Емоційний стрес як прояв адаптаційного синдрому супроводжує репродуктивні втрати, до яких належить ектопічна вагітність. Психоемоційний стан та психосоматичні порушення у хворих після ектопічної вагітності залежать від ступеня анатомічних змін, спайкового процесу, тривалості лікування і безплідності. Комплексне лікування, яке включало психокорекцію емоційного стресу, позитивно впливало на стан хворих і підвищувало психоемоційні показники, проте психосоматичні зміни потребують подальшого вивчення та лікування.

Представлены результаты эхографического и эндоскопического исследования органов малого таза у женщин с ранними потерями беременности. При эхографии огранов малого таза патология матки выявлена почти у трети обследованных женщин. Использование эндоскопических методов диагностики позволяет не только уточнить особенности повреждения органов репродуктивной системы у женщин с ранними потерями беременности, но и провести необходимый объем малоинвазивного органосохраняющего вмешательства.

Представлены результаты эндоскопических методов лечения женщин с ранними потерями беременности. Использование гистероскопии и лапароскопии у данной категории женщин позволяет уточнить особенности повреждения репродуктивных органов и выполнить необходимый объем малоинвазивного вмешательства, предупредить развитие осложнений. Своевременное проведение хирургической лапароскопии у пациенток с эктопической беременностью позволяет в 96,2 % случаев органичиться органосохраняющей операцией.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р715.7-38

Рубрики:

Хірургічна гінекологія. Оперативна гінекологія

Шифр НБУВ: Ж23282 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Р715.74-38

Рубрики:

Прийоми і методи гінекологічних операцій. Топографічна анатомія

Шифр НБУВ: Ж26838 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Мета роботи - провести патоморфологічний аналіз ендометрія та цитотрофобластичної інвазії у жінок з ранніми втратами вагітності. Досліджено 78 зразків операційного матеріалу, отриманого шляхом вишкрібання стінок порожнини матки у жінок з репродуктивними втратами в термінах гестації 4 - 10 тижнів або під час оперативного втручання з приводу трубної вагітності: 38 зразків від жінок із завмерлою вагітністю, 22 зразки від жінок із мимовільним викиднем, 18 зразків від жінок із трубною вагітністю. Комплексний патоморфологічний аналіз ендометрія, хоріальної тканини із врахуванням кількісних та якісних співвідношень гістологічних ознак надає змогу орієнтовно визначити термін гестації, у якому відбулась загибель ембріона та з більшою вірогідністю встановити її наймовірніший етіологічний чинник, судити про вираженність репродуктивної дисфункції для визначення лікувальної тактики та розробки цілеспрямованних реабілітаційних заходів з метою відновлення репродуктивної функції.

Рання втрата вагітності асоціюється з високою частотою хронічних запальних процесів органів статевої системи. У випадку завмерлої та трубної вагітності багатокомпонентні асоціації мікроорганізмів у статевих шляхах виявляють відповідно у 66,7 та 48,9 % жінок, морфологічні ознаки запального процесу - у 72,2 та 51,1 %. Застосування ендоскопічних методів діагностики та лікування жінок за ранньої втрати вагітності високоефективне, надає змогу виявити супутні захворювання, виконати мініінвазивні органозберігальні втручання у необхідному обсязі. Обгрунтовано проведення комплексного протизапального лікування жінок за ранньої репродуктивної втрати з метою запобігання негативним наслідкам, покращання найближчих і віддалених результатів хірургічного лікування.

Обследовано 46 женщин с трубной беременностью, 68 женщин с несостоявшимся и самопроизвольным выкидышем и 30 женщин с одноплодной, нормально развивающейся беременностью в сроках 4 - 12 нед беременности. У женщин с ранними репродуктивными потерями установлена активная контаминация половых путей ассоциативными формами патогенной и условно-патогенной микрофлоры в титрах, превышающих диагностические, на фоне повышенной вирусной нагрузки, инфекций, передающихся половым путем. Выраженные дисбиотические нарушения микроэкологии влагалища у женщин с несостоявшимся и самопроизвольным выкидышем, трубной беременностью приводят к развитию инфекционно-воспалительных осложнений, что является одним из ключевых звеньев этиопатогенеза ранних потерь беременности.

