Рак підшлункової залози (РПЗ) характеризується безсимптомним, агресивним перебігом, високою смертністю та низькою виживаністю пацієнтів. Доведено, що хворі на цукровий діабет (ЦД) мають підвищений ризик розвитку РПЗ. Проте існує два погляди на ЦД - як фактор ризику чи як маркер РПЗ. Мета роботи - вивчити роль патогенетичних факторів ЦД 2 типу у розвитку РПЗ. У дослідження було залучено 42 пацієнти, яких було розподілено на групи: I група контрольна) - здорові особи (n = 10), II група - хворі на ЦД 2 типу (n = 13), III група - пацієнти з РПЗ без ЦД 2 типу (n = 11), IV група - хворі з поєднанням РПЗ і ЦД 2 типу (n = 8). Для оцінки стану компенсації ЦД визначали рівень глікозильованого гемоглобіну HbA1c) за допомогою методу іоно-обмінної хроматографії. Для визначення рівня інсуліну й інсуліноподібного фактора росту-1 (IGF-1) використовували метод імуноферментного аналізу. Достовірну гіперінсулінемію виявлено тільки у пацієнтів з ЦД 2 типу I групи у порівнянні з групою контролю (p = 0,0001), з III групою (p = 0,0002) і IV групою (p = 0,04). Підвищений рівень IGF-1 у порівнянні з контрольною групою мали хворі з ЦД 2 типу II групи (p = 0,04) і пацієнти з РПЗ III групи (p = 0,004). Рак ПЗ було діагностовано у пацієнтів без ожиріння IV групи із середньою тривалістю ЦД до 3 років. У пацієнтів II і IV груп рівень HbA1с становив 7,68 та 8,20 % відповідно, тобто достовірної різниці показників між групами не було (p >> 0,05). Висновки: в обстежених пацієнтів із РПЗ, який розвинувся на тлі ЦД 2 типу, не виявлено ожиріння, гіперінсулінемії, підвищеного рівня IGF-1. Це надає підстави припустити можливу наявність у них вторинного діабету (T3cDM). Вперше виявлений ЦД 2 типу у хворих без ожиріння та гіперінсулінемії слід диференціювати з T3cDM. Пацієнтам із вперше виявленим ЦД 2 типу рекомендовано проводити скринінг на РПЗ, оскільки діабет може бути і маркером, і фактором ризику розвитку цього виду онкологічних захворювань.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р415.160.23 + Р675.639-59

Рубрики:

Цукровий діабет

Хірургічна патологія сітківки ока

Шифр НБУВ: Ж24380 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Р415.17-59

Рубрики:

Хвороби наднирників

Шифр НБУВ: Ж24380 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Р415 я431

Рубрики:

Хвороби ендокринної системи і обміну речовин

Шифр НБУВ: Ж24380 Пошук видання у каталогах НБУВ 

11 мая 1946 года в одном из ведущих американских журналов - Journal of the American Medical Association (JAMA) - появились две статьи, посвященные новому методу лечения тиреотоксического зоба радиоактивным йодом. Многочисленные читатели были удивлены и сбиты с толку. Обе статьи были практически идентичными, исходили из одного подразделения всемирно известного госпиталя - Thyroid clinic of Michigan General Hospital (MGH) в Бостоне, медицинскую службу которого возглавлял крупный ученый, клиницист J. Н. Means (1885 - 1967). В обеих работах обсуждались результаты лечения радиоактивным йодом двух групп практически одинаковых больных. Различия касались лишь составов авторских групп: одна была представлена клиницистом-эндокринологом S. Hertz (1905 - 1950) и физиком A. Roberts (1912 - 2004), вторая - также эндокринологом Е. Chapman (1903 - 1990) и физиком R. Evans (1907 - 1995). Вызвал удивление факт - как стало возможным появление двух почти одинаковых работ из одной клиники, различающихся лишь авторским составом. Как оказалось, за этим явлением стояла история многолетнего творческого содружества представителей двух наук - медиков и физиков, которые обогатили медицинскую науку и практику поистине эпохальным открытием, но за ним, к сожалению, скрывалось и столкновение личных симпатий и антипатий, ущемленного самолюбия, обвинений в присвоении чужих научных результатов исследований и даже в "академической краже". К середине 30-х гг. XX ст. уже было известно, что щитовидная железа (ЩЗ) способна захватывать йод из поступающих в организм продуктов питания, воды и накапливать его в паренхиме. Было установлено, что ее, тогда единственный известный, гормон тироксин состоит в основном из йода. Еще в конце XIX в., в 1895 г., немецкий исследователь Е. Baumann (1848 - 1896) обнаружил высокое содержание йода в ЩЗ, а сотрудник клиники Мэйо Е. Kendall (1886 - 1972) в 1914 г. изолировал и определил примерную структуру, тогда еще единственного известного, гормона ЩЗ тироксина. Окончательную его формулу установил в 1926 г. Ch. Harrington (1897 - 1972). В серии работ американского исследователя D. Marine (1880 - 1976) было подтверждено, что йод является необходимым элементом для функционирования ЩЗ. В частности, он установил, что ЩЗ обладает способностью извлекать стабильный йод из перфузата in vitro. Однако до середины 1930-х гг. вопрос о том, как функционирует ЩЗ в норме и при патологии, оставался невыясненным. Приблизительные суждения были возможны только на основании исследования основного обмена (BMR - basal metabolic rate). Выход из положения был найден с помощью использования концепции биологических маркеров (tracer), разработанной G. Hevesy (1885 - 1966).

Мета роботи - провести оцінку результатів хірургічного лікування хворих на вторинний і третинний гіперпаратиреоз із хронічною нирковою недостатністю, які одержують нирковозамісну терапію (гемодіаліз та перитонеальний діаліз) та мешкають у Вінницькій області. На базі Вінницького обласного клінічного високоспеціалізованого ендокринологічного центру за період 2012 - 2017 рр. виконано оперативні втручання 36 пацієнтам, які перебували на гемодіалізі та перитонеальному діалізі. Тривалість нирковозамісної терапії (стаж діалізу) становила від 1,7 до 18 років. У 12 хворих було виконано субтотальну паратиреоїдектомію, у 24 - тотальну паратиреоїдектомію з автотрансплантацією частки прищитоподібної залози (ПЩЗ) у м'язи плеча. Показання до оперативного втручання визначала мультидисциплінарна команда у складі нефролога, хірурга та анестезіолога, а саме: значне підвищення рівня паратгормону, посилення свербіння шкіри, збільшення інтенсивності болю у суглобах, виразна слабкість м'язів, прогресування гіперкальціємії. Протипоказанням до операції була наявність серцево-судинної недостатності та некоригованої артеріальної гіпертензії. Пацієнти з анемією тяжкого ступеня потребували передопераційної підготовки тривалістю у середньому 3 - 4 тиж, у всіх випадках застосовували препарати заліза та еритропоетин. Трьом хворим було виконано повторне оперативне втручання за показаннями (підвищення рівня паратгормону). Термін між першою та повторною операціями становив у середньому від 8 міс до 4 років. У період до призначення діалізу був прооперований один пацієнт. У 4 хворих під час операції на ПЩЗ одночасно виконано: у 2 - гемітиреоїдектомію, ще у 2 - тиреоїдектомію. Двом пацієнтам на підставі даних гістологічного дослідження встановлено діагноз високодиференційованого раку щитоподібної залози. Показаннями до повторних оперативних втручань був рецидив захворювання після первинної субтотальної паратиреїодектомії зі збереженням 1/3 або 1/4 залози. В одному випадку причиною рецидиву була одна невиявлена ПЩЗ, яка розташовувалась за грудиною. Рутинно сканування з технецієм-МІБІ на етапі планування первинної операції не застосовували. Під час підготовки до операції з приводу рецидиву захворювання сканування виконано у всіх випадках. Основним методом візуалізації ПЩЗ у передопераційний період було ультразвукове дослідження шиї. У 10 випадках як додатковий метод візуалізації ПЩЗ використовували спіральну комп'ютерну томографію з високою роздільною здатністю без контрастування. Після операції летальних випадків не було. Висновки: хірургічне лікування хворих на гіперпаратиреоз із хронічною нирковою недостатністю вимагає тісної співпраці мультидисциплінарної команди у складі нефролога, хірурга та анестезіолога. Питання щодо визначення обсягу оперативного втручання з приводу третинного та вторинного гіперпаратиреозу (паратиреоїдектомія з трансплантацією частки ПЩЗ у м'язи плеча у першому випадку чи субтотальна паратиреоїдектомія з формуваннями кукси 3 - 4 мм в об'ємі з максимальним збереженням кровопостачання тканини ПЩЗ у другому випадку) потребує подальшого вивчення. Для оцінки результатів хірургічного лікування цієї категорії пацієнтів необхідно проводити більш тривале спостереження у післяопераційний період.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р569.452-5

