Висвітлено проблему реформування богословської освіти в Галичині в 1929 – 1944 рр., яку здійснювали визначні церковні діячі, митрополит Андрій Шептицький та отець-ректор Йосиф Сліпий. Проаналізовано процес освітньої реформи та її значення для Української Греко-Католицької Церкви і національної історії.

Рассмотрена проблема реформирования богословского образования в Галичине в 1929–1944 гг., организаторами которого были выдающиеся церковные деятели, митрополит Андрей Шептицкий и отец-ректор Иосиф Слипый. Проанализирован процесс образовательной реформы и ее значение для Украинской Греко-Католической Церкви и национальной истории.

This article highlights the problem of the reform of the theological education in Galicia (1929–1944), which was made due to such promient church leaders as Metropolitan Andrey Sheptytsky and Rector Yosyf Slipyi. The process of educational reform and its meaning for Ukrainian Church in particular and national history in general is analyzed.

Вперше у вітчизняному релігієзнавстві проведено компаративний аналіз вчень двох видатних представників раннього слов’янофільства О. Хомякова й І. Кіреєвського, їх ставлення до проблеми віри як способу осягнення себе, інших людей та світу. Людина - це цілісність, яка складається з тіла, духу й душі. Тому віра й розглядається як головний компонент, що зберігає цю цілісність. 0. Хомяков розглядає віру в межах екзистенціального богослов’я - як граничний інтерес, що відбувається в самому центрі життя людини, яке містить у собі всі православні чесноти: істину, добро та красу, віра трансцендує їх вплив і сама модифікує їх. І. Кіреєвський здійснив синтез раціональних традицій Заходу й ірраціональних традицій Сходу, в його вченні діалектика поєднується з православним антиномізмом, що дозволяє не тільки зберегти установку на абсолютні цінності православ’я (істину, добро і красу), але й водночас надати православній вірі та православній релігії більш динамічного характеру. Для І. Кіреєвського важливою є також модифікація віри в історичному русі людства. Для того, щоб суспільство залишалося цілісним, Європа звернулася до "суспільної угоди", а Росія - до православної релігії, що гарантувало єдність віри та побуту. Православна релігія була та залишається вірною джерелам християнства, єдності церкви, зберігає чистоту віри (О. Хомяков, І. Кіреєвський). Підкреслено, що при вивченні проблем, які мають своє "продовження" в сучасному соціокультурному просторі України та Росії, необхідно дотримуватися принципів поза-конфесійності та поза-політичності, об'єктивності, історизму. У слов'янофільської ідеї самодержавної влади, яка спирається на місцеве самоврядування (модель соборності; сам термін "соборність" вперше запропонований О. Хомяковим), минаючи бюрократичні механізми, справедливо вбачати передбаченням сучасних ідей прямої демократії, без політичних посередників між владою та народом. Серед традицій, що мають безпосереднє відношення до політики, в сучасних Україні та Росії, відзначаються такі, як сакралізація влади, муніципальні вольності, суспільно-політична активність населення, пов'язана з рішенням місцевих або загальнонаціональних проблем.

Зауважено, що перетворення церкви в єдине джерело освіти та науки стимулює проникнення знань до релігії, яка і до цього часу конституюється як знання, покликане задовольняти екзистенційно-ірраціональні запити людини. Здійснений аналіз показав, що поряд із надприродним, божественним, важливе місце у межах розглянутих ірраціональних доктрин займає людина, особистість, необхідність її духовного розвитку та морального вдосконалення.

Висвітлено історію заснування кафедр богослов’я, церковної історії та церковного права, що діяли у структурі Новоросійського університету. Показано діяльність професорів, які очолювали ці кафедри, та їх наукові здобутки. Такий аналіз надає можливість оцінити внесок, зроблений представниками духовної освіти у розвиток богословського напрямку.

