Здійснено порівняльний аналіз ролі української народної пісні у формуванні вокальної особистості в контексті професійного навчання співу різних мистецьких спрямувань (академічного, народного та естрадного) з використанням розкриття етномистецтвознавчого аспекту національної вокальної школи на різних рівнях художнього цілого, із залученням різнопрофільних способів художньо-стильового втілення національної специфіки жанру. Показана залежність виконавців народно-пісенного репертуару від інтонаційного досвіду сучасного їм середовища, яка впливає на стиль співу й імпровізаційну техніку.

На основе анализа состояния школ Донецкой области дана оценка современного состояния системы школьного образования Украины и ее способности формирования на качественном уровне человеческого потенциала страны. Выявлены и ранжированы по степени остроты наиболее значимые проблемы среднего образования, исследована динамика качества образования и детерминирующие его факторы. Освещено положение педагога, его отношение к своей профессиональной деятельности и социальные настроения. Проанализировано рабочее время педагога, виды деятельности, затраты труда, уровень оплаты труда, система мотивации, уровень и качество жизни семьи учителя. Исследовано состояние материально-технической базы школ, ее соответствие современным требованиям. Выявлена социальная ценность знаний для населения, отношение к школе и образованию учеников и родителей. Разработаны предложения и рекомендации по решению ряда проблем школьного образования и преодоления кризисного состояния отрасли.

Вивчається комплекс етномузикологічних чинників творчо-педагогічного впливу на формування співацької індивідуальності, який увібрав у себе засади фонопсихолінгвістичної системи навчання співу й становить своєрідну етнокультурну модальність інтеракції, до складу якої входять мовна і немовна структури, а також - явище мистецької психічної енергії, розглядаються у якості психолінгвістичних семантичних одиниць, важливих для вироблення індивідуальної емоційної інграми, якою характеризується індивідуальний виконавський стиль носіїв семантичних рис національної культури.

Розглядається метод оптимізації складних багатоекстремумних функцій від багатьох змінних, що задовольняють ряду умов, зі спеціальним пошуком початкових наближень та застосування цього методу до синтезу фазоізотропних багатошарових діелектричних покриттів з заданими властивостями.

Простежується вплив фонетичних особливостей мови на розвиток голосу співаків, показано процес удосконалення орфоепічних норм (вокальних форм мовного походження). Описані способи організації вокального апарату засобами техніки вокальної орфоепії. Наведено нотатки щодо орфоепічних закономірностей сучасних української та російської літературних мов у співі.

Розглянуто культурологічні та навчально-дидактичні матеріали, що висвітлюють концептуальні основи української вокальної школи. Значну увагу приділено анатомо-фізіологічним та акустичним особливостям співацького голосу, структурі вокального дихання, типам звучання, а також класифікації голосів.

Осмислено традиції українського співу, зокрема, гуртового та одиночного; розглянуто пісенно-фольклорні джерела українського вокального мистецтва як культурологічного феномена, однієї з культурно-історичних моделей пізнання. Підкреслено, що спостереження за пісенно-фольклорними витоками українського вокального мистецтва відображають сфери побутування, джерела виникнення традиційних для вітчизняної співацької культури пісенних феноменів-архетипів.

Вивчаються поліетнічні тенденції українського вокального мистецтва, які засвідчені діалогом культур у ході спостережень за історичною канвою музичного життя та професійної музичної освіти у період становлення і розвитку основних форм навчального процесу.

В основу авторської концепції національної школи "вченого" співу покладено поліетнічні тенденції українського вокального мистецтва, засвідчені діалогом культур у ході спостережень за історичною канвою музичного життя та професійної музичної освіти у період становлення і розвитку основних форм навчального процесу. Показано процес формування вокально-концертного виконавства у двох напрямках: фольклорному й академічному. Підкреслюється, що вплив оперного жанру, репрезентованого іноземними виконавцями (зокрема, італійськими) іноземного репертуару, зміст вокально-концертного життя України формували вокальні смаки та орієнтири виконавської школи. Охарактеризовано стан музично-вокальної освіти на зламі ХІХ-ХХ ст. у Києві, Львові, Полтаві, Харкові, Одесі, Миколаєві. Визначено, що становлення професійної вокальної освіти в Україні відбувалось під впливом поліетнічних тенденцій культуротворчих процесів контактного, типологічного і генетичного проявів національного художнього життя.

Досліджували відходи спиртової промисловості (мелясну барду, продукти термофільного метанового бродіння, кормову бактеріальну біомасу - КББ) та окремі штами мікроорганізмів і їх асоціацій, що використовуються для сорбції органічних сполук цих відходів як можливі джерела природних регуляторів росту - фітогормонів. Найбагатшою сировиною для отримання фітогормонів виявилась КББ, на основі якої розроблено спосіб отримання препаратів регуляторів росту з високою фізіологічною активністю. Отримані препарати можна використовувати в сільськогосподарському виробництві.

