В сжатом систематизированном виде изложены современные представления о патофизиологических механизмах (нейрогуморальной активации, кардиальных компенсаторных механизмах, биохимических изменениях в миокарде), стандартах диагностики и лечения хронической сердечной недостаточности (ХСН). Особое внимание уделено методам лечения и профилактики ХСН, в частности, хронической систолической сердечной недостаточности, а также диастолической сердечной недостаточности.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р410.130.11-3

Рубрики:

Міокардити

Шифр НБУВ: Ж16999 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Обгрунтовано можливість досягнення високих доз карведилолу та оптимальної дози еналаприлу та визначено особливості ефектів довготривалого лікування цими препаратами у хворих з кардіомегалією та хронічною серцевою недостатністю (ХСН) коронарогенного та некоронарогенного генезу. Обстежено 105 пацієнтів (96 чоловіків та 9 жінок, середній вік - 46 років) з кардіомегалією та ХСН IIA - Б стадії, II - III функціонального класу (ФК) згідно з NYHA з фракцією викиду лівого шлуночка не більше 45 %. У 28 хворих причиною виникнення ХСН була дилатаційна кардіоміопатія, у 54 - дифузний хронічний міокардит (група НЕКОР), у 12 - хронічна ішемічна хвороба серця (ІХС), у 11 - поєднання ІХС та артеріальної гіпертензії (група КОР). Хворих обстежено на початку лікування, при досягненні добових доз карведилолу 50 та 100 мг, і не раніше ніж через 5 міс після досягнення попереднього етапу. На всіх етапах дослідження оцінено клінічний стан пацієнта, визначено ФК згідно з NYHA, рівень систолічного та діастолічного артеріального тиску, частоту серцевих скорочень, розраховано тижневу дозу фуросеміду, проведено 2D-exoКГ. Виявлено, що внаслідок повільного, індивідуально підібраного титрування цільових добових доз карведилолу (50 мг) та еналаприлу (20 мг) вдається досягти у 92,5 та 75,8 % хворих з ХСН. За рахунок повільного титрування у 76,7 % пацієнтів добову дозу карведилолу вдається підвищити до 100 мг. Довготривале лікування карведилолом у високих добових дозах (100 мг) та еналаприлом (20 мг/добу) добре переноситься пацієнтами, не викликає серйозних побічних реакцій.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р410.09-3

Рубрики:

Серцево-судинна недостатність

Шифр НБУВ: Ж15767 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Р410.09 + Р410.130.11

Рубрики:

Серцево-судинна недостатність

Міокардити

Шифр НБУВ: Ж22938 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Р410.130.11-5 + Р410.09-5

Рубрики:

Міокардити

Серцево-судинна недостатність

Шифр НБУВ: Ж22938 Пошук видання у каталогах НБУВ 

За результатами клінічних і експериментальних досліджень доведено вплив аутоімунних реакцій і, в першу чергу, проти основних скорочувальних білків міофібрил міокарда - актину та міозину на клініко-функціональний стан хворих; ефективність синдромальної терапії хронічної серцевої недостатності (ХСН), виживання хворих, формування міокардиального ушкодження та порушення скоротливості міокарда на молекулярному рівні. Особливості вираженості та спрямованості аутоімунних реакцій у хворих на дилатаційну кардіоміопатію (ДКМП) порівняно з такими у пацієнтів, хворих на міокардит і ХСН, яка виникла внаслідок ішемічної хвороби серця та/або гіпертонічної хвороби, а також особливості імунного статусу у хворих з різними варіантами ДКМП. Обгрунтовано необхідність розробки нових підходів до лікування хворих на ДКМП з використанням імунокорекції.

Мета роботи - дослідити рівень специфічних аутоантитіл проти тирозил-тРНК синтетази та її окремих модулів у сироватках крові людей із серцевою недостатністю, спричиненою дилатаційною кардіоміопатією, хронічним міокардитом та ішемічною хворобою серця, у порівнянні зі здоровими донорами. Рекомбінантні білки експресували, використовуючи штами-продуценти, трансформовані відповідними плазмідними векторами, та очищували методами металхелатуючої хроматографії на Ni-NTA-агарозній колонці. Рівень специфічних аутоантитіл вивчали методом ELISA. Виявлено підвищення титрів специфічних аутоантитіл до повнорозмірної тирозил-тРНК синтетази, її каталітичного N-кінцевого модуля та некаталітичного С-модуля у сироватках крові хворих у порівнянні з цим же показником у здорових донорів. Висновки: одержані результати демонструють можливу роль тирозил-тРНК синтетази в адаптаційних змінах міокарда за дії стресових чинників.

