Висвітлено масштаби явища української заробітчанської поетичної творчості. Зазначено, що драматична специфіка побуту заробітчан (відірваність від дому, самотність, ностальгія) зумовлює максимально сприятливі умови для фольклоризації творів літературного походження. Наведено відомості про періодичні видання українців в Італії.

Освещены масштабы явления украинского поэтического творчества заробитчан. Указано, что драматическая специфика быта заробитчан (оторванность от дома, одиночество, ностальгия) обуславливает максимально благоприятные условия для фольклоризации произведений литературного происхождения. Представлены сведения о периодических изданиях украинцев в Италии.

Індекс рубрикатора НБУВ: Ш5(4УКР)6-4

Рубрики:

Література

Шифр НБУВ: Ж27444 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Висвітлено місце категорій "Україна", "родина", "смерть", "час", "шлях", "добро і зло", "помста", "любов" "самотність", "революціонізм", "доля", "слово" у творчості Т. Шевченка. Розкрито антропологічний аспект Шевченківської тематики. Увагу приділено біблійним темам і мотивам, християнській агіографії у літературній творчості письменника. Охарактеризовано духовний світ, естетичні та поетикальні засади митця. Проаналізовано факти звернення поета до книг Старого та Нового Завіту, творів релігійної літератури про святих, зокрема, у контексті використання сюжетної, мотивної й образної організації.

Освещено место категорий "Украина", "семья", "смерть", "время", "путь", "добро и зло", "месть", "любовь" "одиночество", "революционизм", "судьба", "слово" в творчестве Т. Шевченко. Раскрыт антропологический аспект Шевченковской тематики. Внимание уделено библейским темам и мотивам, христианской агиографии в литературном творчестве писателя. Охарактеризован духовный мир, эстетические и поэтикальные основы художника. Проанализированы факты обращения поэта к книгам Старого и Нового Завета, произведениям религиозной литературы о святых, в частности, в контексте использования сюжетной, мотивной и образной организации.

Наведено результати досліджень, виконаних Інститутом соціології НАН України в межах програми "Прикладні розробки у сфері розвитку галузей економіки" КМ України. За даними щорічних репрезентативних опитувань населення у 1992 - 2006 рр. викладено питання динаміки соціально-статусних і поселенських структур в Україні, відносин власності, соціального самопочуття та стилів життя населення, громадсько-політичної практичної діяльності в сучасному українському суспільстві. Висвітлено вплив релігійної та конфесійної ідентичності на етнонаціональну толерантність. Розглянуто самотність людей похилого віку як соціальну проблему. Визначено емоційні чинники соціального настрою.

Приведены результаты исследований, выполненных Институтом социологии НАН Украины в рамках программы "Прикладные разработки в сфере развития отраслей экономики" КМ Украины. На основе результатов ежегодных репрезентативных опросов населения в 1992 - 2006 гг. изложены вопросы динамики социально-уставных и поселенческих структур в Украине, отношений собственности, социального самочувствия и стилей жизни населения, общественно-политической практической деятельности в современном украинском обществе. Освещено влияние религиозной и конфессионной идентичности на этнонациональную толерантность. Рассмотрено одиночество людей пожилого возраста как социальная проблема. Определены эмоциональные факторы социального настроения.

Увагу приділено визначенню й інтерпретації самотності у філософсько-антропологічному контексті. Визначено онтологічний статус самотності, розкрито чоловічу та жіночу іпостасі самотності на певних етапах розвитку людини. Виділено внутрішнью та зовнішнью форми самотності з урахуванням специфіки вивчення у психології та філософській антропології. Проаналізовано сучасні теоретичні підходи до самотності, а також взаємодію самотності та компонентів "Я-" і "Ми-свідомість". Встановлено зв'язок самотності та депресії. Показано місце даного феномену у житті та творчості представників української духовно-культурної традиції.

Внимание уделено определению и интерпретации одиночества в философско-антропологическом контексте. Рассмотрен онтологический статус одиночества, раскрыты мужская и женская ипостаси одиночества на определенных этапах развития человечества. Выделены внутренняя и внешняя формы одиночества с учетом специфики изучения в психологии и философской антропологии. Проанализированы современные теоретические подходы к одиночеству, а также взаимодействие одиночества и компонентов "Я-" и "Мы-сознание". Установлена связь одиночества и депрессии. Показано место данного феномена в жизни и творчестве представителей украинской духовно-культурной традиции.

