Вивчено функціональні порушення у жінок віком 38 - 54 років, хворих на рак молочної залози, у післяопераційний період.

Изучено функциональные нарушения у женщин 38 - 54 лет, больных раком молочной железы, в послеоперационный период.

The article deals with investigation of functional misfunctions in women 38-54 years old, ill with breast cancer in the period after operation.

Вивчено вплив оздоровчих видів гімнастики на організм жінок. Проаналізовано вплив занять аеробікою, шейпінгом, степ-аеробікою на показники фізичного розвитку.

Изучено влияние оздоровительных видов гимнастики на организм женщин. Проанализировано влияние занятий аеробикой, шейпингом, степ-аеробикой на показатели физического развития женщин.

This article is devoted to the question of investigation of influence of remedial gymnastics upon women organism. The influence of aerobics, shaping training, step-aerobics upon the indices of women physical development has been analyzed.

Зазначено, що участь у Болонському процесі зумовлює необхідність вирішення питання щодо адаптації вітчизняної системи освіти до загальноєвропейської. Проведено контент-аналіз популярних науково-практичних видань в Україні. Проведено анкетування для з'ясування адаптації першокурсників Львівського державного університету фізичної культури до запровадженої кредитно-модульної системи навчання та установлено успішність студентів факультету фізичного виховання впродовж трьох семестрів. Визначено недоліки та труднощі запровадження нової системи освіти. Розроблено ефективні шляхи їх усунення.

Участие в Болонском процессе обусловливает необходимость решения вопроса об адаптации отечественой системы образования к общеевропейской. Проведен контент-анализ популярных научно-практических изданий Украины. Осуществлено анкетирование для выяснения адаптации первокурсников Львовского государственного университета физической культуры к внедрению кредитно-модульной системы обучения и проанализирована успеваемость студентов факультета физического воспитания на протяжении трех семестров. Выявлены недостатки и трудности внедрения новой системы образования. Разработаны эффективные пути их преодоления.

Експериментально вивчено вплив авторської програми співпраці сім'ї та школи на ефективність фізичного виховання учнів середнього шкільного віку. Збільшилась рухова активність школярів, що спричинило підвищення рівня розвитку рухових якостей, абсолютної та відносної працездатності дітей. Зафіксовано позитивні зміни у показниках функціонального стану серцево-судинної системи та розумової працездатності. Виявлено покращання стану здоров'я учнів.

Висвітлено теоретичні засади фізичної рекреації. Охарактеризовано технологію проведення та зміст рекреакційно-оздоровчих занять. Розглянуто туризм як засіб фізичної рекреації. Увагу приділено соціально-культурним аспектам рекреації, закономірностям розвитку моторики (рухової функції) людини в онтогенезі, віковим особливостям проведення рекреаційно-оздоровчих занять, класифікації видів туризму, основним принципам рекреаційно-туристського ресурсоведення.

Проведено загальний біомеханічний аналіз техніки виконання ударних рухів "розніжка" та "щупак" у бойовому гопаку кращими спортсменами. Установлено структуру цих рухових дій, модельні часові та ритмові характеристики вправ, рухові завдання кожної фази.

Проаналізовано результати опитування студентів щодо організації та проведення занять із профільної дисципліни за кредитно-модульною системою. Визначено однорідність оцінок відповідей респондентів. Досліджено парні кореляційні зв'язки між відповідями на запитання анкети.