Міститься історико-культурне дослідження засад і традицій української вокальної школи, яке грунтується на осмисленні творчо-педагогічного і культурологічного доробку народного артиста, лауреата Державної премії України ім. Т.Шевченка, професора Національної музичної академії України ім. П.І.Чайковського Миколи Кондратюка. Пропонована автором етномузикологічна концепція синтезує проблемне коло питань, пов'язаних із вихованням вокальної особистості творця етнокультурних цінностей, орієнтує на історично достовірну систему пріоритетів щодо української професійної співацької традиції. Простежені також професійні позиції видатних українських митців, співаків і музичних діячів, які доклали значних зусиль для створення підвалин української вокальної школи: М.Лисенка, О.Кошиця, О.Муравйова, Г.Верьовки, Б.Яворського, О.Гродзинського та ін.

Досліджено етнокультурологічний аспект феномену української вокальної школи. Запропоновано мовно-вокальну теорію, яка містить етнологічний інструментарій, застосований для наукового вирішення сучасних культурологічних проблем художньої творчості та музично-професійної освіти. Вміщено словник вокальних термінів, упорядкований, згідно з їх полімовним походженням. Викладено основи вокальної орфоепії українською, російською, італійською та німецькою мовами.

У роботі здійснено культурологічне осмислення української професійної школи сольного співу: її історичних засад, тенденцій розвитку та перспектив зростання, які подано на тлі реалій міжетнічного діалогу культур. Пропонована тут концепція мовно-вокальної комунікативної структури етнологізованого змісту посилює можливості осягання й вирішення сучасних проблем вокально-педагогічної творчості, спрямованих на збагачення етнокультурного архетипу.

Рассмотрены вопросы формирования износостойких антифрикционных покрытий в деталях пар трения. Предложен новый композиционный антифрикционный материал на основе интерметаллидов цветных металлов, армированных ультрадисперсными алмазами взрывного синтеза, который используется для создания покрытий трущихся поверхностей. Приведены результаты экспериментальных исследований и показана эффективность применения материала для формирования функциональных покрытий в парах трения на примере гильз двигателей внутреннего сгорания.

Розглядаються особливості формування української вокальної школи сольної традиції в умовах зародження хорової культури "вченого" церковного співу Давньої Русі.

Досліджуються ситуативні ролі національної вокальної культури, при яких відбувається становлення художньої індивідуальності творця етнокультурних цінностей. Висвітлюється проблема формування власного вокально-виконавського стилю. Теоретичні засади проблеми проілюстровані посиланнями на описи творчо-педагогічної спадщини діячів української вокальної культури - О.Муравйової, І.Алчевського, М.Роменського та ін.

Розглянуто новітні технології, які застосовуються у фінансово-кредитних установах, загальні основи, специфіку та особливі вимоги, що ставляться до побудови й функціонування інформаційних систем у фінансово-кредитних установах. Докладно описано інформаційні системи в банківських установах, зокрема, питання автоматизації внутрішньобанківських операцій та міжбанківських розрахунків, роботи системи міжбанківських електронних платежів Національного банку України, обробки масових платежів та електронних грошей. Наведено форми та структуру повідомлень, що ними обмінюються банки, систему електронних платежів. Висвітлено структуру інформаційних систем і технологію обробки інформації у фінансових, страхових та податкових установах.

Розглянуто проблеми розвитку людського капіталу підприємства. Висвітлено теоретичні підходи до формування стратегії розвитку даного капіталу. Головну увагу приділено питанню забезпечення професійної підготовки та перепідготовки, створення організації, що навчається.

Розглянуто структуру інформаційних систем і наведено технологію обробки інформації у фінансово-кредитних, страхових і податкових установах. Висвітлено загальні основи, специфіку та вимоги щодо побудови та функціонування інформаційних систем у фінансово-кредитних установах. Описано особливості функціонування інформаційних систем у банківських установах, зокрема, процес автоматизації внутрішньобанківських операцій та міжбанківських розрахунків, роботу системи міжбанківських електронних платежів НБУ, електронних грошей і національної системи масових електронних платежів. Обговорено форми та структуру повідомлень між банками та системою електронних платежів.

Розглянуто теоретичні та науково-методичні питання соціального захисту населення та його виміру. Проаналізовано теоретичні узагальнення соціальної захищеності в контексті проблем безпеки. Акцентовано увагу на науково-методичній базі статистичних вимірювань соціальних процесів. Розкрито проблеми соціальної захищеності в аспекті глобалізації економіки. Наведено результати соціологічного опитування населення України щодо "Базової захищеності населення", проведеного наприкінці 2000 р. Держкомстатом України за фінансової підтримки Міжнародної організації праці. Описано регіональні особливості соціально-економічної захищеності населення областей України. Запропоновано методику визначення інтегрального показника економічної та соціальної захищеності особи. Висвітлено напрями вдосконалення науково-методичного забезпечення визначення та виміру соціально-економічної захищеності особи.