Проведено комплексне патогістологічне й імуногістохімічне дослідження біоптатів печінки хворих на хронічний вірусний гепатит B і C (ХВГВ і ХВГВ) у зіставленні з клініко-біохімічними показниками з метою удосконалення найбільш значущих мікроскопічних критеріїв прогресії хронічного вірусного гепатиту B та C у трепанобіоптататах печінки хворих. Виявлено, що разом з відомими патогістологічними вірус-обумовленими пошкодженнями гепатоцитів ("пісочними" та вакуолізованими ядрами, жировою дистрофією гепатоцитів у разі ХВГС і наявності "матово-склоподібних" гепатоцитів за ХВГВ, внутрішньоклітинних холестеазів, "балонного" цитолізису й апоптозу гепатоцитів - тілець Каунсілмена), мікроскопічними ознаками прогресії ХВГВ та ХВГС є наростання імуноклітинної деструкції печінки, а також прогресія її фіброзу. Встановлено, що найбільш важливими ознаками імуноклітинної прогресії хронічного вірусного гепатиту, що визначаються у трепанобіоптатах печінки, є: наявність "балонного" цитолізису гепатоцитів, значної кількості тілець Каунсілмена та вогнищ імуноклітинного кілінгу гепатоцитів, збільшення кількості та протяжності імуноклітинних "ступінчастих некрозів" і кількості CD8+ Т-лімфоцитів і CD68+ макрофагів у вогнищах імуноклітинного кілінгу гепатоцитів і у крайових зонах імуноклітинних "ступінчастих некрозів", збільшення в часточках печінки числа активованих CD68+ клітин Купфера з ознаками фагоцитозу, розширення площі лімфоцитарної інфільтрації портальних трактів.

  Скачати повний текст

Розглянуто молекулярно-біологічні особливості раку яєчника (РЯ), зв'язок генетичних змін з клінічними особливостями РЯ, характеристику метастатичного фенотипу пухлинних клітин, роль молекул адгезії у прогресії і метастазуванні раку. Багатосторонність і комплексність молекулярних взаємодій на різних етапах розвитку РЯ зумовлює їх морфологічну і молекулярно-біологічну гетерогенність, що відбивається на варіабельності метастазування і клінічному поліморфізмі пухлинної хвороби.

Розглянуто задачі щодо дослідження властивостей рекурентно заданих числових послідовностей як пропедевтика вивчення спеціальних дисциплін студентами вищих навчальних закладів I - II рівнів акредитації комп'ютерно орієнтовних спеціальностей.

Досліджено активність катепсину Н в дольково-протоковій пухлині та в суміжній пухлині тканині молочної залози жінок. В пухлині молочної залози встановлено підвищення вмісту білка, у порівнянні з незміненою тканиною молочної залози. Прогресія пухлини супроводжується зниженням активності катепсину Н в пухлинній тканині. Максимальну його активність встановлено на I - II стадії розвитку пухлини.

Обгрунтовано новий алгоритм FD-методу для задачі на власні значення для суми лінійних самоспряжених операторів A + B з дискретним спектром, що діють у деякому гільбертовому просторі. Алгоритм полягає в апроксимації оператора B таким оператором B, що задача на власні значення для A + B є простішою, ніж для A + B. Розглянуто випадок, коли оператор A + B має власні значення довільної скінченної кратності. Запропонований підхід базується на ідеї гомотопії та має суперекспоненціальну швидкість збіжності, тобто збігається швидше, ніж геометрична прогресія, знаменник якої є обернено пропорційним порядковому номеру відповідного власного значення. Власні пари можуть бути обчислені паралельно для всіх заданих індексів. Числовий приклад підтверджує теорію.

