Уточнено зміст поняття "відносини у психотерапевтичному процесі", а також проаналізовано особливості даних відносин на конкретних прикладах, дослідженнях і певних терапевтичних ситуаціях. Значну увагу приділено психолого-консультативній допомозі у кризових ситуаціях, що виникають у період навчання у вищій школі, а також психотерапевтичній роботі з адаптаційними проблемами першокурсників (випускників сільських шкіл) тощо.

Наведено теоретичні та методологічні основи нового психотерапевтичного підходу - лінгвістичної психотерапії, яка визначається як пансеміотичний вплив на дискурс клієнта, що грунтується на системному аналізі несвідомих засад психотерапевтичного спілкування. Проаналізовано процес мовного самоконституювання особистості в екзистенційно значущій ситуації присутності уособленого психотерапевтом Символічного Іншого. Описано систему дискурсивних практик психотерапії, експліковано епістему даної області гуманітарного знання. Розглянуто практичні приклади терапевтичної роботи в рамках запропонованого підходу, визначено його специфіку у порівнянні з іншими психотерапевтичними школами.

Розглянуто проблему вираження цілісного змісту психіки в єдності свідомого та несвідомого у символічній формі тематичних психомалюнків. З'ясовано сутність феномену полівалентності змісту тематичних психомалюнків, його психологічні передумови, а також обгрунтувано необхідність урахування зазначеного феномену в професійній підготовці психологів-практиків. Обгрунтовано переваги феноменологічного підходу в роботі з психомалюнками клієнта над їх формалізованою (тестовою) інтерпретацією. Виявлено зв'язок полівалентності змісту тематичних малюнків з внутрішньою суперечністю психіки суб'єкта - автора малюнків, що дозволяє розширити діагностичні та корекційні можливості малюнка.

Досліджено соціально-перцептивні викривлення як епіфеномен психологічних захистів. Висвітлено теоретичні підходи до проблеми викривлення процесу сприймання у соціальній взаємодії. Виявлено залежність даного феномену від дії системи психологічних захистів у контексті психодинамічної теорії. Розкрито психологічний зміст процесу соціально-перцептивних викривлень та виявлено їх глибинно-психологічну суть. З'ясовано, що зазначений феномен детермінується зовнішніми (соціальними) факторами та глибинними механізмами психіки. Доведено, що соціально-перцептивні викривлення є наслідком особистісної проблеми суб'єкта (внутрішньої суперечності), що має відображення у певних зовнішніх проявах, а саме: ігноруванні іншої особи, ідеалізації власного "Я", психологічній імпотенції, психологічній смерті. З'ясовано передумови виникнення соціально-перцептивних викривлень. Установлено їх зв'язок з системою психологічних захистів, з об'єктними відношеннями, умовними й інфантильними цінностями суб'єкта. Обгрунтовано необхідність здійснення глибиної психокорекції соціально-перцептивних викривлень. Доведено результативність проходження майбутніми психологами психокорекції за методом активного соціально-психологічного навчання. Сформульовано рекомендації психологам-практикам з метою запобігання деструктивності їх професійної діяльності.

Проаналізовано сучасні теоретичні підходи щодо дослідження проблеми дезадаптації, розкрито сутність даного поняття. Встановлено зв'язок глибинних детермінант дезадаптації з едіповим періодом розвитку психіки суб'єкта. Розкрито психофізіологічні особливості феномену дезадаптації, пов'язані зі станом динамічної невідповідності між живим організмом і зовнішнім середовищем, змінами форм поведінки, розвитком патологічних процесів у психіці суб'єкта. Встановлено взаємозв'язок дезадаптації особи з когітивним дисонансом, порушення якого проявляється у відчуттях дисгармонії, внутрішнього дискомфорту, неможливості адаптуватися до актуальної ситуації. Доведено, що дезадаптація особи проявляється у парадоксальних формах адапції - девіантній, кримінальній поведінці, алкоголізмі, наркоманії, комп'ютерній залежності, азартних іграх, участі у неформальних субкультурах, що не усвідомлюється суб'єктом. Досліджено взаємозв'язок дезадаптації з принципами реальності та задоволення. Розкрито роль інфантильних тенденцій психіки у виникненні психологічної дезадаптації, виявлено її взаємозв'язок з травматичними переживаннями дитинства. Обгрунтовано необхідність здійснення глибинної психокорекції детермінант дезадаптації особи, експериментально доведено ефективність використання методу АСПН, спрямованого на нівелювання деструктивних тенденцій, наведено рекомедації щодо його впровадження у систему підготовки майбутніх психологів-практиків.

