Вперше зроблено спробу комплексного дослідження політики та практики нацистського фізичного терору проти східних слов'ян періоду Другої світової війни. Доведено, що расова теорія стала теоретичним обгрунтуванням політики нацистського фізичного терору стосовно східних слов'ян. Встановлено, що антислов'янська спрямованість колонізаційних планів нацистської Німеччини була невід'ємною та важливою частиною загальних експансіоністських намірів завоювання "життєвого простору". З'ясовано процес формування механізму карально-репресивної політики проти східнослов'янського населення. Проаналізовано німецький окупаційний режим на захоплених територіях Української РСР, Білоруської РСР і Російської РФСР, визначено основні форми та методи практичної реалізації політики фізичного терору проти східних слов'ян. Вперше зроблено спробу підрахувати вірогідну кількість втрат східних слов'ян (мирного населення та військовополонених) внаслідок політики нацистського фізичного терору. Проаналізовано вплив такої політики на морально-психологічний стан східних слов'ян.

  Скачати повний текст

На підставі результатів проведених досліджень встановлено, що у популяції Phetophthora infestans на томатах домінує високовірулентна раса T₁, яка здатна уражати всі комерційні та перспективні сорти. З'ясовано її вплив на рівень розвитку та поширення хвороби. Виявлено високу поліморфність расового складу збудника за "картопляним" тест-набором, що імовірно свідчить про наявність у популяції інтенсивних формотвірних процесів, пов'язаних з відновленням інфекції через ооспори. Встановлено самофертильність ізолятів збудника та їх здатність формувати ооспори за природних умов і зроблено висновок про наявність властивості фітопатогена накопичувати інокулюм у грунті. За допомогою речовини-стимулятора виконано пророщування ооспор. Виявлено низький відсоток пророслих ооспор, що не дає підстави вважати їх основним джерелом відновлення інфекції. Встановлено значення ооспор у підвищенні мінливості популяції та ранньому відновленні хвороби. Виявлено ряд перспективних сортів томатів з середньою стійкістю листя та високою стійкістю плодів до збудника хвороби, які рекомендовано використовувати як джерала стійкості у селекції на імунітет.

  Скачати повний текст

У дисертації розглянуто політичне представництво з точки зору богословської антропології. У дослідженні розкриваються наступні проблеми: (1) питання ролі політичного представництва в антропології; (2) питання ролі політичного представництва в історії європейського врядування; (3) питання ролі політичного представництва в християнській церкві. Актуальність теми дослідження визначається необхідністю досягнення ясності у визначення демократії в контексті зростання осі автократичних режимів, які позиціонують себе як більш демократичні, ніж ліберальні демократії, оскільки представляють людей більш безпосередньо. З цією метою, в дослідження побудована “антропологія представницької демократії”, що виходить з "ортодоксальній" теорії політики, заснованій на "конститутивній теорії представництва", та протипоставленій "неортодоксальній" теорії політики, заснованій на "інструментальній теорії представництва". Актуальність цієї роботи зумовлена ризиком того, що хвиля популізму на Заході призведе до перетворення ліберальних демократій на "масові" "плебісцитарні" демократії, змодельовані на основі "неортодоксальної" теорії політики, де успіх представництва вимірюється безпосередністю копіювання "волі" народу. Щоб запобігти цьому сценарію, розроблено нюансовану антропологію політичного представництва, яка дозволяє оцінити, чи є "народ" значуще присутнім в діях уряду. Доказано, що сучасна представницька демократія є продуктом вчення і дисципліни християнської Церкви – практичним застосуванням "високого" соборного богослов'я репрезентації, яке стверджує, що незрівнянно різні реальності можуть представляти одна одну, і політичним застосуванням "духовної вправи", яка є конститутивною для Церкви – життя в "ім'я" іншого, за умови, що політики діють в "ім'я" народу, а згідно з народною "волею", оскільки "воля" – це те, що володіє вже наявними благами та бореться проти ворогів, які претендують на ті ж самі блага; тоді як "ім'я" об'єднує різні вольові акти в логічну історію розвитку. Політичне представництво, центральним референтом та субʼєктом якого є "ім'я", варте свого часу, тому що "ім'я" є тією частиною людини, що живе в мові, тобто бере участь в грі з ненульовою сумою, яка творить з нічого, а тому перетворює політику на "будівництво міста словами" ("Держава" 369a); тоді як акцент на народній "волі" сакралізує вже чинні визначення інтересів, унеможливлює переговори, і, таким чином, зводить політику до безпосереднього зіткнення між волями – "друзями" і "ворогами". Загальний висновок дисертації полягає у позиціюванні представницької демократії як системного наслідку вчення і практики християнської церкви. Стверджується, що теологічно грамотна антропологія свідчить про конститутивну теорію представництва. Тобто, вона розглядає політичне представництво не як щось, з чим потрібно покінчити якомога швидше, не кажучи вже про те, щоб обійти його на користь прямої демократії, а як діяльність, яка є абсолютно вартою свого часу, тому що вона є синонімічною з освітою та очищенням – і чим більша відстань, тривалість та різниця між представниками та представленими, тим більше є простору для мислення та любові, що і є найвищою духовною вправою; а отже, представництво є прекрасним і веселим - адже представництво не є засобом зробити так, щоб наші бажання були почуті, це процес виховання наших бажань, кінцем якого є усвідомлення, що саме представництво і є наше кінцеве бажання – вчитися пізнавати і любити те, що є іншим, знаходити місце (χώρα) для іншого всередині нас та для нас всередині іншого, дисципліна "взаємопроникнення" (περιχώρησις). Представницька демократія просто робить це взаємопроникнення сувереном. Таким чином, якщо Церква конституюється актом представництва – життям-в-іншому, то політика, яке природно з нього випливає, розуміється не як визначення та нейтралізація ворога, але як божественний акт впізнавання-себе-в-іншому, навіть у ворогові, акт солідарізації задля благ, які можна здобути лише в координації та скуштувати лише в спільноті.^UThis dissertation is a critical study of the concept of political representation from the vantage point of theological anthropology. The following problems are treated in the study: I. The question of the role of political representation in anthropology; II. The question of the role of political representation in the European history of governance; III. The question of the role of political representation in the Orthodox Church. The relevance of the research topic is determined by the need for clarity in the definition of democracy in the time of the rise of the axis of the autocracies across the world which present themselves as more democratic than the liberal democracies by virtue of representing people in a more immediate fashion. For this purpose, a dichotomy is developed between the “orthodox” theory of politics, based on the “constitutive theory of representation” and the “unorthodox” theory, based on the “instrumental theory of representation”. The urgency of this research is the looming risk that the rise of populism within in West will reduce liberal democracies to mass “plebiscitary” democracies, thereby causing the demise of the democratic world from within. The scientific novelty of this study consists of (1) a nuanced anthropology of political representation which delineates the criteria that allows scholars to assess whether a “people” is substantially present in the acts of their government; (2) a theory of modern representative democracy as a legitimate “learning outcome” of the orthodoxy and orthopraxy of the Christian Church; and (3) an “orthodox” theory of politics based on the practical application of what can be called the “high” conciliar theology of representation that posits that irreducibly different realities can “stand for” each other and the “spiritual exercise” that constitutes the Church – the practice of living in another’s “name”. Political representation whose cornerstone is the “name”, a democracy where politicians act in the “name” of the people and not according to the popular “will”, since the “will” is that which possesses extant goods and coercers rival claimants of selfsame goods, whereas the “name” unites various acts of volition into an intelligible developmental timeline, is worthwhile because the “name” is a part of language, a non-zero-sum game that creates from nothing, attunement to which turns politics into “building a city with words” (Republic 369a), whereas the emphasis on the “will” of the people makes negotiation impossible by sacralising the popular definitions of rival interests and therefore reducing politics to the immediate clash of the warring wills. The overall outcome of the dissertation is a theory of representative democracy as a “learning outcome” of the teaching and practice of the Christian Church. It is claimed that the theologically literate anthropology organically endorses the constitutive theory of representation. That is to say, it treats political representation not as something to be done with as quickly as possible, let alone circumvented in favour of ostensibly preferable direct democracy, but as the activity which is ultimately worthwhile because it is coextensive with education and redemption – and the farther the distance, the longer the duration, and the bigger the difference between the constituent and constituted powers, the more there is learning and loving to do – which is the ultimate spiritual exercise; and hence it is beautiful and fun – for representation is not a means to make our desires heard, it is the process by which we learn to desire better until we recognise that our ultimate desire is representation itself – knowing and loving what is other as other without end, finding a place (χώρα) within us for the weirdo, queer, and stanger – and within them for us; the discipline of “interpenetration” (περιχώρησις). By turning this interpenetration into the law of the land, representative democracy makes language sovereign over the whole of human life. Thus, if the Church is constituted by the act of representation – by the act of being-in-the-other, then the politics that naturally emerges from it ought to begin not with defining and neutralising the enemy but with the divine act of recognising oneself in the stranger, even in the enemy; the act of solidarisation for the sake of the good which is impossible to attain without coordination and enjoy without company.

