Визначено роль М. Сумцова в історії української фольклористики на підставі аналізу його наукового доробку та проаналізовано фольклористичну спадщину діяча в контексті розвитку української фольклористки. Досліджено наукові концепції М. Сумцова в його дослідженнях різних проблем, зокрема, міфології у зв'язку з історичними обставинами певної епохи, еволюцією художнього та міфологічного мислення. Розглянуто методи дослідження вченим матеріалів різних фольклорних жанрів (поезія, коломийки, гаївки тощо), а також його наукову спадщину в контексті проблеми зв'язку фольклору та літератури, зокрема, його внесок у розробку проблеми художнього світу і генези поеми "Слово о полку Ігоревім", поетичного світу творчості Сковороди, І Котляревського, Г.Квітки-Основ'яненка, М. Гоголя, Т.Шеченка, І. Манжури, Я. Щоголева.

  Скачати повний текст

Встановлено, що політика істини виникає та реалізується в реальних і вкрай динамічних ситуаціях. Зазначено, що правильна політика істини є революційною або насиченою новими подіями, які не повторюють попередні. В концепції А. Бадью істина політичної події - це процес емансипації, який постійно оновлюється. Істина визначається ним як "родова" в тому значенні, що вона не зводиться до жодного логічного правила або ознаки, але "пробігає" всі можливі в даному контексті правила й ознаки. Реальна істина політичної події була і є нова істина, а теорія істини політичної події - це завжди теорія творення, процес творчості. Встановлено домінуюче відношення політики до інших родових процедур філософії (матеми, поеми та любові), оскільки останні вже передбачають соціальність і, відповідно, політику як свою передумову. Обгрунтовано принципове значення уявлення А. Бадью щодо "вірності політичній події" для розуміння етичної системи французького філософа, в якій відсутність подібної вірності виступає формою соціального зла.

  Скачати повний текст

Виявлено та визначено семантичний комплекс екстатичності у музиці на прикладі творів К.Дебюссі, О.Скрябіна та Ч.Айвза у різних жанрах (вокальної та фортепіанної мініатюри, сонати, симфонічної сюіти та поеми, симфонії, опери). Феномен екстатичності розглянуто в аспекті філософської та психологічної наук. Запропоновано визначення та класифікацію екстазу у філософському контексті, а також параметри характеристики екстазу як психологічного явища. Висвітлено світобачення композиторів та виявлено параметри ідентифікації екстатичних образів у їх музиці. Обгрунтовано відмінності у трактуванні екстатичності у творчому доробку К.Дебюссі, О.Скрябіна та Ч.Айвза у взаємозв'язку з філософією їх творчості: екстатичність у контексті пантеїстичної філософії К.Дебюссі; екстаз як квінтесенція філософії та творчості О.Скрябіна, розуміння екстатичності у філософії американського трансценденталізму на основі творчості Ч.Айвза. Розглянуто атрибутивно-семантичний комплекс екстатичного стану в аспектах образної сфери, засобів музичної виразності та композиційно-драматургічних особливостей.

  Скачати повний текст

Досліджено творчу спадщину видатного митця за першоджерелами. Виявлено біографічні неточності, які є в науковій літературі, складено найбільш повну нотографію та бібліографію його творів. Вперше проаналізовано й уведено до наукового та культурного обігу музичні твори: струнні квартети №№ 3,4,6,7,8; струнне тріо; "12 солоспівів на вірші Лесі Українки", симфонічну поему "Тайга", симфонічну сюїту, концерт для скрипки з оркестром; філософські твори: поему "Пророк Світовида", філософські бесіди "Материя - жизнь - человек", автобіографічну повість "Моє життя" та епістолярну спадщину. Висвітлено внесок композитора в українську музичну культуру, визначено його місце та роль в історії української музики першої половини XX ст.

  Скачати повний текст

Досліджено лірично-драматичний синкретизм поетики та прояви ліричної стихії у драмах О. Олеся та В.Б. Єйтса. Акцентовано увагу на генологічному аналізі міжродового утворення - ліричній драмі, та її особливих різновидах у різних літературах - поетичній драмі, драматичній поемі (етюді). На теоретичному рівні уточнено функціонування понять "ліризм", "ліричне". Встановлено, що типологічне зіставлення здійснене на тематичному, образотворчому, жанровому та міфопоетичному рівнях.

  Скачати повний текст

Розглянуто характер сприйняття художнього доробку американського класика в літературному середовищі США, України, Франції, Німеччини, Англії, Польщі, Росії. Проаналізовано українознавчі поетичні твори та народні пісні та думи, які ввійшли до 31-томної антології "Вірші різних місцевостей", редагованої Г. Лонгфелло. Встановлено особливості відтворення стилістичних домінант в контексті діахронії, досліджено історію перекладних версій поеми "Пісня про Гайавату". Виявлено маловідомі переклади твору та лірики, зібрано біографічні відомості про маловідомих авторів перекладів.

  Скачати повний текст

Проаналізовано "київський міф", структура якого визначена статусом міста як сакрального, політичного й культурного центру східного слов'янства і який є в російському романтизмі характерним художнім концептом. Розглянуто його ліро-епічні жанрові вирішення (поема К. Рилєєва "Наливайко", вірш В. Бенедиктова "Киев" та однойменні поезії О. Хом'якова й І. Козлова, вірші П. Єршова "Монолог Святополка Окаянного" і "Смерть Святослава", вірш Ф. Тютчева "Андрею Николаевичу Муравьеву", драматична пародія К. Аксакова "Олег под Константинополем", мотиви київської давнини в поезіях О.К. Толстого; історичний роман М. Загоскіна "Аскольдова могила"). Висвітлено також інтерпретацію "міфу Києва" О. Пушкіним ("Руслан и Людмила", "Полтава" та ін.) і М. Гоголем ("українські" повісті). "Міф Києва" сприяє формуванню романтичного історичного героя з його "нерпавильністю" й психологічною складністю, незалежністю від авторитетів і органічною релігійністю. Воодночас, цей міф сприяє активізації громадянських концепцій романтиків, аж до витіснення традиційного сакрального моменту політичним. Багатство жанрово-стильових вирішень (ліричні, ліро-епічні, романо-епічні й драматичні форми, сатира та пародія) дає підстави для судження про активний перебіг літературного процесу в Росії І половини ХІХ ст., інтенсифікацію літературного пошуку на фоні руйнації класицизму, різноманітність індивідуальних мистецьких відкриттів.