Вивчено сімейний стан і задоволеність ним у жінок з невротичними розладами. За допомогою клініко-психологічного і соціально-психологічного методів обстежено 316 жінок з різними формами невротичної патології, а також 127 чоловіків з аналогічною патологією (група порівняння). Вік хворих обох груп 20 - 49 років. Встановлено, що фактори сімейного стану та задоволення ним мають важливе значення в генезі невротичних розладів у жінок. При цьому "психогенне навантаження" несе не сам фактор сімейного стану, а зумовлена ним емоційна депривація (самотність), яку достовірно частіше реєструють у генезі невротичних розладів у жінок.

Ідентифіковано вершинний концепт у заголовках романів "Сула", "Пісня Соломона" та "Смоляне опудалко" американської письменниці Тоні Моррісон. У зв'язку з цим набуває значущості концептотвірна роль заголовка художнього тексту. За допомогою семантико-когнітивного аналізу заголовків творів письменниці визначено текстові мегаконцепти САМОТНІСТЬ, ЗВІЛЬНЕННЯ та КОНФЛІКТ.

За допомогою тесту Л. Зонді у варіанті методу "краю" та "середини" виявлено деструктивні чинники, які передують виникненню порушень у сексуально-еротичній сфері життя подружжя. Показано, що є гендерна специфічність у конституційних чинниках, які предиспонують до розвитку сексуальної дезадаптації подружжя. Виявлено, що блокада контактів, самотність, відхід від світу, велика незадоволеність потреби у прихильності та незадоволена потреба в любові поряд з аутодеструктивними тенденціями є реальною загрозою для формування сексуальної дезадаптації.

У ході дослідження розглянуто трансформацію розуміння проблеми самотності в історії філософії та пояснено специфіку постановки антропологічного питання в її світлі.

Проаналізовано екзистенціалістську природу українського інтелектуального роману 1920-х рр. За результатами дослідження показано, що визначальними пріоритетами екзистенціального дискурсу ітелектуальної романістики зазначеної доби на рівні екзистенції є головні модуси людського існування, а саме: абсурдність буття, самотність, відчуження, тривога, відчай, страх, непевність, невроз, туга, нудьга, свобода, вибір, відповідальність, метафізичний бунт особлистості, смерть, самогубство. Доведено, що зазначені концепти дають можливість зробити висновок про екзистенціалістську модель аналізованих творів, а їх авторів охарактеризувати як визначних мислителів екзистенціального спрямування. З'ясовано, що змістова парадигма українського інтелектуального роману виявляється у аспекті релевантних бінарних опозицій раціонального / ірраціонального, духовного / тілесного, фемінного / маскулінного, свідомого / позасвідомого.

Розкрито зміст й охарактеризовано засоби вираження екзистенційної парадигми у творчості Л.М.Толстого. Розкрито сутність та специфіку "межової ситуації", показано особливості оповіді, зумовлені осмисленням екзистенційних проблем. Розроблено типологію екзистенційного героя, проведено дослідження категорій-екзистенціалів: "туга", "нудота", "абсурд буття", "страх смерті", "самотність", "паніка рефлективної свідомості". Проаналізовано опозицію "реальне/ірреальне", а також позитивний екзистенціал "любов". Наведено опис екзистенційного типу свідомості, об'єктивованого повною мірою та актуалізованого у всіх жанрових формах. Доведено, що по відношенню до "межової ситуації" екзистенційний герой набуває рис "приреченого, заблукалого, бунтівного, пробудженого героя", а також "людини зв'язаної". На підставі дослідження екзистенційної парадигми у творчості Л.М.Толстого доведено, що письменник випередив основні тези екзистенційної проблематики в літературі та філософії XX ст., визначив вектори розвитку літературного процесу межі століть.

Вперше проведено комплексне дослідження проблеми екзистенційного виміру духовності людини у творчості Г.Сковороди. На підставі вивчення творчої спадщини видатних діячів і мислителів часів Київської Русі та доби бароко доведено, що екзистенційність і духовність належать до визначальних рис української філософії. Проаналізовано особливості проявів даних категорій у самобутньому філософському вченні Г.Сковороди. На підставі аналізу текстів українського мислителя встановлено, що переживання особою свого "буття у світі" є вихідним принципом духовної сутності людини. Розглянуто особливості трактування ідеї Бога у творчості Г.Сковороди, співзвучного з поглядами релігійних філософів-екзистенціалістів XIX - XX ст. (С.К'єркегора, Г.Марселя, К.Ясперса). Вперше проаналізовано екзистенційний зміст творчості Г.Сковороди у контексті таких модусів людського існування як страх, гріх, самотність, любов і відчай. Висвітлено погляди українського мислителя на внутрішню духовну свободу людини, досягнуту в результаті самопізнання та самовдосконалення та роль даного чинника у визволенні від обтяжливих спокус і негативного впливу зовнішнього світу. Доведено пріоритетність принципу діалогу у філософському мисленні Г.Сковороди як специфічного фактора духовного розвитку особистості.

