Розглянуто питання психофізіологічної природи кольору, символіки кольору в українській культурі, а також значення вивчення впливу кольору на наші емоції та почуття, використання набутих знань в психолого-педагогічних дослідженнях. Висвітлено проблему використання "кольорового слуху" під час сприймання музики та вплив кольорової гами на естетичні почуття людини у процесі спілкування з природою.

На підставі теоретичного та практичного дослідження особистісних характеристик людей, доведено, що почуттю гумору притаманний ресурсний характер і воно використовується як допоміжний засіб переборення негативних емоцій. З'ясовано, що залежно від міри зрілості Я-концепції та особливостей внутрішньої картини світу, почуття гумору може бути застосовано як механізм психологічного захисту або як усвідомлений ресурс психологічного подолання. На підставі аналізу особистісних характеристик досліджуваних, що високо оцінюють гумор як допоміжний засіб стресоподолання і тому звертаються до нього з метою полегшення переживань негативних емоцій, підтверджено конструктивну природу психологічного подолання на противагу психологічному захисту. З позицій когнітивно-експерієнціальної теорії внутрішнього світу особистості класифіковано види створеного або опрацьованого гумору як ресурсу психологічного подолання та проведено первинну адаптацію двох опитувальників канадського автора R.Martin, спрямованих на визначення різних параметрів почуття гумору.

Проведено теоретико-експериментальне вивчення естетичних почуттів у структурі Я-образу. Проведено інтегроване дослідження естетичних характеристик особистості, а саме: естетичного сприйняття, естетичних почуттів, естетичного відношення й естетичної потреби. Досліджено психологічну суть самосвідомості, Я-концепції, систем "Я" та "не-Я", формування Я-образу через механізм трансформації, рефлексії. Створено модель Я-образу, згідно з якою - образ - це складна, цілісна система, у якій регулятором дій і взаємин людини з предметами довкілля є естетичні почуття. Розроблено та вдосконалено психодіагностичний комплекс для виявлення ступеня сформованості естетичних почуттів. На підставі кореляційного аналізу виявлено психологічні особливості естетичних почуттів, їх рівні прояву, вплив і взаємозв'язок зі структурними компонентами Я-образу. Розроблено й апробовано програму соціально-психологічного тренінгу зі складовими, які присвячені самосвідомості, структурі, змісту та процесу формування Я-образу, а також забезпечують активізацію та становлення естетичних почуттів.

Проаналізовано синестезійні витоки естетичної чуттєвості. Досліджено трансформацію змісту синестезійних витоків естетичної чуттєвості в історико-філософській традиції, здійснено ретроспективний аналіз зародження естетичної чуттєвості й експлікацію естетичної чуттєвості в класичній філософській думці. Окреслено проблему естетичної чуттєвості в контексті самоусвідомлення сучасної естетики та досліджено синестезію як феномен філософських, естетичних і психологічних вчень, розглянуто вплив синестезії на формування естетичної чуттєвості, зокрема, синестезійного сприйняття та синестезійних почуттів. Проаналізовано синестезійні витоки мовної комунікації, художню мову й її основні виміри як спосіб здійснення синестезії, з'ясовано природу синестезійної метафори й її втілення у поезії. Висвітлено перспективні шляхи дослідження синестезії у мистецтві.

Наведено результати теоретико-експериментального дослідження естетичних почуттів у структурі Я-образу. Увагу приділено аналізу таких естетичних характеристик особистості, як естетичні сприйняття, почуття, відношення та потреби. Розкрито психологічну сутність самосвідомості, Я-концепції, систем "Я" та "не-Я", особливості формування Я-образу через механізм трансформації, рефлексії. Запропоновано модель Я-образу, методи діагностики естетичних почуттів, а також програму соціально-психологічного тренінгу, спрямованого на гармонійний розвиток Я-образу особистості через актуалізацію естетичних почуттів.

Висвітлено загальні закономірності репрезентації дійсності залежно від способу взаємодії людини із цією дійсністю. На основі запропонованої теорії смислових трансформацій запропоновано психологічне пояснення таких внутрішньо складних феноменів, як гра, метафора, міф, смішне. За допомогою аналізу різних шляхів розвитку та перетворення смислу досліджено розвивальний та маніпулятивний потенціал соціокультурних впливів. Розглянуто смислові колізії таких явищ сучасного соціального світу, як комерційна реклама, політичний піар, мода, масова культура.

Проаналізовано проблему формування катарсичного сприйняття особистості як значеннєвого складника музичного сприйняття, охарактеризовано поняття катарсичного об'єкта та 5 видів катарсичної діяльності. Представлено напрями формування катарсичного сприйняття музичного образу в майбутніх учителів музики. Розглянуто серію завдань (художній аналіз катарсичних об'єктів, розповіді про твори мистецтва, "інструментування" художнього твору, підготовка катарсичних занять), що спрямовані на опанування студентами різних видів катарсичної діяльності в навчально-виховному процесі університету.

Зроблено огляд теоретичних та емпіричних досліджень у сфері психології почуття гумору. Проаналізовано основні підходи до вивчення сприйняття гумору та особливості його прояву на різних етапах навчання особистості у школі.

