Узагальнено антитрагедійні риси естетико-художнього дискурсу. Виокремлено антитрагедійне як одну із своєрідних ознак сучасного мистецтва, проаналізовано проблемне коло у категоріальному співвідношенні "трагічного"- "комічного", "поетичного" - "прозового" в історико-естетичному аспекті. Встановлено, що антитрагедійне набуває категоріальних ознак, виходячи за межі суто постмодерністської настанови пов'язувати антитрагедію виключно із постмодерною трансформацією традиційних засад доби модерну. Запропоновано схему корелятивного співвідношення антитрагедійного з прозовим, що дозволяє простежити у контексті великого культурного часу антитрагедійне як нівелювання поетичного у бік прозового. Сутність антитрагедійного виокремлено у площину буденості як принципу світобачення і як художнього методу. Антитрагедійне охарактеризовано шляхом деієрархізації людського та речового, за принципу рівності між світом людей та світом речей. Антитрагедійне визначено як естетичну категорію та корелят між трагічним та комічним, їх "третій" стан. У психологічному сенсі антитрагедійне охарактеризовно як нездатність людини постійно перебувати у стані смислопошуків, обгрунтовано положення про антитрагедійне як певний механізм захисту. Розглянуто категоріальне співвідношення "поетичне" - "прозове", в якому поетичне виступає ознакою трагедійного, а прозове - антитрагедійного. Зроблено висновок, що антитрагедійні риси виникають у площині буденності, повсякдення, прозовості, коли "стомленість" від трагедії та трагічного вимагає відходу у неконфліктний світ звично-звичайного.

Обгрунтовано психолого-педагогічні передумови взаємозв'язку розумової та естетичної діяльності, визначено рівні та критерії продуктивності розумової діяльності учнів початкових класів, виділено педагогічні умови та розроблено модель реалізації взаємозв'язку розумової та естетичної діяльності, експериментально перевірено шляхи реалізації даного взаємозв'язку у навчально-виховному процесі школи I ступеня. Описано способи діагностики кореляційної залежності результатів розумової та естетичної діяльності учнів початкових класів.

Висвітлено основи теорії естетичного виховання у міждисциплінарній проекції. Проаналізовано сутність та культурно-історичний зміст понять "естетична культура", "чуттєва культура", "естетичне виховання" та їх значення для формування категоріального апарату культурології. Акцентовано на генезисі чуттєвої культури та моделі "виховання чуттів" як культурологічній проблемі. Розглянуто трансформацію чуттєвості у контексті "травматичних" метафор сучасної культури. У контексті формування некласичної теорії естетичного виховання розглянуто засади "низової етики".

Досліджено естетичне виховання як культуротворчий феномен у методологічній площині формування категоріального апарату культурологічної науки з урахуванням сучасних культурно-трансформаційних процесів. Визначено культурологічну контекстну площину для розробки зазначеної проблеми: вибудовується система категорій, в якій "естетичне виховання" корелює із поняттями "естетична культура", "чуттєва культура", у поєднанні яких та формується естетико-виховна парадигма культури. Обгрунтовано методологічні особливості культурологічного дослідження чуттєвої культури: аргументовано один із методологічних шляхів дослідження генези чуттєвої культури з точки зору виокремлення певних чуттєвих модальностей (культури зору, культури слуху, ольфакторної культури, культури тактильності, смаку) та концептів чуттєвої культури (нудьга, інтересне); доведено, що естетизація чуттєвості - це культуротворчий процес, у якому відбувається її культурна фіксація, культурне опосередкування та культурна ретрансляція. З'ясовано, що відносно моделі чуттєвої культури формується парадигма естетичного виховання. Виявлено, що дослідження людської чуттєвості неможливе поза урахуванням тілесних характеристик, пояснено зв'язок походження назв багатьох емоційних станів із тілесним досвідом. Доведено евристичний та методологічний потенціал "низової" естетики; з позицій естетико-виховних інтенцій досліджено такі естетичні та художні феномени як "тактильна архітектура", "саундскейп", ольфакторика в дизайні, Eat Art.

Відображено основні тенденції, властиві культурології - структурному елементу сучасної української гуманістики. Підкреслено динамічність розвитку культурології, міжнауковий характер культурологічного знання, притаманне йому органічне поєднання теоретичного аспекту з практикою культуротворення та відбиття принципу спадкоємності, де історичні традиції спонукають науковців до творчої пошукової роботи на теренах, передусім, дискусійних проблем щодо перспектив розвитку української культури. Показано шляхи виявлення творчої активності людини у процесі розбудови незалежної української держави. Увагу приділено методам соціокультурної детермінації та соціокультурної каузальності як основі культурологічного підходу. Висвітлено філософсько-культурологічні аспекти феномену українського космізму в контексті культури модерну. Розкрито культуротворчий потенціал мистецтвознавства. Подано інформацію про культурно-дозвіллєві практики в системі державного управління.

