Неспроможність фізіологічної кардії - це стан, що супроводжується рефлюксом шлункового вмісту у стравохід - гастроезофагеальна рефлюксна хвороба (ГЕРХ), міграцією частини шлунка у грудну порожнину - грижі стравохідного отвору діафрагми (ГСОД). Основне завдання хірургічного лікування ГСОД - корекція анатомічних і фізіологічних порушень: усунення грижі, корекція антирефлюксної функції нижнього стравохідного сфінктера, забезпечення вільного антеградного пасажу їжі. існує велика кількість операцій (понад 60 запропонованих методик), що застосовуються при хірургічному лікуванні ГСОД і ГЕРХ. Наведено спосіб хірургічної корекції неспроможності фізіологічної кардії, що забезпечує надійне відновлення фізіологічної кардії та збереження анатомічних відношень діафрагми і зони стравохідно-шлункового переходу та включає крурорафію і фундоплікацію. Крурорафію виконують П-подібними швами, які накладають на праву і ліву стінки стравоходу на рівні кардії з фіксацією до них ніжок діафрагми, гофруючими швами, які накладають на медіальну ніжку діафрагми, зменшують стравохідний отвір діафрагми до зовнішнього діаметра стравоходу і перпендикулярно осі стравоходу П-подібними швами виконують кардіогастроплікацію передньої стінки шлунка з подальшою гастродіафрагмопексією. Запропонованим способом проведено лікування 11 хворих, післяопераційний стан хворих був задовільний, без ознак післяопераційних дисфагічних розладів. В усіх випадках отримані хороші безпосередні та віддалені результати терміном від 6 місяців до 1 року. Застосування запропонованого способу дозволяє уникнути післяопераційного виникнення дисфагії та рецидиву захворювання.

Мета роботи - оцінити високочастотне зварювання живих тканин як варіант лікування хворих із стравоходом Барретта. Проведено ретроспективний аналіз результатів лікування 73 хворих із стравоходом Барретта, у 36 із яких проведено аргоно-плазменну коагуляцію (1-ша група), а у 37 (2-га група) - високочастотне зварювання живих тканин. У дане дослідження були залучені хворі з коротким сегментом стравоходу Барретта С2-3М3-4 (Празька класифікація 2004 р.) та дисплазією тяжкого ступеня без вузлоутворення (VI Всесвітній конгрес Міжнародного товариства по захворюваннях стравоходу (ISED). У хворих 1-ї групи виник виражений набряк стінки стравоходу (за даними ендоскопічної ультрасонографії). У цій групі у 5 (13,89 %) хворих після аргоно-плазменної коагуляції спостерігали явища стенозу стравоходу, які були усунуті методом балонної дилатації. У 8 (22,22 %) хворих даної групи виник рецидив захворювання, що потребувало додаткового сеансу аргоно-плазменної коагуляції. У хворих 2-ї групи вказані вище запальні явища були менш виражені, а регенерація слизової оболонки відбувалась швидше, ніж у хворих 1-ї групи - 53 та 115 днів відповідно. Рецидив захворювання відмічено лише у 2 (5,41 %) хворих 2-ї групи. Висновки: високочастотне зварювання живих тканин є безпечною та ефективною методикою лікування пацієнтів з метаплазією стравоходу.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р457.345.6 + Р685.266.5

Рубрики:

Операції на стравоході

Хірургічна патологія трахеї

Шифр НБУВ: Ж26838 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Вивчено віддалені результати хірургічного лікування хворих на гастроезофагеальну рефлюксну хворобу (ГЕРХ), асоційовану з грижею стравохідного отвору діафрагми. За стандартною методикою (лапароскопічна фундоплікація за Ніссеном) протягом 2004 - 2019 рр., у клініці прооперовано 188 пацієнтів, що склали 1-у групу досліджень. За власною методикою лапароскопічної операції при ГСОД (патент України № 59772) прооперовано 57 хворих, що склали 2-у групу досліджень. Результати лікування вивчали у кожного пацієнта перед операцією - через 3 та 36 міс після неї. У першій групі, серед інтраопераційних ускладнень було ушкодження селезінки з кровотечею у 5 (2,7 %) хворих і карбокситоракс у 4 (2,1 %) пацієнтів. У післяопераційному періоді на 2-у добу в одного хворого розвинулася ТЕЛА. Летальних випадків не було. Рецидив ГСОД і ГЕРХ діагностовано в 4 обстежених пацієнтів (3,9 %) через 36 міс після операції. В другій групі, рецидив ГСОД і ГЕРХ - в 1 пацієнта (2,6 %). Не було жодного випадку міграції антирефлюсної манжети, післяопераційних гнійно-септичних чи тромбоемболічних ускладнень.

