Мета роботи - удосконалити алгоритм діагностики гострого апендициту (ГА); визначити ефективність ультразвукового методу дослідження (УЗМД) та діагностичної лапароскопії (ДЛС) для зменшення кількості тактичних помилок і непотрібних операцій. Проаналізовано результати обстеження та лікування 537-ми хворих з ГА, які перебували на лікуванні у хірургічному стаціонарі. Пацієнти були розподілені на 4 клінічні групи спостереження. Першу групу склали 338 (63 %) хворих, яким діагноз ГА поставлено беззаперечно на підставі клініко-лабораторних даних (КЛД). Другу - 139 (26 %) пацієнтів, у яких як додатковий метод для верифікації діагнозу ГА застосовано УЗМД. Третю - 43 (8 %) хворих, яким для диференційної діагностики (ДД) проведено ДЛС. Четверту - 17 (3 %) пацієнтів, яким діагноз ГА встановлено тільки інтраопераційно. Вік хворих - від 17-ти до 84-х років. Жінок було 387 (72 %), чоловіків - 150 (28 %). УЗМД дозволив діагностувати особливо деструктивні й ускладнені форми ГА. Особливо ефективним цей метод виявився за атипових розміщень апендикса. У разі неможливості точно поставити діагноз ГА на підставі КЛД і даних УЗМД, використано ДЛС. 12-ом (28 %) пацієнтам із третьої клінічної групи виконано лапароскопічну апендектомію, всім іншим через технічні труднощі апендикулярний відросток видалено традиційним способом. Висновки. Проведений аналіз обстеження та лікування хворих із ГА дозволив встановити високу ефективність застосування УЗМД і ДЛС для встановлення точного діагнозу. Використання УЗМД і ДЛС у комплексі із загальноприйнятими методами обстеження дозволило знизити частоту діагностичних помилок до 2 %.

ДЛС є найдостовірнішим методом для проведення ДД ГА.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р457.862-5 + Р457.865.7-5 + Р415.160.23-5

Рубрики:

Хірургічна патологія судин кінцівок

Хірургічна патологія стопи і пальців

Цукровий діабет

Шифр НБУВ: Ж26838 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Р456.3

Рубрики:

Кровотечі . Крововиливи

Шифр НБУВ: Ж26838 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Мета роботи - з'ясувати причини виникнення геморагічного синдрому у хворих із хірургічною патологією органів черевної порожнини в інтра- та післяопераційний період. Дослідження проведено на базі хірургічного відділення Київської міської клінічної лікарні N 9 і відділення хірургічної гематології та гемостазіології ДУ "Інститут гематології та трансфузіології АМН України" у 2006 - 2008 рр. Опрацьовано 35 історій хвороби пацієнтів (25 чоловіків і 10 жінок) віком від 19 до 49 років, прооперованих із приводу хірургічної патології органів черевної порожнини. У цієї групи хворих під час оперативних втручань виявлено геморагічний синдром. Групу порівняння становили 20 практично здорових людей віком від 19 до 49 років, прооперованих із приводу хірургічної патології органів черевної порожнини, в яких у ході лабораторного дослідження не виявлено порушень у системі гемостазу та не було геморагічного синдрому в анамнезі. Зроблено висновки, що дослідження системи гемостазу у пацієнтів із гіпокоагуляційним синдромом в абдомінальній хірургії проводять не в повному обсязі. Зміни показників загального аналізу крові, а саме зниження гемоглобіну, еритроцитів і тромбоцитів, є наслідком геморагічних ускладнень у хірургії органів черевної порожнини, які можуть бути спричинені недіагностованими порушеннями в системі гемостазу. Основні показники біохімічного складу крові не впливають на розвиток геморагічного синдрому в абдомінальній хірургії.

