальному провадженні. Така увага обумовлена позицією автора щодо того, що повне фіксування судового провадження починається з моменту реєстрації справи чи матеріалу в канцелярії суду і закінчується оголошенням повного тексту судового рішення останньої інстанції, уповноваженої на його перегляд, і безпосередньо впливає на дотримання вимог Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо того, щоб справа була розглянута «судом, встановленим законом».Проаналізовано процесуальні правові норми, що регламентують процедуру судового розгляду кримінальних поступків, зроблено висновок про те, що в цьому випадку учасники судового провадження фактично позбавлені права на відвід (самовідвід), що може спричинити порушення вимоги національного закону про «належний склад суду».Окрема увага приділена дослідженню процесуального статусу секретаря судового засідання в частині його обов’язків щодо фіксування судового провадження.^UThe work is devoted to the investigation of the fixation of court proceedings as a criminal procedural guarantee, which should ensure the observance of the rights and legitimate interests of the participants in criminal proceedings during the stage of court proceedings.The work summarizes and derives the concept of recording court proceedings using the method of scientific deduction, which can be used for the needs of modern criminal justice.The functional purpose of recording court proceedings has been studied, its general and special functions have been determined.On the basis of the conducted analysis, it was established that there are two independent types of recording of court proceedings - "official" and "unofficial", and their role in ensuring compliance with the rights and legitimate interests of each person during the course of court proceedings is determined.Through the analysis of the constituent elements of criminal procedural legal relations regarding the recording of court proceedings, an own scientific approach to determining its content has been developed, the specific features of each element of the composition of criminal procedural relations regarding the recording of court proceedings have been noted.Forms of recording court proceedings are also of scientific and practical interest, a thorough analysis of which is carried out in the work.The paper substantiates the expediency of introducing a new form of "official" recording of court proceedings into the criminal process of Ukraine, namely stenography.The author formulated for the first time the rules for recording court proceedings, subject to compliance with which the functions of recording court proceedings can be implemented.The work contains the conclusions obtained as a result of the study of the relationship between the recording of court proceedings and such fundamental guarantees as the publicity of the court proceedings, the right to a fair trial and a fair trial, the reasonableness of the terms of the court proceedings, independence and impartiality of the court.The point of view is argued that the recording of court proceedings is a necessary condition for ensuring the proper legal procedure of the entire court proceedings, as it provides an opportunity to objectively establish compliance with the procedural algorithm of other procedures that take place during its implementation.Attention is drawn to the fact that in relation to the publicity of court proceedings, the role of recording court proceedings depends on its type - "official" or "unofficial".If "unofficial recording" can act as a legal mechanism fixed at the legislative level, with the help of which, in particular, the publicity of a specific court proceeding can be ensured, then the role of "official recording" cannot be limited only by defining it as a constituent element of publicity."Official recording" of court proceedings is a guarantee of compliance with legality in a specific criminal proceeding, observance and protection of the rights and legitimate interests of its participants, guarantee of other principles of criminal proceedings, in particular, provision of the accused's right to defense, competition of parties and freedom in presenting their evidence to the court and in proving before the court their persuasiveness, immediacy of the study of testimony, things and documents, etc.The "unofficial" recording is characterized by the function of public control, which ensures the openness of court proceedings both for persons who are not participants in a particular court proceeding and for society as a whole. "Unofficial" recording of court proceedings, although it is not an independent basis of criminal proceedings, but the establishment of this right by law is a reflection of such general principles of criminal proceedings as publicity and openness (in the context of national criminal procedural legislation) and publicity (in the context of precedent practice of the European Court on human rights).Particular attention is paid to the issue