Актуальність роботи зумовлена потребою чіткого розуміння та диференціації ключових понять і термінів для успішної практичної діяльності майбутніх фахівців із фізичного виховання й спорту. Мета роботи - визначити теоретичні основи підготовки майбутніх фахівців із фізичного виховання та спорту до професійної діяльності. У ході дослідження передбачено виконання таких завдань: проаналізувати науково-методичну літературу з проблеми дослідження; вибрати та описати масив базових термінів, пов'язаних із підготовкою майбутніх фахівців із фізичного виховання й спорту до професійної діяльності. Для досягнення поставленої мети та виконання завдань дослідження використано комплекс методів дослідження, зокрема теоретичний аналіз, синтез, порівняння, систематизацію й узагальнення. На основі теоретичного аналізу та узагальнення даних енциклопедичної, довідкової й психолого-педагогічної літератури схарактеризовано основні поняття освітянської складової частини підготовки майбутніх фахівців із фізичного виховання та спорту до професійної діяльності. Зокрема, визначено сутність понять "заклад вищої освіти", "підготовка", "професійна підготовка", "професійна підготовка майбутніх фахівців із фізичного виховання й спорту", "професійна готовність", "готовність до діяльності", "готовність майбутніх фахівців фізичного виховання та спорту до професійної діяльності". Опираючися на інтегровані чи запропоновані іншими науковцями визначення ключових понять. "Вища фізкультурна освіта" - це цілеспрямоване формування знань, умінь і навичок для засвоєння соціального досвіду досягнення фізичної досконалості. "Підготовка" - це процес, результатом якого є готовність. "Готовність" розглядаємо як цілісну інтегровану якість особистості, що характеризує її емоційно-когнітивну та вольову вибіркову прогнозуючу мобілізаційність у момент уключення в діяльність певної спрямованості. Під поняттям "готовність майбутніх фахівців фізичного виховання та спорту до професійної діяльності" розуміємо комплекс необхідних знань, умінь і здібностей, сформованих у результаті виховання та професійної освіти, структурними компонентами якої виступає психологічна, фізична, теоретична та практична готовність.

Актуальність роботи полягає в доцільності вивчення напрямів розвитку реабілітації в тих країнах, котрі сьогодні є визнаними лідерами в цій галузі. Мета статті - аналіз історії зародження та становлення кінезітерапії у Франції в другій половині XIX та на початку XX ст. У ході дослідження передбачено виконання таких завдань: вивчення особливостей зародження й розвитку кінезітерапії у Франції в другій половині XIX та на початку XX ст., передумов створенняв 1900 р. в Парижі Товариства кінезітерапії (Societe de kinesitherapie/SDK), його діяльності, виокремлення фахівців, котрі мали найбільший вплив на ці процеси, а також ті причини, через які методи кінезітерапії не набули широкої популярності в той час. Для досягнення поставленої мети й розв'язання завдань дослідження використано комплекс загальнонаукових (аналіз, синтез, узагальнення) та спеціально-історичних (історико-типологічний і історико-системний) методів дослідження. Кінезітерапія зароджується у Франції в другій половині XIX ст. У розумінні тогочасних фахівців, це лікування/терапія за допомогою руху й масажу. Із-поміж сучасних дослідників історії кінезітерапії виділено, передовсім, Jacques Monet та Remi Remondiere. Активне формування цього напряму припадає на кінець XIX - початок XX ст., коли в Парижі створено Товариство кінезітерапії в 1900 р. Найбільший вплив на його розвиток у визначений часовий період мали Horace Stapfer, Just Lucas Championniere, Jules Etienne Marey, Fernand Lagrange, Rene Mesnard, Maurice Marchais. Своєрідною квінтесенцією їх діяльності була публікація в 1912 р. праці "Manuel pratique de Kinesitherapie". Серед причин того, що кінезітерапія не набула поширення, убачаємо неоднозначність терміна "kinesitherapie" і його конкуренцію з поняттям "cinesitherapie", відсутність системи університетської освіти, суперництво з іншими напрямами, зокрема фізіотерапією.

Актуальність роботи полягає в доцільності вивчення напрямів розвитку реабілітації в тих країнах, котрі сьогодні є визнаними лідерами в цій галузі. Мета статті - аналіз історії зародження та становлення кінезітерапії у Франції в другій половині XIX та на початку XX ст. У ході дослідження передбачено виконання таких завдань: вивчення особливостей зародження й розвитку кінезітерапії у Франції в другій половині XIX та на початку XX ст., передумов створенняв 1900 р. в Парижі Товариства кінезітерапії (Societe de kinesitherapie/SDK), його діяльності, виокремлення фахівців, котрі мали найбільший вплив на ці процеси, а також ті причини, через які методи кінезітерапії не набули широкої популярності в той час. Для досягнення поставленої мети й розв'язання завдань дослідження використано комплекс загальнонаукових (аналіз, синтез, узагальнення) та спеціально-історичних (історико-типологічний і історико-системний) методів дослідження. Кінезітерапія зароджується у Франції в другій половині XIX ст. У розумінні тогочасних фахівців, це лікування/терапія за допомогою руху й масажу. Із-поміж сучасних дослідників історії кінезітерапії виділено, передовсім, Jacques Monet та Remi Remondiere. Активне формування цього напряму припадає на кінець XIX - початок XX ст., коли в Парижі створено Товариство кінезітерапії в 1900 р. Найбільший вплив на його розвиток у визначений часовий період мали Horace Stapfer, Just Lucas Championniere, Jules Etienne Marey, Fernand Lagrange, Rene Mesnard, Maurice Marchais. Своєрідною квінтесенцією їх діяльності була публікація в 1912 р. праці "Manuel pratique de Kinesitherapie". Серед причин того, що кінезітерапія не набула поширення, убачаємо неоднозначність терміна "kinesitherapie" і його конкуренцію з поняттям "cinesitherapie", відсутність системи університетської освіти, суперництво з іншими напрямами, зокрема фізіотерапією.

