Надано аналіз кадрового забезпечення первинної медико-санітарної допомоги в Україні на базі результатів інвентаризації цієї ланки охорони здоров'я в 2007 р. Висвітлено проблеми, які призвели до кадрового дефіциту в первинній ланці.

Оглянуто різні методи місцевого лікування синдрому діабетичної стопи. Проведено аналіз робіт, дизайн і методи яких відповідають критеріям доказової медицини. Відзначено, що більшість досліджень були низької методологічної якості. Існують проблеми з чіткою оцінкою через різний ступінь компенсації цукрового діабету, супутньої патології (тобто гетерогенності клінічного матеріалу), що пов'язане з повільною реакцією виразок на різні методи терапії, а також із визначенням кінцевих точок контролю та лікування.

Наведено інформацію про поширеність і захворюваність на ендокринну патологію серед дитячого населення України в 2017 р., зокрема в регіонах, динаміку цих показників протягом останніх років. Окремо виділено статистику щодо цукрового діабету, ожиріння у дітей різного віку. Описано показники стаціонарної допомоги. Висвітлено проблемні питання спеціалізованої допомоги дітям з хворобами ендокринної системи, пропозиції щодо її вдосконалення.

Мета роботи - вивчення епідеміологічних та соціально-економічних особливостей інфаркту міокарда (ІМ) та інсульту у хворих на цукровий діабет (ЦД) 2-го типу. Пацієнти розподілені на 3 групи: першу групу становили всі хворі на ЦД, які взяли участь у дослідженні (n = 1999), другу групу - хворі (n = 201) на ЦД із першої групи з ІМ, третю групу - хворі на ЦД із першої групи з інсультом (n = 155). Встановлено суттєві відмінності між частотою ЦД і частотою ІМ та інсульту у цих хворих залежно від статі пацієнта. Середній вік хворих на ЦД з іМ та інсультом вище порівняно із загальною популяцією хворих на ЦД. Переважну більшість пацієнтів становлять соціально не захищені верстви населення, які не мають фінансової змоги отримувати медичну допомогу, зокрема терапію, адекватну їх стану, наявним ускладненням і супутній патології. Висновки: повторний ІМ зареєстровано у 3 % хворих на ЦД, більше ніж утричі частіше за повторний ІМ траплявся повторний інсульт (9,7 %), при цьому вдвічі частіше - у жінок (12,2 проти 6,2 % у чоловіків). Частка хворих на ІМ серед хворих на інсульт удвічі вища за аналогічний показник серед усіх хворих на ЦД (20,7 та 10,1 % відповідно).

Мета роботи - встановити частоту серцево-судинних ускладнень у хворих на цукровий діабет (ЦД) 2-го типу залежно від виду антигіперглікемізуючої терапії. Пацієнтів було розподілено на 3 групи: у першу групу ввійшли всі хворі на ЦД, які брали участь у дослідженні (1999 осіб), у другу групу - хворі (n = 201) на ЦД з першої групи з інфарктом міокарда, у третю - хворі на ЦД з першої групи з інсультом (n = 155). Встановлено, що фактично кожен другий хворий другої групи мав стенокардію (48,3 %), що в 2,7 разу більше аналогічного показника у першій групі (18,2 %) та в 1,7 разу - у третій групі (29 %). Кожен 5-й хворий у другій і третій групах мав порушення серцевого ритму (у першій групі - 11,2 %, у другій - 20,9 %, у третій групі - 20,7 %), найбільше у чоловіків цієї групи (27,7 та 23,1 % відповідно). Гіпертонічна хвороба перебуває на третьому місці у структурі супутньої серцево-судинної патології у хворих на ЦД, частіше у хворих третьої групи (у першій групі - 74,6 %, у другій - 76,6 %, у третій групі - 80,7 %), найбільше у жінок у кожній групі (78,7, 84,3 та 84,4 % відповідно). Аортокоронарне шунтування проведено 38 хворим, частка серед інших оперативних втручань по групі найбільша у другій групі (у першій групі - 11,9 %, у другій - 12,7 %, у третій групі - 9,8 %). Висновки: частка хворих, які одержували монотерапію препаратами інсулінів, найбільша у другій групі (17,4 %), фактично на одному рівні - у першій і третій групах (12,8 та 12,3 % відповідно). Монотерапію пероральними цукрознижуючими препаратами (ПЦЗП) одержувала переважна більшість хворих першої групи (56,2 проти 46,2 % у другій групі та 49,7 % - у третій групі) за рахунок збільшення частки хворих на монотерапії інсулінами. Комбіновану терапію інсулінами та ПЦЗП одержує кожен 3-й хворий другої і третьої групи (34,3 та 34,8 % відповідно).