of recording court proceedings when determining the composition of the court in a specific criminal proceeding. Such attention is due to the author's position that the full recording of court proceedings begins from the moment of registration of the case or material in the court office and ends with the announcement of the full text of the court decision of the last instance authorized to review it, and directly affects compliance with the requirements of the Convention on the Protection of Human Rights and fundamental freedoms to have the case heard by a "court established by law".The procedural legal norms regulating the procedure for the judicial review of criminal offenses were analyzed, it was concluded that in this case the participants in the court proceedings are actually deprived of the right to challenge (self-recusal), which can cause violations of

Об’єкт, предмет, мета і завдання дисертації «Криптовалюти як об’єкт цивільних прав: порівняльно-правовий аналіз» зумовили наступну її структуру: ?Розділ 1. Розкрито принципи функціонування технології розподіленого реєстру і юридичне значення досягнення консенсусу відносно його стану у певний момент часу для вирішення проблеми подвійних витрат; надано авторський варіант дефініції «криптовалюта», оцінено пропозиції інших дослідників; розкрито співвідношення термінів «віртуальні активи», «криптоактиви», «криптовалюта», «віртуальна валюта», «цифрова валюта», «цифрові гроші», «електронні гроші»; наведена класифікація криптоактивів; наведено схему класифікації грошей і квазі-грошових інструментів у співвідношенні з криптоактивами; визначено характерні ознаки криптовалюти як об’єкта цивільних прав і співставлено її з традиційними групами об’єктів; визначено, що до 2019 року криптовалюта відповідала ознакам категорії «інше майно» згідно ст.177 ЦК України; на основі вчення Карла Менгера критикується віднесення криптовалюти до нематеріальних благ; обґрунтовано позицію щодо визначення у ЦК України такого об’єкту цивільних прав як цифрові приватні (нефіатні) гроші, зокрема децентралізована віртуальна валюта; проведено огляд наукових досліджень по темі.Розділ 2. Зроблено порівняльний аналіз правового регулювання криптовалюти в ЄС, ЄАВТ, СНД, англо-саксонських країнах, країнах Азії, Африки та Латинської Америки. Встановлено, що місце криптовалюти в системі об’єктів цивільних прав визначається по-різному: як законний платіжний засіб, резервна валюта, нефіатний платіжний засіб (цифрові приватні гроші, цифрова валюта), аналог іноземної валюти, фінансовий інструмент (біржовий актив) з функцією засобу обігу, нематеріальний (віртуальний) актив взаємозамінного характеру з функціями засобу обігу і платежу (квазі-гроші) або без однієї чи обох функцій; товар, майнові права, цінні папери тощо.Розділ 3. Оглянуто правові позиції щодо статусу криптовалюти та законопроекти, зареєстровані у 2017-2020 рр.; досліджено чинне і перспективне законодавство щодо статусу і обігу криптовалюти. Встановлено, що Закон України «Про віртуальні активи» є рестрикційним (забороняє виконання ними функцій засобу обігу і платежу) і погіршує існуюче правове становище суб’єктів права. На прикладах господарської і судової практики (договори купівлі-продажу, позики, створення твору на замовлення, інвестиційні тощо) доведено, що статус криптовалюти як нематеріального блага суперечить реальній правовій природі даного активу і не забезпечує учасників правовідносин ефективними засобами правового захисту.Наукова новизна результатів:1)?вперше: запропоновано авторську класифікацію форм і видів існування грошей, включно з криптовалютою; обґрунтовано потребу визначення нового об’єкту цивільних прав - цифрових приватних (нефіатних) грошей, зокрема децентралізованої віртуальної валюти; опрацьовано авторську дефініцію криптовалюти; обґрунтовано концептуальну помилковість віднесення криптовалюти до нематеріальних благ; обґрунтовано потребу перегляду правового статусу біткоїна у зв’язку з його оголошенням законним платіжним засобом у ряді країн; запропоновано після визнання Україною грошової природи криптовалюти визнати її допустимим засобом виплати зарплати.2)?удосконалено: визначення поняття інформація (доповнено дефініцію ст.200 ЦК України призначенням даного об’єкта прав); класифікацію об’єктів цивільних прав у ст.177 ЦК України в частині безготівкових грошей і електронних цінних паперів.3)?дістали подальшого розвитку: класифікація криптоактивів за їх правовою природою; обґрунтування відмінності криптовалют від електронних грошей; пропозиції щодо нормативного посилення ролі гривні в економіці; пропозиції по удосконаленню нормативної бази України. Запропоновано нові редакції ст.177, 192, 533 ЦК України, ст.198 ГК України, зміни до ст.32, 34 Закону України «Про Національний банк України», ст.290 ЦПК України, ст.3685 КК України, ст.46 Закону України «Про запобігання корупції», ст.1 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення», обґрунтовано необхідність змін до Законів України «Про платіжні послуги», «Про валюту і валютні операції» і «Про віртуальні активи».