Досліджено проблему підготовки майбутніх вчителів початкових класів до застосування гумору в педагогічній взаємодії. Уточнено сутність ключових понять дослідження, таких як "почуття гумору", "педагогічна взаємодія засобами гумору", "готовність майбутніх вчителів початкових класів до застосування гумору в педагогічній взаємодії". Визначено критерії, показники й охарактеризовано рівні готовності майбутніх вчителів початкових класів до застосування гумору. Розроблено й упроваджено модель підготовки майбутніх вчителів початкових класів до застосування гумору в педагогічній взаємодії.

Досліджено соціокультурні й індивідуальні особливості розвитку почуття гумору в учнів старших класів. Розкрито сутність та запропоновано визначення терміну "почуття гумору". Проведено системно-структурний аналіз чинників розвитку почуття гумору як переживання-діяльності та з'ясовано зміст її опера- й інтенціональної сторін. Проведено емпіричне дослідження соціокультурної й індивідуальної специфіки розвитку почуття гумору у старшокласників. Встановлено, що соціокультурна особливість розвитку почуття гумору в старшокласників полягає в тому, що вплив соціального оточення (як носія соціокультурного змісту) не є провідним чинником у генезі почуття гумору. Рівень розвитку почуття гумору істотно пов'язаний з індивідуальними особливостями респондентів, зокрема, з ціннісними орієнтаціями. На основі аналізу одержаних емпіричних даних розроблено психолого-педагогічні засади розвитку почуття гумору у старшокласників і створено відповідну модель, яка складається з когнітивно-перцептивної, потребово-мотиваційної та ціннісно-смислової структурних складових. Запропоновано програму та соціально-психологічний тренінг розвитку почуття гумору в старшокласників. Методичні засоби, що увійшли до них, розроблено на засадах когнітивно-стильового підходу та є взаємопов'язаними відповідно до такої логіки - гнучкість мислення постає як когнітивний механізм фрустраційної толерантності та як засіб переосмислення фокального об'єкту "спілкування" в напрямку збільшення його цінності. В свою чергу, спілкування виступає як поведінкова форма фрустраційної толерантності. Проведеним формувальним експериментом в

ерифіковано психолого-педагогічну модель розвитку почуття гумору в старшокласників і доведено ефективність і дієвість розробленої програми та соціально-психологічного тренінгу.

Запропоновано психологічну концепцію, яка пояснює сутність смішного. Згідно з нею смішне виникає там, де для індивіда раптом відкривається відмінність між його суб'єктивним уявленням про об'єкт і самим об'єктом, причому за умови, що попередньо ця відмінність ним не рефлексувалася. За умови відсутності такої рефлексії відокремлення образу об'єкта від самого об' єкта для індивіда видається онтологічно неможливою операцією. Відтак, із суб'єктивного погляду, сутність смішного є парадоксальною. Запропонована концепція смішного грунтується на теорії, яка пояснює закономірності формування суб'єктивних уявлень. Передбачено, що суб'єктивні уявлення формуються за два етапи. На першому створюються інтуїтивні гіпотези про якості об'єкта, засновані на асоціаціях. На другому етапі здійснюються рефлексія й аналітична перевірка щодо попередніх гіпотез. Водночас така рефлексія та перевірка можуть бути не виконані або виконані не в повному обсязі. У цьому випадку суб'єктивні уявлення залишаються не лише не верифікованими, але й не проблематизованими, що призводить до суб'єктивного злиття образу об'єкта та самого об'єкта. Саме такі уявлення становлять потенційну підставу для появи смішного. Проаналізовано деякі умови, які приводять до виокремлення у свідомості індивіда суб'єктивних уявлень про об'єкт від самого об'єкта. Передусім, ідеться про прийоми, які використовуються в гуморі. Їх аналіз дає змогу продемонструвати дію тих механізмів, які приводять до появи смішного, та унаочнити ту психічну реальність, яка за ними стоїть.

Здійснено наукове узагальнення та запропоновано нове розв'язання проблеми гумору у нормі та патології. Розроблено регуляторно-рівневу модель гумору, у якій гумор подано як засіб особистісної регуляції, що відбувається на різних рівнях та специфікований у нормі переважанням вищих рівнів, а в умовах патологічного функціонування - зміщенням до нижчих рівнів. Встановлено змістову специфіку генерації гумору у осіб з різними видами психічної патології та виявлено відмінності у змісті категорій гумору у нормі та при психічній патології: категорії, пов'язані з біологічним та соціальним рівнями регуляції, при психічній патології зустрічаються частіше, а категорії, пов'язані з рефлексивним та особистісним рівнями - рідше, ніж у нормі. Визначено відмінності у сприйманні гумору у осіб з різними видами психічної патології. Проаналізовано зв'язки здатності до генерування гумору з особистісними факторами, параметрами емоційного інтелекту та самооцінки, а також з невербальним інтелектом та вироблено наукове розуміння специфіки гумору у осіб з різними видами психічної патології. Узагальнення результатів емпіричного дослідження гумору у осіб з психічними розладами уможливило виокремлення таких "гумористичних" патопсихологічних симптомокомплексів, як шизофренічний, циклотимічний, дистимічний, невротичний, симптомокомплекси залежності від психоактивних речовин та симптомокомплекс розумової відсталості. Розроблено теоретичні основи програми регуляторно-рівневої гуморотерапії, здійснено її апробацію та доведено ефективність для групи осіб з психічною патологією.