Індекс рубрикатора НБУВ: Ч489.514(4УКР)78

Рубрики:

Організація вищої педагогічної освіти

Шифр НБУВ: ДС49687 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Висвітлюються проблеми наукового пізнання природи діалогу та діалогічності, передумови та засоби гуманізації шкільної освіти шляхом діалогізації освітньої взаємодії вчителя і учня, викладача і слухача. Вперше теоретично та експериментально розроблена дидактико-діалогічна модель (ДДМ) підвищення кваліфікації учня, конкретизована система діалогічних понять, визначені параметри, критерії і показники ефективності курсової підготовки за ДДМ.

Дослідження присвячено проблемі підвищення функціональної компетентності керівників шкіл різних типів в закладах післядипломної освіти. У роботі здійснено аналіз стану підготовки керівників до управління сучасною школою; визначено систему знань та умінь, адекватних структурі та змісту діяльності директора освітнього закладу; представлено модель диференційованого підвищення функціональної компетентності керівних кадрів з урахуванням типологічних особливостей навчально-виховних закладів та специфіки управління ними; запропоновано рекомендації щодо оптимальних умов її реалізації в установах післядипломної освіти.

Обговорюються актуальні питання з проблем управління освітою, зокрема, соціально-економічної мотивації в галузі освіти; нової парадигми управління національною освітою як органічною частиною всього суспільства. Висвітлюються проблеми філософії і виховання в післядипломній освіті - культуротворча функція післядипломної освіти; врахування особливостей регіону в післядипломній освіті вчителів; народні традиції, звичаї, обряди як джерело пізнання генетичного кореня народу та ін. Аналізуються соціально-психологічні основи управління інноваційними процесами в освіті - модульно-розвивальна система навчання; технологічна підготовка вчителів як передумова освоєння педагогічних інновацій тощо.

На конференції розглядались проблемні питання з позицій підвищення ефективності управління післядипломною освітою, педагогічної та управлінської майстерності працівників - формування змісту післядипломної освіти педагогічних кадрів; професійна діагностика в системі підвищення кваліфікації; становлення і розвиток системи освіти та педагогічної думки східноукраїнського регіону в ХХ ст.; наукові основи розвитку управління загальною середньою освітою в Україні; трансформація педагогічної науки та передового педагогічного досвіду в практику; проблеми підготовки і адаптації практичних психологів у закладах освіти та ін.

В дисертації досліджується процес професійного становлення методистів на курсах у закладах післядипломної освіти. Науково обгрунтовано дидактичну систему професійного становлення методистів. Запропоновано структурно-функціональну модель професійної компетентності методиста математики, технологію визначення рівнів професійної компетентності методистів. Встановлено, що професійна підготовка методистів покращується, якщо проводиться з орієнтацією на рівні їх професійної компетентності; здійснюється диференційований підхід при доборі змісту, форм і методів навчання; враховується спеціальність методистів; дотримуються організаційно-педагогічні умови проведення навчального процесу.

Дисертацію присвячено питанням теорії і практики підготовки вчителя до інноваційної діяльності. Розглянуто соціально-педагогічні та історичні передумови інноваційних процесів у освіті. Виявлено основні складові інноваційної діяльності вчителя, здійснено аналіз її структури. Обгрунтовано ефективність післядипломної підготовки вчителя до інноваційної діяльності за умов поєднання системного, рефлексивно-діяльнісного, індивідуально-творчого та гуманістичного підходів, дотримання основних принципів та реалізації провідних функцій підготовки вчителя до такої діяльності. Представлено експериментально перевірені модель і технологію формування та діагностики готовності вчителя до інноваційної діяльності. Встановлено, що ефективність підготовки досягається шляхом моделювання структури інноваційної діяльності та оптимальною взаємодією змістовного, процесуального та результативно-оцінного компонентів підготовки, суб'єктивізацією позиції всіх учасників професійного вдосконалення, комплексним розв'язанням завдань організації навчального процесу на курсах та забезпечення в міжкурсовий період самовдосконалення вчителя в контексті реалізації його програми саморозвитку.

Дисертацію присвячено проблемам теорії та практики післядипломної освіти педагогічних кадрів. Розроблено нові підходи до організації та змісту навчання педагогів у системі післядипломної освіти, що грунтуються на андрогогічних ідеях і методології синергетизму. Доведено, що післядипломна освіта є складноорганізованою, відкритою, відносно самостійною освітньою системою і складовою системи безперервної освіти. Виявлені тенденції розвитку системи післядипломної освіти покладено в основу створення концептуальної моделі її функціонування.

Дослідження присвячено проблемі розвитку післядипломної освіти вчителів природничих предметів на прикладі західного регіону України. Показано еволюцію змісту та організаційних форм регіональної системи післядипломної освіти вчителів на різних етапах її функціонування, особливості становлення та тенденції розвитку системи.

Розглянуто філософські, науково-методичні та психолого-педагогічні основи навчально-виховного процесу, проаналізовано шляхи вдосконалення змісту, форм та методів безперервної освіти. Досліджено основні напрями практичної діяльності широкого освітянського загалу області, новітні технології навчання та виховання, узагальнено досвід роботи вчителів загальноосвітніх шкіл, науковців та викладачів вузів. Висвітлено історію становлення, розвитку та педагогічної діяльності Закарпатського інституту методики навчання і виховання, підвищення кваліфікації педагогічних кадрів.

Викладено авторські позиції щодо вдосконалення шкільного педагогічного процесу за рахунок подолання вузькопредметного підходу в системі підвищення кваліфікації освітян. Розкрито фактори, які під час післядипломного навчання вчителів сприяють ефективному розвиткові шкільної практики, або, навпаки, гальмують цей процес. Обгрунтовано важливі теоретико-методологічні положення, на яких базується дієвий вплив закладів післядипломної освіти на вдосконалення шкільного педагогічного процесу.