Освещена история кафедр богословия, церковной истории и церковного права, которые действовали при Новороссийском университете. Показана деятельность профессоров, которые возглавляли эти кафедры, и их научные достижения. Такой анализ деятельности представителей духовного образования дает возможность раскрыть научный вклад профессоров в развитие богословского направления в структуре Новороссийского университета.

History of the Departments of Theology, Ecclesiastical History and Ecclesiastical Law of Novorossiysk University as well as clarification of activities of professors who were the Heads of these Departments is the subject of the article. The objective of the research was to reveal the contribution to science these professors had made on basis of such material as “Records of Proceedings of the Board Meeting of Novorossiysk University”, “Teaching of Sciences at the Imperial Novorossiysk UniversityReview” as well as the particular studies of the professors themselves. As a result of the research using the analytical approach generic aspects of existence of theological departments in educational structure of the University including the period ofteaching the theological disciplines at the Richelieu Lycée were described. The basic legislative acts regulating the activity of such Departments were stated and the activity of such professors as Pavlovskiy M.K., Kudryavtsev A.N., Voytovskiy V.M., Klitin A.N., Krasnoseltsev N.F., Dobroklonskiy A.P., Almazov A.I., Pavlov F.S. who not only became the significant persons in the history of the University but also played the leading role in social and spiritual life of Odessa in general was elucidated. Such analysis of the activity of the representatives of religious education at Novorossiysk University provided an opportunity to conclude of the importance of the theological disciplines in educational structure of the University as it is them that are ofgreat importance to the spiritual development of personality and society on the whole.

Представлено методику етикетного лексико-семантичного поля у вигляді графа. Висвітлено жанрову специфіку англомовних блогів. Досліджено німецькі богословські терміни фахової мови богослов’я у біблійних текстах середньоверхньонімецького періоду. Розкрито проблеми взаємодії мов у сучасній лінгвістиці на прикладі французької та угорської мов. Розглянуто паралінгвальні елементи комунікації як важливу складову комунікативного процесу. Висвітлено реалії та виклики в мовній глобалізаці.Досліджено лексичну семантику іменників на позначення гніву в сучасній англійській мові. Розглянуто мовні засоби контрасту як засіб аргументації у творі т. Лівія "Історія" (на матеріалі промов історичних осіб першої декади твору).

Книжку «Христос посеред нас» можна трактувати і як збірник наукових статей, і як навчальний посібник, і як монографію. У ній окреслюються історично-богословські передумови творення літургійної традиції, якою користуються Церкви візантійського обряду, зокрема їхня східнослов’янська гілка; описується сучасний стан окремих ланок літургійної спадщини цих Церков та пропонуються шляхи впорядкування їхньої літургійної спадщини. Розглягуто формування візантійської традиції не як відокремлений феномен, а як частину культурного й богословського розвитку світового християнства. Не ставлячи собі за мету подати цілісну картину проблематики літургійного богослов’я чи то загалом, чи в Україні, автор прагне започаткувати ширшу дискусію щодо історії та богослов’я літургійної традиції Церков візантійського обряду і сприяти кращому усвідомленню богословського скарбу візантійської літургійної спадщини як одного з основоположних каменів духовності й культурного життя України.

Подано інформацію про доктора Джошуа Т. Серль євангельського християнина, автора і співавтора книжок, викладача і волонтера. Зазначено, що він навчався в Оксфорді, Празі та Дубліні, викладав богослов’я та філософію в Німеччині, Ірландії, Великій Британії та Україні. Про Україну Джошуа Серль опублікував брошуру під назвою "Церква без стін: пострадянські баптисти після Української революції, 2013-2014". У книзі "Богослов’я у постхристиянському світі" Джошуа Серль докладно висловлює свій погляд на те, як має змінитися християнський рух у сучасну постмодерну добу, коли так званий "християнський світ" (англ. Christendom) вже безповоротно став надбанням минулого. Визнано тотальну кризу "інституційної церкви" і зазначено, що майбутнє належить "церкві без стін", яка не прагне бути відокремленою від суспільства групою "обраних", а діє у світі заради перетворення всього суспільства силою Святого Духа, тим самим втілюючи й наближаючи пришестя Царства Божого в сердцях людей Землі. Відповідно, саме Царство Боже, а не "правильне вчення", має бути осереддям оновленого богослов’я у новому "постхристиянському світі". Увагу приділено проблемам теологічного пізнання, еклезіологічним пошукам, з’ясуванню ролі церкви у розв’язанні найгостріших викликів сучасного суспільства, а також іншим актуальним питанням, з якими зустрічається християнська віра у постмодерному світі. Перевага належить дослідженням, які вирізняються творчим підходом, інноваційністю та носять діалогічний і міждисциплінарний характер.

