Виявлено сутність, специфіку виникнення, особливості перебігу і вирішення сучасного соціального конфлікту завдяки системному підходу на прикладі розгляду арабо-ізраїльського конфлікту. Доведено, що вирішення сучасного соціального конфлікту передбачає врахування основних методологічних, ціннісно-світоглядних та соціально-праксеологічних аспектів його дослідження у комплексі: нелінійна методологія є найбільш ефективною для дослідження і практичного вирішення складного соціального конфлікту - багатовимірного за лініями ціннісного і світоглядного протистояння. Сучасний соціальний конфлікт починається в межах однієї соціальної системи і одного конфлікту цінностей, але у сучасних умовах глобального суспільства формується світоглядний конфлікт, який охоплює усі сторони життя конфліктуючих сторін, і внаслідок цього до основної лінії конфлікту додаються супутні, які доповнюють цей конфлікт пов'язаними з ним новими конфліктами у інших системах, створюючи протистояння між сторонами також уже за цілим комплексом цінностей, що призводить до ще більше закріплення ситуації соціального протистояння як звичної і нормальної. Подальшого розвитку набуло застосування, на прикладі філософського дослідження арабо-ізраїльських відносин, мультифакторного аналізу як такого, що філософськи може бути пояснений теорією соціальних систем, завдяки чому стає можливим підхід до соціального конфлікту як багатовимірного - такого, що зумовлений низкою відносно незалежних один від одного чинників. Здійснено філософське системне обґрунтування трьох головних можливих стратегій вирішення такого конфлікту: традиційну, лінійно-силову (песимістичний сценарій вирішення соціального конфлікту), постмодерну, нелінійно-моделюючу (оптимістичний сценарій) і модерну, покрокових реформ (реалістичний сценарій).

Представлена низка поглядів щодо визначення поняття, цілей та основного змісту "кольорової революції" як форми сучасної інформаційно-психологічної операції, наведені основні риси та особливості "кольорової революції". Визначені основні причини виникнення "кольорових революцій" та склад їх учасників. Проаналізовано різні підходи до проведення "кольорових революцій". Представлена технологія їх проведення, яка має три основні етапи. Основною метою першого етапу є переконання спільноти у нелегітимності влади і формування організованого протестного руху за мережним принципом. На другому етапі відбувається легалізація протестного руху. На третьому етапі, який є активною фазою "кольорової революції", здійснюється підготовка до усунення існуючої влади. Запропонована граф-схема сценарію реалізації технології "кольорової революції".

