Висвітлено питання теорії вірша та практичної роботи з віршованою формою. Наведено методику роботи з віршем та віршованою драматургією, що поєднує віршоритмічний, а також дійовий аналіз поетичного твору. Детально розглянуто народну систему віршування, українські народні ритми тощо.

Исследуется проблема функционирования в литературе периода становления и укрепления Московской Руси древней церковной традиции поучения. Рассматривается реализация этой традиции в различных жанрах средневековой литературы (русской афористике, лирической поэзии (гимнографии), житийной литературе, драматургии XVІІ века), важнейшие идейно-тематические блоки поучительной литературы указанного периода в контесте мировой дидактической словесности древности и средневековья. Особое внимание уделено миру семьи и частной жизни в трактовке русских средневековых писателей.

Розглянуто одне з найцікавіших літературних явищ - драматургія обробок. Праця будується на великому і художньо-значущому літературному матеріалі (Софокл, Ж.Ануй, Б.Брехт, Леся Українка) і дає конкретні методичні поради щодо вивчення цього явища в школі.

Представлено одну з перших спроб розгляду української ліро-епічної прози ХІХ-ХХ ст. в якості явища, неподільного на сегменти з однозначною їх історичною пропискою у часі, що спонукав чи був просто причетним до їхньої першоз'яви. Цим часом автор небезпідставно вважає усе минуле українського народу, котрий якраз цьому різновиду прозового мислення передав виплекану упродовж віків мову, а з тим і художньо-духовні її скарби, які цей народ формували і берегли. Загальноцивілізаційна вартість наголошених скарбів у дослідженні розглядається на доволі широкому філолого-філософському тлі: праці Гегеля, О.Потебні, М.Бердяєва, М.Гайдеггера, К.Ясперса, К.Юнга разом із літературно-критичним спадком Д.Чижевського, С.Єфремова, М.Зерова, Ю.Шереха є органічною складовою авторських міркувань про художній феномен "українського реалізму", його духовну ауру та націєтворчий зміст.

Розглянуто теоретико-методологічні проблеми наукового пізнання епістолярних джерел. Проаналізовано епістолярну спадщину діячів української культури другої половини ХІХ - початку ХХ ст. (Д.Багалія, М.Драгоманова, П.Куліша, І.Франка, Т.Шевченка, М.Гоголя та інших) як соціокультурний феномен.

Обгрунтовано традиційний підхід до жанру як регулятора творчої спадкоємності, пов'язаного з традицією. Розглянуто спільне і відмінне фольклорного і літературного жанрів як знаків традиції. Виявлено особливості змістовності жанрової форми двох різних систем та реалізації жанру в фольклорі і літературі. Значну увагу акцентовано на проблемі взаємодії і взаємопроникнення жанрів різних систем, яка є однією з маловивчених у сучасному літературознавстві.

Науково-методична розробка знайомить з різними поглядами в науці стосовно вивчення питань жанру і змісту літературно-художнього твору, пояснює причини наявності різних поглядів і вказує на шлях вивчення наукових питань, що намітився в теорії літератури останніми роками.

Представлено матеріали щодо різних поглядів на жанрове визначення повісті і зроблено спробу дещо пояснити її жанрові особливості та відмінність від роману й оповідання.

Висвітлено проблему жанрового пошуку російських літераторів Срібного віку. Розглянуто питання синтезу жанрів. Описано процес створення нових форм у контексті боротьби літературних шкіл та напрямів періоду ХІХ - ХХ ст.

Представлена оригинальная теория мелодии стиха как универсального смыслообразующего начала поэтической речи. Проанализированы стихотворения на русском, украинском, болгарском, английском и испанском языках, а также два "непонятных" произведения - "Медный всадник" А.Пушкина и "Двенадцать" А.Блока. Значительное внимание уделено смыслу филологического анализа художественной литературы, звуку и ритму, музыке и смыслу лирического стихотворения.

Індекс рубрикатора НБУВ: Ш401.444.5 + Ш5(0)-334

Рубрики:

Фантастичний, науково-фантастичний роман <теорія л-ри>

Література

Шифр НБУВ: Ж27444 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Развитие исторического романа невозможно без использования источников информации об исторических событиях, эпохе. Как правило, эту функцию исполняют исторические памятки: летописи, дневники, мемуары, дипломатические и государственные договора, универсалы, судебные иски, письма. Использование этих источников для написания сочинения даёт возможность автору исторически достоверно отобразить эпоху, личности политических деятелей, создать впечатление "прикосновения к истории".