Кератоконус (КК), двостороння незапальна ектазія рогівки, зазвичай швидко прогресує в дитячому (пубертатному) віці у випадках несвоєчасного лікування і нерідко призводить до гострого КК та стійкого погіршення гостроти зору. Як правило, хвороба прогресує до третьої або четвертої декади життя. Проте подальше прогресування КК, з розвитком водянки рогівки включно, може траплятися і в літньому віці. Мета роботи - продемонструвати клінічні випадки вираженого прогресування КК у пацієнтів різного віку. Описано клінічні випадки стрімкого прогресування КК у 16-річного юнака (випадок 1) та 60-літньої жінки (випадок 2). У першому випадку 16-річний юнак із діагностованою за 4 місяці до консультації міопією середнього ступеня (-4,0 дптр), складним міопічним астигматизмом (-2,5 дптр) на правому оці та міопією слабкого ступеня (-1,0 дптр) на лівому звернувся зі скаргами на різке погіршення зору та затуманення в правому оці. В анамнезі у пацієнта - сезонний катар і тертя очей, прогресуюче погіршення зору та часта заміна контактних лінз на правому оці протягом останніх двох років. Внаслідок проведеного клінічного обстеження, що включало зокрема біомікроскопію, кератотопографію, пахіметрію, комп'ютерну томографію рогівки, було виявлено виражений КК із загрозою розвитку водянки рогівки на правому оці та субклінічний КК - на лівому. У другому клінічному випадку описано розвиток гострої водянки рогівки з подальшим рубцюванням на лівому оці та КК II-III стадії на правому оці у 60-літної жінки. В історії пацієнтки із нещодавно виявленим цукровим діабетом відмічалась незалежність від окулярів протягом останніх років та можливість читати в подальшому лише на дуже близькій відстані, прогресуюче погіршення та затуманення зору вдалину та різке погіршення зору на лівому оці за 6 місяців до консультації внаслідок тривалої фізичної праці та підйому тягарів. Пацієнтка була прооперована методом крослінкінга рогівки на правому оці, що призвело до значного покращання зору в ранньому післяопераційному періоді, незважаючи на вік пацієнтки та супутнє захворювання. Висновки: наведені приклади засвідчують той факт, що прогресування КК із загрозою виникнення та фактичним розвитком водянки рогівки можливі як в пубертатному (16 років), так і в 60-літньому віці. Прогресуюче погіршення зору, ріст міопічної рефракції та астигматизма, алергія, тертя очей, гормональні зрушення та фізичне перевантаження в анамнезі мають братися до уваги при постановці діагнозу КК та оцінці швидкості його розвитку. Адекватна діагностика та спостереження в динаміці з використанням сучасних методів дослідження (кератотопографія, пахіметрія та комп'ютерна томографія рогівки зокрема), проведення своєчасного лікування є важливим для реабілітації пацієнтів з КК будь-якого віку.

Досліджено словотвірні процеси у сучасній німецькій пресі у контексті текстоцентричного та комунікативно-функціонального підходів. Розкрито основні чинники, що взаємозумовлюють формування текстових словотвірних конструкцій (ТСК), зокрема принцип мовної економії, тема-рематична прогресія, прагматика тексту, а також реалізація логічного наголосу. Лінгвальний статус новотворів обгрунтовано поєднанням у них властивостей референційних і номінативних словесних знаків. Особливості семантики ТСК розкрито з урахуванням таких аспектів, як компресія інформації, внутрішня форма номінацій, вмотивованість / затемненість значення. На прикладі досліджених новотворів простежено, що семантична компресія пов'язана з моделюванням образного слова, імплікуванням додаткових смислів, асоціацій. Функціональна спрямованість ТСК засвідчує, що у взаємодії з синтаксичними антецедентами вони слугують структурно-композиційними елементами, які сприяють структурній, смисловій та комунікативній цілісності тексту.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р638.77

Рубрики:

Пошкодження черепа, головного мозку та його оболонок

Шифр НБУВ: Ж70307 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Мета роботи - оцінити ранні клінічні вияви та можливості ранньої діагностики гормонально неактивної аденоми гіпофіза. Протягом 2012 - 2014 рр. в Інституті нейрохірургії імені акад. А. П. Ромоданова НАМН України за даними магнітно-резонасної томографії виявлено 236 пацієнтів з аденомами гіпофіза без специфічних клінічних виявів захворювання (зорових, ендокринних та неврологічних розладів). Результати. 154 (65,2 %) хворих прооперовано по онкологічним показам (наявність екстраселярного інвазивного росту пухлини або пухлинна прогресія, підтверджена обстеженнями в динаміці). 63 (26,7 %) хворих нині перебувають під спостереженням і не мають ознак прогресування захворювання чи росту пухлини протягом 6 - 26 міс. Висновки: гормонально неактивна аденома гіпофіза може не проходити певні стадії перебігу захворювання, що призводить до пізньої діагностики. Найпізніше діагностують аденоми гіпофіза з ретроселярним ретрохіазмальним поширенням при передньому положенні перехресту зорових нервів. Значна частина гормонально неактивних аденом гіпофіза - це інциденталоми, які не виявляють пухлинної прогресії, тому тактика спостереження є виправданою на етапі мікро- та ендоселярних новоутворень.

Досліджено можливості та засоби загальної ідентифікації структури рядів передатних відношень у сходинчастих трансмісіях автомобілів. Проаналізовано відповідність реальних рядів передатних відношень відомим фундаментальним числовим послідовностям. Запропоновано метод наочного порівняння структур рядів.

Розглянуто валідність та надійність опитувальника на основі шкали Корекції та А-фактору зі складу MMPI. Запропоновано опитувальник на основі модифікованих шкал, ключі до нього, уточнено нормативні значення. Валідність шкал перевірялась на основі вивчення взаємозв'язку з опитувальником ситуативної та особистісної тривожності Спілбергера-Ханіна, методикою "Особистісний диференціал", методом портретних виборів Л. Сонді. Опитано 90 майже здорових осіб та 30 онкогематологічних хворих. Доведено високу прогностичну валідність шкали Корекції та А-фактору для діагностики високої ситуативної та особистісної тривоги. Діагностика онкогематологічних хворих за допомогою А-фактору надає змогу ідентифікувати пацієнтів з проблемою тривоги. Так, всі пацієнти зі значенням вище 50Т за А-фактором потребували психологічної підтримки або мали конкретні психологічні скарги та просили допомоги. Виявлено, що значення модифікованої шкали Корекції пов'язані з вдачею або невдачею медичного лікування онкогематологічних хворих (за даними медичної документації). Так, у пацієнтів із значеннями вище 50Т за шкалою К лікування зазвичай було неефективним (спостерігалась прогресія хвороби, об'єм пухлини істотно не змінився або пацієнт помер від ускладнень у процесі лікування). При значеннях менше 50Т за шкалою К спостерігалася стабілізація хвороби, часткова або повна ремісія. Результати спостереження та дані за іншими методами психодіагностики показали, що пацієнти за шкалою К вище 50Т потребували психологічної підтримки, мали глибинні потреби в отриманні співчуття та розуміння до себе, мали завищену самооцінку, були схильні відмовлятись від зовнішньої допомоги (скоріше через бажання виглядати сильним). Отримані результати пояснюються з позицій теорії систем, згідно з якою неможливість адаптації до захворювання на психологічному та соціальному рівнях викликає дезадаптацію біологічної системи організму, яка супроводжується прогресією захворювання. При високому рівні тривоги, поганому самопочутті, відсутності психологічного запиту, психологічна допомога пацієнтам зі значеннями К вище 50Т може бути побудована на принципі підтримання самоповаги, налагодження взаємовигідних соціальних стосунків з близькими, емпатичної особистісної підтримки. Перспективним здається продовжити вивчення взаємозв'язку між шкалою К та ефективністю лікування онкогематологічних хворих на більшій вибірці.