Присвячено розв’язанню важливої наукової та практичної проблеми – оптимізації взаємодії особистості з досвідом психологічної кризи, виокремленню психолого-педагогічних чинників, які забезпечують цей процес, та визначенню ролі родинної детермінації у кризовому досвіді людини. Вплив психолого-педагогічних чинників родинної детермінації на психічний, духовний, психосексуальний та соціальний розвиток особистості забезпечує їй здатність як до позитивної взаємодії з життєвим кризовим досвідом, так і до негативної. Тому актуальність дослідження обумовлена, передусім, науково-практичною потребою у віднаходженні механізмів конструктивного впливу психолого-педагогічних чинників родинної детермінації на забезпечення прогресивного руху особистості. Обґрунтувано роль та місце родинної детермінації у структурі життєдіяльності людини; у формуванні її психологічної культури, яка проявляється через діяльність, творчість та спілкування і забезпечується внутрішнім та зовнішнім вчинком особистості; у реалізації внутрішньої свободи особистості у динаміці її розгортання від екзистенціної свободи до трансцендентної. Виокремлено групи психолого-педагогічних чинників особистісної детермінації, родинної детермінації, суспільно-групової детермінації, які, залежно від спрямованості, сприяють/протидіють розвитку кризи в особистості та є взаємозвꞌязаними. Визначено основні групи психолого-педагогічних чинників родинної детермінації життєконструювання особистості та формування її кризового досвіду, а саме: чинники конструювального порядку, стратегічного порядку, функціонального порядку. Серед них, зокрема, психолого-педагогічні чинники конструювального порядку забезпечуються дією: гуманістично-ціннісних чинників (розуміння людини та її життя як найвищої цінності на всіх етапах її розвитку), акумулятивно-ціннісних чинників (акумулювання культурних, духовних, поведінкових взірців та цінностей, які є багатовіковими здобутками свого роду, народу, людства); чинників конструктивного балансу (здатність до балансу задоволення/користі у будь-якій діяльності, спрямованій на себе, родину, колектив, суспільство, світ), цілепокладально-ціннісних чинників (спроможність ставити та досягати цілі, реалізовувати цінності); проблемноорієнтованих чинників (спроможність розглядати життєві труднощі як кризові задачі, що підлягають розвꞌязанню); субꞌєктно-життєдіяльнісних чинників (розвиток здатності бути суб’єктом власної життєдіяльності, життєдіяльності своєї сімꞌї, свого народу, людства); творчо-конструювальних чинників (творчий розвиток, спрямований на позитивне конструювання себе, сімꞌї, країни, світу). Чинники стратегічного порядку охоплюють рефлексивноекзистенційні чинники (визначають здатність особистості чи спільноти відслідковувати явища, усвідомлювати їх суть, пізнавати екзистенційні цінності), досвідно-історичні чинники (визначають стандартизовані моделі поведінки особистості, сім′ї, народу, які сприяли виживанню, протягом певного історичного періоду), культурно-традиційні чинники (визначають локальні та глобальні надбання, досягнення суспільства у матеріальному та духовному сегментах буття та їх проявленість у житті особистості, родини, народу, людства), духовно-релігійні чинники (характеризують базові духовно-ціннісні уявлення особистості, сімꞌї, родини, щодо значення і місця людини у світі як особистості, як чоловіка та жінки у взаємозв′язках та у взаємостосунках з Абсолютом). Функціональні психолого-педагогічні чинники, передусім, забезпечують узгодженість подружніх цінностей (у батьківській та власноствореній сім′ї), узгодженість цінностей (сімейних та особистісно набутих) з традиційними цінностями конкретного народу (чи народів), представником етносу якого є особистість, узгодженість цінностей (сімейних та особистісно набутих) із ситуативними цінностями конкретної спільноти та суспільства у конкретному часі та просторі. Розширено наукове уявлення про види та характер кризових станів особистості, про роль та значення історичної травми, родових та сімейних кризових сценаріїв у системі травмівного досвіду особистості. Здійснено науково-теоретичне та емпіричне дослідження ролі трансгенераційного та інтергенераційного впливу на розвиток кризового досвіду особистості та на її здатність долати кризи. Виявлено розбіжності у результатах досліджень науковців різних країн щодо наслідків впливу трансгенераційної травми на особистість, які обумовлені низкою причин, зокрема, характером історичної травми/травмівної події, тривалістю історичної травми/травмівної події), специфікою заходів з подолання наслідків історичної травми/травмівної події. Доповнено наукове уявлення про вікові детермінанти кризового досвіду