Розглянуто широкий спектр досліджень науково-теоретичних аспектів категоріальності естетичного знання, суміжні проблеми філософії, етики, естетики та культурології. Надано оцінку ролі та місця у сучасному культурному просторі новітніх філософсько-культурологічних напрямків, специфіки буття людини в соціумі.

Досліджуються філософські аспекти соціального буття людини, її самореалізації, широке коло проблем, що торкаються становлення форм соціальності, етнокультурних, морально-етичних та культурно-естетичних вимірів взаємозв'язку індивіда і соціуму. Значна увага приділяється когнітивним, семантичним та символічним аспектам логіко-філософських форм рефлексії. Розглядається естетична теорія, її модифікації при аналізі естетичного відношення, естетичного предмета, свідомих та несвідомих компонентів, поліваріативного освоєння духовності людини.

Висвітлено проблеми позаіндивідуального, надособистісного буття людських спільнот, архетипової детермінації української та російської психокультур. Запропоновано оригінальну авторську концепцію щодо поширення нині в Україні та Росії різноманітних масових форм психопатологічної поведінки, пов'язаної з двома головними чинниками: політичним насильством (невідповідністю визначеного шляху глибинній природі соціуму) та негативним впливом візантинізму на психосоціальні конструкти.

Досліджуються різноманітні аспекти розвитку культурологічної, філософської та соціологічної думки сучасності. Висвітлюються актуальні проблеми формування інваронментальної соціології, метасоціологічного дискурсу, гендерних вимірів сучасного буття. Розглядаються політичні аспекти екологічної проблематики України, освіта та виховання в системі екологічних знань та ін.

Проаналізовано барокову гомілетику І. Галятовського - "Наука албо способ зложеня казаня" (1659 - 1660), укладену задля допомоги православному священникові-провінціалу в написанні проповідей за часів Руїни. Мета дослідження - виявити впливи давньогрецької (V - IV ст. до н.е.) риторичної спадщини на барокову теорію церковного красномовства, для якої характерною рисою була "нерефлексована взірцевість античності", що неодноразово підкреслювалося вченими у студіях більш загального плану. Проведено порівняльний аналіз вчень про структурування промови поданих, вірогідно, вже у перших риториках Тісія та Корака (V ст. до н.е.), досліджуваних Платоном, підсумованих Арістотелем та його послідовниками; розглянуто вчення про емоційний вплив і зацікавлення реципієнта, про "відповідність", "ясність", "переконливість", "доказовість" промови тощо. Зазначено, що на компонуванні барокових проповідей позначилися принципи укладання орацій судового, дорадчого й епідиктичного родів, які культивувалися Давньою Грецією та Римом, породжені потребами функціонування тогочасних соціумів.

Висвітлено економічно-педагогічні аспекти впливу соціуму на молодь, обгрунтовано особливості громадянського виховання особистості, дидактичні проблеми використання основ економіки за ринкових умов. Узагальнено закономірності розвитку змісту, структури, функцій економічної освіти. Розглянуто професійну освіту майбутніх фахівців як один з провідних факторів, що зумовлює економіко-освітній розвиток суспільства, зміцнення його науково-технічного та соціально-економічного потенціалу. Обгрунтовано необхідність посилення відповідальності викладачів за організацію економіко-гуманітарного виховання особистості, реалізацію завдань, які ставить суспільство перед освітою у процесі професійної підготовки спеціалістів.

Розглянуто історичні умови розвитку західноукраїнської фольклористики на початку другої половини ХІХ ст., елементи філософської етнології в українській етнографії ХІХ ст., процес становлення і розвитку національної культури і духовності, а також фольклорно-християнські традиції та їх роль у формуванні активного мовленнєвого соціуму. Подано аналіз фольклорності стрілецьких пісень Б.Лепкого, типізації українського національного характеру у творчості В.Винниченка, ідеї державотворення у спадщині В.Липинського. Досліджено краєзнавчі звістки про українську землю та її населення істориків античної епохи, історичні витоки зв'язку природознавства з народознавством, а також запропоновано палеоекологічній підхід до вивчення давньої історії населення сучасного терену України тощо.

Розглянуто історію, сучасний стан і тенденції етнонаціонального розвитку Закарпаття. Особливу увагу приділено актуальним питанням соціалізації та соціальної адаптації найпоширеніших національних меншин краю, шляхам реалізації їх громадянських прав і життєвих потреб у процесі трансформації українського суспільства. Здійснено ретроспективний аналіз етносоціального розвитку краю. Висвітлено сучасну поліетнічну структуру його населення. Наведено соціально-культурну характеристику найчисленніших етнонаціональних груп: українців, русинів, угорців, росіян, румунів, ромів-циган, словаків, німців, євреїв. Визначено соціально-психологічні стереотипи, особливості структури потреб, ціннісних орієнтацій, міжетнічні дистанції даних груп. Подано міжнародні документи та законодавчі акти України щодо етнонаціонального розвитку та державно-правових відносин у розрізі етнічних груп та національних меншин. Вміщено перелік науково-теоретичних конференцій, науково-практичних семінарів, проведених за останнє десятиріччя, а також рекомендований список літератури.

Доведено необхідність зміни парадигми освіти у контексті взаємовідносин "особистість - освіта - соціум" на підставі метакогнітивних знань, зокрема, знань про себе, пізнання, предмет і знань предмета.