Висвітлено можливості покращення результатів хірургічного лікування хворих із неспроможністю стравохідних анастомозів шляхом розробки оптимальної хірургічної тактики лікування, спрямованої на зниження летальності та частоти ускладнень. Зазначено, що диференційоване використання різних мінімально-інвазійних методів при лікуванні хворих цієї категорії дозволяє покращити показники ефективності лікування та зменшити кількість складних травматичних оперативних втручань. Визначено найбільш ймовірних збудників інфекційних ускладнень в різні періоди лікування, розроблено диференційований підхід до вибору схем емпіричної антимікробної терапії. Встановлено, що використання стравохідних стентів, які саморозширюються, є методом вибору у лікуванні такого ускладнення як неспроможність стравохідного анастомозу. Доведено, що впровадження аналізу змін рівня цитокінів і молекул адгезії дозволяє виявити пацієнтів групи ризику розвитку ранніх післяопераційних ускладнень. Зазначено, що використання стравохідних стентів за розробленими у ході виконання роботи методами та способами корекції технічних ускладнень стентування, а також за умови додержання розроблених показань та протипоказань до стентування надає змогу якісно покращити медичну допомогу хворим із неспроможністю швів стравохідних анастомозів.

Мета дослідження - покращити результати лікування хворих з перфорацією стравоходу (ПС), ускладненою гострим гнійним медіастинітом (ГГМ). Упродовж 2004 - 2018 рр. у відділенні торакальної хірургії Івано-Франківської обласної клінічної лікарні було прооперовано 30 хворих з ПС, ускладненою ГГМ. Вік хворих коливався від 21 до 76 років, у середньому становив (36,3 +- 3,9) року. Чоловіків було 21 (70 %), жінок - 9 (30 %). Інтрамедіастинальне введення антибактеріальних препаратів та зрошення швів стравоходу сприяли швидкій ліквідації гнійноізапального процесу в середостінні. Повністю герметичні шви перфорованої ділянки стравоходу констатували у 6 (37,5 %), зменшення розмірів дефекту стінки стравоходу - у 9 (56,2 %) із 16 хворих. Висновки: ПС слід зашивати для відмежування просвіту стравоходу від клітковини середостіння, локалізації гнійного процесу у середостінні і стабілізації загального стану хворого. Мініінвазивні оперативні втручання за допомогою відеоасистованої торакоскопії можуть слугувати операціями вибору у хворих з ПС та поширеним ГГМ для санації і дренування гнійно-запальних вогнищ у середостінні, стабілізації стану хворих та запобігання розвитку септичних ускладнень. Інтрамедіастинальне введення антибактеріальних препаратів і зрошення швів стравоходу надають змогу покращити результати лікування, знизити ендогенну інтоксикацію (ЕІ), прискорити загоєння ПС та ліквідувати гнійний процес у середостінні.

Наведено результати застосування вдосконаленої методики післяопераційного знеболювання у 80 хворих, оперованих з приводу раку стравоходу, з використанням двох катетерів. Виконано радикальні оперативні втручання з використанням комбінованого торакоабдомінального доступу (Льюїса або Осава-Гарлока). У 40 пацієнтів (контрольна група) після операції здійснювали торакальну епідуральну аналгезію (ТЕА), у 40 (основна група) - комбіновану аналгезію (ТЕА і торакальний паравертебральний блок - ТПБ). Доведено ефективність комбінованої ТЕА з ТПБ щодо зниження рівня ендокринно-метаболічної відповіді у хворих після виконання езофагектомії.