Показано дані клінічного дослідження препарату серрата (активна речовина - Serratiopeptidasa) по 10 мг в таблетці. Дослідження проведено у 63 хворих, які були госпіталізовані у відділення планування сім'ї та оперативної реабілітації з діагнозом позаматкової вагітності (ПМВ). Результати продемонстрували позитивну динаміку перебігу раннього та пізнього післяопераційного періоду, відсутність спайкового процесу через 1,5 - 2 міс після хірургічного лікування. Відповідно до цього препарат серрата можна рекомендувати як препарат вибору в комплексному реабілітаційному лікуванні жінок з ПМВ.

Мета роботи - вивчити ефективність профілактики спайкоутворення після органозберігальних гінекологічних операцій із застосуванням поліфункціонального протиспайкового засобу (ПФПСЗ) дефенсаль. В основній групі (158 жінок, 45,3 %) для профілактики спайкоутворення під час лапароскопії проводилося зрошення операційного поля 0,02 % розчином декаметоксину (декасан) з розрахунку 100 мл кожні 30 хвилин. Після завершення операції в черевну порожнину вводили 1 раз на добу 250 - 500 мл ПФПСЗ (250 мл розчину містить 1250 мг гіалуронової кислоти, декаметоксин 50 мг, сукцинатний буфер pH 7,3 до 250 мл). У групі порівняння (191 хвора або 54,7 %) профілактичні заходи проводили у традиційному обсязі. Ефективність профілактичних заходів під час операції оцінювали шляхом виявлення непрямих ознак спайкового процесу органів малого таза під час бімануального дослідження та у разі УЗД. Віддалені результати лікування вивчали за прохідністю маткових труб під час проведення гістеросальпінгографії та за частотою настання вагітності. За результатами аналізу органозберігальних гінекологічних операцій установлено, що використання 0,02 % розчину декаметоксину та ПФПСЗ для профілактики спайкової хвороби сприяло зниженню частоти утворення спайок з 45,0 до 20,3 %, відновленню репродуктивної функції у 65,8 % хворих проти 45,5 % у групі порівняння. Висновки: у разі лапароскопічних і відкритих операцій з метою відновлення репродуктивної функції необхідно широко використовувати спеціальні засоби профілактики розвитку спайкового процесу. Застосування ПФПСЗ сприяло зменшенню частоти утворення абдомінальних спайок після органозберігальних операцій на органах малого таза, а також відновленню репродуктивної функції.

Доповнено наукові дані щодо оцінки стану репродуктивного здоров'я жінок із вторинною безплідністю, ймовірною причиною якої була перенесена трубна вагітність. Встановлено наявність запальних процесів органів малого таза (хронічний сальпінгіт - 100,0 %, ендометрит - 58,5 %, вульвовагініт - 67,9 %), анатомічних змін органів малого таза (порушена прохідність маткових труб - 83,7 %, аденоміоз - 39,2 %), гормональних розладів - 51,8 %, артифіційних абортів - 25,7%, мимовільних викиднів - 22,5 %, вагітності, що не розвивається - 8,0 %. Уточнено наукові дані щодо особливостей мікробіоценозу та вірусного навантаження статевих шляхів у жінок з трубною вагітністю, зареєстровано збільшення частоти ІП статевих шляхів: хламідії (34,1 %), мікоплазма (16,5 %), уреаплазма (24,7 %), значну частоту формування асоціативних форм вірусно-бактеріального інфікування (69,4 %). Уперше на основі вивчення молекулярних процесів проліферації трофобласта та механізмів цитотрофобластичної інвазії ектопічного плідного яйця встановлено наявність порушень епітеліо-мезенхімальної трансформації хоріальних структур ектопічного плідного яйця. Одержані дані дозволили науково обгрунтувати та удосконалити комплекс лікувальних та реабілітаційних заходів у жінок, що перенесли трубну вагітність. Застосування розроблених комплексних поетапних лікувальних та реабілітаційних заходів після органозберігального хірургічного лікування трубної вагітності сприяло нормалізації показників мікробіоценозу статевих шляхів у 83,7 % пацієнток, відновленню прохідності маткових труб у всіх обстежених; генеративної функції - у 65,1 % жінок, в жодному випадку не зареєстровано рецидиви трубної вагітності.