  Скачати повний текст

«Козак Мамай» – це образ козака-запорожця, який сидить на землі зі схрещеними ногами і грає на струнному щипковому інструменті, що його можна прийняти за старовинну кобзу. Воїна малюють переважно самотнім – в степу, чи на лісовій галявині, під деревом – здебільшого під дубом. Воїн готує на вогнищі їжу, а біля нього лежать на землі та висять на гілках дерева його речі – шапка, зброя, посуд, часто – герб. Біля козака стоїть осідланий кінь, прив’язаний до списа. Аналізуються наукові гіпотези попередніх дослідників про причини появи цього надзвичайно популярного в середовищі українського народу образу воїна-музиканта. Метою роботи є створення цілісного уявлення про мистецькі твори «Козак Мамай», які посідають важливе місце в українській культурі вже протягом не менше чотирьох століть, а також – визначення напрямків еволюції цього легендарного образу та з’ясування його місця і ролі в українському мистецтві.До теперішнього часу дійшло приблизно сто таких творів ХVІІІ–ХІХ ст. Об’єктивні труднощі дослідження «мамаїв» полягають у тому, що більшість давніх творів ХVІІІ–ХІХ ст. не датовано і час їх написання датується за супровідними вторинними даними. Актуальність нашої роботи зумовлена тим, що й на нинішній час образ «козака Мамая» не зник з передових позицій поступу українського мистецтва. Образ розвивається та еволюціонує і в нових цивілізаційних – інтелектуальних та технологічних – умовах світового розвитку. Найпоширенішою залишається проста композиція: образ самотнього сидячого козака, біля якого стоїть його вірний кінь та лежить зброя і стоїть посуд. Воїн відпочиває, але він зосереджено-спокійний і внутрішньо готовий до смертельного бою. Значно розширюють сприйняття образу «козака Мамая» твори складної композиції. На цих творах поряд із Мамаєм з’являються інші персонажі: товариші козака, жінки та дівчата, торговець-шинкар, пан-поляк, офіцер чи солдат російської армії. Окрему групу становлять твори періоду Коліївщини, епіцентром якої стали події в місті Умані. Із часом прізвище Мамай викликає дедалі більший інтерес дослідників до реальних осіб, які його мали. Спочатку його пов’язували з двома реальними гайдамаками середини ХVІІІ ст., яких повісили у 1750 та 1758 роках. У результаті багатолітніх досліджень автор дисертації вперше встановив, що прізвище Мамай мали понад три десятки українських козаків ХVІІ–ХVІІІ ст. Вони були запорожцями, а частина з них брала участь у гайдамацькому русі. Це дозволило зробити важливий висновок: образ героя українських народних картин «Козак Мамай» насправді є збірним, узагальненим і легендарним.Ще однією специфічною особливістю «мамаїв» є наявність на картинах текстових написів, переважно поетичних: як лаконічних, так і доволі розлогих. Нерідко за розмірами ці написи наближаються до обсягів віршованої поеми, розкриваючи внутрішній світ козака-запорожця, його духовні цінності та бачення світу, збагачуючи сприйняття образу «козака Мамая».Було виявлено, що окремі написи на «мамаях» тісно перегукуються, а то й цілком збігаються з фрагментами текстів вертепних вистав, які ставили студенти-бурсаки під час новорічно-різдвяних свят. Установлено, що в них поєднано віршовані фрагменти – прислів’їв і приказок, народних пісень, жартівливої поезії тогочасних студентів-бурсаків, парафрази релігійних текстів і т. ін. Унаслідок цього в текстах сміхові мотиви дивовижно поєднуються з серйозними, курйозні – зі світоглядними, побутові – з філософськими, вульгарно-матеріалістичні – з релігійними та навіть містичними.На початкових етапах свого суспільно-історичного розвитку цей художній образ зафіксував появу козацтва як нової громадсько-політичної сили українського народу. Невдовзі козацтво стало могутнім захисником соціальних і релігійних прав та національних інтересів українського народу в боротьбі із зовнішніми ворогами та поневолювачами. Із часом образ «козака Мамая» став асоціюватися з позаперсоналізованим, узагальненим та ідеалізованим образом козака-запорожця. Цього міфологізованого воїна наділено реальними та уявними високими моральними чеснотами й рисами цих хоробрих захисників рідної землі. Важливо зауважити, що на трактування образу козака мала значний вплив і соціальна належність власників цих творів, під художні смаки яких нерідко підлаштовувалися художники, які писали подібні картини. «Мамаї» були завжди популярні серед широких мас українського селянства, що в минулому становило більшість українського народу. Теоретичні результати виконаного дослідження можуть бути використані для подальшого вивчення розвитку мистецтва України ХVIII–XIX ст. та в узагальнювальних дослідженнях з історії й теорії українського мистецтва. Напрацьований матеріал може бути задіяний для укладання каталогів, енциклопедичних довідників, при уточненні реєстрів пам’яток мистецтва.^UThe term “Cossack Mamai” refers to the image of a Zaporozhian Cossack sitting on the ground with his legs crossed and playing a musical instrument such as a kobza or a bandura. Warriors are painted mostly alone – in the steppe or in a forest clearing, under a tree – mostly under an oak tree. A warrior prepares food on the hearth, and next to him lie on the ground and hang on the branches of a tree his belongings – a hat, weapons, dishes, often – a coat of arms. A saddled horse tied to a spear is standing near the Cossack.The scientific hypotheses of previous researchers about the reasons for the emergence of this image of a warrior-musician, extremely popular among the Ukrainian people, are analyzed. The purpose of our work is an attempt to explain why these paintings during the 18th–19th centuries. enjoy such great success among the Ukrainian people.About one hundred (approximately one hundred) such works of the 18th–19th centuries have reached our (present) time. The objective difficulties of the study of “mamais” are that most of the ancient works of the 18th–19th centuries are not dated and the time of their writing is dated according to the accompanying secondary data.The relevance of our work is due to the fact that even at the present time the image of “Cossack Mamai” has not disappeared from the leading positions of the progress of Ukrainian art. The image develops and evolves in the new civilizational, intellectual and technological conditions of world development. The most common composition remains simple: the image of a lonely, seated Cossack, next to which stands his faithful horse, weapons and dishes. The warrior rests, but he is focused-calm and internally ready for a deadly fight. The works of complex composition significantly expand the perception of the image of “Cossack Mamai”. In these works, other characters appear alongside Mamai: fellow Cossacks, women and girls, a merchant-shinkar, a Polish gentleman, an officer or soldier of the Russian army. A separate group consists of works from the period of Haydamachchyna, the epicenter of which was the events in the city of Uman. As a result of our long-term research, it was established for the first time that more than three dozen Ukrainian Cossacks of the 17th–18th centuries had surnames. They were Zaporizhia, and some of them participated in the Haydamak movement. This allowed us to draw a very important conclusion: the image of the hero of Ukrainian folk paintings “Cossack Mamai” is actually collective, generalized and legendary.Another specific feature of “mamais” is the presence of textual inscriptions on the paintings, mostly poetic: both small and very large. The size of these inscriptions is often close to the size of a poetic poem, revealing the inner world of the Cossack-Zaporozhian, his spiritual values and vision of the world. The texts enrich the perception of the depicted image of “Cossack Mamai”.It was found that individual inscriptions on “mamais” closely echo, and even completely coincide with fragments of the texts of nativity plays, which were performed by bursak students during the New Year and Christmas holidays. It was established that they combined poetic fragments – proverbs and sayings, folk songs, humorous poetry of the then Bursak students, paraphrases of religious texts, etc. As a result, in the texts, funny motives are surprisingly combined with serious ones, curious ones with worldview ones, everyday ones with philosophical ones, vulgar-materialistic ones with religious and even mystical ones.At the initial stages of its socio-historical development, this artistic image recorded the emergence of the Cossacks as a new social and political force of the Ukrainian people. Soon Cossacks became a powerful defender of social and religious rights and national interests of our people in the fight against external enemies and enslavers. Over time, the image of the Mamai Cossack became associated with the depersonalized, generalized and idealized image of the Zaporozhian Cossack. This mythologized warrior is endowed with the real and imaginary high moral virtues and traits of these brave defenders of the native land.It is important to note that the social affiliation of the owners of these works had a significant influence on the interpretation of the image of the Cossack, whose artistic tastes were often adapted by the artists who painted similar paintings. “Mamais” have always been popular among the broad masses of the Ukrainian peasantry, which in the past constituted the majority of the Ukrainian people.The theoretical results of the research can be used for further study of the development of Ukrainian art in the 17th–19th centuries and in general studies on the history and theory of Ukrainian art. The developed material can be used for the compilation of catalogs, encyclopedic guides, when clarifying registers of art monuments.