Вміщено статті, які представляють засади праці та душпастирства о. професора Михайла Димида, і чітко виокремлені в чотирьох тематичних розділах: "Еклезіологія і Київська Церква", "Богослов’я і проповідництво", "Літургіка і церковний спів" та "Пасторальне богослов’я". Зазначено, що в сучасних умовах, коли перед майбутніми душпастирями й богословами стоїть виклик практичної душпастирської діяльності, збірник є корисним для розуміння історичних контекстів та еклезіальних підвалин богослов’я, адже містить список наукових, науково-популярних та інших праць професора, а також своєрідні етапи його пастирського шляху: богослов’я, літургіка, духовність, пасторальна практика, еклезіологія, знання Майдану, історія, канонічне право, журналістика, філософія тощо. Увагу приділено постаті патріарха Йосифа за архівними матеріалами та усними спогадами сестер Василіянок. Окреслено спроби утворення єдиної Київської Церкви в період між Берестейською унією і легалізацією Православної Церкви в Речі Посполитій (1596-1632 рр.).

Зауважено, що персоналізм Григорія Ниського, через його вчення про Трійцю та похідну від нього богословську антропологію, прямо чи опосередковано може служити джерелом для пошуків відповідей і осмислення себе, як складової сучасного постхристиянського дискурсу у богослов’ї та філософії. Проаналізовано генезу богослов’я Преображення від прото-євангельського наративу, який ліг в основу кількох новозавітних розповідей, до вчення Григорія Ниського через призму розвитку доктрини преображения у працях отців церкви, що передували та вплинули на каппадокійського богослова, формуючи його антропологічний та богословський персоналізм; «християнський поворот» у неоплатонізмі, здійснений Григорієм Ниським, та «богословський поворот» у феноменології під егідою Ж.-Л. Марйона. Встановлено, що «третя редукція» та концепція данності у феноменології з одного боку, і вчення про епектасіс та апофатичне «входження в темряву» у богослов’ї Григорія Ниського з іншого стали способами подолання метафізичного дискурсу у християнському богослов’ї. Репрезентовано, що сучасна теоестетика з її критикою раціоналістичних онтотеологічних систем як таких, що не можуть адекватно відобразити богословський дискурс, черпає натхнення та ідеї для своїх богословських конструкцій чи «неконструкцій» саме у богослов’ї Григорія Ниського.

Уперше в українському богослов’ї здійснено цілісний аналіз новозавітного богослов’я учнівства в дискурсі двох новозавітних моделей: учнівство в контексті стосунків Ісуса і учнів та учнівство апостола Павла. Здійснено аналіз та синтез новозавітних текстів, використовуючи герменевтику учнівства. Визначено основні теоретичні положення концепції учнівства з перспективою практичного застосування. Виявлено, що сучасні євангельські чинні та новоутворені практики учнівства не відповідають новозавітній ідеальній моделі учнівства, оскільки втілюють тільки деякі теоретичні і практичні аспекти новозавітного учнівства, або функціонують поза еклезіологічною спільнотою. Єдина можливість виконати новозавітний ідеал - інтегрувати всі сучасні практики в одне цілісне явище. Запропоновано перспективу відновлення новозавітного учнівства з еклезіологічного погляду, а також програму втілення цілісного учнівства як сучасну спробу відновити новозавітне учнівство в контексті еклезії, яке здатне трансформувати суспільство, враховуючи особливості постмодерну, глобалізації та постсекуляризації.

