Індекс рубрикатора НБУВ: Р733.694.54-99

Шифр НБУВ: Ж26838 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Розглянуто питання діагностики та хірургічного лікування мегауретера у новонароджених та дітей раннього віку. Проведено аналіз результатів обстеження та лікування 72-х хворих з мегауретером віком від 1-го дня до 3-х років. Запропонований комплекс обстежень включає ультразвукове дослідження (УЗД) у В-режимі з подовженою категоризацією сечового міхура, дуплексне доплерівське сканування (ДДС), доплерографію артеріальних ниркових судин та сечовивідного викиду (ДГАНС і ДГСВ), що дозволило об'єктивно, з високою інформативністю, оцінити ступінь порушення функції нирок та уродинаміки сечових шляхів за наявності мегауретера. Залежно від ступеня порушення функції нирки, уродинаміки верхніх сечових шляхів та сечового міхура виділено 5 груп хворих з функціональним і обструктивним мегауретером та запропоновано алгоритм вибору лікувальної тактики та об'єму оперативних втручань. Виявлено, що застосування запропонованих методів консервативного та хірургічного лікування мегауретера у новонароджених і дітей раннього віку з урахуванням змін гемодинаміки нирки та ступеня порушень уродинаміки дозволило скоротити кількість незадовільних та збільшити кількість позитивних результатів до 93,8 %.

Мета дослідження - оцінити диференційований підхід до лікування декомпенсованих форм мегауретера (МУ) залежно від причин порушення уродинаміки на рівні уретеровезикального сегмента та активності мікробно-запального процесу сечової системи. Залежно від застосованого методу оперативного лікування дітей віком від 3 до 36 міс з декомпенсованими формами МУ розподілено на 2 групи. 1 група - 18 дітей (27 сечоводів), у яких спостерігався рецидивний перебіг пієлонефриту, виражена уретеропієлокалікоектазія, порушення внутрішньониркової гемодинаміки та розвиток хронічної ниркової недостатності. Як перший етап покращання уродинаміки застосовано уретерокутанеостомію за Sober. 2 група - 14 дітей (21 сечовід) із декомпенсованими формами обструктивного МУ без явищ активного пієлонефриту. Перший етап покращання уродинаміки - застосування резекції середнього сегмента сечовода за розробленою методикою. Остаточну корекцію уретеровезикального сегмента (УВС) проводили після покращання стану уродинаміки та функції нирки завдяки виконанню уретероцистонеостомії (14 випадків), а у випадках міхурово-залежних форм МУ (13 сечоводів) достатньо було закрити уретерокутанеостоми. Безпосереднього відновлення прохідності УВС сечовода та покращання уродинаміки верхніх сечових шляхів (ВСШ) вдалося досягти в 41 (85,4 %) випадку. Показники індексу резистентності (ІР) в післяопераційному періоді свідчать про різноспрямованість змін гемодинаміки нирок, навіть за умов значного покращання уродинаміки ВСШ. Визначено два варіанти реакції внутрішньониркової гемодинаміки на покращання уродинаміки: нормалізація ІР в 36 (75 %) випадках; у 12 (25 %) випадках зниження ІР не досягло критерію позитивного результату, що свідчить про збереження порушень ниркової гемодинаміки.

Рассечение задних и межкостных крестцово-подвздошных связок с обеих сторон при экстрофии мочевого пузыря вместо остеотомии подвздошных костей позволяет легко ликвидировать большой диастаз между лонными костями, осуществить их остеосинтез, нормализовать расположение тазобедренных суставов, а также дает возможность осуществить пластику мочевого пузыря. При этом не возникает кровотечения, поскольку связки являются практически бессосудистой тканью, не возникает прорезание или повреждение лигатур на месте остеосинтеза лобковых костей. Таким способом прооперированы 3 детей в возрасте от 3 недель до 1 года. Осложнений не было.

