Мета роботи - на моделі допечінкової портальної гіпертензії, створеній шляхом часткової перев'язки ворітної вени у щурів, оцінити вплив часткової депорталізації печінки на її тканину. Дослідження проведено на 35 щурах - самцях лінії Вістар віком 4 - 6 тижнів. У 15 тварин виконано часткову перев'язку ворітної вени з формуванням стенозу, у 15 - хибне лігування, контрольну групу склали 5 інтактних тварин. Отримано чіткі закономірності між частковою перев'язкою ворітної вени і критичним (летальним) зниженням портопечінкової перфузії. Використана модель допечінкової портальної гіпертензії шляхом часткової перев'язки ворітної вени призводить до часткового зниження портопечінкової перфузії з розвитком кавернозної трансформації ворітної вени та дистрофічними змінами гепатоцитів з подальшими фіброзними змінами паренхіми печінки. Висновки: діапазон ступеня звуження ворітної вени 52 - 59 % оптимальний для формування у щурів лінії Вістар віком 4 - 6 тижнів допечінкової портальної гіпертензії з розвитком зональної жирової паренхіматозної дистрофії печінки та балонної дегенерації гепатоцитів з подальшим розвитком фіброзу.

Мета роботи - оцінити ефективність часткової емболізації селезінкової артерії у пацієнтів після перенесеної кровотечі портального генезу. У дослідження включено 39 пацієнтів із підтвердженим діагнозом цирозу печінки, ускладненого портальною гіпертензією та кровотечею із варикозно розширених вен стравоходу. У 1-шу групу (n = 17) увійшли пацієнти, яким виконали ендоскопічне лігування вариксів, що кривавили, та часткову емболізацію селезінкової артерії; у 2-гу групу (n = 22) - пацієнти, яким виконали лише ендоскопічне лігування вариксів, що кривавили. З інтервалом в 1 міс оцінювали рівні лабораторних показників, що характеризують функціональний стан печінки. У 1-й групі відмічено прогресивне статистично значуще покращення всіх досліджуваних показників з часом. У 2-й групі статистично значуще покращення всіх показників спостерігали в період між першим та другим візитами. У подальшому зміни не мали статистично значущого характеру. При проведенні мультифакторного дисперсного аналізу для дослідження впливу емболізації на показники пігментного обміну і показники системи гемостазу достовірність залежності зростала з часом та набувала статистичної значущості лише на четвертому візиті. При дослідженні впливу емболізації на рівні печінкових ферментів та показники білкового обміну достовірність залежності також зростала з часом, проте набуття нею статистичної значущості спостерігали вже на третьому візиті. Висновки: післяопераційний період після виконання часткової емболізації селезінкової артерії пацієнтам із кровотечею портального генезу характеризується позитивною динамікою лабораторних показників функціонального стану печінки.

Видалення великих об'ємів печінки призводить до пострезекційної портальної гіпертензії, підвищення тиску у ворітній печінковій вені, порушення венозного відтоку від органів портальної сисеми та їх структурних змін. Мета дослідження - вивчити особливості локальних імунних реакцій у товстій кишці в умовах пострезекційної портальної гіпертензії. Дослідження проведено на 52 лабораторних статевозрілих білих щурах-самцях, яких було розподілено на 3 групи. 1-а група нараховувала 15 інтактних практично здорових тварин, 2-а - 30 білих щурів-самців після резекції лівої та правої бокових часток - 58,1 % паренхіми печінки, 17 експериментальних тварин, у яких після видалення 58,1 % паренхіми печінки розвинулася поліорганна недостатність, увійшли у 3-ю групу. Вирізали шматочки товстої кишки, з яких готовили гістологічні мікропрепарати. У слизовій оболонці досліджуваного органа визначали рівні секреторного JgA, а також кількість плазмоцитів-продуцентів JgA, JgM, JgG, JgE та клітинну щільність інфільтрату. Кількісні показники обробляли статистично. За результатами проведених досліджень встановлено, що видалення лівої та правої бокових часток печінки (58,1 % її паренхіми) у лабораторних статевозрілих білих щурів-самців призводить до пострезекційної портальної гіпертензії та виражених змін локального імунного гомеостазу слизової оболонки товстої кишки, що характеризується вираженим зменшенням рівнів секреторного IgA і кількості плазмоцитів-продуцентів IgA, незбалансованим, диспропорційним зростанням та значними порушеннями співвідношень між плазматичними клітинами, що продукують імуноглобуліни IgA, IgM та IgE, появою імунних комплексів у стромі органа та стінках кровоносних судин, збільшенням щільності клітинних інфільтратів, виникненням дистрофічних, некробіотичних, інфільтративних та склеротичних процесів у досліджуваному органі. Порушення місцевого імунного гомеостазу слизової оболонки товстої кишки домінує при поєднанні пострезекційної портальної гіпертензії з поліорганною недостатністю.