Індекс рубрикатора НБУВ: Р415.160.23-7 + Р457.865.7

Рубрики:

Цукровий діабет

Хірургічна патологія стопи і пальців

Шифр НБУВ: Ж24001 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Мета дослідження - вивчити епідеміологічні та соціально-економічні особливості інфаркта міокарда (ІМ) та інсульту у хворих на цукровий діабет (ЦД) 2 типу. Пацієнтів було розподілено на 3 групи: до першої групи увійшли всі хворі на ЦД, які взяли участь у дослідженні (n = 1999), до другої групи - хворі на ЦД з першої групи з ІМ (n = 201), до третьої групи - хворі на ЦД з першої групи з інсультом (n = 155). Середній вік пацієнтів першої групи на час дослідження становив 59,4 року проти 64,7 року в другій групі та 62,4 року в третій групі хворих. Не зареєстровано жодного пацієнта віком до 40 років у другій та третій групах, а мінімальний вік у першій групі більш ніж удвічі нижчий за аналогічний показник у другій та третій групах (20 років проти 43 - 48 років). Частка пацієнтів з соціально незахищених верств населення у першій групі становить 71,4 %, у другій та третій групах цей показник перевищує 80 % (81,1 та 82,6 % відповідно), найвище у жінок по всіх трьох групах (81,2; 86,5 та 87,8 % відповідно). Більшість хворих по всіх трьох групах мешкає у містах-мегаполісах (60,8 %), а також у депресивних у соціально-економічному плані регіонах (21,8 %) та на підконтрольній території окупованих регіонів (4,9 %). Повторний ІМ було зареєстровано у 3 % хворих на ЦД, особливо у жінок (3,4 проти 2,7 % у чоловіків). Більш ніж утричі частіше за повторний ІМ траплявся повторний інсульт (9,7 %), удвічі частіше у жінок (12,2 % проти 6,2 % у чоловіків). Частка хворих на ІМ серед хворих на інсульт удвічі вища за аналогічний показник серед усіх хворих на ЦД (20,7 та 10,1 % відповідно), насамперед за рахунок чоловіків (33,9 проти 10,9 % серед усіх пацієнтів), частота ІМ у жінок третьої групи незначно більше за такий показник по першій групі - 11,1 та 9,1 % відповідно. Частка хворих на інсульт серед пацієнтів з ЦД та ІМ удвічі більше за аналогічний показник серед усіх хворих на ЦД (15,5 проти 7,8 % відповідно), утричі частіше у чоловіків (17,9 проти 6,4 % відповідно), незначно більше у жінок (12,5 та 9,2 % відповідно). Середній рівень глікованого гемоглобіну по всіх трьох групах фактично на одному рівні (у першій групі - 9,0, другій групі - 9,1, третій групі - 8,9) та відповідає декомпенсації ЦД, найбільше у жінок по трьох групах (9,2; 9,3 та 9,1 відповідно). Висновки: встановлено суттєві відмінності між частотою ЦД і частотою ІМ та інсульту у цих хворих залежно від статі пацієнта. Середній вік хворих на ЦД з ІМ та інсультом та середня тривалість захворювання на ЦД вищі у порівнянні з загальною популяцією хворих на ЦД. Переважну більшість становлять соціально-незахищені верстви населення. Повторні захворювання на ІМ та інсульт у хворих на ЦД частіше у жінок. Частота перехресних захворювань (ІМ у хворих на ЦД та інсульт, інсульт у хворих на ЦД та ІМ) удвічі перевищує показники частоти ІМ та інсульту серед хворих на ЦД, втричі частіше у чоловіків.