Рубрики:

Пухлини щитоподібної залози

Шифр НБУВ: Ж24380 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Р45 д(4СОЮ) Оппель В.А.

Рубрики:

Хірургія

Шифр НБУВ: Ж24380 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Ежегодно в Украине увеличивается количество диагностируемых случаев гиперпаратиреоза. Среди пациентов данной категории особое место занимают больные с третичным гиперпаратиреозом, единственным эффективным методом лечения которого является паратиреоидэктомия. Топическая диагностика ПЩЖ является важным этапом обследования пациентов с данной патологией. Ультразвуковое сканирование эффективно в случае типичного расположения ПЩЖ, однако при атипичном расположении этот метод утрачивает свою диагностическую ценность. Неудовлетворительное хирургическое лечение гиперпаратиреоза связано с недиагностированным множественным поражением ПЩЖ или их эктопическим расположением. Описан случай успешного лечения третичного гиперпаратиреоза у пациента 45 лет с атипичным расположением аденомы ПЩЖ, находящегося на лечении программным гемодиализом. Ранее пациенту была выполнена субтотальная паратиреоидэктомия, однако в послеоперационном периоде пациента продолжала беспокоить боль в костях и мышечная слабость. В связи с этим он обратился в 1-е хирургическое отделение городской клинической больницы экстренной и скорой медицинской помощи г. Запорожье. Больному была выполнена сцинтиграфия с технецием и 2-метоксиизобутилнитрила. По данным обследования выявлена аденома ПЩЖ справа за грудиной. Пациенту выполнено видеоторакоскопическое удаление ПЩЖ. Данные литературы и представленный клинический случай свидетельствуют, что наиболее эффективным методом диагностики расположения ПЩЖ является сцинтиграфия с технецием и 2-метоксиизобутилнитрила. Данное клиническое наблюдение демонстрирует, что видеоторакоскопическая паратиреоидэктомия является наиболее безопасной и наименее травматичной операцией для больных с третичным гиперпаратиреозом. Приведенный клинический случай подтверждает необходимость полного обследования пациентов с гиперпаратиреозом перед оперативным лечением, учитывая возможное наличие множественного поражения ПЩЖ и их атипичного расположения.

