На підставі результатів комплексного клініко-інструментального обстеження хворих, що перенесли транзисторно-ішемічну атаку (ТІА), проведено теоретичне та практичне узагальнення результатів для нового розв'язання актуальної наукової задачі - оптимізації діагностики, прогнозування та вторинної профілактики у хворих з транзисторними ішемічними атаками. Опрацьовано механізм скринінг-досліджень ультразвукової доплерографії (УЗДГ) у хворих, що перенесли ТІА, як першочергового обстеження. Розроблено клініко-доплеграфічні показання для виконання ангіографії у таких хворих. Доведено прогностичну цінність у них індексу цереброваскулярної реактивності (ІЦВР). Установлено показники ІЦВР, які коригують активність вторинної профілактики інсульту у конкретного хворого. Показано економічну доцільність масових скринінг-обстежень за допомогою УЗДГ у хворих, що перенесли ТІА. На підставі результатів досліджень доведено, що найбільш ефективними методами вторинної профілактики є тривалий регулярний прийом антитромботичних засобів і вторинна хірургічна профілактика у хворих зі стенозом екстракраніального відділу сонної артерії більше 50 %. Водночас, у кожного п'ятого хворого, що приймав виключно судиноактивні препарати з метою профілактики повторної ішемії головного мозку, фіксувався інсульт протягом року.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р627.709.2

Рубрики:

Епілепсія

Шифр НБУВ: Жс20661 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Р627.709.2

Рубрики:

Епілепсія

Шифр НБУВ: Жс20661 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Розроблено й запропоновано новий алгоритм лікування хворих на епілепсію, що враховує генетичні критерії прогнозу ефективності протиепілептичних засобів й дозволяє істотно скоротити час визначення фармакорезистентності, а це, в свою чергу, зменшує прогресування епілептогенезу. Тому використання альтернативних методів лікування епілепсії стає можливим ще до виникнення у хворого незворотних змін центральної нервової системи. Отже, лікування за даним алгоритмом прискорює вибір адекватної тактики лікування конкретного хворого, що сприяє збереженню його активності та здоров'я.

Установлено, що використання антидепресантів у хворих на епілепсію, що мають депресивні розлади, призводить до суттєвого (на 40 %) зменшення частоти та вираженості депресивної симптоматики. Причому потрібно зазначити, що в жодного хворого, який приймав антидепресанти, не зросла частота епілептичних нападів і покращилася якість життя. Запропоновано використовувати антидепресанти із групи інгібіторів зворотного захоплення серотоніну для лікування депресивних розладів у хворих на епілепсію.

Обстежено 204 пацієнти, хворих на епілепсію. Встановлено фармакорезистентність у 69 (33,8 %) обстежуваних осіб. Для вивчення депресії проведено тестування за шкалою HDRS. Депресію у групі фармакорезистентних пацієнтів встановлено у 62,3 %, тоді як у групі пацієнтів із добрим контролем епілептичних нападів - 11,1 % випадків. Отже, погано контрольована епілепсія є фактором, що сприяє збільшенню кількості депресій у цих осіб. З цього випливає необхідність постійної ефективної терапії епілепсії, тому що в цілому ряді випадків саме депресивні розлади викликають виражене зниження якості життя пацієнта більше, ніж епілептичні напади.

За результатами статистичної обробки даних дослідження виявлено достовірні кореляції між поліморфізмами СС генів P - глікопротеїн rs1045642, P - глікопротеїн rs128503, поліморфізмом ТТ гена SCH1A RS3812718 та депресивною і тривожною симптоматикою, тільки у групі пацієнтів із фармакорезистентною формою епілепсії. На основі проведеного дослідження можна стверджувати, що комбінація поліморфізмів CC генів P - глікопротеїн RS1045642, P - глікопротеїн rs128503 і ТТ поліморфізму гена SCN1A RS3812718 з депресивним та тривожним розладом у конкретного хворого може слугувати критерієм неефективності використання антиконвульсантів у даному випадку. Цей критерій потрібно обов'язково враховувати для максимально швидкого визначення фармакорезистентності в пацієнта та вчасного (до розвитку епілептогенезу) вибору адекватної (у тому числі хірургічної) тактики лікування.