Представлена динамика популяции инфицированных вирусным гепатитом C с 2000 по 2030 гг. при естественном течении и под влиянием разных вариантов ПВТ. Был использован метод моделирования, позволяющий оценить изменение численности инфицированной популяции, прогрессирование болезни, летальность, связанную с конечными стадиями болезни печени.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р412.301.1-2 + Р514.21

Рубрики:

Пневмонія

Вірусні інфекції (загальні роботи)

Шифр НБУВ: Ж16789 Пошук видання у каталогах НБУВ 

На основі механізму перебігу поліконденсації складено схему реакції рівноважної конденсаційної теломеризації, як поліконденсаційного процесу з обривом ланцюга монофункціональним телогеном. Виходячи з цієї схеми складено рівняння матеріального балансу за структурними елементами, що містять нескінченну кількість членів. У ході виконання принципу Флорі про однакову реакційну здатність кінцевих груп нескінченні суми є геометричними прогресіями з однаковим знаменником. Це надає можливість згорнути модель процесу в замкнену систему з чотирьох нелінійних алгебричних рівнянь. У результаті досліджень властивостей моделі шляхом математичного аналізу і комп'ютерних експериментів встановлено наступне: розподіл продуктів теломеризації є суперпозицією геометричних розподілів базових структурних компонентів з одним і тим же знаменником прогресії, але різними величинами вихідних концентрацій. Розподіл Флорі для гомополіконденсації можна розглядати, як окремий випадок цього розподілу; система рівнянь моделі може мати до 4 дійсних коренів. За одиничного рішення системи за випадкового вибору початкового наближення в ~ 74 % випадків виходить помилковий позитивний корінь. Для перевірки істинності кореня розроблено критерій на основі величини знаменника збіжної геометричної прогресії, запропоновано процедуру комп'ютерного рішення системи, що надає можливість знайти істинний корінь; на моделі виявлено закономірності впливу концентрації реагентів на склад рівноважної суміші за сталості концентрації побічного низькомолекулярного продукту конденсації. Показано, що у разі прагнення цієї концентрації до нуля, склад перестає залежати від значень констант рівноваги. Розроблена модель надає можливість розраховувати склад рівноважної суміші олігомерів залежно від співвідношення концентрацій мономерів, телогена і низькомолекулярного продукту конденсації. Це робить її корисною на практиці для попередньої числової оцінки складу рівноважних сумішей олігомерів під час планування синтезів методом конденсаційної теломеризації.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р569.695.4

Рубрики:

Пухлини нирок і ниркових мисок

Шифр НБУВ: Ж100603 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Незважаючи на стрімкий розвиток онкології, прогнозування метастазування раку грудної залози (РГЗ) залишається надзвичайно важливим та нез'ясованим питанням. Ретроспективне вивчення особливості виникнення прогресії РГЗ дасть змогу глибше зрозуміти стан проблеми, що стане основою для проведення подальших досліджень, спрямованих на виявлення об'єктивних критеріїв прогнозу прогресії РГЗ. Проведено ретроспективний аналіз 242 амбулаторних карт хворих на РГЗ. Пацієнтки, залежно від наявності прогресії РГЗ після лікування, поділені на дві групи - 179 (74,0 %) осіб "без прогресії РГЗ" та 63 (26,0 %) пацієнтки "з верифікованою прогресією РГЗ". Мета роботи - дослідити клінічно-статистичні особливості перебігу РГЗ із прогресією пухлинного процесу залежно від стадії захворювання та молекулярного підтипу новоутворення. Отримані результати дослідження свідчать про чітку залежність між зростанням відсотка осіб із прогресією РГЗ та стадією захворювання. Відмічено відсутність вірогідної різниці між обома дослідними групами за середнім віком жінки, частотою ураження правої або лівої грудної залози, кількістю уражених метастазами регіонарних лімфатичних вузлів, за винятком середнього розміру пухлини, де показники у пацієнтів з верифікованим продовженням РГЗ вірогідно вищі. Найбільший термін до верифікації прогресії РГЗ характерний для IIB стадії захворювання при люмінальному А підтипі пухлини. Найбільша частота метастазування РГЗ відмічається у кістки, печінку та легені. Висновки: вік жінки, локалізація новоутворення у правій або лівій грудній залозі, кількість уражених метастазами регіонарних лімфатичних вузлів не впливають на прогресію РГЗ. При прогресії РГЗ відмічається більший розмір пухлини, особливо при люмінальному А підтипі. Найбільший термін до верифікації прогресії РГЗ характерний для IIB стадії захворювання при люмінальному А підтипі пухлини. РГЗ найбільш часто метастазує у кістки, печінку та легені.

