Розглянуто соціокультурні трансформації духовності, обгрунтовано необхідність парадигмальних змін концепту духовності за сучасних умов. Розкрито суть поняття духовності, виявлено та обгрунтовано його філософський статус, доведено значущість духовності як необхідної умови самозбереження та саморозвитку особистості, суспільства, цивілізації. Висвітлено історичний досвід і філософські можливості осягнення духовності.

Рассмотрены социокультурные трансформации духовности, обоснована необходимость парадигмальных изменений концепта духовности в современных условиях. Раскрыта сущность понятия духовности, определен и обоснован его философский статус, доказана значимость духовности как необходимого условия самосохранения и саморазвития личности, общества, цивилизации. Освещен исторический опыт и философские возможности обозрения духовности.

Наведено результати соціально-філософського дослідження освітнього потенціалу особистості (ОПО). Розкрито теоретико-методологічні засади вивчення феномену ОПО. Виявлено та проаналізовано категоріальний ряд, що відображає формування та реалізацію ОПО. З'ясовано сутність ОПО та викладено підходи до його осмислення у суспільствознавстві. Розглянуто ОПО як духовно-діяльнісний феномен, що має інформаційно-енергетичну природу та складну внутрішню структуру, безпосередньо пов'язану з закладеним у людині комплексом потенційних можливостей і здібностей, що проявляються в освітньому процесі та життєдіяльності.

Приведены результаты социально-философского исследования образовательного потенциала личности (ОПЛ). Раскрыты теоретико-методологические основы изучения феномена ОПЛ. Выявлен и проанализирован категорийный ряд, отображающий формирование и реализацию ОПЛ. Согласована сущность ОПЛ и изложены подходы к его осмыслению в обществоведении. Рассмотрен ОПЛ как духовно-деятельный феномен с информационно-энергетической природой и сложной внутренней структурой, непосредственно связанной с заложенным в человеке комплексом потенциальных возможностей и способностей, которые проявляются в образовательном процессе и жизнедеятельности.

Висвітлено проблеми духовної безпеки (ДБ) України, зокрема, українського війська. Розглянуто духовність особистості як ключову проблему ДБ суспільства, політичну культуру як основу центризму й єдності, освіту як фактор духовності та суспільної злагоди. Визначено релігійні чинники у системі освіти та ДБ України. Показано роль українознавства у консолідації та розвитку суспільства. Увагу приділено патріотичному вихованню військової інтелігенції у ВНЗ України. Розкрито значення національної мови в освіті, культурі та релігійному житті українців.

Освещены проблемы духовной безопасности (ДБ) Украины, в частности, украинского войска. Рассмотрены духовность личности как ключевая проблема ДБ общества, политическая культура как основа центризма и единства, образование как фактор духовности и общественного согласия. Определены религиозные факторы в системе образования и ДБ Украины. Показана роль украиноведения в консолидации и развитии общества. Внимание уделено патриотическому воспитанию военной интеллигенции в ВУЗ Украины. Раскрыто значение национального языка в образовании, культуре и религиозной жизни украинцев.

Приведено социально-философское обоснование религиозного сознания, проанализированы его генезис и философская рефлексия, закономерности развития, религиозная культура украинского общества на этапе трансформации. Освещены истоки религиозного сознания, его философия периодов античности, средневековья, эпохи Возрождения и до современного периода. Определена взаимосвязь религиозной веры и предельного знания о неизвестном как основная закономерность развития религиозного сознания. Рассмотрены религиозная мораль как регулятор сознания и поведения верующего человека, религиозная культура как закономерный результат её деятельности, в частности, буддийская, христианская и исламская.

Визначено основні чинники та їх вплив на формування релігійної свідомості в українському суспільстві.

