Розглянуто питання фізіології обміну кисню, а також методи діагностики крововтрати. Охарактеризовано принципи лікування кровотечі. Запропоновано сучасні класифікації інфузійно-трансфузійних середовищ, а також програми кровозаміщення та методи профілактики можливих ускладнень.

Рассмотрены вопросы физиологии обмена кислорода, а также методы диагностики кровопотери. Охарактеризованы принципы лечения кровотечения. Предложены современные классификации инфузионно-трансфузионных сред, а также программы кровозамены и методы профилактики возможных осложнений.

Описано види, клінічні ознаки, методи зупинки кровотеч. Розглянуто нормативи та правила накладання джгута, особливості зупинки кровотеч у дітей, методику визначення груп крові та резус-фактора, аспекти переливання крові, її компонентів і замінників.

Описаны виды, клинические признаки, методы остановки кровотечений. Рассмотрены нормативы и правила наложения жгута, особенности остановки кровотечений у детей, методика определения групп крови и резус-фактора, аспекты переливания крови, ее компонентов и заменителей.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р456.31

Рубрики:

Вплив крововтрати на організм

Шифр НБУВ: Ж26838 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Р456.31

Рубрики:

Вплив крововтрати на організм

Шифр НБУВ: Ж26838 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Представлены результаты изучения особенностей лечения острой кровопотери у 297 пострадавших с политравмой.

Приведены данные клинического обследования 80 пациентов молодого возраста с гнойно-некротическими дефектами мягких тканей, которые разделены на 4 репрезентативные группы по возрасту, полу, весу, росту, объему оперативного вмешательства, интраоперационной кровопотере и методике ее восполнения. Отличительной чертой между группами было анестезиологическое обеспечение. Описано влияние методик общей анестезии на показатели органопротективности и биоустойчивости организма при большой интраоперационной кровопотере.

Представлены примеры успешного применения рекомбинантного активированного фактора VII свертывания крови (rFVIIa) для лечения и профилактики массивных кровотечений в кардиохирургии и педиатрии. Во всех случаях применение rFVIIa способствовало уменьшению кровопотери, сокращению объема переливаемых компонентов крови, коррекции гематологических показателей. При применении препарата тромбоэмболических осложнений не наблюдалось. Для остановки кровотечений особое значение приобретает применение rFVIIa у пациентов, которые отказываются от трансфузий компонентов крови по религиозным взглядам.

Изучены нарушения структурного состояния воды в тканях мозга, сердца, печени, почек, тонкой кишки и селезенки в эксперименте при кровопотере и сепсисе. Установлена роль деструктуризации воды в развитии дисгидрии при указанных критических состояниях. Показана взаимосвязь механизмов дисгидрии и изменений интенсивности метаболизма в патогенезе сепсиса, геморрагического и септического шока.

Разработано и внедрено в клиническую практику устройство, обеспечивающее быструю остановку внутрикостного кровотечения (длинная кость) на всем протяжении фрезерованного канала при определенной температуре, что значительно снижает риск операционных и послеоперационных осложнений, сокращает время оперативного вмешательства. Внутрикостный коагулятор использован в 57 случаях во время операций на длинных костях с хорошим гемостатическим эффектом.

Проаналізовано швидкість відновлення когнітивних функцій залежно від схеми загального знеболювання. Досліджено вплив різних схем інтенсивної терапії на динаміку показника. Встановлено взаємозв'язок між динамікою показників гомеостазу та інтелектуальних здібностей пацієнтів, оперованих з приводу гострої кровотечі високого операційного ризику.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р456.3

Рубрики:

Кровотечі . Крововиливи

Шифр НБУВ: Ж26838 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Представлены результаты клинического наблюдения больных трех групп, у которых осуществлена хирургическая коррекция отдаленных последствий травматического повреждения тканей с использованием микрохирургической техники. Группы были сопоставимы по полу, массе тела, возрасту пациентов, длительности оперативного вмешательства, объему интраоперационной кровопотери и различались методикой анестезиологического обеспечения. В качестве критериев адекватности анестезии использованы показатели целевого систолического артериального давления, органопротективной доставки и органопротективного использования кислорода.

Зазначено, що гостра кровотеча високого операційного ризику супроводжується порушенням транспортного каскаду кисню. Встановлено вплив різних схем загального знеболення на динаміку показників тканинного каскаду кисню. Позитивно впливає на динаміку афінітету гемоглобін - кисень здійснення загального знеболення у разі застосування пропофолу в поєднанні з фентанілом.

Уперше експериментально встановлено, що від поєднання не шокогенних механічної травми та гострої крововтрати у кролів настає синдром взаємного обтяження та виникає смертельний шок. Визначено, що внутрішньовенні введення в ранньому періоді шоку налоксону, налорфіну не є ефективними, а тільки застосування даларгіну достовірно та суттєво збільшує тривалість життя піддослідних тварин. Виявлено, що аналогічне застосування цих препаратів у пізньому періоді шоку, як і сама реінфузія крові, не мають позитивного впливу. Показано, що внутрішньовенні введення налоксону, налорфіну чи даларгіну в пізньому періоді шоку, після попередньої реінфузії крові, достовірно та суттєво продовжують життя тварин. Доведено, що після усунення дефіциту об'єму циркулюючої крові реінфузією крові введення налаксону зменшує пригнічувальний вплив ендорфінів на серцево-судинну систему, проявляються агоністичні властивості налорфіну та відновлюється антистресовий, антигіпотоксичний і гіпобіотичний впливи даларгіну.