Мета роботи - оптимізувати ефективність ендовезикального лікування міхурово-сечовідного рефлюксу (МСР) в дітей на основі вивчення функціонального стану паренхіми нирок та анатомо-функціональних особливостей вічка сечоводу (ВС). За період 2006 - 2012 рр., використовуючи мініінвазивні методи, прооперовано 265 хворих на МСР II - IV ступенів віком від 3 міс до 17 років. Для ендоскопічної корекції МСР застосовано методики субуретеральної ін'єкції гелю - STING, внутрішньоуретерального введення імплантату - HIT і Double HIT, а також їх комбінацію та модифікацію. Вибір способу втручання залежав від ступеня МСР, розташування і конфігурації ВС. Особливу увагу надано ступеню гідродилатації ВС. Зазвичай у разі низьких ступеней МСР та гідродилятації ВС достатньо було традиційної методики STING. Натомість за вищих ступеней використовували HIT і Double HIT. Ендоскопічну корекцію МСР виконано на 381 сечоводі. У пацієнтів з МСР II ступеня мініінвазивне втручання проведено на 107 (28,08 %) сечоводах, III - на 202 (53,02 %) та IV - на 72 (18,9 %). Через 6 міс після одноразового введення імплантату МСР ліквідовано на 262 сечоводах, тобто позитивних результатів ендоскопічного лікування МСР досягли в 68,77 % випадків. Основний відсоток невдач за умов мініінвазивних операцій пов'язаний із переміщенням чи екструзією імплантату. Наголошено на важливості принципу персоніфікованого підходу до кожного конкретного хворого з акцентом на мініінвазивному лікуванні МСР у ранньому віці. Ранню ендоскопічну корекцію МСР слід розглядати як перший крок у лікуванні дітей із загрозою склерозування нирок.

Мета роботи - обгрунтувати диференційну тактику лікування дітей молодшого віку з нерефлексивним мегауретером (МУ) на основі оцінки ризику порушень уродинаміки верхніх сечових шляхів (ВСШ), оцінити функціональний стан нирок після хірургічної корекції. Матеріалом для аналізу були дані комплексної оцінки стану уродинаміки ВСШ та функції нирок у 62-х дітей (92 сечоводи) із декомпенсованими формами МУ віком від 1-го міс до 3-х років. Стан ВСШ оцінювали за допомогою ультразвукового дослідження. Визначали скорочувальну функцію та лінійні розміри діаметра сечоводів. Залежно від частоти скорочень розрізняли дітей зі збереженою скорочувальною здатністю сечоводів (більше 4 за хв) та із низькою (менше 4-х за хв), залежно від ступеня дилатації дистального відділу сечоводу і менше та більше 2 см. Оцінку декомпенсації уродинаміки (залежна змінна) ВСШ здійснювали шляхом розрахунку відносного ризику з використанням таблиць зв'язаності. Відповідно до одержаних результатів оцінки скорочувальної здатності сечоводу та його діаметра визначали ризик декомпенсації уродинаміки ВСШ. У пацієнтів із частотою скорочень менше 4-х ризик декомпенсації уродинаміки сечоводу високий і становить 12,778 (95 % довірчий інтервал - 4,575 - 35,687).У пацієнтів із діаметром сечоводу понад 2 см ризик декомпенсації становить 11,058 (95 % довірчий інтервал - 4,042 - 30,252). Залежно від визначення ризику декомпенсації (низький або високий) застосовано різні варіанти етапного лікування. У першому варіанті за умови низького ризику 23 дітям (33 сечоводи) без явищ активного пієлонефриту, зі збереженою функцією нирок та субкомпенсацією уродинаміки виконували резекцію середнього сегмента сечоводу. У разі високого ризику декомпенсації як перший етап лікування у разі вираженого пригнічення скорочувальної здатності сечоводів, суттєвого порушення функції нирки та активного перебігу пієлонефриту 39-ти дітям (59 сечоводів) виконували уретерокутанеостомію за Sober. Висновки: оцінка декомпенсації уродинаміки ВСШ на основі визначення ехографічних маркерів може бути одним із визначальних чинників під час вибору варіантів етапного лікування. Порушення функції нирок та активність запального процесу слід зараховувати до клініко-лабораторних критеріїв вибору варіантів етапного лікування (резекція середньої третини сечоводу, уретерокутанеостомія за Sober). Враховуючи, що в 30 - 40 % випадків після завершення етапного лікування зберігаються порушення функції тубулярного апарату паренхіми нирки, а в 60 - 70 % хворих діагностують ознаки тубулоінтерстиціального фіброзу оперованої нирки, необхідно виокремлювати групу ризику з розвитку нефросклерозу для проведення ренопротекторної терапії.

