На підставі комплексного експериментального, клінічного, біохімічного та інструментального дослідження доведено, що провідною ланкою патогенезу хронічної мозкової дисциркуляції є енергетичний дефіцит, який виникає внаслідок ішемії, тканинної гіпоксії, зниження активності мітохондріальних ферментів і сполучається з мембранною патологією, змінами в оксидантно-антиоксидантній системі та співвідношенні нейромедіаторних амінокислот. Встановлені взаємозв'язки між типом вегетативної регуляції, біоенергетичними, нейрогуморальними показниками та розвитком варіанту церебральної дисциркуляції. Виявлено адаптивні та дезадаптивні щодо розвитку і прогресування хронічної дисциркуляції варіанти вегетативно-біоенергетичних співвідношень. Доведена можливість прогнозування хронічних порушень мозкового кровообігу. Обгрунтована нейропротекторна роль терапії, спрямованої на покращання біоенергетичного гомеостазу.

Встановлено, що фізична залежність та абстинентний синдром розвиваються на фоні обмеження реагування адренергічної та дофамінергічної систем. В той же час активність серотонінергічної, ГАМК-ергічної, вазопресинергічної та окситоцинергічної систем при абстинентному синдромі пригнічена. Показано, що агоністи опіатних рецепторів буторфанол та лоперамід здійснюють позитивний вплив на фізичний стан тварин з абстиненцією. Аналогічну дію мають активатори адренергічної системи (ефедрин, фенілефрин), дофамінергічної системи (леводопа, апоморфін), серотонінергічної системи (триптофан), а також нейропептиди вазопресин та окситоцин.

Дисертацію присвячено вивченню модулюючої дії основного збуджуючого нейромедіатору центральної нервової системи (ЦНС) глутамата на гальмівну gamma-аміномасляну кислоту (ГАМК)-ергічну синаптичну передачу у культурі нейронів гіпокампу щура. Показано, що глутамат пригнічує амплітуду викликаних гальмівних постсинаптичних струмів (ГПСС). Виявлено, що дія глутамату на ГПСС має два різних типи кінетичних та електрофізіологічних характеристик, що може бути пов'язано з проксимальним або дистальним розташуванням гальмівних закінчень у досліджуваних синаптичних пар. У більшості випадків отримувана депресія ГПСС набуває тривалого, необоротного характеру. Швидка та короткочасна складова депресії зумовлена активацією іонотропних рецепторів, повільна та тривала - метаботропних. На підставі дослідження депресії повторного імпульсу (PPD), відповідей на прикладення екзогенної ГАМК та характеристик спонтанної гальмівної активності встановлено участь перед- та постсинаптичних механізмів у дії, що спричиняється глутаматом на гальмівний синаптичний зв'язок.

Індекс рубрикатора НБУВ: Е60*734.247

Рубрики:

Загальна зоологія

Шифр НБУВ: Ж14252 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Дисертацію присвячено вивченню нейробіологічних закономірностей формування набутих мотивацій на моделі морфінної залежності, ролі мозкової системи позитивного емоційного підкріплення у даних механізмах. Досліджено вікові особливості функціонування позитивної емоціогенної системи та їх значення у механізмах формування морфінної залежності. Розглянуто участь різних емоціогенних структур мозку у механізмах потягу до морфіну, їх диференційоване включення у ініціацію та розвиток патологічної мотивації зі складним характером взаємовідношень нейромедіаторних систем організму. Експериментально доведено гіпотезу наявності природної ендогенної "наркотизації" як механізму саморегулювання емоціогенного гомеостазу. Обгрунтовано загальну нейробіологічну концепцію формування залежності від психоактивних сполучень. Розкрито роль емоційного стресу у формуванні морфінної залежності. Визначено фактори ризику та запропоновано нейробіологічні критерії прогнозу потягу до морфіну.