Жіноча сексуальна дисфункція чинить безпосередній вплив на стан здоров'я жінки та реалізацію її соціальної ролі. Проведено оцінку сексуальної функції у жінок різного репродуктивного віку, які звернулися до відділу репродуктивної медицини та хірургії УНПЕХ, ТЕОіТ МОЗ України та мали скарги на зниження статевого потягу і дискомфорт під час статевого акту. Мета роботи - провести порівняльний аналіз факторів, які сприяють формуванню сексуальної дисфункції у жінок різного репродуктивного віку. У даному дослідження взяли участь 80 жінок різного репродуктивного віку, яким встановлено діагноз "порушення жіночого сексуального бажання та/або сексуального збудження" за класифікацією ОБМ-5. Під час проведення дослідження використовували алгоритм діагностики та лікування гіпоактивного порушення статевого потягу (ГПСП), розроблений Міжнародним товариством з вивчення сексуального здоров'я жінок. Відповідно до дизайну вибірки у дослідження було включено жінок, які мали знижені сексуальне бажання та сексуальний інтерес або відзначають погіршення сексуальної функції. З дослідження було виключено пацієнток зі зниженим статевим потягом або його відсутністю внаслідок соматичних та онкологічних захворювань, а також ті, у котрих від самого початку було знижене сексуальне бажання та які ідентифікували себе як безстатеві (не чоловік, і не жінка) і не потребували медичної допомоги. Встановлено, що частка жінок зі зниженим сексуальним потягом зростає з віком. У 35 % жінок старшого репродуктивного віку викликає занепокоєння такий показник якості їх життя, як зниження сексуальної активності, і вони мають бажання її покращити. Існують певні вікові відмінності щодо основних чинників, які сприяють формуванню ЖСД у різні вікові періоди: у жінок раннього репродуктивного віку - це стрес, депресивні розлади, пологи, середнього - операція, травми, пологи, пізнього - симптоми менопаузи, наявність сексуальних проблем у статевого партнера, перименопаузального віку - прийом алкоголю, симптоми менопаузи, наявність сексуальних проблем у статевого партнера. Висновки: персоналізація терапії ЖСД у жінок різного репродуктивного віку потребує аналізу чинників, які сприяють її формуванню. Для призначення гормональної терапії жінкам із ГПСП необхідно провести дослідження для встановлення їх гормонального статусу. Жінок пізнього репродуктивного віку разом із проведенням корекції клімактеричних розладів слід скеровувати на обстеження до лікарів суміжних спеціальностей для виявлення можливої патології, яка сприяє формуванню сексуальної дисфункції.

Поширеність випадків передлежання плаценти та прирощення плаценти зростає з року в рік, що пов'язано зі збільшенням кількості кесаревих розтинів. Відповідно, відсоток жінок із високим ризиком масивної кровотечі також збільшується. Згідно з прогнозами для різних країн світу, частота виконання кесарева розтину зростатиме і, відповідно, буде збільшуватись кількість випадків передлежання та прирощення плаценти. У зв'язку з цим зростатиме також кількість випадків материнської смертності, оскільки головною її причиною є кровотеча (приблизно 35 % випадків). Мета роботи - оцінити ефективність профілактичної селективної емболізації маткових артерій у випадках поєднання передлежання та прирощення плаценти для зменшення об'єму крововтрати під час розродження та забезпечення збереження матки та репродуктивної функції жінки. У 2018 р. та у 2019 р. авторами було виконало дві профілактичні селективні транскатетерні емболізації маткових артерій у пацієнток із передлежанням та прирощенням плаценти (placenta previa percreta). Розродження цих пацієнток проходило у вигляді симультанної ендоваскулярної емболізації маткових артерій за проведення кесарева розтину. Алгоритм розродження був таким: на першому етапі проведено контралатеральну катетеризацію маткових артерій трансфеморальньїм доступом. Потім виконали корпоральний кесарів розтин. Після вийняття плода та перетискання пуповини виконали селективну емболізацію маткових артерій до повного припинення кровотоку у них. Далі було проведено відділення/висічення плаценти, метропласти кута ушивання рани. Після завершення операції кесаревого розтину та ушивання рани катетери з маткових артерій видаляли. Сумарна тривалість процедури емболізаціїі від пункції стегнових артерій до проведення контрольних ангіографій після емболізації і становила 27 хв у першому випадку і 38 хв у другому. Більший час емболізації у другому випадку частково пов'язаний з одностороннім доступом і почерговою катетеризацією маткових артерій. Це було зроблено для мінімізації ризику післяпроцедурних ускладнень у місці пункції стегнової артерії. На жаль, технічні умови проведення цих процедур емболізації не надали змогу виконати трансрадіальний доступ, що є можливим із практичної точки зору. Досягти повністю "сухої матки" шляхом емболізації маткових артерій не вдалося, але об'єм крововтрати з урахуванням реінфузії у вигляді відмитих еритроцитів був нижчим медіанних значень, які вказано у більшості описаних у зарубіжній науковій літературі клінічних випадків та опублікованих результатах досліджень. Висновки: селективну транскатетерну емболізацію маткових артерій до народження/видалення посліду можна розглядати як ефективну профілактику первинної післяпологової кровотечі, що забезпечує збереження органів. У вагітних, які належать до груп високого ризику, катетеризацію маткових артерій краще проводити у плановому порядку до розродження симультанно з кесаревим розтином, що простіше з технічної точки зору.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р569.452-5

