З'ясовано основні аспекти вивчення складносурядних речень у науковій літературі, простежено історію вивчення актуального членування складносурядного речення, прокоментовано співвідношення понять "тема - рема", "дане - нове", "відоме - невідоме" на рівні складносурядного речення.

Исследованы основные аспекты изучения сложносочиненных предложений в научной литературе, прослежена история изучения актуального членения сложносочиненного предложения, прокомментированы соотошения понятий "тема - "рема", "данное - новое", "известное - неизвестное" на уровне сложносочиенного предложения.

literature are curtained, the history of study of the actual dismemberment of the compound sentences is traced, the correlation of the concepts "theme" - "rema", "given" - "new", In the work the basic aspects of study of the compound sentences in the scientific "known" - "unknown" at the level of compound sentences is commented.

Проаналізовано моделі спонукальних конструкцій зі словоформами "прохання", "порада", "пропозиція", "наказ", "вимога" з позицій їх лексичного та граматичного наповнення в сучасній українській мові.

Проанализированы модели побудительных конструкций со словоформами "просьба", "совет", "предложение", "приказ", "требование" с позиций их лексического и грамматического наполнения в современном украинском языке.

The models of the motivate constructions with word-parts such as request, advice, suggestion, order and requirement are analyzed in the article according to the positions of their lexical and grammatical filling in the modern Ukrainian language

Вперше проведено системне вивчення зон зв'язків словоформ у реченні на матеріалі українських текстів. Зоною зв'язків словоформи (ЗЗС) визначено ту частину речення, на яку поширюються синтаксичні зв'язки словоформи. Із використанням об'єктивних формальних методів експліковано типові моделі ЗЗС й описано їх суттєві характеристики, на базі яких показано дію законів переваги та простоти: для кожного класу слів можна визначити велику кількість коротких/простих моделей ЗЗС, тоді як довгі/складні моделі сукупно складають невелику частину від загальної кількості моделей. Серед моделей ЗЗС іменника, які мають однакову довжину, у межах певної опозиції опорного іменника виявлено кілька (від однієї до чотирьох) типових моделей, які кількісно переважають решту моделей. Виявлено, що у межах кожної моделі ЗЗС, встановленої для певної визначеної позиції опорного іменника, існує одна або дві типові схеми. На підставі статистичного аналізу розподілу синтаксичних зв'язків у реченнях довжиною 6 - 14 слововживань зафіксовано взаємозв'язок між позицією, яку займає елемент у реченні, та кількістю зв'язків цього елемента речення. Показано, що в реченні кожної конкретної довжини існують відрізки, які з найбільшою ймовірністю характеризуються високою синтаксичною спаяністю. Виявлено закономірність у ймовірнісному розподілі сил спаяності елементів у реченні: з імовірністю 50 % сила спаяності між першим і другим елементами речення дорівнюватиме двом.

Встановлено, що для речень довжиною 6 - 14 слововживань взаємозв'язок між довжиною речення та середнім значенням загальної кількості зв'язків, наявних у ньому, виражається функцією y = 3x - 4. Підтверджено гіпотезу про можливість створення лексико-тематичної моделі дискурсу на основі блоків спаяності елементів речення. Доведено, що упорядковані в лексико-тематичну модель лексико-семантичні варіанти адекватно відображають тематичну спрямованість проаналізованого дискурсу.

Комплексно досліджено семантичну та структурну організацію простих речень з дієслівними предикатами різних лексико-семантичних груп і особливоті їх функціонування у сучасній українській літературній мові. Проаналізовано проблему семантики дієслова. Створено типологію значень дієслівних предикатів. Увагу приділено процесам десемантизації та лексикалізації. З'ясовано основні функції дієслів у структурі речення, а саме: предикативно-пропозитивну, копулятивну, актуалізаційну, модифікаційну, конпенсаторну. Зроблено спробу представити дієслівні речення як системно організований фрагмент, що має ознаки польової структури. Визначено місце речень певної семантики у ньому. Обгрунтовано зумовленість семантико-синтаксичної структури речення валентнісно-інтенційними потенціями дієлівного предиката. Визначено базові моделі дієслівних речень різної семантики, встановлено їх внутрішньомодельні різновиди та варіанти структурно-морфологічної реалізації.

