Досліджено походження та функціонування діалогу у філософських і літературних концепціях від античності до модернізму та з'ясовано значення діалогічної природи мовлення як засобу спілкування в контексті драматичного діалогу. На підставі дослідження особливостей рецепції Лесею Українкою європейської літературної традиції виявлено форми міжлітературної взаємодії: через перекладацьку діяльність, літературно-критичні праці та художню творчість. Доведено, що знайомство з європейською літературою відгукнулося багатьма інспіраціями у творчості Лесі Українки (В. Шекспір, Дж. Байрон, М. Метерлінк, Г. Гауптман). Дослідження драматичних творів показало, що письменниця створила кілька типів драм, у яких реалізовано провідні художні тенденції літератури кінця XIX - початку XX століть (неоромантизм, символізм, неокласицизм). Враховуючи синтез філософської традиції діалогу, концепцій "драми ідей" та "драми для читання" в драматургії Лесі Українки, твори письменниці визначені як драма-діалог.

  Скачати повний текст

Розглянуто жанрові особливості та поетику історичної драми-хроніки, а також її специфікацію в шекспірівській і брехтівській художніх моделях. Охарактеризовано стан вивчення жанру історичної драми-хроніки в зарубіжному та вітчизняному літературознавстві, розкрито сутність смислового наповнення терміна "історична драма-хроніка". Висвітлено історію становлення та генезу жанру, виявлено його головні ознаки, розглянуто вищеназвані моделі та проаналізовано провідні елементи поетики жанру історичної драми-хроніки й особливості їх функціонування.

  Скачати повний текст

У контексті порівняльного літературознавства системно досліджено концепцію особистості у драмах Б. Шоу, І. Франка, В. Винниченка. На підставі системного аналізу проблемно-тематичних рівнів образу людини у художньому мисленні письменників розглянуто їх естетичні прерогативи, прийоми та засоби художньої реалізації їх світобачення та світовідчуття. Узагальнено морально-етичні домінанти характеротворення, їх концептуальний зміст у драматичній творчості митців, з'ясовано основні, домінантні особливості образів-характерів у п'єсах Б. Шоу "Учень диявола", І. Франка "Кам'яна душа", В. Винниченка "Гріх". Обгрунтовано етичне самовизначення героїв у зазначених творах. Доведено, що інтерпретації особистості Б. Шоу, І. Франком, В. Винниченком характеризуються рядом збігів і відмінностей. Вони увиразнюються реалістичним підгрунтям художнього мислення драматургів, що у п'єсах "Будинки вдівця", "Професія місіс Уоррен", "Учень диявола", "Пігмаліон", "Украдене щастя", "Учитель", "Кам'яна душа", "Memento", "Брехня", "Гріх" має безпосередній вплив на окреслення літературного характеру. Висвітлено художнє новаторство Б. Шоу та І. Франка під час змалювання характерів інтелігентів у п'єсах "Пігмаліон" і "Учитель", специфіку феміністичного дискурсу у драмах Б. Шоу "Професія місіс Уоррен" та І. Франка "Украдене щастя", особливості естетичної концепції особистості антигероя у п'єсах Б. Шоу "Будинки вдівця" та В. Винниченка "Memento".

  Скачати повний текст

На підставі аналізу драматургічних творів С.Беккета досліджено поняття "міфопоетика". Висвітлено положення, які дозволяють визначити понятійний апарат міфопоетики. На базі побудованої термінологічної системи міфопоетики обгрунтовано провідні концепти беккетівської драматургії та встановлено її інтертекстуальні зв'язки з поетикою європейських представників "драматургії абсурду". Концептуальність беккетівської міфопоетичної системи знаходить свій органічний прояв у доробку багатьох її представників. Проаналізовано драматургічний доробок "абсурдистів" у контексті міфопоетики, що закріплюється у системі концептів і екзистенціалів. Розкрито взаємний вплив беккетівської поетики на міфопоетичну спрямованість абсурдістського театру у цілому й унверсалізовано його концептуальні засади у аспекті міфопоетичних складових. Це уможливлює подальший розвиток концепції міфопоетики і певним чином взаємопов'язується з розробкою герменевтичних проблем інтерпретації у літературознавстві. Поняття міфопоетики розглянуто у контексті постмодерністських засад на рівні інтертекстуальності (довільного комбінування різних міфем і міфологем в одному творі), що дозволяє інтерпретувати текст та безлічі позицій, а також висвітлює проблему міфопоетики як питання про власне постмодерністичний напрямок у літературі у цілому.

  Скачати повний текст

Вперше досліджено як цілісні й самодостатні типи авторської ідейно-естетичної свідомості: неоромантизм, символізм та експресіонізм, їх генезу, становлення та розвиток в українській драмі в кінці XIX - початку XX ст., а також своєрідність і самоцінність у типологічних зіставленнях із західноєвропейською модерною драматургією, специфічні особливості їх поетики. Розкрито новаторство худжнього мислення українських драматургів Л.Українки, В.Винниченка, О.Олеся, М.Куліша, В.Пачовського, І.Кочерги та інших письменників, що певною мірою випереджали західноєвропейську модерністську драму, зробили свій внесок у розвиток світової й української драми модернізму.

  Скачати повний текст