Доведено, що гуманітарна політика є однією з основних складових загальної політики держави та спрямована на реалізацію інтересів людини в усіх сферах її суспільного й індивідуального буття. Встановлено, що основною метою гуманітарної політики є забезпечення реалізації національних та загальнолюдських гуманістичних пріоритетів, вироблених людством у процесі його історичного розвитку. З'ясовано, що основним джерелом формування гуманітарної політики України є національна культурно-історична традиція. Визначено соціокультурні умови реалізації гуманітарної політики. Проаналізовано суперечності партійно-політичного життя держави, досліджено діяльність реалістичних та позірних партій, розкрито гуманітарний контекст їх політичних програм. Досліджено соціокультурне середовище як поле реалізації гуманітарної політики. Розглянуто основні характеристики соціокультурного середовища сучасної України, висвітлено його досягнення, суперечності та негативні явища.

Висвітлено роль буддизму в формуванні духовних цінностей та якостей людини з точки зору концепцій сучасної філософії. На основі базисних положень діалектичної методології та порівняльного аналізу соціокультурного універсума розглянуто основні моральні позиції буддизму. Визначено, що вивчення буддизму як філософського релігійного вчення є актуальним для подолання духовної кризи сучасного суспільства та впливу на механізм формування позитивних норм моральної свідомості. Акцентовано увагу на духовних цінностях буддизму, духовній свободі як основному понятті в соціальному філософському пізнанні та філософії буддизму. Обгрунтовано перевагу буддизму в способах подолання класових, етнічних та інших протиріч. Розкрито специфіку виховного впливу морально-етичних принципів буддизму на розвиток особистості. Визначено потенціал духовних цінностей буддизму з метою вирішення соціальних проблем майбутнього. Висвітлено потенціал духовних цінностей філософії буддизму для вирішення соціальних проблем суспільства майбутнього. Відображено специфіку виховного впливу морально-етичних принципів буддизму на розвиток соціально-культурних якостей людини.

Досліджено роль буддизму в формуванні духовних цінностей і якостей людини з точки зору концепцій сучасної філософії. На підставі положень діалектичної методології та порівняльного аналізу соціокультурного універсуму розглянуто основні моральні позиції буддизму. Відзначено, що вивчення буддизму як філософського релігійного вчення актуальне для подолання духовної кризи сучасного суспільства і впливу на механізм формування позитивних норм моральної свідомості. Акцентовано увагу на духовних цінностях буддизму, духовній свободі як основному понятті у соціальному філософському пізнанні та філософії буддизму. Розкрито специфіку виховного впливу морально-етичних принципів буддизму на розвиток особистості. Визначено потенціал духовних цінностей буддизму для вирішення соціальних проблем майбутнього. Проаналізовано специфіку виховного впливу морально-етичних принципів буддизму на розвиток соціально-культурних якостей людини.

Доведено, що сутність духовності нерозривно пов'язана з характером людського самовизначення, відношенням людини до світу, а також набуває різного вигляду залежно від домінуючої модальності людського буття. Встановлено: духовне життя людини являє собою діалектику вкоріненості у світ із усіма її смислами та відношеннями, пошуку власної справжності, структурованої у часі, знайдення смислу свого існування, що стверджується у практичній реальності вибору, діяння, події, безпосереднього життя.

Проведено теоретичний аналіз стану методологічних засад, умов здійснення, засобів і напрямків культурно-просвітницької роботи в Збройних силах України в період активної розбудови незалежної української держави. Доведено, що за сучасних умов життя та розвитку українського суспільства система культурно-просвітницької роботи як традиційний напрям виховної діяльності у військах є різновидом соціальної роботи. Відзначено, що для того, щоб вона зміцнювала морально-психологічний та духовний стан захисників Батьківщини (особливо в часи соціальних зрушень), ця система повинна базуватись на засадах соціальної роботи, перевіреної міжнародною практикою та на національно-історичних традиціях українського народу.

Дисертацію присвячено філософському дослідженню ментальності як інтегративної характеристики культури. Виділено основні етапи філософського дослідження проблеми ментального, відслідковано основні традиції його дослідження в суміжних дисциплінах, що зумовили його появу в філософії. Визначено роль і значення ментальних настанов у структурі міфу та релігії. Запропоновано розрізняти дві форми ментальних настанов у науці: зовнішні й внутрішні. Розглянуто особливості національної типології ментального. Показано історико-культурну залежність процесів прийняття тих чи інших релігійних систем в залежності від національних типів ментальності.