Визнання цукрового діабету (ЦД) та ожиріння глобальними неінфекційними епідеміями зумовлює потребу в проведенні наукових досліджень з визначення механізмів, що лежать в основі поєднання ЦД та ожиріння, і вивчення чинників, які до цього призводять. Мета роботи - визначити взаємозалежність індексу маси тіла (ІМТ) та медичних і соціальних чинників у хворих на ЦД 2-го типу, а також вивчити вплив ожиріння на ефективність їх лікування. У дослідженні взяли участь 2264 хворих на ЦД 2-го типу (1186 чоловіків та 1078 жінок), які перебували на лікуванні в Українському науково-практичному центрі ендокринної хірургії, трансплантації ендокринних органів і тканин МОЗ України. У хворих визначали ІМТ залежно від території та місця їх мешкання, тривалості ЦД, медикаментозної тактики, рівня глікованого гемоглобіну (HbA1c) і наявності макросудинних ускладнень. Також вивчали влив ІМТ на досліджувані медичні та соціальні чинники з використанням методу порівняльного аналізу. Статистичну обробку одержаних даних здійснювали за допомогою програми Statistika 10.0 (StatSoft). Не встановлено достовірних відмінностей ІМТ залежно від території та місця мешкання хворих, тривалості ЦД, рівня HbA1c, медикаментозної тактики та наявності макросудинних ускладнень; тривалості ЦД 2-го типу, середнього рівня HbA1c, медикаментозної тактики та частоти макросудинних ускладнень залежно від ІМТ; рівня HbA1c залежно від макросудинних ускладнень, медикаментозної тактики та ожиріння. Не встановлено кореляції досліджуваних медичних і соціальних чинників з ІМТ, крім зниження частоти призначення інсулінотерапії та підвищення частоти призначення комбінованої терапії у жінок у разі збільшення ІМТ. Середні показники ІМТ та рівень HbA1c були вище у жінок. Висновки: на ІМТ не мають достовірного впливу територія та місце мешкання хворого, тривалість ЦД, рівень HbA1c, перенесений інфаркт міокарда (ІМ) у чоловіків і жінок, синдром діабетичної стопи (СДС) у чоловіків та інсульт у жінок, але помірно впливають медикаментозна тактика у чоловіків та жінок, інсульт у чоловіків та СДС у жінок. ІМТ не має достовірного впливу на частоту ІМ та інсульту, частоту призначення пероральної терапії та середній рівень HbA1c у чоловіків та жінок, частоту СДС та частоту призначення комбінованої терапіїу чоловіків, але суттєво впливає на частоту призначення інсулінотерапії та комбінованої терапії у жінок, помірно впливає на тривалість ЦД у чоловіків і жінок, частоту СДС у жінок та частоту призначення інсулінотерапії у чоловіків. Зі збільшенням ІМТ у жінок зростає частота призначення комбінованої терапії, але знижується частота призначення інсулінотерапії.

Проблема поширеності коморбідної патології серед пацієнтів набуває нині все більшої актуальності. За умов коморбідності певні захворювання мають атиповий перебіг, підвищується ризик ускладнень, посилюється проблема поліпрагмазії, знижується прихильність пацієнтів до лікування. Мета роботи - дослідити структуру та частоту супутньої ендокринної патології у хворих на цукровий діабет (ЦД) 2-го типу та її вплив на ефективність лікування. У дослідженні взяли участь 2264 хворих на ЦД 2-го типу (1186 чоловіків та 1078 жінок), які протягом останніх п'яти років одержували медичну допомогу за умов Українського науково-практичного центру ендокринної хірургії, трансплантації ендокринних органів і тканин. Досліджено частоту та структуру супутньої ендокринної патології у хворих на ЦД 2-го типу залежно від місця їх мешкання, тривалості ЦД 2-го типу, індексу маси тіла (ІМТ), рівня глікованого гемоглобіну (HbA1с), медикаментозної тактики, наявності у хворого на ЦД 2-го типу інфаркту міокарда (ІМ), інсульту та синдрому діабетичної стопи (СДС). На частоту іншої ендокринної патології у хворих на ЦД 2-го типу не мають вірогідного впливу рівень HbA1с в осіб обох статей, наявність ІМ та інсульту у чоловіків, але мають суттєвий вплив територія проживання хворого, ІМТ та СДС у пацієнтів обох статей, помірний вплив - тривалість ЦД 2-го типу у хворих обох статей, ІМ та інсульт у жінок, на що слід зважати під час ведення хворих на ЦД 2-го типу. Частота іншої ендокринної патології зростає у разі збільшення ІМТ: у чоловіків - в 1,4 разу, у жінок - в 1,3 разу. Наявність у хворого на ЦД 2-го типу іншої ендокринної патології не справляє суттєвого впливу на ефективність лікування ЦД. Висновки: потребує подальших наукових досліджень вивчення механізмів, які лежать в основі суттєво меншої частоти іншої ендокринної патології у хворих із СДС, суттєво більшої частоти іншої ендокринної патології у жінок, відсутності випадків дифузного зоба у жінок з ІМ та інсультом, поодинокі випадки - у чоловіків з ІМ та інсультом, а також більшої частоти первинного гіперпаратиреозу у хворих на ЦД 2-го типу з ІМ.