особистості у процесі її психічного, соціального, психосексуального, духовнорелігійного розвитку від пренатального періоду до похилого віку. Виокремлено позитивні та негативні наслідки кризового досвіду особистості в процесі її онтогенезу. Емпірично встановлено зв’язок між кризовим досвідом родинної системи та кризовим досвідом особистості, між особистісним сприйманням кризового досвіду особистістю та характером її кризових переживань. З'ясовано, що наслідки історичної травми Голодомору, репресій, депортацій на українських теренах проявляються у третьому-четвертому поколіннях у вигляді проблем із соматичним, психічним здоровꞌям та психологічним благополуччям. Представлено аналіз чинників ризику розвитку криз у неодруженої молоді, наречених, молодих подружніх пар, подружніх пар зі значним досвідом. На основі кореляційного аналізу виявлено різну значущість чинників групи стратегічного впливу на вибірки кризового та посткризового досвіду, гармонійних та кризових подружніх стосунків. Отримано значимі показники кореляції між кризовим досвідом дитини та кризовим досвідом батьків, між психологічним благополуччям особистості та її ставленням до батька та матері. Обґрунтовано психолого-педагогічні чинники родинної детермінації у профілактиці та подоланні особистісних криз. Окреслено їхню дію та ймовірність застосування у позародинному просторі. Визначено структуру психолого-педагогічних чинників родинної детермінації фонового та цілеспрямованого впливу на особистість у позародинному середовищі при проходженні освітніх/формувальних, корекційних, реабілітаційних програм з метою профілактики та формування здатності особистості долати кризи. Виявлено дію психолого-педагогічних чинників фонового впливу, які створюють психолого-педагогічні умови розвитку особистості та її здатності до подолання криз, зокрема, це: чинники інтергенераційного спектру родинної детермінації (функціональний вплив батьківської сімꞌї, особливості впливу родини та родичів, специфіка образу родини у виховних стратегіях сімꞌї, чинники макросоціуму), чинники трансгенераційного спектру родинної детермінації (способи подолання історичної травми, зокрема, шляхом культивування любові та почуття належності особистості до сім΄ї; практикування спільної сімейної молитви; розвиток почуття власної гідності та ідентифікації дитини зі своєю сім΄єю, своїм родом і своїм народом). Психолого-педагогічні чинники родинної детермінації цілеспрямованого впливу забезпечують функціонування психолого-педагогічної моделі конструктивного руху-поступу особистості з метою профілактики та подолання криз і шляхом зміни ставлення особистості до трансгенераційних та інтергенераційних сценаріїв взаємодії з кризовим / травмівним досвідом, переосмислення вже набутого особистісного досвіду. Сконструйовано психолого-педагогічну модель урахування чинників родинної детермінації у профілактиці та подоланні криз. При цьому, психолого-педагогічна модель реалізується через стратегії: формувальні (забезпечують розвиток особистісних якостей учасників процесу), корекційні (впливають на заміну базових деструктивних сценаріїв учасників процесу на більш адаптивні й конструктивні), реабілітаційні (містять механізми відновлення психічного здоровꞌя та психологічного благополуччя, втрачених в результаті акумуляції травмівного кризового досвіду). Розширено уявлення про психолого-педагогічні технології, які забезпечують позитивні зміни особистості під дією цілеспрямованого та фонового коригувального впливу. Розроблено та апробовано низку програм, що базуються на представлених психолого-педагогічних чинниках родинної детермінації профілактики та подолання особистісних криз, зокрема формувальні (Програма підготовки молоді до шлюбу "Абетка подружжя"; Програма розвитку психосексуальної культури у кризових сім′ях "Ми – єдине ціле"; Тренінгова програма з підготовки старшокласників до сімейного життя; Програма підготовки школярів до сімейного життя "Шлях до зрілості людини"); корекційні (програми психологічної допомоги родинам з дітьми з особливими потребами (Програма "Моя дитина – це радість і шанс для мене", Психокорекційна програма подолання дитячої агресії "Сонячний зайчик", казкотерапевтична програма для дітей з травмівним досвідом)), реабілітаційні (тренінгова програма з подолання залежності від алкоголю "Життя цікаве"; програма сімейної реабілітації учасників АТО/ООС, реабілітаційна програма сопричасноі християнської терапії). Доведено ефективність розроблених формувальних, корекційних та реабілітаційних програм профілактики та подолання кризового досвіду особистості, конкретизовано умови застосування у них інтерактивних методів навчання та виховання.