^UThe object, subject, purpose, and task of the dissertation "Cryptocurrencies as an object of civil rights: a comparative legal analysis" determined its following structure:Section 1. The principles of DLT operation and the legal significance of reaching a consensus regarding its state at a certain point in time to solve the problem of double spending are disclosed; the author's version of the definition of "cryptocurrency" is provided, the proposals of other researchers are discussed; the correlation between the terms "virtual assets", "cryptoassets", "cryptocurrency", "virtual currency", "digital currency", "digital money", "electronic money" is revealed; the classification of cryptoassets is given; the classification scheme of money and quasi-monetary instruments in relation to crypto-assets is given; characteristic features of cryptocurrency as an object of civil rights are determined and it compared with traditional groups of objects; it was determined that until 2019, cryptocurrency met the characteristics of the "other property" category according to art.177 of the Civil Code of Ukraine (CCU); on the basis of the theory of Karl Menger, the classification of cryptocurrency among intangible goods is criticized; the position regarding the definition in the CCU of such an object of civil rights as digital private (non-fiat) money, in particular decentralized virtual currency is argued; a review of scientific research on the topic was carried out.Section 2. A comparative analysis of the legal regulation of cryptocurrency in the EU, EFTA, CIS, Anglo-Saxon countries, countries of Asia, Africa, and Latin America is made. It has been found that the place of cryptocurrency in the system of civil rights objects is defined in different ways: as a legal tender, a reserve currency, a non-fiat tender (digital private money, digital currency), a foreign currency analog, a financial instrument (exchange asset) with the function of a means of circulation, an intangible (virtual) asset of an interchangeable nature with the functions of a means of circulation and payment (quasi-money) or without one or both functions; goods, property rights, securities, etc.Section 3. Legal positions on the status of cryptocurrency and bills registered in 2017-2020 are reviewed; the current and prospective legislation regarding the status and circulation of cryptocurrency has been researched. It was found that the Virtual Assets Act is restrictive (it prohibits VA from performing the functions of a means of circulation and payment) and worsens the existing legal position of persons. On the examples of business and judicial practice (sales contracts, loans, creation of works to order, investment contracts, etc.), it is proven that the status of cryptocurrency as an intangible asset contradicts the real legal nature of this asset and does not provide participants in legal relations with effective means of legal protection.The scientific novelty of the results:1) for the first time: an author's classification of the forms and types of the existence of money, including cryptocurrency, is proposed; the need to define a new object of civil rights - digital private (non-fiat) money, in particular, decentralized virtual currency - is substantiated; the author's definition of cryptocurrency was developed; the conceptual fallacy of classifying cryptocurrency as intangible goods are substantiated; the need to review the legal status of BTC in connection with its announcement as a legal tender in several countries is justified; it is suggested that after Ukraine recognizes the monetary nature of cryptocurrency, it should be recognized as a permissible means of salary payment.2) improved: the definition of the concept of information (the definition of art.200 of the CCU was supplemented by the designation of this object of rights); classification of objects of civil rights in art.177 of the CCU in the part of non-cash money and electronic securities.3) received further development: classification of cryptoassets according to their legal nature; substantiating the difference between cryptocurrencies and electronic money; proposals regarding the regulatory strengthening of the role of UAH in the economy; proposals for improving the regulatory framework of Ukraine. New editions of art.177, 192, 533 of the CCU, art.198 of the Commercial Code of Ukraine, amendments to art.32, 34 of the National Bank of Ukraine Act, art.290 of the Civil Procedural Code of Ukraine, art.368-5 of the Criminal Code of Ukraine, art.46 of the Prevention of Corruption Act, art.1 of the Prevention and Counteraction of Legalization (Laundering) of Criminal Proceeds, Financing of Terrorism, and Financing of the Proliferation of Weapons of Mass Destruction Act have been proposed; substantiates the need for changes to the Payment Services Act, Currency and Currency Operations Act, and Virtual Assets Act.