Вивчено морально-етичні основи характеростворення на матеріалі драматургічної спадщини Лесі Українки. Висвітлено теоретико-методологічні засади дослідження та розкрито зміст базових термінів. Визначено риси характерів та поведінки дійових осіб драматургічних творів Лесі Українки. Акцентовано увагу на принципах моралі, які, визначаючи думки та дії людини, спрямовують їх на творення добра чи зла. З'ясовано, що в драматургічних творах малих форм Леся Українка вдавалась до констатацій наявності певної риси, у драматичних поемах показувала процес становлення характерів, значну увагу звертаючи на природно-генетичні задатки, а у багатоактних п'єсах змальовувала процеси зародження та функціонування рис характеру, відображала причини занепаду, зміни чи, навпаки, стабілізації характерів.

  Скачати повний текст

Висвітлено образно-смислову специфіку використання тембру труби в симфонічних партитурах Б. Лятошинського та С. Людкевича. Визначено передумови символіки тембру труби у цих композиторів на підставі яких розглянуто трактування інструменту у фольклорних традиціях і у творчості митців XVIII - XIX ст. Відзначено, що в симфоніях, симфонічних поемах, увертюрах, сюїтах Б. Лятошинського та С. Людкевича даний музичний інструмент мав тлумачення, відповідне до індивідуальних образних концепцій кожного твору та зумовлене індивідуальними особливостями стилю кожного композитора. Висвітлено своєрідність перевтілення тембру труби у творчості Б. Лятошинського та С. Людкевича та з'ясовано певні розбіжності у їх трактуванні, зокрема, для Б. Лятошинського переважальною визначено експресивну образність, тяжіння до втілення колосальної напруги конфліктів, що вимагало майстерного тембрового висвітлення, динамізації розвитку за допомогою посилення ролі мідних духових інструментів, введення їх навіть на початкових етапах розвитку тем, особливо активних, напористих головних партій, а у С. Людкевича, незважаючи на пізньоромантичний орієнтир його стильової домінанти, відзначено більш обережне, спокійне використання мідної групи, "приберігання" її сильної яскравої звучності, передусім для кульмінаційних зон розвитку.

  Скачати повний текст

Визначено роль Ю.Шереха в історії української літературної критики. Комплексно проаналізовано його методологію, що грунтується на визнанні Ю.Шерехом суб'єктивності літератури та критики, неможливості адекватного відтворення життя в мистецтві. Зазначено, що Ю.Шерех стверджував активну участь реципієнта в процесі сприйняття мистецтва. Встановлено спорідненість методології Ю.Шереха з ідеями рецептивної естетики та феноменологічної критики. Проаналізовано розкриття Ю.Шерехом сучасних смислів класичних творів, зокрема, Т.Шевченка, В.Мови-Лиманського, поеми "Мойсей" І.Франка. Вивчено діяльність Ю.Шереха в МУРівський період, зокрема, розкрито роль критика в дискусії щодо суспільних функцій мистецтва та проаналізовано концепцію національно-органічних стилів. Досліджено роль ігрового начала в спадщині критика та форми його вираження, що дозволяє визначити особливості індивідуального стилю Ю.Шереха.

