У хірургічній клініці ОКЛ м. Ужгорода з приводу раку підшлункової залози з 1990 р. до червня 2005 р. прооперовано 138 хворих, часто виконували ПДР. Післяопераційна летальність становила 4,3 %. На сьогодні існує велика кількість варіантів реконструкційного етапу ПДР. Запропоновано спосіб реконструкції після панкреатодуоденальної резекції, який складається з хірургічних процесів, спрямованих на створення анастомозів із тонкою кишкою.

В хирургической клинике ОКБ г. Ужгорода с раком поджелудочной железы с 1990 г. до июня 2005 г. прооперировано 138 больных, часто проводили ПДР. Послеоперационная летальность составила 4,3 %. На сегодня существует большое количество вариантов реконструкционного этапа ПДР. Предложен способ реконструкции после панкреатодуоденальной резекции, который состоит из хирургических процессов, направленых на создание анастомозов с тонкой кишкой.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р457.465.520.56

Рубрики:

Хірургічне лікування обтураційних жовтяниць

Шифр НБУВ: Ж26838 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Р457.365.170.35

Рубрики:

Хірургічне лікування тромбозів і емболій судин

Шифр НБУВ: Ж26838 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Р457.365.113.035

Рубрики:

Хірургічне лікування тромбозів і емболій легеневих судин

Шифр НБУВ: Ж26838 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Мета роботи - поліпшення результатів хірургічного лікування пацієнтів із венозними тромбозами стегново-клубового сегмента (ТСКС). З 1999 по 2008 рр. у хірургічній клініці обласної клінічної лікарні м. Ужгород прооперовано 83 хворих із венозними ТСКС. Вік пацієнтів від 24 до 69 років. Виділено дві клінічні групи. I група - 37 (44,6 %) пацієнтів, у яких тромботичний процес розпочався у поверхневих венах і поширився на глибокі вени, II група - 46 (55,4 %) хворих, у яких тромботичний процес розпочався безпосередньо у глибокій венозній системі. У I групі виконано 23 (62,2 %) відкриті тромбектомії зі стегнової вени у поєднанні з венектомією та 14 (37,8 %) тромбектомій за допомогою двобалонного методу у поєднанні з кросектомією та коротким стрипінгом. У II групі - 46 операційних втручань, зокрема 25 (54,3 %) - з приводу флотуючих тромбів. Доведено переваги активної хірургічної тактики у пацієнтів із венозними тромбозами стегново-клубової локалізації, що дозволяє запобігти тромбоемболії легеневої артерії (ТЕЛА). Жодного випадку ТЕЛА у ранній післяопераційний період у пацієнтів обох груп не зафіксовано. Зроблено висновки, що тромбектомії у поєднанні з лігуванням ураженої вени під гирлом функціонуючого притоку надійно запобігають ТЕЛА. Математичне та експериментальне моделювання гемодинаміки артеріо-венозної нориці дозволяє вибирати оптимальний діаметр нориці залежно від діаметра магістральних судин і показників системної гемодинаміки.

Досліджено питання діагностики та лікування допечінкової форми портальної гіпертензії (ПГ). На підставі клінічного аналізу 53-х хворих вивчено зміни портопечінкової гемодинаміки та її зв'язок з центральною у хворих з допечінковою ПГ після кровотеч з варикозно розширених вен стравоходу та шлунка. Запропоновано діагностичний алгоритм для визначення виду та рівня допечінкової блокади портального кровоплину. Проаналізовано вплив карліосумісної допплєрографії на стабільність та вірогідність результатів портопечінкової гемодинаміки у даних хворих. Введено у суть поняття локалізації допечінкової портальної гіпертензії "поширену" форму, що дозволяє визначити метод хірургічного лікування (ХЛ). Запропоновано критерії вибору способу ХЛ залежно від виду та рівня блокади портального кровоплину та етапність надання допомоги. Впроваджено у клінічну практичну діяльність ендоваскулярні хірургічні втручання з емболізацією лівої шлункової вени.