Зазначено, що до 2020 р. клінічна депресія може стати другою за значимістю причиною непрацездатності людей у світі. Розглянуто проблему так званих "малих" депресій, або субдепресій. Проаналізовано особливості групової роботи з жінками, що продукують субдепресивну симптоматику. Наголошено на тому, що групова робота з клієнтами в депресивному стані є не лише можливою, а ще й необхідною. Підкреслено, що варто виконувати рекомендації, надані А. Беком: необхідно обмежувати учасників групи 4 - 8-ма особами; важливо створити більш-менш гомогенні групи за важкістю стану та патогенезом; групова терапія в поєднанні з індивідуальною терапією - найбільш ефективна.

Розглянуто поняття "залежність", "схильність до залежності", "психокорекція", погляди закордонних і вітчизняних учених на ці феномени. Окремо розглянуто психологічні підходи до корекції схильності до залежності. Надано характеристику методів корекції схильності до залежності.

Рассмотрены понятия "зависимость", "склонность к зависимости", "психокоррекция", взгляды зарубежных и отечественных ученых на эти феномены. Отдельно рассмотрены психологические подходы к коррекции склонности к зависимости. Охарактеризованы методы коррекции склонности к зависимости.

The concepts of "dependence", "addiction to addiction", "psycho-correction", the views of foreign and domestic scientists to these phenomena. Separately examined the psychological approaches to correcting the tendency to addiction. It's considered themethods of correction propensity to addiction.

Розглянуто психокорекційну роботу з юнаками за напрямами: аксіологічний, інструментальний, мотиваційний, розвивальний. Зосереджено увагу на розвивальному напрямі, що забезпечує формування до кінця юнацького віку основних новоутворень, зокрема: его- та статевої ідентичності. Визначено напрямки діяльності практичного психолога в корекції інтимно-особистісних проблем юнацтва. Запропоновано програму дослідження власної емоційної сфери, самоаналізу емоційних відношень, в якій важливим здобутком є проробка інтимних проблем підлітків.

Рассмотрена психокоррекционная работа с юношами по направлениям: аксиологический, инструментальный, мотивационный, развивающий. Сосредоточено внимание на развивающем направлении, который обеспечивает формирование до конца юношеского возраста основных новообразований, в частности: эго- и половой идентичности. Определены направления деятельности практического психолога в коррекции интимно-личностных проблем юношества. Предложена программа исследования собственной эмоциональной сферы, самоанализа эмоциональных отношений, в которой важным достижением является проработка интимных проблем подростков.

Изложены основные понятия краткосрочной клинической психотерапии. Приведены модели психопатологии, дефиниции, феноменология и психологические механизмы основных психических расстройств. Описаны техники краткосрочной психотерапии. Охарактеризовано НЛП-психотерапию актуальных психических растройств. Акцентировано внимание на клинической диагностике и терапии личностных расстройств.

Проаналізовано основні аспекти формування соціальних компетенцій у дітей зі спектром аутистичних порушень. Зазначено, що для формування соціальних компетенцій науково-методологічно обгрунтовано такі стадії: діагностика, соціальна адаптація, соціалізація, формування соціальних компетенцій. У діагностичному блоці представлено основні вітчизняні та зарубіжні методи діагностики порушень у дітей як передумов формування соціальних компетенцій. Надано модель формування соціальних компетенцій дітей, яка враховує взаємозв'язок когнітивного, діяльнісного, морально-ціннісного та особистісного компонентів соціальної компетентності. Доведено залежність рівня сформованості соціальних компетенцій від ступеня аутизму та інтелектуального віку дитини. Показано, що на ранній стадії функціональності дитини формування соціальних компетенцій необхідно будувати на розвитку когнітивного та діяльнісного компонентів, які дозволяють розвинути та закріпити образ "Я" і самоідентифікацію дитини. Запропоновано систему адаптації навчального середовища (педагоги, психологи, батьки, персональні асистенти, волонтери) для підвищення ефективності формування соціальних компетенцій у дітей.

