На початку ХХ ст. у Роменському повіті Полтавської губернії було зібрано рідкісні для української фольклористики народні віршовані оповідання, що увійшли в науку під народною назвою "протоколи". Досліджено специфічні риси "протоколів", які відповідають ознакам системи емпіричних жанрів і водночас є зразком фольклорного віршування.

Розглянуто польову організацію мінімальних фразеологізмів сучасної української мови на прикладі аналізу структурної організації, парадигматичних відношень складників одного з найбільших фразеологічних полів, що характеризує дію.

Запропоновано окремі спостереження над дієслівними синонімами художньої прози І.Багряного. Здійснено аналіз 14 синонімічних рядів, розроблених за традиційною схемою. Матеріал зібрано з романів письменника.

Проаналізовано термінологічні одиниці англійської мови в галузі економіки. Запропоновано визначення основної словотвірної моделі та мікромоделі. Наведено найбільш типові словотвірні моделі та мікромоделі, за якими утворюються афіксальні терміни-прикметники.

Розглянуто причини, що змусили Лесю Українку звернутися до поезії Г.Гейне. Зіставлено два вірші Гейне з їх перекладами. Проаналізовано референтне та прагматичне значення, метричні системи оригіналу та перекладу. Відзначено, що поетичні твори німецького класика в перекладах Лесі Українки стали невід'ємною частиною української культури.

Акцентовано увагу на існуванні українського варіанта поетичного символізму на національних духовних і філософських засадах. Розглянуто специфіку українського модерністського індивідуалізму, що пояснюється особливостями національного менталітету та світосприйняття. Стверджено, що фольклорний матеріал і філософські концепти Г.Сковороди, допрацьовані П.Юркевичем, покладено в основу українського символізму та визначено його відмінність від західноєвропейських художніх стандартів.

Розкрито один з аспектів світобачення Юрія Клена крізь призму космічної символіки, внаслідок чого простежено трансформацію космогонічних міфологем у його світосприйнятті, закоріненому в античній та слов'янській міфологіях, народно-національній основі, що знайшло суб'єктивно-об'єктивне відображення в поетичному тексті.

Описано суфіксальне творення іменників, що входять до функціонально-семантичного поля інструментальності давньоруськоукраїнської мови (ХІ - ХІІІ ст.), крізь призму лексико-словотвірних типів у плані виявлення стану та потенційних можливостей.

Проаналізовано словотвірну семантику суфіксів в українській та англійській мовах. Особливу групу суфіксів у мовах становлять суфікси суб'єктивної оцінки, які, приєднуючись до словотвірної основи, вносять у значення слова додатковий відтінок з певним емоційним забарвленням. Їх своєрідність полягає в тому, що, крім основної, викладено додаткову експресивно-оцінну інформацію, названо реалії з точки зору їх розміру, ознаки, дії, стану, якості. Визначено позитивне та негативне їх сприйняття.

На основі лінгвостилістичної інтерпретації текстів за стильовими рисами проаналізовано індивідуальний стиль двох представників байкової літератури ХІХ ст. Запропоновано фрагмент еволюційно-стилістичного дослідження віршованої байки у німецькій літературі. Аналіз здійснено з метою визначення місця байок даного періоду на загальній лінії еволюції стилю. Байки окремих поетів класифіковано за належністю до стильових архетипів.

Акцентовано увагу на зображенні Б.Грінченком тогочасного суспільства. Визначено, як суспільний ідеал співвідносився з життєвими завданнями конкретної особи. З'ясовано важливість освоєння кризового часу для створення картин національного та приватного буття. Простежено вплив вольової активності дійової особи на розв'язання ідейно-світоглядних конфліктів.

Розглянуто символізацію важливих для світобачення Валерія Шевчука явищ, предметів дійсності, характерну для творчості письменника. Організація мовних засобів відповідно до світоглядно-естетичних принципів дозволила автору подати читачеві індивідуально-неповторну мовну картину світу.

Висвітлено питання синтезу язичництва та християнства у світогляді, звичаях, обрядах, побуті наших предків за часів Київської Русі через систему образів повісті Б.Лепкого "Вадим" у контексті суспільно-політичних подій Х ст. У процесі аналізу структурних особливостей твору, зображально-виражальних засобів, характеристики персонажів наголошено на самобутності релігійної культури українців. З'ясовано джерела релігійної духовності.

На матеріалі української поезії ХХ ст. розглянуто семантику та функції складних слів з компонентом - кольоропозначенням синього спектра. Визначено шляхи розширення колірної семантики у складі композитів і десемантизації даної ознаки.

З позицій сучасної лінгвістики розглянуто тексти наукового стилю. Проаналізовано особливості реалізації в них основних текстових категорій. Виявлено залежність змісту останніх від стильової відповідності тексту.

Висвітлено проблеми лексичної семантики, зокрема, питання, пов'язані з аспектами її модифікацій, які потребують використання нових, сучасних методів дослідження. Лінгвістична семантика не може вивчатися окремо від концептуальної структури та когнітивного розвитку лексичних одиниць, за значеннями слів стоять пов'язані з ними когнітивні структури, процеси семантичного переосмислення відтворюють зміни, що відбуваються на концептуальному рівні свідомості та в мові як частині складної когнітивної системи світосприйняття та мислення.

Розглянуто комунікативні особливості заголовка журнального мікротексту-повідомлення. Виділено заголовок-розповідь, заголовок-питання та заголовок-спонукання залежно від комунікативної мети повідомлення, які виконують формативну, оцінювальну, інтригуючу та спонукальну функції. Визначено наступні типи заголовків залежно від комунікативної інтенції адресанта у мовленнєвому акті: заголовок-констатив, заголовок-менасив, заголовок-директив, заголовок-квеситив, заголовок-перформатив.

Розглянуто становлення конфіксальних топонімів з постпозитивним компонентом -j(a) [-j(e)], розвиток їх лексико-словотвірних типів упродовж писемного періоду української мови.

Розглянуто специфіку дослідження особистісної лінгвоментальності як складника в конструюванні національно-мовної картини світу. Запропоновано застосування елементів нейролінгвістичного програмування як засобу декодування індивідуального мовлення.

На основі власних експедиційних досліджень простежено особливості функціонування окремих архаїчних та інноваційних діалектних одиниць в ареальному аспекті. Визначено роль лінгвокартографування в з'ясуванні проблеми взаємодії старих і нових мовних явищ. Розглянуто окремі випадки розширення номінативного поля застарілих слів.