За результатами значної кількості проведених експериментальних спостережень та клінічних обстежень представлений подальший розвиток концепції індивідуальної тактики ведення контингенту важких хворих з цирозом печінки. Теоретично обґрунтовано і практично вирішено актуальну наукову проблему — підвищення ефективності хірургічного лікування хворих на цироз печінки шляхом оптимізації тактики та методології їх хірургічного та комплексного консервативного лікування. Під час планування індивідуальної тактики оперативного лікування такого контингенту хворих слід враховувати формування у них синдрому поліорганної недостатності, портальної гіпертензії, асцитичного та холестатичного синдромів.

У 98 хворих з приводу цирозу печінки (ЦП) та портальної гіпертензії (ПГ) виконано мініінвазивну операцію портокавального шунтування (ПКШ). Для селективної декомпресії системи ворітної вени (ВВ) сформовано дистальний спленоренальний анастомоз, для її парціальної декомпресії - портокавальні анастомози. Наведені показання та протипоказання до виконання операції ПКШ. Тривалість спостереження безпосередньо після операції 3 - 6 міс, у віддаленому періоді - 4 - 5 років. Дані клінічного спостереження свідчать про доцільність виконання ПКШ у хворих на ЦП, покращання клінічного стану хворих, декомпресію системи ВВ, зменшення тяжкості енцефалопатії, частоти ускладнень. Селективне і парціальне ПКШ з метою корекції ПГ при ЦП є ефективним засобом лікування основного захворювання, забезпечує попередження стравохідно-шлункової кровотечі у віддаленому періоді спостереження, виживання пацієнтів за компенсованої або субкомпенсованої функції печінки.

Проаналізовано результати лікування 25 хворих з приводу фіброзно-дегенеративного хронічного панкреатиту (ХП) з біліарною гіпертензією (БГ), у яких виконана операція Фрея. У 13 (52 %) хворих (група порівняння) здійснена класична операція Фрея з формуванням панкреатоєюноанастомозу (ПЄА) на петлі тонкої кишки, виключеній за Ру, у 4 (16 %) - операція Фрея з накладанням гепатикоєюноанастомозу (ГЄА). У 8 (32 %) хворих застосовано модифікацію операції Фрея, що передбачала формування ПЄА на ізольованому сегменті тонкої кишки, додаткового дуоденоєюноанастомозу з дистальним кінцем сегмента тонкої кишки, холецистектомію, фомування ГЄА бік у бік та міжкишкового анастомозу за Ру (основна група). Для інтраопераційного визначення тиску у позапечінкових жовчних протоках використовували оригінальну методику. Віддалені результати проаналізовані у 13 пацієнтів. В групі порівняння показник фізичного здоров'я (PHs) становив у середньому (42,9 +- 0,9) ум. од., психологічного здоров'я (MHs) - (57,6 +- 1,9) ум. од., вираженість больового синдрому (BP) - (60,3 +- 5,2) ум. од.; в основній групі PHs становив (47,1 +- 1,1) ум. од., MHs - (61,5 +- 1,5) ум. од., BP - (68,4 +- 4,2) ум. од. Запропоновано модифікацію хірургічного лікування фіброзно-дегенеративного ХП з БГ має переваги, обнадійливі віддалені результати і може бути застосована у лікуванні таких хворих.

