Досліджуються теоретичні аспекти категорії стану в сучасній англійській мові на тлі індоєвропейського синтаксичного процесу. Основним результатом дослідження є створення нової, конвергентної синтаксичної теорії, умовно названої автором теорією логіко-граматичної динаміки. Крізь призму категорій філософії і логіки, зокрема, під кутом зору теорії віддзеркалення, яка найбільш природно "вписується" в синтаксичну систему індоєвропейських мов, зроблено визначення граматичного значення категорії стану в сучасній англійській мові, а також розглянуто цілу низку лінгвістичних проблем, які стосуються не лише англійського, а індоєвропейського синтаксису загалом. Це, передусім, проблеми взаємозв'язку мови, мовлення і мислення, предикації та предикативності, речення та його основних компонентів - підмета, присудка, додатка; взаємозв'язку таких "субстанціальних" членів речення, як підмет та додаток з іменником та особовим займенником, а також проблеми синхронії та діахронії тощо.

Розглянуто особливості словотворення у бізнесовому мовленні, національні та інтернаціональні аспекти фразеології, роль термінів-словосполучень у реалізації стильових рис науково-технічних текстів, когнітивну і комунікативну динаміку формування художнього метаобразу. Проаналізовано питання реалізації соціально-мотивованої експресивності у діловому мовленні, шляхи функціонування категорії "художній образ" у жанрі драматургії. Визначено соціологічний простір рекламного дискурсу, перекладацьку стратегію в процесі локалізації мультимедіа, місце поширеної групи підмета в українському та англійському реченнях.

Описано характерні властивості директивного мовленнєвого акту в англійській мові. Розглянуто типові риси англійського директива, його семантичну структуру. Досліджено універсальні граматичні риси директива та компонентну структуру директивного мовленнєвого акту. Наведено імперативну ситуацію, а також її компоненти. Проаналізовано різні типи директива: експліцитні та імліцитні; директив, представлений конструкцією "Let + Infinitive"; форми активного та пасивного станів. Розглянуто його основну, прогресивну та перфектну форми. Відзначено випадки вживання підмета у складі англійського директива. Подано інтерпретації цього мовленнєвого акту. Розглянути зміни, яких зазнав директивний мовленнєвий акт у ході свого історичного розвитку.

Проаналізовано фонетичні, лексичні, граматичні та текстові особливості японської, індонезійської, корейської мов, твори перських, єгипетських, арабських, японських та китайських письменників, східні мотиви в українській літературі. Розглянуто питання про класифікацію умовних конструкцій в японській мові. Висвітлено семантичні аспекти іншомовних запозичень в сучасній перській мові. Наведено системні характеристики ядерної структури корейського речення - підмета та присудка, проаналізовано синтаксичні відношення між її конститутивними членами. Описано стилістичні особливості "Заповіту" Т.Г.Шевченка в китайських перекладах.

Проанализированы фонетические, лексические, грамматические и текстовые особенности японского, индонезийского, корейского языков, произведения перских, египетских, арабских, японских и китайских писателей, восточные мотивы в украинской литературе. Рассмотрен вопрос о классификации условных конструкций в японском языке. Освещены семантические аспекты иноязычных заимствований в современном персидском языке. Приведены системные характеристики ядерной структуры корейского предложения - подлежащего и сказуемого, проанализированы синтаксические отношения между её конститутивными членами. Описаны синтаксические особенности "Заповита" Т.Г.Шевченка в китайских переводах.

Розглянуто питання використання топонімної лексики як засобів увиразнення в побутовому та художньому мовленні, комунікативної організації прислівних складнопідрядних речень з випущеною темою-підметом. Проаналізовано мову та релігію як важливі чинники у формуванні етнокультурної ідентичності греків Приазов'я за умов глобалізації. Визначено вплив Трипільського субстрату на фонетичні субстратні ознаки в давньоєвропейських мовах. Висвітлено проблему використання перекладацьких трансформацій у перекладі галузевих технічних текстів та інструкцій користувача.