Визнання цукрового діабету (ЦД) та ожиріння глобальними неінфекційними епідеміями зумовлює потребу в проведенні наукових досліджень з визначення механізмів, що лежать в основі поєднання ЦД та ожиріння, і вивчення чинників, які до цього призводять. Мета роботи - визначити взаємозалежність індексу маси тіла (ІМТ) та медичних і соціальних чинників у хворих на ЦД 2-го типу, а також вивчити вплив ожиріння на ефективність їх лікування. У дослідженні взяли участь 2264 хворих на ЦД 2-го типу (1186 чоловіків та 1078 жінок), які перебували на лікуванні в Українському науково-практичному центрі ендокринної хірургії, трансплантації ендокринних органів і тканин МОЗ України. У хворих визначали ІМТ залежно від території та місця їх мешкання, тривалості ЦД, медикаментозної тактики, рівня глікованого гемоглобіну (HbA1c) і наявності макросудинних ускладнень. Також вивчали влив ІМТ на досліджувані медичні та соціальні чинники з використанням методу порівняльного аналізу. Статистичну обробку одержаних даних здійснювали за допомогою програми Statistika 10.0 (StatSoft). Не встановлено достовірних відмінностей ІМТ залежно від території та місця мешкання хворих, тривалості ЦД, рівня HbA1c, медикаментозної тактики та наявності макросудинних ускладнень; тривалості ЦД 2-го типу, середнього рівня HbA1c, медикаментозної тактики та частоти макросудинних ускладнень залежно від ІМТ; рівня HbA1c залежно від макросудинних ускладнень, медикаментозної тактики та ожиріння. Не встановлено кореляції досліджуваних медичних і соціальних чинників з ІМТ, крім зниження частоти призначення інсулінотерапії та підвищення частоти призначення комбінованої терапії у жінок у разі збільшення ІМТ. Середні показники ІМТ та рівень HbA1c були вище у жінок. Висновки: на ІМТ не мають достовірного впливу територія та місце мешкання хворого, тривалість ЦД, рівень HbA1c, перенесений інфаркт міокарда (ІМ) у чоловіків і жінок, синдром діабетичної стопи (СДС) у чоловіків та інсульт у жінок, але помірно впливають медикаментозна тактика у чоловіків та жінок, інсульт у чоловіків та СДС у жінок. ІМТ не має достовірного впливу на частоту ІМ та інсульту, частоту призначення пероральної терапії та середній рівень HbA1c у чоловіків та жінок, частоту СДС та частоту призначення комбінованої терапіїу чоловіків, але суттєво впливає на частоту призначення інсулінотерапії та комбінованої терапії у жінок, помірно впливає на тривалість ЦД у чоловіків і жінок, частоту СДС у жінок та частоту призначення інсулінотерапії у чоловіків. Зі збільшенням ІМТ у жінок зростає частота призначення комбінованої терапії, але знижується частота призначення інсулінотерапії.