Мета роботи - вивчити клініко-лабораторні особливості та причини виникнення гіпокоагуляційного синдрому в невідкладній хірургії органів черевної порожнини. Дослідження проведено на базі хірургічного відділення Київської міської клінічної лікарні N 9 і відділення хірургічної гематології та гемостазіології ДУ "Інститут гематології та трансфузіології АМН України" в період 2005 - 2008 рр. Групу дослідження становили 84 хворих (44 чоловіки та 40 жінок) віком від 19 до 49 років, які були прооперовані в ургентному порядку з приводу гострої хірургічної патології органів черевної порожнини. Група порівняння включала 20 практично здорових осіб віком від 19 до 49 років, у яких у ході лабораторного обстеження не виявлено порушень у системі гемостазу і які не мали геморагічного синдрому (ГС) в анамнезі. У 73 пацієнтів досліджуваної групи патології в системі гемостазу не виявлено, в 11 (15,1 %) виявлено гемостазіологічні порушення та діагностовано легкі форми коагулопатій. Для профілактики ГС під час оперативного втручання пацієнтам досліджуваної групи з підтвердженими лабораторно гемостазіологічними порушеннями призначено неспецифічну гемостатичну терапію, що мала позитивний інтра- та післяопераційний гемостатичний ефект у 9 хворих. У 2 пацієнтів з гіпопроконвертинемією під час операції з приводу гострого апендициту виник гіпокоагуляційний синдром. Цим хворим додатково під час операції введено свіжозаморожену плазму. У ході застосування такого алгоритму лікування рецидивів ГС не було. Висновки: при проведенні скринінгових тестів системи гемостазу до оперативного втручання в невідкладній хірургії можна діагностувати легкі форми коагулопатій,

що дає змогу запобігти розвитку гіпокоагуляційного синдрому.

Мета роботи - вивчити анамнестичні дані щодо геморагічного синдрому в пацієнтів з гострою абдомінальною патологією. Об'єктом анамнестичного скринінгу були 912 пацієнтів: 536 (58,8 %) чоловіків та 376 (41,2 %) жінок віком від 19 до 49 років, які були прооперовані в ургентному порядку з приводу гострої хірургічної патології органів черевної порожнини у хірургічному відділенні Київської міської клінічної лікарні N 9 та відділенні хірургічної гематології та гемостазіології ДУ "Інститут гематології та трансфузіології АМН України" в період 2007 - 2010 рр. Для виявлення геморагічних ознак в анамнезі, супутніх захворювань і чинників, що призводять до зниження коагуляційного потенціалу, розроблено анкету-опитувальник анамнестичного скринінгу геморагічного синдрому. Геморагічний синдром протягом життя зареєстровано у 156 (17,1 %) пацієнтів. У 94 - встановлено попередні діагнози гемостазіопатій, які підтвердилися після нозологічної характеристики системи гемостазу. Висновки: у зв'язку зі складністю нозологічної діагностики латентних форм порушень у системі гемостазу доцільно проводити цілеспрямований збір анамнестичних найхарактерніших для геморагічного синдрому даних, які на первинному етапі звернення пацієнта дають змогу хірургу зорієнтуватися щодо наявності легких та латентних форм коагулопатій і тромбоцитопатій.

Мета роботи - описання випадку успішного оперативного лікування пацієнтки з гострим калькульозним холециститом (ГКХ) на тлі повної транспозиції внутрішніх органів. Хвора С., 62 роки, госпіталізована в Київську міську клінічну лікарню N 9 каретою швидкої допомоги з клінікою ГКХ на тлі повної транспозиції внутрішніх органів. Хвору обстежено клінічно, лабораторно та інструментально у повному обсязі. Позитивного лікувального ефекту від консервативної терапії не одержано. Виконано параректальний доступ зліва, холецистектомію "від шийки". Черевну порожнину сановано та дреновано крізь контрапертуру в лівому підребер'ї. Післяопераційний період перебігав задовільно. Дренажну трубку з черевної порожнини видалено на 2-гу добу після операції. Післяопераційна рана зажила первинним натягом, шви знято на 7-му добу. У задовільному стані хвору виписано на амбулаторне лікування в поліклініку за місцем проживання. Висновки: клінічний випадок успішного лікування пацієнтки з ГКХ на тлі повної транспозиції внутрішніх органів є цікавим не лише у технічному аспекті, а й у контексті необхідності детального обстеження пацієнтів для запобігання помилкам у встановленні діагнозу у нестандартних топографо-анатомічних ситуаціях.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р716.216.457.445.52-86