Рассмотрены вопросы использования топонимной лексики как средств выражения в бытовой и художественной речи, коммуникативной организации наречных сложноподчиненных предложений с выпущенной темой-подлежащим. Проанализированы язык и религия как важные факторы в формировании этнокультурной идентичности греков Приазовья в условиях глобализации. Определено влияние Трипольского субстрата на фонетические субстратные свойства в древнеевропейских языках. Освещена проблема использования переводческих трансформаций в переводе отраслевых технических текстов и инструкций пользователя.

Висвітлено структурно-семантичний і комунікативний аспекти простого речення у сучасній лінгвістиці. Проаналізовано функціонально-стильові особливості структури підмета в сучасній німецькій мові, динаміку формування присвійного відмінка в англійській мові. Розглянуто питання навчання іншомовної фразеології в контексті професійно-комунікативної підготовки студентів. Розкрито аспекти формування соціокультурної компетенції вчителів іноземної мови. Вивчено вплив позамовних факторів на вибір мовних засобів у процесі комунікації.

Освещены структурно-семантический и коммуникативный аспекты простого предложения в современной лингвистике. Проанализированы функционально-стилевые особенности структуры подлежащего в современном немецком языке, динамика формирования притяжательного падежа в английском языке. Рассмотрены вопросы обучения иноязычной фразеологии в контексте профессионально-коммуникативной подготовки студентов. Раскрыты аспекты формирования социокультурной компетенции учителей иностранного языка. Изучено влияние внеязычных факторов на выбор языковых средств в процессе коммуникации.

Висвітлено особливості стилістичного використання в мові ЗМІ лексичних, фразеологічних, морфологічних і синтаксичних засобів. Охарактеризовано функціональні стилі української мови, стилістичне розшарування української лексики, стилістичне використання багатозначності слова й омонімії, лексичної синонімії, іншомовних слів, неологізмів, історизмів, архаїзмів, діалектизмів. Описано стилістичні властивості порядку слів у реченні, стилістичне використання координації підмета та присудка, варіанти форм, пов'язані з керуванням. Наведено типові помилки у використанні мовностилістичних засобів.

Освещены особенности стилистического использования в языке СМИ лексических, фразеологических, морфологических и синтаксических средств. Охарактеризованы функциональные стили украинского языка, стилистическое расслоения украинской лексики, стилистическое использование многозначности слова и омонимии, лексической синонимии, иноязычных слов, неологизмов, историзмов, архаизмов, диалектизмов. Описаны стилистические свойства порядка слов в предложении, стилистическое использование координации подлежащего и сказуемого, варианты форм, связанных с управлением. Приведены типовые ошибки в использовании стилистических средств языка.

Дані, одержані через контекстуальний аналіз та експериментально-фонетичне дослідження простих розповідних речень з інвертованим словопорядком Ad - P (v-i) - S, свідчать про те, що завдяки паралельному функціюванню граматичних і просодичних засобів ремний підмет актуалізованого речення набуває смислового виділення. Цей факт слід брати до уваги під час читання англійських автентичних текстів вголос.

Исследованы особенности построения подлежащего в современном немецком языке. Разработан целостный структурный каркас подлежащего; определены внутриструктурные связи и закономерности, на которых этот каркас держится. Для построения основных моделей подлежащего применен метод дистрибутивного анализа - в сочетании с квантитативным методом и методом моделирования. Полученные в результате анализа структурные данные являются необходимой базой для исследования глубинной структуры подлежащего.

Проаналізовано синтаксичні функції та синтаксичні зв'язки вставних і вставлених компонентів у структурі висловлювання. Відзначено, що вставний компонент виражає якісну кваліфікацію суб'єктом мовлення змісту висловлювання (суб'єктивну модальність), є надбудовчим, вторинним предикатом, що відповідає конструктивній одиниці в структурі речення - надбудовчому, вторинному присудку. Функціональне значення вставного компонента - вторинного предиката - зумовлює аналогію його синтаксичного зв'язку з оцінюваним висловлюванням як протичленом зі зв'язком між підметом і присудком у структурі двоскладного речення. Засоби вираження вторинного предиката є елементом омосинтаксемних рядів відповідних словоформ, словосполучень, предикатних одиниць. Активна синтаксична валентність вторинного предиката, а також його семантика зумовлюють його текстотвірну та текстоорганізуючу функції. Вставлені компоненти є засобом диференціації інформативного поля висловлювання (та тексту) за віссю: "основна / додаткова інформація", за конструктивними параметрами поділяються на квазівставлення та власне вставлення. Квазівставлення - "пересунуті" в зону додаткової інформації структурно-семантичні компоненти відомих типів речення. Власне вставлення - включені засобами міжфразового зв'язку синтаксичні конструкції різного обсягу, навіть відносно завершені фрагменти тексту. Вставлені компоненти виконують текстотвірну функцію, виражаючи дискурсивні категорії ретроспекції та проспекції. Диференціюючи інформативне поле висловлювання на основне, а також додаткову інформацію, вставлені компоненти виконують текстоорганізуючу функцію.