Наведено комплексний теоретичний підхід, що дозволяє, аналізувати феномен імперії в декількох проекціях: глобальній площині (світ-системний аналіз), генеалогії (політична антропологія), інституціональної організації (структурно-функціональний аналіз), перспектив еволюції імперських типів (постструктуралістський та неомарксистський аналіз). Обгрунтовано нове визначення імперії як типу соціально-історичної організації систем універсального контролю, специфіка яких полягає в експансіоністських механізмах соціокультурної, військово-політичної й економічної інтеграції на підставі центр-периферійного підпорядкування різнорідних елементів. Запропоновано нову типологію імперій. Визначено, що головною функцією імперії є інтеграція соціокультурного розмаїття. Виокремлено інтеграційні форми та типи інтеграції головної функції імперії. Проведено "деконструювання" імперських типів і визначено напрямки еволюції імперій. Досліджено перспективи "відродження" імперських структур у XXI ст. Запропоновано варіанти майбутнього України в контексті глобалізаційних процесів.

  Скачати повний текст

Наведено результати оцінки стійкості сортів озимої пшениці за чотирма показниками: балом стійкості, ступенем розвитку хвороби в процентах, розповсюдженням хвороби та швидкістю розвитку інфекції. З'ясовано, що основним лімітувальним фактором для збудника є швидкість розвитку інфекції, обумовлена переважно імунологічними властивостями сортів. Відзначено, що стійкість сучасних вітчизняних сортів є значною мірою неспецифічною. Запропоновано підхід для визначення стійкості сорту шляхом зівставлення балу стійкості зі значенням варіювання ступеню розвитку хвороби. На підставі такого підходу визначено найбільш стійкі сорти. Встановлено расовий та генотипний склад популяції Erysiphe graminis f. sp. tritici, домінуючі раси гриба, а також ефективні та неефективні гени стійкості. Показано, що коливання частоти визначення вірулентних до окремих генів стійкості ізолятів, а також ступінь їх вірулентності, відрізняються залежно від ефективності гену стійкості. Визначено генетичну подібність та генетичні відстані між популяціями Erysiphe graminis f. sp. tritici з різних грунтово-кліматичних зон. Виявлено, що одним з джерел формування окремих диференційованих елементів єдиної популяції, є популяція зі степової зони України.

  Скачати повний текст

Дисертацію присвячено проблемним питанням доказування наявності мотиву расової, національної чи релігійної нетерпимості при вчиненні злочинів окремих видів, використанні особливостей їх криміналістичної характеристики.У роботі визначені особливості таких елементів криміналістичної характеристики злочинів проти життя і здоров'я особи, мотивом яких є расова, національна чи релігійна нетерпимість, які визначають особливості предмету доказування: особа злочинця і потерпілого; місце, час і спосіб вчинення; сліди, які несуть в собі ознаки мотиву. Підкреслюється, що встановлення наявності мотиву расової, національної чи релігійної нетерпимості повинно здійснюватися саме через встановлення наведених характеристик, які визначають особливості предмету доказування у справах даної категорії.Визначаються типові слідчі ситуації, які впливають на доказування наявності вказаного мотиву в діях злочинця, формулюються тактичні завдання щодо встановлення ознак мотиву та засоби їх вирішення. Наведені особливості проведення окремих слідчих (розшукових) дій (огляду місця події, допитів, обшуку, призначення експертиз).^UThe dissertation is devoted to the problematic issues of proving the existence ofa motive of racial, national or religious intolerance in the commission of certain typesof crimes, using the features of theirforensiccharacteristics.The paper defines the features of such elements of the forensic characteristicsof crimes against human life and health, the motive of which is racial, national or re- ligious intolerance, which determine the characteristics of the subject of proof: the identity of the criminal; the identity of the victim; ways of crimes, accompanied by humiliation of the victim because of his belonging to a certain ethnic group; traces- signs of the motive. It is concluded that the proof of the existence of a motive of ra- cial, national or religious intolerance should be carried out precisely through the es- tablishment of the above characteristics, which determine the features of the subjectof proof in cases of this category.It is emphasized that the proof of the motive for the crimes of this category oc-curs by conducting investigative (search) actions aimed at identifying traces in which the motive of the criminal's actions manifested itself. In this regard, the features of the inspection of the scene of the incident, the interrogation of the victim, witnesses and the suspect, the search, the appointment of forensic linguistic and psychologicaland linguistic examinations have been determined.