Обгрунтовано актуальну наукову проблему розробки критеріїв прогнозування фармакорезистентності та індивідуалізації лікування епілепсії на підставі вивчення клініко- та фармакогенетичних показників, що характеризують індивідуальні особливості фармакокінетики та фармакодинаміки протиепілептичних препаратів. Встановлено ранні критерії прогнозу ефективності дії антиконвульсантів. Показано, що генетичний поліморфізм генів АВСВ1 Р-глікопротеїн rs1045642, Р-глікопротеїн rs1128503 та SCN1A rs3812718 впливає на ефективність протиепілептичної терапії хворих на епілепсію. Визначено, що комбінація СС поліморфізму генів Р-глікопротеїн rs1045642, Р-глікопротеїн rs1128503 та ТТ поліморфізму гена SCN1A rs3812718 може кваліфікуватися як прогностичний критерій фармакорезистентності епілепсії у певного пацієнта. Розроблено критерії прогнозування ефективності протиепілептичних препаратів та запропоновано новий алгоритм клінічного ведення хворих з епілепсією.

Фармакогенетика сприяє покращанню уявлень про механізми дії протиепілептичних засобів (ПЕЗ) та причини виникнення фармакорезистентності епілепсії. Dстановлено асоціацію між фармакорезистентністю хворого на епілепсію та СС алелями поліморфізмів С3534Т (rs1045642), С1236Т (rs1128503) гена АВСВ1, що кодує P-глікопротеїни (у подальшому P-глікопротеїн rs1045642, P-глікопротеїн rs1128503) і ТТ алельний поліморфізм rs3812718 гена SCN1A, що кодує вольтажзалежні натрієві канали.

Сьогодні існують 4 основних напрямки в лікуванні у випадку фіброміалгії: зменшення вираженості периферичного болю, зокрема болю в м'язах; профілактика центральної сенситизації; нормалізація порушень сну; лікування, спрямоване на супутню патологію, зокрема депресію. Для виконання першого та другого завдань можна застосовувати ненаркотичний анальгетик флупіртин (катадолон), який виявляє міорелаксуючий ефект і можна застосовувати у комбінації з нестероїдними протизапальними препаратами (окрім парацетамолу), антидепресантами, антиконвульсантами (окрім карбамазепіну). Медикаментозна та поведінкова терапія у разі вторинного больового афекту (тривожність, депресія, страх) - одні з найбільш перспективних лікувальних стратегій за фіброміалгії. Будь-яка комбінація цих підходів може бути корисною у пацієнтів із фіброміалгією, проте лише результати порівняльних досліджень можуть дати достовірні дані щодо ефективності того чи іншого методу лікування. Необхідний комплексний мультимодальний підхід у терапії за фіброміалгії, що включав би як фармакологічні, так і немедикаментозні методи.

Проведене дослідження показало, що біль у плечі є частим ускладненням інсульту, особливо в пацієнтів із геміплегією або вираженим геміпарезом. Біль у плечі спостерігався в кожного п'ятого пацієнта, який переніс інсульт (19,9 %). Набряк кисті може слугувати предиктором розвитку больового синдрому (БС) в ураженій руці, а регрес набряку корелює з регресом БС. Прийом препарату ксефокам у дозі 16 мг на добу пацієнтами, які перенесли інсульт, з першими проявами болю у плечі, що супроводжуються набряком руки, вірогідно покращує стан пацієнта упродовж 2 тиж і зменшує ризик розвитку хронічного БС в плечі. Тому прийом Ксефокаму, адекватна фізіотерапія, правильний догляд і своєчасна реабілітація є основними методами лікування БС у плечі в цих пацієнтів.

Розглянуто проблему лікування м'язового больового синдрому (МБС) у пацієнтів, які перенесли інсульт. Наведено результати дослідження з вивчення частоти виникнення МБС у пацієнтів, які перенесли інсульт, та розробки тактики лікування даного ускладнення. Продемонстровано ефективність лорноксикаму в зменшенні МБС та зроблено висновок про необхідність урахування особливості формування та локалізації МБС під час розробки програм реабілітації хворих із постінсультними геміпарезами та геміплегіями.

Розглянуто проблему депресії у пацієнтів, які перенесли інсульт. Доведено її актуальність, розглянуто поширеність у даної категорії хворих. Докладно висвітлено патогенез. Щодо лікування постінсультної депресії підкреслено, що медикаментозна терапія повинна розглядатися як складова частина процесу реабілітації в усіх хворих, які перенесли інсульт. Відповідно до рекомендацій FDA, одним із найбільш оптимальних препаратів для лікування пацієнтів, які страждають від постінсультної депресії, є тразодон. Тразодон характеризується помірним інгібуванням зворотного захвату серотоніну і сильною блокадою серотонінових рецепторів. Крім антидепресивного впливу, він справляє дуже добрий анксіолітичний ефект, що можна порівняти з таким у хлордіазепоксиду та діазепаму. Беручи до уваги седативні властивості та сприятливий вплив на структуру сну, застосовується також як снодійне переважно тоді, коли прийом снодійних препаратів бензодіазепінового ряду пов'язаний з підвищеним ризиком. Клінічні дослідження попередніх років показують, що завдяки поєднаному впливу на різні групи рецепторів тразодон має значно менш виражені побічні ефекти та швидку терапевтичну відповідь.