Дисертацію присвячено вивченню функціональних та морфологічних змін у мозку після імплантації тканини гіпокампу з різним клітинним складом. Проаналізовано зміни електричної активності мозку та проведено аналіз участі різних нейромедіаторних систем у феноменах змін біоелектричної активності головного мозку після внутрішньокіркової імплантації дорослим кролям ембріональної, гліальнозбагаченої фракції та постнатальної тканини гіпокампу. У піддослідних тварин в динаміці вивчено морфологічні механізми взаємодії імплантатів з мозком та досліджено нейроспецифічну імунну сенсибілізацію. Розроблено і застосовано методику програмно-комп'ютерного дослідження біоелектричної активності головного мозку кролів за умов хронічного експерименту. Показано можливість культивування постнатальної тканини in vitro. Виконано дослідження динаміки росту культури тканини гіпокампу та одержано гліальнозбагачену суспензію. Виявлені зміни біоелектричної активності мозку після трансплантації засвідчують структурно-залежну специфічність впливів імплантатів. Продемоностровано, що імплантовані тканини гіпокампу функціонально інтегрують з мозком, зберігаючи при цьому електрофізіологічні риси. Показано специфічність взаємодії з мозком реципієнта нейромедіаторної системи імплантованої тканини залежно від її типу та терміну обстеження. У процесі приживлення і структурної інтеграції з оточуючою мозковою тканиною імплантат відновлює свої пластичні властивості і в подальшому його клітини диференціюються у зрілі форми. У реципієнта виявлено явища нейросенсибілізації, характер і вираженість яких залежать від типу імплантованої тканини гіпокампу та від терміну дослідженн

Досліджено особливості спільної дії ацетилхоліну (Ах) та серотоніну (Ст) на характер шлункової секреції, стимульованої гістаміном (Гіс), у інтактних щурів і тварин із ураженням шлунка. Деструктивно-геморагічні зміни слизової оболонки шлунка моделювалися внутрішньоочеревинним введенням норадреналіну. Секреторну функцію шлунка оцінювали за методом перфузії. Показано, що при згаданій стресовій дії ушкоджується 20 - 60% поверхні слизової оболонки шлунка. Спільна дія Ах, Ст і Гіс у інтактних тварин виявила домінуючий вплив Ст на кислотовиділення. Ах і Ст модулюють секреторну активність головних клітин, але вплив сумації на секрецію пепсиногена не був вираженим. Ст на фоні введення Гіс стримував секрецію кислоти та пепсину. У тварин зі структурно-геморагічними ушкодженнями слизової оболонки шлунка показники секреції при спільній дії нейромедіаторів були меншими.

Досліджували нейромедіаторні та нейропептидні механізми розвитку залежності від морфіну та абстинентного синдрому у щурів. Встановлено, що фізична залежність та абстинентний синдром розвиваються на фоні обмеження реагування адренергічної та дофамінергічної систем. В той же час активність серотонін-, ГАМК-, вазопресин- та окситоцинергічної систем при абстинентному синдромі пригнічена. Показано, що агоністи опіатних рецепторів буторфанол та лоперамід позитивно впливають на фізичний стан тварин з абстиненцією. Аналогічну дію мають активатори адренергічної (ефедрин, фенілефрин), дофамінергічної (лівоДОФА, апоморфін) та серотонінергічної (триптофан) систем, а також нейропептиди вазопресин та окситоцин.

На нелінійних щурах-самцях пубертатного віку досліджена участь катехоламін- та серотонінергічних механізмів у формуванні потягу до морфіну. Показано ініціальний неспецифічний характер включення центральних нейромедіаторних систем емоціогенних структур мозку в реакцію на дію морфіну та наступне пригнічення периферичної ланки нейромедіації при тривалому введенні цього алкалоїда. Обговорюються нейрохімічні кореляти дезадаптації в пубертатному віці, яка призводить до ранньої наркотичної залежності. Це може вказувати на існування в даному віковому періоді онтогенезу особливого фактора ризику розвитку штучно набутої мотивації - пристрасті до морфіну (підкріплюючого агента в системі позитивно-емоційного реагування).

