Висвітлюються деякі дискусійні питання сучасної української літератури та культури, а також функціонування різних критично-філософських стилів, зокрема, постмодернізму, структуралізму, екзистенціалізму та ін. У цьому контексті аналізуються діяльність і праці вітчизняних та зарубіжних мислителів, культурних діячів та письменників - В.Стуса, Я.Дашкевича, М.Монтеня, Дерріди.

Висвітлено актуальні проблеми поетики й естетики класичної літератури Ренесансу та епохи романтизму. Розглянуто специфіку формування есеїстичної стилістики у художньому просторі "Анатомії меланхолії" Р.Бертона (1621 р.). Проаналізовано модерністську рецепцію творчості ірландського поета першої половини XIX ст. Д.Менгена. Запропоновано нове бачення провідних мотивів, що характеризують образ Стівена Дедала у романах Д.Джойса "Улісс" і "Портрет художника в юності". Значну увагу приділено біблійній проблематиці у комічних романах-фантазіях М.Спарка, а також інтерпретації ідей та уявлень Платона у романістиці А.Мердока.

Наведено літературно-критичні статті, рецензії, літературознавчі розвідки, передмови до чеських видань української літератури, українознавчі студії чеської україністки Зіни Геник-Березовської, в яких розглянуто українську літературу від давнини до сучасності, чесько-українські взаємини тощо.

Досліджуються проблеми, пов'язані з проникненням, засвоєнням та функціонуванням латиномовних (римських та новолатинських) літературних текстів в українському письменстві XVI-XVIII ст. Містяться відомості про латиномовних поетів - "Русинів", про рецепцію українською бароковою літературою окремих елементів новолатинської поезії та ін.

Проаналізовано консептизм - один з найбільш впливових напрямів метафізичної поезії у європейській літературі кінця XVI - XVII ст. Досліджено особливості тематики, поетики, стилістики творів даного напряму. Розглянуто типові риси окремих національних варіантів консептизму, перш за все, іспанського й українського (твори Ф. де Кеведо і Л.Барановича), а також частково італійського й англійського. Встановлено моменти подібності та розбіжності у сферах творчості іспанського і українського поетів. За результатами даного зіставлення доведено, що метафізична поезія Л.Барановича є промовистим прикладом консептизму в українській літературі доби бароко.

Досліджено особливості культури XIX ст., розглянуто проблеми художнього синтезу, суб'єктивізму, соціальних конфліктів, літературоцентризму, європоцентризму, перманентності культуротворення, формування гуманітарного та соціального знання у лінгвістиці. Висвітлено питання психології та економіки. Значну увагу приділено природничонауковій революції у біології, хімії та геології, відкриттю електромагнетизму, створенню хвильової, статистичної та квантової механіки, виникненню векторного та матричного числення.

Робота присвячена еволюції художньої семантики сучасного історико-літературного процесу, природі і зміні стильових моделей. На матеріалі української еміграційної лірики 1945-1990 рр. простежується втілення універсалій художньої свідомості (категорій часу, простору, причинності та інших), ментальних та етнічних архетипів, аналізується явище семіозису та його головних компонентів - знакових засобів, десигнатів та інтерпретант. Автор уперше вводить в обіг матеріали варшавських архівів Дмитра Донцова, Нових Актів, Музею літератури ім. А.Міцкевича, а також архівів Інституту літератури ім. Т.Г.Шевченка НАН України, МВС та СБУ.

Статтю присвячено визначенню особливостей художньої літератури, які дають підставу зробити висновок: художнє слово є засобом відтворення національного менталітету. Національний характер - не замкнена система, що позбавлена виявів у конкретному житті. Він накладає відбиток на все, що створено народом. Навіть те, що згодом набуває світового значення, спочатку зароджується на певному національному грунті, виростає з нього, постає як ним зумовлене.

Проведено историко-литературное исследование, которое посвящено проблемам модернизма и постмодернизма. Освещены закономерности извечного коловращения. Рассмотрено явление космогонии, которая изначально и в целом определяет движение искусств, культуры. Приведен анализ постмодернистских романов.

Розглядаються типологічні риси модернізму: символізм, імпресіонізм, експресіонізм, футуризм, сюрреалізм та ін. Аналізується творчість низки письменників XX століття в аспекті прояву типологічних рис модернізму: К.Гамсуна, Б.Брехта, Ф.Кафки, А.Камю, В.Ходасевича, М.Гумільова, М.Цвєтаєвої, В.Маяковського, О.Мандельштама, Б.Пастернака, А.Платонова та ін. Досліджується не зовнішня приналежність митців до рухів і напрямів модернізму, а модернізм як художній метод. Підкреслюється, що творчий шлях яскравого художника - це пошук адекватного втілення власної особистості у неповторному художньому світі, а дослідження художнього методу - це аналіз головного напряму еволюціонування, яке проходить у своєму розвитку кожен самобутній письменник.