Мета роботи - вдосконалити діагностику, зокрема, антенатальну, та критерії ранньої хірургічної корекції клапанів задньої уретри (КЗУ) в дітей із дисфункцією сечового міхура (ДСМ). На базі Житомирської обласної дитячої клінічної лікарні проводили ендоскопічну резекцію КЗУ дітям з ознаками ДСМ. Всього за 2011 - 2013 рр. здійснено 40 уретроцистоскопій. Вік хворих - від 1-го міс до 15-ти років (середній вік - 4,8 року). До клінічних виявів зараховували: порушення акту сечовипускання (часте або рідке) - у 100 % дітей, скарги на ускладнення сечопуску із натужуванням - у 70 % випадків, переривчастий сечопуск - у 12,5 %, частий сечопуск малими порціями, але без відчуття спорожнення сечового міхура - у 60 % пацієнтів, нічне нетримання сечі - у 77,5 %, біль у ділянці сечового міхура під час сечовипускання - у 17,5 %, інтермітивний біль у поперековій ділянці чи в животі - у 10 % дітей, ускладнення катетеризації сечового міхура під час мікційної уретроцистографії - у 52,5 % хворих. У 28-ми (70 %) дітей, яким виконували уретроцистоскопію, виявили КЗУ (I та III типу за Young). Усім хворим здійснено резекцію клапана за класичною методикою на 5 та 7 годині умовного циферблата з застосуванням резектоскопа Karl Storz (11 Ch), оптичних уретротомів Olympus (9,5 Ch) та Wolf (8,5 Ch). 2 (7,1 %) хворим провели контрольну уретроцистоскопію в термін не раніше 6 міс. Цим хворим за результатами контрольної уретроцистоскомії виконано додаткову резекцію резидуального КЗУ. У 26-ти (92,9 %) пацієнтів виявили трабекулярність стінки сечового міхура, вії (39,3 %) - псевдодивертикули, у 14 (50 %) - явища циститу, при цьому у 8 (57,1 %) із них - хронічного бульозного циститу. Окрім того, в 1-го (3,6 %) хворого одночасно провели ендоскопічну корекцію міхурово-сечовідного рефлюксу (МСР) за класичною методикою STING із застосуванням поліакриламідного гідрогелю нубіплант у кількості 2 мл. Виняток становили 2 (7,1 %) хворих, у яких діагностували MCP I - II ступеня та К3У. У таких пацієнтів спочатку виконували резекцію КЗУ, потім - медикаментозну терапію. Результат - зникнення МСР у 100 % хворих без його ендоскопічної корекції. Усі діти, яким проводили резекцію К3У одержали пролонговану медикаментозну терапію та курсову фізіотерапію. Тривалість медикаментозної терапії - не менше 1-го року, показання до її припинення - позитивна динаміка (за даними ультразвукового дослідження), відсутність резидуального клапана та явищ трабекулярності стінки сечового міхура (за даними контрольної уретроцистоскопії). У 23-х (82,1 %) хворих, яким проводили резекцію КЗУ, помітили клінічну та функціональну позитивну динаміку, а саме: суб'єктивно більший струмінь сечі та сечопуск без помітного натужування, відсутність явищ дискомфорту під час сечовипускання. У всіх хворих, яким проводили резекцію КЗУ, пов'язаного із МСР, ліквідовано рефлюкс без додаткової періуретеральної ін'єкції об'ємоутворювальної речовини. Висновки: КЗУ в 14,3 % випадків призводять до розвитку МСР. У лікуванні МСР I - II ступеня за наявності КЗУ достатньо його резекції. Будь-яка операція типу STING без попередньої резекції клапана не ефективна.