Травматичний токсикоз змодельовано експериментально шляхом тривалого розчавлювання м'яких тканин стегон щурів. Функціональний стан (ГГНС) визначено за рівнем кортикостерон-реалізуючого фактора, АКТГ, 11-ОКС у надниркових залозах та плазмі крові, а також кортикостерону, альдостерону і дезоксикортикостерону в тканинах печінки та нирок. У результаті дослідження встановлено важливу роль ендотоксемії в патогенезі розладнань ГГНС у явищах шоку. Показано, що ендогенна інтоксикація підсилює викид до крові нейромедіаторів та гормонів. Разом з тим вона пригнічує процеси їх біосинтезу. Під час шоку розвивається недостатність надниркових залоз. Зниження утилізації стероїдних гормонів тканинами обумовлює також позанадниркову недостатність. Остання відображає факт розвитку поліорганної недостатності. Блокування пускових факторів певним чином і підтримка (або протезування) органів, які втягнуто в поліорганну недостатність, мають важливе практичне значення для ефективного лікування постраждалих.

Вивчено психопатологічні прояви та патогенетичний базис раннього післяабстинентного періоду опійної наркоманії. Обгрунтовано правомірність виділення раннього післяабстинентного періоду. Встановлено домінуючий психопатологічний синдром - астенічний. Виявлено зміну активності нейрорецепторів, що свідчить про зміну характеру функціонування нейромедіаторних систем у ранньому післяабстинентному періоді у порівнянні з періодом абстиненції, коли збільшується активність серотонінергічної системи, а дофамінергічної системи, навпаки, зижується. Зменшення функціональної активності дофамінергічної системи супроводжувалося зниженням рівня активованості мозку, що виявилося у вигляді синхронізації біоелектричних процесів мозку та зниження коефіцієнта активації. Запропоновано засіб терапії з застосуванням актопротектора, антиоксиданту ізотіобарбаміну для корекції виявлених порушень. На підставі порівняльного вивчення ефективності ізотіобарбаміну та пірацетаму доведено перевагу ізотіобарбаміну.

Досліджено питання комплексного вивчення процесів, які відбуваються в мозку коропа під впливом сезонних змін температур і токсикантів: аміаку, катіонів, важких металів, фенолу та у разі зміни pH водного середовища. Показано значення гамма-амінобутиратного (ГАМК)- шунта та глутамат-глутамінової системи у підтримці енергетичного та метаболічного гомеостазів: формування пулу нейромедіаторів, детоксикація аміаку, забезпечення функціонування адаптивних енергетичних гілок ГАМК-шунта (у зимові місяці активніша нейромедіаторна гілка, весною - енергетична). Виявлено ефект підтримання гомеостазу в мозку коропа за рахунок синтезу кетонових тіл, внаслідок впливу гіпотермії та токсикантів (аміаку, іонів, свинцю, фенолу, за політоксичної дії стічних вод).

  Скачати повний текст

Запропоновано точний і швидкий метод електрофоретичного визначення таких нейромедіаторів, як аміномасляна та глутамінова кислоти, а також визначення аспарагінової кислоти в тканині мозку.

Предложен точный и быстрый метод электрофоретического определения таких нейромедиаторов как аминомасляная и глутаминовая кислоты, а также определения аспарагиновой кислоты в ткани мозга.

A quick and accurate method is offered for electrophoresis determination of such neuromediators as aminobutyric and glutamic acids, and also for determination of aspartic acid in the cerebral tissue.

Індекс рубрикатора НБУВ: Е60*734.247.2*738.821

Рубрики:

Загальна зоологія

Шифр НБУВ: Ж14252 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Вивчено роль і взаємодію різних типів мембранних каналів калієвого та кальцієвого струмів у складній системі функціонування нервової клітини, з'ясовано специфічні параметри цих струмів, що визначають їх інтегративні властивості та особливості, що забезпечують сигнальні функції нейронів. Висвітлено роль кальцієвих і калієвих каналів у формуванні електричної активності нейронів у процесі їх розвитку та з'ясуванні функціонального значення кальцієвої та калієвої провідностей у регуляції механізмів викиду нейромедіатора, генерації потенціалу дії (ПД) - здійсненні сигнальної функції нейронами, що належать до різних відділів нервової системи. Експериментально доведено критичний вплив на генерацію повторних ПД визначеного балансу між низькопороговою кальцієвою провідністю та компонентом калієвої провідності, що інактивується. Показано, що високопорогові кальцієві канали L-підтипу не приймають участі у гальмівній синаптичній передачі культивованих нейронів гіпокампа, а основна роль у забезпеченні викиду нейромедіатора в гальмівних синапсах належить високопороговим кальцієвим каналам N- і P/Q-підтипів. Встановлено можливість багатоквантового викиду нейромедіатора з поодинокої пресинаптичної терміналі нейронів гіпокампа. Викид нейромедіатора є вірогідним процесом, що описується статистичним законом Пуассона.

Встановлено, що в патогенезі стресових розладів імунітету провідну роль відіграють порушення клітинно-цитокінних механізмів регуляції, нейро-гуморальних і медіаторних процесів і структурно-функціонального стану мембран лімфоцитів. Зміни неспецифічних механізмів, що спричиняють зростання ендогенної інтоксикації, у стадії виснаження поглиблюються участю специфічних факторів, які зменшують природні детоксикаційні резерви організму, підсилюють наявну імуносупресію. Визначено неоднозначні механізми імунорегуляторного впливу реланіуму та показано його здатність поглиблювати стресові зміни деяких показників резистентності, виявлено наявність імунокоригувальної активності тималіну за умов хронічного стресу, показано високу ефективність профілактичного впливу літоніну, пов'язану з пріоритетною стабілізацією мембран лімфоцитів та обміну нейромедіаторів в органах імуногенезу, досліджено широкий спектр механізмів позитивного впливу аміксина, пов'язаних з переважною нормалізацією клітинно-цитокінних механізмів регуляції імунних реакцій. З метою усунення провідних ланок патогенезу стресових розладів імунітету обгрунтовано доцільність комбінованого профілактичного застосування літоніну, тималіну й аміксину.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р284.126-29

Рубрики:

Дія токсичних речовин на нервову систему

Шифр НБУВ: Ж21341/а Пошук видання у каталогах НБУВ 

За результатами дослідження встановлено, що передменструальний синдром (ПМС) є дезадаптаційним гіпоталамічним синдромом, який патогенетично пов'язаний з дисгормональною та інфекційно-запальною патологією репродуктивної системи та остеохондрозом. Визначено патофізіологічні механізми виникнення та розвитку ПМС як хвороби дезадаптації. Доведено взаємозв'язок розвитку ПМС і емоційно-особистісного профілю жінки. Одержано підтвердження нейрогенної природи виникнення ПМС як результату порушення адаптаційних процесів в організмі у відповідь на циклічні коливання рівня статевих гормонів і нейромедіаторів. З використанням лабораторних, інструментальних та біохімічних засобів дослідження визначено ефективність лікування хворих із ПМС з застосуванням голкорефлексотерапії (ГРТ) на підставі патогенетично складеного акупунктурного рецепта, простежено віддалені результати різних методів лікування ПМС і доведено економічну ефективність ГРТ.

Розглянуто питання удосконалення методів прогнозування розвитку та клінічного перебігу артеріальної гіпертензії (АГ) на основі комплексної оіцнки стану симпатоадреналової системи та рівня стрес-реалізуючих гормонів у взаємозв'язку із змінами показників імуноглобулінів основних класів та популяцій лімфоцитів за умов модельованого стресу. Встановлено зв'язок показників клітинного та гуморального імунітету з пресорною спрямованістю зрушень показників симпатоадреналової системи, концентрацією кортизолу та інсуліну, що свідчить про участь імунних механізмів в ініціації та розвитку АГ на ранніх стадіях захворювання. Обгрунтовано доцільність використання визначеного "індексу приросту" - відношення приросту рівня норадреналіну у ВЕМ-пробі до виконаної роботи і розкрито його прогностичне значення та інформативність для прогнозування розвитку АГ. Проаналізовано структуру та зміни кореляційних зв'язків рівня нейромедіаторів і гормонів та показників імунного стану у хворих на АГ.