Диастолическое наполнение правого желудочка (ПЖ) оценивали методом допплерэхокардиографии у 209-ти больных с эссенциальной гипертензией (ЭГ), 105 - с хронической стенокардией и 115-ти - с первичным инфарктом миокарда. В течение первых трех дней после начала заболевания измеряли толщину стенки левого желудочка (ЛЖ), размеры камер сердца, фракцию выброса ЛЖ, скорости раннего и позднего наполнения желудочков сердца, период изоволюмического расслабления и период замедления пика для трансмитрального и транскуспидального потоков, а также ускорения систолического потока на легочной артерии. У больных с ЭГ степень диастолической дисфункции ПЖ зависела от типа геометрии и была наиболее выраженной при эксцентрической гипертрофии. Индексы диастолического наполнения ПЖ достоверно зависели от функционального класса сердечной недостаточности и стабильной стенокардии.

Ключ. слова: серцева недостатність, дисфункція лівого шлуночка, інгібітори ангіотензин-перетворювального ферменту, еналаприл
Індекс рубрикатора НБУВ: Р410.09-52

Рубрики:

Серцево-судинна недостатність

Шифр НБУВ: Ж24454 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Ключ. слова: хронічна серцева недостатність, фібриляція передсердь, частота серцевих скорочень, метопролол
Індекс рубрикатора НБУВ: Р410.09-5

Рубрики:

Серцево-судинна недостатність

Шифр НБУВ: Ж24454 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Висвітлено основні питання первинної та вторинної профілактики серцевої недостатності за допомогою методу медикаментозної корекції чинників ризику, що грунтується на результатах багатоцентрових досліджень. За даними дослідження EUROPA у пацієнтів з хронічною ішемічною хворобою серця без дилатації лівого шлуночка тривале застосування препарату з групи інгібіторів ангіотензинперетворювального ферменту (ІАПФ) периндоприлу дає змогу достовірно зменшити ризик виникнення серцевої недостатності. Профілактика декомпенсації із застосуванням ІАПФ та інших нейрогуморальних модуляторів - основний напрямок лікування хворих з компенсованою серцевою недостатністю.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р281.711.6

Рубрики:

Адренолітичні засоби

Шифр НБУВ: Ж16999 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Мета дослідження - встановити поширеність пароксизмальної та постійної форми фібриляції передсердь (ФП) у хворих з гострим інфарктом міокарда (ГІМ), з'ясувати особливості клінічного перебігу та госпітальний прогноз виживання у цих групах пацієнтів у порівнянні з такими у пацієнтів з ГІМ без ФП. Проаналізовано 2 299 історій хвороб пацієнтів з ГІМ, послідовно госпіталізованих протягом 2000 - 2002 рр. Для діагностики ФП використовували метод приліжкового моніторування ЕКГ, яке виконували у всіх хворих протягом принаймні 48 год від моменту госпіталізації, реєстрацію ЕКГ у моменти виникнення симптомів аритмії та холтерівське моніторування ЕКГ. ФП діагностували у 271-го (11,8 %) хворого, з них пароксизмальну ФП - у 177 (7,7 %) пацієнтів, постійну ФП - у 94-х (4,1 %). Пацієнти з ФП були достовірно старшими за віком, у них спостерігали хронічну серцеву недостатність вищої стадії та вищий клас гострої лівошлуночкової недостатності (за Кілліпом), ніж у репрезентативній контрольній групі. Крім того, у групі пацієнтів з ФП спостерігали вищий рівень аспартатамінотрансферази, більший діаметр лівого передсердя, правого та лівого шлуночків, нижчу фракцію викиду лівого шлуночка. Клінічний перебіг ГІМ у пацієнтів з ФП достовірно частіше ускладнювався розвитком кардіогенного шоку та лівошлуночкової недостатності. Госпітальна летальність у цій групі пацієнтів становила 21,4 % у порівнянні з такою у контрольній групі - 6,5 %. Встановлено також особливості підгруп пацієнтів з постійною та пароксизмальною ФП.