Проблема поширеності коморбідної патології серед пацієнтів набуває нині все більшої актуальності. За умов коморбідності певні захворювання мають атиповий перебіг, підвищується ризик ускладнень, посилюється проблема поліпрагмазії, знижується прихильність пацієнтів до лікування. Мета роботи - дослідити структуру та частоту супутньої ендокринної патології у хворих на цукровий діабет (ЦД) 2-го типу та її вплив на ефективність лікування. У дослідженні взяли участь 2264 хворих на ЦД 2-го типу (1186 чоловіків та 1078 жінок), які протягом останніх п'яти років одержували медичну допомогу за умов Українського науково-практичного центру ендокринної хірургії, трансплантації ендокринних органів і тканин. Досліджено частоту та структуру супутньої ендокринної патології у хворих на ЦД 2-го типу залежно від місця їх мешкання, тривалості ЦД 2-го типу, індексу маси тіла (ІМТ), рівня глікованого гемоглобіну (HbA1с), медикаментозної тактики, наявності у хворого на ЦД 2-го типу інфаркту міокарда (ІМ), інсульту та синдрому діабетичної стопи (СДС). На частоту іншої ендокринної патології у хворих на ЦД 2-го типу не мають вірогідного впливу рівень HbA1с в осіб обох статей, наявність ІМ та інсульту у чоловіків, але мають суттєвий вплив територія проживання хворого, ІМТ та СДС у пацієнтів обох статей, помірний вплив - тривалість ЦД 2-го типу у хворих обох статей, ІМ та інсульт у жінок, на що слід зважати під час ведення хворих на ЦД 2-го типу. Частота іншої ендокринної патології зростає у разі збільшення ІМТ: у чоловіків - в 1,4 разу, у жінок - в 1,3 разу. Наявність у хворого на ЦД 2-го типу іншої ендокринної патології не справляє суттєвого впливу на ефективність лікування ЦД. Висновки: потребує подальших наукових досліджень вивчення механізмів, які лежать в основі суттєво меншої частоти іншої ендокринної патології у хворих із СДС, суттєво більшої частоти іншої ендокринної патології у жінок, відсутності випадків дифузного зоба у жінок з ІМ та інсультом, поодинокі випадки - у чоловіків з ІМ та інсультом, а також більшої частоти первинного гіперпаратиреозу у хворих на ЦД 2-го типу з ІМ.

Мета роботи - дослідити вплив військового конфлікту на Сході України на перебіг, тактику й ефективність лікування цукрового діабету (ЦД) 1 та 2 типу. У дослідження залучено 559 хворих на ЦД 1 типу (273 чоловіка і 286 жінок) та 2264 хворих на ЦД 2 типу (1186 чоловіків і 1078 жінок), а також 32 хворих на ЦД 1 типу (9 чоловіків і 23 жінки) та 153 хворих на ЦД 2 типу (70 чоловіків і 83 жінки) з території військового конфлікту на Сході України. Всі хворі на ЦД одержували медичну допомогу в Українському науково-практичному центрі ендокринної хірургії, трансплантації ендокринних органів і тканин МОЗ України. Досліджено частоту ускладнень ЦД. Встановлено статистично значущу відмінність за частотою ускладнень ЦД та супутньої патології у хворих на ЦД 1 та 2 типу з території військового конфлікту. Встановлено статистично значущі відмінності досліджуваних показників залежно від статі хворих (за відсутності статистично значущих відмінностей показників по інших категоріях хворих): у хворих на ЦД 1 типу чоловічої статі - більша частота ІМ, СДС, АССГШ, АГ та онкологічних захворювань, частота призначення генно-інженерних інсулінів короткої дії та аналогів інсуліну короткої дії; у хворих на ЦД 1 типу жіночої статі - більша частота ДДНП, ДЕП, ССЗ та інших ендокринних захворювань, частота призначення двох препаратів інсуліну, аналогів інсуліну в цілому та аналогів інсуліну тривалої дії; у хворих на ЦД 2 типу чоловічої статі - більша частота СДС, частота призначення аналогів інсуліну короткої дії, лікарських засобів із групи гліклазиду та інгібіторів ДДП-4; у хворих на ЦД 2 типу жіночої статі - більша частота онкологічних та інших ендокринних захворювань, частота призначення інсулінотерапії. Не встановлено статистично значущого впливу військового конфлікту на рівень HbA1c, який в усіх групах відповідав декомпенсації ЦД. Висновки: військовий конфлікт на Сході України має різний ступінь впливу на перебіг і тактику лікування ЦД 1 та 2 типу із суттєвими відмінностями за частотою ускладнень діабету, супутньої патології та тактикою лікування у хворих на ЦД 1 типу, але не має статистично значущого впливу на ефективність лікування ЦД 1 та 2 типу.