Один из важных антиапоптозных путей, поддерживающих жизнедеятельность кардиомиоцитов, первично ассоциирован с активацией инсулиновых рецепторов, запускающей протеинкиназный каскад PI3K/PDK/Akt/mTOR/p70S6K, последнее звено которого (киназа p70S6) - важнейший регулятор скорости и эффективности биосинтеза белков. Показано, что одна из мишеней p70S6K1 - проапоптозный белок BAD, принадлежащий к BCL-2-семейству белков, в нормальном кардиомиоците инактивирован фосфорилированием по остаткам серина киназой p70S6K1. Цель работы - изучение возможных изменений экспрессии и/или клеточной локализации p70S6K1 в пораженном дилатационной кардиомиопатией (ДКМП) миокарде человека и в миокардах мышей с экспериментальной ДКМП-подобной патологией. Обнаружено снижение количественного уровня p70S6K1 в миокарде как на конечной стадии прогрессии сердечной недостаточности, так и в динамике патогенеза ДКМП. Впервые показана релокализация исследуемого белка в область эндомизия (соединительная ткань миокарда), что согласуется с данными иммуноблоттинга. Выводы: полученные результаты помогут в понимании возможной регуляторной роли 70S6K1 в индуцируемых стрессом апоптозных путях кардиомиоцитов при сердечной недостаточности.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р410.130.11-25

Рубрики:

Міокардити

Шифр НБУВ: Ж14252 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Зазначено, що ідентифікація антигену-мішені в разі аутоімунних патологій базується на сучасних методах імуноферментного аналізу (ELISA та імуноблотинг). Для визначення антигену у випадку дилятаційної кардіоміопатії (ДКМП) (аутоімунне, органоспецифічне ураження міокарда невідомої етіології) досліджено рівень специфічних циркулюючих аутоантитіл у сироватках крові хворих на ДКМП і здорових донорів у реакції ELISA проти міозину, виділеного з нормального й ураженого ДКМП міокардів та їх ланцюгів. Показано, що рівень антиміозинових аутоантитіл у групі хворих є достовірно вищим, ніж у сироватках здорових донорів. У ході порівняння рівня специфічних аутоантитіл проти важких і легких ланцюгів міозинів установлено, що імунна відповідь у сироватках хворих на ДКМП є достовірно вищою проти важких ланцюгів ДКМП міозину. Вперше продемонстровано, що важкий ланцюг ДКМП міозину є антигеном-мішенню в разі ДКМП.

Представлено одержані вперше результати вивчення особливостей експресії мажорного шаперона мітохондрій Hsp60 та основного мікросомного цитохрому людини - монооксигенази P450 (ізоформа 2E1) у разі розвитку дилятаційної кардіоміопатії (ДКМ) на кінцевій стадії захворювання за допомогою методу імуноблотингу (Western-blot). Як контрольні зразки використано ішемічний і нормальний міокарди людини. Виявлено зниження рівня експресії Hsp60 у цитоплазматичній фракції лівих шлуночків міокардів, уражених ДКМ та ішемією, і підвищення його в мітохондріях досліджуваних міокардів. У той же час відзначено зростання рівня експресії P450 2E1 у цитоплазматичній фракції ДНМ- та ішемічного міокардів у порівнянні з нормальним; у мікросомній фракції усіх досліджуваних зразків ніяких змін рівня експресії цитохрому P450 2E1 не знайдено. Це можна пов'язати з високим рівнем окиснювального ураження серцевого м'яза в разі розвитку ДКМ. Показано, що зміна рівня експресії антистресових білків (молекулярних шаперонів і мікросомних цитохромів) супроводжується значним зниженням рівня АТРазної активності міозину ДКМ-ураженого міокарда у порівнянні з нормальним та ішемічним міокардами, а також підвищенням рівня специфічних антиміокардіальних аутоантитіл у сироватці крові пацієнтів з ДНК. Висунуто гіпотезу щодо функціонального взаємозв'язку між антистресовою й антиоксидантною (цитохром-монооксигеназа) системами міокарда в разі розвитку ДКМ.

