Вирішено наукове завдання підвищення завадозахищеності систем радіолокаційного впізнавання (РЛВ). Розроблено адресні методи радіолокаційного впізнавання на основі кодування просторових координат повітряних об'єктів сигналами запиту та відповіді. Метод радіолокаційного впізнавання на базі кодування просторових координат повітряних об'єктів сигналами запиту та відповіді. Метод радіолокаційного впізнавання з адресним запитом і адресною відповіддю полягає у кодуванні складними сигналами відповіді - їх уточнення за даними бортової навігаційної апаратури. Суттю методу радіолокаційного впізнавання з адресною відповіддю є одночасне обслуговування відповідачем усіх прийнятих за час аналізу сигналів запиту з кодуванням складним сигналом відповіді координат повітряного об'єкта. Прихованість адресних систем РЛВ забезпечується кодуванням сигналів відповіді складними псевдохаотичними сигналами, завадостійкість - зменшенням інтенсивності потоку сигналів відповіді.

  Скачати повний текст

Проведено аналіз загальнотеоретичних проблем встановлення доказів та їх джерел у кримінальному судочинстві. Обгрунтовано доцільність визнання джерелами доказів показань підсудного, експерта, цивільного позивача (представника позивача) та цивільного відповідача (представника відповідача). Запропоновано коригувати назви таких джерел доказів, як "висновок експерта" та "речові докази", визначення понять "свідок у кримінальній справі" та "показання свідка". Зроблено висновок, що вирішальними у процесі розслідування злочинів, передбачених ст. 212 КК України, є такі джерела доказів, як документи та речові докази, показання фізичних осіб відіграють допоміжну роль і за відсутності носіїв матеріальних слідів злочину не мають суттєвого значення для правильного вирішення справи.

  Скачати повний текст

Розглянуто питання генези та сучасного стану інституту представництва в кримінальному судочинстві. Досліджено поняття й ознаки представництва, здійснено його класифікацію за різними підставами. Визначено поняття представника як суб'єкта кримінально-процесуальної діяльності. Досліджено передумови та підстави для набуття певною особою процесуального статусу представника, а також підстави його втрати. Проаналізовано проблеми правової регламентації представництва заявника, потерпілого, цивільного позивача та цивільного відповідача, представника юридичних осіб тощо та запропоновано шляхи їх вирішення.

  Скачати повний текст

Синтезовано структури виявлювачів сигналів запиту у літаковому відповідачі, що передбачають урахування впливу флуктуаційних та імпульсних завад у каналі запиту стосовно процесу виявлення сигналів запиту та базуються на використанні багатоканальних за простором і методом побудови виявлювача, що дозволило підвищити якість виявлення сигналів запиту у літаковому відповідачі. Удосконалено структуру автоматичного виявлювача повітряних об'єктів системами вторинної радіолокації, яка враховує дію внутрішньосистемних і навмисних корельованих завад у каналах запиту та відповіді, що дозволило підвищити якість виявлення повітряних об'єктів за рахунок проведення дробової логіки обробки сигналів відповіді й оптимізації цифрового порогу виявлення. Розвинуто синхронний за запитом метод захиту систем вторинної радіолокації від навмисних корельованих завад, який базується на штучно створених часових розбіжностях між корисними й імітованими сигналами запиту за каналом запиту. Це дозволило виключити з обслуговування імітовані сигнали запиту проведення міжперіодної обробки сигналів запиту у літакових відповідачах. Запропоновано синхронний за відповіддю метод захисту систем вторинної радіолокації від навмисних корельованих завад на базі штучно створених часових розбіжностей за каналом відповіді, що дало змогу підвищити завадостійкість систем вторинної радіолокації за рахунок зниження інтенсивності сигналів відповіді.

  Скачати повний текст

Установлено цивільну процесуальну форму судового розгляду та вирішення справ про захист прав споживачів. Виявлено особливості розгляду цієї категорії справ, проаналізовано проблеми правозастосовної діяльності та сформульовано конкретні пропозиції щодо вдосконалення цивільного та цивільного процесуального законодавства щодо судового захисту прав споживача. Обгрунтовано доцільність регламентації у Цивільному процесуальному кодексі України порядку розгляду позовів про захист невизначеного кола споживачів. Розроблено класифікацію позовів про їх захист за матеріально-правовими критеріями. Встановлено, що окремі вимоги про захист прав споживачів можуть бути розглянуті за процедурою наказного провабдження. Розкрито суть поняття затягування справи відповідачем у справах про захист прав споживачів і розроблено методику встановлення факту затягування розгляду справи відповідачем, а також фактичного складу відповідальності за затягування розгляду справи. Розроблено методику визначення мети придбання продукції споживачем залежно від призначення продукції.

  Скачати повний текст

Автор проаналізував найбільш характерні ознаки діяльності військових судів України по здійсненню правосуддя та предмет доказування в кримінальних справах, пов'язаних із злочинами проти порядку підлеглості та військової ввічливості. При цьому конкретизовано перелік обставин, які підлягають доказуванню в кримінальних справах цієї категорії і, виходячи з даного переліку, прослідковано порядок та особливості дослідження доказів під час судового слідства, шляхи усунення суперечностей та неповноти попереднього слідства. На підставі вивчення 1280 кримінальних справ, пов'язаних з порушенням статутних правил взаємовідносин між військовослужбовцями, проаналізовано діяльність військових прокурорів та захисників адвокатів як під час судового слідства військових судів, так і в ході судових дебатів. Визначено, які проблеми виникають в процесі обгрунтування та мотивування обвинувачувальних вироків військових судів і запропоновано рекомендації по їх вирішенню. Містяться пропозиції по вдосконаленню чинного кримінально-процесуального, кримінального та військового законодавства України щодо правового становища військовослужбовців, розширення прав підсудних, потерпілих, цивільних позивачів та цивільних відповідачів, захисту потерпілих і свідків від неправомірного впливу.

  Скачати повний текст

Встановлено наявність вузького та початкового, сучасного й перспективного етапу розвитку широкого розуміння сутності доказів. Сформульовано інформаційну й юридичну складову частину нормативного поняття доказу. Визначено ступеневий сутнісно-видовий поділ антикримінальних відомостей на криміналістичні й оперативно-розшукові. Вдосконалено традиційні класифікації доказів та їх джерел у напрямі визнання даних видів антикримінальних відомостей. Визначено нормативну сутність та ступеневий видовий поділ особистісних джерел доказів: заявника, свідка, потерпілого, переслідуваного, цивільного позивача та відповідача. Розкрито нормативне поняття і ступеневий видовий поділ речових джерел доказів як документів і трасосубстанцій. Вдосконалено криміналістичне поняття й розмежування трас і субстанцій та антиделіктних слідів.