Пластика пищевода сегментом толстой кишки при его послеожоговой стриктуре является сложной операцией. Основная проблема - жизнеспособность шейной части толстокишечного графта. Изучение сосудистой анатомии ободочной кишки позволяет выбрать ее наиболее эффективно кровоснабжаемую часть в качестве эзофагоколотрансплантата. Для гиперваскуляризации графта при его недостаточном кровоснабжении предложено формирование прямых сосудистых анастомозов его шейной части с сосудами шеи или внутренними грудными сосудами. Разработана технология лигирования его сосудов, при этом интенсивно развивается коллатеральный кровоток. Приведен обзор источников литературы по мезентерикографии перед эзофагоколопластикой и гиперваскуляризации графта из ободочной кишки. Приведен собственный опыт авторов.

Вперше досліджено патоморфологічні зміни стінки ілеоцекального сегмента та стан проліферативної активності клітин його слизової оболонки в експерименті під час перев'язки відповідних живильних артерій. Вперше вивчено динаміку показників фактора росту ендотелію та інтерлейкіну-6 і стан мікрофлори порожнини ротоглотки та стравоходу в пацієнтів із стенозуючими захворюваннями стравоходу до і після оперативного лікування. Уточнено наукові дані щодо патоморфологічних змін стінки стравоходу в нормі та залежно від ступеня його стенозування. Удосконалено алгоритм передопераційної підготовки пацієнтів зі стенозуючими захворюваннями стравоходу. Запропоновано метод прогнозування виникнення післяопераційних ускладнень і визначення груп ризику неспроможності анастомозів згідно з розробленою прогностичною моделлю й обранням відповідно до нього оптимальної лікувальної тактики. Розроблено спосіб підготовки товстокишкового трансплантата шляхом ангіографічного дослідження з ендоваскулярною оклюзією частини живильних судин зі збереженням основної кровопостачальної аркади для подальшого розвитку в ній колатералей. Запропоновано ретростернальну ізоперистальтичну товстокишкову пластику зі збереженням кровопостачання за рахунок лівої ободовокишкової артерії у випадку неможливості використання шлунка та добре вираженої маргінальної артерії товстої кишки. Розроблено езофагопластику ілеоцекальним сегментом, яку запропоновано використовувати у разі одночасного враження стравоходу і шлунка та за неможливості використання як трансплантата товстої кишки. Розроблено нові мінінвазивні методи лікування неспроможності швів стравохідно-органних анастомозів та їх стриктур за допомогою використання стентів, що саморозширюються з покриттям та антирефлюксними клапанами.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р457.365.605.6 + Р457.345.6

Рубрики:

Операції на стравоході

Шифр НБУВ: Ж69358 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Проведено оцінювання морфофункціонального стану стравохідно-шлункового переходу у хворих на гастроезофагеальну рефлюксну хворобу до та після лапароскопічної фундоплікації. Обгрунтовано показання до хірургічного лікування зазначеної хвороби. Впроваджено та удосконалено техніку лапароскопічних оперативних втручань у хворих на гастроезофагеальну рефлюксну хворобу. Вивчено результати лапароскопічних фундоплікацій в лікуванні хворих на зазначену хворобу. Проведено порівняльний аналіз результатів лапароскопічної фундоплікації з результатами відкритих операцій.

тт

Операция эзофагогастропластики у больных раком пищевода и кардиоэзофагеальным раком приводит к функциональным расстройствам, которые связаны с новыми анатомическими и функциональными взаимоотношениями в верхнем этаже пищеварительного тракта. В наибольшей степени влияет на качество жизни пациентов заброс содержимого культи желудка в культю пищевода. Цель настоящего исследования - оценка эффективности лечения ингибиторами протонной помпы (омепразол в дозе 20 мг 2 раза в сутки в течение 1 мес и 20 мг 1 раз в сутки в течение 3 - 4 мес) у данной группы пациентов. По данным 24-часового мониторинга pH в культе пищевода и желудочном трансплантате установлено, что рефлюкс-симптомы коррелируют не с кислотностью в пищеводе, а с кислотопродукцией в желудке. Ингибиторы протонной помпы эффективно подавляют продукцию кислоты в желудке и, тем самым, облегчают состояние пациентов. Симптомы рефлюкс-эзофагита менее выражены в группе пациентов, которым выполнены фундопликация и дренирующие желудок операции. Назначение ингибиторов протонной помпы в поддерживающей дозе обеспечивает ремиссию в течение 5 - 6 мес после операции и, возможно, предотвращает развитие стриктуры пищеводно-желудочного анастомоза.