Репрезентовано проблематику, яку актуалізовано в дослідницькому просторі культурології на межі ХХ - ХХІ століть. Очевидне завершення "доби постмодернізму" увиразнило необхідність, із одного боку, систематизувати та поцінувати досягнення "постмодернізму", а з іншого, - зафіксувати прорахунки, окреслюючи подальші шляхи розвитку української гуманістики в умовах "метамодернізму" - наступного етапу становлення й утвердження власне такої "культурної моделі". Зважаючи на високий рівень теоретичного опрацювання чинників, що адекватно визначають культурологічний аналіз, автори спиралися на специфічні ознаки історико-культурних етапів, міжнауковість, регіоніку, діалогізм, персоналізацію як структурні елементи біографічного методу, порівняльний та інтерпретаційний підходи, що дозволило показати як гуманістику, так і культурологію означеного у монографії періоду цілісними утвореннями.

висвітлюються актуальні питання філософської рефлексії культури, її гуманістичний, людинотворчий вимір, проблеми культурно-мистецької політики та музичної освіти в Україні, пропонується широкий понятійно-термінологічний словник.Передмова 5 I. Культура як предмет філософського вивчення та осмислення 9 1.1. Предметне поле філософії культури Тимошенко М. О., Беспалий В. А 11 1.2. Ідея культури: історико-філософський аспект Тимошенко М. О., Беспалий В. А 19 1.3. Культура і суспільство Бровко М. М 29 1.4. Культура і людина Бровко М.М 37 1.5. Ціннісні виміри культури Бабушка Л. Д., Мимрик М. Р 46 II. Філософська рефлексія культури 57 2.1. Художня культура Андрущенко Т. В., Сапіга О. В 59 2.2. Мистецтво в системі культури Андрущенко Т. І., Полянсъка К. В 69 2.3. Естетична культура Кривошея Т. 0 79 2.4. Музична культура Тишко С. В., Вишинсъкий В. В., Гадецька А. М 90 2.5. Семіотичні виміри культури Бабушка Л. Д 97 III. Людинотворча функція культури 109 3.1. Гуманістичний вимір культури Федоренко М. 0 111 3.2. Культура як комунікація, діалог і інтерпретація Федоренко М. 0 119 3.3. Українська культура у світовому культурному процесі Федоренко М. О., Шульга Т. Ю 128 3.4. Масмедіа і культура України Скорик А. Я 137 IV. Культура і держава 151 4.1. Сучасна соціокультурна ситуація: тенденції, суперечності, пошуки рішень Антонюк О. В 153 4.2. Культурно-мистецька політика та механізми її реалізації в Україні Антонюк О.В 166 4.3. Культура і музична освіта в Україні Бондарчук В. 0 173 Понятійно-термінологічний словник 183 Передмова Філософії, як особливій галузі знання, притаманне відкрива¬ти глибинні основи життя природи, соціуму, людського мислення. Вона не дає готових схем та рецептів життя, але формує здатність використовувати мудрість вікового людського досвіду для власної життєдіяльності. Філософія може навчити мистецтву мислити, дискутувати, чути свого опонента, знаходити спільні істини та ідеали. Філософія базується на вивчені загальних законів розвитку світу і суспільства, вивченні самого процесу пізнання і мислення, основних законів становлення чуттєвої культури людини а також вивченні моральних категорій і цінностей. Філософія світоглядна дисципліна, саме тому її суттю є кри- тично-креативний підхід до всього сущого, який є універсальним і може бути застосованим до вивчення будь-якого природнього або соціокультурного явища. З терміном «культура» складніше. Сьогодні існує біля 1000 ви¬значень культури як явища, їх кількість постійно збільшується. Це при тому, що з 1871 р. до 1919 р. існувало 7 визначень культури, а з 1920 р. до 1950 р. їх налічувалось 157. Подібне різноманіття тракту¬вань пояснюється тим, що термін «культура» як явище, вказує на глибину і незмірність людського буття. Культура це те, що створи¬ло людство протягом історії свого існування. Це особливий твор¬чо-діяльний спосіб і вид освоєння людиною світу, котрий включає як весь зовнішній світ, природу, суспільство, так і внутрішній світ самої людини. Подібно тому, як людська особистість є невичерпною і бага¬тогранною, культура також є багатоманітною і багатоаспектною. Культура — це складне суспільне явище; спосіб освоєння дійсно¬сті, реалізації творчого потенціалу людини. Філософія культури — це особлива галузь знання, що праг¬не осмислити основні закони створення та функціонування культури. Філософія виробляє принципи загального розуміння культури крізь призму питання про ставлення людини до сві¬ту. Вона показує діяльний характер такого ставлення, роблячи акцент на творчій складовій, не приховуючи як позитивні так і негативні сторони цього процесу. Лише філософія, дозволяє