  Скачати повний текст

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук за спеціальністю 14.01.01 – акушерство та гінекологія. – Одеський національний медичний університет МОЗ України, Одеса, 2020.У представленій дисертаційній роботі представлено нове рішення актуального завдання сучасного акушерства та гінекології − знизити кількість та вираженість ранніх гестаційних ускладнень у жінок з аденоміозом. На підставі проведення ретроспективного аналізу репродуктивних результатів циклів допоміжних репродуктивних технологій у жінок гарних відповідачів з радіологічно встановленим діагнозом аденоміозу і доведення його безпосереднього впливу на перебіг та результати вагітності, визначення можливих морфофункціональних маткових чинників репродуктивних порушень при аденоміозі, дослідження впливу різних методик преконцепційної підготовки у безплідних жінок з аденоміозом на васкуляризацію міометрія, гормональний статус, протеомний профіль та імунореактивність ендометрія, репродуктивні результати запропонована оптимальна методика преконцепційної підготовки у жінок з аденоміозом. На підставі аналізу особливостей сонографічних, допплерографічних та біохімічних маркерів плацентації, нітрозативного статусу у жінок з аденоміозом у 7-8 тижнів вагітності розроблена, впроваджена патогенетично обґрунтована профілактично-лікувальна методика ведення жінок з аденоміозом у першій половині вагітності, доведені її переваги.^UIn the presented dissertation the new solution of the actual problem of modern obstetrics and gynecology is presented - to reduce the number and severity of early gestational complications in women with adenomyosis.The dissertation work presents a new solution to the the actual task problem of modern obstetrics and gynecology - to reduce the number and severity of early gestational complications in women with adenomyosis. Based on a retrospective analysis of the reproductive results of cycles of assisted reproductive technologies in women of good responders with a radiologically established diagnosis of adenomyosis and evidence of its direct influence on the course and results of pregnancy, determination of possible morphofunctional uterine factors of reproductive disorders in adenomyosis, studies of the effect of various methods of preconception training in infertile women of good responders with adenomyosis to myometrial vascularization, hormonal status, proteomic profile, endometrial immunoreactivity and reproductive results, an optimal method of preconception training in women with adenomyosis was proposed. Based on the analysis of the features of sonographic, Doppler and biochemical markers of placentation, nitrosative status in women with adenomyosis at 7-8 weeks of pregnancy, a pathogenetically substantiated prophylactic therapeutic and prophylactic method of managing women with adenomyosis in the first half of pregnancy has been developed, its advantages have been presented. Conducting the proposed pathogenetically grounded prophylactic treatment method for the management of women with adenomyosis leads to a statistically significant reduce the number of complications in the first half of pregnancy, including the threat of abortion 2.56 times (OR 0.22, 95% CI 0,09-0,55), retrochorichematomas - 2,13 times (OR 0.36; 95% CI 0.13-0.99), early miscarriages - 3.07 times (OR0.26, 95% CI 0,08-0.88), late miscarriages - 2.05 times (OR 0.47, 95% CI 0.08-2.68), allmiscarriages – 2.73 times (OR 0.27, 95% CI 0,09-0.77).

Дисертація є першим комплексним дослідженням питань, пов'язаних із перевіркою доказів у кримінальному процесі України. Дисертація являє собою доктринальний підхід до розуміння перевірки доказів як неодмінного компонента процесуального доказування і розкриття процесуальних можливостей суду, інших суб'єктів доказування із перевірки доказів крізь призму КПК та практики його застосування.У дисертації розкрито зміст і розмежовано поняття перевірки та дослідження доказів, визначено їх значення у відповідних нормах КПК, обґрунтовано, що предметом перевірки доказів є їх належність, допустимість та достовірність, визначено способи перевірки доказів та виокремлено особливості перевірки показань, документів, речових доказів, висновку експерта, доведено, що з'ясування репутації свідка (ч. 2 ст. 96 КПК) суперечить правовій природі перевірки достовірності доказів. Запропоновано удосконалення чинного КПК шляхом доповнення, виключення та внесення змін до окремих його статей, що стосуються перевірки доказів.Сформульовано наукові погляди щодо поняття перевірки доказів як діяльності із з'ясування змісту доказів, зіставлення доказів між собою, збирання нових доказів з метою з'ясування належності, допустимості та достовірності вже наявних доказів. Обґрунтовано, що розмежування між перевіркою та оцінкою доказів варто проводити за чотирма критеріями, а саме: по-перше, що перевірка – це поєднання практичних дій та логічної розумової діяльності, в той час як оцінка – це суто логічна розумова діяльність; по-друге, що оцінка доказів відбувається безпосередньо перед прийняттям владного процесуального рішення, тоді як перевірка передує оцінці; по-третє, що предметом оцінки, на відміну від перевірки, виступають не лише належність, допустимість та достовірність, а й достатність доказів; по-четверте, що перевірку доказів здійснює значно ширше коло суб'єктів, в той час як юридично значиму оцінку доказів здійснюють лише слідчий, прокурор, слідчий суддя та суд.Обґрунтовано, що перевірку доказів мають право здійснювати такі суб'єкти: слідчий, прокурор, підозрюваний, обвинувачений (підсудний), особа, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру, особа, щодо якої вирішується питання про звільнення від кримінальної відповідальності, їхні захисники та законні представники, потерпілий, його представник та законний представник, цивільний позивач, його представник та законний представник, цивільний відповідач та його представник, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, особа, стосовно якої розглядається питання про видачу в іноземну державу (екстрадицію), а також слідчий суддя та суд.Основою дисертації стали нормативно-правові акти, доктринальні праці українських та зарубіжних вчених у галузі кримінального процесу та теорії доказів, вісімдесят дев'ять судових рішень судів усіх інстанцій, а також десять рішень Європейського суду з прав людини, результати опитування сто дванадцяти практичних та науково-педагогічних працівників.Практичне значення дисертації полягає в можливості використання отриманих результатів: як правове обґрунтування внесення змін до КПК; як підґрунтя для подальших досліджень в галузі теорії доказів; як рекомендації суддям, прокурорам, адвокатам, слідчим; як матеріал при розробці відповідного навчально-методичного забезпечення (текстів лекцій, підручників, навчальних посібників) для викладання таких навчальних дисциплін як “Кримінальний процес”, “Теорія доказів”, “Актуальні проблеми кримінального процесу”, “Прокуратура України”, “Адвокатура України” та інші.^UThe thesis is the first comprehensive study of issues related to checking the evidence in the criminal process of Ukraine. The dissertation is the scientific approach to understanding of checking the evidence as integral component of proving and to disclosure of court`s and other subjects` of proving procedural capacity of checking the evidence due to the Criminal Procedure Code of Ukraine and case law.In this thesis the content of checking the evidence is revealed and the concepts of checking and examination the evidence are delineated, their meaning is determined in the relevant provisions of the Criminal Procedure Code of Ukraine. It is substantiated that the subject of checking the evidence is their relevancy, admissibility and credibility, the ways of checking the evidence are determined, the peculiarities of checking testimonies, documents, physical evidence, and expert's opinion are distinguished. It is proved that examanation of the witness reputation (Part 2 of Art. 96 of the Criminal Procedure Code of Ukraine) is contrary to the legal nature of checking the credibility of testimony. It is proposed to improve the current Criminal Procedure Code of Ukraine by supplementing, excluding and amending individual articles relating to checking the evidence.Scientific views have been formulated on the notion of checking the evidence as an activity to clarify the content of evidence, to compare evidence, to collect new evidence in order to ascertain the relevance, admissibility and credibility of evidence already available. It is substantiated that the distinction between checking and evaluation the evidence should be made by four criteria, namely: firstly, that checking is a combination of practical actions and logical thinking, while evaluation is a purely logical activity; secondly, that the evaluation the evidence takes place immediately before making any legally significant decision, whereas checking the evidence is preceded by an evaluation; third, that the object of evaluation, as opposed to checking, is not only relevancy, admissibility and credibility, but also the sufficiency of the group of evidence; fourth, that a much wider range of subjects carry out checking the evidence, whereas only the investigator, the prosecutor, the investigating judge and the court carry out the legally significant evaluation the evidence.It is substantiated that the following subjects are entitled to check the evidence: investigator, prosecutor, suspect, accused (defendant), the person subject to the application of coercive measures of medical or educational character, their defenders and legal representatives, the victim, his/her representative and legal representative, the civil plaintiff, his/her representative and legal representative, the civil defendant and his/her representative, the representative of the legal entity in the proceedings, the person in question for extradition to a foreign country as well as investigating judge and the court.The thesis is based on legal acts, doctrinal works of Ukrainian and foreign scientists in the field of criminal proceedings and the theory of evidence, ninety nine court decisions of courts of all instances as well as ten decisions of the European Court of Human Rights, and the results of a survey of one hundred and twelve practitioners, scientists, and teaching staff.The practical significance of the thesis lies in the possibility of using the obtained results: as a legal justification for amending the Criminal Procedure Code of Ukraine; as a basis for further research in the field of the theory of evidence; as recommendations to judges, prosecutors, attorneys-at-law, investigators; as a material in the development of appropriate educational and methodological support (texts of lectures, textbooks) for teaching such disciplines as “Criminal Process”, “The Theory of Evidence”, “Actual Problems of Criminal Process”, “Prosecution in Ukraine”, “Advocacy in Ukraine” and others.