Розглянуто основні механізми негативного впливу фібриляції передсердь (ФП) на кардіогемодинаміку, систематизовано дані щодо можливостей ехокардіографічної діагностики дисфункції міокарда та визначено найбільш інформативні методи оцінки систолічної та діастолічної дисфункції лівого шлуночка (ЛШ) у хворих з ФП. Для діагностики систолічної дисфункції міокарда доцільно застосовувати визначення фракції викиду ЛШ у В-режимі за методом Сімпсона, оцінку руху мітрального кільця, визначеного у М-режимі. Інформативним методом є також визначення швидкості поширення потоку (ШПП) за методом одномірної кольорової доплерографії. Для діагностики діастолічної дисфункції міокарда доцільним є визначення: максимальної швидкості раннього наповнення ЛШ (пік Е), часу прискорення піку раннього наповнення ЛШ (АссТ), ШПП, відношення Е/ШПП, а також часу ізоволюмічного розслаблення ЛШ (IVRT). Для коректної оцінки вимірювання слід проводити у трьох серцевих циклах. За ФП неможливо визначити співвідношення піків раннього та пізнього наповнення ЛШ, а також часу сповільнення раннього наповнення ЛШ (DecT). Для оцінки глобальної функції ЛШ можна також застосовувати індекс функціональної здатності міокарда (індекс Теі). За даними обстеження 23 пацієнтів з ФП, найкраще відтворюваними показниками виявилися ШПП, амплітуда піку Е, співвідношення Е/ШПП, оцінка руху мітрального клапана та раннього діастолічного прикриття мітрального клапана, визначеного у М-режимі, дещо нижчою - відтворюваність IVRT, періоду ізоволюмічного скорочення ЛШ та АссТ. Відтворюваність індексу Теі була межовою.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р410.030-52

Рубрики:

Гіпертонічна хвороба

Шифр НБУВ: Ж14660 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Відзначено, що у порівнянні з холтерівським моніторуванням ЕКГ, технології амбулаторного переривчастого моніторування ЕКГ забезпечують можливість необмеженого збільшення тривалості реєстрації сигналу ЕКГ, точнішої оцінки змін ЕКГ у момент виникнення клінічних симптомів, забезпечення зворотного зв'язку лікаря та пацієнта. Реєстратори подій записують короткий епізод ЕКГ після активації пристрою, у випадку виникнення клінічних симптомів. "Петльові" монітори дозволяють записати ЕКГ не лише після, а й до активації пристрою. Значною перевагою переривчастого моніторування ЕКГ є висока специфічність дослідження, яка досягається у разі самостійної активації пристрою у випадку виникнення симптомів. Водночас, цей метод не дозволяє діагностувати безсимптомні аритмії серця. Визнані клінічні показання для переривчастого моніторування ЕКГ - діагностика причини серцебиття та синкопальних станів. Переривчасте моніторування ЕКГ - зручний та економічно вигідний інструмент контролю за роботою постійних електрокардіостимуляторів, а також обстеження дітей і підлітків з підозрою на аритмії серця. Контроль ЕКГ за амбулаторних умов полегшує контроль ефективності та безпеки антиаритмічної терапії, передусім у пацієнтів з фібриляцією та тріпотінням передсердь, а також з екстрасистолією.

У лекції розглянуто принципи діагностики та ведення хворих з ідіопатичною фібриляцією передсердь (ФП), частка якої може становити до 30 % серед усіх хворих з ФП. Ключовий аспект діагностики ідіопатичної ФП - комплексне клініко-ехокардіографічне дослідження, спрямоване на виключення наявності структурного ураження серця і екстракардіальних причин виникнення ФП. Добір лікування ідіопатичної ФП здійснюється з урахуванням механізмів "запуску" пароксизмів і, зокрема їх залежності від вегетативного дисбалансу. Основою припинення та профілактики пароксизмів ідіопатичної ФП та її ускладнень є медикаментозна терапія, яка включає антиаритмічні засоби, антиагреганти і антикоагулянти. Препарати підкласу 1с "Пропафенон" і "Флекаїнід" - антиаритмічні засоби першого вибору у хворих із симптомною ідіопатичною пароксизмальною ФП.