Висвітлено суть концепцій світу та людини у творчості С.Йовенко та форм художнього їх вираження. На підставі аналізу поетичних, прозових творів і літературно-критичних статей письменниці визначено її художньо-естетичні позиції, обгрунтовано витоки розуміння нею світу та людини. У історико-літературному контексті розглянуто характер їх інтерпретації. Запропоновано тезу, що художня концепція світу та людини в поетичних і прозових творах неоднорідна й еволюціонізує з поглибленням пізнання дійсності. У своїх творчих пошуках письменниця визнавала безсилля людини подолати свою самотність, відчуженість себе у світі, що руйнується, у світі апокаліптичному. У роздумах над змістом і метою людського існування вона дійшла до висновку, що людина може змінювати лише сама себе, а не навколишній світ. Зауважено, що неадекватність художнього втілення концепції світ - людина у різні періоди творчості С.Йовенко зумовлюються передусім розвитком її філософської й естетичної позицій і соціально-економічним і політичним станом суспільства.

Розглянуто етичну концепцію Е. Левінаса, концептуальним ядром якої є моральна відповідальність. На підставі аналізу найбільш фундаментальних праць зарубіжних і вітчизняних дослідників, критичного осмислення творчої спадщини Е. Левінаса визначено етичні особливості його концепції, а саме: відхід від традиційної етики, утвердження принципу "асиметричності стосунків" "Я - Інший", який суттєво відрізнявся від існуючих етичних парадигм; обгрунтування етичних категорій "свобода", "страждання", "самотність", "любов", "справедливість", "милосердя" на підгрунті раніше встановлених норм і принципів, поглиблюючи їх зміст і перосмислюючи значення; спрямованість дослідженої проблематики на "обличчя Іншого".

Вивчено структурно-семантичний аспект поетики прозового доробку А.Любченка, зокрема такі її елементи, як заголовок, мотив, бінарні опозиції, хронотоп, образність, символіка, колористика, ігрові прийоми. Доведено, що художні твори письменника відзначаються функціонально-типологічною різноманітністю назв і розгалуженою мотивною структурою, у якій визначено провідні мотиви: молодість, місто, рух, жінка, образа, ненависть, виживання, обов'язок, зрада, самотність, свій / чужий, глухість, колективізм, ворожість, подорож, життя / смерть, пошук справжніх людей. Досліджено, що новели й оповідання письменника демонструють паралельне звучання декількох мотивів, тісне поєднання їх між собою, вияв одного мотиву через інший. Встановлено, що більшість творів характеризується переплетінням мотивів молодості та міста й фокусуванням їх у спільній точці перетину - рухові.

Висвітлено зміст категорії самотності як персонально-екзистенційного стану, базуючись на засадах екзистенційної філософії, філософії діалогу, а також психоаналітичній літературі, синергетичному та компаративістському підходах. У контексті феноменології розглянуто самотність як внутрішній стан і зовнішню ситуацію. Зазначено, що на онтологічному рівні самотність пов'язана зі вступом людини у буття. За цього дана категорія є іманентною характеристикою людського існування. Зауважено, що самотність взаємопов'язана з конституюванням людської суб'єктивності, визначенням самототожності. На аксіологічному рівні її інтерпретовано на базі поняття "суєта самотності" або "втеча від самотності" та "усамітнення". Сформульовано ідею, що "втеча від самотності" за умов сучасної культури набуває специфічних форм, є наявні сучасні дивертисменти: спілкування у мережі (Інтернет, мобільний зв'язок), телеманія, меломанія. Вказано на перспективність можливого подолання самотності, розкрито суть поняття відкритості, яка має вияв у творчості, сакральному досвіді, істинному діалозі Я - Ти. Сучасний тип індивіда визначено як нарцисичний. Нарцисизм є однією з причин, яка призводить до посилення проблеми самотності у сучасній культурі. Самотність розглянуто як останній притулок реальності існування (нульовий ступінь) "індивідуального" у світі, наповненому "іншими", також її інтерпретовано шляхом зв'язку з ідентичністю. Визначено, що за маргінальних типів ідентичності самотність трансформується як персональний-екзистенціальний стан. Наголошено, що на емоційному рівні самотність переживається як негативний і позитивний стани. Страждання самотності