Дисертація присвячена розвитку методів зовнішнього післястартового калібрування радіолокаторів із синтезованою апертурою антени (РСА). Розглянуті сучасні методи калібрування, виявлено їх недоліки, запропоновано нові підходи та алгоритми.Об'єкт дослідження – радіофізичні методи дистанційного зондування, оброблювані цифрові сигнали у вигляді специфікованих радіолокаційних та інфрачервоних зображень поверхні Землі зі спеціальним калібрувальним приладдям або з антропогенними спорудами, електромагнітні поля і хвилі у відкритій системі транспондера, їх дифракція й інтерференція.Мета дослідження – розвиток методів зовнішнього післястартового калібрування радіолокаторів космічного базування із синтезованою апертурою антени як найважливішої складової забезпечення якості продукції космічного радіолокаційного землеогляду.Методи дослідження: методи прикладної електродинаміки, зокрема метод геометричної теорії дифракції, методи теорії імовірностей і статистичної радіофізики, методи обчислювальної математики та методи експериментальних досліджень. Експериментальне дослідження розроблених антен проведено в безлунній камері з відповідним устаткуванням (НВЧ генератор, панорамний вимірювач КСХН тощо). Теоретичне моделювання цих антен, а також статистичний аналіз даних та алгоритми обробки сигналів виконані у вигляді комп'ютерних програм.Теоретичні і практичні результати та їх новизна. Уперше встановлена залежність ширини відгуку на точковий об'єкт (кількість пікселів) від ширини апертури використовуваного для калібрування РСА відбивача та запропонований новий метод визначення роздільної здатності РСА, що дозволяє використання тригранних кутникових відбивачів різного розміру. Удосконалено математичну модель залежності яскравості зображення відбивача на радіолокаційному зображенні від ефективної площі розсіювання еталонних відбивачів, що розташовані на підстильній поверхні, та розроблено метод визначення передатної функції РСА на основі аналізу більше 100 радіолокаційних зображень відбивачів. Дістав подальший розвиток розв'язок задачі виявлення антропогенних об'єктів на монохромних знімках Землі. Розроблений алгоритм не потребує чіткої специфікації форми або тренувального набору даних. Уперше для розв'язання задачі створення високоефективного "точкового" відбивача для наземних еталонних полігонів запропоновано активний радіолокаційний відповідач-ретранслятор (транспондер) зі слабкоспрямованими приймальною і передавальною антенами та мікрохвильовими підсилювачами з високим коефіцієнтом підсилення. Працездатність транспондера підтверджено в прямому наземно-космічному експерименті з РСА космічного апарата «TerraSar-X».Отримані результати та розроблені методи випробувані та впроваджені в практику при зовнішньому калібруванні РСА космічних апаратів «Кондор-Э» та «Terrasar-X» в період експериментальних випробувань підсупутникового калібрувального полігону «Скрипалі» НКАУ в 2012–2016 рр.^UThe thesis is devoted to the improving of methods of a synthetic aperture radar (SAR) vicarious calibration. Modern methods of the calibration are considered, their disadvantages are revealed, new approaches and algorithms are proposed as well.Research objects: radiophysical methods of a remote sensing, specified radar and infrared images of the Earth with shown special calibration devices or buildings which should be processed as digital signals, electromagnetic fields and waves in an external transponder system as well as their diffraction and interference.The purpose of the research is the development of vicarious calibration methods for space-based synthetic aperture radars as the most important component of quality assurance of Earth observation from space radars.Research Methods: applied electrodynamics methods, including geometric diffraction theory, probability theory and statistical radiophysics methods, computational mathematics, and experimental research methods as well. The experimental study of developed antennas has been carried out in an anechoic chamber with the appropriate equipment (microwave generator, VSWR meter, etc.). The theoretical modeling of these antennas, as well as statistical data analysis and signal processing algorithms have been performed as computer programs.Theoretical and practical results and their novelty. It is established for the first time the correlation between the point-target response width (number of pixels) with the reflector aperture dimensions, which is used to calibration. The advanced method for determining a SAR resolution which allows to use triangle corner reflectors of various sizes has been proposed as well. The mathematical model of the SAR output signal dependence versus the Radar Cross-section of reference reflectors, which are located on the scanned surface, is improved. The appropriate method for detailed evaluation of the transfer function and sensitivity of the SAR, which is based on more than hundred radar images of corner reflectors is developed as well. It is got Further development of building extraction task from grayscale images of an Earth surface. The algorithm doesn't need to specify the typical object shape precisely and does not require a training dataset at all. It is proposed for the first time, the transponder with low-directional receiving and transmitting antennas and high gain microwave amplifiers as the high-performance point-target (reflector) for the ground test-site. The performance of the given transponder has been confirmed through the vicarious calibration campaign with the «TerraSar-X» spacecraft SAR.The obtained results and developed methods have been tested and put into practice during the vicarious calibration campaign of the "Condor-E" and "TerraSAR-X" space-born SARs. It has been done during the experimental testing and adoption stage of the calibration test site "Skripali" which has been supervised by the National Space Agency of Ukraine (NSAU) in 2012–2016.