Мета роботи - оцінити рівні ЦОГ-2, ПГЕ-2, VEGF у зіставленні з ефективністю променевої терапії (ПТ) без інгібітора ЦОГ-2 або з ним. У дослідження ввійшли 38 хворих на недрібноклітинний рак легені (НДРЛ) віком від 32 до 80 років (медіана - 66 років), превалювала III стадія процесу (50 %), гістологічно переважав плоскоклітинний рак (74 %). Для оцінки результатів дослідження пацієнти були поділені на 2 підгрупи: 1 - 20 хворих, які отримали ПТ у поєднанні з інгібітором ЦОГ-2 - ранселексом, 2 - 18 хворих, які отримали лише ПТ. ПТ проведено на лінійному прискорювачі Clinac 600C. Протягом променевого лікування пацієнти отримували інгібітор ЦОГ-2 - ранселекс (100 мг на добу). Для визначення вмісту факторів ангіогенезу VEGF, ЦОГ і ПГЕ-2 забір крові у пацієнтів проводили до початку опромінення та після курсу лікування. Рівень показників визначали у сироватці крові (СК) хворих методом ІФА з використанням стандартних наборів реактивів ЗАТ "Вектор-Бест" (Росія), комерційних наборів реактивів фірми "Invitrogen COX-2 ELISA Kit" (Great Britain) та "Prostaglandin T2 ELISA Kit" (Німеччина). Виявлено підвищений рівень VEGF, ЦОГ-2, ПГЕ-2 у СК хворих на НДРЛ до лікування, що вказує на активність процесів неоангіогенезу в пухлині. Встановлено, що у хворих на НДРЛ після променевого лікування з інгібітором ЦОГ-2 ранселексом спостерігається зниження рівня VEGF у 1,9 разу на тлі зниження вмісту ЦОГ-2 у 2,4 разу та ПГЕ-2 у 1,7 разу, тоді як при ПТ без ранселексу VEGF знижується у 1,4 разу, а рівні ЦОГ-2 і ПГЕ-2 не змінюються, що свідчить про гальмування інгібітором ЦОГ-2 ангіогенезу. Визначено взаємозв'язок між концентрацією проангіогенного фактора VEGF і рівнями ЦОГ-2, ПГЕ-2 та об'єктивною відповіддю, за якою оцінювали безпосередній ефект ПТ. У випадку регресії пухлини спостерігається вірогідне зниження рівня VEGF, більш значне при ПТ з ранселексом, що свідчить про ефективність ПТ, при прогресії - спостерігали стабільно високий рівень VEGF, що є несприятливою ознакою та пов'язано, можливо, з резистентністю пухлини до проведеної терапії та подальшим несприятливим перебігом хвороби. Визначено взаємозв'язок між концентрацією проангіогенних факторів - VEGF, ЦОГ-2 і ПГЕ-2 та об'єктивною відповіддю, за якою оцінювали безпосередній ефект променевої терапії (регресія, стабілізація, прогресія). Показано, що більш виражене зниження вмісту VEGF спостерігається після ПТ із ранселексом у порівнянні з ПТ без ранселексу, що свідчить про гальмування інгібітором ЦОГ-2 ангіогенезу, і тим самим обумовлює підвищення ефективності променевого лікування.

