Системно висвітлено семантико-структурну та функціональну специфіку, стратегію та тенденції міфологізування на базі комплексного вивчення зрізів багатовекторних міфотвірних потоків прози метрополії та діаспори 1930-х рр. Запропоновано класифікацію базових міфопоетичних моделей, яка враховує різноманітні критерії їх систематизації. У співвідношенні з динамікою стильових пошуків, наявних у мистецтві цього періоду, охарактеризовано основні комплекси домінантно-репрезентативних міфопоетичних моделей, їх структурно-семантичні модифікації та трансформації. На підставі аналізу технології та поетики креацій міфологізованої текстової дійсності з'ясовано специфіку міфотвірного космогенезу у літературі розглянутого періоду у цілому та у створюваних індивідуально-авторських системах зокрема. Виявлено подібності та відмінності векторів і орієнтирів міфологізування у літературі метрополії та зарубіжжя 1930-х рр. Доведено функціонування міфопоетичних структур і принципів моделювання, які не висвітлювалися у науковій рецепції творчості конкретних авторів (специфіки моделювання семантики можливих світів у прозі А.П.Платонова та М.А.Булгакова, структуротвірної функції Кітезького міфокомплексу у романі-міфі А.П.Платонова, художніх усвідомлень атомної теорії в "Распаде атома" Г.В.Іванова, послідовну деконструкцію моделі перетворення у романі В.С.Яновського, втілення та трансформацію ніцшеанського міфокомплексу у прозі Б.Ю.Поплавського). Базуючись на аналізі художніх структур у поєднанні з розглядом аксіологічних проекцій авторських інтенцій, запропоновано корекції та нові інтерпретації певних ідейно-естетичних контекстів творів. Описано міфологічний код російської прози 1930-х рр.

  Скачати повний текст

Досліджено лексико-семантичні та функціонально-стилістичні особливості найменувань персонажів у російських народних і літературних казках ХІХ - ХХ ст. Виділено в окрему галузь ономастики "казкову" антропонімію, яка об'єднує фольклорні та літературні традиції найменування дійових осіб на основі специфічних особливостей у системі іменування персонажів. Проаналізовано найменування персонажів російських народних казок, семантику, структуру, форми та варіанти імен, їх функції та засоби уведення в казковий контекст. Описано антропонімікон російської літературної казки ХІХ - ХХ ст. в контексті фольклорних та літературних і виділено авторські прийоми створення та використання найменувань дійових осіб. Визначено особливості використання прецедентних імен у казкових творах відповідно до інших прецедентних феноменів. Висвітлено еволюцію розвитку власного імені в жанрі російської казки від народної до літературної та в межах самої літературної казки.

  Скачати повний текст

Проаналізовано проблему генези інфернального (надприродного демонічного) героя, його трансформацію у міфі, фольклорі та літературі Європи та Росії. Особливу увагу приділено оригінальним рисам інфернального героя у російській прозі кінця - XIX - початку XX ст. та новітній масовій літературі. Встановлено, що домінуючою рисою російського літературного інфернального героя періоду романтизму є орієнтація на літературну фантастику романо-германської культури. Оригінальною рисою концепції демонізму, характерною для російської прози кінця XIX - початку XX ст., є протистояння романтичного та приземленого, жалюгідного демона. Простежено розвиток бінарної системи інфернальності у російській літературі XX ст. Зазначено, що демонічний персонаж новітньої масової російської літератури успадкував риси інфернальних героїв російської класики.

  Скачати повний текст

Проведено всебічний аналіз творів А.Бєлого "Котик Летаев" і "Крещеный китаец" у контексті його пізньої творчості та художньої автобіографічної прози постсимволізму. Обгрунтовано належність цих творів до жанру автобіографічного роману. Установлено, що найважливішими художніми принципами у пізній прозі символіста є пов'язані між собою принципи інтертекстуальності та контрапункту. Доведено, що проза, поезія, філософсько-теоретичні і навіть епістолярні твори А.Бєлого є тісно зв'язаними елементами гіпертексту, цілісної динамічної системи з єдиним комплексом тем і мотивів. Зазначено, що "Котик Летаев" і "Крещеный китаец", а також інші твори письменника ("Глоссолалия", "Записки чудака", "История развития самосознающей души") є відображенням однієї теми - історії розвитку душі, що символізує загальний духовний шлях людства. Цей новий принцип історичної свідомості, що базується на антропософських уявленнях А.Бєлого, а також на концепції "Феноменології духу" Г.Гегеля, стала основою специфічної модифікації модерністської художньої автобіографії. Художню автобіографію визначено як достовірний історичний документ, тому що автобіографічний текст письменника є його власною інтерпретацією історії, історичні факти заміщуються художніми. На підставі аналізу романів виявлено кілька нових літературних зв'язків (з творчістю Ф.І.Тютчева, М.В.Гоголя), розширено уявлення про світосприйняття та творчий метод письменника. Показано, що у творчості А.Бєлого поєднуються елементи досить несхожих культурних парадигм - модернізму та авангарду. Запропоновано висновок, що такі творчі знахідки А.Бєлого, як принцип створення гіпертексту за допомогою повторів і лейтмотивів, а також утворення автобіографії-міфу і певною мірою і деміфологізація, вплинули на прозу постсимволістів, зокрема, Б.Пастернака і Д.Хармса.