оцінити масштаб змісту і компетентно поєднати всі складові культурологічних явищ і процесів. Ігнорування філософської складової при вивченні культури призводить до поверхневої описовості, примітивного емпіризму, безсистемної констатації і накопиченню фактів. Філософія є методологічним осмисленням метафізичної суті культури і орієнтується на її філософське пізнання. Лише вона дає можливість побачити, зрозуміти логіку фундаментальних засад культури. Вона відкриває шлях до пізнання і пояснення сутності культури в її найбільш узагальненому поданні, дозво¬ляє внести елементи системності. У сучасному глобалізованому світі, коли все швидко змінюється, піддається безлічі взаємовпли¬вів, формує нові прагматичні пріоритети, прагнучи корегувати усталені людські цінності, філософське осмислення культури, як всього створеного людством, дозволяє зберегти безцінну шкалу духовних цінностей — гаранта людського у людині. Значне місце у збереженні цієї стабільності належить мистецтву, де найповні¬ше цілісно реалізуються всі сутнісні сили людини. Автори посібника розглядають предметне поле філософії культури, її ціннісні виміри. Великий розділ присвячений важли¬вим аспектам філософської рефлексії культури, зокрема худож¬ній, мистецькій, естетичній, музичній культурі, їх семіотичним вимірам. Важливе місце присвячено висвітленню людинотворчої функції культури, її гуманістичного виміру, комунікативних мож¬ливостей культури. Відомо, що сьогодні володарем ситуації буття стає комунікативний масмедійний простір, інтерес до якого зро¬ стає, але «Рогом достатку» чи «Скринькою Пандори» стають сьо¬годні простори комунікації. Риторичне запитання, на яке немає однозначної відповіді. Однак, кожен прошарок суспільства відчу¬ває нагальну потребу у споживанні комунікативних інформацій¬них просторів. Глибина і наступи комунікативних систем унемож¬ливлюють наше буття без них. Важливе місце приділяється також висвітленню ролі україн¬ської культури у світовому культурному процесі, зокрема, питан¬ням культурно-мистецької політики та механізмам її реалізації в Україні. Діючи в рамках такого підходу, філософія культури пі¬знає Суть культури, як загальнолюдського надбання. Розуміючи загальне, ціле, основне, людина розуміє не лише дійсний стан речей в їх зв'язках, а й свій статус та місце в них. Таке розуміння озброює людину знанням, яке, в свою чергу, робить його компе¬тентним та кваліфікованим. Це особливо важливо для представ¬ників творчих професій, культурно та гуманітарно орієнтованих фахівців і тих, хто цікавиться проблемами культури. Значну увагу присвячено проблемам музичної освіти в Украї¬ні. Діяльність творчих вишів та нашої академії зокрема, яка займає лідируюче місце серед музичних вишів України, має величезне значенім у формуванні потужного культурно-мистецького поля країни. Останнім часом завдяки наполегливій дослідницькій ро¬боті були знайдені цікаві, можна навіть сказати сенсаційні, архівні матеріали, які свідчать, що історія Національної музичної академії України імені П. І. Чайковського налічує близько 160 років. Хоча офіційне відкриття Київської консерваторії відбулося 3 листопада 1913 р., основою для її створення стало Київське музичне учили¬ще, засноване у 1868 р. Реорганізація училища в консерваторію тривала з кінця XIX до початку XX ст. і стала можливою завдяки наполегливій праці відомих музикантів, педагогів, громадських Діячів: Володимира Пухальського, Олександра Виноградського, Антона Рубінштейна, Сергія Рахманінова, Михайла Терещенка, зусиллями української культурної громадськості, меценатів. Збе¬ реглися безцінні листи, офіційні документи того періоду про ре¬організацію, перейменування, перетворення Київського музично¬го училища в консерваторію. Вагомий внесок у цю справу зробив Петро Чайковський, який часто бував у Києві і охоче спілкувався з багатьма музикантами. Після одного із концертів у музичному училищі митець був вражений високим консерваторським рівнем молодих музикантів та висловив впевненість, що справа музичної освіти в Києві знаходиться у надійних руках і у найсприятливішо¬му становищі. Сьогодні Національна музична академія України, що носить ім'я великого композитора, активно примножує і збага¬чує культуру України, достойно презентує її світу. .Пропонований навчальний посібник з філософії культури розрахований на студентів творчих професій, що зумовило його основну мету — формування світоглядної культури та культури мислення особистості, її креативних підходів до мистецької твор¬чості.