Розглянуто церковну печатку, не тіль¬ки і не стільки як історичне джерело, скільки як феномен культури, важливий семіотичний код, який при використанні різних методологічних підходів та пер¬спектив дає можливість відкрити ширші історичні горизонти в їх синхронному та діахронному зрізі. Зазначено, що публікація є пропозицією інтердисциплінарного дослідження, розрахова¬на на широке коло представників гуманітарних наук.

У монографії «Українське християнство в цифровому світі: виклики та перспективи», підготовленої колективом знаних українських релігієзнавців, філософів, богословів, зроблено спробу з’ясувати вплив цифровізації на розвиток християнських спільнот в Україні, віртуальної реальності на трансформацію форм релігійності сучасної людини, християнської комунікації на медіатизацію релігійного життя. З'ясовано теоретичні передумови місіонерської активності християнських церков у медійному просторі. Звернено увагу на реальність церковного служіння під час війни. Висвітлено особливості онлайн-комунікації православного духовенства в Україні, майбутнє української церкви в технологічному світі.

Присвячено 300-літтю від дня народження українського генія Г. С. Сковороди. Проаналізовано філософсько-богословські, педагогічні, мистецькі виміри творчості українського першорозуму, Христоцентричний феномен Григорія Сковороди — мудрого праведника на усі часи, описано Сковородинську музейну педагогіку, аналізує. Зазначено, що основу книги складає опис діяльності громадських організацій, Всеукраїнського народного університету українознавства імені Григорія Сковороди та його філій у поширенні ідей Григорія Сковороди в освітньо-просвітницькому просторі. Рекомендовано для широкого кола читачів у галузі освіти, вчителям, викладачам педагогічних університетів, докторантам, аспірантам, магістрам, студентам вищих навчальних закладів, лідерам громадських організацій — усім шанувальникам Г. С. Сковороди, ноосферного генія України та світу.

Представлено паремійну творчість українців як своєрідну усну традицію фіксування атрибутів Бога. Досліджено дію релігійного чинника на світосприйняття та життєву філософію народу, його моральні засади, а також особливості засвоєння ним християнського вчення, розуміння етики християнства. Розглянуто великий пласт приповідок, що належать до вербальної форми народної побожності та виражають погляди й уявлення, основані на вірі в залежність життя людини й результатів її праці від волі Творця, Його милосердя, готовність віддатися під промисел, опіку і захист Всевишнього.

Мета роботи - вивчити особливості презентації українськими ЗМІ новин на релігійну тематику та самопрезентації християнських конфесій в українському медіапросторі під час пандемії. Відповідно до мети під час дослідження було застосовано комплекс таких методів, як спостереження (для збирання первинних емпіричних матеріалів), індуктивно-дедуктивний (для визначення й опису особливостей повідомлень на релігійну тематику); порівняння, аналізу, узагальнення. За результатами аналізу заголовкового комплексу та змістового наповнення матеріалів ЗМІ виділено такі тенденції в українському медіапросторі: визнання церкви як інституції загалом причиною спалахів COVID-19 по регіонах (на початку 2020 р.); особливий інтерес до УПЦ МП через порушення нею карантинних приписів і зростання статистики захворюваності та акцент на цій конфесії в новинах; маніпуляції в заголовках Інтернет-публікацій з метою привернення уваги до самого повідомлення чи видання загалом; неточність у фактах; використання заяв церковних ієрархів у заголовках повідомлень без маркування прямої мови. Визначено особливості самопрезентації християнських конфесій у медійному просторі: УПЦ МП - від войовничого запалу (заклики до ігнорування карантинних приписів, беззаперечної віри в силу ритуалу) через часткове прийняття ситуації (одночасне запрошення до участі в контактних релігійних практиках і декларування "ідотримання соціальної дистанції") до позиції "жертви" ("мученика, що зазнає гонінь") внаслідок потужного натиску з боку ЗМІ; ПЦУ та УГКЦ - підкреслено демонстрацію соціальної відповідальності й готовності до змін згідно з вимогами часу. Наукова новизна полягає в тому, що визначено тенденції у висвітленні новин релігійної тематики під час пандемії (2020 р.) та особливості самопрезентації християнських конфесій в українському медіапросторі. Результати дослідження можуть бути використані під час комплексного вивчення релігійної журналістики в Україні та як навчальний матеріал у процесі підготовки майбутніх журналістів.