  Скачати повний текст

З'ясовано трактування національної ідеї у світовому й українському сприйнятті. Характер української національної ідеї визначено як визвольний. Доведено, що поразка в національно-визвольних змаганнях 1917 - 1920-х рр. зумовила появу альтернативних шляхів існування нації. Свою історіософію запропонувала й література, зокрема Ю. Дараган, Ю. Липа, Є. Маланюк, О. Теліга, О. Ольжич. Виділено концепцію національно-визвольної ідеї українців за публіцистичною спадщиною письменників першої еміграційної хвилі, окреслено особливості її втілення у художніх творах, передусім поемі.

  Скачати повний текст

Виділено нову для української культурології, філософії, філології, історії та антропології проблематику в дослідженні тіла та тілесності в Античності, зокрема в гомерівських поемах "Іліада" та "Одіссея". У зв'язку з розглядом тілесної проблематики зміщено акценти з "органів свідомості" гомерівської людини та її відношення до власного "я" у бік вивчення епічного тіла та його стосунків зі світом. Виокремлено та класифіковано основні словообрази, якими в епосі вербалізовано ті або інші аспекти тіла героя. Розроблено метод інтерпретації Гомера, в якому як основний "термінологічний апарат" виступає гомерівський лексикон, а застосування сучасних концепцій та понять зведено до мінімуму. Обгрунтовано розуміння тексту через самий текст і тіла конкретної епохи на підставі вивчення образів тіла в текстах даної епохи. Зосереджено увагу на мові оригіналу, що дозволило виявити між різними тілесними образами суттєві відмінності, які недостатньо враховуються перекладами. Започатковано "мультитекстове" прочитання Гомера з обраної проблематики - холістичний та історично котекстуалізований підхід до давніх текстів, який в ідеалі має об'єднувати александрійське видання Гомера, відомі варіанти з папірусів, схолії, коментарі, цитування. Як альтернативну до існуючих теорій "множинного" героїчного тіла (Б.Снеля, Н.Остіна) розроблено теорію "уразливого" тіла (започатковану Н.Лоро) як домінувального в Гомеровому епосі образу.

  Скачати повний текст

Вивчено питання еволюції вокального циклу австро-німецької традиції та закономірностей циклоутворення на прикладі творів пізнього Р. Шумана, Х. Вольфа та раннього А. Шенберга. Обгрунтовано місце вокального циклу у контексті теорій про жанро- та формоутворення у вокальній музиці. До наукового обігу введено поняття "музично-поетична строфа". Доведено, що ідея вокально-пісенної циклізації базується на діалектиці цілісності відмінностей, яка керує процесом музичного формування. Запропоновано поняття "художньо-концептуальний простір-час вокального циклу", яке відображає загальні властивості циклічності (кругове замикання, ланцюги повторів) та її специфіку на рівні синтезу музики та слова, за якого взаємодіють обидві циклічності - музична та словесна. Розроблено оригінальну дефініцію вокального циклу як сюжетоподібної музично-поетної композиції. Відзначено, що головні тенденції еволюції австро-німецького вокально-фортепіанного циклу після його фундаторів - Л. ван Бетховена, Ф. Шуберта, були наявні, зокрема, у творчості пізнього Р. Шумана, Х. Вольфа та раннього А. Шенберга. На підставі проведеного аналізу їх творів доведено, що за збереження відносної "чистоти" жанру циклу композиторами були намічені його різноспрямовані модифікації - шляхи до моноопери (Р. Шумана), вокально-фортепіанної поеми (Х. Вольфа), мелодрами на основі "вінка-попурі" за мотивами естрадно-кабаретного шоу (А. Шенберга).

  Скачати повний текст

На підставі джерел європейської культури розглянуто феномен сміху та іронії в українській філософії. Досліджено традицію формування іронічного світосприйняття в українській духовній культурі. З'ясовано, що своїм корінням воно сягає бурлескно-травестійної творчості школярів та мандрівних дяків, а також чисельних пародій XVI - XVIII ст. Зазначено, що епоха романтизму в українській духовній культурі розпочалася майже одночасно з німецьким романтизмом, і діячі українського романтизму поряд з іншими ідеями, зокрема, з ідеєю одухотвореності природи Ф.Шеллінга, осмислили й прищепили на українському грунті концепцію романтичної іронії, що має свої витоки в філософії неоплатонізму, яка особливо близька специфіці українського менталітету. Опрацьована теоретиками єнської школи, зокрема, Ф. Шлегелем, концепція романтичної іронії має в своїй основі ідею неспівпадання дійсності з її духовним джерелом, що за умов поневолення України дозволило романтикам привернути увагу до української історії, критично осмислити колоніальну політику царизму, кріпацтво, конформізм та пасивність еліти тогочасного українського суспільства. З урахуванням концепції романтичної іронії розглянуто творчість класиків українського романтизму І. Котляревського, М. Гоголя й Т. Шевченка, а також крізь призму романтичної іронії травестійну поему І. Котляревського "Енеїда". Показано, що концепція романтичної іронії сприяє розкриттю ідейного змісту творів М. Гоголя, а також осмисленню сатиричних творів Т. Шевченка, що дозволяє збагнути його роздвоєність у ставленні до релігії, Бога та інших святинь.

