Розглянуто діяльність кафедри російської словесності в Університеті Св. Володимира, зокрема її статус, гуманітарні викладацькі програми як відображення раціоналістичного та релігійного дискурсу, внесок Михайла Максимовича та його ад'юнктів у посилення ролі російської словесності, формування особливого статусу цієї дисципліни та специфічної динаміки викладання філологічних предметів.

Наведено результати досліджень з географії України і тих суміжних територій, на яких проживає українська діаспора. Розглянуто географічні особливості міграційних процесів сільського населення Львівщини, Східної Галичини, проблеми становлення географії релігії в Україні, цільового використання та охорони природно-рекреаційного потенціалу Передкарпаття. Висвітлено територіальні особливості динаміки чисельності релігійних організацій у державі тощо.

Міститься систематизована інформація про визначних українців-уродженців Тернопільщини, які волею обставин опинилися за межами рідної землі, на чужині заслужили повагу як політичні діячі, письменники, митці, науковці: І.Вацик, В.Вашкович, Е. Войнаровська, Х.Дохват та ін.

Вміщено інформацію про українців західної діаспори, уродженців Тернопільщини, яким належить вагомий внесок у розвиток національної та світової цивілізації.

Висвітлено діяльність військових навчальних закладів Росії 1913 - 1917 рр. Проаналізовано документи, що регламентували цю діяльність та зміни, які вносились внаслідок розгортання військових дій. Наведено чисельність випускників - молодших офіцерів і прапорщиків - військових навчальних закладів під час Першої світової війни.

Досліджено зміни національного складу та мовної структури населення України за даними переписів 1959, 1970, 1979, 1989 рр. та причин, що їх обумовили. З'ясовано, що за цей час чисельність українців та україномовного населення зростала значно повільніше, ніж росіян і російськомовного населення, внаслідок чого частка перших від усього населення України скоротилася, а других - збільшилася. Серед українців розгорнулися процеси мовної та етнічної русифікації, особливо у 70 - 80-ті рр., коли загальна чисельність українців зростала переважно за рахунок російськомовних. Російська національна меншина не зазнала асиміляції. У 1959 р. співвідношення між україномовним та російськомовним населенням в Україні було 3 до 1, а у 1989 р. - 2 до 1. Перед українцями та україномовним населенням постала реальна перспектива стати меншиною на своїй історичній Батьківщині, особливо у східних та південних областях. Встановлено, що зміни національного складу та мовної структури населення за 1959 - 1989 рр. відбувалися не під впливом природних чинників, а стали наслідком русифікації України.

Досліджуються лексичні інновації різних типів: словотвірні та семантичні деривати, запозичення; мовні та мовленнєві явища (узуальні і оказіональні). Корпус досліджуваних одиниць складає близько 4-х тисяч одиниць. Аналізується динаміка, закономірності, шляхи і способи формування новітньої болгарської лексики у 80-ті роки. Зазначено, що у колі лексичних інновацій усіх видів найбільш репрезентативну групу склали іменники, а найбільш продуктивним способом творення слів була композиція. Підкреслюється, що найбільший вплив на інноваційні зміни в лексиці болгарської мови справили англійська та російська мови. Повідомляється про деякі закономірності застосування тих чи інших способів поповнення вокабуляра іззовні залежно від ряду факторів як лінгвістичної, так і не лінгвістичної природи. Міститься словник аналізованих неолексем.

Розглядаються питання етно- і соціолінгвістичної еволюції української мови в країнах поселення, досліджуються особливості мовної поведінки і мовної свідомості українців діаспори, пропонуються кількісні і якісні оцінки дифузних явищ у двомовному середовищі, а також аналізується лабіринт правописного дуалізму.

Виклад доповіді на Міжнародному науковому симпозіумі "П. Сорокін і соціокультурні тенденції нашого часу", який відбувся 14 - 15 липня 1999 р. у Києві.