Проаналізовано результати мініінвазивних ендоскопічних втручань у 31 хворого з приводу портальної біліопатії (ПБ). У 7 (23 %) хворих ПБ виникла на тлі тромбозу ворітної вени, у 19 (61 %) - виявлено клінічні ознаки, пов'язані з ураженням жовчних проток: холедохолітіазу (у 16 %), стриктури (у 35 %), папілостенозу, що супроводжувалося гіпербілірубінемією, жовтяницею, холангітом. Діагностичний комплекс включав ультразвукове дослідження з допплерографією, контрастно-підсилену комп'ютерну томографію, магніторезонансну холангіопанкреатикографію, діагностичну та лікувальну ендоскопічну ретроградну холангіографію з папілосфінктеротомією, літоекстракцією, ендобіліарним стентуванням. Ендоскопічні транспапілярні втручання, не усуваючи основну патогенетичну причину ПБ - портальну гіпертензію, дозволяють у більшості хворих вирішити проблеми біліарної гіпертензії.

Досліджено процес ангіогенезу у слизовій оболонці шлунка у випадку розвитку портальної гіпертензії в 73 хворих на хронічні дифузні захворювання печінки. Збільшення середнього діаметра капілярів є найбільш помітним в антральному відділі шлунка хворих із хронічним криптогенним цирозом: ця цифра майже у 2 рази є більшою, ніж у хворих із цирозом іншої етіології. Найбільш вірогідна частота виявлення значної дилатації капілярної сітки спостерігалася в антральному відділі хворих на цироз печінки, асоційований із вірусом C, що обумовлює найбільший ризик хронічної крововтрати у хворих цієї клінічної групи. У середньому ознаки дилатації в антральному відділі є менш вираженими, ніж у фундальному, але у хворих на первинний біліарний цироз ця різниця є майже непомітною, а ознаки проліферації вірогідно частіше зустрічалися в антральному відділі, ніж у фундальному.

Проанализированы 330 случаев госпитализации больных в центре оказания неотложной помощи больным с острыми желудочно-кишечными кровотечениями с диагнозом склероза печени, фиброза печени, их комбинации, цирроза печени. Произведён анализ количества госпитализаций и результатов лечения в течение нескольких лет. Резервом улучшения результатов лечения пациентов с диффузными заболеваниями печени в сложившихся социально-экономических условиях в Украине считается широкое применение миниинвазивных, эндоскопических и эндоваскулярных технологий для коррекции портальной гипертензии и вторичной профилактики варикозных кровотечений.

Вивчено особливості ремодуляції вісцерального кровотоку черевної порожнини, зокрема, артеріальної системи, а також систем ворітної та нижньої порожнистої вен, їх взаємозв'язок за різних стадій формування синдрому портальної гіпертензії (СПГ). На основі аналізу одержаних даних зроблено висновки щодо вибору тактики лікування хворих за окремих стадій СПГ.

Проведено огляд існуючих типів шунтувальних операцій у хірургії синдрому портальної гіпертензії. Охарактеризовано їх переваги та недоліки. Акцентовано увагу на патофізіологічних особливостях операції переключення селезінкової артерії у портальну вену.

Проаналізовано клінічну ефективність ендоскопічного лікування. Розроблено діагностично-лікувальний алгоритм надання допомоги хворим з кровотечею з варикозним-розширенням вен стравоходу і шлунка (ВРВС, Ш) з урахуванням ступеня ВРВ, наявності інших ускладнень синдрому портальної гіпертензії (ПГ) та супровідних захворювань. Впроваджено в клінічну практику патогенетично-обгрунтоване мініінвазивне лапароскопічне та лапароскопічно-асистоване оперативне втручання. Обгрунтовано та запропоновано диференційний підхід до показань та обсягу оперативного втручання в залежності від ступеня ВРВС, Ш, наявності РК, ступеня печінкової компенсації та наявності інших ускладнень синдрому ПГ. Сформульовано принцип передопераційної підготовки та особливості ведення післяопераційного періоду. Оцінено клінічну ефективність запропонованих методів лікування.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р457.465.510.30