  Скачати повний текст

Дослідження присвячено проблемі навчання майбутніх учителів зарубіжної літератури жанрового аналізу малих епічних і ліро-епічних різнонаціональних художніх творів. Розроблена методика жанрового аналізу різнонаціональних художніх творів ґрунтується на концептуальних філософських, літературознавчих, психологічних, педагогічних, методичних положеннях, а також сучасних наукових підходах (культурно-семантичний; полікультурний; системний; діяльнісний; особистісний) і принципах (доступності; системності; єдності національного і загальнолюдського; гуманізації; проблемності; цілісності; діалогу культур; емпатії). У дисертації досліджено ґенезу становлення методики жанрового аналізу художнього твору, а також визначено пріоритетні методичні напрями вивчення інонаціонального художнього твору. Проаналізовано зміст навчально-методичного забезпечення процесу навчання жанрового аналізу різнонаціональних художніх творів студентів-філологів. У дисертаційній роботі з'ясовано сутність і змістові ознаки базових понять дослідження: «жанрова грамотність студента», «жанровий аналіз художнього твору», «жанровий шлях аналізу художнього твору з урахуванням національної специфіки», «жанрова компетентність» і подано авторські визначення; обґрунтовано і описано структуру жанрової грамотності студента-філолога. Теоретично обґрунтовано і змодельовано авторську методику формування знань, умінь і навичок жанрового аналізу малих епічних і ліро-епічних різнонаціональних художніх творів. Визначено етапи формування у студентів-філологів умінь і навичок жанрового аналізу різнонаціональних художніх творів. Схарактеризовано комплекс ефективних методів, прийомів і засобів навчання жанрового аналізу різнонаціональних художніх творів. Розроблено й апробовано схеми жанрового аналізу новели, оповідання, притчі, казки, байки, балади і поеми з урахуванням національної специфіки. Визначено й обґрунтовано критерії, показники і рівна сформованих знань, умінь і навичок жанрового аналізу малих епічних і ліро-епічних різнонаціональних художніх творів майбутніх учителів зарубіжної літератури. Доведено ефективність розробленої методики навчання жанрового аналізу малих епічних і ліро-епічних різнонаціональних художніх творів студентів-філологів.Ключові слова: майбутній учитель зарубіжної літератури, жанр, малі епічні й ліро-епічні художні твори, жанрова грамотність студента, структура жанрової грамотності студента, жанровий аналіз художнього твору, жанровий шлях аналізу художнього твору з урахуванням національної специфіки, схема жанрового аналізу художнього твору.^UThe study focuses on the training of future foreign literature teachers the genre analysis of epic short and lyrico-epic multinational works of fiction. The developed methodology of genre analysis of multinational works of fiction is based on conceptual philosophical, literary, psychological, pedagogical, methodological provisions, as well as on modern scientific approaches (cultural-semantic; multicultural; systemic; activity; person-centred) and principles of (accessibility; systemacity; unity of national and universal; humanization; problematicity; integrity; dialogue of cultures; empathy). The genesis of the formation of the methodology of genre analysis of a work of fiction has been considered, and the priority methodological directions of foreign literature study have been defined. The effective psychological and pedagogical conditions for the implementation of genre analysis of multinational works of fiction, particularly motivational-target, subject-oriented and organizational-technological ones, have been determined. The ways of activating the educational and cognitive activity of future teachers of foreign literature while conducting genre analysis of multinational works of fiction have been highlighted and the levels of the development of student's cognitive activity have been identified.The content of educational and methodological support of the process of teaching students of Philology faculties genre analysis of multinational works of fiction has been analysed. The dissertation clarifies the nature and the meaning of basic research concepts: “student's genre literacy”, “genre analysis of a work of fiction”, “genre way of analysing a work of fiction with regard to national specificity”, “genre competence” and presents the author's definitions; substantiates and describes the structure of philology student's genre literacy. The author's methodology of forming knowledge, skills and abilities of genre analysis of epic short and lyrico-epic multinational works of fiction have been theoretically proved and modeled. The stages of forming and developing of philology students' abilities and skills of genre analysis of multinational works of fiction have been identified. The complex of effective methods, techniques and means of teaching genre analysis of multinational works of fiction has been described. The scheme of genre analysis of short stories, parables, fairy tales, fables, ballads and poems with regard to national specificity has been developed and tested. The criteria, indicators and the level of formed future foreign literature teachers' knowledge, abilities and skills of genre analysis of epic short and lyrico-epic multinational works of fiction have been determined and substantiated. The effectiveness of the developed methodology of teaching genre analysis of epic short and lyrico-epic multinational works of fiction to philology students has been proved.It has been proved that the suggested methodology of teaching genre analysis of short epic and lyrico-epic multinational works of fiction to philology students is rational and promising; it encourages future teachers to study works of fiction through the prism of genre and compare their features in different literatures. The main provisions of the dissertation and the author's methodology can be used in the curricula of foreign literature standard and elective courses in higher education institutions, in the system of postgraduate pedagogical education, as well as in the development of textbooks, educational and methodological manuals, tutorials and guidelines.Key words: future foreign literature teacher, genre, epic short and lyrico-epic multinational fiction, student's genre literacy, structure of student's genre literacy, genre analysis of a work of fiction, genre way of a work of fiction analysis with regard to the national specificity, scheme of genre analysis of a work of fiction.