Вперше доведено тринітарність і діалогічність місійної парадигми Леслі Ньюбігіна. Відомо, що Ньюбігін відіграв важливу роль у формуванні тринітарної парадигми місії. За Ньюбігіним, саме Трійця є джерелом і суб’єктом місії. Церква є інструментом Божої місії у світі. Цей аспект тринітарної місіології Леслі Ньюбігіна досліджувався західними науковцями. Вперше доведено важливий аспект тринітарного богослов’я Ньюбігіна, а саме діалогічність. Догмат Трійці у Ньюбігіна формує тринітарне і діалогічне розуміння місії. Ньюбігін осмислює Трійцю в діалогічних і реляційних категоріях. Трійця є вічним діалогом і відносинами любові Отця, Сина і Духа. Саме у цих діалогічних відносинах і починається місія і саме через діалогічність вона звершується. Таким чином, місія не просто починається Богом, а місії починається в Богові - у вічному діалозі і досконалих відносинах любові Отця, Сина і Святого Духа. Місія Божа починається у внутрішній діалогічній природі Трійці. Також було вперше доведено, що тринітарне і діалогічне розуміння Божої місії у Ньюбігіна фундаментально впливає на розуміння Церкви та її місії. Церква є результатом, символом й інструментом Божої місії у світі. Тому місія є не функцією, а сутністю Церкви. Церква є місіональною спільнотою Божої місії у світі. Таким чином, місія Церкви у світі є тринітарна і діалогічна. Доведено що тринітарна і діалогічна парадигма місії докорінно змінює розуміння ролі Церкви у світі. Церва має потребу у світі, оскільки тільки у світі вона може звершувати свою місію. Так само як в особі Сина і Духа, Отець є Отцем, так само як у особі Отця і Духа Син є Сином, так само як у особі Отця і Сина Дух є Духом, Церква у присутності світу є Церквою. Тому автентична місія Церкви у світі є діалогічної місією. В обличчі світу бачить себе і Бога, якому належить світ. Перебуваючи у діалозі з світом Церква являє світу не себе, а Царство Боже і показує не на себе, а на Трійцю. Місія Церкви у світі, таким чином, є тринітарною і діалогічною. ЇЇ діалогічна місія грунтується на діалогічній природі Трійці. Розкрито, що тринітарна діалогічна місія Церкви розкриває можливості для цілісної і публічної її місії у постмодерністичному, поліконфесіональному та полірелігійному контексті. Діалогічне і реляційне розуміння Трійці, діалогічне розуміння природи Церкви та її місії вказують на ключову роль спільноти Євангелія. Місія у зазначених контекстах звершується через Церкву як втілену герменевтику Євангелія. Вона в першу чергу полягає не у технології чи апологетиці, а в автентичному свідоцтві і солідарній присутності Церкви посеред світу. Також було виявлено, що сучасна українська євангельська місіологія динамічно розвивається, переходячи від церквоцентричної до тринітарної, від проповідницької до цілісної концепції місії. Встановлено, що тринітарна діалогічна концепція місії Ньюбігіна є актуальною для подальшого розвитку української євангельської місіології. Особливо це стосується тринітарного розуміння місії, місійної еклезіології, діалогічності місії в сучасному постмодерністичному, поліконфесійному та полірелігійному контексті.