Варіабельність ритму серця (ВРС) є незалежним предиктором виникнення небезпечних для життя ускладнень у хворих на гострий інфаркт міокарда (ІМ). Мета дослідження - визначення оптимального обсягу дослідження ВРС у хворих на ІМ на основі порівняння інформативності різних показників ВРС для оцінки особливостей перебігу захворювання та виникнення ускладнень під час госпітального періоду. У дослідження включили 115 хворих з першим гострим ІМ і збереженим синусовим ритмом серця, віком 27 - 71 рік, яким на 7 - 10-ту добу після виникнення ІМ здійснювали холтерівське моніторування ЕКГ та аналіз ВРС. Ехокардіографічне дослідження серця здійснювали у В-режимі перед випискою пацієнта з клініки. У контрольну групу увійшли 33 здорові особи. Для оцінки факторів, які визначають показники ВРС, здійснили однофакторний та багатофакторний кореляційний аналіз показників ВРС з клініко-гемодинамічними параметрами. У хворих на ІМ, у порівнянні з контрольною групою, найбільш відчутно знижувалися показники SDANN та LF/HF. Вік та частота скорочень серця незалежно впливали на показники ВРС, а наявність ІМ з зубцем Q чи без впливала лише на показники SDNNindex та VLF. Встановлено високу специфічність та негативну передбачувальну здатність показників ВРС для оцінки госпітального прогнозу, зокрема, розвитку систолічної дисфункції міокарда та аневризми лівого шлуночка. Достовірних зв'язків між показниками ВРС та наявністю післяінфарктної стенокардії або ознак ішемії за холтерівського моніторування ЕКГ не виявлено. Для оцінки госпітального прогнозу у хворих на ІМ мають значення такі показники ВРС: SDNNindex, SDANN, rMSSD, співвідношення LF/HF та VLF.

Ідея застосування антагоністів рецепторів ангіотензину II (АРА II) для лікування хронічної серцевої недостатності (ХСН) полягає у намаганні уникнути деяких побічних ефектів інгібіторів ангіотензиноперетворювального ферменту (ІАПФ), забезпечити повнішу блокаду ренін-ангіотензин-альдостеронової системи та поліпшити прихильність хворих до лікування. Результати клінічних досліджень дають достатньо підстав для введения АРА II в стандарти лікування ХСН. З позицій доказової медицини та з огляду на співвідношення вартості й ефективності АРА II (лосартан, кандесартан) є найкращими альтернативними щодо ІАПФ засобами лікування ХСН у разі непереносності останніх. Призначення АРА II як доповнення до ІАПФ не сприяє зменшенню летальності, але дає змогу поліпшити контроль симптомів ХСН та посилити ефект профілактики декомпенсації порушень кровообігу. Поєднання препаратів з групи АРА II (зокрема, "Кандесартан" і "Вальсартан") з ІАПФ особливо доцільне в разі обмежень для терапії іншими нейрогуморальними модуляторами.

Ключ. слова: гострий інфаркт міокарда, пароксизмальні надшлуночкові аритмії, поширеність, клінічний перебіг, прогноз, лікування
Індекс рубрикатора НБУВ: Р410.140.45-3 + Р410.109-3

Рубрики:

Інфаркт міокарда

Порушення ритму (аритмія) серця

Шифр НБУВ: Ж24454 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Р410.09

Рубрики:

Серцево-судинна недостатність

Шифр НБУВ: Ж24454 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Дослідження варіабельності ритму серця (ВРС) - один з найбільш інформативних методів прогнозування виживання пацієнтів після перенесеного інфаркту міокарда (ІМ). Мета роботи - встановлення прогностичної цінності показників ВРС, визначених у ранній період ІМ та оцінка їх інформативності для передбачення несприятливого довготривалого прогнозу після перенесеного ІМ. У дослідження включили 115 пацієнтів з гострим ІМ, яким на 7 - 10-ту добу після початку захворювання проводили холтерівське моніторування ЕКГ у біполярних відведеннях за Небом з оцінкою ВРС. За 6 міс спостереження комбінованої кінцевої точки досягнули 23 (20 %) пацієнти, ще у 17 (38,6 %) хворих виникли інші ускладнення післяінфарктного періоду впродовж подальшого спостереження. Виявлені достовірні відмінності між показниками LF/HFакт., SDANNпас., VLFпас. у хворих з подіями у післяінфарктний період і без них. Встановлені межові значення SDNNindex, SDANN, LF/HF, VLF, які асоціюються із несприятливим перебігом іМ, та висока специфічність показників ВРС для прогнозування перебігу післяінфарктного періоду. Найбільш цінними показниками ВРС для стратифікації ризику у пацієнтів після перенесеного ІМ виявилися SDNNindex, SDANN, LF/HF і VLF. Незалежними факторами, які визначають несприятливий прогноз перебігу післяінфарктного періоду, були наявність післяінфарктної стенокардії, вік понад 60 років, SDANNпас. менше 70 мс, наявність ознак ішемії при холтерівському моніторуванні ЕКГ та розвиток аневризми лівого шлуночка у ранній період захворювання.