Проаналізовано ефективність профілактичного використання антибіотиків у разі хірургічного лікування варикотромбофлебіту й ускладнених форм варикозної хвороби. Виконано 396 венектомій у разі варикотромбофлебіту та 84 операції за ускладненої трофічними виразками варикозної хвороби нижніх кінцівок, у 16-ти із них виконано ендоскопічну субфасціальну дисекцію перфорантних вен. З'ясовано спектр збудників інфікування трофічної виразки бактеріального та грибкового походження. Із метою профілактики у 256-ти застосували цефалоспорини I-II покоління, у 226-ти хворих застосовували фторхінолони. Виявлено найвищу ефективність фторхінолонів (ципринол).

Проанализирована эффективность профилактического использования антибиотиков при хирургическом лечении варикотромбофлебита и осложненных форм варикозной болезни. Выполнено 396 венэктомий при варикотромбофлебите и 84 операции при осложненной трофическими язвами болезни нижних конечностей, у 16-ти из них выполнена эндоскопическая субфасциальная диссекция перфорантных вен. Установлен спектр возбудителей инфицирования трофической язвы бактериального и грибкового происхождения. С целью профилактики у 256 применяли цефалоспорины I - III поколения, у 226 больных применяли фторхинолины. Выявлено наибольшую эффективность фторхинолинов (ципринол).

Представлена тактика лечения больных с острым варикотромбофлебитом малой подкожной вены с использованием современных малоинвазивных хирургических методик. В хирургической клинике ЗОКБ им. А. Новака г. Ужгород на лечении по поводу острого варикотромбофлебита малой подкожной вены находилось 53 больных. Обязательными компонентами комбинированного хирургического вмешательства были: обработка сафено-подколенного соустья, тромбэктомия, обработка несостоятельных и тромбированных перфорантов, флебэктомия малой подкожной вены или ее притоков. Срочное радикальное хирургическое вмешательство является основным и безопасным методом лечения острого варикотромбофлебита системы малой подкожной вены.

У 36 пацієнтів з приводу трофічних виразок на тлі хронічної венозної недостатності у стадії декомпенсації (С6 за CEAP) виконано ехосклерооблітерацію пронизних вен (ПВ) з використанням методики "foam-form" за Tessari. У 29 пацієнтів діагностований посттромбофлебітичний синдром у стадії неповної реканалізації, у 7 - рецидив варикозної хвороби нижніх кінцівок. В усіх пацієнтів під час ехосклеротерапії вдалося облітерувати неспроможні ПВ, у 3 хворих облітеровані по 2 ПВ. Через 1 тиж патологічний кровоток по ПВ за даними ультразвукового дуплексного сканування відсутній. Цей ефект зберігався протягом 6 міс у 29 (80,6 %) хворих. У 25 (69,4 %) хворих досягнуте загоєння трофічних виразок у строки від 1 до 3 міс. Через 1 рік у 30 (83,3 %) пацієнтів відзначено стійку облітерацію, у 3 (8,3 %) - часткову реканалізацію, у 3 (8,3 %) - повну реканалізацію ПВ.

Наведено результати діагностики та хірургічного лікування хворих на гострий варикотромбофлебіт. За результатами дослідження виявлено нові ультрасонографічні критерії, виділено групи симптомів за ступенем активності тромбоутворення та вірогідності розвитку тромбоемболії легеневих артерій, що підвищило точність діагностики ембологенного венозного тромбозу, обгрунтованість й ефективність ургентного хірургічного втручання. Розроблено способи адекватних хірургічних втручань на тромбованих і неспроможних перфорантах за допомогою малоінвазійних технологій. Запроваджено метод ендовідеохірургії та склерооблітерації у лікуванні гострого варикотромбофлебіту, виділено його атипові форми. Розроблено хірургічну тактику їх лікування з урахуванням гемодинамічних характеристик. Удосконалено класифікацію гострого варикотромбофлебіту з урахуванням тромбованих перфорантів гомілки та стегна, ізольованих форм гострого варикотромбофлебіту аркової вени Леонардо або вени Джіакоміні, на основі якої сформовано алгоритм стратегії та тактики хірургічного лікування. Доведено високу ефективність ургентної радикальної флебектомії на основі кількісного аналізу віддалених результатів хірургічного лікування хворих на гострий варикотромбофлебіт з допомогою міжнародної класифікації СЕАР.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р410.23 + Р457.862.014.7