Увагу приділено проблемі осмислення феномена самотності й одинокого способу життя сучасних християн із богословської та соціологічної перспективи. Проаналізовано богословсько-соціальні чинники виникнення переживання самотності сучасних християн. Уточнено зміст понять "самотність сучасних християн" та "одинокий спосіб життя" у богословсько-історичному та соціологічному контексті. Подано авторську класифікацію феномена самотності, одинокого способу життя (solo living) і їх корелятів. Обґрунтовано, що самотність є багатогранним явищем, яке має п'ять основних типів: соціальна, емоційна, культурна, екзистенційна, духовна самотність. Із богословської точки зору духовна самотність є першопричиною соціальної, культурної та екзистенційної типів самотності; вона бере свої витоки у людській гріховності, проте долається завдяки присутності Бога Духом Святим із Своїм народом у Христі. Обґрунтовано ефективність розробленого авторського інструментарію "Опитувальник самотності серед християн" (ОССХ) для вимірювання рівнів п'яти типів самотності та їх показників. Установлено існування суттєвого впливу наступних незалежних соціально-богословських факторів на переживання християнами України самотності різного типу, а саме: віку, статі, сімейного статусу, конфесійної приналежності, стилю прив'язаності християн до інших значимих людей і до Бога, їх залученості до служіння у своїх церковних громадах і їх ставлення до усамітнення.

Представлено своєрідний літопис, в якому висвітлено розвиток і формування наукових уявлень про дзвонарську культуру не тільки України, а й в цілому в культурі народів світу. Ретельно задокументовано діяльність Луцького історико-культурного заповідника, фестивалю дзвонарів "Благовіст Волині" та єдиного в Україні музею дзвонів. Хронологічно узагальнено значний фактологічний матеріал із архіву авторки. Зазначено, що вона знайшла своє покликання не лише у намаганні відродити традиції забутого дзвонового мистецтва Волині, але й у збереженні самих дзвонів, їх музеєфікації, паспортизації, описові та визначенні музичних характеристик. Викладено результат 30-и річної праці, де всебічно і аргументовано подано нові погляди на кампанологію і розвиток дзвонарського мистецтва, осмислено також відображення дзвонів і дзвонінь у пісенно-поетичній, мистецькій та музичній творчості. Окремий підрозділ праці присвячено практично невідомому в Україні музичному інструменту карильйону, який занесено до культурної спадщини ЮНЕСКО. Подано інформацію про дзвонарів, фестиваль "Благовіст Волині", музей дзвонів, а також про культурно-освітні заходи, які проводилися з метою привернення уваги до самих дзвонів і дзвонового мистецтва. Вміщено додатки де подані різні документи, фото дзвонарів та інші цікаві матеріали.

Всебічно проаналізовано методологічні, герменевтично-біблійні та богословсько-соціальні аспекти такого важливого напряму соціальної думки сучасного християнства як латиноамериканська теологія визволення. Представлено її основні характеристики: спрямованість богословського пошуку на виклики соціальної трансформації суспільства, обґрунтування політичної активності християн задля розвꞌязання соціальних протиріч і конфліктів, методологію герменевтичного кола, прочитання старозавітної оповіді про вихід євреїв з Єгипту та життєвого шляху Христа через призму бідних та пригноблених. Зазначено, що важливими маркерами ідентичності руху є: переорієнтування уваги з ортодоксії на ортопраксію, використання світських (зокрема, марксистської) ідеологій як інструментів соціального аналізу та соціальної критики, інтерпретація історичного процесу як історії спасіння, наголос на економічному аспекті гріха тощо. Наголошено, що після більш ніж півстолітньої історії теологія визволення, переживши ряд трансформацій, набула нового дихання на початку третього тисячоліття і перейшла зі сфери практичного досвіду в сферу академічної рефлексії. Проведено критичний аналіз теології визволення та засвідчено, що попри кризу її класичної марксистської версії, вона диверсифікувала свою проблематику і продовжує грати помітну роль у дискусіях з приводу природи та завдань соціальної теології, формування програми соціальних перетворень, що пов'язано із процесом перегляду концептуальних засад соціальної доктрини Католицької церкви, яка після падіння соціалістичного табору розпочала корекцію своїх підходів до багатьох проблем сучасності, займаючи критичне ставлення до процесів глобалізації та шукаючи розв'язання соціальних проблем у добу неоліберального капіталізму.

