Індекс рубрикатора НБУВ: Ш143-70 + Ш401.171

Рубрики:

Германські мови

Мова художньої літератури <теорія л-ри>

Шифр НБУВ: ДС50478 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Висвітлюються проблеми стилізації та її семіотичних механізмів на прикладі творів українських письменників - О.Вишні, М.Хвильового, П.Куліша, О.Ольжича, І.Багряного та інших. Аналізуються результати наукових досліджень стилізації, що проводились вітчизняними та зарубіжними вченими-літературознавцями М.Бахтіним, С.Скварчинською, С.Бальдусом, М.Гловінським, К.Долининим, В.Троїцьким, Р.Якобсоном та їх послідовниками.

Висвітлено особливості семантичних процесів у тексті під час використання проаналізованих алюзій різних видів, а також роль цих алюзій у побудові семантичного простору тексту роману Г. Гріна "Монсеньйор Кіхот".

Описано модальність синтаксичних структур у художньому тексті. Розглянуто зв'язки модального значення, яке реалізується за допомогою конструкції з приєднаним після крапки сегментом, та її стилістичного значення.

Висвітлюються актуальні питання сучасного мовознавства, пов'язані з проблемами та аспектами аналізу текстів взагалі та творів художньої літератури зокрема. Значна увага приділяється розгляду категоріальної та системно-структурної організації художніх творів, визначаються принципи порівняльних текстових досліджень.

В монографии исследуется проблема соотносимости метафоры и художественного произведения в трех аспектах ее преломления: структурно-типологическом, историко-типологическом и прагматическом. Раскрывается генетическая и функциональная связь метода, жанра, сюжета и других факторов и носителей художественной целостности произведения с метафорой как универсальной фигурой постмифологического художественного мышления. Определяется роль метафоры в становлении и восприятии произведения как художественного целого, а также в формировании различных типов художественной целостности произведения в их конкретно-исторических вариациях - литературных направлениях и течениях. Особое внимание уделяется стихотворению-метафоре, в котором исследуемая проблема обретает свое наиболее репрезентативное подтверждение. Теоретический и практический анализ этого малоизученного явления мировой лирики проводится на материале русской поэзии первой половины 19 века.

Осуществлена экстраполяция понимания диалога как априорного социального "Я" - "Ты" отношения М.Бубера, принципа вненаходимости Автора Герою в литературных произведениях М.Бахтина.

Подається аналіз фонової інформації з точки зору текстоутворюючої категорії пресупозиції, виявлені шляхи об'єктивізації категорії пресупозиції в авторському тексті і її роль в реконструкції ментально-вербальної картини світу С.Оріховського. Здійснюється виявлення внутрішньої динаміки, закладеної у творі митця. Зроблено висновок, що дослідження змістових ознак тексту і його компонентів дозволяють дати не тільки повну і об'єктивну характеристику його жанрової, стильової приналежності, ідейно-естетичного задуму, а й засобів втілення останнього в словесній канві твору. У зв'язку з цим зростає роль і значення таких найважливіших текстоутворюючих категорій, як інформативність, пресупозиція, семантична зв'язність, інтеграція, ретроспекція і проспекція. Оскільки інформативна глибина і багатоплановість художнього тексту багато в чому визначається текстоутворюючою категорією пресупозиції, вивчення її особливостей набуває особливого значення для інтерпретації й аналізу художнього тексту.

Дисертацію присвячено проблемі оксюморону як одного з семантично концентрованих проявів протирічності буття. Розвивається нове уявлення про оксюморон як мовну й метамовну одиницю. Оксюморон досліджується у взаємообумовленості різних модусів свого існування: троп, або словесний поетичний образ, домінуюча характеристика художнього цілого та загальної антитетичності. Показано, що його існування в повній мірі може бути реалізовано в постійному внутрішньому зв'язку з історико-культурним розвитком. Оксюморон співвідноситься з поняттями іронії, парадоксу, абсурду через природу, характер здійснення протиріччя; специфіку відчуття та відображення дійсності; своєрідність цілеположних установок; нормативно-інформативні системи реалізації смислу; функціональну специфіку моменту гри. Встановлено, що необхідно розрізняти оксюморон (зняття у свідомості антитетичності сполучованних слів та понять) та оксюморонність (у самому широкому розумінні здібність понять викликати у сприймаючій свідомості смислову напруженість, обумовлено ненормативністю, аномальністю сполучованного).