У дисертації здійснено дослідження особливостей художньої репрезентації дитинства у Шекспірівському каноні, який відображає колективний образ дитини в ментальній картині світу англійського Ренесансу і корелює з універсальною філософською проблематикою, сприяючи осягненню складних позачасових питань. Вивчення шекспірівського дискурсу дитинства вводить до наукового простору велику кількість цікавих фактів і літературознавчих спостережень, які увиразнюють бачення специфіки процесу становлення особистісної ідентичності, що розширює дослідницькі горизонти шекспірознавства і стимулює міждисциплінарну взаємодію.Актуальність дисертації детермінована низкою факторів соціокультурного, історико-літературного та методологічного характеру. Стрімке зростання антропологічного вектору філологічних досліджень у літературознавстві останніх десятиліть ставить на часі реконструювання особливостей рецепції дитини і дитинства у різні епохи. Доба Відродження і її ключова постать В.Шекспір пропонують вкрай цікавий матеріал, аналіз якого сприяє глибшому розумінню аксіологічних домінант, характерних цієї історико-культурної епохи, та відкриває перспективу осягнення впливу антропоцентричних гуманістичних уявлень про феномен дитинства на сучасне мислення, педагогіку і культуру. Теоретичної концептуалізації потребують семантика та категоріальний статус поняття «дискурс дитинства у літературі», імплементація якого у шекспірознавчий інтелектуальний простір виявляється гостроактуальною в контексті стрімкого зростання інтересу зарубіжного літературознавства до рецепції дитинства у творчій спадщині В.Шекспіра (А. Блек, С. Грінхол, М. Еберле, Д. Кампана, Т. Пендлетон, К. Чеджой, Р. Шогнесі, та ін.).Ця дисертація є першим у сучасному шекспірознавстві системним дослідженням дискурсу дитинства у творчості Вільяма Шекспіра, що зумовлює його наукову новизну. Теоретична значущість роботи полягає в категоріально-термінологічній концептуалізації низки понять, пов’язаних з темою дитинства, та розробці й апробації алгоритму дослідження дискурсу дитинства в шекспірівській творчості, який може використовуватися при дослідженні специфіки сприйняття дитини в інших авторських художніх парадигмах та історико- культурних контекстах.Мета роботи полягала в тому щоб створити цілісну панораму репрезентації дискурсу дитинства у різножанровій творчості Вільяма Шекспіра, акцентуючи увагу на кореляції універсального та історично-детермінованого аспектів в авторській рецепції дитинства як соціокультурного феномену. Предметом дослідження стали топоси, теми, образи, художні тропи, які репрезентують дитину та дитинство у різножанрових творах В. Шекспіра. Аналіз 1500 текстових фрагментів, виокремлених шляхом суцільної вибірки із 154 сонетів, 2 поем та 39 різножанрових драматичних творів, дозволив отримати багатовимірне уявлення про особливості рецепції дитинства у епоху Ренесансу та виявити особливості шекспірівського розуміння феномену дитинства.Теоретико-методологічне підґрунтя роботи сформовано корпусом літературознавчих культурологічних та філософських праць присвячених вивченню дискурсології (Т.Михед, І. Папуша, А. Приходько, Г. Приходько, Г. Храброва, Ю. Черняк, І. Шевченко, та ін.). Концептуалізація категоріально-термінологічного апарату дисертаційного дослідження здійснювалася в контексті міждисциплінарного діалогу, що розгортається у науковому просторі сучасного дискурсу дитинства, який охоплює філософію (І. Голубович, І. Кон), психологію (Р. Бейн-Пауел, Е. Еванс-Прічард, Я.Кравченко, О. Крісман), психоісторію (Р. Браун, Л. Демоз, Ж. Піаже), культурологію (М.Мід, Н. Хомськи), етнографію та фольклористику (Н. Аксьонова, Н. Грицишина, Н. Жмуд, І. Павленко ), педагогіку (О. Зінченко , Р. Зозуляк-Случик, Т. Кочубей), літературознавство (О. Бодугай, І.Безродних, К. Василина, У. Гнідець, О. Горбонос, Л. Коломієць, Я. Кравченко, Д. Москвітіна )та ін.Вибір методів зумовлений метою та завданнями дослідження. Використання загальнонаукових методів аналізу та синтезу дозволило створити системне уявлення про стан вивченості проблеми і сформувати категоріально-термінологічний апарат та інструментарій дослідження. Метод соціокультурології застосовувався при створенні стереоскопічної візії дитини в різні історико-культурні епохи (Античність, Середньовіччя, Відродження). Використання базових засад герменевтики та методу пильного читання дозволили виявити специфіку художньої репрезентації дискурсу дитинства в різножанрових творах Вільяма Шекспіра...^UThe dissertation researches the peculiarities of the artistic representation of childhood in Shakespeare's canon, which reflects the collective image of a child in the mental picture of the world of the English Renaissance and correlates with universal philosophical issues, contributing to the understanding of complex timeless issues. The study of Shakespeare's childhood discourse introduces a large number of interesting facts and literary observations into the scientific space, which express a vision of the specifics of the process of personal identity formation, which expands the research horizons of Shakespeare studies and stimulates interdisciplinary interaction.The relevance of the dissertation is determined by a number of socio-cultural, historical-literary and methodological factors. The rapid growth of the anthropological vector of philological research in literary studies in recent decades calls for a reconstruction of the peculiarities of the reception of children and childhood in different eras. The Renaissance and its key figure V. Shakespeare offer extremely interesting material, the analysis of which contributes to a deeper understanding of the axiological dominants characteristic of this historical and cultural era, and opens the perspective of understanding the influence of anthropocentric humanistic ideas about the phenomenon of childhood on modern thinking, pedagogy and culture. The semantics and categorical status of the concept of "discourse of childhood in literature" need theoretical conceptualization, the implementation of which in the intellectual space of Shakespeare studies is acutely relevant in the context of the rapid growth of interest of foreign literary studies in the reception of childhood in the creative heritage of V. Shakespeare (A. Black, S. Greenhall, M. Eberle, D. Campana, T. Pendleton, K. Chejoy, R. Shaughnessy, etc.).This dissertation is the first systematic study of childhood discourse in the works of William Shakespeare in modern Shakespeare studies, which determines its scientific novelty. The theoretical significance of the work lies in the categorical and terminological conceptualization of a number of concepts related to the theme of childhood, and the development and approval of an algorithm for the study of the discourse of childhood in Shakespeare's work, which can be used in the study of the specifics of the child's perception in other author's artistic paradigms and historical and cultural contexts.The purpose of the work was to create a holistic panorama of the representation of the discourse of childhood in the multi-genre works of William Shakespeare, focusing on the correlation of universal and historically determined aspects in the author's reception of childhood as a socio-cultural phenomenon. Topos, themes, images, artistic tropes that represent children and childhood in the various genre works of V. Shakespeare became the subject of the research. The analysis of 1,500 text fragments, separated by a continuous selection from 154 sonnets, 2 poems and 39 dramatic works of various genres, allowed to obtain a multidimensional idea of the peculiarities of the reception of childhood in the Renaissance era and to reveal the peculiarities of Shakespeare's understanding of the phenomenon of childhood.The theoretical and methodological basis of the work is formed by the corpus of literary, cultural and philosophical works devoted to the study of discourseology (T. Mikhed, I. Papusha, A. Prykhodko, G. Prykhodko, G. Khrabova, Y. Chernyak, I. Shevchenko, etc.). The conceptualization of the categorical and terminological apparatus of the dissertation research was carried out in the context of an interdisciplinary dialogue unfolding in the scientific space of the modern discourse of childhood, which includes philosophy (I. Holubovych, I. Kohn), psychology (R. Bain-Powell, E. Evans-Pritchard, I .Kravchenko, O. Krisman), psychohistory (R. Brown, L. Demoz, J. Piaget), cultural studies (M. Mead, N. Chomsky), ethnography and folkloristics (N. Aksyonova, N. Hrycyshina, N. Zhmud, I. Pavlenko), pedagogy (O. Zinchenko, R. Zozulyak-Sluchyk, T. Kochubey), literary studies (O. Bodugai, I. Bezrodnykh, K. Vasylyna, U. Hnidets, O. Gorbonos, L. Kolomiets, Ya. Kravchenko, D. Moskvitina) and others.The choice of methods is determined by the purpose and tasks of the research. The use of general scientific methods of analysis and synthesis made it possible to create a systematic view of the state of study of the problem and to form a categorical and terminological apparatus and research tools. The sociocultural method was used to create a stereoscopic vision of a child in different historical and cultural eras (Antiquity, Middle Ages, Renaissance)...