Уперше у вітчизняному богослов'ї і релігієзнавстві здійснено богословський аналіз теоретичних засад православної еклезіології в її історичному розвитку. Виявлено особливості мета-еклезіології як наукової програми та методології, що вбирає у себе традиційні й постмодерні теорії. Встановлено, що мета-еклезіологія сьогодні є теологією, яка використовує феноменологію та аналітичну філософію для аналізу існуючих в теоретичній та практичній еклезіології уявлень про церкву, релігійну громаду та церковні структури, які слугують для єдності громад. Описано само-тлумачення Церкви в апостольські часи, розкрито динаміку розвитку ідей і практик симфонії та ієрархії в еклезіології часів пізньої античності й середньовіччя. Досліджено стратегії емансипації церковної соціальності в добу Модерну та виявлено вплив ідей Просвітництва і німецької класичної філософії на романтичну еклезіологію, яка наголошувала на соборноправності, рецепції віри з боку народа та відносинах любові як таких, що конституюють церкву в якості особливої соціальної реальності. Визначено передумови та особливості розвитку еклезіології у XX столітті, рисою якого став пошук нової емансипації для Церкви. Виявлено, що головними факторами розвитку православної еклезіології XX століття стали: діалог з протестантським та католицьким богослов’ям; екуменізм; персоналізм. Описано можливості методологічної програми євхаристійної еклезіології та персоналізму в православній теології XX - початку XXI століття. Простежено шляхи формування постмодерних еклезіологій та визначено межі їх впливу на православну теологічну думку. Висвітлено історичні трансформації церковних структур та їх вплив на відносини Церкви з секулярним середовищем. Окреслено значення основних концепцій, пов’язаних у церковній свідомості з структурами Церкви. Дослідження відрізняє незмінне єство Церкви від її мінливих історичних структур, до складу яких, зокрема, зараховується церковна ієрархія, «канонічна територія», автокефалія, першість та чини служителів церкви. Такі структури є наче риштованням, яке оточує будівлю Церкви, але не є частиною цієї будівлі. Аналіз історичних структур церкви на прикладі східного християнства показує необхідність часткової деконструкції того у церковних надбудовах над громадою, що суперечить спільнотній природі Церкви.

Досліджено типологічні, структурно-функціональні та інституційно-правові аспекти розвитку богословської освіти в Україні. Розкрито зміст, форму і структуру богослов’я; виявлено його зв’язок із богословською освітою. Розмежовано об’єкт і предмет богослов’я порівняно з іншими сферами знання про релігію; типологізовано богословську освіту в історичній перспективі та на сучасному етапі її розвитку. Проаналізовано історичні етапи формування богословської освіти на теренах України. Охарактеризовано стан конфесійної, неконфесійної та міжконфесійної богословської освіти в Україні. Проаналізовано нормативно-правове регулювання богословської освіти в радянський період, визначено зміни нормативно-правового забезпечення богословської освіти в пострадянський період на території України. Висвітлено пошуки законодавчого вирішення визнання результатів освітньої та наукової діяльності українських закладів вищої духовної освіти. Розкрито законодавче розв’язання та врегулювання визнання результатів освітньої діяльності українських закладів вищої духовної освіти. Окреслено сучасний дискурс богослов’я та богословської освіти в Україні. Розглянуто концепт “світськість” і “конфесійність” у теорії та практиці богословської освіти. Виявлено тенденції та форми майбутнього розвитку богословської освіти в Україні. Отже, предметом дослідження є історичний розвиток, типологічні особливості та інституційні моделі вітчизняної богословської освіти, а також правові аспекти її існування. Наукова новизна отриманих результатів зумовлена сукупністю поставлених завдань і засобами їх вирішення та полягає в тому, що в дослідженні вперше у вітчизняному релігієзнавстві та науковому дискурсі проведено цілісний критичний аналіз відмінних рис феномену богословської освіти в контексті сучасного релігієзнавства. Контекстуалізовано особливості розвитку богословської освіти крізь призму світськості та конфесійності.