Здійснено комплексне філософсько-антропологічне дослідження ритуалів на матеріалі української культури. Уперше проведено класифікацію основних ритуалів української культури на філософських засадах, виділені філософсько-антропологічні принципи та методики таких класифікацій (психоаналіз, міфопоетика, генетичний аналіз, феноменологія). З'ясовані природні та культурні компоненти ритуалів з точки зору «учнівства через традицію». На основі моделі паралаксу надано пояснення суперечливої сутності ритуалу, сумісності традиції і глобального ринку. Показано значення міжкультурного діалогу та включення традиційного обрядового комплексу у загальні ментальні установки українців. Знайшло подальший розвиток виявлення основних символів в українській культурній картині світу, їх реалізація в ритуалах (світове дерево, земля-мати, зерно, храм, шинок, виховання). Розкрито значення традиції для сучасної української культури. Надано філософського узагальнення соціокультурному рівню «добре знайоме суспільство». На основі концепції Б. Латура доведено, що нова антропологія постмодерну визначає ритуал як актуальну дійсну цілісність. Продемонстровано, що українська традиційна культура зберігає здатність до модернізації та адаптації. Ключові слова: герменевтика, ментальність, міжкультурний діалог, національна культура, перформативний поворот, постмодернізм, ритуал, соціокультурне конструювання, суб'єкт, суспільна міфологія, традиція, філософія культури, філософська антропологія.^UThe thesis is devoted to the complex of philosophical research of rituals on the material of Ukrainian culture. The aim is to investigate the ritual in contemporary Ukrainian society, the influence on myths and rituals of mass culture and its mechanisms, philosophical and anthropological characteristics and changes of ritual in the symbolic space of Ukrainian postmodern culture.For the first time: - the classification of the basic rituals of Ukrainian culture has been carried out, the philosophical and anthropological principles of such possible classifications have been clarified (psychoanalysis, psychoanalytic anthropology, mythopoetics, genetic analysis, initiation and phenomenological theory of ritual); - the natural and cultural components of the rituals of Ukrainian culture from the point of view of «apprenticeship through tradition» (F. Vaal) have been clarified; - the concept of «parallax» has been applied to explain the compatibility of traditional cultures and the global market, mass culture; - the significance of intercultural dialogue for the modern Ukrainian culture of the beginning of the XXI century and the inclusion of traditional ceremonial complex in general mental installations of Ukrainians has been clarified. Clarified: - the concept of ritual and rite; - cultural-anthropological and philosophical-anthropological methods of rituals research in the context of «performative turn». Further development was found: - identification of the main semantic images and symbols in the Ukrainian cultural world picture, their basic realization in rituals and holidays (the center of the world, the world tree, the earth-mother, the grain-life, the temple, the tavern-tavern, the feast as meeting with the ancestors, education as involvement in a family, etc.); - disclosure of the importance of cultural heredity, traditions for the current state of Ukrainian culture, the place of ritual culture in it; - a philosophical generalization of the socio-cultural level of «well-known society», which for a long time was represented in the Ukrainian culture by an expanded family, a sociable community, and thus the Ukrainian traditional culture maintains a high adaptive potential, a capacity for modernization.In developing the typology of rites of Ukrainian culture, the following groups of rituals will play the most important role: - rituals of agrarian direction; - family rituals; - rituals of transition and ancestors (birth, death, wedding); - rituals of the center of the world and temple space; - rituals of upbringing and life trials (initiations). Tradition as a cultural heritage can effectively support itself when simultaneously perform the function of communication and divergence. Tradition is supported as abstract principles and technologies, as well as personification, while traditionally reproduced by heroism, when certain definite principles of tradition are embodied in personalities, national heroes. Stereotypes contribute to the reproduction of traditions derived from certain national cultures, and stereotypes can function as nationally marketed in a globalized world. The concept of «parallax» can explain the compatibility of traditional cultures and the global market, mass culture. The dialectical process of the development of tradition includes the disappearance or transformation of cultural-specific (ethnic) stereotypes, as well as the spread of new myths in local traditions. A number of the ideas presented in the dissertation can contribute to further advancement in the explication of fundamental philosophical concepts (tradition, archetype, power, ideology, mass culture, myth, globalism).Key words: hermeneutics, intercultural dialogue, mentality, national culture, performative turn, philosophical anthropology, philosophy of culture, postmodernism, ritual, social mythology, sociocultural design, subject, tradition.

Визначено можливості та рамки філософської антропології як теоретико-методологічної основи вирішення проблеми професійної підготовки юриста. На основі дослідження філософської антропології у системі інших наук, зокрема філософії права, обгрунтовано багатофункціональність, складноструктурність і багатовимірність методології, котра розуміється як синтез епістемологічних, гносеологічних, аксіологічних і світоглядних знань у межах організації юридичної діяльності.

  Скачати повний текст

Дисертація присвячена філософсько-культурологічному дослідженню ролі інтонації у філософських текстах, яка, будучи конститутивною для філософії, залишається етосом “слухової” і “візуальної” культур з тенденційним ускладненням її вираження і сприйняття. З'ясувавши, що філософським текстам властиві принципова авторськість, глибинний діалогізм, інтертекстуальність, поліфонія, філософські категорії і запитальність, доповнюємо цей список потужною детонаційністю (прагненням виходу в тонаційне за межі його конвенціональних ін-). Інтонаційно-артикуляційний конфлікт, актуалізований Руссо у контексті філософського письма, і деконструкційно досліджений Дерріда, відкриває тільки один з можливих видів співпраці інтонації й артикуляції у філософському тексті. Але і в ньому Дерріда відчув, не ідентифікувавши, “третю силу”, яку ми назвали детонацією. Ключові слова: філософія культури, інтонація, артикуляція, детонація, філософський текст, філософія мови, деконструкція, філософська антропологія, фоноцентризм.^UThe relevance of the dissertation research topic is due to the linguistic and speech turns in philosophy (according to M. Popovych), which caused separation of a special area for study of philosophical language and the study of intonation resources of philosophical texts on the borders of epochs became especially relevant.The research has identified the essential features of a philosophical text and the peculiarities of cooperation of intonation, articulation, detonation in it as the “agents” of the triple essence of man (antropos, merops, brotos according to Heraclitus). The dissertation presents a comparative study of the role of intonation in the philosophical text of the “auditory” (“Essays on the Origin of Languages...” by J. J. Rousseau) and the “visual” (“Of Grammatology” by J. Derrida) cultures.The study is based on the conceptual and methodological foundations of postmodern philosophy and on the next ideas: D. Bolinger's idea about intonation as universalia; B. Asafiev's idea about “intonation epochs”, “intonation crisis” between epochs and regular revision and updating of “intonation dictionary”; М. Bachtin's idea about human communities' “intonation funds”; J.-J. Rousseau's idea about the trend of “articulation increasing” in philosophy, music and culture; Heraclitus's idea about the triple essence of human; T. Adorno's ideas about the philosophy of punctuation, and etc. The study is interdisciplinary because it involves data from general linguistics, musicology, neurophysiology and cosmology in addition to philosophy.The dissertation tasks are solved with the help of the following research methods: comparative analysis and critical reflection of research of the philosophical text, philosophical language, intonation of writing; structural analysis of the text and its deconstruction; hermeneutic, linguistic, semantic and etymological analysis; tonal diagnostics of the text and frequency analysis of words.The scientific novelty of the obtained results is determined by the fact that the presented work substantiates the key role of intonation in philosophical texts of both “auditory” and “visual” cultures with a tendency to increase articulation and complicate the expression and perception of intonation. The comprehension of each intonation is based on the degree of recognition of its detonation plume.The intonation-articulation conflict in Derrida's grammatological theory of writing and the epistemological contribution of this conflict to the understanding of the philosophical text are thoroughly studied. The study has revealed “the third force” identified as detonation (managed and unmanaged kinds of it).A new philosophical concept of “detonation” is proposed to express both centrifugal intentions of deconstruction in shifting accents, overcoming binary oppositions, or revising cultural conventions and its program tuning on “explosions”. In the mechanistic paradigm of the XVIII century J.-J. Rousseau interprets the intonation crisis of a philosophical text as an “energetic” one, looking for ways to solve it in an extensive way (punctuation), which allows us to understand intonation as some energy stored in the “sarcophagus” of a text. Instead, in the textological paradigm of postmodern culture, centrifugal tendencies intensified, which made it possible to comprehend the inseparable cooperation of intonation with articulation and detonation in a text as a “centrifuge”.The preconditions for the emergence of philosophy in the Greek culture and the special cultural mission of philosophers in it are specified; as well as the correlation of the concepts “philosophical text” is defined, “intonation”, “articulation”, “langage-langue-parole” with the concept of “writing”. The structure of “Essay on the Origin of Languages...” and “Of Grammatology” is detailed, and the tonalities of both texts are specified.Intonation has been found as constitutive for the philosophy and ethos of a cultural person. The text “Essays on the Origin of Languages...” during Derrida's reading confirms Rousseau's hopes for a conservative function of writing, while the text “Of Grammatology” confirms Rousseau's prediction about the tendency of increasing articulation.The theoretical and practical significance of the obtained results of the research lies in the possibility of their application for further study of the problem of intonation in the philosophical text. The most promising reading strategy of philosophical text, as we consider, is the triple strategy: intonating, detonating and articulating in order to provide not only the author's, and cultural resources of the text, but also the reader's investment. Key words: philosophy of culture, intonation, articulation, detonation, philosophical text, philosophy of language, deconstruction, philosophical anthropology, phonocentrism.