Проведено дослідження літературної казки російських письменників першої половини XIX ст. Виявлено закономірності її розвитку та місце серед інших жанрів романтичної літератури. На підставі вивчення фольклорного та літературного матеріалу зроблено висновок про зумовленість еволюції авторської казки універсальним характером народної творчості й об'єктивним розвитком романтизму. Визначено основні типи літературної казки першої половини XIX ст., пов'язані з провідними жанрами епохи романтизму - поемою та повістю: казку-стилізацію, казку-поему, казку-пародію, прозову казку та з оригінальним сюжетом.

  Скачати повний текст

Об'єктом дослідження є вірші й поеми А. Ахматової та М. Цвєтаєвої, що містять мовні репрезентанти концепту «вода».Мета дослідження полягає в описові мовних засобів авторської реалізації концепту «вода» в поезії А. Ахматової та М. Цвєтаєвої. Досягнення поставленої мети передбачає вирішення таких завдань: схарактеризувати теоретичні аспекти аналізу лінгвокультурного концепту; подати короткий опис уявлень про воду в російській мовній картині світу, зокрема в пареміях; описати структуру концепту «вода» в поезії А. Ахматової та М. Цвєтаєвої, аналізуючи вербальне вираження його поняттєвого, образного та ціннісного компонентів; виявити спільне та відмінне в репрезентації водної стихії А. Ахматовою та М. Цвєтаєвою; визначити місце цього концепту в авторських картинах світу А. Ахматової та М. Цвєтаєвої.У роботі послуговувалися як загальнонауковими методами, серед яких описовий, кількісний, спостереження, аналіз, синтез, так і власне лінгвістичними, а саме: лінгвокультурний аналіз, контекстуальний аналіз, елементи порівняльного методу.Теоретичне значення виконаної роботи зумовлене тим, що дослідження є певним внеском до теорії лінгвокультурного концепту. Аналіз водної стихії як культурної константи в художньому тексті доповнюють уявлення про воду, які зафіксовано в мовній картині світу російського народу, у свідомості росіянина. Отримані результати примножують наукові досягнення в царині вивчення концептосфер А. Ахматової і М. Цвєтаєвої та дають змогу співвіднести індивідуально-авторську інтерпретацію концепту «вода» з його національно-мовним витлумаченням. Запропонована та апробована методика аналізу лінгвокультурного концепту може послугувати у вивченні інших концептів.Практичну цінність дисертації визначає те, що її фактичний матеріал та результати можуть бути застосовані в процесі підготовки та викладання у вищій школі лекційних курсів з «Лексикології сучасної російської мови», «Стилістики сучасної російської мови», «Лінгвокультурології», «Лінгвістичного аналізу тексту», у процесі вивчення ідіостилів А. Ахматової та М. Цвєтаєвої, а також стануть в пригоді під час укладання словника концептів поетичної мови А. Ахматової та М. Цвєтаєвої.Наукова новизна дисертаційної праці полягає в тому, що вперше здійснено комплексний опис концепту «вода» у порівняльному аспекті в поезії А. Ахматової та М. Цвєтаєвої з погляду лінгвокультурології; виявлено поняттєві, образні й ціннісні характеристики цього концепту; визначено значущість і місце концепту «вода», а також спільне й відмінне в його поданні в індивідуально-авторських картинах світу А. Ахматової та М. Цвєтаєвої.^UThe object of study is the poems by A. Akhmatova and M. Tsvetaeva that contain linguistic representations of the concept of "water".The purpose of the study consists in describing the language means of the author's realization of the concept of "water" in the poetry of A. Akhmatova and M. Tsvetaeva. Achieving this purpose implies solving the following tasks: to characterize the theoretical aspects of the analysis of the linguocultural concept; to provide a brief description of the idea of water in the Russian language picture of the world, in particular in paremias; to describe the structure of the concept of "water" in the poetry of A. Akhmatova and M. Tsvetaeva, analyzing the verbal expression of its conceptual, figurative and axiological components; to define common and different features in the representation of the water element in the poetry of A. Akhmatova and M. Tsvetaeva; to determine the place of this concept in the author's picture of the world of A. Akhmatova and M. Tsvetaeva.The work used both general scientific methods, including descriptive, quantitative, observation method, analysis, synthesis, and linguistic, namely: linguocultural analysis, contextual analysis, elements of the comparative method.Theoretical value of the work lays in the fact that the study is a contribution to the theory of linguocultural concept. Analysis of the water as a cultural constant in the literary text complements the idea of water, which is recorded in the linguistic picture of the world of the Russian people, in the minds of Russians. The obtained results augment the scientific achievements in the field of studying the conceptospheres of A. Akhmatova and M. Tsvetaeva and make it possible to correlate the individual-authorial interpretation of the concept of "water" with its national-linguistic interpretation. The proposed and approbated method of analysis of the linguistic and cultural concept can be of service in the study of other concepts.Practical value of the thesis research is determined by the fact that its factual material and results can be used in the process of preparation and teaching in high school lecture courses on "Lexicology of Modern Russian", "Stylistics of Modern Russian", "Linguoculturology", "Linguistic text analysis", in the process of study of idiosyncrasies of A. Akhmatova and M. Tsvetaeva, as well as will be useful when compiling a dictionary of concepts of poetic language of A. Akhmatova and M. Tsvetaeva.Scientific novelty of the thesis research is presented in the fact that for the first time a comprehensive description of the concept of "water" in a comparative aspect in the poetry of A. Akhmatova and M. Tsvetaeva in terms of linguoculturology was made; conceptual, figurative and axiological characteristics of this concept were revealed; the significance and place of the concept of "water" were determined, as well as the common and different in its presentation in the individual author's pictures of the world A. Akhmatova and M. Tsvetaeva.