У контексті символістської теорії драми розглянуто твори В.Іванова, О.Блока, А.Бєлого, Ф.Сологуба та ін. Досліджено феномен символістської драми на прикладі драматургії А.П.Чехова, модерністського театру, опозиційного символізму.

Монография посвящена проблемам своеобразия, интерпретации и типологии писательской биографии (жизнеописания), рассмотренным в контексте теории и практики биографического письма Нового времени. Изучена природа биографического концептуализма, обосновывается роль биографа как автора, текстового руководящего начала - духовного, научного, художественного. Исследованы пути раскрытия "человековедческого" и собственно литературоведческого потенциала биографического письма. Рассмотрен весь комплекс современных проблем биографического изучения Анны Ахматовой (1889 - 1966).

Актуальность и новизна исследования состоит в интерпретации проблемы национальной специфики австрийской литературы, анализа австрийской драматургии как национального феномена. Анализируя пять национально значимых жанров (народная пьеса, религиозная, пьеса-дискуссия, социально-политическая, историческая), автор показывает, как социальные потрясения ХХ века не только отражались в разных драматургических жанрах, но и, прежде всего, формировали эти жанры, т. е. видоизменяли традиционную драматургическую поэтику. В качестве двигателя этого процесса рассматривается два комплекса факторов: историко-политический и художественный. Автор исследует истоки, суть, тенденции, эволюцию жанровой формы и жанрового содержания. Австрийская драматургия межвоенного 20-летия предстает как процесс художественного освоения магистральных социальных закономерностей эпохи, как развитие жанровых форм из-за изменения жанрового содержания, вызванного, в свою очередь, новизной социального бытия.

Досліджено життя та творчість відомого українського поета Л.Боровиковського. У контексті розвитку романтизму у світовому й українському письменстві висвітлено дискурсивну практику поета-романтика та його художні пошуки. Проаналізовано стильові течії в українському романтизмі, зміну та еволюцію літературних напрямків, спадкоємність літературних традицій, взаємодію фольклорних і жанрових форм та оновлення тематичного репертуару балади.

Розглянуто еволюцію української малої прози, зокрема, новелістики, її теоретичні проблеми. Вперше досліджено жанрові особливості української малої прози у процесі їх розвитку, засоби поглиблення змістовності жанрових форм та удосконалення й урізноманітнення поетики їх структур. Проаналізовано новелістику Г.Хоткевича, К.Гриневичевої, В.Винниченка, С.Васильченка, М.Коцюбинського, О.Кобилянської, І.Франка, В.Стефаника та інших.

Наведено інтерпретацію одного з найвизначних творів української прози XX ст. - роману В.Винниченка "Сонячна машина". Проаналізовано основні тенденції проблемного змісту даного твору та його форму. Значну увагу приділено проблемі жанру. Вперше в українській літературознавчій практиці на означення жанрової специфіки "Сонячної машини" введено поняття пантопії. Роман розглянуто у контексті утопії та антиутопії у світовій літературі.

Робота присвячена дослідженню еволюції стилю жанру байки, головним чином її віршованого різновиду, яке проведено на матеріалі німецьких байок XIII-XX ст., від перших відомих текстів до сучасних текстів 1998-1999 років. Обгрунтовано необхідність та зроблено спробу застосування універсальної науки про саморозвиток - синергетики для дослідження жанру байки в еволюції. Універсальні поняття синергетики - нелінійність розвитку, атрактор, дисипативні системи, моделювання, компресія інформації тощо наповнюються конкретним змістом стилістики і служать для подальшого поширення погляду на еволюцію жанру. Еволюція стилю байки розглядається як системний взаємозв'язок соціальних та стильованих атракторів. Зміни в стильових рисах та в стилістичних засобах розглядаються відповідно до соціальних замовлень суспільства.

Досліджено проблеми художнього мислення, пошуки формотворчих засобів, питання поетики окремого твору та творчості загалом, взаємопроникнення різнородових жанроутворень і стилевих виявлень. Проаналізовано драматургічні, епічні та ліричні явища національно-культурного процесу - драми Лесі Українки, Олександра Олеся, Володимира Винниченка, Спиридона Черкасенка, Миколи Куліша, Василя Пачовського, новелістика Василя Стефаника і Василя Ткачука. Визначено своєрідність української релігійної драми та поезії.