У європейській філософії XX ст. збереглися дві великі тенденції, успадковані від доби Просвітництва: секу¬ляризована і клерикальна. Обидві вони пройшли крізь життя, творчість та духовні пошуки доктора філософії Едіти Штайн. Розпочавши свій шлях у науці як учениця Е. Гуссерля, захоплена особистістю свого вчителя та новою на той час філо¬софською течією - феноменологією, вона дуже швидко зрозуміла необхідність інтерпретації свого досвіду філо¬софування у більш широкому контексті, відбулося навер¬нення Е. Штайн у християнство, прийняття його римо- католицької версії. Вже у 1929 році вона сформулювала програму синтезу феноменології та неотомізму, котра позначила один з магістральних напрямів розвитку європейської філософії XX ст. Тріумфальним завершенням цієї програми стала діяльність та рішення II Ватиканського собору, який, реа¬гуючи на виклики часу та необхідність посилення діалогу зі світськими колами, зупинився на феноменології як найбільш сумісною з традиційним богослов’ям католицької церкви філософською течією. Знаковою постаттю, у діяльності якої процес збли¬ження феноменології та католицизму став найбільш виразним, був Кароль Войтила, майбутній Папа Римський. Після Другої світової війни він почав цікавитися фено¬менологією та філософською антропологією, наслідком чого стала його докторська дисертація, присвячена етичному

В основу наукового збірника покладено матеріали Наукової конференції «В орбіті християнської культури. До 1030-річчя хрещення Русі», що відбулася в Києві 25 - 26 жовтня 2018 р. за участю провідних українських дослідників, які представляють різні академічні інститути, університети, музейні, бібліотечні та архівні установи Києва, Львова, Полтави і Харкова. Тематично видання охоплює широку палітру дослідницьких проблем у галузях джерелознавства, релігійної культури, інституційної історії Церкви, богослов’я, філософських понять і доктрин, практичного втілення християнського вчення у соціумі та засвоєння різними його прошарками christianitas.