Вперше науково обгрунтовано теоретичні та методичні засади професійної підготовки майбутніх фахівців із фізичного виховання та спорту до рекреаційно-оздоровчої діяльності. Розроблено й експериментально перевірено систему професійної підготовки майбутніх фахівців до рекреаційно-оздоровчої діяльності, що охоплює концепцію, модель (цільовий, теоретико-методологічний, змістовий, організаційно-процесуальний і критеріально-оцінювальний блоки), навчально-методичне забезпечення та педагогічні умови такої підготовки (змістове наповнення професійно орієнтованих дисциплін з урахуванням специфіки рекреаційно-оздоровчої діяльності; забезпечення професійної підготовки активними методами навчання, сучасними інформаційно-комунікаційними технологіями та суб'єкт-суб'єктною взаємодією викладачів і студентів; інтеграція теоретичної, практичної та науково-дослідної підготовки майбутніх фахівців із фізичного виховання та спорту у процесі проведення практик та організації науково-дослідної роботи студентів). Представлено авторське трактування понять "професійна підготовка майбутніх фахівців з фізичного виховання та спорту до рекреаційно-оздоровчої діяльності" та "готовність майбутніх фахівців з фізичного виховання та спорту до рекреаційно-оздоровчої діяльності".

Сьогодні у Франції спорт для осіб з інвалідністю розвинений на високому рівні. Цьому сприяють дієві закони, давні традиції занять фізичним вихованням і спортом серед людей з особливими потребами, функціонування спеціальних організацій. Мета роботи - навести історію спорту для осіб з інвалідністю у Франції, визначити ключові дати та встановити осіб, котрі зробили вагомий внесок у розвиток галузі. Для її вирішення використано комплекс загальнонаукових (аналіз, синтез, узагальнення) та спеціально-історичних (історико-типологічний та історико-системний) методи дослідження. Одними з важливих чинників, котрі вплинули на систему організації інваспорту у Франції, були наслідки двох світових війн. Чиновники та функціонери добре усвідомлювали критичну необхідність повернення травмованих людей до нормального життя, у тому числі через заняття спортом. Вагомий внесок у розвиток спорту для осіб з інвалідністю у Франції здійснили Eu. Rubens-Alcas, P. Bernhard, A. Trannoy, Ph. Berthe, P. Volait, M. Avronsart, A. Auberger, Y. Nayme, G. Masson, M. Pasqualini. Ключовими в історії галузі є такі дати: 1918 р. - створення Французької спортивної федерації глухонімих; 1924 р. - проведення Олімпійських ігор для глухих у Парижі та заснування Міжнародного спортивного комітету глухих; 1954 р. - створення Спортивного товариства осіб з інвалідністю у Франції; 1975 р. - заснування Національного інституту експертних досліджень і результативності в спорті; 1977 р. - утворення Французької федерації спорту інвалідів; 1979 р. - проведення зимових Дефлімпійських ігор у французькому Мерібелі; 1992 р. - проведення зимових Паралімпійських ігор в Альбервілі (Франція) та заснування Французького паралімпійського та спортивного комітету; 2010 р. - створення комітету імені Eugune Rubens-Alcais. Отримані результати надають можливість розширити спеціалізовані навчальні курси у ЗВО України спортивного профілю.