Обгрунтовано необхідність культурно-історичного підходу до дослідження феномену кольору, що дозволяє виявити специфічні аспекти його сприйняття, синтезувати наукові методи, в яких увагу акцентовано на "чуттєвій тканині" або на "предметному змісті" перцептивного образу.

Обоснована необходимость культурно-исторического подхода к изучению феномена цвета, что позволяет выявить специфические аспекты его восприятия, синтезировать научные методы, в которых внимание акцентировано на "чувственной ткани" или "предметном содержании" перцептивного образа.

The article is devoted the necessity of historic cultural approach to phenomenon of color, which allows to discover specific aspect of it's perception, to white controdiction, to synthesize approaches, where either "perception material" or "subject content" is emphasized.

Наголошено, що суттєві зміни способів естетичного сприйняття у добу постмодерну обумовлюють необхідність розгляду метафори візуального мислення у контексті культурно-історичного підходу.

Акцентировано, что существенные изменения способов эстетического восприятия в эпоху постмодернизма обусловливают необходимость рассмотрения метафоры визуального мышления в контексте культурно-исторического подхода.

Essential changes of ways of aesthetic perception in epoch of a postmodernism cause necessity of consideration of a metaphor of visual thinking for a context of the cultural - historical approach.

Обгрунтовано необхідність застосування принципу гештальту до пояснення фатальних зрушень у візуальній культурі XX ст., пов'язаних із зниженням інтегративної функції зору.

Обоснована необходимость применения принципа гештальта для объяснения фатальных изменений в визуальной культуре XX ст., связанных со снижением интегративной функции зрения.

Проведено філософсько-теоретичне вивчення естетичного аспекту візуальної репрезентації. Зроблено спробу розкрити особливості її динаміки у класичній, модерністській і постмодерністській візуально-культурних парадигмах. У контексті своєрідності її історичних форм досліджено еволюцію візуальних моделей, а саме: класичної (дихотонічної), некласичної (природничо-наукової, абстрактної) та постнекласичної (синергетичної). Здійснено цілісний і системний аналіз розширення смислового змісту класичної візуальної репрезентації, що передбачає застосування понять "сприйняття", "візуальне мислення", "гештальт". Доведено, що радикальна відмова від традиційної онтології у сучасних дослідженнях візуальної репрезентації, глобальний поворот від центрації уваги на статиці до фокусування її на динаміці визначають способи естетичної інтерпретації у єдності досвіду візуального та метафізичного. Виявлено екзистенційну роль бачення у побудові онтології рухливої рівноваги.

Виявлено зв'язок естетики спонтанності з трансформаційним потенціалом візуального мислення, динамікою його часових і просторових характеристик. Відстежено шляхи переосмислення ролі спонтанної імпровізації у мистецькій практиці ХХ ст., що пов'язано з актуалізацією пошуку культурно-екологічної адекватності досвіду людини.

Запропоновано переосмислення проблеми неспівпадіння індивідуального буття людини та історичної дійсності у контексті сучасної кризи ідентифікації та маргіналізації особистості.

Досліджено актуальну проблему ідентичності сучасної людини у зв'язку з появою нових форм соціальності та, відповідно, способів індивідуації. Увагу приділено історичній реконструкції досвіду спонтанності та своєрідності форм "колективної свідомості", що мають прояв у маргінальних співтовариствах та новітніх арт-практиках. Досвід індивідуації сьогодні виступає як мімікрійна трансформація ідентичності та виходить за межі конформістських стратегій.

Розглянуто залежність зміни смислів культурного простору від аналітики соціальних процесів утворення особистості. Досліджено феномен культурної травми на індивідуальному та колективному рівнях. Виявлено умови формування та стратегії ідентичності сучасної людини у межах культурно-травматичного дискурсу.

Висвітлено сучасні форми візуальності та їх контекстуальне наповнення в умовах поширення логіки партиципаційного (співпричетного) мислення, зв'язок естетичних практик із сучасними антропотехніками та полімедійними трансформаціями. Досліджено зміну функцій медіа через розкриття природи зору та візуального мислення, основними контекстами для яких постають процеси архаїзації, соматизації і травматичний дискурс у культурі кін. XX - поч. XXI ст.: від авангардних експериментів до гібридизації гіперреальності. Розкрито архаїзацію візуальності як «лабораторію» образотворення та основу новітнього антропологічного проекту. Предметом аналізу обрано ідею «розгортання культурної форми» та «візуального палімпсесту», у межах яких формуються естетичні практики ідентичності, повсякденності та мистецтва. Дослідження генезису візуального мислення в культурантропологічних, соціокомунікативних та феноменолого-герменевтичних концепціях визначає методологічні підходи до вивчення режимів бачення та межових феноменів, що утворюються на їх перетині в естетиках фрагмента, спонтанності, мімікрії, енвайроменту, взаємодії, еко- та етноестетики.