  Скачати повний текст

Дисертація присвячена проєкту метафізики по той бік Абсолюту Юрія Мамлєєва як ідеологічному виправданню рашизму і трансгресивним стратегіям Безодні як способам виходу за межі людського. ?Мамлєєвська біографія та творчий корпус постають яскравим прикладом ідеологічно-філософського міту, що має на меті формування дискурсу виключності Росії та її історичного месіанства. Імперські наративи набувають у творчості Мамлєєва як художнього, так і філософського виразу, їх осердям стає те, що визначається як метафізика по той бік Абсолюту — уявлення про існування Безодні, що пропонує трансгресивні стратегії виходу до сфери не-людського поза божественною компетенцією. ?Метою дисертаційної роботи є осмислення мамлєєвського міту та трансгресивних стратегій Безодні як метафізики по той бік Абсолюту, а також визначення дієвих шляхів їх демітологізації та нейтралізації. В роботі відповідно до поставленої мети визначено п’ять завдань:— дослідити біографію Юрія Мамлєєва та систематизувати корпус його творів у контексті демітологізації; — визначити ключові особливості мамлєєвської метафізики по той бік Абсолюту й віднайти приховані впливи європейської метафізики на її формування;— провести порівняльний аналіз Безодні Юрія Мамлєєва, світу-без-нас спекулятивного реалізму, Ніщо Мартіна Гайдеґґера та внутрішнього досвіду Жоржа Батая; — означити ключові особливості трансгресивних стратегій Безодні;— визначити основні загрози метафізики по той бік Абсолюту та встановити шляхи їх усунення.Мамлєєвський міт спирається на три більш загальні міти: «русскій мір», «русскую ідєю» і «заґадочную русскую душу», які постають фундаментом рашизму як політичної релігії. Основою загальної систематизації мамлєєвського корпусу запропоновано п’ять стрижневих метатем: Безодня, утризм, Росія, Таємниця та смерть. Застосування поняття «метатеми» як інструменту систематизації дозволяє гармонійно поєднати літературний та філософський аспекти творчості Мамлєєва. Для упорядкування філософії Юрія Мамлєєва запропоновано використовувати поняття «анти-тріади деструкції» («утризм» — «Безодня» — «Росія»), котре демонструє неузгодженість та непослідовність мамлєєвських філософських ідей. Тотальне нарцисичне Я утризму заперечує фігуру Іншого та унеможливлює функціонування інших складових мамлєєвської філософії.Коріння ідеї Безодні чітко простежується в традиції негативної теології. Метафізичні координати, які визначають підвалини Безодні — Абсолют та Ніщо. «Принцип ночі» Безодні запропонований Мамлєєвим не є унікальним, він посилається на уявлення про божественний морок, Божество (Gottheit) та сферу принципового незнання. Поняття «Безодні» (Ungrund) як темної безосновності Мамлєєв запозичує в Якоба Беме, а потім виносить його за межі Абсолюту, як це робить Бердяєв із трансцендентною свободою. Антропологія Безодні містить у собі принципове протиріччя: з одного боку, Мамлєєв наголошує на тому, що богореалізація є необхідним етапом руху до Безодні, а з іншого, полишає можливі манівці, котрі здатні Абсолют ігнорувати. Три такі манівці означені Мамлєєвим дискурсивно в роботах «Доля буття» та «Росія Вічна» — негації, безпредметна позаонтологічна туга та Росія. І один неодноразово зображується в художній прозі — випадок.Демітологізовано вчення Мамлєєва про сім основних метафізичних якостей (концентр) Росії. Встановлено тотожність мислення російського суспільства та його влади, що обумовлює неможливість їх розмежування в сучасній політичній ситуації. Українськими поточними завданнями постають: захист загальнолюдського як сокровенного та культивація уваги до тендітних речей. Окреслено проблемне поле радикальної трансгресивності як нескінченність процесу відсування меж. Порівняно мамлєєвську метафізику по той бік Абсолюту та внутрішній досвід Жоржа Батая: визначено аспекти конверсії, комунікації та відповідальності як присутні в інтерпретації трансгресивності Батая та відсутні в Мамлєєва. Запропоновано в якості топологічних альтернатив до Безодні концепцію інших та проміжних просторів.^UThe dissertation is devoted to the Yuri Mamleyev`s project of metaphysics beyond the Absolute as an ideological justification of ruscism and also to the transgressive strategies of the Abyss as ways to transcend human boundaries. The Mamleyev`s biography and artistic body of work serve as a vivid example of an ideological-philosophical myth aimed at shaping a discourse of Russia's exclusivity and historical messianism. Within Mamleyev's body of work, imperial narratives find expression in both artistic and philosophical forms with their core being what is defined as a metaphysics beyond the Absolute — conception of the existence of the Abyss, suggesting transgressive strategies for venturing into the realm of non-human beyond the divine competence.The dissertation aim is to comprehend the Mamleyev`s myth and the transgressive strategies of the Abyss as a metaphysics beyond the Absolute, as well as to identify effective paths for their demythologization and neutralization. In accordance with the goal, the work identifies five tasks:— to explore Yuri Mamleyev's biography and systematically categorize his body of work within the context of demythologization;— to identify the key characteristics of Mamleyev's metaphysics beyond the Absolute and uncover hidden influences of European metaphysics on its formation;— to conduct a comparative analysis of Mamleyev's Abyss, speculative realism philosophy, Martin Heidegger`s Nothingness and Georges Bataille's inner experience;— to delineate the key features of the transgressive strategies of the Abyss;— to determine the primary threats of the metaphysics beyond the Absolute and establish strategies for their elimination;The mamleyevian myth is rooted in three more overarching ideological constructs: "russkij mir", "russkaya ideya" and "zagadochnaya russkaya dusha", which underpin ruscism as a political religion.We propose to base the overarching systematization of Mamleyev's corpus on a set of five central metathemes: Abyss, utrism, Russia, Mystery and Death. Using the concept of “metathemes” as an organizational tool allows us to connect both the literary and philosophical dimensions within Mamleyev's body of work harmoniously. To organize Yuri Mamleyev's philosophy, we suggest using the idea of “the anti-triad of destruction” (“utrism” — “Abyss” — “Russia”), which highlights the inconsistency and lack of coherence in Mamleyev's philosophical ideas. The total narcissistic Self of utrism negates the figure of the Other and impedes the functioning of other components of Mamleyev's philosophy.The concept of the Abyss finds its clear origins in the tradition of negative theology. Metaphysical coordinates, which determine the foundations of Abyss — Absolute and Nothingness. The “principle of night” of Abyss, proposed by Mamleyev, is not unique — it refers to conceptions of divine obscurity, the Godhead (Gottheit) and the realm of fundamental unknowability. Mamleyev derives the concept of “Abyss” (Ungrund) as a dark groundlessness from Jakob Böhme and later he transcends it beyond the Absolute, as Berdyaev does with transcendent freedom. The anthropology of the Abyss contains a fundamental contradiction: on one hand, Mamleyev emphasizes that God-realization is a necessary stage in the movement towards the Abyss, while on the other hand, he leaves open maneuvers capable of bypassing the Absolute. Three such maneuvers are outlined by Mamleyev discursively in works such as “The Fate of Being” and “Eternal Russia” — negations, non-objective beyond-ontological yearning and Russia. One is repeatedly portrayed in his fiction — the accident.In the research, we have conducted a demythologization of Mamleyev's doctrine on the seven core metaphysical qualities (concentre) of Russia, exposing their purely ideological nature. We also have established the congruence between the thinking of Russian society and its authorities, which makes it difficult to distinguish between them within the context of the contemporary political situation. Current Ukrainian objectives include safeguarding the universal as the meaningful and cultivating attention to delicate matters. The problematic realm of radical transgressiveness is delineated as the infinite process of boundary displacement. A comparison between Mamleyev's metaphysics beyond the Absolute and Georges Bataille's inner experience has been conducted: aspects of conversion, communication, and responsibility have been defined as present in Bataille's interpretation of transgressiveness but absent in Mamleyev's thought. As a topological alternative to the Abyss, we proposed the concept of other spaces and liminal spaces.