Досліджено особливості розвитку правової реальності романо-германської правової сім'ї у контексті вираження в ній інтелектуальної традиції епохи. Показано, що правова реальність, як специфічна форма відображення духовного потенціалу суспільства постійно перебуває під впливом інтелектуальної традиції конкретного часу, що є необхідним чинником її розвитку. З'ясовано, що саме інтелектуальна традиція визначає настанови правової свідомості та є імпліцитною передумовою юридичного мислення, формування якого відбувається відповідно до логіки норм та закономірностей розвитку конкретної культури. Доведено, що правова реальність сучасної романо-германської правової сім'ї перебуває під потужним впливом постмодерної інтелектуальної традиції на засадах пріоритетності антропоцентризму, єдності суб'єктивності та інтерсуб'єктивності, принципів плюралізму, ціннісного підходу, гуманізму та верховенства права. Доведено необхідність здійснення глибинного та докорінного реформування правової системи України шляхом переосмислення існуючої інтелектуальної традиції у вітчизняній юриспруденції, що зумовить зміну праворозуміння, юридичної доктрини та правосвідомсті. Відзначено, що удосконалення вітчизняного законодавства сприятиме узгодженню змісту й основних парадигм розвитку правових систем України, РЄ та ЄС, а національна система правового забезпечення трансформується у стимулювальний чинник суспільного розвитку.

Визначено душевну гармонію особистості як відповідність та узгодженість усіх її проявів з логікою саморозвитку буття сущого. На основі антропогенезу доведено іманентність душевної гармонії людини як мікрокосму, подібного Макрокосму. Чинники душевного складу особистості висвітлено крізь призму забезпечення ними узгодженості людини з загальносвітовим об'єктивним соціумом в індивідуальному та суспільному аспектах її буття. Особливу роль відведено колективному підсвідомому. Досліджено прояви духовної кризи суспільства як невідповідність суспільного розвитку логіці Світового Розуму та прояви дисгармонії людини на тілесному, душевному та духовному рівнях як особистісна невідповідність даній логіці. Керуючись виявленими закономірностями саморозвитку буття сущого, накреслено найбільш відповідні об'єктивній логіці шляхи подальшого розвитку суспільства та особистості (зокрема, в Україні), які повинні призвести до створення суспільства, в якому особистість - найвища цінність, що закономірно для розвитку самоусвідомлення людини як найвищої видової якості.

Досліджено соціально-філософський зміст релігійної свідомості у сучасному українському суспільстві. Виявлено основні тенденції даної свідомості. З'ясовано специфічні особливості впливу основних історико-культурних і сучасних соціокультурних чинників на процеси трансформації релігійної свідомості в Україні. У порівняльному аспекті проведено філософський аналіз основних теоретичних підходів до визначення соціальної ролі релігійної свідомості. На підставі дослідження віровчень та культової практики неорелігійних рухів доведено наявність проявів "кризових культів". Розкрито суть ідейних принципів, які зближують традиційну релігійну та світську ідеологію, а саме: цілісність, всезагальність, синкретичність і морально-етичні домінанти свідомості, колективізм і солідаризм як антиподи конкуренції та відчуження. Доведено, що зазначені аспекти відображають особливості функціонування релігійної свідомості у сучасному українському суспільстві, притаманні колективістському типу суспільства. Визначено особливості зазначеного процесу за умов українського суспільства як конструюючо-відновлювальні, морально-ціннісні та світоглядні, а також компенсаторні відносно наслідків маргінального положення особистості на стику різнокультурних ціннісних впливів. Уточнено понятійно-категоріальний апарат та висвітлено методологічні принципи дослідження. Розглянуто особливості сучасного стану релігійної свідомості українського суспільства.