Рубрики:

Хвороби вен

Гнійні флебіти і тромбофлебіти судин кінцівок

Шифр НБУВ: Ж69358 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Нові перспективи у розробці стратегії лікування гострого варикотромбофлебіту (ГВТФ) та прогнозуванні його перебігу відкрилися під час дослідження венозного рефлюксу (ВР) по великій підшкірній вені (ВПВ). Мета роботи - задля визначення радикальності втручання у разі ГВТФ ВПВ з'ясувати ступінь венозної дисфункції шляхом вивчення ВР у стегновій вені (СВ) оперованої кінцівки. Проведено вивчення ВР у СВ у 40 хворих на ГВТФ з локальним рефлюксом до операції та після термінового хірургічного втручання. У пацієнтів з патологічним ВР у СВ після радикального втручання на ВПВ з дисекцією неспроможних або тромбованих перфорантів та флебектомією варикозних та/або тромбованих проток параметри рефлюксу зменшуються до фізіологічних у 70 % випадків і стійко зберігаються протягом 3-х років. Після радикального лікування ГВТФ у разі усунення поширеного ВР у ВПВ патологічне коло венозної циркуляції на стегні розривається, зникає перевантаження венозного русла нижньої кінцівки додатковим обсягом крові, повертаються до норми тоніко-еластичні властивості венозної стінки. Висновки: радикальне лікування ГВТФ ВПВ у віддаленому післяопераційному періоді (ВПП) призводить до ліквідації клапанної неспроможності в глибокій венозній системі у разі локального ВР, за II ст. клапанної недостатності (КН) практично у 90 % хворих вона ліквідується. У разі III ст. КН глибоких вен ретроградний кровоплин зберігається тільки у 25 % хворих, зменшуючись до II ст. клапанної неспроможності у ВПП.

Наведено аналіз результатів обстеження 64 хворих з тромбозами глибоких вен нижніх кінцівок з локалізацією процесу в гомілково-підколінному сегменті. Включення в комплекс клініко-інструментального обстеження пацієнтів (ультразвукові дуплексне сканування та доплерографія, рентгеноконтрастна флебографія) радіоізотопної флебосцинтиграфії надає змогу оцінити шляхи компенсації колатерального венозного кровоплину у підколінному колекторі у разі тромбозів глибоких вен гомілково-підколінного сегмента. Впровадження активної хірургічної тактики у випадку тромботичної оклюзії гомілкових вен надає змогу запобігти формуванну посттромбофлебітичного синдрому та хронічної венозної недостатності.

На базі хірургічної клініки ЗОКЛ ім. А. Новака м. Ужгород обстежено та проліковано 53 хворих з гострим варикотромбофлебітом малої підшкірної вени (ГВТФ МПВ). У 41 (82 %) пацієнта з ГВТФ системи МПВ мав місце перехід тромботичного процесу на глибоку венозну систему. При цьому рефлюкс по підколінній вені і суральних венам спостерігався у 9 (17 %). Неспроможність сафено-підколінного співустья виявлено у 39 (73,6 %). Патологічний венозний рефлюкс по стовбуру МПВ до місця проксимальної межі тромбозу спостерігався у 12 (22,6 %). Під час виконання втручань на МПВ слід обов'язково ліквідувати усі джерела рефлюксу, що у свою чергу запобігає поширенню тромбозу та переходу його на глибоку венозну систему.