Визначено загальнотеоретичні та методологічні засади дослідження примирення сторін у цивільному процесі України. У відповідному контексті проаналізовано стан наукової розробки проблеми примирення сторін у цивільному процесі, наведено методологію проведення дослідження, простежено еволюцію правового регулювання примирення сторін у цивільному процесі України та деяких інших державах.Виокремлено основні етапами еволюції правового регулювання примирення сторін у цивільному процесі України.Надано загальну характеристику інституту примирення сторін у цивільному процесі України.Визначено, що примирення сторін у цивільному процесі слід розглядати у трьох ракурсах: а) як правовий інститут; б) як правову категорію; в) як процес, що складається із певних цивільних процесуальних правовідносин.Обґрунтовано, що передумовами примирення сторін у цивільному процесі є: а) наявність добровільної згоди на примирення, під якою розуміється волевиявлення сторони (сторін) щодо врегулювання спору, одним із правових наслідків якого є припинення провадження у справі; б) дотримання визначеного законом процесуального порядку примирення (процесуальної форми).Визначено, що згода сторони щодо врегулювання спору повинна відповідати певним вимогам, а саме: а) має бути безумовною; б) має бути виражена у визначеній законом процесуальній формі.Проведено класифікацію згоди сторін на примирення залежно від процесуальної форми на: а) взаємну згоду; б) односторонню згоду.Встановлено, що примирення сторін може відбуватися у чотирьох процесуальних формах: мирової угоди; відмови від позову, заяви (скарги); визнання позову, скарги; відкликання заяви (скарги) або залишення позовної заяви без розгляду з ініціативи позивача.Встановлено, що мировою угодою є домовленість між сторонами щодо врегулювання спору на підставі взаємних поступок, отже, за своєю юридичною природою мирова угода є правочином, тобто договором.Дістали подальшого розвитку розуміння відмови позивача від позову як односторонньої розпорядницької процесуальної дії позивача, яка характеризується безумовною відмовою від судового захисту свого суб'єктивного права, свободи чи інтересу і спрямована на припинення провадження у справі, та визнання позову, яке слід розглядати як односторонню розпорядницьку процесуальну дію відповідача, яка виявляється у його безумовній згоді із пред'явленими матеріально-правовими вимогами позивача і спрямована на припинення провадження у справі.Удосконалено визначення відкликання позовної заяви, яким є одностороння процесуальна розпорядницька дія позивача, спрямована на відмову від продовження судового процесу, яка не виключає можливості повторного звернення до суду за захистом тотожної позовної вимоги;Доопрацьовано наукову позицію щодо співвідношення відкликання позовної заяви та відмови позивача від позову. Доведено, що залишення позову без розгляду спрямоване на закінчення розгляду цивільної справи без ухвалення рішення суду у зв'язку з наявністю визначених законом підстав, які перешкоджають подальшому розгляду справи і потенційно можуть бути усунені в майбутньому. При цьому подання заяви про залишення позову без розгляду може бути не тільки процесуальною формою примирення сторін, але й, водночас, способом зловживання позивачем своїми процесуальними правами. Тому з метою недопущення подібних ситуацій доцільним видається застосування судом правових норм, що регламентують неприпустимість зловживання процесуальними правами – ст. 44 ЦПК України.Обґрунтовано, що відкликання апеляційної, касаційної скарг, відмову від таких скарг, а також від заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами можна розглядати як процесуальні форми примирення у цивільному процесі тільки за умови подання указаних заяв, скарг однією із сторін цивільної справи.Додатково аргументовано положення щодо взаємозв'язку між процесуальною формою примирення сторін та стадією цивільного судочинства, внаслідок чого визначено процесуальні форми, в яких допускається примирення сторін, для кожної стадії цивільного судочинства.^UThe general theoretical and methodological bases for the research of reconciliation of the parties to the Civil Procedure of Ukraine have been defined. The state of scientific development of the problem of reconciliation of the parties to the Civil Procedure in the relevant context has been analyzed, the methodology of the study has been provided, and the evolution of legal regulation of reconciliation of the parties to the Civil Procedure of Ukraine and some other States has been traced.The main stages of evolution of legal regulation of reconciliation of the parties to the Civil Procedure of Ukraine has been provided.The general characteristic of the institution of reconciliation of the parties to the Civil Procedure of Ukraine has been provided.It has been proved that the reconciliation of the parties to the Civil Procedure should be considered from three angles: a) as the legal institution; b) as the legal category; c) as the process consisting of civil procedural legal relations.It has been substantiated that the prerequisites for reconciliation of the parties to the Civil Procedure are: a) the presence of voluntary consent to reconciliation, which means the will of the party (the parties) to settle the dispute, one of the legal consequences of which is the termination of proceedings; b) observance of the procedural order (procedural form) of reconciliation determined by law.It has been determined that the consent of the party to settle the dispute should meet certain requirements, namely: a) it should be unconditional; b) it should be expressed in the procedural form determined by law, which varies according to the form, in which the parties to a civil suit will be reconciled.The consent of the parties to reconciliation has been classified according to the procedural form for: a) mutual consent; b) unilateral consent.The procedural forms of reconciliation of the parties to the Civil Procedure of Ukraine have been studied.It has been established that reconciliation of the parties can take four procedural forms: settlement of the claim; dismissal of the claim; recognition of the claim; and recognition of the complaint; withdrawal of the application(s) or abandonment of the claim without consideration on the initiative of the plaintiff.It has been established that the settlement agreement is the agreement between the parties to settle a dispute on the basis of mutual concessions; therefore, the settlement agreement is the transaction, i.e. the contract by its legal nature.The plaintiff's waiver of the claim as the unilateral administrative procedural action of the plaintiff, which is characterized by the unconditional waiver of judicial protection of his (her) subjective right, freedom or interest and is aimed at terminating the proceedings and recognition of the claim that should be considered as the unilateral administrative procedural action of the defendant, which is manifested in his (her) unconditional agreement with the material and legal requirements of the plaintiff and is aimed at terminating the proceedings.The definition of the withdrawal of the statement of the claim has been improved; it is the unilateral procedural administrative action of the plaintiff, aiming at refraining from continuing the judicial process, which does not exclude the possibility of a new application to the court for the protection of an identical claim.The scientific view on the relationship between withdrawal of the statement of claim and withdrawal of the claimant has been substantiated.It has been proven that dropping the suit is aimed at completion of civil proceedings without court decision due to the existence of statutory grounds that prevent further consideration of the case and could potentially be eliminated in the future. At the same time, filing an application to drop the suit can be not only a procedural form of reconciliation of the parties, but also a way for the plaintiff to abuse his (her) procedural rights. Therefore, it is advisable for the court to apply the legal rules concerning the inadmissibility of abuse of procedural rights (Art. 44 of the Civil Procedure Code of Ukraine of Ukraine) in order to prevent such situations.It has been substantiated that withdrawal of appeals and cassation appeals and the withdrawal of such appeals, as well as applications for judicial review of newly discovered or exceptional cases can be considered as procedural forms of reconciliation in civil proceedings subject to the submission of such applications or complaints by one of the parties to the civil case.Besides, the provisions on the relationship between the procedural form of reconciliation of the parties and the stage of civil proceedings have been argued, as a result of which procedural forms have been established, in which conciliation between the parties is permitted.