Мета роботи - оптимізувати хірургічне лікування дітей із патологією міхурово-сечовілного сполучення шляхом упровадження оперативного методу уретероцистоанастомозу за J. Barry в модифікації А. Ю. Павлова. У хірургічному відділені Херсонської дитячої обласної клінічної лікарні з 2012 по 2014 рр. прооперовано 27 дітей (31 сечовід) із патологією міхурово-сечовідного сполучення. Хлопчиків було 22 (81,5 %), дівчат - 5 (18,5 %). Вік пацієнтів становив: до 1 року - 5 дітей, від 1 до 3 років - 16,3 - 6 років - 3 хворих, 6 - 10 років - 2 та 10 - 15 років - 1 хворий. Двобічний мегауретер був у 3 пацієнтів, мегауретер подвоєних сечоводів також у 3 випадках. З обструктивним мегауретером було 23 (85 %) дитини, з рефлюксивним - 3 (11 %), із міхурово-сечовідним рефлюксом - 1 (4 %) хворий. Діагноз визначено на основі даних сонографії, екскреторної урографії, мікційної цистографії, цистоскопії. Неоімплантацію сечоводів проводили за методикою J. Barry в модифікації А. Ю. Павлова. Тривалість операції складала від 60 до 120 хв, у середньому - 90 хв. У хворих із розширеним сечоводом більш ніж 1,5 см в діаметрі проведено бужування за W. Hendren. У 2 випадках хворим із мегауретером подвоєної нирки уретероцистоанастомоз проведено єдиним блоком при діаметрі сечоводів до 1,0 см, та в 1 випадку виконано уретеро-уретероанастомоз "кінець у бік" в н/3 сечоводів над сечовим міхуром та уретероцистоанастомоз одного з сечоводів. У випадку двобічного мегауретера оперативне втручання виконували у 2 хворих у два етапи з інтервалом 3 - 6 міс та в 1 дитини одразу з обох сторін. Сечовідний стент видаляли на 5 - 7 добу після операції, уретральний катетер - на 6 - 8 добу. Післяопераційний період тривав від 8 до 14 днів, у середньому - 11 днів. У 13 (87 %) хворих одержано позитивний результат. У 2 (13 %) пацієнтів виникли ускладнення: в 1 дитини - стеноз уретеровезикального сполучення та у 1 - міхурово-сечовідний рефлюкс. Висновки: екстравезикальна цистонеоімплантація сечоводів за J. Barry в модифікації А. Ю. Павлова в дітей має позитивні результати. Враховуючи її мінімальну травматичність порівняно з іншими методиками, високу ефективність, зменшення тривалості післяопераційного періоду, вважаємо доцільним продовжити впровадження цього способу уретероцистоанастомозу в дітей із мегауретером.

В педиатрической практике все чаще используется каудальная анестезия как компонент комбинированной анестезии. С целью определения целесообразности и преимуществ комбинированной каудально-эпидуральной анестезии при анестезиологическом обеспечении эндоурологических операций у детей раннего возраста проведено исследование гемодинамики и уровня кортизола в крови при эндоскопической коррекции пузырно-мочеточникового рефлюкса у 35 больных в возрасте от 4 месяцев до 2 лет. Установлено, что при проведении комбинированной анестезии с использованием каудально-эпидурального блока наблюдают значительную стабильность гемодинамических показателей и уровня кортизола, чем при традиционной внутривенной анестезии. Это свидетельствует о больших преимуществах анестезии с использованием каудального блока.

Міхурово-сечовідний рефлюкс (МСР) залишається предметом актуальних дискусій щодо пошуку нових та вдосконалення існуючих методів діагностики та лікування. Мета роботи - підвищити ефективність лікування дітей з різними клінічними формами МСР для адекватного розвитку та функції нирок шляхом оптимізації ендовезикальних втручань з урахуванням клінічного перебігу захворювання і діагностичних критеріїв. Обстежено 270 дітей з різними клінічними формами МСР II - IV ступенів у віці від 6 місяців до 14 років. Залежно від форми МСР, методики дослідження та способу лікування, хворих обстежували до лікування (I період), на 3-й день (II період) та через 6 місяців (III період) після ендовезикального втручання. У процесі ендовезикальному лікування МСР II - IV ступенів застосовували такі мініінвазивні методики, як STING (subureteriс injection), HIT (Hydrodistention Implantation Technique), Double HIT, а також за необхідності їх комбінації. Вид втручання визначали інтраопераційно залежно від ступеня МСР та цистоскопічої картини. Особливу увагу приділяли ступеню гідродилатації вічка сечоводу. Зазвичай за низьких ступенів МСР і гідродилатації вічка сечоводу достатньо було традиційної методики STING. Натомість за більш високих ступенів використовуються методики HIT і Double HIT. Ультразвукове дослідження сечових шляхів у комплексі з аналізом сечовідно-міхурових викидів дозволяє моніторити МСР та знизити у дітей відсоток необгрунтованих урорентгенологічних обстежень, а саме цистографій. Зниження на порядок ступеня МСР після ендовезікальної корекції за умов покращення клініко-лабораторних показників слід вважати позитивним результатом. Ефективність мініінвазивного лікування МСР II - IV ступенів у дітей є достатньо високою і після одноразового введення імпланта вона досягає 68,89 %.