Хронічна венозна недостатність (ХВН) одне з найпоширеніших захворювань у світі, що зустрічається у 25-40% серед дорослого населення індустріально розвинених країн світу, важкі форми ХВН (CEAP C3–C6) переважають, та становлять 17-20% (Mansilha, 2020). Згідно епідеміологічної оцінки варикозна хвороба нижніх кінцівок (ВХНК) у популяції зустрічається в 25-33% осіб жіночої та у 10-40% чоловічої статі (Nicolaides et al., 2018). У дослідженні Framingham (Brand et al., 1988), варикозне розширення вен щорічно діагностується у 2,6% жінок та 1,9% чоловіків (Nicolaides et al., 2018). Частота поширення хронічного захворювання вен нижніх кінцівок (ХЗВНК) у жінок в 2,5-3 рази вища ніж у чоловіків. Щорічне прогресування ХЗВНК на клас вище по CEAP (Clinical-Etiology-Anatomy-Pathophysiology) відмічається у 4% із встановленою супутньої серцево-судинною недостатністю (Pannier & Rabe, 2012). Не зважаючи на расову приналежність також прослідковується прямий зв'язок із генетичною схильністю, було встановлено, що у 64,8% пацієнтів ВХНК хворіє мати та у 13,9% батько (Pitsch, 2012). В Україні поширеність ХЗВНК досягає 38% у жінок та 20% у чоловіків (Lupaltsov & Kitchenko, 2017). ХВН стала причиною первинної інвалідності у 30,8% пацієнтів які її отримали у 2017 році, з яких 48,9% були особи працездатного віку (Kosynskyi et al., 2019). Хронічна венозна виразка – це серйозна проблема для системи охорони здоров’я, частота її розповсюдженості становить 5% серед населення старше 65 років (Hedayati et al., 2015; Косульников et al., 2022). Повідомляється, що у США середня вартість лікування однієї трофічної виразки складає 15 732$, а середня вартість хірургічного втручання при виразках, що не загоюються 33 907$ (Ma et al., 2014). Витратами на лікування ХЗВНК та його ускладнень у вигляді С6 клінічного класу становлять 2% від бюджету виділеного на охорону здоров’я у Європейському союзі. Близько 7% пацієнтів чоловічої статі, працездатного віку, що найменше раз в рік змушені перебувати на лікарняному листу з приводу ХВН, що також призводить до значних економічних втрат (Malte et al., 2020).На сьогодні не існує загальноприйнятої тактики лікування хворих із ХЗВНК С6 клінічним класом. На нашу думку, це пов’язано із тим, що дана проблема є кропітливою роботою лікаря хірурга та потребує застосуванням різних комбінацій хірургічних втручань та маси передопераційних заходів, що створює значні труднощі у повсякденній роботі. Не своєчасно надана адекватна медична допомога даній групі пацієнтів, у послідуючому, призводить до високого рівня інвалідизації та втрати працездатності, що створює серйозну соціально-економічну проблему. Розробка збалансованого місцевого лікування та адекватний вибір методів оперативного втручання в залежності від ультразвукової (УЗ) картини дозволить досягти зростання якості життя, прискорення загоєння ранових дефектів, відновлення працездатності, зниження інвалідизації, зменшення тривалості стаціонарного лікуванння та періоду реабілітації у даного контингенту пацієнтів. Що безумовно свідчить про актуальність обраної проблеми та необхідність її вирішення.Метою нашого дослідження було розробити тактику комплексного хірургічного лікування хворих із ХЗВНК С6 клінічним класом шляхом застосування сучасних, патогенетично обгрунтованих методів місцевого лікування венозної виразки на основі клітинних технологій, сучасних ранових покриттів, локального застосування впливу низького тиску на трофічну виразку та застосування комбінацій малоінвазивних методів ліквідації венозного рефлюксу зокрема із застосуванням високочастотної зварювальної біполярної електрокоагуляції.Відповідно до мети сформульовані наступні завдання:1.?Визначити причини незадовільних результатів лікування пацієнтів із ХЗВНК С6 клінічного класу.2.?Розробити тактику застосування малоінвазивних хірургічних втручань та місцевого лікування трофічної виразки (ТВ) для ліквідації хронічної венозної недостатності у пацієнтів із С6 клінічного класу.3.?Довести ефективність застосування клітинних технологій, зокрема Platelet-Rich Plasma (PRP) у комбінації із NPWT (Negative Pressure Wound Therapy; ВАК терапії), при лікуванні трофічних виразок, у пацієнтів із ХВН С6 клінічного класу.4.?Порівняти якість життя пацієнтів із ХЗВНК С6 клінічного класу до та після проведення запропонованого комплексного хірургічного та місцевого лікування ТВ на основі клітинних технологій, терапії ран негативним тиском (ВАК) та малоінвазивних хірургічних операцій із застосуванням високочастотної зварювальної біполярної електрокоагуляції.5.?Обґрунтувати та вивчити ефективність запропонованого комплексного хірургічного лікування хворих із ХЗВНК С6 клінічним класом, шляхом проведення імуногістохімічних, патоморфологічних досліджень біоптатів із трофічної виразки та встановлення темпів зростання мітотичної активності, динаміки регенеративних процесів.^UChronic venous insufficiency (CVI) is one of the most common diseases in the world, occurring in 25-40% of the adult population of the industrialized countries of the world, severe forms of CVI (CEAP C3–C6) predominate and account for 17-20% (Mansilha, 2020) . According to an epidemiological assessment, varicose veins of the lower extremities (VEC) occur in 25-33% of women and 10-40% of men in the population (Nicolaides et al., 2018). In the Framingham study (Brand et al., 1988), varicose veins were diagnosed annually in 2.6% of women and 1.9% of men (Nicolaides et al., 2018). The prevalence of chronic venous disease of the lower extremities (CVHD) in women is 2.5-3 times higher than in men. Annual progression of CKD to a higher CEAP (Clinical-Etiology-Anatomy-Pathophysiology) class is noted in 4% with established concomitant cardiovascular insufficiency (Pannier & Rabe, 2012). Regardless of race, a direct relationship with genetic predisposition is also traced, it was found that 64.8% of patients with HCV have a mother and 13.9% a father (Pitsch, 2012). In Ukraine, the prevalence of HCVNC reaches 38% in women and 20% in men (Lupaltsov & Kitchenko, 2017). CVI was the cause of primary disability in 30.8% of patients who received it in 2017, of which 48.9% were persons of working age (Kosynskyi et al., 2019).Chronic venous ulcer is a serious problem for the health care system, its prevalence is 5% among the population over 65 years of age (Hedayati et al., 2015; Kosulnikov et al., 2022). In the US, the average cost of treating one trophic ulcer is reported to be $15,732, and the average cost of surgery for non-healing ulcers is $33,907 (Ma et al., 2014). Costs for the treatment of CKD and its complications in the form of C6 clinical class are 2% of the budget allocated for health care in the European Union. About 7% of male patients of working age are forced to be on sick leave due to CVI at least once a year, which also leads to significant economic losses (Malte et al., 2020).To date, there is no generally accepted treatment strategy for patients with C6 clinical grade CKD. In our opinion, this is due to the fact that this problem is a painstaking work of a surgeon and requires the use of various combinations of surgical interventions and a mass of pre-operative measures, which creates significant difficulties in everyday work. Adequate medical care not provided in a timely manner to this group of patients, in the following, leads to a high level of disability and loss of working capacity, which creates a serious socio-economic problem. The development of balanced local treatment and the adequate selection of surgical intervention methods depending on the ultrasound (US) picture will allow to achieve an increase in the quality of life, acceleration of the healing of wound defects, restoration of work capacity, reduction of disability, reduction of the duration of inpatient treatment and the rehabilitation period in this contingent of patients. Which certainly indicates the relevance of the chosen problem and the need to solve it.The aim of our study was to develop the tactics of complex surgical treatment of patients with C6 clinical class HCV through the use of modern, pathogenetically based methods of local treatment of venous ulcers based on cellular technologies, modern wound dressings, local application of low pressure effects on trophic ulcers and the use of combinations of minimally invasive methods of elimination of venous ulcers reflux, in particular, with the use of high-frequency welding bipolar electrocoagulation.In accordance with the goal, the following tasks are formulated:1. To determine the reasons for the unsatisfactory results of the treatment of patients with clinical class C6 HCVNC.2. To develop tactics for the use of minimally invasive surgical interventions and local treatment of trophic ulcers (TB) for the elimination of chronic venous insufficiency in patients with C6 clinical class.3. To prove the effectiveness of the use of cellular technologies, in particular Platelet-Rich Plasma (PRP) in combination with NPWT (Negative Pressure Wound Therapy; VAK therapy), in the treatment of trophic ulcers, in patients with C6 clinical class CVN.4. To compare the quality of life of patients with C6 clinical class HCV before and after the proposed complex surgical and local treatment of TB based on cellular technologies, negative pressure wound therapy (VAP) and minimally invasive surgical operations using high-frequency welding bipolar electrocoagulation.5. To substantiate and study the effectiveness of the proposed complex surgical treatment of patients with C6 clinical grade CKD, by conducting immunohistochemical and pathomorphological studies of biopsies from trophic ulcers and establishing the rates of growth of mitotic activity, dynamics of regenerative processes.