Дисертаційна робота присвячена аналізу набуття права власності на окремі види майна на підставі набувальної давності. Автором визначено, що під набувальною давністю, як інститутом цивільного права, необхідно розуміти відносно відокремлену групу взаємопов'язаних між собою правових норм, що визначають порядок набуття права власності на безхазяйне майно або майно, яке належить на праві власності іншій особі, внаслідок кваліфікованого давнісного володіння цим майном як своїм протягом визначеного законом строку.За набувальною давністю не можуть набуватися у власність безтілесні речі, наприклад, майнові права, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація тощо. Право власності за набувальною давністю на деякі види рухомих речей, а саме: транспортні засоби та цінні папери, набувають за рішенням суду, з моментом набрання сили якого пов'язують виникнення права власності на них. Натомість, право власності на нерухоме майно за набувальною давністю виникає з моменту державної реєстрації речових прав на це майно на підставі передбачених законодавством правовстановлюючих документів.Розгляд справ про визнання права власності на майно на підставі набувальної давності відбувається за правилами позовного провадження. Позаяк, розгляд цих справ за наявності таких умов, як відсутність відповідача і спору, може здійснюватися в порядку окремого провадження. Заінтересованою особою у таких справах виступатиме відповідна теориторіальна громада, на території якої розташоване (перебуває) майно, щодо до якого заявлено про давнісне володіння.Набуття права власності за набувальною давністю на транспортні засоби та цінні папери в судовому порядку встановлена не через вартісний критерій, а особливий їх правовий режим.Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше на дисертаційному рівні проведено комплексний теоретичний аналіз набуття права власності на різні види майна на підставі набувальної давності, а також обґрунтовано пропозиції та рекомендації з метою вдосконалення правового регулювання цих суспільних відносин в Україні. Результати дисертаційного дослідження можуть бути використані для подальших наукових розробок, вдосконалення національного законодавства та практики його застосування, а також для підготовки підручників, навчальних посібників та викладання курсів/спецкурсів здобувачам вищої освіти за напрямом підготовки «Право».^UThe dissertation has been devoted to the analysis of the acquisition of the right of ownership to various kinds of property by virtue of usucaption. The author has ascertained that usucaption – which is an institute of civil law – should be construed as a relatively separate group of interrelated legal norms stipulating the procedure for acquisition of the right of ownership to abandoned property (or to property which belongs to another person by virtue of his or her right of ownership) as a result of qualified prolonged control over this property for a certain duration, stipulated by law.Usucaption does not cover intangible property (for instance, to property rights, to results of intellectual and creative activity, to information and suchlike). The right of ownership by virtue of usucaption covers certain varieties of movable property, specifically: transportation vehicles and securities which become subject to usucaption as a result of a decision of a court of law whereby the right of ownership is conferred upon at the moment such a decision is made. At the same time, the right of ownership to immovable property by virtue of usucaption is conferred upon at the moment the ius in re for the said property undergoes state registration.Examination of court cases examining the right of ownership by virtue of usucaption is taking place under litigation rules. Considering the fact that there may be no respondent in a case like that, nor a dispute (no contest), the case may be examined within a separate proceeding. A third party with an interest in such a case will be the local authority (called a Territorial Community under Ukrainian law) whose territory hosts the property towards which a claim of prolonged ownership has been made under principles of usucaption. Thereby–only if and when a local authority authorized to represent such a Territorial Community does not object the conferring of the right of ownership due to prolonged owner (controller), the case may be examined within a separate proceeding.Acquisition of the right of ownership (under usucaption terms) to transportation vehicles and securities by virtue of a decision of a court of law shall take place not on the basis of their value criteria but through a special legal regime (with a special legal treatment).By and large, the academic novelty of the results obtained consists in the fact that, for the first time, an entire Dissertation Thesis has been compiled, containing a comprehensive theoretical analysis of the acquisition of the right of ownership by virtue of usucaption, and also in the fact that suggestions and recommendations have been elaborated as to how these social interactions may be adjusted in Ukrainian law.The results of the Dissertation Research may be used in subsequent academic researches, to enhance national legislation and the practice of its application as well as for the preparation of textbooks, academic guidebooks and for teaching special courses to university students of law.