Пузырно-мочеточниковый рефлюкс (ПМР) остается предметом актуальных дискуссий по поиску новых и усовершенствованию существующих методов диагностики и лечения. Цель работы - повысить эффективность лечения детей с различными клиническими формами ПМР для адекватного развития и функции почек путем оптимизации эндовезикальных вмешательств с учетом клинического течения заболевания и диагностических критериев. Обследовано 270 детей с различными клиническими формами ПМР II - IV степеней в возрасте от 6 месяцев до 14 лет. В зависимости от формы ПМР, методики исследования и способа лечения, больных обследовали до лечения (I период), на 3-й день (II период) и через 6 месяцев (III период) после эндовезикального вмешательства. При эндовезикальном лечении ПМР II - IV степеней применяли такие миниинвазивные методики, как STING (subureteriс injection), HIT (Hydrodistention Implantation Technique), Double HIT, а также при необходимости их комбинации. Вид вмешательства определяли интраоперационно в зависимости от степени ПМР и цистоскопической картины. Особое внимание уделяли степени гидродилатации устья мочеточника. Обычно при низких степенях ПМР и гидродилатации устья мочеточника достаточно было традиционной методики STING. А при более высоких степенях используются методики HIT и Double HIT. Ультразвуковое исследование мочевых путей в комплексе с анализом мочеточниково-пузырных выбросов позволяет мониторить ПМР и снизить у детей процент необоснованнных урорентгенологических обследований, а именно цистографий. Снижение на порядок степени ПМР после эндовезикальной коррекции при улучшении клинико-лабораторных показателей следует считать положительным результатом. Эффективность миниинвазивного лечения ПМР II - IV степеней у детей достаточно высока и после однократного введения импланта она достигает 68,89 %.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р733.696.54-43 + Р733.694.54

Рубрики:

Хвороби нирок і ниркових мисок у дітей

Шифр НБУВ: Ж14579 Пошук видання у каталогах НБУВ 

З метою зменшення частоти виникнення блювання у періопераційному періоді у хворих, яким проводять хірургічні втручання на сечостатевих органах, запропоноване вдосконалення інфузійної терапії шляхом використання рингер-ацетатного розчину з ксилітолом "Ксилат" в дозі 20 мл/кг на добу. На підставі аналізу 162 спостережень продемонстровано його здатність достовірно зменшувати частоту виникнення нудоти та блювання після операції у дітей.

Зазначено, що стан імунної системи реципієнта має великий вплив на результати трансплантації й має враховуватися при виборі тактики імуносупресивної терапії. Проведено ретроспективний аналіз цитометричного дослідження субпопуляції лімфоцитів периферичної крові: Т-клітини (CD3+, CD19-), Т-хелпери (CD3+, CD4+), Т-цитотоксичні (CD3+, CD8+), Т-активовані (CD3+, HLA-DR+), T-NK-клітини (CD3+, CD16+ 56+), В-клітини (CD3-, CD19+, HLA-DR+), NK-клітини (CD3-, CD16+56+) у 40 дорослих пацієнтів віком 18 - 50 років і 20 дітей (вік 2 - 18 років) із термінальною хронічною нирковою недостатністю, які отримували нирково-замісну терапію за допомогою методу програмного гемодіалізу перед алотрансплантацією нирки на базі Національного інституту хірургії і трансплантології імені О. О. Шалімова. У дітей із термінальною нирковою недостатністю порівняно з дорослими пацієнтами виявлена більша відносна кількість В-лімфоцитів і менша - Т-цитотоксичних і Т-активованих лімфоцитів. Відзначено також тенденцію до зниження рівнів Т-NК- і NK-клітин, а також підвищення співвідношення CD4+/CD8+. Стан імунної системи в пацієнтів із термінальною хронічною нирковою недостатністю дитячого віку перед трансплантацією відрізняється від такого в дорослих. Беручи до уваги суперечливість даних літератури з цього питання, вважаємо за необхідне продовжити дослідження з обов'язковим аналізом динаміки показників у посттрансплантаційному періоді. Висновки: виявлені відмінності в кількісному складі субпопуляцій лімфоцитів у дітей перед трансплантацією нирки необхідно враховувати для вибору оптимальної схеми імуносупресивної терапії.