Наведено результати вивчення грибних хвороб озимого тритикале за умов Лісостепу України. Виділено й ідентифіковано 16 видів патогенних грибів, що належать до 11-ти родів, 7-родин, 6-ти порядків і 4-х класів. У посівах озимого тритикале найбільшого поширення та розвитку набувають бура листова іржа, борошниста роса, септоріоз листя, фузаріоз колоса, кореневі гнилі та снігова пліснява. За умов досліду у патогенному комплексі насіння переважали гриби роду Fusarium. Виявлено особливості розвитку збудників хвороб на різних за стійкістю сортозразках. Проаналізовано расовий склад збудника листкової іржі озимого тритикале. Вивчено вплив доз мінеральних добрив на розвиток борошнистої роси та септоріозу листя. Установлено можливі втрати врожаю озимого тритикале залежно від розвитку цих хвороб. Оцінено стійкість сортів і ліній грибних хвороб на природному та штучному інфекційних фонах. Виділені сортозразки з комплексною стійкістю проти хвороб рекомендовано використовувати у селекційному процесі для створення нових стійких сортів.

  Скачати повний текст

На підставі концепцій суб'єктивної темпоральності виділено три антропологічні моделі співвідношення часу та суб'єктивності, які виходять за межі спільного бачення внутрішнього часу як тривалості й утворюють разом смисловий простір атропології тривалості. Показано, що дані моделі характеризуються акцентом на певному модусі часу, а саме: минулого, теперішнього або майбутнього, що зумовлює антропологічні характеристики. Модель "антропології пам'яті" експлікується на матеріалі філософії тривалості А. Бергсона, модель "антропології діалогу" грунтується на діалогічній філософії (М. Бубера, Ф. Розенцвейга, О. Розенштока-Хюссі, Ф. Ебнера), а модель "антропології Іншого" реконструйовано на підставі філософії Е. Левінаса. Досліджено трансформацію антропологічних характеристик у даних моделях тривалості. Увагу приділено аспекту інтерсуб'єктивності, виявлено його зв'язок зі сприйняттям тривалості та розглянуто як основний чинник процесу суб'єктивації. Запропоновано виділення антропологічних моделей тривалості як можливої методології аналізу сучасного стану філософської антропології. Проаналізовано поетику антропології тривалості як зміну мови, методів і умов побудови філософського та літературного тексту, зумовлену зміною парадигм теморальної антропології. На підставі аналізу поетики показано, що процес вкорінення у культурі антропологічних настанов відбувається як зміна мови висловлювання, спричинена трансформацією уявлення про суб'єктивну темпоральність.

  Скачати повний текст

Проведено соціально-філософський аналіз педагогічної антропології як комплексної науки про формування людини, що базується на досягненнях досліджень соціальної філософії, соціології, фізіології, психології, антропології, етнології, етнографії та інших дисциплін. Наведено характеристику особистості як об'єкта соціально-філософського та педагогічно-антропологічного осмислення. Простежено взаємозв'язки педагогічної антропології з соціально-психологічною, культурною та іншими різновидами антропології як науки. Висвітлено роль К.Ушинського, К.Вентцеля, М.Пирогова, а також В.Сухомлинського, Ш.Амонашвілі та інших відомих українських і російських педагогів у розвитку педагогічної антропології. Проаналізовано соціальні ідеали особистості у контексті педагогічної антропології. Досліджено їх вплив на світогляд і поведінку молоді, проявом якого є її активна участь у політичних протестах і боротьбі за соціальні права та свободи, які часто наближаються до тероризму та жорстокості. Акцентовано увагу на значенні науково-інформаційних і мотиваційних ресурсів у структурі антропологічних чинників формування особистості за сучасних умов науково-технічного прогресу. Відзначено, що у сучасній українській науці педагогічна антропологія поки що не досягла належного рівня свого розвитку як окрема галузь педагогічних знань про формування особистості.

  Скачати повний текст

Проаналізовано течії феміністської критики США, зокрема, "чорної" і "лесбійської", які загострили увагу до проблем расової дискримінації, боротьби до визнання афро-американської літератури та критики, на противагу чоловічій позиції, європейській і білих американців (Б. Сміт, Е. Моерс), які закликають до розробки та затвердження лесбійського канону (Б. Циммерман). Розглянуто теорію та практику гендерного підходу в контексті еволюції феміністської критики, смисл якої вбачається у зміщенні акценту від сексу до гендера. Розкрито характер впливу фрейдизму та неофрейдизму, специфіка марксистської, психоаналітичної та постструктуралістичної орієнтації, а також вплив французької феміністської критики на американську.

  Скачати повний текст

Вивчено взаємодію збудника борошнистої роси та рослин ячменю. Встановлено стійкість сучасних сортів озимого та ярого ячменю до збудника борошнистої роси, досліджено розвиток патогена у зоні Лісостепу України. Визначено стійкість перспективних джерел на імунітет до патогена за лабораторних умов. Ідентифіковано расовий склад збудника борошнистої роси на озимому та ярому ячмені у зоні Лісостепу, встановлено нові, раніше не відомі, раси патогена. Проведено порівняльне дослідження расового складу B. graminis f. sp. hordei на озимому та ярому ячмені, показано відмінність і спільні раси. Охарактеризовано расовий склад популяцій збудника до та після проходження ним статевої стадії розвитку, показано її вплив на расовий склад патогена. Визначено ефективність відомих генів стійкості ячменю та частоту найпоширеніших генів вірулентності збудника борошнистої роси.