Рубрики:

Пухлини щитоподібної залози

Шифр НБУВ: Ж24380 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Клітини Гюртле (КГ) та новоутворення із них привертають увагу багатьох науковців у світі, однак деякі аспекти КГ досі є суперечливими. Мета роботи - аналіз даних сучасної літератури стосовно КГ, а також визначення частоти онкоцитарної трансформації тироцитів та розподілу її видів у Прикарпатському ендемічному щодо зоба регіоні. Проведено пошук у базі даних Pubmed з подальшим вивченням виявлених джерел та проаналізовано результати патогістологічних досліджень операційного матеріалу 1233 пацієнтів, оперованих з приводу захворювань щитоподібної залози (ЩЗ). КГ було вперше описано Максом Ашкеназі у 1898 р., але помилково названо на честь Карла Гюртле. Головними характеристиками КГ є велика кількість мітохондрій, чіткі межі, округла форма, втрата полярності клітини, велике гіперхроматичне кругле ядро, варіабельна його атипія, виражене ядерце. Перетворення тиреоцитів на онкоцити може супроводжувати як доброякісні та злоякісні новоутворення, так і непухлинні хвороби. Усі новоутворення з КГ, які не є однозначно доброякісними, підлягають хірургічній резекції зі встановленням остаточного діагнозу. У ЩЗ можуть розвиватися як Гюртле-клітинні аденоми (ГКА), так і Гюртле-клітинні карциноми (ГКК). Серед оперованих хворих переважали жінки (82,6 %). Онкоцитарну трансформацію тиреоцитів виявлено у 71 (5,8 %) пацієнта. Серед випадків онкоцитарної трансформації 50,7 % становили вогнищеві скупчення КГ, 25,4 % - онкоцитарні вузли. У чоловіків онкоцитарна трансформація тироцитів найчастіше мала вигляд ГКА (40 %), у жінок - вогнищевих скупчень онкоцитів (57,4 %). Висновки: КГ є клітинами з чітко відомими характеристиками. КГ можуть бути виявлені як у разі доброякісних, так і за злоякісних новоутворень. Онкоцитарну трансформацію тироцитів визначено у 5,8 % пацієнтів, частіше у жінок, ніж у чоловіків. Онкоцитарна трансформація тироцитів проявляється у формі вогнищевих скупчень онкоцитів, гіперпластичних вузлів, ГККта ГКА. Найбільш типовою формою у жінок були вогнищеві скупчення онкоцитів, а у чоловіків - ГКА. Частота ГКК у чоловіків була вищою, ніж у жінок.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р414 + Р410.030 + Р415

Рубрики:

Хвороби нирок

Гіпертонічна хвороба

Хвороби ендокринної системи і обміну речовин

Шифр НБУВ: Ж24380 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Р413.51 + Р415.202.83

Рубрики:

Хвороби печінки

Авітаміноз "Д"

Шифр НБУВ: Ж24380 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Р281.7/9 бромокриптин + Р415.160.23-5

Рубрики:

Окремі групи лікарських речовин, засобів і препаратів

Цукровий діабет

Шифр НБУВ: Ж24380 Пошук видання у каталогах НБУВ 

К началу 40-х годов XX ст. диагноз рака любой локализации, в том числе щитовидной железы, почти всегда означал смертный приговор для больного. В то время отсутствовали эффективные методы ранней диагностики, а оперативные вмешательства не всегда позволяли обеспечить радикальное удаление первичного очага опухоли, тем более метастазов, наличие которых, особенно отдаленных, делало лечение вообще бесперспективным. Применение наружного рентгеновского облучения в качестве самостоятельной или адъювантной терапии оказывалось почти всегда безрезультатным. В полной мере сказанное относилось к злокачественным опухолям щитовидной железы. Определенные перспективы наметились после открытия эффекта искусственной радиоактивности и получения радиоактивных изотопов ряда элементов, в том числе йода, которые пытались использовать для диагностики и лечения некоторых заболеваний, в том числе рака щитовидной железы.

Развитие гиперпролактинемии обусловлено различными этиологическими факторами и может иметь разные признаки и симптомы. Этот синдром достаточно редко возникает в детском возрасте. Вопросы эволюции (развития со временем) пролактином у детей и подростков и на сегодня остаются малоизученными. Целью одного из исследований в этом направлении была ретроспективная оценка клинического течения и исхода гиперпролактинемии у детей. Авторы изучили учетные документы 21 ребенка с гиперпролактинемией, которых обследовали в госпитале. Установлено, что наиболее распространенными симптомами заболевания были нарушения менструального цикла, галакторея и головная боль. Гиперпролактинемия была вызвана микроаденомой у 10, макроаденомой у 7 и лекарственной индукцией у 4 пациентов. Бромокриптин и каберголин были одинаково эффективны для снижения уровня пролактина в сыворотке крови. Хирургическое лечение у детей с макропролактиномой не было окончательным, в дальнейшем им была показана послеоперационная терапия агонистом дофамина. Авторы считают, что при наличии каких-либо клинических симптомов или признаков, свидетельствующих о подавлении гипофизарно-гонадной оси, вероятным диагнозом может быть гиперпролактинемия. При микроаденоме, как правило, эффективна медикаментозная терапия, а хирургическое лечение не всегда является удачным при макроаденоме и часто сопровождается развитием рецидива. У 25 обследованных пациентов прием бромокриптина способствовал нормализации уровня пролактина и значительному уменьшению размера опухоли. У 14 пациентов прием каберголина нормализовал концентрации пролактина. У 6 пациенток во время лечения наступила беременность, которая протекала без осложнений. Все они родили здоровых детей в срок. На момент установления диагноза нарушение секреции других гормонов гипофиза было выявлено только у одного пациента. В послеоперационный период у 6 пациентов был обнаружен дефицит других гормонов аденогипофиза. Авторы отмечают, что применение дофаминергических производных является эффективным и безопасным медикаментозным методом лечения пролактином у детей и подростков, а также у взрослих пациентов с началом заболевания в детском возрасте, что позволяет сохранить функцию передней доли гипофиза.