Вивчено діатези похідних віддієслівних іменників на позначення дії, процесу, стану, відношення у сучасній англійській мові. Діатезу розглянуто як явище, дотичне грунтовним лінгвістичним поняттям, а саме: сполучуваності та валентності. Діатезу запропоновано розуміти як відповідність семантичних актантів ситуації та членів речення, тобто синтаксичних учасників мовної структури. Синтаксичні конструції, що мають у своєму складі віддієслівний іменник, можуть бути класифіковані на одно-, дво- і тривалентні. Установлено, що найбільш вживаними у досліджуваному мовному матеріалі у порівнянні з одно- і тривалентними, є двовалентні віддієслівні іменники, що детерміновано їх здатністю пов'язувати не менше двох учасників ситуації. Для одновалентних віддієслівних іменників виділено 4 моделі реалізації семантичного суб'єкта, а двовалентні віддієслівні іменники представлені у 12-ти та тривалентні зафіксовані у 27-ми діатезах. Для кожної з досліджених діатез установлено частотні синтаксичні функції, а саме, з'ясовано, що для одновалентних віддієслівних іменників - це функції підмета та додатка, двовалентні представлені додатком і обставиною, тривалентні репрезентують достатньо рівномірний розподіл синтаксичних позицій додатка, обставини та підмета у структурі англійського речення. У всіх синтаксичних досліджених конструкціях зафіксовано 10 морфологічних і синтаксичних засобів вираження актантів віддієслівних іменників, а саме: іменник з прийменником, присвійний займенник, іменник у присвійному відмінку, іменник у загальному відмінку, відносний прикметник, особовий займенник, герундіальна група, підрядне речення, займенник

  Скачати повний текст

Визначено статус числівникових компонентів у різних позиціях формально-граматичної та семантико-синтаксичної структури речення. Встановлено семантичні різновиди предикатів кількості та суб'єктів кількісної ознаки. Виокремлено двоскладні речення з числівниковим складеним присудком і родовим підмета. Розмежовано генетично первинне та функціонально первинне і вторинне вживання числівників. Досліджено числівникові компоненти у взаємозв'язку їх семантико-синтаксичних і формально-синтаксичних функцій. Внаслідок цього змінено межі між двоскладними та односкладними реченнями, перекласифіковано деякі типи односкладних синтаксичних одиниць.

Індекс рубрикатора НБУВ: Ш141.2-212.1 + Ш141.4-212.1

Шифр НБУВ: РА332062 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Досліджено структуру пізньолатинського речення, в якій відображено зміни, зумовлені поступовим переходом від синтетичної до аналітичної конструкції. Наведено погляди римських риторів та граматиків щодо послідовності елементів речення, які дозволяють зрозуміти той факт, що порядок слів у класичній латині був відносно вільним, не мав граматичного значення і належав до сфери стилістики. Вивчення структурних змін у пізньолатинському реченні здійснено на базі вербоцентричної концепції, тобто порядок послідовності елементів визначається їх положенням щодо дієслова-присудка. Досліджено позицію дієслова-присудка у головному та підрядному реченні, а також її зміни у порівнянні з положенням у реченні класичної латинської мови. Розглянуто положення щодо дієслова-присудка підмета, прямого та непрямого додатків, обставин й обставинних конструкцій різного типу у головному та підрядному реченні. Проаналізовано розвиток конструкції - іменник і його означення: прикметник, займенник, числівник, дієприкметник, атрибутивний генетив. Визначено чинники, що зумовили зміни у структурі речення, зокрема, закономірний внутрішній розвиток мови, вплив класичної конструкції й екстралігвістичних факторів.

