Проведено комплексний аналіз вітчизняних і зарубіжних напрацювань з проблеми полікультурного виховання учнів, визначено основні періоди розвитку гімназійної освіти та полікультурного виховання в Україні другої половини XIX - початку XX ст. Систематизовано провідні теоретичні ідеї, принципи та завдання полікультурного виховання учнів у вітчизняній педагогічній думці досліджуваного періоду. З'ясовано, що виховний процес даного спрямування здійснювався з урахуванням принципів народності, культуровідповідності, демократизації. Розкрито полікультурну спрямованість змісту предметів гуманітарного циклу - російської мови та літератури, класичних мов (латинської та грецької), нових іноземних мов (англійської, німецької, французької), історії (російської, античної, всесвітньої) - у навчально-виховному процесі вітчизняних гімназій другої половини XIX - початку XX ст. Проаналізовано досвід полікультурного виховання учнів вітчизняних гімназій досліджуваного періоду, розглянуто організаційні методи, форми та види діяльності, які застосовувались у виховному процесі. Визначено перспективні напрями актуалізації ідей і досвіду полікультурного виховання учнів гімназій України другої половини XIX - початку XX ст. у контексті модернізації національної освіти.

Висвітлено проблему полікультурного виховання в людському соціумі. Акцентовано увагу на потребі врахування в процесі навчання ідей морального й духовного становлення особистості, на створенні умов, необхідних для пізнання інокультури. На основі аналізу наукової літератури змальовано картину становлення та подальшого розвитку ідей "полікультурності" в історії європейської педагогічної думки; наведено концепцію полікультурної освіти. Визначено сутність поліетнічного виховання, як складного, багатогранного поняття, що об'єднує різні підходи до вирішення проблем, пов'язаних з расовою, етнічною та культурною неоднорідністю суспільства.

Досліджено організацію полікультурного виховання гімназистів у другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. через вивчення нових іноземних мов. Проаналізовано специфіку навчання гімназистів у вказаний період узагалі та навчання нових іноземних мов зокрема, яке в той час орієнтувалося на розвиток усного та письмового мовлення учнів. Розкрито нові тенденції розвитку педагогічної науки з означеного питання, використання прогресивних методів і форм навчання нових іноземних мов у вітчизняній гімназії. Охарактеризовано використання у навчанні нових іноземних мов натурального методу, запропонованого М. Берліцем.

Констатовано, що викладання іноземних мов у вітчизняній гімназії вказаного періоду розглядалося як можливість творити діалог культур.

Досліджено Інтернет-мем як найбільш потенційно заряджений, інформаційно потужний та міжкультурно зорієнтований ресурс інтернет-комунікації сьогодення. Інтернет-мем визначається як різновид дискурсу, основною функцією якого є стрімке розповсюдження певних ідей, представлених у вигляді поєднання текстів та зображень. Розкрито комунікативний та прагматичний потенціал Інтернет-мему, розглянуто його функції поширювати інформацію певного ідеологічного спрямування, демонструвати реакцію на події суспільного життя, імітувати реальність. Автор аналізує лінгвістичні особливості англомовного Інтернет-мему та досліджує його лінгвокультурологічний потенціал у сучасному міжкультурному Інтернет-просторі. Встановлено, що автентичний Інтернет-мем як інтелектуальний продукт Інтернет-дискурсу володіє певною тематикою, комунікативними цілями, лінгвостилістичними особливостями, підкріплюється соціальним контекстом та екстралінгвістичними ресурсами. Підкреслено, що у лінгвістичному аспекті серед основних потенцій англомовного Інтернет-мему слід робити ставку на емоційну реакцію реципієнта, скорочення соціальної дистанції між відправником інформації та її отримувачем, емотивне спонукання до подальшого розповсюдження цього медіапродукту. Уможливлення цих задач відбувається за умови специфічного використання лексичного, словотвірного, граматичного, пунктуаційного, стилістичного та графічного ресурсів мови. Доведено, що визначення інтернет-мему як медіаявища та потужність його функціонального потенціалу є питанням неоднозначним. Але, незважаючи на цю суперечливість поглядів, науковці погоджуються, що Інтернет-мем бере участь у зміні мови комунікації, її стилістики; функціонує як ресурс створення неологізмів, оказіональних модифікацій та трансформацій на усіх рівнях мови; організовує креативне інтелектуальне дозвілля Інтернет-спільноти; стає транслятором ідей, світогляду та ідеології; презентує соціальний досвід та ініціює процес критичного мислення тощо.

Вивчено роль і функції фразеологічних трансформ як авторського мовного експерименту, проаналізовано трансформації фразеологічних одиниць через призму перекладацьких технік (на матеріалі автентичного художнього тексту). Висвітлено причини використання модифікованих фразеологічних одиниць: прагнення автора лаконічно і в той же час ємко висловити думку; бажання яскраво та експресивно репрезентувати образи твору; потреба імпліцитно підкреслити своє ставлення до героя та дати йому оцінку; необхідність досягти потрібної інструментовки тощо. Зазначено, що оказіональні фразеологізми, як знаки експресивно-оцінної номінації, виникають, головним чином, з метою кваліфікативно-оцінної номінації та виконують функцію підвищення експресивно-емоційного заряду висловлювання. Поява оказіональної модифікації фразеологічної одиниці в текстах англомовної художньої літератури є характерною та характеризує індивідуальний стиль автора. Підкреслено, що фразеологізми є частиною безеквівалентної лексики та не завжди мають фразеологічні еквіваленти в мові перекладу, а використання фразеологічних трансформ у художньому тексті вихідної мови ще більше ускладнює задачу перекладача, яка полягає не тільки в пошуку фразеологічного аналогу, але й у передачі авторської гри слів при збереженні зв'язку з вихідним фразеологізмом. Саме за таких умов модифікована фразеологічна одиниця є дуже важливою для теорії та практики перекладу, оскільки потребує від перекладача певних когнітивних зусиль і нестандартного перекладацького рішення. У процесі перекладу художнього тексту перекладач намагається досягти денотативної, конотативної (стилістичної), текстуально-нормативної, прагматичної та формальної еквівалентності, для чого задіює різні перекладацькі техніки: повний та частковий фразеологічний еквівалент, вибірковий фразеологічний еквівалент, обертональний переклад ("контекстуальна заміна"), переклад "псевдоприслів'ям", антонімний переклад, аналоговий переклад, калькування та описовий переклад.