Проведено зіставний аналіз предикативно-атрибутивних конструкцій (ПАК) в англійській та українській мовах. ПАК є структурно-семантичним мінімумом простого речення, що є самостійною або частиною складного речення. На семантичному рівні ПАК представлено як суб'єкт і предикат, що позначає атрибут (ознаку, якість) суб'єкта. На синтаксичному рівні ПАК містить компоненти, які репрезентують семантичні суб'єкт і предикат. Здійснено структурно-синтаксичну класифікацію ПАК, основою якої є аналіз засобів формальної репрезентації предиката. Виділено 7 типів, 6 з яких властиві обом дослідженим мовам, що свідчить про ізоморфізм двох мов у аспекті вираження атрибутивної предикативної семантики. Диференційні особливості ПАК в англійській і українській мовах стосуються частотності окремих структурних типів конструкцій і наявності лише в українській мові ПАК, які є односкладними реченнями. Проаналізовано семантику ПАК на підгрунті типів ознаки, яка представлена предикатом на денотативному рівні та здійснюється за допомогою формул тлумачення. За цього виділено 4 семантичні типи та 10 підтипів конструкцій, усі з яких зустрічаються в обох мовах. Окрім спільного набору семантичних типів ПАК, у досліджених мовах виявлено спільні ознаки у аспекті частотності цих типів і основних засобів презентації кожного з них на формальному рівні, що зумовлено спільністю психофізіологічних і когнітивних особливостей носіїв різних мов.

Встановлено основні типи речень з пояснювальними відношеннями. Описано семантико-синтаксичну структуру пояснювальних конструкцій з урахуванням функціонально-змістового плану вираження семантики пояснення, ілокутивної мети адресанта мовлення та стильової зумовленості породження та використання їх у сучасній українській мові. З'ясовано мовні засоби вираження категорійної семантики пояснення: власне-пояснення (ототожнення), пояснення-уточнення, пояснення-виокремлення, пояснення-висновку та пояснювальних відношень "загальне - часткове". Охарактеризовано особливості введення пояснювального компонента в структуру простого та складного речень і використання у діалогічних і монологічних надфазних єдностях.

Узагальнено наукові підходи до частиномовного статусу слів категорії стану у сучасному мовознавстві. Аргументовано визнання таких слів як самостійний лексико-граматичний розряд. Визначено лексико-семантичні та граматичні особливості слів категорії стану як частини мови у зіставлених мовах. Розроблено критерії виявлення типологічних подібностей і розбіжностей формально-граматичної та семантико-синтаксичної організації речень зі словами категорії стану у німецькій та українській мовах. Виявлено спільні лексико-семантичні групи слів категорії стану у даних мовах та дві функціонально-семантичні групи за характером їх граматичної сполучуваності з іншими компонентами речення. Проаналізовано структурні та семантико-синтаксичні типи речень зі словами категорії стану. Встановлено співвідношення семантичної та формально-граматичної структури речень зі словами категорії стану у зіставлених мовах. Впроваджено методику зіставлення формально-граматичної та семантико-синтаксичної будови речень у німецькій і українській мовах.

Вперше в українському мовознавстві проведено комплексний аналіз семантико-синтаксичної категорійної парадигми прикметника та прислівника. Виділено підпарадигму та грамеми як складники нижчого рівня, що формують їх семантико-синтаксичну категорійну парадигму. На противагу традиційному розумінню функцій прикметника та прислівника як лише ознакових залежних компонентів речення доведено можливість їх функціонування у центральних семантико-синтаксичних позиціях. На функціонально-категорійних засадах проаналізовано семантико-синтаксичні функції прикметника та прислівника, визначено особливості формування їх категорійних парадигм.