  Скачати повний текст

Сформульовано концептуальні положення і висновки, що мають наукову новизну і є особистим внеском автора в дослідження заборони пропаганди війни.Запропоновано власну періодизацію розвитку історіографії пропаганди війни, в межах якої виокремлено її основні етапи. Обґрунтовано методологічний інструментарій дослідження феномена пропаганди війни, який полягає у застосуванні методології наукового пізнання, заснованої на поєднанні загальноправових, спеціально правових (методологія науки кримінального права) та психолого-правових методах. Подано концептуальне бачення дворівневої структури пропаганди війни, що передбачає наявність сукупності взаємообумовлених елементів, які розкривають розуміння пропаганди війни: перший рівень передбачає запобігання пропаганді війни, другий рівень націлений безпосередньо на усунення самої пропаганди війни. Обидва нормативно закріплені у ч. 1 ст. 20 та у ч. 2 ст. 20 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права (МПГПП). Пропаганда війни розуміється автором як поширення в будь-якій формі поглядів, фактів, аргументів та інших відомостей, зокрема завідомо неправдивих, розпалювання внутрішньо- та зовнішньодержавної расової, релігійної, національної ворожнечі, що має на меті заклики та підбурювання до здійснення воєнних конфліктів або агресивної війни.Визначено змістовне наповнення пропаганди війни, яке передбачає наявність сукупності таких взаємообумовлених елементів, як: підбурювання до війни або агресивних дій; ізоляція громадян від будь-яких контактів із зовнішнім світом; замовчування та викривлення діяльності міжнародних установ на користь миру; створення перешкод для отримання інформації про думку інших держав.Доведено, що норми, які стосуються заборони пропаганди війни, спрямованої на пряме та громадське підбурювання до ворожнечі чи насильства, є нормами загального міжнародного права, що покладають зобов’язання на держави. І саме такі норми накладають позитивні зобов’язання erga omnes на заборону пропаганди війни. А відтак, внесення застережень до них і відхилення від них унеможливлюються.Виокремлено чотири аспекти щодо мови ненависті та ворожнечі: поширення ідей, заснованих на расовій нерівності; поширення ідей, заснованих на расовій ненависті; підбурювання до расової дискримінації; підбурювання до актів, спрямованих проти будь-якої раси чи групи осіб іншого кольору шкіри або етнічного походження, а також надання будь-якої допомоги для проведення расистської діяльності, зокрема її фінансування.Окреслено ключові елементи для визначення сутності мови ворожнечі, а саме: умисел, підбурювання й осуджені результати. Елемент пропаганди можна розуміти як вимогу щодо умислу, тобто вона охоплює лише заяви, зроблені з наміром розпалити ворожнечу. Заяви, зроблені з наміром підбурювати інших до ненависті, необхідно сприймати як мову ворожнечі.Обґрунтовано, що підбурювання є елементом пропаганди війни та взаємопов’язаним з нею поняттям. Вбачається, що вирішальним і відмінним елементом підбурювання є намір підбурювати інших до ворожості чи насильства. Запропоновано внести пряме і публічне підбурювання до агресії до переліку злочинів Римського статуту Міжнародного кримінального суду.Визначено основні аспекти практики міжнародних військових трибуналів, коли пропаганда війни розуміється і як сукупність дій щодо підбурювання до воєнних дій чи геноциду, і як прямі заклики щодо конкретних злочинних дій проти конкретних осіб, і як пропагування расової, національної чи ментальної домінації однієї народності, групи осіб над іншою; пропаганда війни визнається і як закінчений злочин, і як незакінчений злочин без прямих негативних суспільних наслідків, але у випадку незакінченого злочину міжнародна практика розробила концепцію невідворотності та неможливості уникнення покарання.Отримали подальшого розвитку положення про те, що на міжнародному рівні й досі не вироблена універсальна правова конструкція у формі нормативно-правового акта, який містить загальне й обов’язкове для всіх держав визначення пропаганди та її негативних явищ. Вирішення зазначеного питання перебуває у площині реалізації спільних міждержавних механізмів укладання багатосторонніх та двосторонніх міжнародно-правових договорів. А тому важливо враховувати світовий досвід як держав, так і міжнародних організацій, наприклад, Європейського Союзу; положення, що відносини в сфері заборони пропаганди війни слід сприймати значно ширше, ніж суто кримінально каране діяння. Пропаганда війни перетворюється на стійкий інструмент ведення війни, а тому доцільно проводити упереджуючий аналіз та правове моделювання пошуку нових ефективних механізмів кримінального переслідування за такий вид злочину, навіть із можливістю його родової диверсифікації^UThe author’s personal contribution to the study of the prohibition of propaganda for war comprises the novel scientific concepts and conclusions presented in this dissertation.The author proposes an original periodization for the development of historiography of propaganda for war, establishing its main stages. The methodological toolkit for studying propaganda for war is outlined as a methodology of scientific cognition based on a combination of general legal, specialized legal (criminal law), and psychological legal methods.The work conceptualises a two-tier vision of propaganda for war that includes a set of interconnected elements ensuring comprehensive understanding of the phenomenon. The first level pertains to preventing propaganda for war, while the second level is aimed at directly eliminating propaganda for war altogether. Both levels are officially enshrined in parts 1 and 2 of Art. 20 of the International Covenant on Civil and Political Rights (ICCPR).The author suggests defining propaganda for war as any form of dissemination of views, facts, arguments, and other information, including knowingly untrue messages, incitement of domestic and international racial, religious, or national hatred that aims to instigate military conflicts or aggression. The distinction from conventional propaganda is highlighted, as the latter focuses on spreading arguments, rumours, and other information among individuals to foster the desired public opinion.The meaning and content of propaganda for war are defined by detailing its interdependent elements, namely incitement to war or aggression, isolation from any contact with the outside world, censorship and distortion of any action towards peace by international organisations, and obstruction of access to information on the viewpoints of other countries.The dissertation proves that norms related to prohibition of propaganda for war aimed at direct and public incitement to hostility or violence are, in fact, general international law norms and they impose obligations on the states. These very norms institute positive erga omnes obligations regarding the prohibition of propaganda for war, therefore there can be no derogations or deviations from them. Notably, Ukrainian legal doctrine does not differentiate between the terms “мова ненависті” and “мова ворожнечі”, which are treated as synonymous and equal translation-terms for hate speech, despite minor stylistic and semantic differences. In this regard, the author suggests combing the terms and using “мова ненависті та ворожнечі” hereafter, in order to highlight the relations and actions based on hatred that lead to actual conflicts and wars. Four aspects of hate speech are summarised as (a) spreading ideas based on racial superiority, (b) dissemination of ideas based on racial hatred, (c) incitement to racial discrimination, and (d) incitement to acts against any race or group of people of different skin colour or ethnic origin, as well as abetting or providing any support to racism-motivated behaviour, including financial resources.The author argues that key elements to establishing the fact of hate speech are intent, incitement, and unlawful consequences. The element of propaganda can be viewed through the lens of intent, i.e., propaganda should encompass only the statements made with the intention of instigating hostility; statements made with the intention of inciting others to hatred should be considered hate speech.It is substantiated that incitement is an element of propaganda for war and these two concepts and interrelated. The definitive and distinguishing element of incitement is the intent to incite others to hostility or violence. The author argues that direct and public incitement to aggression should be included as a crime in the Rome Statute of the International Criminal Court.The paper outlines the main aspects of the existing case practice of international military tribunals wherein propaganda is interpreted as a set of actions aimed at inciting towards hostilities or genocide, or as direct calls for specific illegal actions against specific persons, or as propagation of racial, national, or mental domination of one nation or group of people over others. Propaganda for war is considered as both a complete crime and an inchoate offense without direct negative social consequences, however, in the second case, the international practice has developed a concept of irreversibility and made it impossible to avoid punishment. The author further develops the notion that there is still no universal legal construct at the international level that would contain a comprehensive definition of propaganda for war and its negative manifestations as a binding normative legal act. Solution to this issue lies in the implementation of joint interstate mechanisms for concluding multilateral and bilateral international legal agreements.

Визначено, що влада в політико-антропологічному дискурсі - це неформальні відносини домінування, що виявляються в соціальних групах різних рівнів, з обов'язковим урахуванням психофізіологічних, психологічних, символічних і світоглядних ресурсів влади, завдяки яким забезпечується підкорення об'єктів влади суб'єкту. З'ясовано, що в політичній антропології влада не зводиться лише до політичної, а розглядається як взаємовідносини між індивідами та групами в різних сферах життєдіяльності, включаючи міжіндивідуальну взаємодію. Визначено, що антропологія влади - це самостійний напрям наукових досліджень в межах сучасного політико-антропологічного дискурсу, який вивчає владу з точки зору людини як суб'єкта й об'єкта владних відносин. Запропоновано розглядати нові напрями політико-антропологічних досліджень - антропологію влади, антропологію конфлікту та антропологію менеджменту як самостійні субдисципліни в межах сучасного політико-антропологічного дискурсу.

