Висвітлюено історію розвитку культури західноєвропейського регіону XVIII ст. Розглянуто такі аспекти, як секуляризація культури, проблеми прогресу в культуротворенні, народництво, філантропізм, індустріалізм, урбанізація, інститутонаціоналізація, театралізація, дезінтеграція, спеціалізація галузей культуротворення та формування механіцистського світогляду.

Досліджено умови виникнення сучасного стану релігійності, пошуки відповідей на питання: чому має місце тенденція позацерковної релігійності та чому західні місіонери та новітні релігійні рухи є досить привабливими в сучасній Україні? Приділено увагу процесам світової глобалізації, глобальним процесам сучасності, наслідкам науково-технічного прогресу. Звернуто увагу на специфічно українські детермінанти сучасної релігійності (кризу радянської системи цінностей, трансформацію механізмів традиційного відтворення релігійності, новий тип економічної та політичної системи, міжконфесійні конфлікти).

Вперше розроблено комплексну музично-культурологічну концепцію розвитку та секуляризації православної духовної хорової музики в російсько-українській музичній культурі XVII - XXI ст. Зроблено історичну періодизацію основних етапів розвитку та секуляризації православного духовного хорового мистецтва. Визначено змістовні передумови секуляризації православної духовної хорової музики та її нової сакралізації. Виявлено негативні та позитивні аспекти процесу секуляризації та характер діалогових взаємодій антиномічних явищ "секулярного" та "сакрального". Досліджено становлення хорової культури Харківщини другої половини XIX - початку XX ст. та шляхи її секуляризації. Виявлено чинники впливу "Мусикійської граматики" М.Дилецького на секуляризацію православної духовної музики й оновлено уявлення про жанр хорового концерту в діахронічному та синхронному аспектах даної проблематики. Вперше введено до наукового та практично-виконавського обігу несправедливо забуті хорові твори харківських композиторів-регентів кінця XIX - початку XX ст. (П.І.Кравцова, О.Й.Литинського, П.Н.Толстякова).

Розглянуто процеси становлення та розвитку секулярного живопису в Україні другої половини XVII - XIX ст. Висвітлено проблему секуляризації сакрального малярства на підставі порівняльного аналізу традицій образотворення східної та західної християнських церков. Виявлено джерела та мистецькі явища, які впливали на трансформацію іконописних канонів у секулярному живопису України. Уперше проведено комплексне дослідження відмінностей між іконою та релігійною картиною, їх причини та витоки, внутрішні та зовнішні джерела впливу й інспірацій. Вивчено явище взаємовпливу сакральної та секулярної образотворчих традицій на базі розгляду вітчизняних творів іконопису XVII - XIX ст. і релігійних картин кінця XVIII - XX ст. На підставі здійсненого дослідження виявлено проблеми сучасного розвитку православного іконопису та секулярного живопису в Україні.

Досліджено суть і зміни секуляризації як об'єкта соціології релігії, спричинені динамікою суспільних процесів у сучасних суспільствах під впливом глобалізації. Вивчено становлення та розвиток теоретичних поглядів на суть процесу секуляризації відповідно до соціальних змін у суспільстві у контексті взаємовідносин релігії з іншими основними соціальними інститутами - політикою, економікою, родиною та культурою. З'ясовано тенденції змін у взаємодії між цими соціальними інститутами за впливу секуляризації та розширення на цій базі евристичного потенціалу терміну секуляризації шляхом поширення його на дослідження взаємодії між всіма соціальними інститутами щодо захисту їх від агресії з боку будь-яких соціальних інститутів.

Проаналізовано етногенез, сучасне становище турків-месхетинців і досліджено вплив історичних, політичних і соціальних факторів на подальшу адаптацію турків-месхетинців в українському суспільстві. Описано механізми соціальної адаптації і процеси інтеграції турків-месхетинців. Визначено фактори впливу на успішність адаптаційних процесів на основі порівняльної характеристики турків-месхетинців в Україні, Росії, країнах Середньої Азії і Закавказзя, зокрема, кооптація мігрантів до регіональних еліт, органів влади, розмивання ролі первинних груп, залучення мігрантів до діяльності у вторинних групах, секуляризація міжетнічних відносин старожилів і мігрантів, підвищення їх політичної та правової культури. Виділено фактори, які перешкоджають інтеграції, а саме: соціально-демографічний дисбаланс, що призводить до одностороннього зростання статусного становища, експорт міжетнічних конфліктів, компактне проживання, традиціоналізм, наявність екстремістських і націоналістичних організацій, особливості етнічної та міграційної історії приймаючого суспільства.