В дослідженні проаналізовано анамнестичні дані пацієнтів та визначено всі перинатальні події, що сприяють розвитку гіпоксично-ішемічної енцефалопатії (ГІЕ) як невід’ємного ризику розвитку гострого пошкодження нирок (ГПН). На підставі клінічних, лабораторних та інструментальних методів обстеження оцінено функцію нирок у немовлят та доведено ефективність профілактичного застосуванняметилксантинів.До проспективного рандомізованого контрольованого дослідження залучили 50 (100 %) новонароджених із гестаційним віком 37-42 тижні. Всі пацієнти перебували на лікуванні у відділенні інтенсивної терапії новонароджених Запорізької обласної клінічної дитячої лікарні з приводу помірної або важкої ГІЕ та потребували проведення програми системної лікувальної гіпотермії. Враховуючи високий ризик розвитку ГПН у пацієнтів дослідження, з метою нефропротекції призначали метилксантини. Методом випадкового вибору пацієнтів рандомізували на 2 групи. Перша група – 25 немовлят, у яких застосовувався теофілін у дозі 3 мг/кг в/в крапельно з інтервалом 6 годин протягом перших 3 діб життя (рекомендація KDIGO 2012, але без оголошення режиму дозування препарату). Друга група – 25 репрезентативних пацієнтів, яким призначали кофеїну цитрат у дозі 10 мг/кг в/в крапельно з інтервалом 12 годин в першу добу життя, 5 мг/кг з інтервалом 12 годин на 2 та 3 добу. Введення першої дози метилксантинів вобох групах здійснювали не пізніше 6 години від народження.Комплексну оцінку неврологічного, соматичного статусів та визначення ступеню тяжкості ГПН відповідно до модифікованих неонатальних критеріїв шкали KDIGO (2012) проводили на 1, 3 та 5 добу від народження, використовували клінічні, біохімічні, ультразвукові методи дослідження, безперервний NIRS- та аЕЕГ-моніторинги.Загальний стан новонароджених оцінювали за критеріями шкали Апґар. На 1 хвилину життя отримано 4,00 (3,00; 6,00) бали, 68,75 % потребували реанімаційної допомоги. Наприкінці 5 хвилини – 6,00 (5,00; 7,00) балів, ≤ 5 балів мали 36,00 % пацієнтів, на 10-тій хвилині у 10,00 % новонароджених оцінка за Апґар склала ≤ 5 балів.Ступінь пошкодження ЦНС визначили за шкалою Thompson (1997),відповідно до якої помірну стадію ГІЕ діагностовано у 72,00 % пацієнтів, середня оцінка 13,00 (12,00; 13,50) балів, у 28,00 % – важку ГІЕ та 17,00 (16,00; 18,00) балів. Розподіл дітей за ступенем ГІЕ здійснено рівнозначно.Вперше застосовано у доношених новонароджених, що отримують тотальнулікувальну гіпотермію, введення кофеїну цитрату для профілактики та лікування гострого пошкодження нирок, яке розвивається на тлі гіпоксичних станів, супроводжуючих перинатальний період, що є новітнім в практиці неонатальної інтенсивної терапії.На підставі отриманих даних обґрунтовано та вдосконалено підхід до вибору способу діагностики та лікування доношених новонароджених з нирковими розладами різного ступеню тяжкості на тлі помірної або важкої ГІЕ. Обґрунтовано значущість застосування ранніх біохімічних та інструментальних маркерів діагностики гострого пошкодження нирок, що дозволяє запобігти незворотніх стадій ураження ниркової паренхіми. В дослідженні доведено, що використання даної стратегії інтенсивної терапії запобігає розвитку ІІІ стадії ГПН KDIGO (2012) та скорочує термін перебування хворих на ліжках інтенсивної терапії.Рекомендовано у доношених новонароджених із помірною та важкою стадією гіпоксично-ішемічної енцефалопатії, які відповідають критеріям залучення до лікувальної гіпотермії, профілактичне введення метилксантинів в перші 6 постнатальних годин протягом всього періоду охолодження та до завершення фази зігрівання.Розроблено та впроваджено в практичну медицину схему терапіїметилксантинами та режим їх дозування, що сприяє зниженню ризику розвитку гострого пошкодження нирок. Обґрунтовано ефективність та кращий профіль безпеки застосування кофеїну цитрату для нефропротекції порівняно із теофіліном, враховуючи несприятливінаслідки.Запропоновано метод ранньої діагностики гіпоперфузії та оптимізаціїгемодинамічних порушень для запобігання розвитку дисфункції нирок за допомогою NIRS-моніторингу. Доведено важливість впливу першочергово на зміни показників саме церебральної, а не ренальної оксигенації в управлінні гемодинамікою.На підставі отриманих даних оптимізовано підходи щодо вибору методу підтримки та відновлення функції нирок у новонароджених з гіпоксично-ішемічною енцефалопатією для покращення результатів неонатальної інтенсивної терапії.