Висвітлено питання щодо причин появи функціональних розладів, наведено класифікацію та коротку характеристику. Описано способи зняття емоційної напруги, організації корекційної роботи з певними групами людей. Зроблено висновок, що подолання нервово-психічних розладів необхідно проводити шляхом формування нової, об'єкивної оцінки власних відчуттів і уявлень, особливо в тій галузі психіки, яка найбільш турбує суб'єкта.

Освещены причины появления функциональных расстройств, их классификация и краткая характеристика. Рассмотрены способы снятия эмоционального напряжения, организации коррекционной работы с определенными группами людей. Сделан вывод о том, что преодоление нервно-психических расстройств необходимо проводить путем формирования новой, объективной оценки собственным ощущениям и представлениям, в особенности в той области психики, которая более всего тревожит субъекта.

This article elucidate the problems of appearance functional disorders, the classification and short characteristics of them. There is also description of the methods of removal emotional strain.

Зосереджено увагу на обгрунтуванні механізмів виникнення й розвитку іпохондричних розладів під час професійного вигорання особистості та основних психодіагностичних підходах щодо вивчення даного феномена. Вказано перелік симптоматичних особливостей розладу в умовах диференційних подібностей і відмінностей контрольної та експериментальної груп. Використано загальнонаукові методи у вивченні різнопланових літературних джерел, що дало змогу відтворити реальні факти досліджуваної проблеми з урахуванням наукового доробку вітчизняних науковців. Проаналізовано етіологію і розвиток іпохондричних нозологій у групі досліджуваних під час виконання ними професійних обов'язків. Акцентовано увагу на трансформації їх життєвих цінностей і визначенні майбутніх пріоритетів у разі патогенетичної дії навіювання скарг на дисфункцію власного здоров'я. Об'єктивність під час висвітлення теми забезпечувалася шляхом здійснення неупереджених, некон'юнктурних висновків з урахуванням поглядів попередніх дослідників і достовірної, перевіреної інформації з підібраних джерел. Водночас не уникнуто критичних суджень і оцінок для реалістичного показу низки психосоматичних проблем у генезі іпохондричних розладів. Використано комплексний підхід у висвітленні основних напрямів психодіагностики та лікування іпохондрії як механізму психологічного вигорання особистості. Комплексність висвітлення основних принципів діагностики характеризується мультимодальністю методів збору інформації щодо етіології захворювання. В її контексті враховувались уміння інтегрувати інформацію, отриману різними методами. Зокрема, акцентували увагу на виявленні низки детермінант розвитку цих патогенних явищ: біологічної (біохімічна, нейрофізіологічна, психофізіологічна сфери), психологічної (внутрішні індивідуальні переживання й поведінка людини), соціальної (специфіка міжособистісної взаємодії в соціумі) та екологічної (матеріальна забезпеченість, якість життя тощо).