З використанням певних джерел досліджено роль сповіді у житті мирян Київської митрополії у 1730 - 1770-ті рр. Вивчено церковне та світське законодавство, яке регламентувало місце сповіді в житті особи. Охарактеризовано "професійний" рівень практикуючих духівників. Розглянуто вертикаль церковного управління та засади формування парафій. Проаналізовано ефективність вживання заходів щодо налагодження системи державного контролю за річною сповіддю лаїків. З'ясовано типові перешкоди, а також ставлення мирян до вимоги сповіді в парафії, її частотність. Показано зміни в усвідомленні людьми суті гріха. Зазначено, що синодальні заходи щодо налагодження системи контролю за сповіддю не знаходили належного розуміння серед місцевого духовенства та лаїків. З'ясовано, що наслідком досліджених заходів була секуляризація суспільної свідомості.

Проаналізовано теорію та практику становлення та розвитку системи університетської освіти Франції у XIX - XX ст. Проаналізовано суспільно-економічні й історико-педагогічні передумови та чинники еволюції університетської ланки освіти. Розкрито сутність, динаміку й основні положення заходів щодо реформування університетів. Розроблено періодизацію та визначено провідні тенденції їх розвитку (секуляризація, централізація, сертифікація, професіоналізація) у різні історичні періоди. Охарактеризовано концептуальну модель діяльності Імператорського університету, досліджено особливості функціонування його професійного (медичного та юридичного) й академічного (гуманітарного та природничо-математичного) напрямів підготовки, виявлено їх спільні та відмінні ознаки в організації та здійсненні навчального процесу. Визначено національні особливості шляхів побудови системи університетської освіти Франції у контексті європейської інтеграції освітніх систем на початку XXI ст.

Проведено компаративний аналіз фундаментальних принципів європейської Реформації та віросповідних основ українського євангельського протестантизму. Розкрито специфіку відображення спільних богословських засад у соціальній позиції протестантизму. Виявлено, що євангельські церкви поєднують у своїй соціальній позиції східні та західні традиції та є чинником крос-культурного богословського синтезу, інкультурації ідей європейської Реформації у православній культурі. З'ясовано, що секуляризація протестанських церков у Європі й Америці обумовлює негативну реакцію українських протестантів, які знаходяться на стадії визначення своєї ідентичності між традиціоналізмом і західним модернізмом. Виявлено, що євангельські церкви в Україні зберігають ознаки маргінальної субкультури на сучасному етапі формування їх нової ідентичності. Проаналізовано основні тенденції соціально-політичного розвитку євангельського протестантизму у контексті євроатлантичної інтеграції України, побудови громадянського суспільства та налагодження партнерських відносин між державою та євангельськими конфесіями.

Розкрито питання логічного розвитку історичного процесу, в якому синтезовані особливості суспільного та культурного життя людства протягом всіх історичних епох. Розглянуто проблеми теорії культурно-історичних цивілізацій. Подано інформацію про стародавні, феодально-капіталістичні та постіндустріальні цивілізації. Увагу приділено співвідношенням культури та цивілізації. Наведено термінологічний словник, в якому висвітлено сутність таких понять, як авторитаризм, аномія, антропосоціогенез, загальнолюдські цінності, ідеологія, ламаркізм, масова свідомість, матріархат, секуляризація, схоластика, циклічний час, цінності соціальні.

Розглянуто правовий аспект секуляризації опікунської справи на території сучасної України - від закріплення інституту опіки у перших правових документах - до запровадження державних опікунських відомств у XVIII ст. Увагу приділено правовим актам візантійського, московського та російського імперського законодавства в контексті з "націоналізованими" вітчизняною історіографією пам'ятками - Руською правдою та Литовським статутом, визначено їх вплив на розвиток вітчизняного права.

Розкрито специфіку осмислення достеменності людського буття в екзистенційній (Н. Аббаньяно) та постмодерній (Дж. Ваттімо) філософії, проаналізовано основні концептуальні підходи до тлумачення достеменності, визначено роль віри та любові як основних засад комунікаційного суспільства, досліджено зв'язок між мистецтвом і безсмертям, метафізикою та християнством. Показано, що філософія Дж. Ваггімо та Н. Аббаньяно спрямована на те, аби сфокусувати погляд не тільки філософії, але й політики, культури, релігії, ЗМІ сучасності на самій людині, такій, як вона є, з її плинними, чуттєвими, неоднозначними проблемами в самому центрі її реального, теперішнього існування.