Розпізнавання ранніх стадій діабетичної ретинопатії (ДР) у пацієнтів із цукровим діабетом 2-го типу (ЦД2) та прогнозування їх прогресії має окреме значення та є актуальною задачею сучасної офтальмології. Мета дослідження - вивчити особливості виникнення та прогресування початкових стадій ДР і встановити зв'язок зі ступенем порушення вуглеводного обміну у пацієнтів із ЦД2. Був обстежений 91 пацієнт (182 ока) із ЦД2. Відповідно до ETDRS системи клінічних ознак Airlie House визначали мікроаневризми (МА), мікрогеморагії (МГ), інтраретинальні мікросудинні аномалії (ІРМА), ретинальні венозні аномалії, неперфузію сітківки та зв'язок їх розвитку зі ступенем порушення вуглеводного обміну у хворих на ЦД2. У більшості пацієнтів (72,5 %) на початку дослідження ДР не було (рівень ETDRS становив 0 - 10 на обох очах). У решти пацієнтів (27,5 %) на одному оці рівень ETDRS був 10, а на іншому оці відмічені одиничні зміни калібру судин, розширення та звивистість вен, ІРМА або МГ, що відповідало рівню ETDRS 14/15. У цих пацієнтів давність ЦД2 була більшою (в середньому на 3 роки), а порушення вуглеводного обміну були більш вираженими. Протягом 1 року спостереження очні зміни прогресували неоднаково: за відсутності очних змін на початку дослідження прогресія була відмічена у 50 %, тоді як за їх наявності - у 92 %. Пацієнти з прогресією мали більший стаж діабету та гірші показники вуглеводного обміну. Висновки: встановлено, що діабетичні зміни сітківки починаються з поодиноких судинних змін, за наявності яких протягом 1 року ДР розвивається у більшості випадків.

Одним із ранніх мікросудинних ускладнень цукрового діабету 2-го типу (ЦД2) є діабетична ретинопатія (ДР). Основна її причина - тривала гіперглікемія, яка запускає розвиток мікроангіопатії. У цьому плані не до кінця з'ясованим є питання щодо пошкодження парних очей і поширеність ДР на початкових стадіях. Мета роботи - дослідити особливості ураження парних очей на початкових стадіях непроліферативної ДР у пацієнтів із ЦД2. Був обстежений 91 пацієнт із ЦД2 (182 ока), у яких, за класифікацією Міжнародної клінічної шкали тяжкості ДР Американської академії офтальмології (2002), ретинопатії не було. Парні очі розподілили на три групи: у 1-шу групу включили 132 парних ока (66 пацієнтів) із рівнем балів за шкалою ETDRS 10; у 2-гу групу ввійшло 25 очей із рівнем балів за шкалою ETDRS 10, а у 3-тю - 25 парних до них очей зі змінами судин сітківки (рівні балів за шкалою ETDRS - 14, 15). Повторно пацієнтів обстежували через 1 рік. Відповідно до шкали балів ETDRS системи клінічних ознак Airlie House визначали мікроаневризми, мікрогеморагії, інтраретинальні зміни мікросудин, ретинальні венозні зміни та неперфузію сітківки. Більшість (58,3 %) парних очей без початкових змін (1-ша група) протягом 1 року не мали прогресії ДР, у 12,9 % була відмічена поява змін судин сітківки (рівень балів за шкалою ETDRS - 14, 15), у 13,6 % розвивалася початкова, а у 15,2 % - помірна непроліферативна ДР. Найбільший рівень прогресії ДР (88,0 % очей) був притаманний очам без діабетичних судинних змін, які були парними до очей із такими змінами (2-га група), що у 2,1 разу перевищувало показник парних очей без діабетичних змін (1-ша група; 41,7 %). Початкові судинні зміни в більшості очей (3-тя група), через 1 рік прогресували до помірної непроліферативної ДР, що було у 4 рази частіше, ніж в очей, які початкових змін не мали (60,0 проти 15,2 %). ДР на очах 3-ї групи з прогресією мала рівень за EDTRS 43, 47; гострота зору цих очей як до, так і через 1 рік спостереження була суттєво нижчою, ніж у інших групах, а рівень у крові глікованого гемоглобіну у пацієнтів із такими очами був суттєво більшим. Проведене дослідження встановило особливості прогресії ранніх стадій ДР у хворих із ЦД2 і значущість початкових змін судин сітківки, за наявністю яких прогресія ДР відбувалася швидше.