Шифр НБУВ: Ж24001 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Мета роботи - визначити ефективність та оптимальні строки вільної автодермопластики розщепленим шкірним клаптем у пацієнтів з трофічними виразками шкіри нижніх кінцівок (ТВШНК). Проведено аналіз лікування 113 хворих з ТВШНК різної етіології за період з 2005 по 2010 рр. Вік хворих - від 42 до 86 років. Пацієнти були розподілені на чотири клінічні групи спостереження. Пересаджений клапоть шкіри у пацієнтів I групи мав 98,9 % приживання. У решті випадків спостерігали відторгнення клаптя за типом гнійного розплавлення. Оптимальним строком трансплантації була 9 - 10-та доба від початку консервативного лікування ТВШНК. У пацієнтів II групи частота нежиттєздатності пересадженого клаптя становила 22,1 %. Для цієї групи пацієнтів оптимальним строком автодермопластики була 18 - 20-та доба. У III групі частота повного приживання пересадженої шкіри становила 86,7 %, у решти хворих спостерігали гнійно-некротичне відторгнення трансплантата. Оптимальним строком автодермопластики була 24 - 28-ма доба від початку лікування. У пацієнтів з облітеруючим атеросклерозом судин нижніх кінцівок частота повноцінного приживання пересадженої шкіри становила 72,4 %. У решти пацієнтів спостерігали повне відторгнення шкірного клаптя. Висновки: автодермопластика є ефективним (72,4 - 98,9 %) методом комплексного лікування ТВШНК різної етіології, дає змогу значно поліпшити результати лікування та якість життя хворих.

Оптимальні строки (від 9 до 28 діб) виконання автодермопластики вільним клаптем залежать від стадії компенсації основного захворювання і появи чітких грануляцій, що потрібно враховувати під час планування трансплантації шкіри в ділянку ТВШНК.

Мета роботи - визначити переважну локалізацію та частоту виникнення інтрам'язових гематом у хворих на гемофілію А та В. Дослідження проведено у 76 хворих на гемофілію А та В із крововиливами в м'язи, госпіталізованих у відділення хірургічної гематології та гемостазіології ДУ "Інститут гематології та трансфузіології АМН України" за період 2006 - 2008 рр. З них 65 хворих на гемофілію А та 11 - на гемофілію В. Вік пацієнтів - від 15 до 60 років. Досліджували частоту геморагічних кризів на рік, локалізацію крововиливів у м'язовій системі. У 44 (67,7 %) хворих на гемофілію А діагностовано тяжку форму захворювання, у 14 (21,5 %) - середнього ступеня тяжкості, у 7 (10,8 %) - легку, у 7 (63,6 %) хворих на гемофілію В - тяжку форму та у 4 (36,4 %) - легку. Висновки: найчастіше інтрам'язові крововиливи у хворих на тяжку форму гемофілії спостерігали у такі групи м'язів: медіальні та передні групи м'язів стегна, задні групи м'язів гомілки, передні групи м'язів передпліччя та здухвинно-поперекові м'язи. В середньому на рік на одного хворого з тяжкою формою гемофілії А припадає 1,66 інтрам'язового крововиливу, із середнім ступенем тяжкості - 1,39, з легкою формою - 1,08; із тяжкою формою гемофілії В - 1,81 та з легкою - 1,0. Частота виникнення гематом у хворих варіює залежно від рівня дефіциту фактора VIII або IX.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р457.862-5 + Р457.865-5

Рубрики:

Хірургічна патологія судин кінцівок

Хірургічна патологія нижніх кінцівок

Шифр НБУВ: Ж24001 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Показано, що однією з причин виникнення геморагічних ускладнень під час оперативних втручань та в ранньому післяопераційному періоді є незадовільна діагностика гемостазіопатій за ургентних умов і несвоєчасне надання адекватної гемостатичної терапії. Встановлено, що аналіз анамнестичних даних, які відображають порушення в системі гемостазу у хворих з гострою абдомінальною патологією, дозволяють виявляти пацієнтів, яким рекомендується проведення скринінгової та нозологічної діагностики гемостазіопатій. Доведено, що використання розробленого алгоритму гемостатичної терапії у хворих з гострою абдомінальною патологією дозволило зменшити кількість геморагічних ускладнень до 0,32 % проти 7,73 % у групі порівняння.