Подано теоретичний матеріал до курсу, теми та плани лекцій і семінарських занять, індивідуальні навчально-дослідні завдання з врахуванням кредитно-модульної системи навчання. Сформувано уявлення про концептуальні підходи, які склались в психології щодо вивчення психологічних механізмів формування релігійності, форм вияву релігійної віри. Розглянуто роботи класиків та ідеї провідних вчених в галузі психології щодо формування релігійної віри, форм її вияву та методів аналізу вольових мотивів та установок віручої людини. Освітлено такі питання як релігія, релігійність, релігійна свідомість, емоції, почуття, настрої, сакралізація, соціально-релігійні відносини, секуляризація, релігійна мораль і культ, доброчинність.

Досліджено сутність, витоки та наслідки секуляризації як світоглядного феномену. Встановлено, що на відміну від соціологічного аспекту секуляризації, який полягає у зміні функцій та проявів релігії у суспільстві, філософський аспект передбачає здійснення секуляризації на рівні виходу понять з теологічної площини, на рівні зміни світоглядних орієнтирів та на рівні реалізації сутності релігії, а саме християнства. Висвітлено основні історичні етапи проявів секуляризації як світоглядного феномену та виявлено, що перші секуляризаційні тенденції виникають в результаті духовної революції Осьового періоду, одержують продовження на фунті юдео-християнської традиції, а найповнішого розгортання досягають у межах філософії Модерну. Визначено антропологічні та релігійні витоки секуляризації. Зазначено, що секуляризаційний процес не є результатом науково-технічного та економічного поступу, а натомість є одним із стрижневих чинників формування специфічного духовно-інтелектуального середовища, в якому розвивається західна світоглядна парадигма, а відтак і європейська культура в розмаїтті її особливостей. Обгрунтовано, що секуляризація розкривається через процеси релятивізації метанаративів, іманентизації трансцендентного, "воплочення" Бога, нового духовного пошуку та подолання радикалізму релігійних та псевдорелігійних ідеологій.

Вивчено релігійно марковані лексеми як словотворчий компонент фітонімів. Проаналізовано мотивації номінацій рослин у сучасній турецькій мові.

Висвітлено гуманітарну складову освіти в процесі формування духовної культури майбутнього фахівця та шляхи досягнення якісної освіченості особистості за сучасних соціокультурних умов. Сформовано проблематику нових смислів, що визначають інтелектуальну складову духовного розвитку: утилітарна мораль, свідомість постмодерністської епохи, секуляризація інтелекту, втрата натхненності, міфологізація знання, зміна історичних акцентів, переорієнтація з об’єктивного на суб’єктивне. Обгрунтовано необхідність викладання культурознавчих дисциплін, що концептуально впливають на формування фахівця, його духовного потенціалу і культуротворчої позиції в суспільстві. Наведено завдання навчальних курсів з викладання гуманітарних наук: розкриття сутнісних характеристик духовної культури; ознайомлення студентів з сучасними науковими підходами до проблем культури та духовного розвитку особистості; розвиток орієнтації студентської молоді на гуманістичні ідеали та вічні духовні цінності людства; розвиток духовно-чуттєвого світу особистості, емоційно-образного мислення, здатності до сприйняття життя на основі ідеалів краси. Підкреслено значення гуманістичної складової освіти, яка має бути наповнена загальнолюдськими та національними цінностями (релігійно-моральними, професійно-педагогічними), що тісно пов’язані з провідними життєвими цілями.

Рассмотрены гуманитарная составляющая образования в процессе формирования духовной культуры будущего специалиста и пути достижения качественного образования в современных социокультурных условиях. Сформирована проблематика новых смыслов, определяющих интеллектуальную составляющую духовного развития: утилитарная мораль, сознание постмодернистской эпохи, секуляризация интеллекта, потеря одухотворенности, мифологизация знания, изменение исторических акцентов, переориентация с объективного на субъективное. Обоснована необходимость преподавания культуроведческих дисциплин, концептуально влияющих на формирование специалиста, его духовного потенциала и культуротворческие позиции в обществе. Названы ключевые задачи учебных курсов по преподаванию гуманитарных наук: раскрытие сущностных характеристик духовной культуры; ознакомление студентов с иновационными научными подходами к проблемам культуры и духовного развития личности; развитие духовно-чувственного мира личности, эмоционально-образного мышления, способности к восприятию жизни на основе идеалов красоты. Подчеркнуто значение гуманистической составляющей образования, которая должна быть наполнена общечеловеческими и национальными ценностями (религиозно-моральными, профессионально-педагогическими), тесно связанными с ведущими жизненными целями.