Досліджено структуру, семантику та функціональні типи прислівних складнопідрядних структур у художньому стилі, розглянуто їх текстотвірний потенціал. На матеріалі текстів сучасної української художньої прози проаналізовано особливості семантичних типів власне-прислівних і прислівно-кореляційних речень. З'ясовано еволюцію лінгвістичних теорій щодо прислівних складно-підрядних речень (СПР) та їх статусу в синтаксичній системі. Визначено особливості структури прислівних СПР у художніх текстах. Виявлено специфіку сполучуваних і співвідносних засобів, семантику опорних слів. Охарактеризовано кількісні параметри семантичних класів прислівних СПР. Розглянуто прислівні СПР як визначники авторського стилю. Вперше в українській лінгвістиці проведено комплексний аналіз СПР прислівного типу в художніх текстах і з'ясовано особливості їх структури. Виокремлено семантичні типи та встановлено текстотвірний потенціал цього типу, виявлено їх функційно-семантичну парадигматику, а також визначено кількісно-частотні показники та виявлено їх потенціал як ідіостилістичних визначників.

Проаналізовано актуальне членування складносурядних речень. Розглянуто погляди на природу актуального членування речення та його статусу в лінгвістичній системі. Охарактеризовано співвідношення актуального та граматичного членування речення, граматичної та комунікативної розчленованості складносурядних речень. Проаналізовано комунікативну будову складносурядних речень з лексично вираженою та лексично не вираженою темою. Виділено у складі кожного із семантичних типів складносурядних речень найпоширеніші структурно-семантичні різновиди, акцентовано увагу на розгортанні ярусної структури їх актуального членування.

Висвітлено теоретичні засади вивчення вторинної предикації, наведено класові ознаки та розглянуто семантичні класи базових предикатів. Визначено предикатему як репрезентант суб'єктивно-предикатних відношень у простому реченні. Охарактеризовано типи просторового речення елементарної та неелементарної структури. Приділено увагу простим неелементарним реченням з вторинними предикатними семантико-синтаксичними відношеннями. Розглянуто функціональні параметри простих неелементарних речень із вторинними семантико-синтаксичними відношеннями субстанціального та перехідного типів. Проаналізовано засоби вторинної предикації в позиційній структурі простого неелементарного речення та формально-синтаксичні параметри реченнєвих компонентів у відносно самостійних синтаксичних позиціях.

Вперше досліджено системний опис класу мінімальних функціональних синтаксичних одиниць - первинних і вторинних синтаксем, зокрема, наведено семантичну та морфолого-синтаксичну типологію вторинних синтаксем, утворених внаслідок різноманітних перетворень вихідних елементарних простих речень. Запропоновано оригінальну методику аналізу, яка дозволяє об'єктивувати дослідження й описати типи та моделі предикатем як семантичних одиниць, що оформляють граматично акт думки та мають такі ознаки, як суб'єктно-суб'єктна двочленність і пропозитивність у відображенні дійсності. Вперше вторинну предикацію визначено як семантико-синтаксичну категорію простого неелементарного речення, що виражає потенційні суб'єктно-предикатні відношення у вторинній предикатемі модифікованого вихідного речення та вторинні семантико-синтаксичні відношення між основною та вторинною предикатемами.

Розглянуто питання логістичної інтерпретації структури і семантики допустового речення (ДР). Висвітлено історію дослідження та екстралінгвістичні чинники формування семантики речення. Визначено типи семантичних компонентів одно- та двосуб'єктного ДР, особливості їх вираження і семантичних функцій, функціональну спрямованість семантичних компонентів, семантичні мікроструктури, їх значення і співвідносне функціонування у складі одно- та двосуб'єктних ДР. Проаналізовано роль засобів зв'язку та семантичних актуалізаторів у формуванні семантичних типів допустовості.

Рассмотрены вопросы логистической интерпретации структуры и семантики уступительного предложения (УП). Освещены история исследования и экстралингвистические факторы формирования семантики предложения. Определены типы семантических компонентов одно- и двухсубъектного УП, особенности их выражения и семантических функций, функциональная направленность семантических компонентов, семантические микроструктуры, их значение и соотносительное функционирование в составе одно- и двухсубъектных УП. Проанализирована роль средств связи и семантических актуализаторов в формировании семантических типов уступительности.

Здійснено комплексний аналіз семантико-синтаксичних одиниць модифікаційно-супровідного рівня речення в художньому, розмовно-побутовому, науковому, офіційно-діловому стилях. Визначено з позиції дворівневого синтаксису особливості інфраструктурних елементів - різноманітність їх морфологічного вираження, значний діапазон лінійних параметрів. Досліджено просодичну організацію речень з інфраструктурою. Розглянуто складники інфраструктурного поля: ядро, периферію, напівпериферію інфраструктури. Вперше в українському мовознавстві розвинуто поняття інфраструктури речення на базі прирощення семантики слова додатковими елементами.