  Скачати повний текст

Досліджено генезис, проблематику та поетику російської пікарески 1920 - 1930-х рр. Висвітлено еволюцію даного жанру, базуючись на матеріалі російських шахрайських повістей та шахрайських романів XVII - XIX ст., а також пікарески радянського періоду, представленої як досить дослідженими вітчизняною наукою ("Мастер и Маргарита" М.Булгакова, дилогія І.Ільфа та Є.Петрова, "Походження Невзорова, или Ибикус" О.Толстого) так і мало вивченими шахрайськими творами 1920 - 1930-х рр. (оповідання, повісті та романи Арк.Аверченка, Ю.Берзіна, М.Булгакова, А.Бухова, І.Еренбурга, В.Іванова, М.Ройзмана, Свена (І.Кремльова)). Розглянуто історичний аспект наукового вивчення жанрів шахрайської повісті та шахрайського роману, розкрито суть терміна "пікареска". Здійснено періодизацію функціонування пікарески в російській авантюрній прозі XX ст. Проаналізовано причини кризи жанру наприкінці 1920 - 1930-х рр. З використанням матеріалу радянської пікарески розглянуто важливі етапи жанрової трансформації, охарактеризовано новаторські риси жанрового конфлікту, установлено типологію героїв радянської шахрайської прози та виявлено конкретно-історичні типи.

  Скачати повний текст

Системно висвітлено особливості функціонування антиутопічного жанрового мислення за умов перехідної культурної епохи, напрямки його трансформацій і модифікацій, домінантні жанрові різновиди, а також відповідні їм художні стратегії та тактики утопічної творчості у контексті літературного процесу доби постмодернізму. На підставі аналізу утопічного модусу культури у діахронії виявлено закономірний характер активізації утопічної творчості на завершальних етапах перехідних культурних епох. Систематизовано комплекс міфологічних сюжетних архетипів. Розглянуто жанрову матрицю, жанровий канон, актантні механізми, на основі яких здійснюються трансформації топічного модусу у динаміці культури. На підставі аналізу фольклорної та літературної традицій утопічної творчості уточнено літературну топіку, яка має найбільш усталений зв'язок з топічним жканровим змістом. Запропоновано типологію жанрових форм новітньої антиутопії. Охарактеризовано структури політизованого, міленаристського та техніцистського типів утопічної художньої свідомості, що відповідно формують жанрові різновиди соціальної, екзистенціальної та науково-фантастичної антиутопії. Визначено національні особливості російської версії та роль постмодерністської стильової домінанти для розвитку жанру антиутопії межі XX - XXI ст., що полягає у акцентуванні певних генетичних рис антиутопічного художнього цілого, а саме: поліжанризму, карнавальності та міфологізму в аспектах деміфологізації та реміфологізації.

  Скачати повний текст

Досліджено жанрові модифікації мемуарно-автобіографічної прози. З'ясовано причини актуалізації цього жанру в літературі XX ст. Проаналізовано літературознавчі концепції у контексті жанрової природи мемуарно-автобіографічної прози. Відзначено у роботах, здійснених в останні десятиріччя, наявність відходу від ідеологічних установок та інтерпретації творів, а також домінування естетичного підходу. Установлено, що специфікою творів XX ст. є засвоєння традицій мемуарно-автобіографічної класики XIX ст., художнього досвіду Срібного віку, критичне переосмислення традиції та новаторський пошук. Більшість змін співвіндоситься з утвердженням нового типу художнього розуміння літератури, зокрема розвитком принципів модернізму, авангарду постмодернізму, виникнення на їх основі нового синтезу. Динаміка мемуаристики відтворює розвиток історичної та культурної самосвідомості нації, яка особливо стрімко перевтілюється на межі епох. Відзначено, що зміна концепції особистості простежується на матеріалі автобіографії.

  Скачати повний текст

Проведено комплексне порівняльне дослідження східно- та західнослов'янських версій літературного постмодернізму, визначено їх національні особливості. Доведено зв'язок постмодернізму з національними історично-літературними процесами, в яких домінуючими орієнтирами є модернізм, авангардизм, реалізм, бароко, готика. Виявлено подібності та відмінності в інтертекстових стратегіях, а також у жанрових, стильових змінах постмодерністської східно- та західнослов'янської прози на межі XX - XXI ст. Зроблено висновок про існування вибухових факторів східнослов'янської "перехідності" й еволюційних, поміркованих - західнослов'янської. Запропоновано міжлітературну періодизацію постмодернізму в досліджуваних слов'янських літературах. Визначено типологічні зближення та розбіжності східно- та західнослов'янського постмодернізму. Внесено доповнення та запропоновано нові інтерпретації окремих художніх творів з урахуванням зміни соціокультурних і літературних контекстів.