Наведено аналіз результатів обстеження 57 хворих з глибокими венозними тромбозами з локалізацією процесу в стегново-клубовому сегменті. Включення в комплекс клініко-інструментального обстеження пацієнтів, радіоізотопної флебосцинтиграфії дало можливість оцінити порушення параметрів магістрального та колатерального венозного кровоплину при глибоких венозних тромбозах у клубовому колекторі.

Розглянуто клінічний випадок хворого з пухлиною печінкового кута товстої кишки Т4N1M0 з проростанням у дванадцятипалу кишку та праву нирку, на прикладі якого вказані можливості збільшення та розширення об'єму хірургічного втручання, що вимагає від лікарів додаткових зусиль, знань та матеріальних витрат.

Проаналізовано результати обстеження й лікування 339 хворих з приводу гострого варикотромбофлебіту (ВТФ), ускладненого трансфасціальним тромбозом (ТФТ). Обгрунтовано показання до хірургічної профілактики тромбоемболії легеневої артерії (ТЕЛА) при ТФТ у системі нижньої порожнистої вени (НПВ). Після операції всім пацієнтам за наявності ТФТ, незалежно від радикальності оперативного втручання, призначали лікування, як при тромбозі глибоких вен (ТГВ). При ТГВ, поєднаному з поверхневим ВТФ, підхід до видалення малої підшкірної вени (МПВ) нижньої кінцівки має бути диференційованим, залежно від поширення тромботичної оклюзії та місця впадіння литкових вен. Впровадження активної хірургічної тактики за наявності флотуючого тромбу у гомілково-підколінному венозному сегменті забезпечує проведення ефективної профілактики ТЕЛА.

Наведено результати аналізу результатів комбінованого лікування 50 хворих з тромбозами глибоких вен системи нижньої порожнистої вени. У комплекс клініко-інструментального обстеження пацієнтів включили ультразвукове дуплексне сканування, рентгеноконтрастну флебографію, мультиспіральну комп'ютерну томографію з внутрішньовенним контрастуванням та радіоізотопну флебосцинтиграфію. У всіх пацієнтів провели регіонарну тромболітичну терапію, яку поєднували з відкритою паліативною тромбектомією в 19 (38 %) пацієнтів та ендоваскулярною імплантацією тимчасового або постійного кава-фільтру в 31 (62 %) хворих. Після комбінованого лікування місцеві та загальні ускладнення у післяопераційному періоді протягом 12 міс спостереження виявили в 4 (8,0 %) з 50 пацієнтів, яким виконали комбіноване лікування.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р627.704.1 + Р627.703

Рубрики:

Церебральний атеросклероз. Церебральний артеріосклероз

Порушення мозкового кровообігу

Шифр НБУВ: Ж26838 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Мета роботи - оцінити результати виконання каротидної ендартеректомії (КЕ) в гострий період ішемічного інсульту. Проаналізовано результати КЕ у 260 хворих із симптоматичним стенозом внутрішньої сонної артерії. У 2011 - 2013 рр. (118 пацієнтів) переважали операції із відтермінуванням КЕ після 5 - 6 тиж від моменту гострого порушення мозкового кровообігу (ГПМК); за період 2014 - 2016 рр. (142 пацієнти) виражено переважало виконання КЕ до 14 діб від моменту ГПМК. Різниця щодо частоти виникнення післяопераційних ускладнень у симптоматичних пацієнтів, у яких КЕ виконували в ургентному режимі, статистично незначуща у порівнянні з пацієнтами, у яких КЕ виконували через 5 - 6 тиж після ГПМК. З огляду на високий ризик рецидиву інсульту протягом перших 14 діб невідкладна КЕ - ефективний хірургічний метод профілактики ГПМК. Висновки: КЕ до 48 - 72 год показана хворим із нестабільною неврологічною симптоматикою, повторними ГПМК протягом доби, а також пацієнтам із нестабільною атеросклеротичною бляшкою.