Розглянуто проблеми функціонування вищої освіти на межі тисячоліть. Зазначено, що невідповідність потребам нового суспільства системи сучасної освіти в цілому та вищої зокрема, сприяла виникненню ряду серйозних проблем, які знижують загальну ефективність і призводять до дисфункції освіти в соціумі. З позицій соціології освіти проаналізовано питання співвідношення освіти та соціуму, ступені їх взаємозв'язків і взаємопроникнення. Досліджено основні методологічні принципи аналізу проблем освіти. Відзначено подвійну соціальну природу освіти, яка є одночасно соціальним інститутом і соціальною організацією. Освіту трактовано як соціальний інститут, що виконує функції підготовки та включення індивідів в окремі сфери життєдіяльності суспільства, залучення до культури даної суспільної системи. Окреслено проблеми критеріїв інституціоналізації, які характеризують освіту з боку її функціонування як суспільної підсистеми більш високого порядку. Соціальний інститут освіти охарактеризовано через ряд відмінних ознак: основні установи та зразки поведінки; символічні та культурні ознаки; ступені формалізованих кодексів, що визначають образ дій в системі соціальних взаємозв'язків; ідеологію як систему ідей, санкціоновану сукупністю існуючих норм. На засадах інституціалізації розглянуто проблеми пріоритету соціальних функцій освіти, ролі та місця вищої школи в сучасному суспільстві та сучасному світі. Зроблено висновки про подальші шляхи оптимізації ефективності функціонування вищої освіти.

Досліджуються проблеми сутності активності мистецтва як цілісної духовної форми, що виявляється як з точки зору інтеріорних, так і екстеріорних механізмів об'єктивації процесу художньої творчості. У цьому контексті досліджуються філософсько-методологічні аспекти мистецтва, предмет мистецтва, параметри його активності, природа художнього образу, естетичний ідеал у структурі дієвих форм функціонування мистецтва в соціумі тощо.

Обговорюється проблема стану й функціонування української мови у двомовному соціумі. Автор аналізує наслідки тривалого процесу русифікації в історичному, політичному і соціальному аспектах.

Розглядаються особливості соціокультурних явищ доби модерну під кутом співвідношення традицій та новацій. Аналізуються сучасні теорії розвитку культури європейських країн та специфіка культуротворчих процесів доби модерну. Підкреслюється, що запропонована схема розуміння суспільства початку ХХ ст. дає можливість поглибити розуміння змісту та напрямів розвитку культури зазначеної доби як найбільш адекватного виразу суті й духу соціуму.

Розглянуто парадигму соціуму в українській філософії серця та в американському трансценденталізмі. Значну увагу приділено компаративістичному дискурсу в українському літературознавстві, метафізичним принципам у поезії, іконології у польсько-українсько-російській драмі про бідного та багатого Лазаря. Висвітлено наукову та термінотворчу традиції в староукраїнській літературній мові.

Наведено результати дослідження міжперсонального простору соціального досвіду, який забезпечує процес, характер, оцінку та регулювання спілкування з іншими, соціальний обмін та орієнтацію у соціумі.

Розглянуто питання про роль особистості у історії. Висвітлено значення лідерів, особливо на переломних етапах розвитку соціуму та всього людства. Проаналізовано зміст понять "керівник" і "лідер", виявлено їх спільні риси та істотні відмінності. Наведено загальну характеристику особистості керівника-лідера.

Розглянуто рух інформаційних потоків у соціумі, визначено елементи соціальної системи, що породжують і сприймають їх, підкреслено надзвичайно важливу роль освіти в інтелектуалізації суспільства. Виходячи з цього, проаналізовано основні передумови та обгрунтовано доцільність викладання інноваційних дисциплін у вищих навчальних закладах України. Наведено ознаки, що відрізняють інноваційні навчальні заклади від не інноваційних.

Розглянуто актуальні проблеми формування підростаючого покоління за умов нестабільного українського соціуму. Подано матеріали дослідження, здійсненого соціологами Харківського національного університету ім. В.Н.Каразіна протягом 1998 - 1999 рр. Проаналізовано роль таких суб'єктів та агентів соціалізації підлітків, як сім'я, освіта, коло однолітків, засоби масової комунікації. Особливу увагу приділено впливу телебачення на ціннісний світ та поведінку сучасної молоді, її життєві стратегії, дозвілля, деструктивні прояви, стан здоров'я.

Розглядаються методологічні основи дослідження посттоталітарних систем, динаміка соціальних процесів в перехідний період, теоретичні і практичні моделі їхньої трансформації. Розкриваються суттєвість, типологія та форми розвитку соціальних протиріч в посттоталітарних системах і механізми їхнього розв'язування у перехідний період. Особливе значення має проблема типових і особливих властивостей посттоталітарного соціуму як у генерації конфліктогенних процесів, так і в реакціях на ці процеси.

Досліджено соціальні характеристики перехідного соціуму, проблемні розробки та реалізацію адекватних засобів розуміння особливостей транзиції та управління перехідними процесами. Критично проаналізовано існуючі концепції еліти, громадянського суспільства та "маси". Запропоновано власну оригінальну точку зору шодо даних феноменів у сучасному українському суспільстві. Висвітлено ідеологію громадянського суспільства.