Досліджено клінічні особливості легких та латентних форм коагулопатій та тромбоцитопатій (сезонність первинного звертання та проявів геморагічних симптомів, вік хворого на час появи першого геморагічного симптому, частоту виникнення геморагічних епізодів, види геморагічних ускладнень, ступені тяжкості геморагій, спадковість вказаних захворювань). Визначено особливості коагуляційних розладів та стан тромбоцитарної ланки гемостазу у пацієнтів з даними патологіями. На підставі одержаних результатів дослідження розроблено алгоритм клініко-лабораторного обстеження хворих на легкі та латентні форми коагулопатій та тромбоцитопатій.

За результатами дослідів встановлено, що внутрішньовенне введення налоксону або налорфіну в різні періоди геморагічного шоку прискорює загибель тварин. Зроблено висновок, що за умов гіпоксії проявляється тільки антагоністична активність препаратів у вигляді повної інактивації ендогенної опіоїдної системи, що позбавляє її захисних функцій. Налорфін, введений після реінфузії крові, проявляє агоністичну активність, а додаткова активація ендогенної опіоїдної системи сприяє використанню організмом біологічних резервів, що призводить до врятування частини тварин від загибелі або суттєвого продовження тривалості життя інших. Введення налоксону після реінфузії крові не впливає на наслідки геморагічного шоку.

Вперше вивчена та охарактеризована система регуляції агрегатного стану крові у онкологічних хворих на етапах хірургічного лікування з використанням лікувальної проби, яка дозволяє визначити резервні можливості системи гемостазу. Встановлено, що ступінь розладнень системи гемостазу пропорційна стадії онкологічного процесу. Дослідження по вивченню впливу різноманітних протитромботичних засобів та лікувальних діб на функціональний стан системи регуляції агрегатного стану крові у онкохворих дозволили розробити комплексну схему передопераційної та післяопераційної корекції стану тромбонебезпеки, а її впровадження у клінічну практику - зменшити ризик виникнення тромботичних ускладнень. Для комплексної оцінки стану і функціональної взаємодії усіх ланок системи гемостазу і фібринолізу, а також для дослідження реологічних характеристик суцільної крові було використано метод низькочастотної вібраційної п'єзоелектричної гемовіскозиграфії та визначено показники гемовіскозиграми.

Проведено активне виявлення легких форм коагулопатій, дезагрегаційних тромбоцитопатій, хвороби Віллебранда та комбінованої патології системи гемостазу. Під час опрацювання 1 000 анкет було встановлено, що геморагічний синдром протягом життя реєструвався у 65,2 % респондентів. У більшості випадків геморагічний синдром у респондентів був представлений менорагіями, носовими кровотечами, кровоточивістю ясен, післяпологовими та післяопераційними кровотечами, кровотечами після екстракції зубів, кровотечами з поверхневих ран і тривалим їх незагоюванням. Під час вивчення кількості геморагічних симптомів на одного респондента було доведено, що три та більше симптоми було зареєстровано у 10,4 % осіб. Одержано нові наукові дані щодо причин виникнення та перебігу ювенільних і дисфункціональних маткових кровотеч, носових кровотеч, кровоточивості ясен, інтра- та післяопераційних кровотеч, кровотеч після екстракції зубів за легких форм коагулопатій і тромбоцитопатій. Виявлено особливості клінічного перебігу легких форм коагулопатій і тромбоцитопатій на фоні проведення неспецифічної та специфічної гемостатичної терапії. Визначено принципи диференційованої патогенетично обгрунтованої медикаментозної корекції кровотеч невстановленої етіології за ургентних умов у разі підозри на легкі форми гемостазіопатій.

Досліджено покращення результатів лікування пацієнтів з гострою крововтратою, ускладненою церебральною недостатністю та порушенням свідомості, у періопераційному періоді завдяки вдосконаленню інтенсивної терапії на підставі системного оцінювання кисневого балансу організму, змін іонного складу крові, метаболічних процесів і кисневого режиму головного мозку. Наведено клінічний матеріал, який базується на аналізі результатів обстеження та лікування 63-х пацієнтів з гострою крововтратою. Розроблено схему лікування, яка заснована на результатах оцінювання іонного та кисневого режиму головного мозку з метою покращання результатів лікування пацієнтів з гострою крововтратою III класу, ускладненою церебральною недостатністю, у періопераційному періоді. Встановлено спосіб оцінювання ефективності та прогнозування результатів лікування пацієнтів з гострою крововтратою.

Вивчено особливості формування гіпо- та гіперкоагуляції у хворих на хворобу Віллебранда і з гематогенною тромбофілією. Показано, що у разі хвороби Віллебранда зміни гемодинаміки та вазорегуляції мають компенсаторний характер і спрямовані на підтримку гемостатичного балансу. У випадку гематогенної тромбофілії відзначається порушення взаємозв'язку між гемостазом і гемодинамікою, що зумовлює прогресування ендотеліальної дисфункції та формування стійкого тромбофілічного стану.