Наведено філософсько-антропологічний аналіз проблеми самотності, яка у філософії традиційно пов'язувалася з особливостями світосприйняття людини, станом її душі, мотивацією вчинків і самосвідомістю. Визначено типологію основних форм самотності, зокрема, добровільне усамітнення, соціальну, цивілізаційну й індивідуальну самотність. Висвітлено основні підходи до розгляду даної проблеми у контексті історії філософії, філософської антропології та соціальної філософії. Розглянуто сутність феномену самотності як універсального явища, проведено філософський аналіз гендерного аспекту самотності. Зазначено, що феномен чоловічої та жіночої самотності виникає та змінюється разом з культурою. Показано, що гендерні дослідження останніх трьох десятиліть ХХ ст. виявили, що сутність понять гендеру та гендерної асиметрії стають головним предметом вивчення філософії фемінізму, а маскулінність - одним з напрямків постфемінізму.

Здійснено аналіз самотності як переживання стану. Зазначено специфіку переживання самотності жінками. Виявлено специфічні особливості організації життя самотніх жінок, а також вказано особливості прояву соціального інтелекту. Результати дослідження дають змогу проаналізувати дії з організації власного життя самотніми жінками та визначити їх проблемні зони. Розглянуто способи взаємодії цих жінок з оточуючими. Виділено типи жіночої самотності: самотність жінки без чоловіка; самотність жінки без конкретного чоловіка; самотність як нерозуміння; самотність як нереалізованість жінки. Досліджено особливості образу "Я" самотніх жінок, що відносяться до визначених типів самотності. Запропоновано стратегію та тактику психологічної корекції даним жінкам, а також способи психологічної допомоги.

На прикладі аналізу філософської концепції Г.Арендт показано, що подолання суб'єкт-об'єктного розмежування започаткувало формування політичних теорій, які базуються на світовості та множинності як фундаментальних конституентах унікального політичного досвіду. Досліджено особливості трансформації у філософській концепції Г.Арендт гайдегерівської ідеї відкритої екзистенції у концепт "становище людини", що дало змогу спростувати радикальну самотність гайдегерівського індивіда. Розкрито головні відмінності між кантівським та арендтівським розумінням множинності. Досліджено роль онтології у трансформації кантівської тотожності свобода - суверенність у контингентну свободу в політичній філософії Г.Арендт. Визначено онтично-онтологічну природу дії як єдиного способу vita activa, що безпосередньо виявляють особливості множинності та народжуваності як обставин становища людини. Досліджено способи vita activa - працю, роботу - щодо їх спроможності виказувати особливості людського буття. Висвітлено відмінності між гайдегерівським розумінням ролі приватної та публічної сфер щодо реалізації людиною власної екзистенції у контексті її природної схильності до утворенння та облаштування спільного світу, а також утворення низки специфічних зв'язків, які породжують феномен влади. Аргументовано політичний вимір людської природи. Обгрунтовано переваги та можливості відкритої політики щодо реалізації людиною власної екзистенції, набуття нею свободи та подолання явища світовідчуження. Досліджено особливості некласичних принципів облаштування спільного буття людей, які б сприяли подоланню наслідків світовідчуження людини, оскільки вона позбавлена "оселі",

Вперше в українському літературознавстві розглянуто романну трилогію В. Сорокіна "Лед", "Путь Бро", "23 000" у контексті творчості письменника та змін естетичної парадигми російського літературного постмодернізму на межі століть. Розкрито суть проблематики та жанрово-композиційні особливості романного циклу. Розглянуто причини диверсифікації творчих принципів В. Сорокіна та відмови автора від соц-арту. Визначено місце трилогії в романній творчості В. Сорокіна, виділено основні тенденції в критичних і літературознавчих оцінках циклу. Доведено авторську природу міфології трилогії та досліджено шляхи її виникнення та розвитку. Увагу приділено характеристиці фантастичного "Всесвіту гармонії", за допомогою якого автор показує проблеми сучасного суспільства (соціальну самотність, втрату духовних ідеалів, соціальну дезорієнтованість, загрозу авторитаризму та тоталітаризму). Досліджено різновиди часу та простору у романах (фантастичний і реальний хронотоп). Визначено зв'язок проблематики з жанровою та композиційною структурою трилогії. Для циклу, в якому наявні елементи утопії та антиутопії, запропоновано жанрове визначення "апокаліптична утопія". Відзначено вплив світової та російської літературної традиції на письменника, а також новаторство В. Сорокіна в межах постмодерністської естетики.