Зазначено, що найбільш частим і важким наслідком церебрального ішемічного інсульту є розлади рухової функції особистості. Характерний поліморфізм рухових порушень у хворих на церебральний ішемічний інсульт. При цьому загальним для них є лиш випадання або порушення довільних рухів (виникнення геміпарезу або геміплезії). Інші клінічні симптоми є великою мірою варіабельними і залежать певною мірою від розмірів ділянки ураження, її локалізації та ін. За оцінками різних науковців, стійкі розлади рухової функції спостерігаємо також у перші дні після захворювання в 70 - 80 % хворих, які пережили ішемічний інсульт. Розроблено "Функціональну методику відновлення рухової функції хворих на ішемічний інсульт з урахуванням їхніх психофізіологічних особливостей", засновану на психологічних принципах поетапності, послідовності та комплексності, а також на максимальному й адекватному психологічному впливі реабілітолога на пацієнта. Зазначено, що основними напрямами психотерапії та психокорекції в досліджуваних, котрі перенесли ішемічний інсульт, є допомога в усвідомленні пацієнтом його основних потреб, мотивів, настановлень, відносин; його внутрішніх конфліктів і механізмів психологічного захисту; особливостей поведінки та емоційного реагування, їх адекватності й реалістичності; корекція настановлень пацієнта; допомога у формулюванні та закріпленні адекватних форм поведінки на підставі особистісних досягнень у пізнавальній, мотиваційній, емоційній сферах; сприяння підвищенню позитивної мотивації на одужання й збільшення активності в боротьбі з хворобою на поведінковому рівні.

Присвячено малодослідженому аспекту проблеми синдрому дефіциту уваги та гіперактивності (СДУГ), а саме - психологічний допомозі батькам, які виховують дітей з цим розладом. Описано сучасний стан дослідження даного феномену у медичній та психологічній науці та практиці. Визначено, що розповсюдженими проблемами батьків є погіршення психічних станів та самопочуття. Їм властиві високий рівень стресу, тривожності, схильність до депресій, зниження загального життєвого тонусу. Стресогенність зумовлюється наявністю важкого ступеню СДУГ у дитини, агресивної та опозиційно-зухвалої поведінки, ризиковості, необережності дитини, її безвідповідальності щодо шкільних обов'язків. В умовах неповної сім'ї, за відсутності підтримки близьких та за осуди оточуючих ознаки дистресу посилюються. Наголошено, що наявність соціально-психологічних проблем батьків, які виховують дітей із синдромом дефіциту уваги та гіперактивності, знижують ефективність їх батьківських функцій та можливість забезпечення у родині адекватних психологічних умов для розвитку їх дітей. Розроблено структурну модель психологічної допомоги батькам дітей із СДУГ, що дає змогу психологу враховувати загальну проблематику цільової аудиторії з одного боку, з іншого - гнучко підходити до розробки індивідуалізованих програм, де враховуються специфіка кожної окремої сім'ї та її членів. Представлено результати ефективності впроваджених індивідуальних програм.

Увагу присвячено дослідженню проблеми зоотерапевтичної психокорекції негативних психічних станів у дітей, що недостатньо розроблена та мало висвітлена в наукових джерелах, тоді як у всьому світі використання тварин-асистентів із лікувально-реабілітаційної метою стає все більш популярним і поширеним. Проведено теоретичний аналіз проблеми негативних психічних станів у дитячому віці та впливу тварин на психічні стани особистості. Виконано емпіричне дослідження особливостей негативних психічних станів у дітей. Розроблено концептуальну медико-психологічну модель психокорекційного впливу тварин в умовах міського зоопарку та доведено ефективність її впливу на психічні стани дітей. Науково обґрунтовано модель зоотерапевтичного впливу тварин міського зоопарку, що сприяє використанню його чинників як ефективного психопрофілактично-психокорекційного ресурсу в умовах сучасного урбаністичного середовища. Вперше зібрано та відпрацьовано банк тестових психодіагностичних методик для оцінки психокорекційного впливу тварин, який можна рекомендувати для впровадження в процесі анімалотерапії з метою оцінки динаміки психоемоційних станів пацієнтів. Зазначено, що інноваційною розробкою автора є спеціальні модифікації тестових психодіагностичних методик для оцінки емоційних станів, для їх дослідження у незрячих людей (насамперед дітей), тоді як відомі та часто вживані тести для осіб із вадами зору спрямовані, як правило, на оцінку когнітивних процесів, здатності до навчання та шкільної успішності, а даних про дослідження психоемоційної сфери незрячих людей в джерелах наукової літератури віднайти не вдалося, що робить цю розробку автора цінним внеском у психодіагностику психоемоційних станів особистості.