Дисертація присвячена теоретичному узагальненню і новому рішенню актуальної науково-практичної задачі підвищення завадостійкості РЛС спостереження ПП, що дозволяє підвищити якість інформаційного забезпечення систем навігації та управління повітряним рухом. Вказане завдання вирішене шляхом розробки методів підвищення завадостійкості первинних та вторинних РЛС на основі мережевої побудови РЛС спостереження з централізованою обробкою інформації, що дозволяє проведення сумісної оптимізації як виявлення, так і вимірювання координат повітряних об'єктів та виключити з обслуговування літаковими відповідачами вторинних РЛС навмисні корельовані завади. Синтезовані, оптимальні за критерієм Неймана-Пірсона, структури виявлення сигналів та повітряних об'єктів в мережі РЛС спостереження ПП. Показано, що такі структури обробки даних дозволяють здійснити спільну оптимізацію як виявлення, так і виміру координат повітряних об'єктів.^UThesis is devoted to theoretical generalization and the new decision of actual scientific and technical problem of increasing the noise immunity of radar surveillance of airspace, which improves the quality of information provision navigation systems and air traffic control. This problem is solved by developing methods for improving noise immunity surveillance systems based on a network of building the structure of surveillance systems with distributed information processing. Synthesized signal detection structures and overhead objects in implementing a distributed data processing stages for signal processing and primary information processing. It is shown that such structures allow to carry out data processing as a joint optimization of the detection and measurement of air objects coordinates. Methods for improving noise immunity interrogation surveillance systems based on network construction as the secondary radar systems and primary radar systems.

У роботі комплексно досліджено роль та місце судової влади в житті правобережної спільноти України, яка сформувала в складі Речі Посполитої цілісну судову мережу. У роботі представлено судження, що місцева людність, спираючись на Литовський статут і сеймові конституції, з’ясовувала спірні питання власності, залагоджувала соціальні конфлікти та встановлювала порядок співжиття в краї, примирившись із російським пануванням.У дисертації системно висвітлено здобутки зарубіжної та вітчизняної історіографії з теми дослідження, виявлено й уведено до наукового обігу значний масив неопублікованих джерел із семи архівних установ України.Визначено, що, захопивши правобережні території, Російська імперія отримала європейську станову судову систему з судами для шляхетства. Проте Катерина ІІ заради підтримки інших суспільних прошарків створила суди для всіх категорій вільного населення згідно з «Учреждениями для управления губерний Всероссийской империи» 1775 р. Павло І заради надійнішого порозуміння верховної влади й місцевої еліти відновив окремі елементи річпосполитської судової процедури, що значно полегшувало поглинення краю й давало змогу шляхті відчувати свою значимість. Для містян було сконструйовану окрему вертикаль судової влади із залученням єврейського населення. Для контролю за судовою системою було створено губернські головні суди, Волинський надвірний суд, а також інститут фіскалів. Досліджено, що в процесі формування кадрового складу повітових судових установ верховна влада й місцеві адміністратори дали змогу шляхетській корпорації «зберегти обличчя» перед нижчими станами. Кадровий склад посадовців формувався з маєтної локальної шляхти. Під час формування кадрового складу магістратів і ратуш заможним містянам дали змогу самостійно обирати склад судових установ. Для контролю за діяльністю судових структур верховна влада задіювала не лише принцип бюрократичної ієрархії, але й вибудувала ще одну структуру з призначуваних до судів секретарів і канцелярських службовців, як правило, вихідців із безземельної шляхти. Окреме місце в тогочасній судовій владі відводилося інституції адвокатури, що дозволяло зробити більш кваліфікованою позицію позивача або відповідача.Зауважено, що ефективний і справедливий розгляд судами майнових справ був чи не найголовнішим запитом із боку всіх соціальних станів. При цьому для судових органів не відігравали вирішального значення соціальний і матеріальний стан сторін, їхнє віросповідання чи стать. Основним для них було правильне оформлення документів, а для суспільства – можливість з’ясування фінансових питань і збереження та охорона прав власності. Урегулювання поземельних відносин потребувало від верховної влади обережності, тому держава не втручалася в партикулярні справи землевласників. Основну роль у регулюванні кримінально-правових відносин відведено кримінальному департаменту й цивільному губернаторові. Верховна влада згодна була йти на поступки елітам у судовій сфері, але зберегла за собою розгляд кримінальними департаментами проступків і зловживань чиновників, посадовців.Констатовано, що завдяки поступливості й поступовості влади в судовій сфері, що проявлялося в інтегруванні окремих норм судової культури місцевої еліти до російської державної системи, вдалося забезпечити лояльність нобілітету. Якщо річпосполитська судова мережа захищала передусім інтереси шляхти, то сконструйована центром судова влада, при збереженні окремих елементів попереднього судочинства, стала диференційованою, надаючи судову підтримку як привілейованому, так і непривілейованому населенню.^UThis dissertation provides a comprehensive account of the function and place of the judiciary in the life of the Right-Bank community in Ukraine, which formed an integral judicial network within the Polish-Lithuanian Commonwealth. The research demonstrates that the local population adopted the Lithuanian Statute and the Sejm constitutions to clarify controversial property issues, resolve social conflicts, and establish the order of coexistence in the region, having reconciled with Russian control.The dissertation presents a systematic overview of domestic and international historiography on the research topic, identifies and introduces into scientific circulation a significant array of unpublished sources from seven Ukrainian archive institutions. It has been shown that by seizing the Right-Bank territories, the Russian Empire acquired a European class court system with a developed specialization of courts for the nobility. However, in need of support from other social strata, courts for all classes of the free population were established under the "Institutions for the Administration of the Provinces of the All-Russian Empire" (1775). Paul I’s accession to power promoted more reliable understanding between the supreme power and the local elite by restoring some elements of the Polish-Lithuanian Commonwealth judicial procedure (county and podkomorsky courts, the Polish language, the Third Lithuanian Statute, and the Sejm constitutions), that greatly facilitated the integration of the region. Russia’s flexible policy allowed the nobility to feel their importance. The main demand of the local nobility was the settlement of land relations inside the Right-Bank community. Therefore, Paul I restored podkomorsky courts to set up the borders of estates. The supreme power normally avoided interfering with the private owner's demarcation procedure, but showed firmness if the process involved the state with its estates or the Russian aristocracy. As part of the ongoing loyalty-strengthening strategy, Alexander I established a border court system at the request of the nobility of the Podolsk province. A separate vertical of judicial power was created for the townspeople involving the Jewish population, which guaranteed the loyalty of merchants and burghers.