Цель работы - изучить распространенность дивертикула Ценкера (ДЦ) и описать первый в Украине клинический опыт лечения ДЦ способом гибкой эндоскопической дивертикулотомии с пластикой пищевода (ГЭДПП). В период с мая 2008 г. по май 2014 г. в клинике "Обериг" при эзофагогастродуоденоскопии были выявлены 2 (0,06 %) больных с ДЦ из 3184-х обследованных (95 % доверительный интервал - 0 - 0,2 %). Один пациент был направлен к хирургу, другому была выполнена ГЭДПП. Длительность операции - 25 мин. Глотание воды было восстановлено в полном объеме сразу после операции ГЭДПП. При контрольной рентгеноскопии акт глотания не нарушен. Больная выписана на 3-й день послеоперационного периода в удовлетворительном состоянии. При наблюдении в течение 6 мес жалобы отсутствуют, нарушения глотания нет. Выводы: эндоскопическое лечение ДЦ способом ГЭДПП - метод выбора у данной категории больных, поскольку он является малотравматичным безопасным вмешательством и может выполняться независимо от возраста и общего состояния пациента.

Наведено основні сучасні хірургічні операції, які виконуються з приводу різноманітної патології стравохідно-шлункового переходу. Зроблено висновок про відсутність адекватних оперативних прийомів, які б не давали побічних ефектів.

Вопрос о выборе метода пластики пищеводного отверстия диафрагмы по поводу его грыжи не решен. Цель работы - изучение отдаленных результатов (анатомических рецидивов и стойкой дисфагии) различных видов лапароскопической пластики и фундопликации по Ниссену в зависимости от площади пищеводного отверстия диафрагмы. При анализе однородных групп сделаны выводы, определяющие тактику хирургического лечения пациентов и стратегию дальнейших разработок.

На підставі вивчення топографічної анатомії верхніх брижових судин запропоновано місце забору тонкокишкового трансплантата з двома судинними ніжками для авторського способу сегментарної пластики стравоходу.

Изучены сосуды правой половины толстой кишки, сосуды шеи и грудной клетки с целью обоснования реваскуляризации кишечного трансплантата при пластике пищевода. Предложены 6 способов реваскуляризации трансплантата: реваскуляризация за счет микрососудистого анастомоза между конечным отделом верхней брыжеечной артерии (ВБА) и поверхностой артерии шеи; реваскуляризация за счет микрососудистого анастомоза между конечным отделом ВБА и нижней щитовидной артерией; реваскуляризация за счет микрососудистого анастомоза между конечным отделом ВБА и левой внутренней грудной артерией; двойная реваскуляризация за счёт следующих микрососудистых анастомозов: между конечным отделом ВБА и левой внутренней грудной артерией, между подвздошно-ободочно-кишечной артерией (ПОКА) и правой внутренней грудной артерией; двойная реваскуляризация за счёт следующих микрососудистых анастомозов: между конечным отделом ВБА и нижней щитовидной артерией, между ПОКА и внутренней грудной артерией; двойная реваскуляризация за счёт следующих микрососудистых анастомозов: между конечным отделом ВБА и поверхностной артерией шеи, между ПОКА и внутренней грудной артерией.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р457.345.6-99 + Р457.345.6-387

Рубрики:

Операції на стравоході

Шифр НБУВ: Ж26838 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Р457.345.6

Рубрики:

Операції на стравоході

Шифр НБУВ: Ж26838 Пошук видання у каталогах НБУВ