Вагітність - надзвичайно важливий, критичний етап в житті кожної жінки. Хронічний стрес може впливати на перебіг вагітності, призводячи до збільшення числа ускладнень. В антенатальний період підвищена схильність до психоемоційних розладів, близько 54 % жінок відчувають тривогу протягом всієї вагітності. За даними останніх досліджень, поширеність гіпервентиляційного синдрому (ГВС) у популяції складає 6 - 9,5 %. Мета роботи - вивчити поширеність ГВС і встановити його зв'язок із тривожними розладами у жінок, мешканок Луганської області, в яких існує загроза переривання вагітності (ЗПВ) та прогестеронова недостатність в ранні терміни вагітності, для удосконалення лікувально-профілактичних заходів і профілактики у них акушерських та перинатальних ускладнень. Обстежено 54 жінки, які перебували на стаціонарному лікуванні з приводу ЗПВ у закладах охорони здоров'я Луганської області (I група). Контрольну (II) групу склали 30 вагітних із необтяженим анамнезом з фізіологічним перебігом вагітності аналогічного гестаційного терміну. Для оцінки рівня тривожності застосовували тест Спілбергера, для виявлення проявів ГВС - опитувальник Неймегена. Прояви ГВС спостерігали у 7,41 % пацієнток I групи, у II групі - не зафіксовано. Поширеність тривоги помірного та високого рівня серед вагітних I групи становила 68,52 %, II - 10,00 %. Показники реактивної (РТ) та особистісної (ОТ) тривожності, а також ГВС були достовірно вище в I групі. Встановлено позитивний кореляційний зв'язок між ГВС і показниками РТ та ОТ у I групі. Висновки: антенатальне вивчення показників тривожності і проявів ГВС у вагітних із симптомами ЗПВ надасть змогу індивідуалізувати підхід до їх ведення та своєчасно розробити в разі потреби коригуючі та реабілітаційні заходи, які будуть сприяти благополучному завершенню вагітності та впливати на здоров'я матері та її потомства.

Визнання цукрового діабету (ЦД) та ожиріння глобальними неінфекційними епідеміями зумовлює потребу в проведенні наукових досліджень з визначення механізмів, що лежать в основі поєднання ЦД та ожиріння, і вивчення чинників, які до цього призводять. Мета роботи - визначити взаємозалежність індексу маси тіла (ІМТ) та медичних і соціальних чинників у хворих на ЦД 2-го типу, а також вивчити вплив ожиріння на ефективність їх лікування. У дослідженні взяли участь 2264 хворих на ЦД 2-го типу (1186 чоловіків та 1078 жінок), які перебували на лікуванні в Українському науково-практичному центрі ендокринної хірургії, трансплантації ендокринних органів і тканин МОЗ України. У хворих визначали ІМТ залежно від території та місця їх мешкання, тривалості ЦД, медикаментозної тактики, рівня глікованого гемоглобіну (HbA1c) і наявності макросудинних ускладнень. Також вивчали влив ІМТ на досліджувані медичні та соціальні чинники з використанням методу порівняльного аналізу. Статистичну обробку одержаних даних здійснювали за допомогою програми Statistika 10.0 (StatSoft). Не встановлено достовірних відмінностей ІМТ залежно від території та місця мешкання хворих, тривалості ЦД, рівня HbA1c, медикаментозної тактики та наявності макросудинних ускладнень; тривалості ЦД 2-го типу, середнього рівня HbA1c, медикаментозної тактики та частоти макросудинних ускладнень залежно від ІМТ; рівня HbA1c залежно від макросудинних ускладнень, медикаментозної тактики та ожиріння. Не встановлено кореляції досліджуваних медичних і соціальних чинників з ІМТ, крім зниження частоти призначення інсулінотерапії та підвищення частоти призначення комбінованої терапії у жінок у разі збільшення ІМТ. Середні показники ІМТ та рівень HbA1c були вище у жінок. Висновки: на ІМТ не мають достовірного впливу територія та місце мешкання хворого, тривалість ЦД, рівень HbA1c, перенесений інфаркт міокарда (ІМ) у чоловіків і жінок, синдром діабетичної стопи (СДС) у чоловіків та інсульт у жінок, але помірно впливають медикаментозна тактика у чоловіків та жінок, інсульт у чоловіків та СДС у жінок. ІМТ не має достовірного впливу на частоту ІМ та інсульту, частоту призначення пероральної терапії та середній рівень HbA1c у чоловіків та жінок, частоту СДС та частоту призначення комбінованої терапіїу чоловіків, але суттєво впливає на частоту призначення інсулінотерапії та комбінованої терапії у жінок, помірно впливає на тривалість ЦД у чоловіків і жінок, частоту СДС у жінок та частоту призначення інсулінотерапії у чоловіків. Зі збільшенням ІМТ у жінок зростає частота призначення комбінованої терапії, але знижується частота призначення інсулінотерапії.