Дисертацію присвячено визначенню сутності та особливостей судових процедур в адміністративному судочинстві, опрацюванню відповідних концептуальних засад їх реалізації, з урахуванням чого окреслено проблемні питання та запропоновано шляхи їх вирішення.Опрацювання фахової наукової літератури дало змогу аргументувати, що судову процедуру можна розглядати в широкому (як розгляд окремого публічно-правового спору в адміністративному суді в усіх інстанціях, під час якого було ухвалено остаточне судове рішення) та вузькому (як відправлення правосуддя в окремій інстанції із вирішення адміністративним судом публічно-правового спору, у процесі якого ухвалюється судове рішення) розумінні. У цьому аспекті визначено, що судова процедура являє собою відповідну процесуальну форму діяльності адміністративних судів, урегульовану нормами адміністративного процесуального права, у межах якої відбувається реалізація певної сукупності юридичних засобів, вчинення дій та операцій щодо вирішення адміністративної справи по суті та поновлення відповідних прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, порушених з боку суб’єктів владних повноважень у відповідних публічно-правових відносинах, кінцевим результатом якої є ухвалення законного та обґрунтованого судового рішення. Судова процедура в адміністративному судочинстві щодо вирішення адміністративної справи по суті завершується ухваленням відповідного судового рішення, що має найважливіше значення відправлення правосуддя в адміністративному судочинстві з метою захисту прав, свобод та інтересів фізичних й юридичних осіб у відносинах з суб’єктами владних повноважень.Наголошено, що одним з найважливіших і ключових елементів всебічного розуміння як теоретичних, так і практичних аспектів судових процедур в адміністративному судочинстві є здійснення їх наукової класифікації. Спираючись на аналіз наукових джерел, узагальнено критерії класифікації судових процедур в адміністративному судочинстві, а саме: за формою адміністративного судочинства; залежно від виду адміністративної справи; залежно від кола учасників адміністративної справи; ураховуючи склад суду; залежно від процесуальної стадії, у межах якої реалізуються судові процедури; залежно від обов’язковості стадії адміністративного процесу (волевиявлення зацікавленої особи); залежно від етапу реалізації відповідної стадії адміністративного процесу.Аргументовано, що завдання судових процедур в адміністративному судочинстві в цілому мають реалізовуватися з урахуванням і на основі чітко сформованого підґрунтя, певних нормативно закріплених засад функціонування цього різновиду судочинства, тобто принципів. Досліджуючи галузеві принципи судових процедур в адміністративному судочинстві, встановлено, що деякі з них не отримали належної законодавчої фіксації, у зв’язку з цим запропонована нова редакція положень ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України.Визначено, що процедури врегулювання спору за участю судді провадиться поза межами судового провадження (протягом розумного строку, але не більше 30 днів; не може бути проведена повторно), ініціюється двома сторонами спору (позивачем і відповідачем), можуть бути реалізовані у формі очних і дистанційних нарад (спільних та/або закритих), а також складаються з трьох стадій (початок процедури та проведення спільної наради; врегулювання спору шляхом проведення спільних і закритих нарад; укладення сторонами мирової угоди та затвердження її судом або припинення такої процедури).До особливостей реалізації судової процедури, що відрізняють етапи зупинення й закриття провадження в адміністративній справі на стадії розгляду справи по суті, віднесено: а) підстави для вчинення вказаних дій, що мають бути оцінені належним чином та можуть мати обов’язковий або оціночний характер; б) наслідки, які можуть бути; в) відмінний порядок оформлення відповідних рішень та самої процедури зупинення процесуальних дій^UThe dissertation is devoted to defining the essence and peculiarities of judicial procedures in administrative proceedings, elaborating the relevant conceptual framework for their implementation, and, taking this into account, outlining the problematic issues and proposing ways to resolve them.The study of the professional scientific literature has made it possible to argue that judicial procedure can be viewed in a broad sense (as consideration of a separate public-law dispute in an administrative court in all instances, during which a final court decision is made) and in a narrow sense (as administration of justice in a separate instance for resolving a public-law dispute by an administrative court, in the course of which a court decision is made). In this aspect, it has been determined that judicial procedure is an appropriate procedural form of activity of administrative courts regulated by the rules of administrative procedure law, within which a certain set of legal means, actions and operations are implemented to resolve an administrative case on the merits and restore the relevant rights, freedoms and interests of individuals, rights and interests of legal entities violated by public authorities in the relevant public law relations, the ultimate result of which is the adoption of a lawful and reasonable court decision. The judicial procedure in administrative proceedings to resolve an administrative case on the merits is essentially completed by the adoption of a relevant court decision, which is of utmost importance for the administration of justice in administrative proceedings in order to protect the rights, freedoms and interests of individuals and legal entities in their relations with public authorities.It has been noted that one of the most important and key elements for comprehensive understanding of both theoretical and practical aspects of court procedures in administrative proceedings is their scientific classification. Based on the analysis of scientific sources, the author has summarised the criteria for classification of court procedures in administrative proceedings, namely: by the form of administrative proceedings; depending on the type of administrative case; depending on the range of participants to an administrative case; taking into account the composition of the court; depending on the procedural stage within which court procedures are implemented; depending on the mandatory stage of the administrative process (expression of the will of the person concerned); depending on the stage of the relevant stage of the administrative process.It has been argued that the objectives of judicial procedures in administrative proceedings in general should be implemented with due regard for and on the basis of a clearly formed basis, certain statutory principles of functioning of this type of proceedings, i.e., principles. Investigating the sectoral principles of judicial procedures in administrative proceedings, it has been found that some of them failed to receive proper legislative fixation, and therefore a new version of the provisions of Part 3 of Article 2 of the Code of Administrative Procedure of Ukraine has been proposed.Analysing the principles of judicial procedures in administrative proceedings which are objectified in legal acts of various legal force, it has been established that some of them do not comply with the requirements of current national legislation in terms of defining the legal framework for the establishment of courts, including administrative courts. In this regard, it has been argued that there is a need to develop new legal acts and amendments to the existing ones, which is of particular importance in view of the European integration course of our country.It has been determined that dispute resolution procedures involving a judge are conducted beyond the court proceedings (within a reasonable period of time, but not more than 30 days; it cannot be repeated), are initiated by two parties to the dispute (the claimant and the defendant), can be implemented in the form of in-person and remote meetings (joint and/or closed), and consist of three stages (commencement of the procedure and holding a joint meeting; dispute resolution through joint and closed meetings; conclusion of a settlement agreement by the parties and its approval by the court or termination of such procedure).