У дисертації висвітлюється життєвий і творчий шлях Жанни Демесьйo; виділяються авторські стильові особливості творчого методу Жанни, визначається її місце в історії європейської органної музики як представника французької органної традиції. Головним предметом роботи постають жанрові та стильові особливості органних творів Жанни Демесьйo. Хронологічні межі дослідження детерміновані, з одного боку, часопросторовим контекстом життя і творчості Ж. Демесьйo, тобто першою половиною і серединою XX століття, з іншого боку – розумінням «стильового місця» Ж. Демесьйo в історії музики як такого, що є можливим тільки в контексті традицій французької органної музики, котрі формувалися впродовж тривалого історичного періоду. Матеріалом дослідження послужили нотні тексти органних творів Жанни Демесьйo, аудіо- та відеозаписи їх виконання. У роботу включені цикл «Сім роздумів про Святого Духа» (Sept méditations sur le Saint Esprit), цикл «12 хоральних прелюдій на григоріанський наспіви» («Douze Choral Préludes sur des thèmes grégoriens»), «Te Deum» op.11, цикл «Шість етюдів» op.5. Методологічна основа роботи обумовлена її проблемними напрямами, включає історичні підходи і теоретичне моделювання; передбачає поєднання жанрово-стильового, текстологічного, герменевтического, семіологічного ракурсів оцінки музичних явищ. В роботі розглядається процес формування та історичної еволюції французької органної музики з першої половини XVII до середина XX ст., у зв'язку з чим висвітлюється життєвий і творчий шлях Жанни Демесьйo, характеризується її творча спадщина в композиторській та виконавській сферах. Виявляється своєрідність трактування органного циклу у творчості Ж. Демесьйo («Сім роздумів про Святого Духа», op.6); виявляються провідні композиційні та драматургічні принципи циклів Ж. Демесьйo («12 хоральних прелюдій на григоріанський наспіви», op.8, «Сім роздумів про святого дусі», op.6, «Шість етюдів», op. 5); розкривається суть явища стильової гармонії в органному циклі Ж. Демесьйo («12 хоральних прелюдій на григоріанський наспіви» op.8); визначається метод роботи Жанни Демесьйo з григоріанським хоралом в органній композиції «Te Deum», op.11, та в органному циклі «12 хоральних прелюдій на григоріанський наспіви», op.8. Розглядаються цікаві фактурні знахідки і технічні прийоми циклу «Шість етюдів», op.5, які суттєво розширили простори вдосконалення виконавської майстерності органістів. Вивчення особливостей індивідуального стилю Жанни Демесьйо дозволяє виявляти важливість взаємодії тенденцій поемності і програмності, також оновлення явища стильової гармонії у створенні «жанрового образу автора» в її органних композиціях.^UThe dissertation covers the life and creative path of Jeanne Demessieux; distinguishes the stylistic features of Jeanne's creative method, determines her place in the history of European organ music as a representative of the French organ tradition. The main subject of the work are the genre and stylistic features of organ works of Jeanne Demessieux. The chronological boundaries of the study are determined, on the one hand, by the spatiotemporal context of J. Demessieux's life and works, which took place in the first half and the middle of the XX century, and, on the other hand, by understanding J. Demessieux's "stylistic place" in the history of music, which is possible only in regard to the French organ music traditions, which have been being formed over a long historical period. The material of the research was musical texts of organ works by Jeanne Demessieux, and audio and video recordings of them being performed. The work includes the cycle «Seven meditations on the Holy Spirit» («Sept méditations sur le Saint Esprit»), the cycle «12 choral preludes to Gregorian chants» («Douze Choral Préludes sur des thèmes grégoriens»), «Te Deum» op.11, cycle «Six Etudes» op.5. The methodological basis of the work is its problematic areas, and includes historical approach and theoretical modeling; provides a combination of genre and style, textual, hermeneutic, and semiological perspectives on the assessment of musical phenomena. The process of formation and historical evolution of French organ music from the first half of the XVII to the middle of the XX century are studied in this work. In this regard this work highlights the life and creative path of Jeanne Demessieux, as well as her creative heritage in the composing and performing spheres is characterized. This work reveals originality of the interpretation of the organ cycle in the work of J. Demessieux («Sept méditations sur le Saint Esprit», op.6); the leading compositional and dramatic principles of J. Demessieux's cycles («12 Choral Preludes to Gregorian Chants», op.8, «Sept méditations sur le Saint Esprit», op.6, «Six Etudes», op. 5); the essence of the phenomenon of stylistic harmony in the organ cycle of J. Demessieux («12 choral preludes to Gregorian chants» op.8); the method of Jeanne Demessieux's work with the Gregorian chant in the organ composition «Te Deum», op.11, and in the organ cycle «12 choral preludes to Gregorian chants», op.8. The attention is paid to interesting textural findings and techniques shown in the cycle «Six Etudes», op.5, which significantly expanded the scope for the organists to improve their performing skills. The study of the peculiarities of the individual style of Jeanne Demessieux allows to detect the importance of the reciprocality between programness and poemness, as well as modernization of the stylistic harmony phenomenon when creating a «genre image of the author» in her organ compositions.