Висвітлено "руську ідею" в трактуваннях російських мислителів - Ф.Достоєвського, В.Соловйова, Є.Трубецького. Зазначено, що ця ідея є спробою російської культури самоідентифікувати себе, на Заході ж цей "російський міф" відомий як "загадкова російська душа". Одним з його ідеологів і творців є Ф.Достоєвський, ідеї якого відображено в світогляді створених ним героїв. Однією з головних рис "руської ідеї" є кінець часів, апокаліптичність, що теж знайшло своє відображення у творах письменника-мислителя. В.Соловйов спробував подолати кризу російської свідомості, гармонізувати стосунки між її частинами, його доктрина возз'єднання стверджує про можливість синтезу культур Заходу та Сходу, католицької та православної церков. Послідовник Достоєвського та Соловйова Є. Трубецькой шукав ідеал поза межами історії та людини, вважаючи, що його досягнення неможливе окремо від спільноти.

Висвітлено питання фінансування озброєних загонів чеченських бойовиків, проблем використання зброї як основного засобу розрахунків. Розглянуто можливість використання таких джерел фінансування як продаж наркотиків, палива, рекет, використання для цього родових і релігійних міжнародних зв'язків. Проаналізовано обставини, що сприяли провалу російської політики на Кавказі.

Індекс рубрикатора НБУВ: Т3(4Укр)64-6 + Т3(2Рос)64-6

Рубрики:

Історія

Шифр НБУВ: Ж68306 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Матеріали діалектологічних експедицій є результатом багаторічної роботи з вивчення та систематизації діалектних та етнологічних досліджень Слобожанщини. Це унікальний етнокультурний регіон, у якому тісно переплітаються та уживаються дві мови (російська та українська), привертає увагу вчених, дослідників у контексті етноісторичних, етнолінгвістичних і етнокультурних реалій. Лексичний матеріал розкриває двомовність та інтерферентні явища білінгвізму в аспекті етнолінгвістичних явищ, відбиває своєрідність матеріального і духовного світу мешканців Слобожанщини.

Аналізується досвід існуючих басейнових систем управління екологічним станом великих річок у таких країних, як Франція, Велика Британія, Німеччина, Російська Федерація. Зроблено оцінку стану управління охороною вод в Україні та запропоновано концепцію і план впровадження басейнової системи управління в Україні (басейн Дніпра) як складової частини реалізації Національної програми екологічного оздоровлення річки Дніпро та поліпшення якості питної води.

Розкрито ключові аспекти організації та функціонування державних служб чотирьох країн Європи, а саме: Великої Британії, Франції, Росії та України, які знаходяться на різних стадіях адміністративного розвитку й різняться як економічними, політико-адміністративними устроями, так і організацією державної служби. Такий вибір зумовлено наміром порівняти найбільш характерні ознаки державної служби розвинутих країн Західної Європи, які вже мають усталені бюрократії, та країн Центральної й Східної Європи, що перебувають у перехідному періоді розвитку, встановивши їх концептуальні принципи і тенденції розвитку. Розглянуто питання інституційної та нормативної бази державних служб, історії їх становлення та розвитку, проаналізовано системи набору, права й обов'язки державних службовців, взаємовідносини з політичною владою та громадянами, а також запропоновано узагальнену інформацію про сучасні адміністративні реформи, що проводяться у цих країнах.

Проаналізовано розходження в стилістичному плані мовних одиниць між французькою та російською мовами, які фіксуються в термінах безеквівалентної лексики (лакунах). Особливу увагу приділено складності порівняльного аналізу, яка посилюється специфікою розмовного стилю французької мови: він характеризується близкістю до арго- та просторіччя. Досліджено варіанти зв'язку стилістичних розходжень між двома мовами зі змістом навчального процесу. Оскільки майже кожне французьке слово нейтрального стилю має один або кілька фамільярних синонімів з різним ступенем уживання, доведено, що слід запроваджувати його на більш-менш ранньому етапі навчання розмовної французької. Висунуто тезу про те, що поступове опанування стилістичних синонімів французької та російської мов сприятиме збагаченню словникового запасу та набуттю навичок адекватного перекладу стилістичних лакун.

