Простежується вплив фонетичних особливостей мови на розвиток голосу співаків, показано процес удосконалення орфоепічних норм (вокальних форм мовного походження). Описані способи організації вокального апарату засобами техніки вокальної орфоепії. Наведено нотатки щодо орфоепічних закономірностей сучасних української та російської літературних мов у співі.

Визначено місце акцентології серед інших лінгвістичних дисциплін, висвітлено синтагматичну та парадигматичну характеристику наголосу, акцентну варіантність і кодифікацію, з'ясовано вживання акцентологічних термінів. Уперше об|рунтовано існування акцентуаційного субрівня фонологічного рівня та його базової одиниці - акцентеми.

The article defines the place of accentology among other linguistic disciplines, focuses on the syntagmatic and paradigmatic characteristics of the word-stress, accentual variance and codification, elucidates the use of the terms of accentology. For the first time the author substantiates the existense of the accentual sublevel of the phonological level and its basic unit - accenteme.

Досліджено онтологію метазнаків позначення сіленціального ефекту: в парадигмі розглянуто класичні та нові терміни. Метазнаки зазначеного ефекту розглянуто на матеріалі лексикографічних джерел та англомовного художнього дискурсу. Вербальні та графічні позначення сіленціальних компонентів комунікації дають картину функціонального навантаження експлікаторів невербальної дії.

Проаналізовано явище інтонації в комунікативному аспекті речення. Досліджено питання функцій інтонації та їх ранжування.

Розглянуто комунікативно-функціональні характеристики висловлення мовця як мінімальної мовленнєвої одиниці, у межах якої поєднано два різні змісти: фактуальний та емотивно-оцінний. Розмежовано поняття емоційності, емотивності та експресивності, а також запропоновано поняття емотивного дискурсу як комунікативного середовища об'єктивації емоцій мовця.

Установлены частотности употребления мелодических шкал в дикторской речи. Исследование мелодического контура, территориальной и гендерной принадлежности речи диктора свидетельствует об определенной номенклатуре тонов и шкал, участвующих в оформлении дикторской речи и выделении информационно значимых слов.

Розглянуто інтонаційні стилі, сукупність лінгвістичних компонентів та екстралінгвістичних факторів, що сприяють передачі змісту та відтінків висловлювання. Зроблено висновок: урахування інтонаційних стилів мовлення сприяє правильній передачі змісту та відтінків висловлювання, а це, в свою чергу, робить комунікативний акт успішним. Підсумовано: уміння володіти інтонацією як засобом виразності є вкрай важливим для особи, яка вступає в комунікацію.