Розглянуто розвиток підходів у соціології суспільних рухів та їхніх інтерпретацій чинників радикалізації. Аналізуючи становлення сучасної соціології суспільних рухів, автор підкреслює основний недолік історичних та багатьох сучасних концепцій, який полягає у концентрації уваги дослідників лише на одному з рівнів соціальної реальності. Така концентрація створює перешкоди для розуміння та інтерпретацій причин радикалізації тактик протесту у складній і багатовимірній соціальній реальності, де різнорівневі чинники взаємодіють, підсилюють та послаблюють дію один одного. З перспективи цієї критики, найбільш багатообіцяючими сучасними концепціями соціології суспільних рухів є теорія мобілізації ресурсів та репертуару колективної дії, аналіз у рамках яких має потенціал подолати однорівневе обмеження. Вказано на можливість синтезу цих двох концепцій для аналізу радикалізації, який би охоплював як статичні, так і динамічні аспекти переходу до радикальних тактик.

Досліджено соціально-філософські аспекти етики ненасильства, трансформації ненасильницьких поглядів за умов сучасного людиномірного простору. Визначено сучасні підходи до поняття ненасильства в соціально-філософському знанні. Охарактеризовано аксіологічну, етичну та соціально-філософську складові типологічних форм ненасильства. Осмислено проблему ненасильства за допомогою категорій добра і зла. Проаналізовано зазначену проблему в екзистенційно-етичному просторі.

Досліджено соціально-філософську проблему насилля в інформаційному суспільстві. Визначено зміст понять "насилля" й "інформаційне суспільство". Насилля розглянуто як певний різновид вольових відносин між суб'єктами, в яких виявляється тенденція до редукції інтерсуб'єктивної взаємодії воль у взаємній комунікації до суб'єкт-об'єктних відношень однобічної прямої вказівки або непрямої маніпуляції. Обгрунтовано висновок про сублімацію насилля та десуб'єктивацію як основні тенденції генези насилля в інформаційному суспільстві. Подано аналіз особливостей основних проявів насилля в сучасному українському суспільстві.

Проаналізовано історико-філософський зміст поняття "соціальний конфлікт", "релігійний конфлікт" і такий різновид останнього як конфліктні ситуації, пов'язані з діяльністю нових релігій. Узагальнено умови й особливості генези та розвитку такого конфлікту, уточнено динаміку протистояння та запропоновано його типологізацію в контексті формування соціальної практики попередження його виникнення та конструктивного врегулювання.

Проаналізовано відомі класифікації конфліктів, зазначені їх основні особливості та недоліки. У результаті виокремлення основних ознак конфлікту побудовано іншу класифікацію конфліктів, яка повинна сприяти пошуку ефективних методів управління конфліктами, стати ключовим елементом системи управління конфліктами.

Досліджено особливості утворення та розвитку феномену тероризму за умов глобалізаційної динаміки. На підставі соціально-філософського аналізу здійснено комплексне дослідження теоретико-методологічних підходів, що існують у світовій соціально-філософській думці щодо поняття "тероризм" як суспільного явища. Охарактеризовано різні види тероризму в сучасному світі. Здійснено компаративний аналіз співвідношення тероризму з іншими формами насильства та розкрито його основні ознаки. Визначено передумови та причини активізації тероризму у світі, що глобалізується. Розкрито сутність і зміст домінантних форм сучасного тероризму. Розглянуто систему й основні принципи антитерористичної боротьби. Обгрунтовано пропозиції щодо визначення шляхів і способів протидії тероризму за умов глобалізаційної динаміки.