Висвітлено проблеми становлення і розвитку змісту та форм підвищення кваліфікації вчителів в Україні в 1920 - 30-ті рр., проаналізовано соціально-економічні, організаційні чинники, які впливали на формування системи підвищення кваліфікації вчителів. У науковий обіг введено 55 нових документальних архівних даних про розвиток системи підвищення кваліфікації вчителів в Україні у зазначений період.

Дисертацію присвячено проблемі розвитку професійно-особистісних якостей вчителів-предметників у системі післядипломної освіти. Уточнено поняття "професійно-особистісні якості вчителів" та їх соціально-значущі критерії та ознаки. Конкретизовано зміст та організаційно-методичне забезпечення розвитку професійно-особистісних якостей вчителів-предметників у системі підвищення кваліфікації на взаємопов'язаних рівнях (область - район - школа). Визначено організаційно-педагогічні умови розвитку професійно-особистісних якостей вчителів-предметників.

Теоретично й експериментально досліджено дидактичні закономірності забезпечення високої ефективності змісту післядипломної підготовки педагогічних працівників. Науково обгрунтовано необхідність підпорядкування підготовки вчителів суспільним вимогам, соціальному замовленню, дидактичним принципам його визначення та конструювання, функціям післядипломної освіти. Обгрунтовано положення про зв'язок змісту післядипломної освіти з проблемами, тенденціями та перспективами розвитку школи, змістом педагогічної готовності та потребами вчителів на основі всестороннього діагностування рівня їх професійно-педагогічної культури. Доведено дидактичну доцільність поетапної (ступеневої) підготовки педагогічних працівників відповідно до досвіду та стажу їх роботи шляхом розробки диференційованих навчально-тематичних планів із виділенням інваріантного та компенсаторно-вибіркового компонентів.

Рассмотрен общий подход к дифференциации обучения на курсах повышения квалификации учителей естественно-математических дисциплин, показаны возможности более радикальной перестройки процесса обучения учителей. Обсуждена роль непрерывного педагогического образования в учебном процессе повышения квалификации учителей.

Розглянуто теоретичні основи безперервної освіти, її завдання та структуру. Висвітлено психолого-педагогічну систему технології навчання професії, у т.ч. блочно-модульну. Викладено методи, прийоми та засоби навчання, а також методику оцінки результативності підвищення кваліфікації на підставі використання методів математичної статистики.

С использованием обширного фактического материала рассмотрен вопрос содержания педагогической подготовки и повышения педагогической квалификации (последипломного педагогического образования) преподавателей непедагогических вузов Украины в 1941 - 1958 гг. Отмечено, что повышение профессиональной квалификации педагогов высших учебных заведений определяется её формами, самообразованием и обменом педагогическим опытом между преподавателями.

Наведено результати теоретичних і практичних досліджень, які висвітлюють філософські, науково-методичні, психолого-педагогічні основи навчально-виховного процесу. Проаналізовано шляхи удосконалення змісту, форм та методів безперервної освіти. Розглянуто основні напрями практичної діяльності широкого освітянського загалу Закарпаття. Описано новітні технології навчання та виховання. Узагальнено досвід роботи учителів загальноосвітніх шкіл, науковців і викладачів вузів. Відображено історію становлення, розвитку та педагогічної діяльності Закарпатського інституту методики навчання та виховання, підвищення кваліфікації педагогічних кадрів.

Обгрунтовано гіпотетичну модель професійного потенціалу сучасного директора школи, яка передбачає комплекс загальнопрофесійних і спеціальних умінь, здатність до творчості та психологічну готовність до професійної управлінської діяльності. Розкрито суть вимог до управління, розроблено критерії та рівні сформованості професійних умінь директора загальноосвітньої школи. Показано, що розвиток професійних умінь керівника, розкриття його творчого професійного потенціалу - взаємозалежні процеси, що сприяють високому кінцевому результату шляхом якісної організації курсового навчання. Визначено систему концептуальних положень та чинники розвитку професійних умінь керівників шкіл. У ході експерименту обгрунтовано та перевірено ефективність створеної дидактичної моделі, яка складається зі змістового, процесуального та управлінського блоків. Експериментально доведено ефективність створених організаційно-педагогічних умов розвитку професійних умінь директора школи (оптимізації процесу навчання на підставі прогностично змодельованих мети, змісту та засобів їх реалізації; розвитку соціально значущих і особистісно ціннісних мотивів, психологічної готовності та емоційного стимулювання слухачів; раціонального поєднання індивідуальних, групових і колективних форм роботи, використання інтерактивних методів навчання, корекційної роботи за результатами педагогічного моніторингу).

Проаналізовано існуючу систему підвищення кваліфікації педагогічних працівників професійно-технічної освіти та пропозиції щодо її модернізації. Розглянуто різні аспекти теорії і практики управління розвитком системи підвищення кваліфікації педагогічних працівників профтехосвіти. Висвітлено стратегічний менеджмент як теоретичну основу управління розвитком системи підвищення кваліфікації педагогічних працівників профтехосвіти. Охарактеризовано розвиток системи підвищення кваліфікації педагогічних працівників профтехосвіти на основі моделей відкритої освіти і дистанційного навчання.

Проанализирована существующая система повышения квалификации педагогических работников профессионально-технического образования и предложения относительно ее модернизации. Рассмотрены различные аспекты теории и практики управления развитием системы повышения квалификации педагогических работников профтехобразования. Освещен стратегический менеджмент как теоретическая основа управления развитием системы повышения квалификации педагогических работников профтехобразования. Охарактеризовано развитие системы повышения квалификации педагогических работников профтехобразования на основе моделей открытого образования и дистанционного обучения.