Описано випадок успішного хірургічного лікування пацієнта віком 46 років із синдромом Ледда та розвитком вторинної гострої механічної странгуляційної тонкокишкової непрохідності. Хворого госпіталізовано в хірургічне відділення Київської міської клінічної лікарні N 9 з діагнозом кишкової непрохідності, при дообстеженні іншої патології не виявлено. Причина непрохідності - заворот сліпої кишки, розташованої у лівому підребер'ї. Виконано інверсію товстої кишки з фіксацією висхідного відділу товстого кишечнику до парієтальної очеревини правого фланку черевної порожнини, назогастроінтестинальну інкубацію кишечнику, санацію і дренування черевної порожнини.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р569.715.2-59 + Р457.465.101.1

Рубрики:

Пухлини яєчників

Перитоніти

Шифр НБУВ: Ж24001 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Мета роботи - покращити результати симптоматичної абдомінопластики (дермоліпектомії) у хворих з ожирінням та визначити пріоритет під час вибору методу анестезіологічного забезпечення. На базі хірургічного відділення Київської міської клінічної лікарні № 9 у 2005 - 2014 рр. проліковано 37 хворих з ожирінням III ступеня, яке виявлялося деформацією передньої черевної стінки у вигляді значного збільшення шкірно-жирового клаптя та нижніх відділів тулуба. Залежно від виду анестезії хворих було розподілено на 2 групи: в 1-й групі (n = 18) застосували комбінований інтубаційний наркоз з використанням пропофолу, фентанілу та міорелаксанту ардуану, в 2-й групі (n = 19) - спінальну анестезію (анестетик маркаїн гіпербаричний 0,5 % у дозі 2 - 4 мл). Ускладнення у вигляді сероми підшкірно-жирової клітковини виникли у 5-ти (13,5 %) пацієнтів. Її успішно ліквідовано за пункційним способом. Під час екстубації у 6-ти (33,3 %) пацієнток відзначено тривале апное. В ранній післяопераційний період у 2-х (10,5 %) хворих виникла пневмонія, 6-ти (33,3 %) пацієнтів скаржилися на біль у горлі, осиплість голосу, 4-х (22,2 %) - на нудоту та блювання. У 3-х (15,9 %) хворих після спинномозкової анестезії виник помірний ниючий біль у потиличній ділянці, який значно посилювався у разі різкої зміни положення тіла з горизонтального у вертикальне. Висновки: симптоматична абдомінопластика (дермоліпектомія) - не радикальний метод лікування ожиріння, а спосіб косметичної корекції дефекту передньої черевної стінки. Проведення комбінованого інтубаційного наркозу в пацієнтів з ожирінням III ступеня супроводжується великим ризиком розвитку ускладнень після екстубації та в ранній післяопераційний період. Спинномозкова анестезія - альтернативний метод знеболювання в пацієнтів, яким виконують симптоматичну абдомінопластику. Під час її проведення не відзначено побічних ефектів у вигляді апное, післяопераційний період перебігає більш сприятливо. Умовою успішного проведення цього виду анестезії є висока професійна кваліфікація лікаря-анестезіолога.

Описано рідкісний клінічний випадок успішного лікування пацієнтки віком 52 роки з інтрамускулярною міксомою правої сідничної ділянки. Хвора перебувала на стаціонарному лікуванні в хірургічному відділенні Київської міської клінічної лікарні № 9. Украй низька частота захворюваності та незначна специфічність клінічних даних інтрамускулярної міксоми ускладнюють діагностику цієї патології. Для діагностики виконано загальноклінічні та ультразвукове дослідження правої сідничної ділянки і пункційну біопсію. При цитологічному дослідженні отриманої при біопсії желеподібної субстанції атипових клітин не виявлено. Діагноз "інтрамускулярна міксома" встановлено після оперативного видалення пухлини з ексцизійною біопсією. Хвору виписано в задовільному стані.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р457.465.52 + Р415.202.1 + Р456.1

Рубрики:

Хірургічне лікування жовчного міхура та жовчних шляхів

Ожиріння

Хірургічна інфекція

Шифр НБУВ: Ж24001 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Р457.465.52 + Р415.202.1 + Р456.1

Рубрики:

Хірургічне лікування жовчного міхура та жовчних шляхів

Ожиріння

Хірургічна інфекція

Шифр НБУВ: Ж24001 Пошук видання у каталогах НБУВ