Запропоновано визначення, здійснено аналіз і класифікацію суб'єктних трансформацій. Суть об'єктної трансформації полягає у тому, що актант глибинної структури речень, який у тексті мови оригіналу на поверхневому рівні реалізувався як предмет речення, у процесі перекладу змінює поверхневу функцію та у тексті мовою перекладу реалізується як другорядний член речення (додаток, обставина, означення). За цього значення, яке виражає цей актант, за умов адекватно виконаного перекладу, не змінюється. Однією з головних причин застосування суб'єктних трансформацій запропоновано вважати міжмовну синтаксичну асиметрію. За цього всі перекладацькі суб'єктні трансформації поділено на три групи: якісні та кількісні трансформації та трансформації перегрупування. Дані, одержані внаслідок проведення дослідження, підтверджують припущення про важливість адекватної передачі синтаксичних значень підмета в англо-українському перекладі та застосування з цією метою суб'єктних трансформацій.

Комплексно досліджено мовні засоби, що використовуються для зв'язування, підтримання та регулювання мовленнєвого контакту. Обгрунтовано наявність у мові специфічної функціональної сфери апеляції, що є семантико-граматичним комплексом, який складають змістові частини - предикатна та предметна. На підставі вивчення випадків апеляції у різних за комунікативною метою типах висловлень української мови побудовано типологію цих проявів та окреслено коло основних репрезентантів апеляції. Предикатна частина змісту апеляції реалізується синтетичними формами наказового способу дієслова, предметна частина - формами кличного відмінка іменників. Аргументовано наявність форм кличного відмінка у парадигмі не лише власне іменника, а також прикметника, займенникових іменника та прикметника 2-ї особи. Показано, що семантико-синтаксичну структуру комплексів апеляції формують дві синтаксеми - імперативна (виражає предикатну частину змісту) та вокативна (виражає предметну частину змісту); елементи апеляції займають формально-синтаксичні позиції: присудка, головного члена односкладного речення, вставного елемента з предикатним значенням, підмета в реченні з присудком, вираженим дієслівною формою, головного члена вокативного речення, вставного ядерного компонента у конструкції представлення, головного члена приставного вокативного речення, опосередкованого другорядного, який ідентифікує апеляцію, члена речення у разі розташування вокативної форми у постпозиції відносно займенникового слова 2-ї особи у прямому відмінку, опосередкованого другорядного ідентифікуючого апеляцію члена речення у разі

Розглянуто питання розрізнення синтаксичної валентності дієслівних зв'язок у іменному складеному присудку (за дистрибутивно-трансформаційними ознаками). Описано синтаксичну структуру (СС) простого речення (ПР), будову ПР з інфінітивним підметом. Визначено взаємну зумовленість форм головних членів двоскладного речення (ДСР), зумовленість СС ДСР валентністю дієслова-присудка. Увагу приділено питанням формально- і семантико-граматичного моделювання структури ПР за матеріалами ДСР української мови, формально- і семантико-граматичного членування ДСР, ранжування повнозначних слів за їх дистрибутивними параметрами, формалізації предикативного зв'язку в ДСР.

Визначено статус числівникових компонентів у різних позиціях формально-граматичної та семантико-синтаксичної структури речення. Встановлено семантичні різновиди предикатів кількості та суб'єктів кількісної ознаки. Виокремлено двоскладні речення з числівниковим складеним присудком і родовим підмета. Розмежовано генетично та функціонально первинне та вторинне вживання числівників, змінено межі між дво- й односкладними реченнями, перекласифіковано деякі типи односкладних синтаксичних одиниць.

Висвітлено загальні питання синтаксису, описано засоби синтаксичного зв'язку та будову синтаксичних одиниць (СО), наведено їх загальну характеристику (ЗХ) та розкрито аспекти вивчення (логічний, структурний, комунікативний і структурно-семантичний), а також зв'язок синтаксису з лексикою та морфологією. Подано ЗХ словосполучення та речення як СО, описано морфологічні засоби вираження підмета та складеного дієслівного присудка. Визначено типи номінативних односкладних та неповних речень. Особливу увагу приділено складним реченням як СО, зокрема, складносурядним, складнопідрядним, складнопідрядним багатокомпонентним, складним безсполучниковим і багатокомпонентним реченням з різними типами зв'язку.