Наведено сучасні уявлення про епідеміологію, патогенез, особливості діагностики та лікування хворих літнього віку на ізольовану систолічну артеріальну гіпертензію (ІСГ). Патологічне підвищення систолічного артеріального тиску (САТ) реєструють у більшості людей, які досягають старечого віку. За даними епідеміологічних досліджень, підвищення САТ, а також низькі рівні діастолічного артеріального тиску (ДАТ) є важливими чинниками ризику серцево-судинних ускладнень у літніх пацієнтів. Особливістю обстеження пацієнтів старших вікових груп, хворих на ІСГ, є потреба в оцінці товщини комплексу інтима - медіа, виявленні атеросклеротичних бляшок у сонних артеріях, дослідженні еластичних властивостей аорти та магістральних артерій шляхом вимірювання швидкості пульсової хвилі. Ефект профілактики серцево-судинних ускладнень у хворих на ІСГ визначають за абсолютним зниженням рівня САТ. З позицій доказової медицини базисними у разі ІСГ у хворих літнього віку вважають діуретики у малих дозах, дигідропіридинові антагоністи кальцію пролонгованої дії та блокатори рецепторів ангіотензину II. У клінічній практиці контролю САТ у таких хворих нерідко недостатньо, і цільові показники САТ досягаються рідше, ніж ДАТ.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р410.030

Рубрики:

Гіпертонічна хвороба

Шифр НБУВ: Ж24454 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Навантажувальна проба на тредмілі - фізіологічний, доступний і високоінформативний метод неінвазивної діагностики ішемічної хвороби серця (ІХС). Тредміл-тест має важливе значення для визначення функціонального стану пацієнтів з уже діагностованою ІХС, під час підбирання медикаментозного лікування й оцінки ефективності реваскуляризації коронарних артерій, а також дає змогу виділити групу пацієнтів з високим ступенем ризику. Приведено стандартні протоколи, описано методику проведення, показано підходи до інтерпретації результатів навантажувальних проб з використанням тредмілу, приклади висновків, представлено рекомендації щодо обладнання кабінету для проведення проб з фізичним навантаженням. Використання тредміл-тесту значно підвищує якість обстеження і дає змогу ліпше визначати тактику ведення пацієнтів з ІХС.

Наведено класифікацію фібриляції передсердь (ФП), відомості про її етіологію, механізми формування, зміни структурно-функціонального стану міокарда та гемодинаміки, методи обстеження хворих та підходи до стратифікації ризику серцево-судинних ускладнень. Проаналізовано критерії вибору оптимальної стратегії лікування, тактики антитромботичної й антиаритмічної терапії у хворих з ФП як основу прийняття клінічних рішень у повсякденній практиці. Розглянуто особливості ведення хворих з ФП у випадку гострих коронарних синдромів, серцевої недостатності, з післяопераційною, ідіопатичною ФП та у вагітних жінок.

Стратегія і тактика ведення хворих із фібриляцією передсердь (ФП) залежать від багатьох чинників, які можна оцінити під час рутинного клінічного обстеження хворого. До них належать клінічна форма, основне захворювання та пускові чинники, наявність та особливості клінічної симптоматики, тривалість, частота виникнення та можливості припинення пароксизмів. Якщо виявлено можливу причину пароксизму, лікування переважно спрямоване на її корекцію (заходи для обмеження зони некрозу при інфаркті міокарда, корекція дисфункції щитовидної залози, дезінтоксикаційна терапія, введення препаратів калію і магнію). Оцінка етіологічних чинників ФП безпосередньо впливає на вибір оптимальних засобів сповільнення частоти серцевих скорочень (ЧСС) і антиаритмічної терапії. Певні фонові хвороби серця зумовлюють зменшення ефективності та підвищення ступеня ризику аритмогенної дії антиаритмічних препаратів 1-го класу. Значні гемодинамічні порушення (симптомна артеріальна гіпотензія, серцева астма чи набряк легень) є абсолютним показанням для невідкладної електричної кардіоверсії. Пріоритетними напрямами ведення пацієнтів із безсимптомною ФП є профілактика тромбоемболічних ускладнень ФП і (за потреби) корекція підвищеної ЧСС. Супутні аритмії та порушення провідності також мають вагоме значення для вибору стратегії і тактики лікування. Залежно від клінічної форми ФП, виразності симптоматики та змін якості життя хворих лікар здійснює вибір між стратегіями контролю ЧСС та збереження і підтримання синусового ритму серця. Оптимальна тактика антитромботичної терапії визначається на підставі оцінки маркерів ризику інсульту. Критичний розгляд та систематизація

вказаних аспектів грунтуються на положеннях спільних рекомендацій Американської колегії кардіологів, Американської кардіологічної асоціації та Європейського товариства кардіологів (2006).