Зазначено, що зміни в ставленні держави, суспільства до релігійно-церковної сфери спонукають проаналізувати релігійність як історичну форму свідомості. Обгрунтовано потребу переосмислення ролі більшовицького режиму в історії України ХХ ст. Наголошено, що історія релігійності українського селянства Наддніпрянщини другої половини ХІХ – першої третини ХХ ст. уперше є предметом спеціального дослідження, самостійною та цілісною науковою проблемою. Простежено сутність цього загалом традиційного явища, тенденції його трансформації з урахуванням історичних, соціальних, психологічних і політичних чинників. Зауважено, що в умовах, коли еволюція релігійності позначалася низькою динамікою, достатньо високим рівнем синкретизму, останній виявився найбільшим її руйнівником на етапі формування тоталітаризму. Доведено, що релігійні уявлення, погляди, переконання, манери українських селян Наддніпрянщини змінювалися передусім в екстремальних обставинах, тоді як у “мирних” умовах вони мали тенденцію до збереження та навіть повернення до свого початкового стану. Розширено розуміння умов, у яких опинилося селянство Наддніпрянщини під час боротьби радянської держави із церквою, а також поглиблено знання про діяльність влади, спрямовану на знищення будь-яких виявів вільнодумства, передусім релігійного.

Досліджено типологічні, структурно-функціональні та інституційно-правові аспекти розвитку богословської освіти в Україні. Розкрито зміст, форму і структуру богослов’я; виявлено його зв’язок із богословською освітою. Розмежовано об’єкт і предмет богослов’я порівняно з іншими сферами знання про релігію; типологізовано богословську освіту в історичній перспективі та на сучасному етапі її розвитку. Проаналізовано історичні етапи формування богословської освіти на теренах України. Охарактеризовано стан конфесійної, неконфесійної та міжконфесійної богословської освіти в Україні. Проаналізовано нормативно-правове регулювання богословської освіти в радянський період, визначено зміни нормативно-правового забезпечення богословської освіти в пострадянський період на території України. Висвітлено пошуки законодавчого вирішення визнання результатів освітньої та наукової діяльності українських закладів вищої духовної освіти. Розкрито законодавче розв’язання та врегулювання визнання результатів освітньої діяльності українських закладів вищої духовної освіти. Окреслено сучасний дискурс богослов’я та богословської освіти в Україні. Розглянуто концепт “світськість” і “конфесійність” у теорії та практиці богословської освіти. Виявлено тенденції та форми майбутнього розвитку богословської освіти в Україні. Отже, предметом дослідження є історичний розвиток, типологічні особливості та інституційні моделі вітчизняної богословської освіти, а також правові аспекти її існування. Наукова новизна отриманих результатів зумовлена сукупністю поставлених завдань і засобами їх вирішення та полягає в тому, що в дослідженні вперше у вітчизняному релігієзнавстві та науковому дискурсі проведено цілісний критичний аналіз відмінних рис феномену богословської освіти в контексті сучасного релігієзнавства. Контекстуалізовано особливості розвитку богословської освіти крізь призму світськості та конфесійності.

Здійснено філософсько-релігієзнавчий аналіз феномену релігійної Інтернет-комунікації християнських церков в Україні як ефективного засобу реалізації їх місійної діяльності. Проаналізовано роль релігійної Інтернет-комунікації як важливого чинника формування та розвитку суспільних відносин, що забезпечує соціалізацію, передавання релігійного досвіду, засвоєння релігійної інформації, зміцнення зв’язків у межах релігійної громади. Обґрунтовано сутність релігійної Інтернет-комунікації в контексті трьох основних аспектів: онтологічного, гносеологічного, аксіологічного. Визначено концептуальну спрямованість християнської Інтернет-комунікації на масовому, груповому та індивідуальному рівнях, та функції: інформаційну, комунікаційну, світоглядну, ідеологічну, місійно-пропагандистську, ілюзорно-компенсаторну, освітньо-виховну, ціннісно-орієнтаційну, регулятивну, функції соціалізації, інтегрування. Зазначено, що релігійна Інтернет-комунікація розкривається у соціальній взаємодії церкви як соціального інституту з громадами вірян через посередництво своїх інформаційно-комунікаційних структур, що сприяє передаванню релігійного досвіду, зміцненню зв’язків між окремими віруючими, релігійними громадами, релігійними організаціями різного віросповідання. Охарактеризовано соціально-психологічний вплив феномену віртуального як засобу конструювання соціальної реальності у релігійній Інтернет-комунікації. Визначено, що конфліктогенна сутність релігійного феномену зумовлена відносно чіткою релігійною та конфесійною ідентифікацією соціальних суб’єктів і жорстким демаркаційним поділом між носіями різної ідентичності, що визначає релігійні інформаційні війни як один з найефективніших засобів утвердження релігійної ідеології. Доведено, що релігійна Інтернет-пропаганда може мати як деструктивну, так і конструктивну сутність: на деструктивному рівні вона сприяє утвердженню конкретної релігійної ідеології, виступаючи засобом маніпуляції та суспільної конфронтації, а на конструктивному, за умови забезпечення релігійної неупередженості та позаконфесійності, релігійна пропаганда може слугувати утвердженню традиційних християнських цінностей та моральності суспільства.

