Розглянуто вплив та трансформацію керроллівського нонсенсу у літературі XX ст. Досліджено твори "великої" літератури (В.Вулф, Т.С.Еліота, В.Набокова, А.Мердок) щодо наслідування та базування на традиційному, класичному нонсенсі середини XIX ст. (Л.Керолл, Е.Лір). Вивчено концепт нонсенсу у контексті його відмінності від абсурду та нісенітниці, а також генезису керроллівського типу нонсенсу та його попередників. Значну увагу приділено екзистенціальному вектору рецепції нонсенсу за умов XX ст. Твори англомовних письменників проаналізовано в аспекті сприйняття та втілення глибинних принципів побудови нонсенсу. На підставі проведеного аналізу показано, що принципи керролівського нонсенсу ("дитяча" свідомість, "нешаблоновість", неупередженість сприйняття, фантазування, психологізація наративу, вірогідність неможливого; гра як основа твору, у тому числі мовна гра) знайдено у творах англомовних письменників усіх головних літературних напрямків століття: у "високому" модернізмі (романи В.Вулф, вірші Т.С.Еліота, романи В.Набокова), неореалізмі (романи А.Мердок), постмодернізмі (останні романи В.Набокова). Проведено аналіз та показано, що розуміння сучасного світу будується на прийнятті керроллівської концепції дитинства (В.Вулф), відтворенні "дитячої" свідомості та наслідуванні принципу гри (В.Набоков), сприйнятті головних рис його нонсенсу (Т.С.Еліот), а також у конфлікті, полеміці з цим світосприйняттям (А.Мердок).

  Скачати повний текст