Гетерохрония - разновременность закладки и темпа развития органов у потомков человека, животных и растений по сравнению с предками. Аномалии развития органов мочевыводящей системы (ОМВС) составляют более 40 % среди врождённых заболеваний детского возраста. Нарушение уродинамики и связанные с этим изменения внутриорганного крово- и лимфообращения создают условия для возникновения неспецифического воспаления. Применение стандартных методов лечения в большом проценте случаев приводит к неудовлетворительным результатам и, как следствие, к органоуносящим операциям. Цель работы - патогенетическое обоснование использования малоинвазивных методик для коррекции гетерохронии ОМВС, проведение дифференциальной диагностики между дисплазией и гетерохронией ОМВС, а также разработка и внедрение методов, направленных на миниинвазивное устранение нарушений уродинамики и снижение уровня возможных осложнений. Материалы и методы. Исходя из теории гетерохронии в клинике детской хирургии КУ "Запорожская городская многопрофильная детская больница № 5" разработана и внедрена с 2008 г. в практику методика эндоскопического лечения обструктивныхуропатий, устраняющая задержку мочи с помощью эндоскопических технологий. Методика операции при мегауретере: производили наполнение мочевого пузыря по катетеру физиологическим раствором хлорида натрия. Проводили оценку состояния устьев обоих мочеточников. В стенозированное устье с определённым усилием вводили пластиковый проводник диаметром 1 мм. По нему через стенозированный участок мочеточника проводили баллонный дилататор или катетер Фогарти 4,5 Fr. Чаще прибегали к высокому стентированию. Зону стеноза определяли по ультразвуковому сканированию. Такая же методика применялась и при гидронефрозе. Результаты. Предлагаемые тактики лечения используются в клинике детской хирургии с 2008 г. Пролечено 72 ребёнка от 3 месяцев до 7 лет. Результаты оценивались по четырёхбалльной системе через год после начала лечения: "отлично" 25 (34,7 %); "хорошо" - 22 (30,5 %); "удовлетворительно" - 11 (15,3 %); "неудовлетворительно" - 14 (19,4 %). Положительный результат достигнут у 59 (81,9 %) пациентов. Отрабатываются дальнейшие диагностические и лечебные программы. Выводы: эндоскопическое восстановление уродинамики позволяет провести дифференциальную диагностику между гетерохронией и дисплазией ткани, используя фактор времени. Преимуществами предлагаемой тактики лечения обструктивных уропатий у детей являются техническая простота, малоинвазивность, максимальная физиологичность и уменьшение частоты послеоперационных осложнений.

Кількість природжених вад розвитку у світі щороку збільшується. Одне з перших місць посідають вади розвитку сечовидільної системи. Подвоєння нирок і сечоводів зустрічається з частотою 1 випадок на 125 - 150 новонароджених, частіше у дівчат, і у 20 - 40 % випадків є двобічним. Буває повним (ureter duplex) і неповним (ureter fissus). Часто перебігає безсимптомно і діагностується випадково або лише після появи різноманітних ускладнень. Описано клінічний випадок успішної лапароскопічної гемінефруретеректомії в дівчинки з природженою вадою розвитку сечовидільної системи: повним подвоєнням правої нирки з ектопією устя сечоводу в зовнішні статеві органи та постійним нетриманням сечі. Після мініінвазивного радикального оперативного втручання дитина одужала.