Мета дослідження - встановлення частоти лейоміоми матки (ЛМ), структури та взаємозв'язку з супутньою гінекологічною патологією, визначення підходів до лікування шляхом ретроспективного аналізу історій хвороб. Проведено ретроспективний аналіз 12 241 історії хвороби пацієнток, які проходили лікування протягом 2012 - 2016 рр. Результати обстеження фіксували у спеціально розробленій формалізованій історії хвороби для подальшого введення та обробки інформації. У результаті проведеного ретроспективного аналізу встановлено, що, частота ЛМ становила від 17,3 % із поступовим зростанням до 21,6 %. Радикальні втручання проведено у 55,5 % жінок без тенденції до зниження по роках. Тільки у 5 % випадків проведено органозберігальне втручання, а у 8,4 % використовували гістероскопію (ГС). Проте відзначено позитивну тенденцію до підвищення частоти застосування як консервативної міомектомії (КМ), так і ГС по роках. ЛМ діагностували у 824 хворих, що становило 18,3 % пацієнток. Визначається постійна тенденція зростання частоти ЛМ. Серед цих хворих 305 пацієнткам були проведені оперативні втручання (хірургічна група - ХГ), такі, як КМ або радикальна операція різними доступами. Решта 519 жінок отримували консервативну терапію (консервативна група - КГ). Середній вік обстежених хворих становив 38,3 +- 0,4 року у жінок ХГ і 39,2 +- 0,3 року у КГ. ЛМ до 25 років діагностували рідко, менше 1 % випадків, проте у ХГ у 4 рази частіше. Починаючи з 26 років, частота ЛМ зростає в обох групах до 8,5 % із різким підвищенням після 30 років (у 3 рази). Досягає піку у віці 36 - 40 років у ХГ та у 41 - 45 років у КГ із поступовим зниженням після 45 років. У жінок КГ достовірно частіше ЛМ перебігала на тлі хронічних запальних захворювань органів малого таза (ХЗЗОМТ) - у 207 хворих проти 92 жінок у ХГ. Тоді як тазові спайки діагностували в обох групах з однаковою частотою (54 жінки у ХГ і 82 хворі у КГ). Щодо ендометріозу, то зовнішній генітальний ендометріоз достовірно частіше виявляли у жінок ХГ, а саме - у 40 пацієнток проти 31 жінки у КГ. Тоді як внутрішній ендометріоз (аденоміоз) в обох групах виявляли з однаковою частотою (49 хворих) у ХГ і 90 пацієнток у КГ). Серед хірургічних втручань переважали органозберігальні операції - 262 пацієнтки проти 72 жінок, яким проведено радикальне втручання. Найчастіше КМ проводили лапаротомічним (ЛТ) доступом (130 хворих). У 2 рази рідше використовували лапароскопію (ЛС), здебільшого у жінок із безплідністю для видалення невеликих лейоматозних вузлів із переважно субсерозним розташуванням (60 пацієнток). У 41 жінки субмукозні вузли видалено шляхом гістерорезектоскопії (ГРС). Анемію достовірно частіше виявляли у жінок із ЛМ, які потребували хірургічного втручання, - 47 хворих у ХГ проти 48 пацієнток у КГ. Безплідність при ЛМ діагностували у кожної четвертої пацієнтки, дещо частіше у ХГ - 83 жінки проти 124 хворих у КГ.