^UThe aim of the work is to improve the results of intensive care of full-term newborns with moderate or severe hypoxic-ischemic encephalopathy by improving the diagnosis and conservative therapy of acute kidney injury.The study analyzed patients' anamnestic data and identified all perinatal events contributing to the development of hypoxic-ischemic encephalopathy (HIE) as an inherent risk of developing acute kidney injury (AKI). On the basis of clinical, laboratory and instrumental methods of examination, the function of kidneys in infants was evaluated andthe effectiveness of the preventive use of methylxanthines was proven.50 (100%) newborns with a gestational age of 37-42 weeks were included in the prospective randomized controlled trial. All patients were treated in the neonatal intensive care unit of the Zaporizhzhia Regional Clinical Children's Hospital for moderate or severe HIE and required a program of systemic therapeutic hypothermia. Taking into account the high risk of developing acute renal injure in the studypatients, methylxanthines were prescribed for the purpose of nephroprotection. Patientswere randomized into 2 groups using the method of random selection. The first group consisted of 25 infants who received theophylline at a dose of 3 mg/kg intravenously at 6-hour intervals during the first 3 days of life (recommendation of KDIGO 2012, but without announcing the dosage regimen of the drug). The second group consisted of 25 representative patients who were prescribed caffeine citrate at a dose of 10 mg/kgintravenous drip with an interval of 12 hours on the first day of life, 5 mg/kg with an interval of 12 hours on the 2nd and 3rd day. Administration of the first dose of methylxanthines in both groups was carried out no later than 6 hours after birth. A comprehensive assessment of neurological and somatic statuses and determination of the degree of severity of AKI according to the modified neonatal criteriaof the KDIGO scale (2012) was carried out on the 1st, 3rd and 5th day after birth, usingclinical, biochemical, ultrasound research methods, continuous NIRS and aEEG monitoring. The general condition of newborns was assessed according to the criteria of the Apgar scale. For 1 minute of life, 4.00 (3.00; 6.00) points were obtained, 68.75% needed resuscitation. At the end of 5 minutes - 6.00 (5.00, 7.00) points, 36.00% of patients had ≤ 5points, at the 10th minute 10.00% of newborns had an Apgar score of ≤ 5 points.The degree of damage to the central nervous system was determined according to the Thompson scale (1997), according to which a moderate stage of HIE was diagnosed in 72.00% of patients, the average score was 13.00 (12.00; 13.50) points, in 28.00% - severeHIE and 17.00 (16.00; 18.00) points. The distribution of children according to the degree of HIE was carried out equally.For the first time, administration of caffeine citrate was used in full-term newborns receiving total therapeutic hypothermia for the prevention and treatment of acute kidneydamage, which develops against the background of hypoxic conditions accompanying the perinatal period, which is the latest in the practice of neonatal intensive care.On the basis of the obtained data, the approach to the choice of the method of diagnosis and treatment of full-term newborns with renal disorders of various degrees of severity against the background of moderate or severe HIE was substantiated and improved.The significance of the use of early biochemical and instrumental markers for the diagnosis of acute kidney injury which allows preventing irreversible stages of damage to the renal parenchyma is substantiated.The study proved that the use of this strategy of intensive therapy prevents the development of the III stage of AKI KDIGO (2012) and shortens the length of stay of patients in intensive care beds.Prophylactic administration of methylxanthines in the first 6 postnatal hours during the entire cooling period and until the end of the rewarming phase is recommended in fullterm newborns with a moderate and severe stage of hypoxic-ischemic encephalopathy who meet the criteria for involvement in therapeutic hypothermia.The scheme of methylxanthine therapy and their dosage regime, which helps to reduce the risk of developing acute kidney damage, has been developed and implemented in practical medicine.The efficacy and better safety profile of caffeine citrate for nephroprotection compared to theophylline, taking into account the adverse effects, is substantiated.A method of early diagnosis of hypoperfusion and optimization of hemodynamic disturbances to prevent the development of kidney dysfunction using spectroscopy of noninvasive permanent NIRS monitoring of tissue oxygen saturation is proposed.The importance of influence primarily on changes in indicators of cerebral rather than renal oxygenation in the management of hemodynamics has been proven.