25 травня 2018 р. у м. Відень (Австрія) відбувся майстер-клас "Клапани задньої уретри", який проводив Освітній комітет Європейського товариства дитячих урологів (ESPU). У заході взяли участь 26 учасників із 10 європейських країн. Під час інтенсивної роботи детально розглядалися особливості діагностики (МРТ плода, антенатальне 3D-УЗД тощо) та лікування (антенатальна (фетальна) хірургія, раннє мініінвазивне хірургічне лікування, аугментація сечового міхура, трансплантація нирок тощо) за наявності вроджених клапанів задньої уретри. Під час обговорення регіональних особливостей лікування цієї складної патології встановлено, що рівень надання допомоги дітям із клапанами задньої уретри в Україні знаходиться на достатньому рівні, однак потребує інструментального доповнення для більш ранньої діагностики та хірургічної корекції. Також важливим аспектом є антенатальна діагностика, що потребує активної співпраці між акушерсько-гінекологічною та дитячою урологічною службами.

Наведено клінічний випадок успішного лікування дитини з природженою вадою розвитку сечовидільної системи - гідронефротичною трансформацією лівої нирки III ступеня, ускладненої вторинним хронічним пієлонефритом. Діагноз установлено шляхом виконання ультразвукового дослідження органів заочеревинного простору, екскреторної урографії, нефросцинтиграфії та комп'ютерної томографії. Проведено оперативне лікування - лапароскопічне видалення гідронефротичної нирки. Результат хірургічної корекції представленої вади розвитку - позитивний.

Різного виду методи органозберігаючої хірургії селезінки при її кістозному ураженні як при лапаротомному, так і при лапароскопічному доступі, широко пропонуються та дискутується в літературі. Обговорено покази, протипокази, переваги та недоліки щодо травматичності та надійності кожного з методів хірургічного втручання при кістах селезінки (КС) у дітей. Мета роботи - розробити показання та оцінити ефективність парціальної цистектомії при хірургічному лікуванні КС у дітей. За період від 1998 до 2019 рр. прооперовано 175 (66,04 %) із 265 досліджуваних дітей з КС. Решта - 90 (33,96 %) пацієнтів знаходились під динамічним спостереженням. Проведений детальний аналіз щодо визначення показань та оцінки ефективності парціальної цистектомії з капітонажем і без капітонажу при хірургічному лікуванні КС у дітей лапароскопічним і відкритим (лапаротомним) способом. Проведено 119 (68,00 %) лапаротомних і 56 (32,00 %) лапароскопічних втручань у дітей з різною посегментною локалізацією кіст. Лапаротомну парціальну цистектомію виконано у 12 пацієнтів з КС, парціальну цистектомію із капітонажем - у 35. Лапароскопічну парціальну цистектомію виконано у 30 пацієнтів з КС, парціальну цистектомію із капітонажем - у 21. Рецидиви після відкритої корекції КС в ділянці воріт методом парціальної цистектомії із капітонажем відмічено у 2 (1,68 %) дітей, який корегували повторною лапаротомною парціальною цистектомією із капітонажем. У 3 (5,36 %) пацієнтів після лапароскопічної парціальної резекції кіст без капітонажу (n = 2) та після парціальної резекції кісти із заповненням порожнини кісти пасмом чепця (n = 1) відмічені рецидиви кіст, які повторно корегували лапароскопічно (n = 1) та лапаротомно (n = 2). У 9 (7,56 %) після лапаротомії та у 7 (12,50 %) після лапароскопії зберігалися мінімальні залишкові порожнини кіст, які самостійно зникали в динаміці протягом 1 - 2 років. Висновки: у залежності від локалізації, розмірів, характеру ураження паренхіми у дітей з КС доцільне використання парціальної цистектомії. З метою закриття або максимального зменшення об'єму залишкової порожнини кісти парціальну цистектомію слід доповнити капітонажем. Парціальна цистектомія з капітонажем або без капітонаж у з урахуванням її сегментарного кровопос тачання лапароскопічним чи відкритим способом є раціональним методом лікування КС, що радикально корегує патологію та зберігає всі важливі функції ураженого органу. Дослідження виконані відповідно до принципів Гельсінської Декларації. Протокол дослідження ухвалений Локальним етичним комітетом всіх зазначених у роботі установ. На проведення досліджень було отримано інформовану згоду батьків, дітей.