  Скачати повний текст

Дисертацію присвячено базоваму поняттю європейського лексикону, фундаментально важливому для людини духовної реалізації, необхідною складовою якої є аскетика. Метою дисертаційного дослідження є виявлення методологічних аспектів аскетики в контексті переходу від релігійно-богословського до філософсько-антропологічного тлумачення.Дисертаційне дослідження пропонує нову оптику розгляду аскетики в сучасному гуманітарному знанні. Розроблено новий підхід до аскетики в світлі постсекулярного діалогу між світським і релігійним. Представлений комплексний аналіз існуючих підходів до вивчення аскетики, методологічні розробки, діючі в гуманітарному і загальнонауковому просторі, їх термінологічний, понятійний і концептуальний потенціал. Шляхом порівняння богословського і філософського аскетичного дискурсу виявляються точки їх розбіжності, що задають проблемні імпульси сучасних методологічних досліджень. На підставі побудованої проблемної перспективи проводиться пошук примирення методологічних інструментів.Аскетика – це практика, точніше, рефлексивна практика. У контексті цієї практики людський суб'єкт розташовується в полі рефлексивної активності, здійснює свідому, цілеспрямовану трансформацію себе, прагне до конституювання своєї ідентичності. Виділено широту і універсальність аскетики. На підставі того, що аскетика існує повсюдно, і немає випадків спостережень аскетики за межами людських істот; можна зробити висновок, що аскетика – риса, притаманна людському суспільству. аскетика – «зв'язна ознака» людського суспільства. Аскетику можна вважати культурною універсалією і невід'ємною рисою людини.На рівні спільності аскетичних практик можна говорити про методологічність їхнього характеру. Всі вони спрямовані на досягнення іншого, ніж початковий, стану. Він розуміється як більш досконалий.Методологічні та онтологічні аспекти аскетики збігаються. Хоча аскетика відноситься до сфери методології, в даному випадку метод передбачає зміну сутності. Метод виводить нас на онтологію. Засоби досягнення мети в процесі аскетичного досвіду можуть задати новий рівень реальності для практикуючого суб'єкта. Аскетизм в будь-якому втіленні є сам по собі методом, тому що він припускає спрямованість, рух до чогось і, отже, пов'язаний з метою.Системний розгляд аскетики дозволив по-новому представити антропологію і її значення для дискурсу аскези. Тільки в рамках докладно розробленої антропології може ефективно осмислюватися проблема аскетики. На цьому когнітивному полі сходяться богослов'я та філософія. Спостереження за людиною у межах аскетичних практик («практична антропологія») стали основою для зміни сенсу антропології: із вчення про фізичну природу і конституцію людини, його незмінність вона трансформується у вчення про зміну людини, що спирається на тезу про невизначеність її природи, про важливість динаміки, руху, шляху для буття людини («буття в проекті»), здійснення себе, становлення собою. Дослідження трансформацій терміну у філософській традиції дозволяє констатувати єдність смислів при розбіжності термінології.У сучасній філософії ХХ-ХХІ ст. відбувається своєрідна реабілітація аскетики (М.Вебер, Ф.Юнгер, М.Фуко). Аскетизм розглядається як головний двигун процесу раціоналізації як нового відношення до світу і формування сучасних структур свідомості. Релігійні традиції інтерпретуються як способи породження значень, які впливають на способи здійснення соціальної дії. Релігії виявляються як системи духовних вправ, антропотехнік, інтерпретувати і «перекладати» які пропонується не релігієзнавству або етиці, а антропології («теорія присутності, що вправляється» П.Слотердайка). Ключові слова: антропологія, аскетика, дискурс аскези, структура аскетичного діяння, конструювання суб'єктності, православний персоналізм, практики турботи про себе, рефлексія.^UThe thesis is devoted to the basic concept of the European lexicon, which is fundamentally important for a person of spiritual realization, of which asceticism is a necessary component. The purpose of the dissertation research is the explication of the philosophical meanings of asceticism from its various definitions. Our goal was to consider the philosophical or methodological aspect of asceticism. We saw that asceticism exists as meaningful self-restraint and, accordingly, sets a new level of reality and, therefore, goal-setting as the possibility of achieving it. The breadth and universality of asceticism are highlighted. Asceticism can be considered a cultural universal and an integral feature of human society. And accordingly, it can be assumed that it is rooted in the nature of man as a social being. We can talk about methodological of ascetic practices at the level of ascetical community All of them are aimed at achieving a state other than the initial one. It is understood as more perfect. Methodological and ontological aspects of asceticism coincide. Although asceticism belongs to the field of methodology, in this case, the method involves a change in essence. The method takes us to ontology. Asceticism is not just an exercise or practice, it allows someone to become an author-builder of your personality and move on to the ontological foundations of own existence. The inclusion of asceticism in synergetic concepts would enable to see it as a method of scientific search for a new subjectivity. In the context of humanitarian synergetics, asceticism is part of the process of individual self-organization. In our opinion, asceticism is intended to demonstrate synergetic models on it. Synergetics just undertakes to describe this state of transition and transformation of a person in ascetic practices. Synergetics gives a person the opportunity to destroy all subjectivity that is familiar to him and again appear before the world as an open problem and opportunity to be. The features of the conceptualization of asceticism in classical and nonclassical thinking are highlighted. The structure of ascetic doing is described, which is broader than just practice, since it implies a systematic approach and a complex of all practices. The systematic consideration of asceticism made it possible to present anthropology in a new way and its significance for ascetic discourse. New meanings of anthropology were discovered under the influence of non-classical approaches, when the construction of statements, the formation of activities, ways of establishing objects and their relations become the subject of philosophy. Only within the framework of a detailed anthropology can the problem of asceticism be effectively comprehended. Science, theology, and philosophy converge on this cognitive field. The specificity of philosophical and religious dialogue in the analysis of asceticism is revealed on the material of European philosophical reflection of asceticism, presented by the author deeply interwoven into the history of Christian thought. Philosophy and theology of austerity are considered as parts of one whole, consistent with current trends in European thinking. In line with the philosophical and theological dialogue, the author's concept of “Eucharistic Man” was developed, which in turn provides substantial content for “Eucharistic Theology” and includes key anthropological principles. The author is looking for an opportunity to describe the Orthodox world view in a rational language, avoiding evaluative terms. Hence the attention to the categorical apparatus of Orthodox asceticism, the concept of “inner man”, the tendencies of Orthodox modernism. The current state of research on the concept of asceticism in philosophy is characterized by predominant attention to experience and the role of ascetic practices. Reflection of ascetic experience in the philosophy of the second half of the XX - beginning of the XXI century allowed to see asceticism surrounded by “spiritual practices”, “anthropotechnics” (technology of power in relation to a person) “practicing oneself” (taking care of oneself). Asceticism is considered as the main engine of the process of rationalizing attitudes towards the world and the formation of modern structures of consciousness. Asceticism is therefore an important component of many cultural traditions, which is one of the fundamental principles of culture, and is its universal prerequisite. The world of asceticism is the world of human activity, purposeful activity, the exercise of freedom. As a universal cultural practice, asceticism relies on a person's understanding not as a given, but, rather, as a task, fulfills the supertask “to come true”. Keywords: asceticism, ascetic discourse, structure of ascetic doing, anthropology, self-care practices, reflection, constructing subjectivity, Orthodox personalism.