Зроблено спробу створити теорію внутрішнього монологу у межах наратологічного дискурсу. Проаналізовано внутрішній монолог як форму літературного викладу внутрішньго мовлення персонажа. Здійснено певні теоретико-естетичні узагальнення на висновки на підставі текстів української та інших світових літератур. Сформульовано дефініцію внутрішнього монологу, а також запропоновано міждисциплінарний погляд на внутрішній монолог як оповідну форму, акцентуючи увагу на сутнісних зв'язках цього літературознавчого поняття з психологічною категорією внутрішнього мовлення. У контексті теорії діалогізму М. Бахтіна та концепції автокомунікації Ю. Лотмана внутрішній монолог проаналізовано як складну різновекторну комунікативну модель. Розширено літературно-родове поле використання цієї наративної форми, визначено особливості функціонування внутрішніх монологів у творах епічного та драматичного родів різних літературних стилів, а також актуалізовано проблему реалізації цього способу викладу в ліричних текстах. Відповідно до оновленого трактування цього літературного поняття суттєво доповнено перелік основних і додаткових функцій внутрішнього монологу. Уперше в наратології визначено критерії для типології цього способу викладу, за якими здійснено якісно нову класифікацію внутрішніх монологів. На підставі використаного різнорідного ілюстративного матеріалу показано необхідність грунтовного дослідження проблеми походження й еволюції внутрішнього монологу як форми літературного викладу.

  Скачати повний текст

Висвітлено новий підхід до зіставно-типологічного вивчення динаміки розмовних конструкцій як знаків англійського й українського художнього мовлення, розроблено методику зіставлення англійських і українських розмовних конструкцій. Виявлено спільні та відмінні типи розмовних конструкцій в англійських і українських художніх текстах XVIII - поч. ХХІ ст., зіставлено специфіку процесів спрощення, розширення, сегментації та субституції граматичних форм розмовних конструкцій і проаналізовано характер їх змін в англійських і українських художніх текстах XVIII - поч. ХХІ ст.

  Скачати повний текст

Досліджено онтологічну сутність метафоричного простору (МП) як основного конструкта життєдіяльності української поетики. Розглянуто феномен матафоричності в естетичному полі мовної комунікації української поетики, виявлено діалектичну взаємодію даної комунікації та МП як цілісного розвитку поетичного буття. Визначено особливості МП через естетичні характеристики української поетики. Установлено, що естетичні поняття "прекрасне" та "піднесене" виконують роль аксіологічного критерію у визначенні достовірності та художньості метафори, сприяючи цілісності та гармонійності розвитку поетичного мистецтва. Доведено, що художня інтенція метафори формує гіпер- або гіпометафоричність художнього ладу. З'ясовано, що постмодерністська естетика спотворює ціннісний лад метафоричного простору української поетики, надає їй деконструктивного характеру й об'єктивно переводить метафору в антиметафору. Окреслено специфіку метафоричних світів української культури шляхом дослідження естетичного простору метафори як можливості формування цілісності мистецтва.

  Скачати повний текст

Висвітлено основні джерела та лінгвокультурні коди інтертекстуальності в українському художньому дискурсі та головні форми мовного її вияву. З точки зору лінгвістики інтертекст розглянуто як комунікативну одиницю, що встановлює зв'язки з попередніми текстами, суспільним та особистим контекстом життя автора. Досліджено особливості функціонування інтертекстуальності в українському художньому дискурсі. Фольклорні та біблійні інтертекстеми є лінгвальною формою експлікації концептуальної картини світу. Виразові можливості інтертекстем в авторських художніх текстах забезпечує мова. Через дію механізму предикації та номінації мовних одиниць лексичного рівня відбувається моделювання світобачення. Найбільш помітною є взаємодія літературних текстів з текстами Святого Письма в заголовках та епіграфах художніх творів української літератури, які найчастіше бувають прямими або трансформованими цитатами біблійного походження. Інтертекстуальність художнього тексту виявляється не лише на рівні заголовка чи епіграфа, але й на рівні цілого тексту, через трансформацію відомих сюжетів чи мотивів у художніх творах. Концепти як смислові й емоційні образи виявляють своє кодове призначення в художньому дискурсі, де вони стають інтертекстуальними мовними одиницями, семантичне наповнення яких продовжується в кожному новому індивідуально створеному авторському тексті.

  Скачати повний текст

Концепт "кохання" являє собою багатокомпонентну та багатошарову структуру, що охоплює широке культурне тло. Структура концепту "кохання" представлена двома частинами: понятійною та культурно-фоновою. Словникове тлумачення лексеми "кохання" реалізується в німецькій та українській мовах шістьма типами значень з розподіленням між двадцятьма семантичними ролями, що інтегруються в предметний, акціональний і компаративний фрейми. Номінативне поле "кохання" налічує 230 лексем, і поділяється на три мікрополя, які взаємоперехрещуються (синонімічне, антонімічне й асоціативне). Істотне місце в семантичному просторі семеми "кохання" посідає метафоричний складник, його аналіз з застосуванням фреймового підходу підтверджує існування типових моделей мислення та поведінки носіїв німецькомовної й української культур. Гендерні особливості семантики асоціатів і синонімів об'єктивують наявність двох типів концептосфер - кохання жіночого та кохання чоловічого.

  Скачати повний текст

Проаналізовано речення з вставленими конструкціями, виявлено їх структурні, семантичні та комунікативні особливості. З'ясовано сутність явища вставлення, його призначення, специфіку під час формування висловлень і реалізацію в системі інших модальних значень. Виокремлено комунікативно-прагматичну реалізацію об'єктивної модальності, експліцитно й імпліцитно співвіднесеної з ситуацією мовлення, та комунікативно-прагматичну реалізацію суб'єктивної модальності раціонально- й емоційно-оцінного характеру. Встановлено, що висловлення з вставленими елементами представляють структурно-семантичну цілісність, яка полягає у вираженні багатоаспектного когнітивного процесу та в реалізації комунікативно-прагматичних функцій, актуалізація яких відбувається у певних контекстах і залежить від комунікативних інтенцій мовця.

  Скачати повний текст

Досліджено сучасний український літературно-художній зоонімікон як системне утворення. Визначено сутність базових термінів літературно-художньої зооніміки. Розкрито специфіку номінації, встановлено статус літературно-художньої зоонімії в українській національній онімосистемі. Розглянуто взаємодію зооніміки з іншими класами літературно-художньої ономастики. На підставі вивчення нового в літературно-художній ономастиці емпіричного матеріалу проаналізовано склад і структуру зоонімії. Охарактеризовано активність гіпокористик і квалітативів, специфіку одноіменності, тезоіменності та "безіменності", описано різні способи деривації. Визначено художньо-образний потенціал зоонімів, досліджено особливості реалізації номінативної, характеристичної, емоційно-експресивної, дейктичної, архітектонічної функцій літературно-художніх найменувань тварин. Викладено результати мовознавчого дослідження процесу становлення та розвитку українського літературно-художнього зоонімікону.

  Скачати повний текст