Розглядається творчість українських письменників ХХ століття, а саме: П.Тичини, Є.Плужника, О.Ольжича, Є.Маланюка, В.Свідзинського та ін. в аспекті прояву типологічних рис модернізму. Досліджується не зовнішня приналежність митців до рухів і напрямів модернізму, а модернізм як художній метод. Творчий шлях яскравого художника - це пошук адекватного втілення власної особистості у неповторному художньому світі. Дослідження художнього методу - це аналіз головного напряму еволюціонування, яке проходить у своєму розвитку кожен самобутній письменник.

Проаналізовано західноукраїнську культуру, літературу 30-х років ХХ ст. Висвітлено поширеність явищ національної ідентичності, творення та розповсюдження ідеології, телеології та риторики національної самототожності всіх семантичних структурах - від масової свідомості (формування галицького культурно-психологічного феномену) до літератури. Досліджено космологічні й етноохоронні жанри львівського літературного дискурсу 30-х років ХХ ст. - історичну белетристику, "сільську" та жіночу прозу, поезію. Наведено методи дослідження - нові літературознавчі теорії. Досліджено культурологічний та психологічний феномен Галичини: семний та символічний виміри. Розкрито історіософську концепцію минулого.

У контексті символістської теорії драми розглянуто твори В.Іванова, О.Блока, А.Бєлого, Ф.Сологуба та ін. Досліджено феномен символістської драми на прикладі драматургії А.П.Чехова, модерністського театру, опозиційного символізму.

Акцентовано увагу на існуванні українського варіанта поетичного символізму на національних духовних і філософських засадах. Розглянуто специфіку українського модерністського індивідуалізму, що пояснюється особливостями національного менталітету та світосприйняття. Стверджено, що фольклорний матеріал і філософські концепти Г.Сковороди, допрацьовані П.Юркевичем, покладено в основу українського символізму та визначено його відмінність від західноєвропейських художніх стандартів.

Розглядаються такі поширені принципи постмодерної поетики як фрагментарність, еклектика, полістилізм, інтертекстуальність, єдність масового й елітарного. Звертається увага на основну особливість поетики Андруховича, що полягає у глибокій закоріненості в національній традиції українського бароко і бурлескно-травестійної поетики.

Изложены результаты самостоятельного научного анализа актуальных проблем современного литературоведения. Рассмотрены проблемы функциональности литературной традиции в повести А.Адамовича "Последняя пастораль", в романе А.Бушкова "Стервятник". Исследуется мотив контакта цивилизаций в повести А. и Б.Стругацких "Малыш", представлено психокритическое толкование пьесы Генриха фон Клейста "Амфитрион". Дан анализ романтизма как основы авторской позиции в поэмах К.Рылеева "Войнаровский" и Дж.Г.Байрона "Мазепа", а также концепции трагичного в новелле О.Кобылянской "Под голым небом" и др.

Освещена деятельность еврейского и "иудействующего" литератора как участника литературного процесса в Северо-Восточной (позже - Московской) Руси. Изучены проблемы воздействия еврейских духовных начал на русскую культуру и литературу средних веков. Рассмотрено функционирование еврейских сюжетов, образов и мотивов в русской словесности, отражение в литературных текстах взаимоотношений славянской и еврейской культур, разностороннее влияние Танаха (Ветхого Завета) на средневековую русскую литературу.

Пропонується авторське уявлення про літературу українського реалізму. Зроблено спробу теоретичного обгрунтування феномена реалізму, намічено та охарактеризовано передумови його виникнення і основні риси на прикладі творчості Т.Шевченка, О.-Ю.Федьковича, М.Вовчка, І.Нечуя-Левицького, О.Пчілки, Б.Гринченка, В.Леонтовича, Л.Українки та ін.

На матеріалі української еміграційної лірики XX ст. по-новому інтерпретовано реалізм як стиль, що є одним із головних у системі адекватної лірики і грунтується на міметизмі. Розглянуто проблеми зв'язку світовідчування автора з його установками на систему "точки зору" (point of view) і літературної персони, функції "персонажів об'єктів", "персонажів-зображень", "відсутніх персонажів", двійників у сфері художнього світу, зв'язність ситуацій, епізодів і персонажів у творі (просторова рама, колективний портрет роду, соціальні та родинні узи тощо), концепту художнього образу (ікон) і місце у його структурі означеного й означуваного, ідеї транзитивності реалістичної картини дійсності.

Розглянуто історико-теоретичний аспект поняття "реалізм", його роль і функції серед інших типів і напрямів художньої творчості. Показано застосування реалістичних мотивів у творчості деяких зарубіжних і вітчизняних авторів - І.Франка, М.Стельмаха, Г.Флобера, У.Теккерея, О.Бальзака. Аналізується доцільність існування реалізму у мистецтві, показано аберацію естетичних понять в ідеологічній системі, а також визначено певні недоліки теорії реалізму.