The article is dedicated to the humanitarian component of education in the formation of spiritual culture of future specialist and the ways to achieve professional quality of education of an individual in modern social and cultural conditions.

Проаналізовано підвалини організації та життєдіяльності суспільства, обгрунтовані модерною думкою, а також створено на цій основі програми соціально-політичних перетворень та практики їх утілення від доби Ренесансу до сьогодення. У генезі та розгортанні соціального проекту модерну виділено чотири фази. Перша має цілком негативний характер і передбачає світоглядно-релігійне спростування ієрархізованого порядку середньовіччя. Її загальним змістом є секуляризація дійсності, здійснена впродовж доби Ренесансу та Реформації (XVI - середина XVII ст.). Друга - це ліберальна утопія відкритого громадянського суспільства, теоретичну основу якої становить природно-правова парадигма розуміння соціальної дійсності. Третю фазу характеризують - тоталітарні утопії соціалістичного суспільства у двох головних версіях, виразом яких стали комуністична (класово-соціалістична) та фашистська (націонал-соціалістична) ідеології. Четверту фазу задає процес глобалізації, який породжує кризу соціального проекту модерну й окреслює перспективу глобального соціального порядку у вигляді мережної соціальності. Серед провідних соціальних колізій сучасності виокремлено феномен тоталізації суспільств, який властивий і провідним сучасним демократіям (передусім американській).

Розглянуто особливості трансформації релігійних заборон у співвідношенні з сучасними проблемами секуляризації та десекуляризації. Стверджено, що секуляризація представлена не в тому понятті, про яке кажуть відомі соціологи, вона трансформується разом з віруючими людьми, з владою секуляризованих країн. В певний момент віруючим набридає утиск, вони починають виступати за десекуляризацію, повалення влади, на прикладі "Арабської весни" досягають своїх цілей.

Прослідковано основні моменти становлення поняття творчості в історії філософії та в історії культури в цілому, роль релігії та науки в виведенні цього поняття. Творчість зазвичай визначають як процес створення нового (дуже часто додають - якісно нового). Але намагання розглянути "нове" в відриві від "старого" і в такому вигляді покласти його в основу визначення творчості, є безперспективним. На наш погляд, взагалі неможливо сформувати поняття творчості через перелік ознак творчого процесу. Таким способом можна хіба що описати цей процес, але не можна зрозуміти, що таке творчість. Формування поняття творчості є можливим тільки через генетичні його визначення, які розроблялися виключно в межах так званого "діяльнісного підходу". Підходячи до питання з точки зору діалектичного та історичного матеріалізму, критично оцінено позицію природничого матеріалізму щодо питання про природу творчості та підкреслено позитивний вклад ідеалістичної діалектичної традиції в його вирішення в межах філософії та необхідність звернення до набутків політичної економії для його практичного вирішення. Стверджується, що єдиною адекватною формою творчості є колективне творення історії. Так було завжди, але за умов економічних суспільних формацій, які базуються на розподілі праці, творення людини та історії здійснювалось швидше всупереч як завдяки свідомим діям людей, а тому творчість розглядали як здатність надприродну чи позаприродну. На часі секуляризація та демістифікація творчості, її повернення у своє власне лоно - лоно суспільної діяльності людей, що неможливо без виведення уявлень про природу творчості на рівень філософського поняття, яке єдине може стати надійною основою створення реальної програми перетворення творчості в спосіб нормальної життєдіяльності людини в суспільстві.

Надано порівняльну характеристику рівня та специфіки релігійності 45 європейських суспільств (48 країн і територій) на базі даних IV хвилі Європейського дослідження цінностей (2008 - 2010 рр.) за параметрами віри в продовження свідомого існування після смерті, релігійної самоідентичності, релігійного ексклюзивізму та відвідування релігійних служб. На базі цих даних висловлено деякі зауваги щодо застосовності теорії секуляризації для пояснення рівня та специфіки сучасної релігійності суспільств європейського континенту.