Cформульовано й обгрунтовано гіпотези щодо Давньоруської державності як богословсько-лінгвістичної моделі, створеної представниками візантійської й руської духовної та світської еліти на біблійних і конкретно-історичних взірцях античної цивілізації (насамперед - юдейської й грецько-римської), так званих ''варварських'' германських, кельтських, слов'янських етнічно-язичницьких сегментів тощо. Розкрито важливу підготовчу роль християнського місіонерства та варязького військово-торговельного фактора в утворенні державної моделі Русі. На підставі аналізу історіографічного доробку сформульовано й обгрунтовано інтегральну (синтетичну) концепцію давньоруського феодалізму.

Досліджено вплив дуалістичних релігійних уявлень на соціокультурне життя в Європі доби середньовіччя та раннього модерного часу. Всебічно проаналізовано вплив релігійного дуалізму на особливості соціокультурного життя та суспільно-трансформаційні процеси Західної Європи, Східної Європи та Візантійської імперії. Визначено типові відмінності в межах християнського простору.

Проаналізовано соціальну теологію як явище сучасної християнської думки. Актуалізація соціальної теології припадає на добу глобалізації, що стало наслідком кризи політики державного атеїзму та секуляризму, а також підйому релігійності у світі. Соціальна теологія поєднує трансцендентні сили з людським фактором. Вона надає соціальні докази існування Бога і примирення віри з соціально-політичною реальністю. Предмет соціальної теології полягає у визначенні теологічних смислів соціально-політичної реальності. Вона має свою власну мову й термінологію. Основною категорією соціальної теології виступає "соціальна гріховність" - індивідуальний гріх і колективні, суспільні (загальнонародні, державні) гріхи. Водночас соціальна теологія постає як тип глобальної історії. У межах соціальної теології такі масштабні суб'єкти світової історії, як цивілізації, держави, нібито звичайна людина живуть у відповідності з релігійними правилами, духовними нормами та моральними принципами. На мові соціальної теології революції, націоналізм, релігійний екстремізм, комуністична й ліберальна ідеології, ксенофобія сприймаються як суспільні гріхи, за якими настає кара у вигляді природних та екологічних катастроф, загибелі держав і цивілізацій. Соціальна теологія слугує новою пізнавальною моделлю глобальної історії. Зазначено щодо зв'язку сучасної соціальної теології з українською релігійною традицією від церковних інтелектуалів XVI ст., Г. Сковороди, романтиків до праць П. Юркевича й В. Липинського.

Дисертація є комплексним культурологічним дослідженням трансформації образів танатичної міфології, зокрема образу "заложних" в українській традиційній культурі від давнини до сучасності. Уявлення про "заложних" розглянуто як багатофункціональний феномен культури; вони є однією з детермінант давньослов’янської культури, корелюють із етіологічною, ціннісною й семіотичною сферами, та є складовою системи культури. Проаналізовано еволюцію уявлень про категорію "заложних" у дохристиянський період, християнську добу, радянський період і в сучасній українській культурі. Визначено фактори та вектори трансформації уявлень про категорію "заложних", що зумовлюють зазначену динаміку. Перший фактор їх трансформації - хрещення Київської Русі, якому відповідає вектор поширення християнства. Другий фактор - політичні й ідеологічні процеси, що відбувалися в Україні протягом XX ст. і пов’язані з приходом радянської влади, якому відповідає вектор процес радикальної секуляризації.

Уперше встановлено особливості просторові організації паломництва у Львівській області. Досліджено ресурси паломництва; виділено головні сакральні місця та здійснено їх типізацію, виконано районування території регіону за особливостями паломницьких потоків і проаналізовано виділені райони. Удосконалено типізацію ресурсів паломництва, зокрема виділено типи ресурсів за критеріями конфесійності, сакрального значення, метою подорожі, формою участі. Досліджено основні чинники, що впливають на розвиток паломництва у Львівській області, серед яких: історико-географічні особливості розвитку сакральних місць, конфесійна ситуація у регіоні й адміністративно-територіальний устрій різних конфесій, а також картографування паломницьких об’єктів і ресурсів, складено карти, які репрезентують адміністративно-територіальний устрій основних конфесій у Львівській області, розташування головних ресурсів паломництва, елементи просторової організації паломництва тощо. Вивчено паломництво в контексті туристичної діяльності. Запропоновано нові пізнавальні паломницько-туристичні маршрути, обгрунтовано доцільність їх використання у туризмі.