Висвітлено проблему головного болю у пацієнтів, які перенесли інсульт. Для постінсультного головного болю характерне зростання частоти нападів у разі збільшення давності інсульту. Найбільш поширеним видом постінсультного головного болю є головний біль напруження. Високоефективним методом лікування є використання нестероїдних протизапальних засобів (лорноксикам) та антидепресантів (сертралін, есциталопрам та ін.).

Міофасціальні розлади в лицьовій мускулатурі розвиваються за тими самими механізмами, що і в скелетній, і зумовлюють 10 - 20 % больових синдромів обличчя. Механізм розвитку м'язового болю полягає в тому, що на початковому етапі в м'язі виникає залишкове напруження, а потім - постійний локальний гіпертонус. Комплексна терапія передбачає корекцію прикусу й обмеження навантаження на жувальні м'язи (протипоказана жувальна гумка). За наявності тригерних точок у жувальних м'язах добрий ефект забезпечують їх блокада з новокаїном і суха пункція. Показані постізометрична релаксація уражених м'язів, масаж обличчя, фізіотерапія, голкорефлексотерапія. Для фармакологічної терапії міофасціальної больової дисфункції використовують міорелаксанти (тизанідин, баклофен), психотропні засоби (транквілізатори й антидепресанти), нестероїдні протизапальні препарати, вітаміни групи B (неовітам).

Індекс рубрикатора НБУВ: Р627.703.1 + Р627.709

Рубрики:

Інсульт

Шифр НБУВ: Ж25223 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Наведено ключові позиції щодо діагностики та лікування мігрені. Викладено структуру мігренозних нападів, ускладнення, принципи лікування різних видів нападів мігрені та превентивного лікування. Приділено увагу використанню антиконвульсантів.

Наведено дані літератури про причини та механізми виникнення астенії у пацієнтів після черепно-мозкової травми (ЧМТ). На сучасному етапі астенію розглядають як мультифакторне захворювання. У генезі мультифакорних астенічних розладів відіграє роль поєднаний вплив фізичних і психологічних чинників. Проаналізовано особливості проявів астенії, її форми та перебіг. Описано принципи сучасного лікування астенії у хворих, які перенесли ЧМТ. Показано можливість використання медикаментозного лікування, зокрема ефективність комбінованої терапії, з включенням препарату ентроп. Особливістю ентропу, що суттєво відрізняє цей засіб від інших ноотропів, є його протисудомні властивості.

Розглянуто актуальну проблему для неврологів та лікарів інших спеціальностей - дорсалгії. Приділено увагу нейропатичному болю при цій патології. Наведено результати дослідження з вивчення клінічної ефективності, переносимості та безпеки лікарського засобу Ньюропентин (габапентин, капсули 300 мг) при лікуванні пацієнтів із нейропатичним болем.

Останнім часом у більшості країн світу, зокрема і в Україні, збільшується частка захворювань нервової системи. За даними європейських дослідників, загальна кількість хворих, що страждають від різноманітних захворювань нервової системи, включаючи тривожні розлади та алкогольну й лікарську залежність, у 2005 році становила приблизно 127,2 млн, тобто 25,8 % мешканців усіх європейських країн мають неврологічну патологію. При цьому загальна кількість нових випадків захворювань нервової системи в 2005 році в Європі становила приблизно 9 млн хворих. За останні десять років відмічається значне зростання частоти неврологічної патології і в Україні: захворюваність на нервові хвороби, а також поширеність їх збільшились майже вдвічі. Саме тому актуальним постає питання пошуку нових підходів до діагностики та лікування захворювань нервової системи. У Києві 4 березня 2017 р. відбулася науково-практична конференція з міжнародною участю "Впровадження сучасного європейського досвіду лікування захворювань нервової системи". У конференції взяли участь 1300 лікарів-неврологів із різних регіонів України, у тому числі спеціалісти з Франції, Казахстану, Узбекистану, Молдови та Індії. На заході розглядали актуальні питання щодо підвищення якості діагностики, лікування та профілактики когнітивних порушень судинного генезу; був представлений алгоритм діагностики та лікування при скаргах на біль у міжлопатковій ділянці, зокрема диференційна діагностика при анкілозуючому спондилоартриті, хворобі Потта, синдромі Еванса, міофасціальному больовому синдромі (МФС) та ряді інших патологій; а також детально розглянута диференційна діагностика фокальної форми епілепсії.