Розроблено експериментальну модель міозин-індукованого аутоімунного пошкодження міокарда мишей лінії BALB/c, подібного до дилатаційної кардіоміопатії (ДКМП) людини. Показано, що лише міозин, одержаний із ураженого ДКМП міокарда, викликає у піддослідних тварин пошкодження міокарда, характерні для ДКМП, а саме: потоншення лівого шлуночка серця, міоцитоліз і кардіосклероз, зниження АТФ-ної активності, достовірне зростання рівня специфічних аутоантитіл до власного кардіоміозину.

Досліджено експресію гена HSP60 на рівні мРНК у тканинах сердець пацієнтів, хворих на дилатаційну кардіоміопатію (ДКМП), на останній стадії захворювання та сердець мишей із експериментальною патологією, подібною до ДКМП людини. Виявлено, що на початку хвороби експресія гена HSP60 на рівні мРНК значно зростає, а надалі знижується і не відрізняється від норми на кінцевій стадії. Оскільки концентрація білка Hsp60 у цьому випадку є підвищеною протягом усього захворювання, можна припустити, що відбуваються зміни в регуляції синтезу зазначеного білка на посттранскрипційному рівні або порушення балансу його деградації під час прогресування ДКМП.

Досліджено зміни кількісного рівня молекулярного шаперону Hsp60 у тканині серця у випадку дилятаційної кардіоміопатії (ДКМП). Виявлено зростання сумарного вмісту Hsp60 як у лізатах тканини сердець людей, хворих на ДКМП, так і в лізатах тканин сердець мишей із експериментальним захворюванням, подібним до ДКМП людини. Вперше встановлено збільшення кількості Hsp60 у мітохондріальній фракції та зниження у цитоплазматичній, що може бути одним із чинників апоптозу кардіоміоцитів у разі серцевої недостатності, викликаній дією хронічного стресу. За результатами імуногістохімічного аналізу сердець мишей із експериментальною патологією, подібною до ДКМП людини, показано, що підвищення кількісного рівня Hsp60 у тканині серця носить неоднорідний характер: значне зростання відбувається лише в окремих кардіоміоцитах, імовірно, в тих, де активовані антистресові механізми захисту клітини від дії хронічного стресу.

Вивчено особливості імунної відповіді проти міозинів, виділених із міокарда передсердь і шлуночків серця, у хворих із дилатаційною кардіоміопатією (ДКМП) і пацієнтів із кардіоміопатією ішемічного генезу. Доведено, що в усіх сироватках, що вивчалися, виявляються високі титри антитіл проти міозину, виділеного з міокарда передсердь, однак імунореактивність кардіальних шлуночкових міозинів більше характерна для хворих із ДКМП. Серед хворих із ДКМП частіше виявляються антитіло-позитивні хворі з високими титрами антитіл до шлуночкових міозинів, виділених із нормального серця і серця хворого з ДКМП.

Вивчено особливості імунної відповіді проти тропонінового комплексу, виділеного з міокарда шлуночків серця, у хворих з дилатаційною кардіоміопатією (ДКМП) і пацієнтів з кардіомегалією ішемічного генезу (ІКМП). Виявлено, що в сироватках хворих з ДКМП титри антитіл проти антигенів тропонінового комплексу вірогідно вищі, ніж у хворих з ІКМП і в групі здорових донорів. Найімуногеннішим з вивчених антигенів є тропоніновий комплекс, виділений з міокарда хворого з ДКМП.

Індекс рубрикатора НБУВ: Е623.36*692.123*669.43

Рубрики:

Mammalia Ссавці. Теріологія

Шифр НБУВ: Ж14252 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Р410.13-29

Рубрики:

Хвороби міокарда

Шифр НБУВ: Ж22412/а Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Р410.13-29

Рубрики:

Хвороби міокарда

Шифр НБУВ: Ж22412/а Пошук видання у каталогах НБУВ