Вперше у вітчизняному дослідницькому дискурсі запропоновано комплексний філософсько-релігієзнавчий аналіз концепцій церковно-соціального теоретичного та практичного діалогу, що розвиваються в українських конфесійних інваріантах соціального вчення, політичної теології та соціально-політичної теології. На основі опрацювання значного обсягу богословських джерел реконструйовано основні теоретичні підходи до вивчення сучасних українських богословських концепцій діалогу церкви та суспільства. Проаналізовано етапи формування християнського вчення про партнерство церкви та суспільства в соціальній доктрині католицизму. Показано специфіку православного соціального вчення про відносини церкви, суспільства та держави. Виявлено основні риси соціально-політичної етики українського греко-католицизму. Проаналізовано етапи формування соціальної етики українського протестантизму. Визначено основні риси української теології визволення. Виявлено особливості соціальної футурології в українській теологічній думці. Проаналізовано теорії української протестантської і православної політичної теології щодо відносин церкви та суспільства. Визначено трансформуючий потенціал християнської соціально-політичної етики в рефлексіях українських богословів. Доведено, що в українському соціально-етичному дискурсі зменшується вплив соціальної доктрини та зростає значення політичної теології. Ці трансформації пов'язані з переходом церков від деонтології до етики чеснот. При цьому характерною рисою сучасної української теології стала спрямованість на легітимізацію ідеалів модерного лібералізму і постмодерного солідаризму, демократії та саморозвитку, при протистоянні тоталітаризму і релятивізму.

З урахуванням опублікованих джерел проведено дослідження дуалістичних релігійних уявлень у соціокультурному житті Європи (IV - сер. XVII), зокрема розглянуто їх витоки та специфіку. Проаналізовано релігійний дуалізм як характерну ознаку тогочасного менталітету, на основі якого сформувалася соціальна структура доби середньовіччя. З'ясовано особливості впливу постулатів дуалізму на формування сімейної ієрархії та місця жінки в середньовічному суспільстві. Визначено конкретно-історичну роль дуалістичних релігійних уявлень у хрестових походах, гуситському русі, Реформації, Контрреформації. Окремо встановлено вплив дуалізму на особливості культурного розвитку. Показано роль дуалістичних релігійних уявлень у формуванні світоглядних засад модерного часу на теренах Західної Європи та сакрального типу державної влади на території Східної Європи.

Проаналізовано форми та методи релігійної політики місцевих структур щодо релігії та Церкви на регіональному рівні, яка відзначалася системними порушеннями у правовому полі, адже призводила до конфліктних ситуацій та ускладнень у суспільному житті загалом і церковному зокрема та засвідчувала якісно інший рівень стратегії розвитку релігійного середовища, адже намагалася опиратися на імператив толерантності. Особливу увагу присвячено розгляду релігійної мережі Чернівецької області, її стану і динаміки за такими показниками: кількісний склад організацій/громад, матеріальна база, кадровий потенціал, навчально-просвітницька діяльність, видавнича справа. Розглянуто напрями духовно-просвітницької діяльності і соціального служіння релігійних організацій області та визначено ключові детермінанти розширення їх інфраструктури і сфер впливу на суспільно-політичне та духовно-культурне життя краю.

Досліджено шляхи формування і розвитку богородичної гимнографії як явища духовної культури України. В контексті гуманітарного міждисциплінарного дискурсу розглядаються засади інтегрування богородичної гимнографії у площину українського культурного простору ХІ - ХУІІ століть, зокрема у складі літургійних книг, нотолінійних ірмологіонів, а також пам’яток давньої української літератури. Уцьому контексті богородичну гимнографію відзначено не лише як ключ до розуміння змісту національної культури, але як символ спадкоємності епох і повноцінного партнерства в європейському культурному ареалі. Виявлено, що синкретична складова жанрів богородичної гимнографії є підставою складної композиційної структури, що містить такі складові: літургічну, яка визначає зміст і функції в богослужінні; лінгвістичну з її риторичними законами композиції, а також музичну. Остання підпорядковується богословському змісту, що розставляє відповідні акценти, проте демонструє виразну логіку розвитку, що проявляється в різних аспектах - у змінності мелодизованої силабіки на розлогу орнаментику, чергуванні ритмічного дрібнення й ущільненні тривалостей, стрункості метричних схем, мінливості ладового забарвлення, змінності звуковисотної лінії, градаціях темпу й динаміки. Досліджуваний матеріал є незмінним трактуванням образу Богородиці як носія стрижневих основ людського духу, що залишається ідеалом в інтерпретаціях різноманітних художньо-світоглядних систем, опертих на проявлення вічних ціннісних категорій, у розкритті нових граней цієї овічної і величної теми.