Рубрики:

Хірургічне лікування портальної гіпертензії

Шифр НБУВ: Ж26838 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Установлено особливості перебігу та морфологічних змін в органах черевної порожнини (ЧП) за хірургічної корекції портальної гіпертензії (ПГ). Проведено дослідження за умов динаміки гістологічного стану нирок за різних способів хірургічної корекції ПГ. Установлено, що у перші місяці після корекції формуванням спленоренального анастомозу у лівій нирці переважають процеси склерозу, а у правій - гіпертрофічні. Розроблено та морфофункціонально обгрунтовано новий спосіб спленоренального анастомозу, який регулює порційність надходження крові у ліву ниркову вену. На підставі морфологічних і морфометричних характеристик установлено оптимальну довжину резекції тонкої кишки для корекції ПГ. Визначено динаміку гістологічних змін в органах ЧП за даного способу корекції, яка зберігає близькі до норми параметри гемодинаміки у портальній системі та запобігає морфологічним змінам в органах ЧП.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р457.465.510.30

Рубрики:

Хірургічне лікування портальної гіпертензії

Шифр НБУВ: Ж26838 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Р457.465.510.30

Рубрики:

Хірургічне лікування портальної гіпертензії

Шифр НБУВ: Ж26838 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Р457.465.510.30

Рубрики:

Хірургічне лікування портальної гіпертензії

Шифр НБУВ: Ж26838 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Р457.465.510.30 + Р457.465.203.2

Рубрики:

Хірургічне лікування портальної гіпертензії

Хірургічне лікування гастродуоденальних кровотеч

Шифр НБУВ: Ж26838 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Наведено результати обстеження та хірургічного лікування 122-х хворих на портальну гіпертензію (ПГ), ускладнену профузною кровотечею з варикозно-розширених вен (ВРВ) стравоходу та кардії. Емболізація селезінкової артерії в поєднанні з емболізацією лівої шлункової артерії є високо ефективним методом хірургічного лікування хворих з кровотечею з ВРВ стравоходу та кардії в стадії суб- та декомпенсації функції печінки. Доповнення ендоваскулярних методів трансумбілікальною катетеризацією ворітної вени з керованою ворітною гіпотонією сприяли профілактиці рецидиву кровотечі. Застосування розробленого діагностичного алгоритму та рентген хірургічних втручань в комплексі хірургічного лікування ПГ, ускладненої кровотечею з ВРВ стравоходу та кардії сприяли зниженню кількості рецидивів кровотечі в післяопераційному періоді з 47,2 % до 31,4 % та загальної летальності з 72,2 % до 22,1 %.

В статье представлены результаты комплексного диагностического обследования и хирургического лечения 122-х больных с портальной гипертензией (ПГ), осложненной профузным кровотечением из варикозно-расширенных вен пищевода и кардиального отдела желудка (ВРВПЖ). Эмболизация селезеночной артерии в сочетании с эмболизацией левой желудочной артерии являются высокоэффективным методом хирургического лечения больных с кровотечением из ВРВПЖ в стадии суб- и декомпенсации функционального состояния печени. Дополнение эндоваскулярных методов трансумбиликальной катетеризацией воротной вены (ТУКВВ) в сочетании с управляемой воротной гипотонией способствовали профилактике рецидива кровотечения. Применение разработанного диагностического алгоритма и рентгенохирургических вмешательств (РХВ) в комплексе хирургического лечения ПГ, осложненной кровотечением из ВРВПЖ способствовали снижению количества рецидивов кровотечения и послеоперационном периоде с 47,2 % до 31,4 % и общей летальности с 72,2 % до 22,1 %.

  Скачати повний текст