Розкрито сутність, природу, умови та форми прояву тероризму у контексті глобалізаційних процесів. Запропоновано визначення даного феномену як організованого насильства, різновиду протиправної дії, яка є цілісною системою, антисуспільною діяльністю. Обгрунтовано твердження, що тероризм є особливим проявом соціального міжгрупового конфлікту, протиріччя між культурами та типами культур. Проаналізовано вплив культурного та цивілізаційного чинників на подальший розвиток тероризму. Доведено, що тенденції глобалізації сприяють активізації національних рухів та утворюють чинник конфліктогенності. Розглянуто об'єктивні фактори, які обумовлюють ескалацію терористичної діяльності в сучасному світі. Встановлено, що тероризм є індикатором кризових процесів, які поглинули більшість країн, а також наслідком формування інформаційного суспільства та суспільства споживання. Охарактеризовано сучасний стан міжнародного тероризму в контексті його детермінованості глобалізаційними процесами. Виявлено взаємозв'язок сучасного тероризму та нових інформаційних технологій у контексті становлення нового соціального порядку. З'ясовано, що глобалізація феномену тероризму залежить від розвитку нових інформаційних технологій, які створюють сприятливе середовище для його зростання. Доведено, що безпосередніми причинами виникнення тероризму є мотиви самоствердження, самоідентифікації, гри, молодіжної романтики та героїзму, а також надання своїй діяльності особливої значущості. Зроблено висновок про необхідність формування такого середовища, в якому тероризм є неприйнятним як метод боротьби, а також культивування у суспільстві атмостфери конструктивного діалогу,

Розглянуто проблему насильства та толерантності. На основі аналізу цих феноменів досліджено їх межі та безмежність. Доведено онтологічну сутність насильства, яке потребує сутнісних обмежень, і толерантності, що у плюралістичному суспільстві може переродитися у безпринципне ставлення до дійсності.

Рассмотрена проблема насилия и толерантности. На основе анализа этих феноменов исследованы их границы и безграничность. Доказана онтологическая сущность насилия, нуждающегося в существенном ограничении, и толерантности, которая в плюралистическом обществе может переродиться в беспринципное отношение к действительности.

The problem of enforcement and tolerance is viewed in the present article. On the basis of the analysis of these phenomena the investigation of their boundaries and unlimitedness is made. The ontological essence of enforcement (that needs to be essentially limited) as well as the essence of tolerance (which in pluralistic world may turn into the attitude of no principle to the reality) are proved.

Здійснено соціально-філософський аналіз формування, реалізації, адаптації особистості за умов розгортання глобалізаційних конфліктів. З'ясовано, що глобалізація створює умови для формування та реалізації особистості. У розгортанні глобалізаційних явищ вона може розвиватись на локальному та глобальному рівнях, що вимагає від особистості набуття нової ідентичності - глобальної. Формування глобальної ідентичності передбачає створення нового соціального явища - становлення "Людини світу" або "Глобалізаційної людини", самостійного суб'єкта глобалізаційних процесів. Завдяки набуттю таких рис особистість здатна ефективно реалізовувати свої можливості за динамічних умов розвитку світу, спричинених глобалізацією. Визначено специфіку включення українського суспільства в глобалізаційні процеси та формування особистості у сучасній Україні. Запропоновано можливі шляхи інтеграції українського суспільства до світового співтовариства.

Актуалізовано й експліковано на основі соціально-філософського аналізу теорії ненасилля як можливий концептуальний підхід для переосмислення шляхів розвитку суспільства за умов сучасних цивілізаційних викликів. Визначено філософські основи ненасилля, базуючить на теорії ненасилля Л. Толстого, М. Ганді, А. Швейцера, що зумовило нове бачення ідеалів ненасилля та визначення можливостей їх застосування на практиці у XXI ст. Проаналізовано історико-практичні та духовно-теоретичні аспекти категорій "ненасилля" і "толерантності" як соціально-філософських понять. Визначено їх ключову роль у формуванні суспільства без жорсткості та насилля. Розглянуто ненасилля як філософсько-релігійну систему та морально-етичний принцип, ціннісний орієнтир суспільства, що наголошує на забороні на вчинення шкоди, страждання, а толерантність - як показник, свідчення гуманного, стриманого ставлення до усього іншого. Розкрито соціокультурні передумови можливого втілення ідей ненасильницького шляху розвитку, а саме: вкорінення в життя людства філософсько-релігійних, морально-етичних цінностей, що містять ідеали ненасилля, любові, милосердя.