  Скачати повний текст

Визначено художні особливості та типологічні риси російської літератури 1980 - 1990-х рр. (на матеріалі прози) як цілісної динамічної системи, що перебувала в стані визначення координат нової художньої парадигми за умов перехідного періоду розвитку культури. Здійснено спробу розглянути сучасну російську літературу в типологічних подібностях з художніми явищами інших перехідних культурних епох. Визначено напрямки пошуку нової концепції людини, розроблено типологію героїв російської прози 1980 - 1990-х рр., зіставлену з художніми пошуками письменників періоду 1960 - 1970-х рр., проаналізовано специфіку модифікацій у російській постмодерній прозі "західних" моделей героїв. Вивчено морфологічну інфраструктуру російської прози 1980 - 1990-х рр., яка відбиває певні особливості формування нової моделі світу. Доведено домінування есхатологічного міфу та поширення деяких традиційних культур, які в російській літературі актуалізуються в кризові часи та перехідні епохи. Виявлено особливості "східноєвропейської" модифікації постмодернізму завдяки порівняльному аналізу російських і українських творів, розглянутих у контексті художніх здобутків західноєвропейських і американських авторів.

  Скачати повний текст

Проаналізовано російські фантастичні романи 90-х років ХХ століття, створені з використанням історичного матеріалу. Прослідковано генезу сучасного російського історико-фантастичного роману, для чого розглянуто історичну фантастику в російській літературі від першої половини ХІХ ст. до кінця ХХ ст. та в американській літературі кінця 60-х - початку 90-х років ХХ ст. Досліджено два головних типи російської історичної фантастики 90-х років: "альтернативну історію" та "криптоісторію" , а також явища перехідного характеру. Визначено місце історико-фантастичних творів у сучасній російській фантастиці.

  Скачати повний текст

Досліджено еволюцію жанру антиутопії на матеріалі прозових творів російської літератури 1980 - 2000-х рр. (В.Войновича, Т.Толстої, Е.Лимонова. В.Пелевіна, О.Кабакова, Л.Петрушевської, А.Курчаткіна, М.Веллера). Розкрито суть поняття "антиутопія", його жанрове ядро, художні домінанти. Проаналізовано жанрові різновиди антиутопії (роман, повість, оповідання), розглянуто їх характерні особливості: своєрідність художнього моделювання й прогнозування, час і простір, еволюція героя, особливості конфлікту, мова, стиль. У російській антиутопії кінця XX - початку XXI ст. відзначено усталені ознаки й нові риси, що зумовили динаміку жанру. Антиутопію досліджено у контексті традицій російської та світової класики, а також провідних тенденцій сучасного літературного процесу.

  Скачати повний текст

Визначено типологію мотивної структури жіночого оповідання як форми сталих бінарних комбінацій "життя - смерть", "дім - бездомність", "сім'я - самотність". Виявлено форми залежності авторської присутності у тексті від гендерної приналежності автора. Розглянуто стилістичні особливості наративу в жіночій прозі на синтаксичному та лексико-граматичному рівнях. Проаналізовано збірки оповідань Л. Петрушевської, В. Токаревої, Т. Толстої, Л. Улицької в контексті їх системної єдності, що створює передумови для більш глибокого усвідомлення специфіки художнього мислення письменниць, форм реалізації їх світобачення, виокремлення гендерного аспекту щодо номінації персонажів, циклів і збірок.

  Скачати повний текст

Досліджено у порівняльному аспекті проблему національного характеру в українському та російському історичному романі кінця ХХ ст. Розглянуто генезу постановки проблеми національного характеру в літературному процесі України та Росії; жанрові особливості сучасного українського та російського історичного роману. Проаналізовано у компаративістському аспекті романи В.Шукшина "Я пришел дать вам волю" та М.Вінграновського "Северин Наливайко": розкрито особливості зображення національного характеру та менталітету через систему образів, жанрові особливості та структуру творів, вивчено фольклорні мотиви як спосіб вираження національного, висвітлено проблему інонаціонального характеру, визначено місце та роль сміхової культури у структурі романів.

  Скачати повний текст

Зазначено щодо суто національних російських особливостей головного твору А.Платонова - роману "Чевенгур", наявних у контексті розвитку національної епічної традиції - способу оповіді, характерного для національної художньої літератури та відображеного у системі мови, зокрема у системі просторово-часових категорій. Хронотоп є невід'ємним складником епічної традиції. Досліджено основні структурні параметри художнього хронотопу даного роману та закономірності його функціонування у контексті російської епічної традиції, зокрема, у порівнянні з деякими творами та жанрами давньоруської літератури, з творами Пушкіна, Гоголя, Салтикова-Щедріна, Чехова та Замятина, виявлено низку сутнісних елементів для розуміння художнього змісту платоновського твору, його національної своєрідності.

  Скачати повний текст