Розроблено структурно-типологічний підхід до аналізу релігійної свідомості та релігійного досвіду. З застосуванням цього підходу створено типологію релігійної свідомості та релігійного досвіду, запропоновано нову інтерпретацію тенденції в еволюції релігійності населення сучасної України. Проаналізовано співвідношення автономного та гетерономного релігійного досвіду та використання релігії як інструменту ідентифікації за сучасних мов. Піддано критичному аналізу ідеологему "релігійне відродження" як аналога проекту "національне відродження" відповідно до моделі "етнонація". Сформульовано практичні рекомендації щодо розробки стратегії державної політики у релігійно-конфесійній сфері, які стосуються подолання негативних тенденцій у даній сфері України та використання релігії як важливого інструменту ідентифікації у проекті формування української національної держави й української політичної нації.

Висвітлено становлення та розвиток вітчизняної філософської думки. Обгрунтовано новий підхід до розуміння взаємин релігії та політики за незалежного розвитку країни. Запропоновано модель, що характеризує державно-церковні відносини за умов суспільно-політичної трансформації в Україні. Розкрито поняття "релігія" і "політична система", проаналізовано позитивні та негативні взаємини релігійно-духовної сфери та політичного життя соціуму. Сформовано основний інструментарій соціально-політичного впливу на релігійний чинник (державу як базовий елемент, релігійно-політичні партії, мас-медіа тощо). Висвітлено нові підходи до розв'язання конфліктних ситуацій у релігійному середовищі. Визначено напрямки впливу релігійного чинника на соціально-політичну сферу суспільства та шляхи їх зміни за умов стійкого розвитку.

Зроблено спробу по-новому розкрити соціально-філософське розуміння суті релігії та армії, з'ясувати місце та роль релігії в Збройних Силах, провести всебічний аналіз основних складових (елементів) утворення "релігія - армія", а також розробити теоретичну модель організації взаємин між компонентами цього утворення, що притаманні Україні. Висвітлено конкретні форми та методи релігійного впливу на якісне виконання воїнами професійних обов'язків і завдань військової служби шляхом їх морально-психологічного загартування, збагачення духовного світу. Зроблено висновки щодо доцільності запобігання бойовим і загальним психічним травмам у віруючих військовослужбовців та інформаційної протидії ідейним опонентам (супротивникам) за умов сучасного ідеологічного протистояння георелігійних цивілізацій, держав і церков. Наведено актуальні підходи методологічного та прикладного характеру щодо даної проблеми, які раніше не використовувались у виховній практиці Збройних Сил України та не висвітлювались у соціально-філософській літературі.

Розроблено та науково обгрунтовано соціально-філософську концепцію системи соціально-моральної регуляції у Збройних силах України, яка функціонує за умов сучасного українського соціуму. На підставі результатів теоретичного аналізу розкрито зміст даної системи, ядром якої є нормативно-ціннісна підсистема суспільства та його армії. Визначено головні тенденції розвитку системи, умови оптимізації, шляхи підвищення ефективності її використання у соціально-управлінській та виховній діяльності військових кадрів. Зазначено, що інтегрованим підсумком функціонування системи соціально-моральної регуляції у Збройних силах є рівень військової дисципліни та морально-психологічний стан військ.

Проаналізовано соціально-філософський процес формування духовності за умов соціальної трансформації на прикладі суспільства сучасної України. Визначено, що основними засадами та принципами формування духовності є середовище, соціально-освітні цінності, культура, громадські організації, традиції, сім'я. Розглянуто духовність як категорію людського буття, що виражає його здатність до творення культури та самотворення.

Здійснено соціально-філософський аналіз протиріччя між філософським і теологічним просвітництвом в німецькій філософській думці початку XIX ст. Визначено необхідність переосмислення суті й ролі релігійного відображення й релігійного ставлення до світу у суспільстві, що переживає світоглядну кризу й злам старої системи цінностей. Досліджено, як від логічного аналізу релігії (Гегель), через історичний (Штраус) і культурологічний аналіз священних текстів (Бауер) в особі Руге і Фейєрбаха німецька філософська думка пов'язала роль і місце релігії в історії з логікою руху суспільства до свободи. Означено, що релігійний шлях розвитку є необхідністю історії, через релігію людина проявляється як істота творча, яка діє в межах певної культурної традиції.