Розкрито сутність соціального конфлікту у побуті та його місце в життєдіяльності особистості у соціально-філософському аспекті. Проаналізовано погляди представників філософської думки, які вивчали проблеми побуту та соціального конфлікту від часів античності до сучасного періоду. Визначено специфіку поглядів на конфлікт сучасних філософів, розкрито взаємозв'язок між кризовими явищами у суспільстві та соціальним конфліктом у побуті. Обгрунтовано визначення поняття соціально-побутового конфлікту як якості взаємодії між людьми, яка виражається у протиборстві сторін для досягнення своїх цілей та інтересів і яка виявляється у побутовій сфері життєдіяльності особистості. Показано особливості соціального конфлікту у побуті сучасного українського суспільства.

Проаналізовано питання формування сучасної західної теорії конфлікту як найбільш розвиненої форми знання цього елементу соціальної діяльності. Систематизовано методологічні передумови дослідження проблем конфлікту в західній системі соціально-гуманітарних знань. Обгрунтовано передумови виникнення та особливості формування конкретно-історичних форм теоретичних побудов аналізу та розв'язання конфлікту. В результаті аналізу змін, що відбуваються з основними конструктами (вихідними поняттями та моделями) теорії конфлікту за умов побудови кожного з її варіантів, визначено її основні тенденції та перспективні напрямки розвитку як цілісного елементу соціально-філософського пізнання.

Викладено філософські аспекти взаємодії управління, влади та держави в процесі суспільного розвитку, охарактеризовано основні принципи та наведено методи сучасного соціального управління, зокрема, врегулювання соціальних конфліктів. Розкрито зміст управлінської діяльності на технологічному, прагматичному та морально-світоглядному рівнях, а також аксіологічні аспекти сучасного управління. Показано роль інтелігенції та еліти в системі влади.

Изложены философские аспекты взаимодействия управления, власти и государства в процессе общественного развития, охарактеризованы основные принципы и приведены методы современного социального управления, в частности урегулирования социальных конфликтов. Раскрыты содержание управленческой деятельности на технологическом, прагматическом и морально-мировоззренческом уровнях, а также аксиологические аспекты современного управления. Показана роль интеллигенции и элиты в системе власти.

Розглянуто праксіологічний і історико-антропологічні аспекти взаємозв'язку права і соціуму в контексті соціальної конфліктності. Акцентовано на наявності зв'язку історико-герменевтичного походження права і його соціокультурної природи.

Доведено, що соціальний конфлікт є особливим проявом суперечностей як своєрідної форми соціальної взаємодії. Встановлено, що природа суперечностей та їх крайніх проявів - соціальних конфліктів, завжди цивілізаційна. Зазначено, що конфліктність постає як функціональна характеристика буття, неминуча та природна. Відзначено, що за своєю сутністю даний кофлікт є організуючою формою цивілізаційного процесу. Доведено, що тільки у соціальному конфлікті найбільш зримо проявляється співвідношення між цивілізованим (конструктивним) і нецивілізованим (деструктивним). Досліджено, що його конструктивною стороною є здатність бути стимулятором і рушійною силою цивілізаційних змін.

Розглянуто різні концепції соціальних конфліктів: структурно-функціональну теорію Т.Парсонса, альтернативну конфліктну модель суспільства Р.Дарендорфа, марксистські традиції, погляди сучасних російських авторів. Подано типологізацію конфліктів, їх рівні, етапи, які проходить конфлікт у своєму зародженні та розвитку.

Раскрыты содержание современной западной теории конфликта, особенности ее генезиса и развития как наиболее совершенной формы знания данного элемента социальной реальности. Проанализированы идейно-теоретические источники формирования ее различных вариантов, перспективные направления развития в системе социально-философских знаний с позиций междисциплинарного подхода. Освещены основные положения теории социального конфликта. Рассмотрены описательные, математизированные и дедуктивные теории.