Аналізується лексико-семантична структура індивідуально-авторської метафори (на матеріалі західноукраїнської прози початку ХХ ст.). Обгрунтовується тяжіння західноукраїнських прозаїків до асоціативно-ускладненої метафоризації. Психологізм, притаманний "новій генерації" українських письменників, знаходить вияв у складних метафоричних сполуках, що характеризуються звичною і незвичною сполучуваністю компонентів.

Розглянуто питання про статус специфічної розмовної структури (конструкції з приєднаним після крапки сегментом) у художньому тексті. Розглянуто зв'язки конструкції з ППКС з існуючими стилістичними прийомами та фігурами, застосованими авторами у художніх текстах з метою увиразнення літературних творів.

Вперше системно досліджено тональну будову тексту й екстралінгвістичні чинники, що впливають на її своєрідність. Визначено види ритму, які відбивають екстралінгвістичне у лінгвістичному та утворюють підгрунтя тональності тексту як концентрат всіх його експресивних засобів. Запропоновано систему тональностей і окремих тонів, що становлять поліфонію тексту.

Дисертація присвячена дослідженню проблеми співвідносності метафори і літературного твору у трьох визначальних аспектах: структурно-типологічному, історико-типологічному та прагматичному. Розкриваються генетичний та функціональний зв'язки методу, жанру, стилю, сюжету та інших чинників і носіїв цілісності художнього твору з метафорою як універсальною фігурою постміфологічного художнього мислення. Визначається роль метафори в становленні та сприйнятті літературного твору як художнього цілого, а також у формуванні різних типів цілісності художнього твору в їх конкретно-історичних варіаціях - літературних напрямах та течіях. Особлива увага приділяється віршу-метафорі, в якому досліджувана проблема набуває свого найбільш репрезентативного втілення. Теоретичний та практичний аналіз цього маловивченого явища світової лірики проводиться на матеріалі російської поезії першої половини ХІХ століття.

На матеріалі української та російської художньої літератури здійснено комплексний аналіз мовленнєвих девіацій в аспекті вербалізації. Розглянуто найважливіші типи аномалій у зв'язку з порушенням закономірностей побудови пропозиції та модальної рамки висловлювання на різних етапах (у межах різних модулів) процесу породження мовлення. Виявлено особливості взаємодії когнітивного та лінгвального в мовленнєво-мисленнєвій діяльності людини. Вперше в українському мовознавстві зроблено спробу типологізувати комунікативні невдачі (провали). Визначено статус девіатології у межах сучасної комунікативної лінгвістики.

Висвітлено теоретичні питання художньо-літературного стилю, основні етапи становлення та розвитку його теорії. Детально проаналізовано проблему словесної образності. Окремі розділи присвячено функціонуванню мовних засобів у художньому тексті, опису тропів, їх семантиці, структурі, а також етнокультурним складникам.

Висвітлено лінгвософські та лінгвоестетичні аспекти теорії поетичної мови, особливості еволюції образного словника поезії 10 - 30 рр. ХХ ст. Зроблено системно-типологічний аналіз віршової мови українського символізму, поезії "Розстріляного Ренесансу" 20-х рр., підрадянської, західноукраїнської та емігрантської поезії 30-х рр. XX століття.

Предложена концепция системного изучения художественного текста через аспекты проявления ядерных смыслов, что позволило все художественно значимые единицы текста рассматривать через призму целого. Изложена методика лингвостилистического исследования текста (поэтического и прозаического) в аспекте взаимосвязи ритмомелодической, интонационной и цветофоносемантической его организации.

Рассмотрены особенности парадигматических отношений в парадигме основной стилистической драматически-эпической тональности, основными элементами которой являются трагическая (объективно-трагическая, субъективно-трагическая), патетическая (патетически-трагическая, патетически-юмористическая) и юмористическая (сатирическая: оптимистическая, пессимистическая, ироническая, саркастическая) тональности.

Рассмотрена стилистика современного популярного в Германии и во многих странах мира жанра "концентрированного рассказа". Для анализа его языковой системы использован новый, лингвопоэтический подход. Сущность данного подхода заключается в синтезе лингвистических и литературоведческих категорий при оценке художественной функции использованных в произведении средств.

Індекс рубрикатора НБУВ: Ш401.173

Рубрики:

Стилістика художньої літератури <теорія л-ри>

Шифр НБУВ: Ж27444 Пошук видання у каталогах НБУВ