Дисертація вирішує конкретне науково-практичне завдання щодо формування комплексу теоретичних положень і практичних рекомендацій, спрямованих на забезпечення свободи підприємницької діяльності в Україні.Проаналізовано сучасний стан правових досліджень в аспекті правовідносин, пов’язаних із реалізацією конституційних обов’язків держави щодо забезпечення свободи підприємницької діяльності в Україні. Обґрунтовано, що питання забезпечення свободи підприємницької діяльності в державі, не забороненої законом, має надважливе теоретичне і практичне значення, тому що від змісту, системності та якості правового регулювання, практичної реалізації державою своїх конституційних обов’язків у цій сфері правовідносин залежить добробут її громадян, конституційна гарантованість їх економічних прав і свобод, а також економічна конкурентоспроможність самої держави. Проте актуальність цих питань здебільшого озвучують вчені у сфері державного управління та економіки, натомість наука права фактично оминає їх своєю дослідницькою увагою, що є невиправданим в умовах необхідності швидкої та якісної післявоєнної відбудови України, подолання будь-яких перешкод на шляху євроінтеграційних процесів тощо.У дисертації здійснено аналіз правового закріплення обов’язків держави із забезпечення свободи підприємницької діяльності в Україні, осмислено соціальну цінність реалізації означених конституційних обов’язків держави для сталого економічного розвитку демократичного суспільства. Досліджено правову природу обов’язків держави, які перманентно формуються під впливом звичаєвих, ментальних, владних, соціальних, безпекових, військових, адміністративно-управлінських, релігійних, моральних та інших чинників і засобом юридичної мови поступово формалізувалися у правові тексти та дістають об’єктивізацію у системі національних і міжнародних правових актів.Аргументовано необхідність удосконалення механізму забезпечення свободи підприємницької діяльності в Україні як сфери реалізації конституційний обов’язків держави. Доведено, що значимість правового регулювання обов’язків держави у конституційному законодавстві здійснюється не заради формального впливу на суспільні відносини, а з метою отримання очікуваного правового результату, змістовним виявом якого є певний правопорядок, що досягається шляхом цільової дії норм права на ті ж таки суспільні відносини, внаслідок чого в державі встановлюється правовий режим законності, якому підпорядковуються суб’єкти права, які є носіями певного правового статусу, невід’ємними складниками якого є їхні права та обов’язки. Запропоновано шляхи удосконалення національного законодавства у сфері забезпечення свободи підприємницької діяльності в Україні, не забороненої законом. Основний вектор такого удосконалення має поєднувати національні здобутки у сфері розвитку вільного підприємництва та умови інтеграції національної економічної системи в європейський економічний простір. Доведена необхідність доповнення, внесення змін до національної системи законодавства задля усунення недоврегулювань, наявність яких не сприяє забезпеченню свободи підприємницької діяльності в Україні. Виявлено, що національне законодавство не містить механізму примусового виконання рішень національних судів, відповідачем у яких є іноземна держава.З’ясовано, що система та функціонал інституцій державної виконавчої влади, зокрема, «дорадчих та інших допоміжних органів і служб», які діють при главі держави, а також «консультативних, дорадчих та інших допоміжних органів», що створені за рішенням Кабінету Міністрів України, не є прозорими для суспільства, що ставить під сумнів не тільки фаховість персонального складу працівників таких «допоміжних» служб та органів, результати та обсяги фінансування їхньої роботи, а й унеможливлює визначення їх ролі в механізмі забезпечення свободи підприємницької діяльності. Обґрунтовано необхідність доповнення національної правової системи законодавчим актом, предмет правового регулювання якого має визначати комплекс питань, пов’язаних зі статусом, порядком організації і діяльності самоврегулівних організацій, а також унормуванням релевантних наглядових взаємин між такими організаціями і державою задля зміцнення забезпечення свободи підприємницької діяльності в Україні.^UThe dissertation is one of the first monographic studies of the state's constitutional obligations to ensure freedom of entrepreneurial activity in Ukraine, based on the results of which proposals were formulated to improve the mechanism for ensuring the state's constitutional obligations in this area of legal relations. Reasonable necessity for proper legal regulation of business activity, implementation of a policy of estimated taxation of business entities, provision of true free competition in this sphere of relations, prevention of monopolization in business spheres, establishment of transparent rules for privatization, eradication of even the slightest manifestations of corruption, which is an extremely important task for Ukraine at the path of the European and Euro-Atlantic course, the irreversibility of which is constitutionally regulated and demanded by the need to ensure the national security of Ukraine. In the dissertation, an analysis of the legal establishment of the state's obligations to ensure freedom of entrepreneurial activity in Ukraine was carried out, and the social value of the implementation of the specified constitutional obligations of the state for the sustainable economic development of a democratic society was analyzed. The legal nature of the duties of the state, which are permanently formed under the influence of customary, mental, power, social, security, military, administrative-management, religious, moral and other factors, and are gradually formalized into legal texts by means of legal language and are objectified in system of national and international legal acts. The need to improve the mechanism for ensuring freedom of entrepreneurial activity in Ukraine as a sphere of implementation of the state's constitutional obligations is argued. It is proved that the significance of the legal regulation of state duties in constitutional legislation is not carried out for the sake of formal influence on social relations, but for the purpose of obtaining an expected legal result, the meaningful manifestation of which is a certain legal order, which is achieved through the targeted action of legal norms on the same social relations , as a result of which a legal regime of legality is established in the state, to which subjects of law are subject who are carriers of a certain legal status, the integral components of which are their rights and obligations. Ways to improve national legislation in the sphere of ensuring freedom of entrepreneurial activity in Ukraine, which is not prohibited by law, are proposed. The main vector of such improvement should combine national achievements in the field of free enterprise development and the conditions for the integration of the national economic system into the European economic space. The necessity of supplementing and making changes to the national legislation system in order to eliminate irregularities, the presence of which does not contribute to ensuring the freedom of entrepreneurial activity in Ukraine, has been proven. It was found that the national legislation does not contain a mechanism for enforcement of decisions of national courts, in which the defendant is a foreign state. It was found that the system and functionality of state executive institutions, in particular, «advisory and other auxiliary bodies and services» operating under the head of state, as well as «consultative, advisory and other auxiliary bodies» created by the decision of the Cabinet of Ministers of Ukraine, are not transparent to society, which calls into question not only the expertise of the staff of such «auxiliary» services and bodies, the results and scope of financing their work, but also makes it impossible to determine their role in the mechanism of ensuring freedom of entrepreneurial activity. The necessity of supplementing the national legal system with a legislative act is justified, the subject of legal regulation of which should determine a complex of issues related to the status, order of organization and activity of self-regulatory organizations, as well as the normalization of relevant supervisory relations between such organizations and the state in order to strengthen the provision of freedom of entrepreneurial activity in Ukraine.