У навчальному посібнику «Історія філософії: Стародавність, Се¬редньовіччя та Відродження» розглянуто розвиток філософської думки від першого тисячоліття до н.е. до XVI-XVII ст. н.е. У ньому окреслено роль основних мислителів цього часу та лаконічно охарактеризовано їхні погляди. Метою цього посібника є привернення уваги студентів до історії розвитку філософії та її взаємодії із богослов’ям. Історія філософії - це важливий предмет, адже за допомогою знань, отриманих під час його викладів, можна вибудувати для себе чітку картину розвитку науки та поглядів основних мисли¬телів всіх часів. Навчальний посібник, який Ви зараз тримаєте, є першою частиною академічного підручника з історії філософії. Цей до¬робок по-новому висвітлює історію філософської думки, подає коротку та чітку інформацію про основних філософів Стародав¬ності, Середньовіччя, епохи Відродження та кількох мудреців Нового часу. Стародавня філософія висвітлена у чотирьох розділах, пер¬ший з яких присвячений філософії давнього Сходу, а наступні три - досократівській філософії, філософії золотого періоду та останньому етапу філософії Античності. Середньовічна філософія описана у двох розділах посібни¬ка, перший з яких стосується патристичної філософії та корот¬кого аналізу арабської та єврейської філософій, які, одночасно із християнською філософією, формують середньовічну структуру філософії. Також у цьому підручнику в останньому розділі розглянуто початки третьої - Нової - доби у розвитку історії філософії, яка присвячена епосі Відродження, а також кільком першим філосо¬фам Нового часу. Цей навчальний посібник написаний під керівництвом ви¬кладача історії філософії ПЗВО «Івано-Франківська академія Івана Золотоустого» - протоієрея Віталія Деркача та методоло¬гічним оформленням Котика Тараса - голови Студентського са¬моврядування ІФАІЗ та членом Наукового товариства Студент- ЗМІСТ ПЕРЕДМОВА З ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ФІЛОСОФІЇ 5 1. Поділ філософії 5 2. Філософські системи 6 3. Філософія і релігія 8 ПЕРША ДОБА: СТАРОДАВНІСТЬ ФІЛОСОФІЯ СТАРОДАВНЬОГО СХОДУ 1. Давньоіндійська філософія 10 2. Старокитайська філософія 13 3. Перська філософія 15 4. Філософія інших стародавніх народів 16 ■4 ФІЛОСОФІЯ ДОСОКРАТИКІВ (рання класика) 1. Мілетська школа 19 2. Піфагореїзм 23 3. Геракліт 25 4. Елейська школа ЗО 5. Молодші філософи природи 37 6. Підсумок першого періоду грецької філософії 44 ЗОЛОТИЙ ПЕРІОД АНТИЧНОЇ ФІЛОСОФІЇ (середня та висока класика) 1. Сократ 47 2. Софістика 54 3. Платон 58 4. Аристотель 70 ІСТОРІЯ філософії ЕЛЛІНІСТИЧНО-РИМСЬКА ФІЛОСОФІЯ (пізня класика) 1. Стоїцизм 91 2. Епікуреїзм 98 3. Скептицизм 100 4. Еклектизм 102 5. Римська філософія 103 6. Олександрійська філософія 107 7. Староєврейські впливи у філософії 109 8. Неопіфагореїзм 111 9. Неоплатонізм та неоплатонівські школи 113 10. Плоди старогрецької філософії 118 ДРУГА ДОБА: СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ ФІЛОСОФІЯ ПАТРИСТИКИ 1. Апологети 123 2. Олександрійські та латинські письменники 124 3. Основні єресі постнікейського періоду та Отці Церкви,, які стали на захист віри 127 4. Святий Аврелій Августин 131 5. Частковий застій у розвитку філософії. Менші церковні письменники 135 6. Арабська та єврейська філософії 139 СХОЛАСТИЧНА ФІЛОСОФІЯ 1. Ранній період схоластики 145 2. Містики 153 3. Святий Франціск Ассізький та святий Домінік 154 4. Августинізм та арістотелізм 156 5. Тома Аквінський - Ангельський Доктор 159 6. Противники та прихильники томізму. 170 7. Занепад схоластики. Вільям Оккам, Іван Еккарт 174 8. Плоди схоластичної філософії 178 ТРЕТЯ ДОБА: ВІДРОДЖЕННЯ ФІЛОСОФІЯ ВІДРОДЖЕННЯ 1. Перехідний період 182 2. Філософія Відродження 186 3. Неоарістотеліки, неоіонійці, неостоїки, неоепікурейці та неоскептики 188 4. Створення нових філософських систем 190 5. Філософи-науковці 202 6. Спроби відродження християнської схоластики 206 7. Особливості філософської думки реформаторів 208 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 211

Представлено збірник, який містить доповіді, виголошені на міжнародній науковій конференції "Біблійні дослідження, Захід і Схід: підходи, виклики та перспективи". Розглянуто й обговорено сучасний стан біблійних досліджень як в Україні, так і за кордоном, створено середовище плідного діалогу між українськими і закордонними фахівцями для обговорення актуальних проблем досліджень, інтерпретацій і викликів у сфері сучасної біблістики. Зазначено, що авторами статей є науковці зі США, Італії, Ізраїлю, Німеччини, Греції, Словаччини, Білорусії та України. Окреслено, що з огляду на спільну патристично-літургійну спадщину тлумачення Святого Письма в православних та східно-католицьких Церквах, дослідження у цій царині біблійного богослов’я мають перспективу знайти свій Sitz im Leben у відновлених богословських інституціях України.

Спираючись на сучасні біблійні, богословські, екуменічні та місіологічні погляди, автори книги пропонують переосмислення баптистського богослов’я та практики. Вони викладають новий погляд на історичні засади традиції церкви вірних, пропонуючи переосмислення втрачених елементів та нове уявлення про церкву та її буття в сучасному глобалізованому, мультикультурному, секуляризованому світі. Книга призначена вірянам-баптистам, вірним інших християнських конфесій, релігієзнавцям, а також всім, хто цікавиться питаннями богослов’я та еклезіології.