На матеріалі східнослов'янських (українська, російська), германських (англійська, німецька), романських (французька) мов здійснено порівняльно-зіставний аналіз фразеологічних інновацій періодів першої та другої світових воєн. Визначено гносеологічні та онтологічні фактори формування їх загальних та специфічних рис. Встановлено сфери представлення, джерела, шляхи виникнення стійких словесних комплексів.

Книга проливає світло на мало або зовсім не відомі до тепер події з історії Закарпаття, містить характеристику політичних діячів Європи, які в тій чи іншій мірі вирішували долю Закарпаття. Викладено матеріали з історії та політичного життя Закарпаття за обширний період. Ю.Химинець був учасником багатьох описуваних подій, йому були відомі окремі закулісні нюанси, що стосувалися подій на Закарпатті. Автор вперше знайомить з діяльністю підпільної організації ОУН в Срібній Землі, керівником якої він був. З відомих причин діяльність ОУН в міжвоєнні роки та під час угорської окупації на Закарпатті не висвітлювалась. Відомо, що в липні 1934 р. в Мукачеві відбувся з'їзд народовецької молоді, який зібрав понад 10 тис. юнаків та дівчат. Головою оргкомітету був Ю.Химинець, він брав участь у підготовці документів з'їзду. Автор описав ці події, вперше навів резолюцію з'їзду. У 1938 р. Ю.Химинець виїжджає у Відень, де займається організацією роботи на сприяння розвитку подій у Закарпатті. Керований ним осередок не задовольнявся тільки пропагандою української державності на Закарпатті, але видавав пресові матеріали, виступав по віденському радіо, висилав телеграми, меморандуми, а також робив спроби впливу на уряди Західної Європи та Японії, щоб вони захистили кордони Закарпаття, визнали Карпатську Україну. Він тісно співпрацює з керівництвом ОУН у Німеччині, з П.Скоропадським та його оточенням. Автор вперше висвітлює, як українська діаспора в Німеччині реагувала на події в Карпатській Україні в 1938-1939 рр. Зібрані матеріали, зокрема, архівні, доповнюють праці інших дослідників історії Закарпаття цього періоду.

З'ясовуються психокультурні, квазірелігійні, філософські та ідеологічні передумови російського месіянства аж до новітніх його неослов'янофільських та неоєвразійських трансформацій. Автор розвінчує сучасний московський імперіалізм як своєрідний симбіоз традиційного месіянства, етатистського шовінізму і реваншистського мілітаризму. Аналізується глибинна генетична та структурно-типологічна спорідненість різних версій російського месіянства (в тому числі і більшовицького "інтернаціонального" глобалізму та неоєвразійства). Робиться спроба охопити декілька взаємопов'язаних (структурно і функціонально) вимірів російської ідеї: на рівні менталітету, національної характерології та масової свідомості; на рівні національного дискурсу (його парадигм та епістем) філософського, філософсько-ідеологічного, художньо-літературного; на рівні діяльнісно-історичних та ситуативних "розгортань" та об'єктивацій російської ідеї.

Критично розглянуто монографію Л. О. Чорної "Русская культура Переходного периода от Средневековья к Новому времени. Философско-антропологический анализ русской культуры XVII - первой трети XVIII века" (М., 1999). Детально проаналізовано фундаментальні концепції монографії, зокрема особистісного начала в російській культурі так званого Перехідного періоду, трансформації суспільної свідомості, релігійної ментальності тощо. Піддано критиці інтерпретації феноменів християнської свідомості російського пізнього Середньовіччя - раннього Нового часу як неадекватних духовній культурі даного часу, висвітлено недоліки роботи із джерельним матеріалом, визначено риси дискурсивної практики авторки як не релевантної автентичному християнському та культурному дискурсу російської культури XVII ст. Викладено пропозицію щодо залучення до понятійного апарату історіографії категорії християнського дискурсу, розкрито проблематику та семантичне поле її вживання в історичній науці.