Наведено результати дослідження неповних речень (НР) у комунікативному, семантичному та формально-синтаксичному аспектах за матеріалами текстів української літератури та розмовного мовлення. Розкрито функціональну специфіку НР як своєрідної семантико-граматичної категорії у формуванні висловлень, реплік діалогів та в текстотворенні відповідно до виконання комунікантами прагматичної настанови мовлення. Описано граматичну природу опущення членів речення й еліпсису як явищ динамічного (експресивного) синтаксису сучасного усного та писемного мовлення.

Запропоновано новий підхід до розгляду категорії позиційно стійких, нерозкладних компонентів у структурі речення. Визначено статус стійкого синтаксичного зв'язку, синтаксично та семантично неподільних словосполучень, розглянуто їх використання в ролі головних членів речення і поширювачів, а також проаналізовано в аспекті кореферентності та формально-семантичних співвідношень з іншими засобами вираження.

Висвітлено теоретичні проблеми семантичної організації речення, визначення функцій предиката як його центрального компонента. Проаналізовано особливості семантичних типів предикатів, семантичної структури речень (ССР) з предикатами різних форм вираження, ускладнення предикативної семантики речення та особливості семантичної категорійності предикатного ядра. Увагу приділено ментальним предикатам в системі семантичних компонентів речення, реченням з предикатами фізичного стану особи, предикатам емоційного стану та фактивним предикатам в ССР. Розкрито семантично-граматичну структуру предикатів з ад'єктивним компонентом, семантико-синтаксичну специфіку прислівника, предикативні функції компонентів номінативного речення, семантичні особливості незакінчених речень, а також вторинні предикатні значення дієприслівника, модифіковані синтаксичні структури з інфінітивом мети, семантику інтервалу у структурі категорії темпоральності.

Системно проаналізовано складнопідрядні з'ясувальні речення з урахуванням їх структурно-граматичних, лексико-семантичних і комунікативно-прагматичних особливостей. Визначено межі досліджуваних конструкцій у системі складнопідрядних речень української мови, виявлено визначальні чинники їх смислової організації. На підставі аналізу функціонування з'ясувальних висловлень у різних мовленнєвих актах встановлено їх прагматичні типи.

Системно проанализированы сложноподчиненные изъяснительные предложения с учетом их структурно-грамматических, лексико-семантических и коммуникативно-прагматических особенностей. Определены границы исследуемых конструкций в системе сложноподчиненных предложений украинского языка, выявлены определяющие факторы их смысловой организации. На основе анализа функционирования изъяснительных выражений в разных речевых актах установлены их прагматические типы.

Вперше в українській лінгвістиці проведено системний опис складного речення, компоненти якого поєднані за допомогою пояснювальних сполучників. З'ясовано чинники, які впливають на виникнення й особливості функціонування пояснювальних конструкцій. Визначено весь спектр семантичних модифікацій змістово-граматичних відношень в аналізованих утвореннях. Встановлено особливості та закономірності поєднання пропозицій у межах складних пояснювальних речень. Розглянуто й описано їх структурні типи. Досліджено семантико-синтаксичні властивості приєднувальних конструкцій з пояснювальним значенням.

Охарактеризовано вияви семантики речень з ментальними предикатами з позицій парадигматики та синтагматики. Наведено критерії розмежування предикатних знаків, шляхом семантико-синтаксичного аналізу встановлено принципи типологічної характеристики цих одиниць. З урахуванням сигніфікативного та денотативного змісту усунуто суперечності у разі зарахування предиката до певного типу. Проаналізовано семантику та структурні типи речень з ментальними предикатами, джерельною базою якого є лексична картотека "Словника української мови", тексти української літератури XIX - початку XXI ст., а також друковані тексти засобів масової інформації. Проведено класифікацію речень з ментальними предикатами, яка здійснена на логіко-семантичних засадах. Визначено диференційні ознаки ментальних синтаксем, а також проаналізовано структури, в яких вони функціонують на семантичному, семантико-синтаксичному, формально-граматичному, функціонально-комунікативному рівнях.