Гіпоспадія являє собою широкий спектр аномалій статевого члена, що потребують хірургічної корекції. Більшість випадкиів належать до переднього відділу уретри, і хирургична техніка залежить від її будови. Тубуляризація розсіченої уретральної пластики Warren Snodgrass - один із найпопулярніших методів уретропластики: що залежить від наявності здорової, адекватної та непошкодженої уретральної пластики. Описано різні тканини, що покривають неоуретру в якості друого шару. Модифіковано уретропластику з використанням тубуляризації розсіченої уретральної пластики, покривши неоуретру двома шарами слизової оболонки препуціального відділу на судинній нижци або клапотем. Мета роботи - оцінити результати модифікованої уреопластики з використанням тубуляризації розсіченої уретральної пластики Warren Snodgrass при передний середний та проксимальній гипоспадиї статевого члена. З січня 2012 р. по липень 2016 р. 88 пацієнтів булі прооперовані з використанням модифікованої техніки Snodgrass або модифікованої уретропластики з використанням тубуляризації розсіченої уретральної пластики. У дослідження були включені гіпоспадія коронарного, субкоронарного, дистального, середнього та проксимального відділів статевого члена. Кожному пацієнту була проведена модифікована уретропластика з тубуляризацією розсіченої уретральної пластики, та були оцінені її результати. Середній вік пацієнтів - 28,34 +- 14,98 місяців і коливався від 6,5 до 65 місяців. У 9 (10,2 %) пацієнтів розвився уретральний розріз і нориця, у 5 (5,68 %) дітей - стеноз внутрішнього каналу та у 1 (1,1 %) пацієнта - структура неоуретри. Висновки: уретропластика з використанням тубуляризації розсіченої уретральної пластики - це універсальний метод корекції гіпоспадії статевого члена. Покриття неоуретри слизовою оболонкою препуціального відділу фіксує неоуретральний анастомоз. Дослідження було ухвалене комітетом з етики дитячої ликарні Dhaka Shishu. Крім того, до операції батьки були проінформовані про процедуру та можливі ускладнення для отримання інформованої згоди.

В Україні складна хірургічна реконструкція дистальних сечових шляхів при тяжкій дисфункції сечового міхура в дітей виконується недостатньо часто, враховуючи кількість дітей, які потребують такої операції. Ці оперативні втручання здійснювалися в Україні запрошеними із закордону фахівцями. Наведено перший досвід складної хірургічної реконструкції дистальних сечових шляхів у дітей. Мета роботи - поліпшити якість життя дітей з тяжкою дисфункцією сечового міхура. Проаналізовано результати реконструктивно-пластичних операцій на сечовому міхурі в 7 дітей з тяжкою дисфункцією сечового міхура. У 4 хворих був нейрогенний сечовий міхур (у 3 з них - спінальний сечовий міхур), у 2 хворих - мікроцист після хірургічної корекції екстрофії сечового міхура та тотальної епіспадії. Аугментаційну ілеоцистопластику виконано у 3 дітей, у 2 з них проведено також апендикоцистостомію, у 3 хворих - тільки апендикоцистостомію. Оцінено стан сечових шляхів, ступінь утримання сечі, післяопераційні ускладнення та якість життя оперованих дітей. Висновки: виходячи з першого власного досвіду проведення аугментаційної ілеоцистопластики та апендикоцистостомії за Mitrofanoff, відмічено добрий ефект цих реконструктивно-пластичних операцій. У всіх оперованих хворих істотно поліпшилася якість життя - досягнуто контрольованого сечопуску, припинено прогресування ушкодження нирок. Усі післяопераційні ускладнення успішно корегуються. Велике значення для досягнення доброго ефекту лікування має правильний вибір обсягу хірургічної реконструкції сечових шляхів у кожному конкретному випадку. Дослідження виконано відповідно до принципів Гельсінської декларації. Протокол дослідження ухвалено Локальним етичним комітетом всіх зазначених у роботі установ. На проведення досліджень отримано інформовану згоду батьків дітей.